Правова система сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

______________ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА _________

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Правова система сучасної України

Роботу виконав

студент ___ курсу

групи ___

Керівник:

Оцінка_________

Харків-2018

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблеми формування правової системи в Україні

1.1 Поняття, основні ознаки і структура системи права

1.2 Класифікація національних правових систем світу

Розділ 2. Сучасна правова система України та її інтеграція з європейськими міждержавними правовими системами

2.1 Механізм взаємодії правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність роботи. Українська правова система формувалася в складних умовах. Це було зумовлено як відсутністю державної незалежності протягом значних періодів історії, так і геополітичним положенням України, а також відповідним ідеологічним впливом на українське суспільство багато в чому протилежних за змістом європейських та східних концепцій.

Але зараз стратегічний напрям сучасної української держави є входження в європейський простір. Україні процес інтеграції з Європою потрібний для ефективного її функціонування, підняття міжнародного престижу, забезпечення трансформації її соціальної системи, становлення як самостійної економічно сильної держави. Водночас міжнародне співтовариство зацікавлене у незалежній, демократичній Україні як факторі стабільності на Сході і в Центрі Європи, який стратегічно важливий для розвитку Європи як єдиного цілого.

Інтеграція України з Європою потребує створення концепції такого розвитку, проведення відповідних інтеграційних і реформаторських заходів, які мають бути співвіднесеними між собою.

Отже, формування сучасної правової системи України у відповідності з міжнародними, зокрема - європейськими правовими стандартами, є процесом складним та багатофункційним. Потребує як глибокого наукового аналізу правової дійсності, так і виявлення основних тенденцій її розвитку.

Мета курсової роботи - дослідження розвитку правової системи України на сучасному етапі.

Поставлена мета вимагає розв'язання певних конкретних завдань:

1. Розглянути наукову літературу з даної тематики.

2. Дослідити основні юридичні ознаки сучасної правової системи України

3. Проаналізувати проблеми формування механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України

Об'єкт дослідження - закони, підзаконні акти, акти місцевого самоврядування, схвалені міжнародні акти та норми, внутрішньо системні правові зв'язки і співвідношення.

Предмет дослідження - правова система сучасної України.

Методи дослідження. У дослідженні використано систему принципів та підходів, яка побудована на всезагальних, загальнонаукових та спеціально-наукових (юридичних та неюридичних) методах. Вибір методів пізнання, основне місце серед яких займає метод загальної теорії права.

Методологічну основу дослідження становлять принципи діалектики та положення про соціальну зумовленість правових явищ і конкретно-історичний підхід до їх вивчення.

Застосування таких методів як аналіз, синтез, індукція, дедукція, сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного дозволило сформувати поняття соціальної системи, правової системи суспільства, структури правової системи, міждержавної правової системи, правової системи Ради Європи, правової системи Європейського Союзу, правової системи України тощо.

Історико-правовий метод застосовувався для розкриття генезису та тенденцій розвитку правової системи України, формально-догматичний та метод тлумачення права - при аналізі джерел права і для з'ясування змісту низки принципів та норм, що сприяло виявленню певних закономірностей формування, функціонування та розвитку правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України.

Теоретичною основою дослідження стали критично осмислені положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, які зробили відповідний внесок у формування теорії правової системи, зокрема це: С. Алексєєв, В. Бабаєв, , М. Матузов, В. Муравйов, Б. Назаров, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, Є. Пашуканіс, І. Петеліна, В. Погорілко, П. Рабінович, Д. Рас, М. Рейснер, Ф А. Уотсон, Л. Фрідмен, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, та ін.

Так, М.І. Матузов визначив правову систему як сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних, соціально однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава чинить необхідний вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист) [13, с.26].

Відповідно до поглядів М.Й. Байтіна правова система визначається як сукупність внутрішньо організованих і взаємопов'язаних, класово однорідних і спрямованих зрештою до спільних цілей правових явищ, кожне з яких у межах єдиної структури виконує свою специфічну службову роль [2, с.38]. У цьому визначенні правова система характеризується за допомогою власне системного підходу. З позицій системного підходу досліджує правову систему й Л.А. Луць, визначаючи правову систему як цілісну структурно впорядковану за допомогою норм права та інших правових засобів стійку взаємодію суб'єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування соціальної системи, акцентуючи увагу, що єдиними її елементами є суб'єкти права [10, с.11 - 12].

