Акти тлумачення норм права теорії та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний технічний Університет

імені Ігоря Сікорського

Курсова робота

Акти тлумачення норм права теорії та практики

Гончаров Олексій Васильович

Київ - 2019

Зміст

Вступ

1. Акти офіційного тлумачення норм права

1.1 Поняття актів офіційного тлумачення норм права

2. Проблеми тлумачення норм права теорія і практика

Висновки

Список використаних літературних джерел

Вступ

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Державне будівництво, становлення національної правової системи створюють усі необхідні умови для впровадження нових напрямів діяльності у системі права. В останній час ситуація склалась таким чином, що низка напрямів діяльності держави на правовому рівні ґрунтується саме на сфері тлумачення норм права. Разом з тим, характер цивільних процесуальних відносин, у яких беруть участь особи, вимагає їх регулювання не тільки нормами внутрішньодержавного права, a й міжнародними нормами, прийнятими в порядку узгодження волі двох і більше держав.

Тема актів тлумачення норм права з початку 60-их років минулого сторіччя по актуальності займає лідируючі позиції стосовно інших проблем права. Акти тлумачення норм права вивчали Н. Г. Вилкова, О.О. Мережко, А. А. Мережко, І. С. Зикін, С. Н. Лєбєдєв, В. С. Толстой, А.А. Пушкін, О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов, С. А. Буткевич та ін. Дослідження тлумачення теорії і практики норм права здійснювали такі вчені, як А. Л. Лунц, М. Г. Розенберг, Н. Г. Вилкова, О.О. Мережко, А. А. Мережко, І. С. Зикін, С. Н. Лєбєдєв, В. С. Толстой, А.А. Пушкін, О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов, С. А. Буткевич, О. О. Підопригора, А.А. Пушкін, О.С. Іоффе, М. І. Брагінський, М. М. Богуславський та ін.

У сучасних дослідженнях норм права О. А. Назаренко, О. Ф. Скакун, Г. С. Фединяк, Л. С. Фединяк, Г. А. Цірат, Ю. В. Черняк, В. Л. Чубарєв [23] та ін. розглядаються різні аспекти договорів у праві. Однак, аналіз існуючих досліджень свідчить про недостатню вивченість проблеми, зокрема, відносно системного підходу до комплексного вивчення правових норм. Все це потребує системного вивчення структури норм права. Указане зумовлює актуальність теми роботи, метою якої є аналіз та здійснення загальної характеристики дослідження норм права.

Вищеозначене зумовило необхідність наукового аналізу міжнародних договорів й вибір теми дослідження: «Акти тлумачення норм права теорії та практики».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у межах науково-дослідної теми Київського технічного університету імені Ігоря Сікорського. Тему роботи затверджено вченою радою кафедри права (протокол № 0___ від ___ .02 .2019 р.).

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити питання актів тлумачення норм права теорії і практики.

Задачі дослідження:

1. На основі теоретичного аналізу наукових досліджень проблеми міжнародних актів тлумачення норм права виявити сутність, зміст та структуру актів тлумачення норм права.

2. Виявити особливості та чинники актів тлумачення норм права та розробити і обґрунтувати теоретичну модель їх дослідження в умовах права.

3. Дослідити теоретичні та практичні особливості актів тлумачення норм права теорії і практики.

Об'єкт дослідження - акти тлумачення норм права.

Предмет дослідження - акти тлумачення норм права теорія і практика.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали: положення Основного Закону України, також при дослідженні даної теми наукової роботи використовувалися нормативно-правові акти, а також наукова література.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та реалізації завдань було використано комплекс методів: теоретичні ? аналіз, синтез, узагальнення, систематизація для розкриття сутності та визначення базових понять досліджуваної проблеми; моделювання для унаочнення процесу дослідження актів тлумачення норм права; емпіричні методи ? діагностичні методики, спостереження, бесіда, контент-аналіз для дослідження структурних компонентів актів.

Експериментальна база дослідження. Дослідження здійснювалось упродовж 2018-2019 років.

Практичне значення дослідження. На основі аналізу зроблено висновок про те, що тлумачення норм права є складним багатоаспектним явищем правової дійсності, в той час як більшість учених акцентують свою увагу лише на його пізнавальному аспекті. Запропоновано авторські дефініції загальнотеоретичних категорій «тлумачення норм права» та «офіційне тлумачення норм права», що є спробою подолання однобічного підходу до розуміння досліджуваного явища правової дійсності.

Матеріали магістерської роботи можуть бути використані у системі підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з міжнародного права, роботи під час вивчення навчальних дисциплін правового циклу («Юридична психологія», «Основи права» тощо).

Апробація результатів. Результати роботи було представлено у доповідях на засіданні кафедри права Київського технічного університету імені Ігоря Сікорського.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що налічує 34 найменування (з них 14 - іноземною мовою). Загальний обсяг роботи становить 39 сторінок. Основний зміст викладено на 35 сторінках.

1. Акти офіційного тлумачення норм права

1.1 Поняття актів офіційного тлумачення норм права

Поняття актів норм права вивчали Н. Г. Вилкова, О.О. Мережко, А. А. Мережко, І. С. Зикін, С. Н. Лєбєдєв, В. С. Толстой, А.А. Пушкін, О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов, С. А. Буткевич та ін. Дослідження тлумачення теорії і практики норм права здійснювали такі вчені, як А. Л. Лунц, М. Г. Розенберг, Н. Г. Вилкова, О.О. Мережко, А. А. Мережко, І. С. Зикін, С. Н. Лєбєдєв, В. С. Толстой, А.А. Пушкін, О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов, С. А. Буткевич, О. О. Підопригора, А.А. Пушкін, О.С. Іоффе, М. І. Брагінський, М. М. Богуславський та ін. У сучасних дослідженнях норм права О. А. Назаренко, О. Ф. Скакун, Г. С. Фединяк, Л. С. Фединяк, Г. А. Цірат, Ю. В. Черняк, В. Л. Чубарєв [23] виявлено поняття тлумачення норм права.

