Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНДІ МВС України

РОБОТА ПОЛІЦІЇ В УМОВАХ ДЕОКУПАЦІЇ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА КРИМІНОГЕННІ ВИКЛИКИ

О.А. Мартиненко,

доктор юридичних наук, професор

провідний науковий співробітник

Анотація

поліція збройний конфлікт деокупований

В статті проаналізовано основні підходи, здійснені Хорватією, Боснією та Герцеговиною для налагодження ефективної діяльності поліції після завершення збройного конфлікту. Встановлено, що пост-конфліктні країни мають спільні підходи: демілітаризація та реформування поліції, навчання персоналу та його сертифікація, протидія корупції та незаконному обігу зброї. Розглянуто зміст та особливості таких заходів, а також сутність криміногенних викликів, що постають перед поліцією в умовах роботи на деокупованих територіях. Визначено, що досвід країн колишньої Югославії може бути врахований при стратегічному плануванні розвитку МВС України.

Ключові слова: діяльність поліції на деокупованих територіях, пост-конфліктний період, криміногенні виклики.

Аннотация

В статье проанализированы основные подходы, предпринятые Хорватией, Боснией и Герцеговиной для налаживания эффективной деятельности полиции после завершения вооруженного конфликта. Установлено, что пост-конфликтные страны имеют общие подходы: демилитаризация и реформирование полиции, обучение персонала и его сертификация, противодействие коррупции и незаконному обороту оружия. Рассмотрены содержание и особенности таких мероприятий, а также сущность криминогенных вызовов, встающих перед полицией в условиях работы на деоккупированных территориях. Определено, что опыт стран бывшей Югославии может быть учтен при стратегическом планировании развития МВД Украины.

Ключевые слова: деятельность полиции на деоккупированных территориях, пост-конфликтный период, криминогенные вызовы

Annotation

О.А. Martynenko, Doctor of Law, Professor Leading Research Scientist, State Research Institute MIA Ukraine, Kyiv,

POLICE WORK UNDER CONDITIONS OF DEOCUPATION: FOREIGN EXPERIENCE AND CRIMINOGENIC CHALLENGES

The article analyzes the main approaches taken by Croatia, Bosnia and Herzegovina to establish effective police activity after the end of the armed conflict. It has been defined that post-conflict countries have common approaches: demilitarization and police reform, personnel training and certification, counteracting corruption and illicit arms trafficking. The content and features of such measures, the relationship between demilitarization of the police and its reform and personnel training are considered. The creation of the Multinational Police in Eastern Slavonia (TAPF) has been considered in detail. The emphasis was placed on the compulsory training of police officers serving during the war, which includes the work with the public, human rights, democratic policing.

The essence of criminogenic challenges facing the police in the conditions of work in the de-occupied territories is analyzed. It is stated that the presence of illegal weapons poses a special threat to public safety.

Among the most widespread crimes committed in the postwar period, has been reported the following: violence against representatives of political, ethnic, religious minorities; theft of property from abandoned houses; revenge, extrajudicial execution, false denunciation. The problems of communication with different target audiences have been identified as the aggravating factors in policing during the post-conflict period.

It has been determined that the experience of the countries of the former Yugoslavia can be taken into account in the strategic planning of the development of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine.

Keywords: police activity in the de-occupied territories, post-conflict period, criminogenic challenges.

Виклад основного матеріалу

Перспективи завершення збройного конфлікту на Донбасі є одним з пріоритетних предметів не лише політичних, але й наукових дискусій. У політичній сфері ці перспективи окреслені ініціативою України щодо введення на територію ОРДЛО миротворчої місії, яка активно обговорювалася у нормандському та мінському формату протягом 2018 року [1, 2]. У науковій і зокрема, правовій, площині зазначена ініціатива підтримана положеннями Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», а також практично-орієнтованою візією МВС України «Стратегія відновлення цілісності України і деокупації Донбасу. Механізм «малих кроків».

Разом з тим у наукових колах практично не розглядаються прогностичні варіанти того, яким саме чином може працювати поліція на деокупованих територіях з урахуванням присутності міжнародних спостережних інституцій та нових криміногенних викликів. З оглядом на це публікація має на меті окреслити основні проблеми, які можуть постати перед Національною поліцією та МВС України, враховуючи досвід пост-конфліктної діяльності поліції Хорватії, Боснії та Герцеговини.