Розділ 1. Проблеми формування правової системи в Україні

1.1 Поняття, основні ознаки і структура системи права

правовий система україна європейський

Формування сучасної правової системи України у відповідності з міжнародними, зокрема європейськими правовими стандартами, є процесом складним та багатофункційним, а тому потребує як глибокого наукового аналізу правової дійсності, так і виявлення основних тенденцій її розвитку.

Проголошуючи державний суверенітет України, Верховна Рада Української РСР виражала прагнення народу України створити демократичне суспільство, побудувати правову державу [4].

Ці положення знайшли своє відображення у Конституції України, зокрема, у ст. 1 Україна проголошувалася «суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою» [9].

Прийняття Конституції України стало реалізацією положень Постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р., схваленого 1 грудня 1991р. всенародним голосуванням [3], .які задекларували появу нової держави - України. День проголошення незалежності України формально можна вважати початком формування її сучасної національної правової системи.

На думку вітчизняних науковців, правова система - це комплекс взаємопов'язаних, взаємоузгоджених та взаємозалежних між собою правових явищ і процесів, які розвиваються системно, циклічно та послідовно, а також правових інститутів, які здійснюють управлінський вплив на суспільні відносини у відповідності з чітко визначеною процедурою.

Виходячи з запропонованого визначення, вчені виокремлюють такі основні ознаки правової системи:

? системність - з самого визначення «системи» слідує, що мається на увазі певне коло правових явищ і процесів, які до того ж пов'язані між собою кореляційними зв'язками;

? циклічність функціонування - передбачає те, що у правовій системі, в процесі регуляції, охорони та захисту суспільних відносин, взаємодія елементів відбувається за принципом «отриманий результат тягне за собою певні зміни, які у свою чергу створюють підстави для досягнення якісно нового результату», іншими словами, відбувається постійне вдосконалення системи;

? послідовність розвитку правових процесів у системі - це визначений на основі здобутого досвіду та зумовлений необхідністю процесів регулювання та охорони суспільних відносин у різних умовах порядок переходу від одних елементів правової системи до інших, що зберігає при цьому зв'язки детермінізму і кореляції;

? поєднання статики та динаміки - можна визначити з двох характерних взаємопов'язаних блоків елементів правової системи: постійних (система права, система законодавства, правова культура) і змінних (правовідносини, правотворчість, правореалізація);

? інтегративність правової системи - варто розглядати у двох значеннях:

? внутрішній аспект - це глибокі взаємозалежні зв'язки між елементами правової системи, які забезпечують її існування як цілісної структури;

? зовнішній аспект - можливість правової системи, наприклад певної держави, «зближатись» з метою взаємопроникнення з правовою системою іншої держави, результатом чого є виникнення нового утворення, яке органічно поєднує в собі елементи та властивості обох правових систем. Географія регулювання таких утворень збільшується, взаємозв'язки держав у сфері регуляції, охорони та захисту суспільних відносин - спрощуються;

? постійність - передбачає те, що саме в межах правової системи відбувається врегулювання суспільних відносин і їх розвиток неможливий без вдосконалення функціонування правової системи;

? чіткість - забезпечується тим, що правова система структурована, тобто в ній визначені конкретні елементи, що й забезпечують її функціонування;

? внутрішня впорядкованість - надає системі, при всій її динамічності, стійкого характеру. Мається на увазі те, що елементи всередині правової системи розвиваються та функціонують не хаотично, а на засадах взаємозв'язку і взаємозалежності одне від одного, вони являють собою ланки єдиного ланцюга, який називається «правова система» [1, с.135 - 136].

Система - це впорядкована сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, яка має внутрішню цілісність і органічну єдність, відносну самостійність та автономність функціонування. Дослідження компонентів правової системи слід поєднувати з вивченням різноманітних процесів, що дають змогу осягнути її цілісність, виявити її внутрішні та зовнішні зв'язки. Кожен компонент правової системи виконує притаманні йому функції, що не заважає їм перебувати в логічному зв'язку один з одним. Тим самим, правова система представляє собою вмістилище та зосередження різних юридичних явищ, які існують у суспільстві одночасно і в одному й тому самому правовому просторі [8, с.177].