Акт офіційного тлумачення норм права (интерпретаційно-пра-вовий акт) -- це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Норма тлумачення -- своєрідна «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі. Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він: 1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю; 2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються; 3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження; 4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами; 5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:-- за галузевою належністю норми, що тлумачиться, -- акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;
-- за структурними елементами норми, що тлумачиться, -- акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції; - за юридичною формою вираження -- постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.; -- за сферою дії -- нормативні, казуальні; - за «авторством» норми, що тлумачиться: а) акти автентичного тлумачення, 6) акти легального (делегованого) тлумачення. - за повноваженнями інтерпретатора: інтерпретаційні акти правотворчих органів інтерпретаційні акти правозастосовних органів - засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України) - засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України).

Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити кількість роз'яснень, що виходять від нижчих управлінських органів. Серед інтерпре-таційних актів правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу. Свої роз'яснення суд і арбітраж дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову і арбітражну практику. Акти тлумачення норм права (интерпретаційно-правові акти) поряд з нормативно-правовими актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу («третю») групу правових актів.

Сердюк І. А. розглянуто існуючі в сучасній юридичній науці підходи до розуміння поняття «тлумачення норм права». Важливим завданням загальнотеоретичної юридичної науки є уточнення її понятійно-категоріального апарату. Однією з його складових є поняття «тлумачення норм права», розкриття змісту якого дозволить отримати найбільш повне уявлення про досліджуване явище правової дійсності. Тлумачення норм права є традиційним питанням, що комплексно розглядається в межах наукових монографій, статей, підручників та навчальних посібників з теорії держави і права. Варто зазначити, що вагомим здобутком національної та зарубіжної правової доктрини є ґрунтовна розробка цілої низки питань, пов'язаних із різними аспектами проблематики тлумачення норм права, як от етимологія терміна «тлумачення норм права», однойменне поняття, його інтерпретація, диференціація, об'єкт, предмет, необхідність і способи здійснення та ін.

2. Проблеми тлумачення норм права теорія і практика

Вагомий внесок у розробку окреслених вище питань належить таким фахівцям у галузі теорії права: С. Алексєєв, А. Венгеров, П. Недбайло, А. Піголкін, П. Рабінович, О. Черданцев, О. Скакун та ін. На особливу увагу в контексті теми дослідження заслуговують наукові монографії вітчизняних науковців Ю. Власова «Проблеми тлумачення норм права» [3], М. Тесленко «Судебный конституционный контроль в Украине» [11] та Ю. Тодики «Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика» [12]. Метою цієї статті є спроба автора на основі методологічного аналізу різних інтерпретацій поняття «тлумачення норм права» запропонувати такий підхід до розуміння цієї загальнотеоретичної категорії, який би враховув різні аспекти досліджуваного феномена правової дійсності. Досягнення визначеної автором дослідницької мети зумовило необхідність використання таких загальнонаукових методів пізнання, як аналіз та синтез. Виклад основного матеріалу.

Зауважимо, що науковці при дослідженні та висвітленні актуальних або традиційних питань теорії тлумачення права залучають різні юридичні терміни: 1) тлумачення права; 2) тлумачення закону; 3) тлумачення нормативно-правового акта; 4) юридичне тлумачення; 5) тлумачення норм права. Нагадаємо, що термінологічна невизначеність категорії «тлумачення» в аспекті розкриття змісту об'єктивного права вже була предметом нашого самостійного дослідження, в межах якого автором наведено додаткові аргументи на користь уживання спеціального юридичного терміна «тлумачення норм права», що є словесним символом поняття, яким відображається пізнавальний процес, спрямований на з'ясування та роз'яснення волі суб'єкта правотворчості, матеріалізованої у нормах об'єктивного права, а також запропоновано зміни до окремих національних правових актів [9].

У цій роботі всі вищезгадані юридичні терміни будуть вживатися нами в редакції тих учених, предметом дослідження яких є такий складний і багатоаспектний правовий феномен як тлумачення норм об'єктивного права. Огляд навчальної та наукової літератури з предмета дослідження свідчить про існуючий у науці своєрідний дуалізм у підході вчених до розуміння поняття «тлумачення норм права». Досить влучно з цього приводу висловився О. Черданцев, який зокрема зауважив, що термін «тлумачення права» неоднозначний. За його допомогою позначаються різні, хоча й взаємопов'язані поняття. Під тлумаченням права розуміється, по-перше, певний розумовий процес, спрямований на встановлення смислу (змісту) норм права. В такому розумінні тлумачення права знаходить свій вираз у сукупності його способів. По-друге, під тлумаченням розуміється результат указаного розумового процесу, що виражений у сукупності суджень (граматичних речень), у яких розкривається, відбивається зміст норм права, що тлумачаться [7, с. 323]. З огляду на аналіз вищенаведеної думки вченого, можна зробити висновок про те, що адекватним відображенням досліджуваного нами феномена правової дійсності будуть такі сучасні дефініції поняття «тлумачення норм права», в яких синтезовано два аспекти пізнавального процесу, а саме: 1) інтелектуальна діяльність, спрямована на встановлення смислу (змісту) правових норм та 2) результати цієї діяльності, що виражені у сукупності суджень (граматичних речень), у яких розкривається, відбивається зміст норм права, що тлумачаться.