Частково проблеми діяльності правоохоронних структур України в умовах деокупації та присутності миротвочої місії висвітлені у дослідженні О.В. Кресіна, І.М. Проценко, К.О. Савчука, О.М. Стойко [3]. Проте вони здебільше стосувалися юрисдикції ДПСУ, митних та податкових органів, оскільки акцент в роботі був зроблений на участі миротворчої місії в цивільних та господарських правовідносинах, екстратериторіальному статусі її приміщень, переміщенні збройного контингенту та техніки через державний кордон, непідлеглості миротворців юрисдикції України, а також на їх привілеях та імунітетах.

Якщо ж звернутися до особливостей роботи поліції Хорватії, Боснії та Герцеговини у пост-конфліктний період, то ми можемо помітити, що проблеми, які вирішували правоохоронці цих країн, можуть мати безпосередні аналогії із можливим розвитком подій в Україні: демілітаризація та реформування поліції, навчання персоналу та його сертифікація, протидія корупції та незаконному обігу зброї.

Перш за усе, слід звернути увагу на специфіку Хорватії, де на території Східної Славонії, населеної переважно сербським населенням, після завершення війни залишилися сербські військові та поліцейські підрозділи. Оскільки вони не брали активної участі у військових діях 1991-92 рр., хорватський уряд просто розформував ці підрозділи, не притягаючи сербських військових та поліцейських до кримінальної відповідальності. Проте хорватські органи влади не змогли запровадити на території Східної Славонії поліцейську службу, сформовану хорватським персоналом. Сербське населення регіону негативно ставилося до хорватських правоохоронців і було переконане, що хорватські поліцейські будуть виконувати свої обов'язки вкрай упереджено, керуючись мотивами помсти та дискримінації на етнічно-релігійному ґрунті.

Враховуючи напруженість пост-конфліктної ситуації, місія ООН (UNTAES) була вимушена запропонувати виключно для Східної Славонії т.зв. перехідні поліцейські сили - багатонаціональну поліцію (TAPF).

Остання була створена за підтримки хорватських державних інституцій та місцевої сербської влади і складалася з 811 сербських, 815 хорватських офіцерів поліції та 52 представників інших етнічних груп. Для уникнення суб'єктивізму та можливих конфліктів до багатонаціональної поліції не були прийняті хорватські поліцейські, чиї родичі загинули під час війни, а також ті, чиї родичі проживали на той час в Сербії, Боснії, Чорногорії, Македонії. Одночасно не були прийняті сербські поліцейські, стосовно яких малися підозри у причетності до вчинення воєнних злочинів. З цих же міркувань - для забезпечення об'єктивності та неупередженості - до патрульних нарядів входили один сербський поліцейський, один хорватський поліцейський та один - представник Цивільної поліції ООН [4].

Досить схожа ситуація може скластися в Україні у випадку, коли контроль над ОРДЛО буде здійснювати тимчасова адміністрація ООН або миротворча місія, яка буде керуватися інтересами усіх сторін, враховуючи, в тому числі, положення Резолюції №690 (1979) Парламентської асамблеї Ради Європи «Декларація про поліцію». Остання у розділі «C. Війна і інші надзвичайні обставини - окупація іноземною державою» констатує, що якщо «…поліцейський йде у відставку в період ворожої окупації в зв'язку з тим, що він примушується до виконання незаконних розпоряджень, що суперечать інтересам цивільного населення, як було описано вище, і в зв'язку з тим, що він не бачить для себе іншого виходу, відразу після закінчення окупації він повинен бути поновлений на посаді поліцейського без шкоди його особистих прав і доходам, які покладалися б йому, якби він залишався в поліції». На практиці це може означати, що Національна поліція України після завершення деокупації може бути вимушена розглядати питання поновлення на службі тих працівників ОВС України, які залишилися на окупованих територіях та не вчиняли дій, що містять складу злочину.