Елементами правової системи визначають - систему права, правову політику, правову ідеологію, юридичну (правову) практику, зокрема правотворчу, правозастосовну, правоохоронну [15, с.10], або 1) різноманітні правові акти (юридичні норми з їх зовнішніми джерелами, об'єктивовані акти тлумачення й акти застосування цих норм); 2) різні види правосвідомості та форми (засоби) її прояву; 3) стан законності (соціальний режим відповідності фізичної діяльності суб'єктів приписам законів) [19, с.194].

Таким чином, правова система України - це цілісна, структурно впорядкована за допомогою джерел права та інших юридичних засобів стійка взаємодія суб'єктів національного права, що забезпечує досягнення належного правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку українського суспільства.

1.2 Класифікація національних правових систем світу

Сучасна юридична карта світу представлена широким різноманіттям національних правових систем. Об'єктивною потребою в пізнавальній діяльності всього масиву національних правових систем є методологічний підхід їх типологізації, яка традиційно розуміється і як процес поділу пізнавальної сукупності об'єктів на певні групи, і як вид наукової систематизації, класифікації предметів або явищ за спільністю суттєвих рис (ознак), і як групування явищ за допомогою узагальненої моделі типу, як результат типологічного опису чи зіставлення [16, с.174].

Різноманітні національні правові системи, що існують і функціонують на юридичній карті сучасності, певною мірою взаємопов'язані та взаємозалежні. Різна ступінь їх взаємозв'язку та взаємодії зумовлена тим, що одні національні правові системи мають більше спільних ознак та рис, ніж інші, що зумовлено відповідними чинниками, зокрема схожими історичними умовами розвитку суспільства, його соціальної структури, домінуючим типом праворозуміння, пануючою релігією тощо. Інші ж, навпаки, відрізняються домінуючим характером специфічних рис та особливостей стосовно одна до одної; мають між собою менше спільного, ніж особливого, що також визначається відповідними географічними, історичними та соціальними умовами суспільного розвитку.

Ключовим і водночас проблемним питанням типології правових систем є питання вибору критеріїв як основоположних підстав їх типологізації. Більшість сучасних учених визнає, що критерії класифікації правових систем мають відповідати певним вимогам, серед яких: постійність, фундаментальність, об'єктивність чинників, що визначають риси правової системи; чітка визначеність її ознак.

Різноманітні підходи до класифікації правових систем світу свідчать, що вона може проводитися за такими різними критеріями як: види джерел права; модель законодавчої процедури; елементи загальної та правової культури; правові традиції; спільність принципів правового регулювання суспільних відносин, єдність термінології, юридичних категорій і понять; а також складним (сукупним) критерієм, до якого входять: а) історична генеза, система джерел права та структура правової системи; б) правова ідеологія та особливості способу правотворення, зорієнтованого на той чи інший елемент правової системи; в) методологія права, інфраструктура права та структура процесуального права; г) правова ідеологія та юридична техніка; д) правовий стиль; е) історичний досвід і розвиток права, методика правового мислення, правові інститути, види джерел права і структурно та аксіологічно зумовлений зв'язок між ними.

Наявний спектр критеріїв класифікації (типологізації) правових систем визначає й відповідну варіативність результату цього пізнавального процесу. З другої половини ХІХ ст. і на теперішній час у науці порівняльного правознавства питання типологізації (класифікації) правових систем залишається дискусійним. Нарівні з цим, загальноприйнятим є розуміння того, що типологізація національних правових систем є науково-пізнавальним процессом. Результатом якого є наукове об'єднання національних правових систем при схожості їх рис за визначеним критерієм у більші за обсягом правові масиви, які термінологічно можуть позначатися як правові сім'ї, правові типи, правові кола тощо. Тим самим, результатом типологізації (класифікації) національних правових систем є теоретико-синтетичне утворення, що являє собою сукупність національних правових систем, які мають спільні риси та характеристики. Або, як зазначає Л.А. Луць, тип правової системи - це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних групі правових систем, що знаходяться в межах певного простору та часу [21, с. 47].