На підтвердження зробленого нами проміжного висновку наведемо деякі дефініції загальнотеоретичної категорії, що складає предмет розгляду. Тлумачення норм права, - вважає Ю. Власов, - це інтелектуальновольова діяльність суб'єктів, яка має об'єктивний і суб'єктивний характер, спрямована на з'ясування та роз'яснення волі законодавця, матеріалізованій у 2014. - № 3 37 нормі права, а також результати цієї діяльності [3, с. 14]. На думку С. Олейникова та Г. Христової, тлумачення норм права можна визначити як діяльність, спрямовану на з'ясування, осмислення дійсного змісту норм права з метою сприяння їх практичній реалізації, а також результат такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційно-правовому акті [5, с. 419-420].

П. Рабінович зміст категорії, що розглядається нами, розкриває у такий спосіб: тлумачення норм права - це діяльність щодо з'ясування або роз'яснення (інтерпретації) змісту норми з метою правильного її застосування і реалізації [8, с. 143]. А. Венгеров досліджуване нами поняття визначає як діяльність державних органів, громадських організацій, посадових осіб, громадян із з'ясування та роз'яснення смислу і змісту правових норм [10, с. 521]. Юридичне тлумачення (інтерпретація), - вважає С. Алексєєв, - це діяльність із встановлення змісту правового акта для його практичної реалізації [1, с. 290]. У більш пізньому виданні вченого вказана загальнотеоретична категорія інтерпретується ним як «діяльність із розкриття змісту закону, юридичних норм» [2, с. 128]. Уникаючи дискусії з приводу позитивів та недоліків наведених вище дефініцій досліджуваної нами категорії, лише зауважимо, що всі ці визначення сформульовані науковцями з урахуванням гносеологічного аспекту тлумачення норм права, свідченням чого є вживані вченими такі словосполучення як складова цих визначень: «інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів, яка … спрямована на з'ясування та роз'яснення волі законодавця», «діяльність, спрямована на з'ясування, осмислення дійсного змісту норм права», «діяльність щодо з'ясування або роз'яснення (інтерпретації) змісту норми», «діяльність … із з'ясування та роз'яснення смислу і змісту правових норм», «діяльність із розкриття змісту закону, юридичних норм».

З цього приводу С. Алєксєєв слушно зауважив, що «юридичне тлумачення - це, виражаючись мовою філософії, один із видів пізнання, тобто складного процесу розумової діяльності, в результаті якого відбувається перехід від незнання до знання, відтворюється дійсність, істинна картина об'єктивного світу» [2, с. 129]. Особливість тлумачення як процесу пізнання, на думку О. Черданцева, визначається особливостями об'єкта пізнання (норм права). Норми права не належать до будь-яких матеріальних, речових об'єктів. Ці об'єкти ідеальні, об'єкти-думки, вміщені в матеріальну мовну оболонку. Зміст норм права не піддається безпосередньому сприйняттю за допомогою органів чуття. Норми права не можна, наприклад, побачити; видимі лише знаки відповідної мови, що нічого не скажуть суб'єктові, котрий не обізнаний із цією мовою. Лише мислення (опосередковане пізнання, що оперує поняттями, судженнями, умовиводами) може осягти смисл норми права [7, с. 324-325].

Опосередковане пізнання, що дозволяє проникнути, заглибитись у зміст норм права, з'ясувати їх смисл, цілком обґрунтовано вважає автор, здійснюється через знання про зовнішні форми життя, зв'язки та опосередкування норм права. По-перше, до таких форм і зв'язків належить перш за все мовна форма. По-друге, норми права складають частину правової системи, кожна правова норма виявляється у зв'язках із іншими нормами. Ці зв'язки впливають на зміст тлумачення норм права та знання, такі зв'язки повинні враховуватися у процесі тлумачення. По-третє, норми права мають свою ґенезу (походження), знання про яку також використовуються при тлумаченні. Почетверте, норми права реалізуються у діях, поведінці суб'єктів, які перебувають у певній соціальній атмосфері. На поведінку цих суб'єктів впливають багато соціальних факторів (політика, правосвідомість, мораль і т. ін.). У процесі регулювання суспільних відносин норми права взаємодіють з іншими факторами. І знання про такі зв'язки використовуються при тлумаченні [7, с. 325]. Таким чином, робить висновок учений, у процесі тлумачення смисл норм права осягається за допомогою знання мови, якою вони сформульовані, знань про системні зв'язки норм права, знань про їх походження та функціонування. Цим видам знань (засобам тлумачення) відповідають способи тлумачення: мовний, систематичний, історичний та функціональний. Окрім того, у процесі тлумачення використовується змістовний матеріал самих норм права; оперування цим матеріалом за допомогою логічних прийомів дозволяє осягнути, розгорнути зміст норм права. Ці прийоми охоплюються логічним способом тлумачення, за якого інтерпретатор не звертається до інших, зовнішніх засобів тлумачення [7, с. 325].

Акцентуючи увагу на використанні в пізнавальному процесі мовного, системного, історичного та функціонального способів з'ясування смислу та змісту норм права, О. Черданцев фактично торкається надзвичайно важливого аспекту досліджуваного нами явища правової дійсності, а саме методології права, що органічно поєднана з теорію тлумачення норм права. На підтвердження зазначеного умовиводу наведемо деякі висловлювання С. Марєєва. На думку вченого, зовні протистоять одне одному не метод і теоретична система, а метод (або система методів) та деякі предмети, що лише підлягають дослідженню. Більше того, сам метод лише зовні протистоїть предмету, оскільки внутрішній зміст предмета має свою власну об'єктивну іманентну логіку, згідно з якою і здійснюється його пізнання. Через те й виявляється, що метод органічно зливається з самою теорією предмета, скидається теорією та занурюється в неї. Втілившись у скинутому вигляді в теорії, занурившись у неї, метод перетворює цю теорію в підвалину для подальшого руху пізнання, у спосіб вирішення нових теоретичних і практичних завдань [6, с. 39-40].