Процес демілітаризації, незначний за масштабами в Хорватії, більш стосувався Боснії та Герцеговини, де поліція під час війни стала надмірно мілітаризованою і майже не відрізнялася за формою та тактикою дій від військових підрозділів. Боснійські поліцейські описувалися як «солдати з поліцейськими шевронами, одягнені у військову форму або фактично організовані як воєнізовані підрозділи». Поліцейські підрозділи приймали безпосередню участь у бойових діях, та відповідно - мали відношення до вчинених воєнних злочинів [5]. До того ж, за оцінками ООН, під час війни 70 відсотків порушень прав людини в Боснії та Герцеговині можуть бути пов'язані з поліцією", оскільки частина збройних поліцейських формувань майже не відрізнялась від організованої злочинності, займаючись грабежами, викраденням людей та контрабандою [6].

Перша стадія демілітаризації поліції передбачала залишення у підрозділах лише 1 гвинтівки (автомата) на 10 поліцейських та 1 пістолета на кожного поліцейського. З поліцейських підрозділів були вилучені усі гранати, гранатомети, міни, кулемети тощо. «Спеціальна поліція» (аналог українських полків поліції спеціального призначення) була розформована, а загальна кількість поліцейських була скорочена з 44 000 до 15 800 станом на 2002 рік [7].

Друга стадія демілітаризації була тісно пов'язана з навчанням персоналу.

Після закінчення війни хорватські поліцейські, які проходили службу під час війни, пройшли обов'язкове додаткове навчання, 50% якого складала робота з населенням, діловий етикет та ділове листування, правила поліцейської роботи. МВС Хорватії відмовилося від підготовки поліцейських «фахівців на усі руки» та стало випускати виключно вузькоспеціалізованих спеціалістів. Це дозволило частково вирішити проблему зниження політичного впливу на поліцію, коли офіцери могли просуватися політиками на посади незалежно від своєї спеціалізації. Навчання боснійських поліцейських з наступною сертифікацією передбачала складання іспитів з шести обов'язкових дисциплін: права людини, демократична робота поліції, правила дорожнього руху, основи управління, комп'ютерна підготовка, правоохоронна діяльність із залученням громадськості [8].

Серед криміногенних викликів найбільшою проблемою в діяльності поліції на деокупованих територіях залишається наявність нелегальної зброї. Після 5 років після припинення бойових дій, у 2000 році боснійська влада спільно з миротворчими силами вилучила 845 гвинтівок та пістолетів, більш 235 000 патронів, 2614 ручних гранат, 1405 кг вибухових речовин і 5720 боєприпасів до мінометів та гранатометів. За 2003-2006 роки в ході добровільної здачі зброї від населення Боснії та Герцеговини (3 млн 503 тис. осіб) було отримано 15 150 гвинтівок та пістолетів, більш 4 780 000 патронів, 54 469 ручних гранат, 1200 кг вибухових речовин, 6 476 мін, 58 990 боєприпасів до мінометів та гранатометів.

Відповідно до дослідження, опублікованого ПРООН у 2004 році, кількість незареєстрованої стрілецької зброї коливалося в межах від 148 400 до 494 300 одиниць. Разом з тим, у 2004 році боснійськими правоохоронцями було офіційно зареєстровано 353 000 одиниць цивільної вогнепальної зброї. Таким чином, у Боснії та Герцеговині на кожного четвертого мешканця приходилося по одній одиниці вогнепальної зброї - легальної або нелегальної [9]. Саме з цих причин контрабанда зброї з Боснії та Герцеговини до європейських країн досі становить серйозну загрозу безпеці на Західних Балканах.

Серед інших криміногенних викликів, що поставали перед хорватськими та боснійськими поліцейськими, можна вказати наявність територій без належного поліцейського контролю; проблеми з етнічною, релігійною, політичною нетерпимістю; наявність кримінальних авторитетів та колишніх «польових командирів», різних за небезпечністю та величиною районів, що перебували під їх впливом; масштаби корупції.

Відповідно до окреслених викликів складався спектр найбільш поширених видів протиправних дій:

- вбивства за політичними, етнічними, релігійними мотивами;

- насильство над представниками політичних, етнічних, релігійних меншин;

- крадіжки майна із залишених мешканцями будинків;

- злочини із застосуванням зброї;

- помста;

- позасудова розправа;

- помилковий донос.