Одним з перших прикладів класифікації правових систем був варіант запропонований у 1880 р. ученим Е. Гласоном, який за критерієм впливу римського права на певну правову систему виділив відповідно три їх групи, а саме: групу правових систем, на які суттєво вплинуло римське права (Італія, Португалія, Іспанія); групу правових систем, на розвиток яких римське право вплинуло в незначній мірі, й які формувалися на звичаях і варварському праві (Англія, скандинавські країни, Росія); групу правових систем, які увібрали в себе риси римського та германського права (Франція, Німеччина, Швейцарія).

На початку ХХ ст. ученим Н. Созер-Холлом була запропонована класифікація на основі расового та мовного критеріїв, у межах якої визначалися індоєвропейська, що охоплювала греко-римську, германську, англосаксонську, слов'янську, іранську, семітську, монгольську правову сім'ї [11, с.101 - 115]. За змістовим принципом співвідношення загального та особливого відомі компаративісти Армінджон, Нодьде, Вольф виділяли французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську, індуську правові сім'ї. Шнітлер за критерієм «великих цивілізацій», визначив правову сім'ю нецивілізованих народів, античних цивілізацій Середземномор'я, євро-американську правову сім'ю, релігійно-правову сім'ю афро-азіатських народів. Мальмстремом була запропонована класифікація на підставі характеру джерел права, що охоплювала західну (євро-американську) групу, яка включає французьку, скандинавську, германську і англійську сім'ї, та латиноамериканську правову сім'ю і сім'ю загального права, а також соціалістичні, азіатські й африканські правові системи. Компаративісти Дж. Меррімен і Д. Кларк, використовуючи в якості критерія класифікації правових систем правові традиції, на юридичній карті світу виділили три основні правові сім'ї - цивільне, загальне та соціалістичне право, а також усі інші правові сім'ї, що географічно розташовані в Азії, Африці та на Ближньому Сході, й охоплюють ісламське, індуське, єврейське (іудейське), китайське, корейське, японське і африканське право [11].

При всьому різноманітті підходів як у вітчизняній, так й зарубіжній юридичній науці, керуючись, як правило, сукупним критерієм, що охоплює спільність історичних коренів виникнення і розвитку правових систем, єдність у структурі системи права, єдину природу норми права, спільність основного джерела права, принципів правового регулювання, єдність юридичної техніки, традиційно виокремлюють такі правові сім'ї як романо-германську, англо-американську, релігійну (мусульманське, індуське, іудейське, канонічне право), традиційну (далекосхідне право), звичаєву (африканське право) правові сім'ї та групу змішаних правових систем.

Правову систему певного суспільства, яку термінологічно є сенс іменувати як національну правову систему, можна представити як сукупність взаємопов'язаних правових явищ та юридичних процесів, зумовлених об'єктивними закономірностями та історичним шляхом розвитку конкретного суспільства, що має унікальні (властиві лише певній національній правовій системі), особливі (властиві певній групі (сукупності) національних правових систем) і загальні (притаманні всім правовим системам як надбанню людства) риси та характеристики.

Поняття «правова система» пов'язується, як правило, з розв'язанням таких завдань у вітчизняному правознавстві як вирішення суперечок щодо поняття права; вирішення проблем, які виникають у методології наукового дослідження (забезпечення синтезу знань про правові явища, широке застосування системного підходу у вивченні правової дійсності, розгляд генетичного аспекту правової системи); розвиток загальних уявлень про різні правові явища, поняттєвого апарату юридичної науки.

Окрім цього, значимість поняття «правова система» (яка є об'єднуючим, динамічним, просторово-часовим і системно-організаційним зрізом існування права) полягає в можливості дослідження правових явищ у їх єдності, як частини цілого; проведенні аналізу внутрішньої організації правової дійсності конкретного суспільства в певний час, а також взаємодії структурних частин у процесі здійснення функцій системи.

Це поняття має певну практичну значимість: орієнтує на правильне здійснення системного аналізу при визначенні проблем, які потребують практичного вирішення чи встановлення шляхів їх розв'язання; дозволяє встановити реальні правові механізми їх вирішення (врегулювання поведінки особи, усунення прогалин або розв'язання колізій у законодавстві тощо). Необхідним є це поняття й для типології національних правових систем світу, проведення порівняльно-правових досліджень, для яких воно є базовим.