Цей аспект тлумачення норм права врахований у дефініціях понять «офіційне тлумачення Конституції і законів України» та «тлумачення Основного Закону України Конституційним Судом», що були сформульовані, відповідно, фахівцями в галузі конституційного права Ю.Тодикою та М. Тесленко в межах своїх монографічних досліджень. Офіційне тлумачення Конституції і законів України, вважає Ю. Тодика, - це діяльність Конституційного Суду в межах законодавчо встановлених процедур із допомогою апробованих наукою і практикою прийомів і способів по подоланню невизначеності розуміння Конституції і законів України у формі нормативної або казуальної інтерпретації з метою забезпечення конституційної законності та конституційного правопорядку [12, с. 382]. На думку М. Тесленко, тлумачення Основного Закону України Конституційним Судом полягає у подоланні (в межах законодавчо встановлених законом процедур і на основі використання всіх відомих науці прийомів і способів) неоднозначності у розумінні самої Конституції або співвідносних із нею правових норм, пов'язаному із з'ясуванням або роз'ясненням, офіційною інтерпретацією, з метою забезпечення верховенства Основного Закону та підтримання належного конституційного правопорядку [11, с. 141].

У наведених визначеннях Ю. Тодика та М. Тесленко конкретизують того суб'єкта конституційно-правових відносин, який Основним Законом держави уповноважений здійснювати офіційне тлумачення Конституції України та Законів України (ст.ст. 147, 150). А звідси ще один важливий аспект тлумачення норм права, що стосується фактичного та юридичного змісту конституційно-правових відносин, які мають управлінський характер. З погляду теорії правовідносин тлумачення норм права необхідно розглядати як реальні (фактичні) дії уповноваженої сторони управлінських правовідносин в особі компетентних державних органів із реалізації належних їм державно-владних повноважень щодо офіційного тлумачення норм об'єктивного права. Як вагомий контраргумент з приводу врахування цього аспекту тлумачення норм права можна вважати судження, суть якого зводиться до того, що інтелектуальна діяльність різних суб'єктів права не може бути об'єктом зовнішнього контролю, а отже, виходить за межі предмета правового регулювання.

Ми поділяємо цю тезу та визнаємо той факт, що розумова діяльність із встановлення точного змісту норм права не може здійснюватися в межах правовідносин, однак процес встановлення та об'єктивації її результатів не лише може, але й регламентується нормами права. Наочним підтвердженням цього є низка нормативно-правових актів, які слугують правовою основою діяльності Конституційного Суду України. Результат офіційного тлумачення норм права об'єктивується зовні у відповідному інтерпретаційно-правовому акті, що з погляду теорії юридичних фактів є різновидом правового (юридичного) акта, який породжує передбачені законом юридичні наслідки, а саме: виникнення, зміну чи припинення правовідносин різної галузевої приналежності. В науковій і навчальній юридичній літературі звертається увага на таку важливу особливість інтерпретаційно-правового акта як неможливість його самостійного існування, а отже, його дії разом із тією формою об'єктивного права, норми якої тлумачаться. А звідси надзвичайно важливий в прикладному аспекті принцип, за яким акт офіційного тлумачення норм права повністю поділяє долю нормативноправового акта, норми якого роз'яснюються. Згаданий принцип припускає як пряму, так і зворотну дію інтерпретаційно-правового акта, а отже, може слугувати підставою для перегляду раніше ухвалених юрисдикційними органами рішень.

На праксіологічному аспекті тлумачення норм права, що до того ж поєднаний із його аксіологічною складовою, наголошують багато вчених, які досліджували проблеми тлумачення норм права. З цього приводу М. Тесленко слушно зауважила, що тлумачення є одним із найважливіших елементів, а точніше, умовою успішної правотворчої, і особливо правозастосовної діяльності [11, с. 143]. Мав рацію і відомий російський юрист М. Гредескул, який образно зауважив, що «тлумачення співвідносне з темрявою або неясністю законів: воно починається там, де починається темрява, і зростає в складності з огляду на міру посилення останньої» [4, с. 158]. Логічним продовженням цього судження вченого, на нашу думку, мала б стати теза, суть якої полягає в тому, що результат тлумачення співвідносний із просвітленням, ясністю, зрозумілістю законів. Поділяє цю думку і А. Черданцев, який наголосив, що тлумачення як певний пізнавальний процес, процес надання певного значення мовним виразам законів та інших нормативних актів має місце на всіх стадіях правового регулювання: у процесі правотворчості, систематизації права, при різних формах його реалізації.

Найбільше значення тлумачення має у правозастосовних процесах [7, с. 324]. В аспекті взаємозв'язку з процесом правового регулювання тлумачення норм права необхідно розглядати як його основну стадію (йдеться про тлумачення-з'ясування норм права) або ж як факультативну стадію, потреба в якій виникає в усіх або конкретних випадках реалізації норм права, залежно від того, який погляд з приводу необхідності тлумачення норм права поділяє інтерпретатор (йдеться про тлумачення-роз'яснення норм права). У питанні щодо необхідності тлумачення норм права ми поділяємо думку тих науковців, які стверджують, що його необхідно здійснювати завжди (принаймні, це стосується тлумачення-з'ясування норм права), особливо у процесі правозастосовної діяльності, адже неможливо правильно реалізувати припис правової норми, не зрозумівши її дійсного змісту. Зважаючи на системний характер тлумачення норм права, в контексті питання, що розглядається нами, не можна залишити поза увагою і такий важливий аспект досліджуваного нами правового феномена, як його зв'язок із функціями держави (тлумачення норм права, як однорідний з огляду на суттєві ознаки вид діяльності державних органів, вважається однією з правових форм здійснення функцій держави). Однак цей аспект тлумачення враховує пізнавальну діяльність із з'ясування та роз'яснення волі суб'єкта правотворчості, матеріалізованої у нормах права, лише обмеженого кола суб'єктів, а саме тих, які на вчинення інтерпретаційної діяльності уповноважені законом. Йдеться про офіційне тлумачення норм права та суб'єктів, які його здійснюють.

