Договір застави в нотаріальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. В Україні триває поступова переоцінка, переосмислення політико-правових ідей та цінностей, відбувається процес оновлення системи права, її галузей та інститутів, трансформація практики правозастосування. Становлення ринкових відносин, формування нового правового простору, зміна соціальних пріоритетів призводять до необхідності по-новому, більш ґрунтовно, дослідити усталені правові інститути, які створюють фундамент правової системи та забезпечують належний рівень функціонування правових відносин в країні.

Застава -- це спосіб забезпечення зобов'язань. Вона виникає внаслідок укладення договору чи на підставі закону.

Нотаріально посвідчувати договір застави обов'язково тоді, коли предмет застави -- нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Договір застави як нотаріальна дія залежно від предмета застави має певне місце його посвідчення. Договір застави нерухомого майна посвідчується за місцем знаходження майна, договір застави транспортних засобів чи космічних об'єктів -- за місцем реєстрації цих засобів та об'єктів. Це положення встановлене ч. 2 ст. 13 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про заставу”. До набуття цим положенням чинності нотаріальному посвідченню підлягали також договори застави товарів в обороті та в переробці, що посвідчувалися за місцем знаходження підприємств. Нині для посвідчення таких договорів достатньо письмової форми.

Мета. Метою написання роботи є вдосконалити вміння розробки договору застави, дізнатися про нюанси його нотаріального посвідчення, у яких випадках договір може бути посвідчений, а у яких навпаки може бути відмовлено у посвідченні, за яких умов відбувається посвідчення та для чого воно потрібно, які обмеження можуть застосовуватись, які документи повинен витребувати нотаріус для посвідчення договору застави, особливі умови посвідчення.

Для написання роботи використані чинні закони, статті в журналах, зокрема стаття Володимира Боровця, у якій порівнюється посвідчення договорів до 1 січня 2004 року та після.

Розділ 1. Поняття договору застави

1.1 Загальні положення договору застави

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором. Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором. Застава майна може здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення - варанта тощо) кредиторові. Застава цінних паперів може здійснюватись шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальної контори чи банку. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Державне підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.

У договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави транспортних засобів та космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих засобів та об'єктів.

Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін. Норми цієї статті не поширюються на право податкової застави, що регулюється податковим законодавством. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачених законом. [2, ст.2]

Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна (далі - Державний реєстр), ведення якого покладається на держателя Державного реєстру застав рухомого майна. Державний реєстр застав рухомого майна та відомості, занесені до нього, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб. Обов'язки з реєстрації та нотаріального посвідчення не поширюються на виникнення та зміну прав податкової застави, що регулюється податковим законодавством. Порядок ведення Державного реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Датою реєстрації застави рухомого майна вважається дата внесення відповідного запису до Державного реєстру. Запис до Державного реєстру вноситься протягом двох робочих днів з моменту подання заяви про реєстрацію застави рухомого майна.

Заява про реєстрацію застави рухомого майна повинна містити тільки такі відомості:

· найменування (прізвище, ім'я та по батькові), адресу та номер, що ідентифікує заставодержателя та заставодавця;

· загальний опис предмета застави, який визначається сторонами;

· підпис заявника.

· Держателю Державного реєстру забороняється вимагати подання додаткової інформації, що не зазначена у цій статті, а також вимагати нотаріального посвідчення такої заяви і перевіряти її точність.