Розділ 2. Сучасна правова система України та її інтеграція з європейськими міждержавними правовими системами

2.1 Механізм взаємодії правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу

Формування сучасної правової системи України у відповідності з міжнародними, зокрема - європейськими правовими стандартами, є процесом складним та багатофункційним, а тому потребує як глибокого наукового аналізу правової дійсності, так і виявлення основних тенденцій її розвитку.

Етапами адаптації Стратегія (1998 р.) називає імплементацію Угоди про партнерство та співробітництво, укладення галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС, створення механізму узгодження проектів нормативно-правових актів України з відповідними нормами ЄС.

Стратегія (1998 р.) визначає політичну консолідацію відносин між Україною та ЄС, яка у зовнішніх відносинах спрямована на зміцнення Європейської безпеки і забезпечується співробітництвом України з інституціями ЄС, інших міждержавних об'єднань та держав-учасниць ЄС, а у внутрішніх - базується на виборі українським суспільством інтеграції до ЄС, передбачає зміцнення демократії та верховенства права у державі, формування громадянського суспільства, української нації як повноправного члена "сім'ї європейських націй".

На розвиток положень Стратегії (1998 р.) сформовано Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС на чолі з Прем'єр-міністром України, створено Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, у міністерствах та відомствах формуються спеціальні підрозділи по співробітництву з ЄС (наприклад, утворено Департамент європейської інтеграції, економічного та гуманітарного співробітництва у структурі МЗСУ), Міністерство економіки реорганізовано у Міністерство з економіки та з питань європейської інтеграції. У Кабінеті Міністрів України діє Департамент міжнародного розвитку та європейської інтеграції, створена посада Уповноваженого з питань європейської інтеграції [22].

16 серпня 1999 року постановою Кабінету Міністрів України була затверджена "Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" [18].

Цей документ сприяв виробленню правових заходів входження України в Європейський правовий простір. Хоча зрозуміло, що ефективність процесу входження залежить не тільки від змісту юридичних актів та документів неправового характеру, але й від організаційних механізмів забезпечення правової інтеграції України до Євросоюзу (зокрема, це стосується діяльності Міжвідомчої координаційної ради з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, відділів, управлінь по європейській інтеграції при міністерствах та відомствах). Опрацювання галузевих програм склало основу національної Програми інтеграції України до ЄС, яка була схвалена Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072/2000 [23].

10 квітня 2001 р. Кабінетом Міністрів України був затверджений План дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу у 2001 році [17].

Подальші інтеграційні "кроки" визначено в Стратегії "Європейський вибір", проголошеній Президентом України 8 лютого 2002 р. на нараді з питань європейської інтеграції, серед яких передбачається укладення до 2007 р. угоди про асоціацію України з ЄС. У Верховній Раді України створено Комітет з питань європейської інтеграції. А 21 листопада 2002 р. прийнято Закон України «Про Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [7]. Все це створює правову основу здійснення європейської інтеграції, основні ж завдання щодо їх забезпечення покладаються на міністерства та інші відомства, державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Насамперед, важливим є визначення місця сучасної правової системи України у загальноєвропейській інтеграції. Не так давно Європейський Союз на пропозицію Великої Британії та Швеції визнав за доцільне надання Україні спеціального "статусу сусіда" після розширення ЄС на схід. У наданні такого статусу Україні зацікавлені й уряди Польщі та Угорщини, які сподіваються на забезпечення стабільності у відносинах, врегулювання імміграційних потоків тощо [24, с. 2].

Значним вкладом у євроінтеграційний процес є Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» 2004 р. [6].

Важливим кроком в адаптаційній сфері для нашої держави є формування правового механізму взаємодії права Євросоюзу та України. Вищезгадана концепція правової реформи України повинна включити положення стосовно цього механізму. Він буде відмінним від правового механізму взаємодії з правом Ради Європи.

Правовий механізм взаємодії правових систем Євросоюзу та України повинен буде включати наступні правові засоби, зокрема процедури.