Аналіз поглядів науковців щодо розуміння досліджуваного нами поняття дає підстави для висновку про те, що тлумачення норм права є складним 2014. - № 3 41 багатогранним явищем правової дійсності, а тому комплексне уявлення про означений феномен може бути отримано лише в результаті його багатоаспектного розгляду: - у гносеологічному плані тлумачення норм права являє собою крізний пізнавальний процес з'ясування та роз'яснення волі законодавця, що завершується зовнішньою об'єктивацією результатів інтелектуальної діяльності інтерпретатора; - з погляду методології права тлумачення норм права необхідно розглядати як сукупність методів, які використовує суб'єкт права для встановлення смислу та змісту норм права, а саме: логічний, системний, історичний, функціональний. Такий інструментарій є суто теоретичним, а отже, науковим, а сучасна методологія права визнає його однією зі своїх складових; - в аспекті теорії правовідносин тлумачення норм права необхідно розглядати як реальні дії уповноваженої сторони управлінських правовідносин із реалізації належних їм державно-владних повноважень щодо офіційного тлумачення норм об'єктивного права; - з погляду теорії юридичних фактів об'єктивований у інтерпретаційноправовому акті результат тлумачення норм права є юридичним актом, що слугує фактичною підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин; - в аспекті взаємозв'язку із процесом правового регулювання тлумачення норм права необхідно розглядати як його основну стадію (йдеться про тлумачення-з'ясування норм права) або ж як факультативну стадію, потреба в якій виникає в усіх або конкретних випадках реалізації норм права, залежно від того, який погляд з приводу необхідності тлумачення норм права поділяє інтерпретатор (йдеться про тлумачення-роз'яснення норм права); - з погляду взаємозв'язку із функціями держави тлумачення норм права є правовою формою здійснення функцій держави, тобто однорідним за своїми суттєвими ознаками видом діяльності державних органів, який пов'язаний із ухваленням правового акта, що в теорії права отримав назву інтерпретаційно-правового.

Структура актів тлумачення норм права З огляду на роль, яку відіграє закон у житті суспільства, надзвичайно важливим є питання якості актів тлумачення норм права. Якісним і правильним можна вважати той акт тлумачення, який має чітку, встановлену законодавством структуру. Адже від його досконалості значною мірою залежить стан законності та правопорядку (а також праворозуміння) в державі. Питання структури актів тлумачення норм права належить до малодосліджених і у вітчизняній, і в зарубіжній юридичній науці. Теоретичною основою дослідження проблеми структури інтерпретаційних актів стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних учених. Так, окремі аспекти структури актів тлумачення розглядали О. В. Зайчук, В. Н. Карташов, В. М. Кравчук, Л. Г. Матвєєва, Н. Нетесайм, О. Л. Скрябін, А. Н. Шаранов, Е. М. Шайхутдінов, Р. Хофер. На думку О. В. Зайчука, структура - це сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми права [1, с. 368]. Російський науковець В. Н. Карташов вважає, що структура (від латин. struktura - будова, розташування, порядок) інтерпретаційного акта - це його будова, розміщення основних її елементів і зв'язків, які забезпечують цілісність, збереження об'єктивно необхідних властивостей і функцій під час впливу на процес юридичного тлумачення різноманітних чинників об'єктивної і суб'єктивної реальності [2, с. 364]. Зрозуміло, що інтерпретаційні акти мають своєрідну структуру, з уваги на похідний від норм чинного права їхній характер.На думку Л.Г.Матвєєвої, у структурі акта тлумачення потрібно виділяти змістову і формальну сторони. До змістової належать ідея, тема, проблема, викладена в інтерпретаційних розпорядженнях,- це суть усього акта тлумачення. Змістову структуру становлять загальні (нормативні) або індивідуальноконкретні владні правороз'яснювальні розпорядження. Оскільки більшість актів оформляється в письмовому вигляді - як акти-документи, то й зовнішня сторона тут має важливе юридичне значення. Формальна сторона - це розміщення основних елементів і зв'язки, що забезпечують цілісність і завершеність акта, а також комплекс реквізитів. акт норма право юридичний

Характерними реквізитами інтерпретаційних актів є найменування виду відповідного акта, заголовок, місце і час його складання, відомості про те, від якої особи чи органу виходить цей акт, юридична достовірність [3, с. 62] (підпис, затвердження). В. Н. Карташов виокремлює стохастичну, тимчасову, просторову і логіко-філософську структури актів тлумачення [2, с. 365]. А. Н. Шаранов виділяє функціональну, горизонтальну та вертикальну структури актів тлумачення норм права [4, с. 48]. Окрім наведених структур, можна виділити також генетичну, психологічну і лінгвістичну структури інтерпретаційних актів. Стохастична структура акта тлумачення уможливлює в кожній конкретній ситуації з'ясувати стаціонарні (постійні) і змінні (непостійні) її компоненти, зв'язки, відносини. Річ у тому, що досягнення тієї чи тієї мети акта тлумачення вимагає конкретного «набору» елементів: суб'єктів, учасників, дій, використовуваних засобів і способів, часу, фінансових, організаційних та інших ресурсів [4, с. 364].