Заставодержатель або заставодавець, за заявою якого здійснюється реєстрація застави рухомого майна, за подання у заяві недостовірної інформації несе відповідальність згідно із законодавством України. За заявою заставодержателя до Державного реєстру можуть бути внесені зміни щодо предмета застави. Реєстрація застави рухомого майна діє з дати внесення запису до Державного реєстру до виконання забезпеченого заставою зобов'язання за умови, що заставодержатель не подасть заяву про виключення запису з Державного реєстру або винесення рішення суду (арбітражного або третейського суду) щодо недійсності забезпеченого заставою договору або договору застави. Заставодержатель може в будь-який час подати заяву про виключення запису з Державного реєстру. Якщо заставодержатель не подав заяву про виключення запису з Державного реєстру чи продовження терміну реєстрації, відповідний запис зберігається протягом п'яти років з дати внесення запису до Державного реєстру. Заставодержатель може продовжити термін дії реєстрації застави рухомого майна в будь-який час протягом останнього року дії такої реєстрації на наступні п'ять років після закінчення попередніх п'яти років дії реєстрації. Після виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель на письмову вимогу заставодавця протягом десяти днів зобов'язаний подати до Державного реєстру заяву про виключення з Державного реєстру запису про реєстрацію такої застави. У разі невиконання заставодержателем своїх обов'язків щодо подання заяви про виключення запису з Державного реєстру заставодержатель відшкодовує заставодавцю збитки, спричинені таким невиконанням. За внесення запису до Державного реєстру справляється відповідна плата, крім випадків, коли такий запис здійснюється за заявою державного органу. Завірені держателем Державного реєстру витяги з Державного реєстру, що свідчать про внесення запису до Державного реєстру або про відсутність такого запису, надаються за запитом будь-якої фізичної або юридичної особи за відповідну плату, крім випадків, коли такий запит подається державними органами в межах їх компетенції. Державні податкові органи України можуть подати до держателя Державного реєстру заяву про внесення запису про наявність податкових вимог до платників податків, які порушують вимоги податкового законодавства. Держатель Державного реєстру, а також його посадові особи за порушення порядку ведення Державного реєстру, а також за надання недостовірної інформації несуть відповідальність згідно із законодавством України. [2, ст.3]

Якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу.

застава нотаріальний договір дарування

1.2 Припинення договору застави

Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

Якщо при реалізації цілісного майнового комплексу державного підприємства (відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності), що є предметом застави, виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця зараховується до відповідного бюджету.

Заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Якщо зобов'язання, забезпечене заставою, передбачає виконання частинами, заставодавець має право припинити звернення стягнення на предмет застави шляхом виконання простроченої частини зобов'язання.

Якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов'язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов'язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави. [2, ст.3]

Застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Право застави припиняється:

· з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;

· в разі загибелі заставленого майна;

· в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно;

· в разі примусового продажу заставленого майна;

при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави.

У разі відмови кредитора прийняти виконання забезпеченою заставою грошової вимоги відповідна сума вноситься заставодавцем у депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса. Якщо внесена в депозит сума повністю покриває борг, застава припиняється.

Розділ 2. Нотаріальне посвідчення договорів

Як було до 1 січня 2004 року

До 1 січня 2004 року існувала правова норма, згідно з якою нотаріальне посвідчення угод було обов'язковим лише у випадках, чітко передбачених у законі (ч. 1 ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР).

Аналогічне формулювання містив також Закон України від 02.09.93 р. №3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон про нотаріат): "Нотаріуси та посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму" (ч.1 ст. 54).

Таким чином, до 1 січня 2004 року, згідно з вимогами законодавства України, обов'язкова нотаріальна форма договорів була необхідна лише у випадках, визначених нормативно-правовими актами, які мають силу закону.

Розглянемо випадки, з якими найчастіше могли зустрічатися суб'єкти підприємницької діяльності саме під час здійснення господарської діяльності 1, коли для таких договорів була необхідна обов'язкова нотаріальна форма.

1 Ми свідомо не торкаємося тих договорів, які могли укладатися громадянами не під час здійснення підприємницької діяльності, процедури створення господарських товариств та видачі довіреностей до і після 1 січня 2004 року.

Так, Законом України від 02.10.92 р. №2654-XII "Про заставу" (далі - Закон про заставу) передбачалося, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У разі якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів (ст. 13).