По-перше, до основних принципів такої взаємодії належать: принципи верховенства та прямої дії права Співтовариств; принципи інкорпорації норм права Співтовариств та юрисдикційної їх захищеності (Судом Європейських співтовариств, Судом І інстанції та судовими установами держав-учасниць). Реалізація вказаних принципів є спільною справою як відповідних інститутів Євросоюзу, так і держав-учасниць. Вона передбачає реформування системи права та законодавства України, так як повинні бути готові до синхронного та єдиного застосування разом з правами Співтовариств. Крім необхідності визначення верховенства права, необхідно підготувати систему законодавства до прямої дії права Співтовариств, при якій їх джерела права повинні безпосередньо та в обов'язковому порядку застосовуватися органами виконавчої влади та судами незалежно від національних умов. А положення права Співтовариств мають проникати (penetrate) у національну правову систему без допомоги заходів внутрішньодержавного характеру. Національні ж суди мають бути готовими до імперативних обов'язків щодо забезпечення застосування права Співтовариств та ефективного захисту прав та інтересів суб'єктів на його основі.

По-друге, сфера самостійного регулювання у правовій системі України буде звужуватися за рахунок прийняття на себе ряду зобов'язань, а отже розширення спільної сфери регулювання. При цьому, необхідно враховувати процес наближення України до Європейського Союзу - це, насамперед, трансформація її соціальної системи (особливо економічної) підсистеми, що є передумовою її інтеграції з Євросоюзом. Правова система має трансформуватися разом з іншими підсистемами, забезпечуючи при цьому правові форми таких процесів.

Отже, випереджаючий темп наближення права України до права ЄС не вирішує глобальних проблем інтеграції. Тому процес адаптації законодавства України до системи джерел права Євросоюзу, згідно з Концепцією адаптації законодавства України до законодавства ЄС виділяє пріоритетні сфери, на яких мають бути сконцентровані зусилля держави. Перелік пріоритетних сфер не є вичерпним і постійно доповнюється.

По-третє, серед правових засобів та способів на даному етапі інтеграції (наближення і попередньої адаптації правової системи України з правовою системою Євросоюзу) є гармонізація законодавства, яка полягає у його цілеспрямованому зближенні шляхом усунення суперечностей (тобто здійснюється підготовка нормативно-правового масиву до уніфікації).

Водночас, на думку проф. В.К. Забігайла, в основу інтеграції має бути покладено створення відповідного політичного клімату у суспільстві та інших важливих умов, за яких європейська інтеграція мала б підтримку з боку основних політичних сил та учасників ринкових відносин [5].

Правовий механізм взаємодії правових систем Євросоюзу та України повинен базуватися на інкорпорації (імплементації) норм права ЄС у національне право, а колізії чи конфлікти, що виникатимуть в результаті застосування інкорпорованих норм будуть розглядатися судом ЄС. При цьому необхідно будувати взаємодію національної правової системи з Євросоюзом, насамперед, на принципах, що виражають взаємовідносини Співтовариств та держав-учасниць. Зокрема, це принцип верховенства права Співтовариств з правом держави-учасниці. У разі виникнення колізій між правом Євросоюзу та України, переважаючою силою буде наділена норма ЄС. Важливим є і принцип прямої дії права співтовариств, а також положень комунітарного права та прецедентів Суду ЄС.

Реалізації цих принципів сприяють засоби правової інтеграції, за допомогою яких створюються єдині правила поведінки суб'єктів. Водночас держава може зафіксувати у законодавстві застереження щодо порядку дії вказаних принципів.

Що ж стосується України, яка знаходиться на стадії наближення до правової системи Євросоюзу, то з метою забезпечення входження її в цю міждержавну систему головним зовнішньополітичним пріоритетом Української держави у середньостроковому вимірі є отримання статусу асоційованого члена ЄС.

А так як правова система повинна відповідати основним критеріям Євросоюзу, Україна повинна, насамперед, здійснити реформування інституційної та нормативної частини системи: створити нові органи, які б виконували інтеграційні завдання, уповноважити існуючих суб'єктів відповідно до шляхів виконання цих завдань; зблизити законодавство України нормативно-правовим масивом Євросоюзу. У зв'язку з цим в Україні вживаються заходи щодо створення умов, які б запобігали виникненню колізій та сприяли взаємодії правових систем Євросоюзу та України.

Надзвичайно важливим як у цьому плані, так і в плані подолання потенційних колізій є рівень професійної правової культури юристів, здатних до реалізації приписів європейського права.