Тимчасова структура інтерпретаційних актів дає змогу простежити послідовність їх видання в часі, співвідношення між основними і допоміжними, первинними і вторинними актами тлумачення. Вивчення тимчасової структури розглянутих актів тлумачення дозволяє виявляти чинні в конкретний момент акти, а також ті, що втратили силу, етапи внесення в них доповнень і змін [4, с. 51]. Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» замінена на постанову Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» [5]. Просторова структура виявляється в наявності різноманітних типів, видів і підвидів актів тлумачення норм права, які одночасно діють у правовій системі суспільства [2, с. 364]. Аналіз цієї структури сприяє більш комплексному та системному вивченню актів тлумачення, що особливо важливо з уваги на кількість інтерпретаційних актів, які видаються у правовій системі [6, с. 31]. Функціональна структура, по-перше, показує, наскільки ефективно функціонує кожний з видів інтерпретаційних актів; по-друге, розкриває способи взаємодії (зв'язку, відносин) між різними їхніми видами; по-третє, вказує на функції, які виконують акти тлумачення, на відміну від інших правових актів (нормативно-правових, правозастосовних тощо), у правовому регулюванні. У цьому випадку вже самі інтерпретаційні акти виступають у ролі детермінантів щодо економічної та політичної, духовної та інших сфер життєдіяльності суспільства. Зазначена структура дозволяє виділяти наслідки (позитивні і негативні), до яких приводить видання окремих актів тлумачення чи їхніх типів, видів і підвидів [4, с. 50].

Горизонтальна структура дає змогу розглянути способи взаємодії різноманітних актів тлумачення, що мають однакову юридичну силу (постанови Пленуму Вищого господарського суду України, постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України та постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ). Вертикальна структура передбачає підпорядкованість інтерпретаційних актів нижчого рівня актам тлумачення вищого рівня [4, с. 50]. О. Л. Скрябін виділяє генетичну, психологічну, лінгвістичну структури інтерпретаційних актів. Під генетичною структурою інтерпретаційних актів він розглядає зв'язок між окремими елементами й актом тлумачення загалом, з одного боку, та економічними і політичними, соціальними і духовними, організаційними і моральними, юридичними та іншими передумовами суспільної життєдіяльності - з іншого.

Саме ця структура дає можливість і на рівні окремих типів (видів і підвидів) інтерпретаційних актів, і в їх загальному масиві розкрити необхідність їх видання, виходячи з логікосемантичної природи юридичних приписів, абстрактності, суперечливості, неясності, неточності у формулюваннях і вираженні думки в текстах правових актів, що вимагають інтерпретації [6, с. 31-32]. У психологічній структурі інтерпретаційних актів, на думку зарубіжних авторів, відображаються, з одного боку, «умонастрої» (інтереси, цілі, установки, мотиви, погляди), наприклад, правотворчих органів під час тлумачення нормативно-правових актів, а з іншого - психологічні особливості особистості інтерпретатора.

Зазвичай, це виявляється у «правових суб'єктів інтерпретаційної практики» [4, с. 51]. Розглядаючи структуру актів тлумачення, автори найчастіше виходять із загальноприйнятого положення, що письмова форма правових актів припускає структуризацію тексту акта і його побудову за правилами юридичної техніки, відповідно до визначених мовних, граматичних, графічних та інших вимог [4, с. 48-49]. Тому варто виділяти лінгвістичну структуру інтерпретаційного акта, яка виражається в особливій юридичній мові зазначених актів, використанні граматичних і графічних засобів викладу правового матеріалу [6, с. 32]. Е. М. Шайхутдінов до загальних характеристик юридичної мови актів тлумачення відносить: офіційний характер, документальність, ясність і простоту мови, максимальну точність, визначеність викладу, економічність використання в тексті актів мовних засобів, зв'язність і послідовність викладу, експресивну й емоційну нейтральність, безособовий, не індивідуальний характер [7, с. 16], повноту, цілісність, логічну завершеність та державність мови. Розгляд логічної, або логіко-філософської, структури дозволяє відобразити взаємозв'язок частин і цілого, елементів і системи, змісту і форми акта тлумачення норм права. Саме ця категорія розкриває її будову як цілісного і самостійного правового явища в правовій системі суспільства [2, с. 364].

Серед правил, які стосуються структури акта тлумачення норм права, можна виділити правило про те, що норми більш загального характеру слід розміщувати на початку документа; однорідні норми потрібно виділяти, викладати компактно, а не в різних частинах документа; у великих за обсягом актах тлумачення норми потрібно об'єднувати у глави, розділи, частини; кожна глава, розділ, частина повинна мати назву [8, с. 69]. Стандартність актів тлумачення у вигляді юридичних документів найбільшою мірою виявляється в наявності спільних складників - реквізитів (від лат. requisitum - необхідне, потрібне) - вихідних, обов'язкових даних документа, відсутність яких позбавляє діловий папір юридичної сили. Кожен документ містить тільки йому властивий набір реквізитів та порядок їх розміщення.

Опишемо основні, найчастіше використовувані реквізити письмових інтерпретаційних актів. 1. Назва (вид) - дозволяє визначити вид інтерпретаційного акта; пишеться з великої літери (якщо друкується - всі букви великі). Сама назва акта тлумачення визначає перелік обов'язкових і необов'язкових реквізитів для його укладання, змістову і формальну будову. Структура актів тлумачення норм права ’ 2. Заголовок - це стислий виклад того, про що йдеться в акті тлумачення. Заголовок формулюється суб'єктом, що тлумачить документ, і пишеться після назви акта тлумачення в лівому кутку однією фразою. 3. Адресат - інформація про те, кому призначений акт тлумачення, і поштова адреса. Усі складові частини пишуться в називному відмінку з нового рядка, з одного положення, з великої літери. Коли акт тлумачення адресований конкретній особі, то посада, звання, прізвище особи - у давальному відмінку, а назва організації чи структурного підрозділу - у родовому. 4. Дата - обов'язковий реквізит, який вказує на день підписання, день затвердження чи узгодження акта тлумачення. Він має три складники (день, місяць, рік) і може бути поданий одним рядком (наприклад: 06.12.12) або комбінованим способом (словесно-цифровим: 6 грудня 2012 р.). Спосіб запису залежить від виду акта тлумачення норм права. 5. Підпис - обов'язковий реквізит, що засвідчує законність акта тлумачення, відповідальність особи за його зміст і наслідки дії; ставиться наприкінці акта тлумачення; містить такі складники: назва посади, установи, звання, підпис, ініціали та прізвище особи. 6. Затвердження - санкціонування змісту акта тлумачення або поширення його дії на визначене коло установ, організацій, підприємств.