Обов'язкову нотаріальну форму Цивільний кодекс Української РСР передбачав також для договорів дарування "на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців..." (ч. 1 ст. 244). Міністерство юстиції України в листі від 21.08.2000 р. №18-9-5713 зазначило, що згідно з ч. 1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. У п. 1 розділу ХV "Перехідні положення" наголошується, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набрання чинності цією Конституцією діють у частині, що не суперечить Конституції України. А тому, на думку Міністерства юстиції, необхідно застосовувати суми, вказані у Цивільному кодексі Української РСР, з обов'язковим врахуванням зазначених вище вимог Конституції України. Таким чином, враховуючи точку зору Міністерства юстиції України, можна стверджувати, що договори дарування на суму понад 500 гривень, а при даруванні валютних цінностей - у перерахунку на суму понад 50 гривень, підлягали в обов'язковому порядку нотаріальному посвідченню.

Що стосується об'єктів нерухомості, слід зазначити, що чинним законодавством України обов'язкову нотаріальну форму було передбачено стосовно лише договорів купівлі-продажу житлового будинку, якщо хоча б однією із сторін був громадянин (ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР). Тобто обов'язкова нотаріальна форма вимагалася лише стосовно житлових будинків, і то за умови, що однією із сторін такого договору виступала фізична особа. Однак суб'єкти підприємницької діяльності при укладенні договорів купівлі-продажу (а продавалися та придбавалися ними переважно нежитлові приміщення, необхідні для виробничих потреб) посвідчували їх нотаріально. Здебільшого через об'єктивні причини та специфіку ринку нерухомості, а не у зв'язку з вимогами законодавства.

У разі якщо суб'єкти підприємницької діяльності не дотримувалися нотаріальної форми договорів та порушували зазначене вище законодавство, то такі угоди, головним чином, могли в судовому порядку згідно зі ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР бути визнаними недійсними.

Як працюємо з 1 січня 2004 року

Одразу слід зазначити:

по-перше, і далі діє запроваджена Законом про нотаріат правова норма про те, що договори посвідчуються в нотаріуса у випадку, коли для них встановлено таку обов'язкову форму;

по-друге, як і у випадку із Цивільним кодексом Української РСР, Цивільний кодекс України передбачає, що "правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін" (п. 1 ст. 209);

по-третє, перелік договорів, для яких нотаріальна форма стала обов'язковою, значно зріс.

Господарський кодекс України, наприклад, зазначає, що не допускається оренда земельної ділянки без договору, укладеного в письмовій формі, посвідченого нотаріально та зареєстрованого в установленому законом порядку (п. 2 ст. 290).

Слід зазначити, що поряд з правовою нормою, запровадженою ГК України, у правовому полі України діє Закон України від 06.10.98 р. №161-ХІV "Про оренду землі" (далі - Закон про оренду землі), який передбачає, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ч.1 ст. 14). Тобто Закон про оренду землі не передбачає обов'язкової нотаріальної форми договорів оренди землі і залишає це питання на розсуд сторін цього договору. Не передбачає обов'язкової нотаріальної форми і Постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. №197 "Про форму договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди)".

У зв'язку з цим, на наш погляд, цілком логічними є дві точки зору. Так, можна стверджувати, що Господарський кодекс України набрав юридичної чинності пізніше, ніж Закон про оренду землі, крім того, має вищу юридичну силу, а тому договори оренди землі 2 суб'єктам підприємницької діяльності необхідно нотаріально посвідчувати.

2 Враховуючи положення п. 4 розділу ІХ Господарського кодексу України, вони можуть бути укладені як до, так і після 01.01.2004 р.

Однак можлива й інша точка зору. Можна також стверджувати, що Господарський кодекс України запроваджує загальну правову норму, проте Закон про оренду землі діє як спеціальна правова норма, а тому для договорів оренди землі і після 1 січня 2004 року не є обов'язковою нотаріальна форма, тим більше, що ст. 792 Цивільного кодексу України не передбачає обов'язкової нотаріальної форми договору оренди земельної ділянки.

На нашу думку, цей випадок є яскравим прикладом конкуренції правових норм, і для її врегулювання доцільно було б долучитися відповідним органам державної влади, оскільки без їх чіткої точки зору з цього питання суб'єктам підприємницької діяльності на місцях дуже часто доведеться стикатися з правовим невіглаством.