Створення ж механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України, який буде включати і досконалий колізійний механізм, дозволить реформувати сучасну правову систему України на рівні європейських вимог, що дозволить їй стати повноправним членом європейських міждержавних спільнот, що діє у межах міжнародного права, водночас реалізуючи свої стратегічні завдання (захист, незалежності, територіальної цілісності, гарантування суверенітету та ін.).

Видається, що правова реформа в Україні на даний час здійснюється шляхом простого запозичення правових положень права Ради Європи чи Євросоюзу, інколи шляхом рецептування права чи гармонізації (у меншій мірі) законодавства. Для реформування сучасної правової системи України необхідними є як рецепція права, так і гармонізація та уніфікація законодавства, але з метою їх ефективного використання необхідно визначити роль та значимість на кожній із стадій правової інтеграції, місце у правовому механізмі взаємодії, а також розробити систему заходів, що забезпечували б кожний із цих способів [12].

Очевидно, що сприйняття європейського права, реформування правової системи України згідно з європейськими правовими стандартами на основі загальних принципів європейського права сприятиме розвитку України та дасть їй змогу посісти гідне місце серед інших держав Європи. Цьому має сприяти і створення правових механізмів взаємодії Ради Європи, а також Євросоюзу з Україною. Цей механізм має включати і способи попередження та подолання розбіжностей між європейським правом та правом України. Вже після закінчення Євромайдану, 21 березня 2014 р.була підписана політична частина угоди асоціації з Європейським Союзом. Економічну частину угоди було підписано 27 червня 2014 р.

Висновок

Виявлено основні ознаки, на підставі яких визначено поняття сучасної правової системи України як цілісної, структурно впорядкованої за допомогою норм права та інших правових засобів стійкої взаємодії суб'єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку українського суспільства. Правова система України складається з трьох частин: інституційної, функційної, нормативної.

Особливості цих частин проявляються, насамперед, через численні зміни, що відбуваються у ході реформування правової системи і спрямовані на ліквідацію існуючих деформацій, зокрема щодо зниження ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності, що ускладнює виникнення необхідних зв'язків між елементами системи; частої змінюваності (нестабільності) нормативно-правових актів; множинності підзаконних нормативно-правових актів та наявності у них зв'язку з цим юридичних колізій та дублювань; несформованості правової бази щодо визначення статусу та порядку діяльності ряду державних органів; зниження дієвості правових засобів регулювання відносин; правового нігілізму. Реформаторські заходи мають за мету формування інституційної, функційної та нормативної частин такими, які б забезпечували існування правової системи як єдиного цілого та досягнення її мети в нових конкретно-історичних умовах.

Розвиток сучасної правової системи України разом з тим характеризується: активним формуванням основних структурних частин, що сприяє правильному співвідношенню та взаємодії елементів, формуванню механізму самоорганізації, який концентрує зусилля суспільства на необхідному стані рівноваги; поступовим приведенням правової системи у відповідність з міжнародними стандартами, насамперед - європейськими; утвердженням під впливом цих вимог принципів правової, демократичної держави та громадянського суспільства; спрямованістю правового регулювання загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права; урізноманітненістю в юридичній науці методологічних підходів до праворозуміння; створенням нових інститутів та галузей права і законодавства, виникненням міжгалузевих (комплексних) інститутів законодавства; урізноманітненням зовнішніх форм права, що забезпечує динамічність, гнучкість системи.

Важливим в процесі реформування та інтеграції України з європейськими міждержавними правовими системами є виявлення ідентифікаційних ознак, зокрема таких як: визнання нормативно-правового акту основним джерелом права; ієрархічність нормативно-правових актів, яка визначається їх юридичною силою; визнання найвищої юридичної сили за Конституцією; кодифікованість значної частини нормативно-правових актів; наявність спеціалізованого органу конституційного правосуддя; поділ системи права на публічне та приватне, а також галузевий поділ; подібність правових принципів та понять у межах континентального типу права. Крім названих ознак, важливе значення для ідентифікації має загальний, абстрактний характер правової норми, яка об'єктивується, насамперед, у нормативно-правовому акті, а також високий рівень нормативності механізму правового впливу (зокрема, механізму правового регулювання). Все це дає підставу ідентифікувати правову систему України з романо-германським типом, що є необхідною передумовою для формування досконалого механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України.