Складники реквізиту: слово «Затверджую», назва документа в називному відмінку, його дата і номер. 7. Погодження - використовують для поліпшення якості акта тлумачення, уникнення недоречностей, зайвого чи, навпаки, його доповнення. Внутрішнє (всередині установи) оформляється візою, до складу якої входить підпис, його розміщення, дата візування; у разі потреби вказують посаду того, хто візує. Зовнішнє (за межами установи) складається зі слова «ПОГОДЖЕНО», назва посади особи, його розміщення і дати. 8. Печатка - реквізит, що засвідчує акт тлумачення і права осіб, які його підписали. Існує гербова печатка, проста (квадратна, трикутна, кругла). Печатку потрібно прикладати так, щоб вона захоплювала частину слів - найменування посади особи, яка підписала документ. 9. Нумерація сторінок - використовують тоді, коли документ має дві сторінки і більше. Нумерують сторінки арабськими цифрами без будьяких пунктуаційних знаків посередині верхнього поля на відстані не менше як 10 мм від верхнього краю. 10. Членування тексту і нумерація частин - виражає зовнішню будову акта тлумачення і вказує на його формальну складність, яка залежить від змісту тематики і призначення документа. Простий за будовою інтерпретаційний акт має однотипні, рівнозначні частини і нумерується наскрізно арабськими цифрами.

У складних інтерпретаційних актах треба вказувати на залежність частин, їх підпорядкування. Для цього існують дві системи членування тексту і позначення частин: 1) комбінована система полягає у використанні букв, цифр, слів, символів; 2) система арабських цифр: кожна частина має свій номер, що позначається тільки арабськими цифрами, після кожної цифри, крім останньої, ставиться крапка. Чіткий поділ на частини містить усі номери відповідних складових частин вищих рівнів. 11. Додатки - наявні додатки можуть називатися і не називатися в тексті акта тлумачення [9, с. 33-39]. На думку В. М. Кравчука, офіційні акти тлумачення у вигляді рішень, ухвал та постанов суду мають бути гранично повними, ясними, чіткими, викладеними у встановленій законом послідовності. Водночас у рішеннях, ухвалах та постановах не повинно бути зайвої деталізації, яка не має 310 Публічне право № 2 (10) (2013) ’ правового значення у справі, а також незрозумілих словосполучень, надто довгих речень [11, с. 36], що ускладнюють сприйняття фактичних обставин. Щоб акти тлумачення норм права були бездоганні, треба дотримуватися вимог щодо їх складання [12, с. 73]. Вимоги до окремих процесуальних документів (інтерпретаційних актів) викладено в нормах процесуального законодавства [13, с. 11]. Дещо іншу структуру мають акти офіційного казуального тлумачення. До таких належать судові рішення, постанови, ухвали судів загальної юрисдикції. Офіційні акти тлумачення норм права, в яких відображаються процесуальні рішення, мають типову структуру: вступна частина, описовомотивувальна та резолютивна. Законодавство передбачає наявність вступної частини в судових інтерпретаційних актах (рішеннях, ухвалах і постановах). Вони містять низку вимог щодо її змісту із зазначенням часу та місця постановлення, прізвищ суддів та найменувань сторін, а також характеру позову. Це досить вичерпний перелік інформації, яка мусить бути у вступній частині, проте не заборонено подавати більше інформації, якщо це доцільно [14, с. 23], щоб належно викласти справу для сприйняття читачами. Усе зазначене в акті тлумачення об'єднує одна вимога: описова частина мусить містити інформацію про факти й обставини справи. Описова частина акта тлумачення повинна містити всі юридично значущі факти та достатню кількість фонових обставин, щоб читач зміг не лише розібратися у правових питаннях, про які йдеться в акті тлумачення, а й зрозуміти та простежити події, які призвели до позову, і, зрештою, зрозуміти мотиви судового рішення у справі [14, с. 26]. Суть мотивувальної частини полягає у викладі міркувань суду, які привели його до висновку, викладеного в тексті рішення. У дуже багатьох аспектах мотивувальна частина акта тлумачення є сутністю самого рішення. Саме мотивувальна частина може виявитися найскладнішим для написання розділом рішення. На відміну від вступної частини, яка іноді може виступати мікромоделлю всього рішення, і на відміну від описової частини, яка покликана подати переважно хронологію подій, мотивувальна частина не має визначеної парадигми, якої можна було б дотримуватися в більшості випадків. З огляду на обширність діапазону питань, які можуть розглядатися в рамках окремої справи, неможливо запропонувати єдиний формат викладу міркувань суду. Очевидно, саме тому мотивувальна частина акта тлумачення може виявитися для читачів найскладнішою для розуміння на тлі інших частин рішення. Адже завжди є ймовірність того, що читач не зрозуміє мотивів судді в обґрунтуванні судового рішення, навіть якщо справа буде не дуже складною чи коли буде добре викладено мотиви [14, с. 27]. Тож ретельне виконання суддею згаданих вимог різних положень кодексів ще не гарантує легкого сприйняття тексту рішення. Що стосується резолютивної частини інтерпретаційного акта (постанов та ухвал), то до неї є вимога завершеності. Ця частина рішення має повідомляти читачеві про остаточний результат розгляду судом конкретної справи. Суддя повинен подбати про чітке формулювання способу звернення рішення суду до виконання, зокрема щодо сплати судових витрат, якщо це передбачено [14, с. 29]. Наведемо приклад структури інтерпретаційного акта у вигляді рішення Конституційного Суду України. Акт тлумачення Конституційного Суду України містить: найменування рішення, дату і місце прийняття, його номер; персональний склад суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи; переСтруктура актів тлумачення норм права ’ 311 лік учасників судового засідання; зміст конституційного подання; повну назву, дату прийняття, порядковий номер, за яким орган, посадова особа прийняла правовий акт, конституційність якого розглядається; положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд України під час ухвалення рішення; мотивувальну частину рішення; резолютивну частину рішення, де наводиться висновок щодо конституційності правового акта, яким установлено повноваження конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування; обов'язково має бути зазначено, що рішення Конституційного Суду України є остаточним та оскарженню не підлягає [10]. Рішення Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за його прийняття, і тими, які голосували проти його прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею Конституційного Суду України рішення Конституційного Суду України є обов'язковим. Офіційний акт тлумачення Конституційного Суду України у вигляді рішення Конституційного Суду України друкується в офіційному виданні «Вісник Конституційного Суду України» [10]. Офіційні інтерпретаційні акти загального характеру органів державної влади та органів місцевого самоврядування мають подібну до вищезазначеної структуру. Вони, як і всі інші акти офіційного нормативного тлумачення, обов'язково мають свою назву, реквізити. Їхній зміст охоплює вступну частину, в якій за загальним правилом викладаються мотиви прийняття конкретних актів та вказуються роз'яснювальні в них нормативні приписи. Саме ж тлумачення норм права міститься в основній частині інтерпретаційного акта, яка може мати і просту будову (складатися з одного або декількох абзаців), і досить складну (поділену на пункти і розділи) [14, с. 36]. Кожен інтерпретаційний акт повинен мати реквізити, які відображають його юридичну природу, предмет регулювання, сферу дії та наділяють йому офіційністю. Внутрішня будова письмового акта тлумачення виражається в поділі на складові елементи, які пов'язані між собою. Структура актів тлумачення досить різноманітна і, як правило, складна. Наявність в акті тих чи тих структурних елементів залежить від різних об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливають на весь процес інтерпретаційної діяльності. Структура складається з низки взаємопов'язаних елементів, що дає змогу повно, ясно і логічно викласти роз'яснення норм права.