Після 1 січня 2004 року зберігає чинність Закон про заставу, який, як було згадано вище, зазначає, що у разі якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів.

Цивільним кодексом України запроваджено деякі новели стосовно нотаріального посвідчення договорів дарування. Так, новим Цивільним кодексом передбачено, що договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (понад 850 грн), укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (п. 5 ст. 719).

Такі договори, як договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, згідно з вимогами Цивільного кодексу України повинні укладатися в письмовій формі і підлягати обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (п. 1 ст. 657).

Що ж стосується інших випадків, то вони, разом із уже згаданими, розглянуті у таблиці

Договори, які з 1 січня 2004 підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню

А якщо договір не реєструвати?

в) укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (п. 1 ст. 207). Наслідками ж визнання такого господарського зобов'язання недійсним, за умови, коли визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - у дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

У разі ж визнання недійсним зобов'язання з підстав, зазначених нами у пунктах "а" та "в", кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом (п. 2 ст. 208).

На нашу думку, недодержання обов'язкової нотаріальної форми договору можна трактувати таким, що не відповідає вимогам закону, а тому наслідком такої невідповідності повинна бути двостороння реституція, тобто повинен діяти п. 2 ст. 208 Господарського кодексу України.

Однак, враховуючи незмінну позицію контролюючих органів про те, що максимальне наповнення Державного бюджету України є священним обов'язком, жодного сумніву не викликають спроби органів держаної влади все ж таки добиватися визнання недійсними договорів, які суб'єкти підприємницької діяльності не посвідчили в нотаріальному порядку, такими, що укладені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Що стосується Цивільного кодексу України, то цей нормативно-правовий акт зазначає, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (п. 1 ст. 220).

За загальним правилом, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (п. 2 ст. 215). Тобто, на відміну від Господарського кодексу України, Цивільний кодекс України запровадив правову норму, згідно з якою недодержання нотаріальної форми автоматично презумує визнання нікчемним такого правочину і не вимагається визнання його недійсним у судовому порядку.

Однак слід зазначити, що Цивільний кодекс України регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, якими є фізичні та юридичні особи. Що ж стосується Господарського кодексу України, то предметом його регулювання є виключно господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У зв'язку із цим рекомендували б у кожному конкретному випадку надзвичайно уважно підходити до укладення договорів та детально з'ясовувати, чи можна їх трактувати такими, що підпадають під предмет регулювання Господарського чи Цивільного кодексів України.

До 1 січня 2004 року, у разі якщо суб'єкти підприємницької діяльності не дотримувалися нотаріальної форми договорів та порушували чинне законодавство, такі угоди могли в судовому порядку бути визнаними недійсними згідно зі ст. 47 Цивільного кодексу УРСР.

З 1 січня 2004 року, відповідно до п. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. При цьому не вимагається визнання його недійсним у судовому порядку.

Розділ 3. Нотаріальне посвідчення договору застави

Застава -- це спосіб забезпечення зобов'язань. Вона виникає внаслідок укладення договору чи на підставі закону.

Нотаріально посвідчувати договір застави обов'язково тоді, коли предмет застави -- нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Договір застави як нотаріальна дія залежно від предмета застави має певне місце його посвідчення. Договір застави нерухомого майна посвідчується за місцем знаходження майна, договір застави транспортних засобів чи космічних об'єктів -- за місцем реєстрації цих засобів та об'єктів. Це положення встановлене ч. 2 ст. 13 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про заставу”. До набуття цим положенням чинності нотаріальному посвідченню підлягали також договори застави товарів в обороті та в переробці, що посвідчувалися за місцем знаходження підприємств. Нині для посвідчення таких договорів достатньо письмової форми. [14, ст.121]

До тексту договору застави висуваються певні вимоги. Він має містити такі відомості:

- найменування сторін, прізвища, імена, по батькові;

- місцезнаходження (місце проживання) сторін;

- суть забезпеченої заставою вимоги;