Отже, підсумовуючи, треба зазначити , що в листопаді 2013 р. на саміті східного партнерства у Вільнюсі очікувалось підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Однак, українська влада різко змінила риторику і 21 листопада 2013 р. Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготовки до підписання угоди з Євросоюзом. Внаслідок цього, по всій Україні розпочались масові акції протесту. Вже після закінчення Євромайдану, 21 березня 2014 р. підписана політична частина угоди асоціації з Європейським Союзом. Економічну частину угоди було підписано 27 червня 2014р.

Список використаних джерел

1. Актуальні проблеми теорії держави та права: навч. посіб. / [Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.] ; за заг ред. Є. О. Гіди. - К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2010. - 260 с.

2. Байтин М. И. Право - связующее звено между политической властью, государством и правовой системой общества / М. И. Байтин // Вопросы теории государства и права. Личность, право, правовая система: межвуз. науч. сб. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1988. - Вып. 8. - С. 32 - 45.

3. Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. - ст.502

4. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990р. - К.: Україна, 1990 - С 3.

5. Забігайло В.К. Шлях України до Європейського Союзу: виконання зобов'язань за угодою про партнерство та співробітництво в сфері політико-правової реформи та гармонізації права // Internet. - WEB.UEPLAC.KIEV.UA.

6. Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" // Урядовий кур'єр. - 2004. - № 74. - 20 квітня.

7. Закон України "Про Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" // Офіційний вісник України. - 2002. - № 50. - Ст. 2233.

8. Карбонье Ж. Юридическая социология / Ж. Карбонье. - М. : Прогресс, 1986. - 387 с.

9. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст.141.

10. Луць Л. А. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика: автореф. дис. докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Л. А. Луць. - К., 2005. - 32 с.

11. Луць Л. А. Загальна теорія держави і права: навч.-метод. посіб. / Л. А. Луць. - К. : Атіка, 2008. - 412 с.

12. Луць Л.А. Інтеграція правової системи України у правові системи Ради Європи та Європейьского Союзу // Вісник Львівського ун-ту. - Серія міжнародні відносини. - Львів: Льв. нац. ун-т ім. І.Франка, 2002. - Вип. 7. - С. 59-67.

13. Матузов Н. И. Правовая система и личность: [монография] / Н. И. Матузов. - Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1987. - 294 с.

14. Общая теория права : курс лекций / [В. А. Туманов, В. К. Бабаев, А. Х. Саидов и др.] ; под ред. В. К. Бабаева. - Нижний Новгород, 1993. - 544 с.

15. Погорілко В. Правова система - система права - система законодавства суверенної України / В. Погорілко, А. Малишко // Право України. - 1993. - № 9 - 10. - С. 10 - 17.

16. Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку: зб. наук. праць / За ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Гриценка, О. К. Маріна ; упор. О. В. Кресін, І. М. Ситар. - К. : Логос, 2011. - 520 с.

17. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження плану дій щодо реалізації приорітетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу у 2001 році" № 345 від 10 квітня 2001 року // Офіційний вісник України. - 2001. - № 15. - Ст. 650.

18. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС" № 1496 від 16 серпня 1999 р. // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2001. - № 3. - С. 96-100.

19. Рабинович П. Основы общей теории права и государства : учеб. пособ. / П. Рабинович. - 7-е узд., с изм. - Х. : Консум, 2005. - 319 с.

20. Теория государства и права : учеб. для юрид. вузов / [С. С. Алексеев, С. И. Архипов, В. М. Корельский и др.] ; под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. - М. : ИНФРА*М-НОРМА, 1997. - 570 с.

21. Ткаченко В. Д. Порівняльне правознавство : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов ; за ред. В. Д. Ткаченка. - Х. : Право, 2003. - 274 с.

22. Указ Президента України "Питання Уповноваженого України з питань європейської інтеграції" від 26 листопада 2001 р. № 1146/2001 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 48. - Ст. 2135.

23. Указ Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072/2000 "Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу" // Офіційний вісник України. - 2000. - № 39. - Ст.1648.

24. Україна Євросоюзу ще не родичка, але вже сусідка // Високий замок. - 2002. - №89-90. - 19 квітня. - С. 2.

Размещено на Allbest.ru