Висновки

Враховуючи наведені вище аспекти досліджуваного нами явища, можна запропонувати таку дефініцію категорії «тлумачення норм права». Це пізнавальна за змістом діяльність різних з огляду на рівень правосвідомості суб'єктів права, що має вольовий характер, спрямована на з'ясування та роз'яснення волі суб'єкта правотворчості або виявленої й опосередкованої ним волі громадянського суспільства, матеріалізованої у нормах права, та здійснюється шляхом використання спеціально опрацьованих для цього правил і прийомів (способів тлумачення норм права) з метою правильного розуміння та практичної реалізації приписів правових норм. Збагачення змісту та звуження обсягу досліджуваної категорії дозволяє сформулювати таке визначення категорії «офіційне тлумачення норм права». Це пізнавальна за змістом та правова за формою владна організуюча діяльність уповноважених суб'єктів управлінських правовідносин, плин якої відбувається, як правило, у процедурно-процесуальному порядку, що спрямована на з'ясування та роз'яснення волі суб'єкта правотворчості або виявленої й опосередкованої ним волі громадянського суспільства, матеріалізованої у нормах права, здійснюється шляхом використання спеціально опрацьованих для цього правил і прийомів (способів тлумачення норм права) та ухвалення правоінтерпретаційного акта, що породжує передбачені законом юридичні наслідки та сприяє утвердженню правопорядку.

Список використаних літературних джерел

1. Алексеев С.С. Общая теория права : в 2-х томах. Т. II / Алексеев С.С. - М., 1982.

2. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования / Алексеев С.С. - М., 1999.

3. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права : монографія / Власов Ю.Л. - К., 2001.

4. Гредескул Н.А. К учению об осуществлении права / Гредескул Н.А. - Х., 1900.

5. Загальна теорія держави і права : підручник / М.В. Цвік, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. - Х., 2009.

6. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) / Керимов Д.А. - 2-е изд. - М., 2001.

7. Общая теория государства и права : акад. курс в 2-х т. / под ред. М.Н. Марченко. - М., 1998. - Том 2. Теория права.

8. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посібник. - 5-те вид., зі змінами. - К., 2001.

9. Сердюк І.А. Термінологічна невизначеність категорії «тлумачення» в аспекті розкриття змісту об'єктивного права / І. А. Сердюк // Науковий вісник ДДУВС : зб. наук. праць. - 2014. - № 1 (69). - С. 40-52.

10. Теория государства и права: учебник / А.Б. Венгеров. - 4-е изд., стер. - М., 2007. 1

11. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине : монография / вступ. ст. В.Ф. Погорилко. - К., 2001. 12. Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика : монографія / Тодика Ю.М. - Х., 2001.

12. Теорія держави і права. Академічний курс : [підруч.] / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

13. Карташов В. Н. Теория правовой системы общества : [учеб. пособ.] : в 2 т. / В. Н. Карташов ; Яросл. гос. ун-т. - Ярославль : ЯрГУ, 2005. - Т. 1. - 547 с.

14. Матвєєва Л. Г. Юридична природа та місце офіційних інтерпретаційних актів у правовій системі України : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень» / Л. Г. Матвєєва. - К., 2005. - 200 с.

15. Шаранов А. Н. Сущность и пределы (сферы) действия актов официального юридического толкования (проблемы теории и практики) : дис. … канд. юрид. Структура актів тлумачення норм права наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень» / А. Н. Шаранов. - Ярославль, 2004. - 210 с.

16. Про судове рішення у цивільній справі : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р.

17. Скрябин А. Л. Эффективность актов официального юридического толкования) : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень» / А. Л. Скрябин. - Ярославль, 2005. - 166 с.