- розмір забезпеченої заставою вимоги;

- строк виконання зобов'язань;

- опис предмета застави;

- інші умови, стосовно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Як заставодавцем так і заставодержателем можуть бути фізичні та юридичні особи і держава. Предметом застави можуть бути як майно, так і майнові права. Предмет застави може перебувати як у приватній, так і у спільній власності. Існує дві форми спільної власності: сумісна та часткова. Якщо предметом застави є майно, що перебуває у спільній сумісній власності, то воно може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників. Угоду про заставу майна, яке є спільною сумісною власністю, підписують усі співвласники цього майна чи уповноважені ними особи. Наприклад, згідно із Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду” приватизована квартира може належати всім членам сім'ї за правом спільної сумісної власності. Такий договір повинен бути підписаний усіма членами спільної сумісної власності -- приватизованої квартири.

Угода про заставу спільного сумісного майна подружжя посвід-чується за наявності згоди другого з подружжя. Укладення договору застави, предметом якого є майно, що перебуває у спільній частковій власності, має певні особливості. Якщо заставляється об'єкт майна в цілому всіма співвласниками, то всі вони є заставодавцями і в цьому разі діють як одна сторона договору. [15, ст.45]

Якщо предметом застави є частина майна, що перебуває у власності одного зі співвласників спільної часткової власності, то вона може бути предметом застави лише за таких умов:

- згодою всіх співвласників, оскільки в ч. 1 ст. 6 Закону України “Про заставу” зазначено, що майно, яке перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників;

- виділенням частки або паю в натурі, бо якщо частка майна не виділена в натурі, то навіть за згоди всіх співвласників є перешкоди для посвідчення, наприклад, договору застави половини квартири.

Посвідчуючи договір застави, нотаріус зобов'язаний перевірити певні факти і витребувати необхідні документи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, інше майно, що підлягає державній реєстрації, нотаріусу подаються документи, які встановлюють право власності на це майно. Крім того, нотаріус повинен перевірити, чи є заборона відчуження або арешт цього майна.

Для посвідчення договорів застави жилого будинку, квартири, садового будинку, дачі, гаража нотаріус витребує довідку-характеристику БТІ. Договори про заставу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд посвідчуються нотаріусом за наявності дозволу та на умовах погодження з органом, що уповноважений управляти відповідним державним майном (Фонд державного майна України, його регіональні відділення). Право застави виникає з моменту укладення договору, а якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню, -- з моменту нотаріального посвідчення такого договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен перебувати у заставодержателя, право застави виникає в момент передавання йому предмета застави.

Договір застави може містити певні умови з урахуванням специфіки предмета застави чи бажання сторін. Звернення стягнення на предмет застави можливе тоді, коли в момент настання терміну виконання зобов'язання воно не буде виконане, якщо інше не передбачене законом чи договором.

У договорі можуть бути врегульовані питання щодо можливості та умов, за яких заставодержатель може звернути стягнення на майно до настання строку виконання зобов'язань. Посвідчуючи договір застави нерухомого майна, нотаріус накладає заборону на відчуження предмета застави, крім випадків, коли сторони домовилися не накладати заборону на його відчуження. [16, ст.54]

Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодер-жателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

1. Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. У деяких випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, причому недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору з тими ж наслідками (ст.ст. 13-14 Закону України «Про заставу»), в тому числі і у разі порушення вимог Закону щодо місця нотаріального посвідчення договору. Нотаріальне посвідчення правочинів обов'язкове не у всіх випадках, а лише тоді, коли це прямо передбачено в законі (ст. 47 ЦК). Якщо в силу частини 3 ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави є майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, що підлягає нотаріальному посвідченню, то таке посвідчення на момент укладення договору практично не може бути здійснене через відсутність у заставодавця відповідних правовстановлюючих документів на це майно. Але в подальшому, після набуття заставодавцем права власності на майно, що є предметом застави, нотаріальне посвідчення договору є обов'язковим.