Обтяжуючими факторами поліцейської діяльності в пост-конфліктний період були проблеми, що виникали у взаємодії з різними цільовими аудиторіями. Так, у стосунках з представниками міжнародних організацій та миротворчих місій в якості таких проблем зазначалися різний рівень стандартів професійної діяльності; наявність мовного та ментального бар'єрів; взаємна підозра у некомпетентності. Робота з населенням деокупованих територій також виявила серед проблем наявність негативних стереотипів стосовно поліції; недовіру громадян щодо неупередженості правоохоронців; підвищену агресивність у спілкуванні з поліцією; залежність від пропагандою воєнного часу.

Таким чином, досвід Хорватії, Боснії та Герцеговини демонструє, що процес налагодження ефективної поліцейської діяльності у пост-конфліктний період має враховувати наявність специфічних проблем у двох стратегічних напрямках. Перший напрямок стосується сфери управління, в якій потребують свого вирішення питання демілітаризації та подальшого реформування поліції, навчання та сертифікації (переатестації) персоналу, протидії корупції та розвинення засад community policing. Другий напрямок безпосередньо стосується специфічних проблем деокупованих територій, серед яких провідні місця посідають незаконний обіг зброї та боєприпасів, поширеність злочинів з мотивів помсти, крадіжок покинутого майна, високий рівень аномії та недовіри до представників влади. Враховуючи викладене, можна стверджувати, що більшість проблем, пов'язаних з деокупаційною діяльністю поліції, може бути зпрогнозована та врахована під час стратегічного планування розвитку МВС України.

Список використаних джерел

1. Robert Serry. Blue helmets in Donbas? A phased and sequenced scenario to unlock the Minsk agreements and restore peace in Ukraine. - UPEACE Centre The Hague. 2018. 32 р. URL: http://www.upeace.nl/cp/uploads/downloadsnieuws/UPH-report-Blue-Helmets-in-Donbas-(2018).pdf (дата звернення: 07.05.2019)

2. Richard Gowan. Can the United Nations Unite Ukraine? - Hudson Institute, 2018. 37 р. URL: https://www.hudson.org/research/14128-can-the-united-nations-unite-ukraine (дата звернення: 07.05.2019)

3. Політико-правові засади миротворчої операції в Донбасі: світовий досвід для України: Наукова записка / Кресін О.В. (кер. авт. кол., наук. ред.), Проценко І.М., Савчук К.О., Стойко О.М. Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2018. 243 c.

4. Dr. Florian Bieber. Policing the Peace after Yugoslavia: Police Reform between External Imposition and Domestic Reform - University of Kent, UK. 2010. 21 p. URL: http://www3.grips.ac.jp/~pinc/data/10-07.pdf (дата звернення: 03.05.2019)

5. Vejnovic, Dusko and Velibor Lalic. “Community Policing in a Changing World: A Case Study of Bosnia and Herzegovina.” Police Practice and Research 6(4). 2005. Pp. 363-373. URL: https://www.researchgate.net/publication/233002762_Community_Policing_in_a_Changing_World_A_Case_Study_of_Bosnia_and_Herzegovina (дата звернення: 03.05.2019)

6. Ivkovic, Sanja Kutnjak and Tara O'Connor Shelley. “The Bosnian Police and Police Integrity: A Continuing Story.” European Journal of Criminology (2). 2005. Pp. 428-464. URL: https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/1477370805056057 (дата звернення: 04.05.2019)

7. Celador, Gemma Collantes. “Becoming `European' through Police Reform: A Successful Strategy In Bosnia and Herzegovina?” Crime, Law and Social Change 51. 2009. Рp. 231-242. URL: https://hal.archives-ouvertes.fr/hal-00478397/document (дата звернення: 03.05.2019)

8. Padurariu, A. The Implementation of Police Reform in Bosnia and Herzegovina: Analysing UN and EU Efforts. Stability: International Journal of Security & Development, 3(1): 4. 2014. Pp. 1-18, URL: http://dx.doi.org/10.5334/sta.db (дата звернення: 06.05.2019)

9. Erwin Kauer. Weapons Collection and Destruction Programmes in Bosnia and Herzegovina. URL: http://www.bundesheer.at/pdf_pool/publikationen/small_arms_weapons_collection_destruction_e_kauer.pdf (дата звернення: 06.05.2019)

Размещено на Allbest.ru