Відповідно до чинного законодавства місцем посвідчення договору застави є:

1) місцезнаходження майна -- при заставі нерухомого майна; 2) місце реєстрації транспортних засобів -- при заставі транспортних засобів; 3) місцезнаходження власника майна -- при заставі товарів в обороті або переробці.

Правочини, для яких нотаріальна форма є обов'язковою, так само, як і інші види право-чинів, яким сторони добровільно бажають надати нотаріальну форму, посвідчуються нотаріусами, які працюють у державних нотаріальних конторах або здійснюють приватну нотаріальну діяльність. Визначений законом процес нотаріального посвідчення правочинів спрямований на забезпечення законності і максимальний захист прав та законних інтересів їх учасників. Поряд з іншим він передбачає встановлення особи, що звертається до нотаріуса, або її представника, перевірку їх дієздатності, з'ясування дійсних намірів сторін на укладення договору, роз'яснення їм змісту договору та його юридичних наслідків, перевірку поданих для вчинення нотаріальної дії документів на предмет відповідності закону і таке інше.

2. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про заставу» застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачених законом. Крім нотаріального посвідчення, сам факт передачі нерухомого майна в заставу підлягає ще й державній реєстрації (ст. 4 Закону України «Про іпотеку») у порядку, встановленому ст. 23 Закону України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Іпотечний договір вважається дійсним відразу після посвідчення у нотаріуса. Наявність або відсутність наступної державної реєстрації іпотеки на дійсності договору не відобразиться. Проте здійснення державної реєстрації вигідне іпотекодержателю, оскільки в результаті реєстрації він отримує пріоритет на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Це означає, що за наявності інших кредиторів його вимоги задовольнятимуться в першу чергу (ст. 4 Закону «Про іпотеку»). Правові дії з державною реєстрацією іпотеки на цей час дещо спрощуються у зв'язку із дією Порядку Кабінету Міністрів від 31.03.2004 р. «Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек» формує в Україні єдиний Державний реєстр прав, який базується на державній реєстрації земельних ділянок усіх форм власності та іншого нерухомого майна, реєстрі речових об'єктів нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна.

3-4. Реєстрація застави рухомого майна здійснюється на підставі заяви заставодержате-ля або заставодавця згідно з ст. 15-1 Закону України «Про заставу» та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Законом визначається Держатель Державного реєстру, яким є уповноважений центральний орган виконавчої влади, його функції та повноваження, визначені підстави, порядок внесення записів до реєстру, порядок надання витягів з нього. Визначено, що за внесення до Державного реєстру запису про виникнення чи зміну обтяження, а також за надання витягів з Державного реєстру здійснюється плата у розмірі та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України, але реєстрація відомостей про припинення обтяження та забезпечення доступу до даних Державного реєстру здійснюється безоплатно. Правовими наслідками реєстрації обтяжень в Державному реєстрі є те, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами. Також на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені в цьому Законі. Зміни у відомостях про зареєстроване обтяження підлягають реєстрації у встановленому цим Законом порядку (ст. 13). [17, ст.46]

Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом. Під пріоритетом розуміють переважне право обтяжувана відносно права іншої особи на те ж саме рухоме майно. Пріоритет може бути вищим (переважний пріоритет одного обтяжувана відносно пріоритету іншого обтяжувана на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того рухомого майна) і нижчим (пріоритет одного обтяжувана, який підпорядковується пріоритету іншого обтяжувана, на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж рухомого майна). Закон вказує, що всі обтяження поділяються на публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду. А приватні обтяження можуть бути забезпечувальними (встановлюються для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем) та іншими договірними (не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувану, у володіння боржнику або з інших підстав, що обмежують право обтяжувана чи боржника розпоряджатися рухомим майном). Державна реєстрація застави не є елементом форми правочину про заставу майна, і тому саме лише недотримання вимог нормативних актів стосовно такої реєстрації не може бути підставою для визнання відповідної угоди недійсною, але це позбавляє заставодержа-теля права вимагати задоволення його вимог за рахунок заставленого майна, у тому числі і права звернення стягнення на це майно, переважно перед іншими заставодержателями одного й того ж рухомого майна, зареєстрованого в реєстрі.

Висновки

Отже, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Застава -- це спосіб забезпечення зобов'язань. Вона виникає внаслідок укладення договору чи на підставі закону. Нотаріально посвідчувати договір застави обов'язково тоді, коли предмет застави -- нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Договір застави як нотаріальна дія залежно від предмета застави має певне місце його посвідчення. Договір застави нерухомого майна посвідчується за місцем знаходження майна, договір застави транспортних засобів чи космічних об'єктів -- за місцем реєстрації цих засобів та об'єктів. Це положення встановлене ч. 2 ст. 13 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про заставу”. До набуття цим положенням чинності нотаріальному посвідченню підлягали також договори застави товарів в обороті та в переробці, що посвідчувалися за місцем знаходження підприємств. Нині для посвідчення таких договорів достатньо письмової форми.

Посвідчуючи договір застави, нотаріус зобов'язаний перевірити певні факти і витребувати необхідні документи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, інше майно, що підлягає державній реєстрації, нотаріусу подаються документи, які встановлюють право власності на це майно. Крім того, нотаріус повинен перевірити, чи є заборона відчуження або арешт цього майна. Для посвідчення договорів застави жилого будинку, квартири, садового будинку, дачі, гаража нотаріус витребує довідку-характеристику БТІ. Договори про заставу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд посвідчуються нотаріусом за наявності дозволу та на умовах погодження з органом, що уповноважений управляти відповідним державним майном (Фонд державного майна України, його регіональні відділення). Право застави виникає з моменту укладення договору, а якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню, -- з моменту нотаріального посвідчення такого договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен перебувати у заставодержателя, право застави виникає в момент передавання йому предмета застави.
Договір застави може містити певні умови з урахуванням специфіки предмета застави чи бажання сторін. Звернення стягнення на предмет застави можливе тоді, коли в момент настання терміну виконання зобов'язання воно не буде виконане, якщо інше не передбачене законом чи договором.
У договорі можуть бути врегульовані питання щодо можливості та умов, за яких заставодержатель може звернути стягнення на майно до настання строку виконання зобов'язань. Посвідчуючи договір застави нерухомого майна, нотаріус накладає заборону на відчуження предмета застави, крім випадків, коли сторони домовилися не накладати заборону на його відчуження.

Список використаних джерел

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України: офіц. текст: редакція від 4 лютого 2011 р. - К.: Видавництво «Майстер-клас», 2011. - 80 с.

2. Закон України «Про заставу» від 1 квітня 2001 року, зі змінами і доповненнями від 15 липня 2011 року.

3. Цивільний кодекс УРСР .

4. Закон України «Про нотаріат»// Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №39.

5. Закон України «Про наторіат» від 2 вересня 1993 року зі змінами та доповненнями від 7 квітня 2011 року.

6. Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року зі змінами та доповненнями від 22 вересня 2011 року.

7. Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року зі змінами і доповненнями від 22 вересня 2011 року.

8. Порядок Кабінету Міністрів від 31.03.2004 р. «Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек».

9. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про заставу”.

10. Цивільний кодекс України: офіц. текст: редакція від 4 лютого 2011 р. - К.: Видавництво «Майстер-клас», 2011. - 80 с.

11. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року за №20/5 / Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за №283/8882.

12. Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998 р. за №392/98.

13. Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р. за №10/5.

Наукова література:

14. Радзієвська Л.К., Пасічнік С.Г. Нотаріат в Україні / За відп. ред. Л. К. Радзієвської. - К.:Юрінком Інтер, 2000.

15. Семаков Г.С., Кондракова С.П. Нотаріат в Україні: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2001. - 120 с.

16. Фурса С.Я. Функції нотаріату і суду щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб та держави // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - № 2. - С. 49-52.

17. Фурса С.Я. Правова концепція нотаріальної діяльності щодо охорони прав громадян // Право України. - №6. - 2000 - С. 100-104.

Размещено на Allbest.ru