Правове регулювання туристичної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки України,

Молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 34

Курсова робота

З дисципліни: «Правове регулювання туристичної діяльності»

м. Київ 2019



НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра______________________________________________________

Дисципліна___________________________________________________

Спеціальність_________________________________________________

Курс_____________________Група______________Семестр__________

ЗАВДАННЯ

на курсовий проект (роботу) студента

1. Тема проекту (роботи)__________ ________________________

2. Строк здачі студентом закінченого проекту (роботи) ____________

3. Вихідні дані до проекту (роботи)___________________

_______________________________________________________________________________________________________________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які підлягають розробці)______________________________________________ ________________________________________________________________

5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов”язкових креслень)________________________________________________________________________________________________________________________

6. Дата видачі завдання __________________________________



Зміст

Вступ

Роздiл 1. Правовi засади та механiзми державного регулювання туристичної галузi україни

1.1 Загальна характеристика джерел правового регулювання туристичної дiяльностi

1.2 Нормативно-правовi акти про туризм

Розділ 2. Туристичний оператор важлива ланка туристичної індустрії

2.1 Специфіка діяльності туристичних операторів

2.2 Класифікація туристичного агента

2.3 Ліцензійні умови провадження туроператорської діяльності

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

З переходом України до ринкової економiки в усiх сферах суспiльства вiдбуваються системнi перетворення. Розвиток i змiна суспiльних вiдносин вимагає вивчення та переосмислення проблем в юридичнiй науцi. Це стосується i соцiальної галузi, а також туризму як важливої сфери соцiальної дiяльностi. Україна має багату iсторичну та культурну спадщину, природнорекреацiйнi ресурси, що сприяють як розвитку внутрiшнього туризму, так i прийому iноземних громадян. Формування дiєвого регуляторного механiзму, який би поєднував у державне регулювання та ринкове саморегулювання - важлива умова забезпечення розвитку туристичної галузi в Українi. Однак iснує низка негативних факторiв: недосконалiсть нормативно-правової бази, суперечливiсть та неузгодженiсть окремих її положень, вiдсутнiсть ефективної державної програми, яка б регулювала туризм, як перспективний напрям розвитку сфери. На даному етапi в Українi посилюється увага вчених до проблеми розвитку нацiональної туристичної iндустрiї та пiдвищення ефективностi туристичної сфери. Проблеми становлення i розвитку правового регулювання туризму дослiджуються у працях М. Баймуратова, В. Бакуменка, В. Вакуленка, Н. Гостєвої, З. Варналiя, А. Дуровича, О. Лебединської, В. Погорiлка, П. Рабiновича, О. Серьогiна та iнших учених.

Метою курсової роботи: є дослiдження правового статусу туроператора та тур агенства в Україні.

Об'єктом дослiдження: є правове регулювання туристичного бiзнесу.

Предметом дослiдження: є особливостi правового регулювання туристичного бiзнесу.

Завданнями курсової роботи є: охарактеризувати правовi засади та механiзми державного регулювання туристичної галузi України; подати загальну характеристику джерел правового регулювання туристичної дiяльностi; проаналiзувати нормативно-правовi акти про туризм; вивчити мiжнародно-правовi джерела правового регулювання туристичної дiяльностi; провести аналiз мiжнародного досвiду правового регулювання туристичного бiзнесу.

Курсова робота складається: із вступу, трьох роздiлiв і пiдроздiлів, висновкiв та списку використаних джерел.



Роздiл 1. Правовi засади та механiзми державного регулювання туристичної галузi україни

Наявнiсть туристичного (культурного, iсторичного i рекреацiйного) потенцiалу є важливою, але далеко недостатньою умовою перетворення туризму на прибуткову галузь економiки. Наявнi потенцiйнi можливостi не можуть бути повною мiрою реалiзованi, якщо введення ринкових механiзмiв у сферi туристичного обслуговування комплексно не поєднуватиметься iз заходами державного регулювального впливу у виглядi необхiдних юридичних, полiтичних, економiчних та iнших гарантiй. Туризм (вiл лат. tornus - рух по колу, крутити, повертати; вiд франц. tour - прогулянка, поїздка) багатогранне явище сучасного свiту, яке розглядають як галузь економiки, економiчну дiяльнiсть, ринок i як суспiльний рух.

Закон України «Про туризм» є основоположним законодавчим актом, що визначає загальнi правовi, органiзацiйнi, виховнi та соцiально-економiчнi засади реалiзацiї державної полiтики в галузi туризму, всебiчно регламентує туристичну дiяльнiсть в Українi, створює умови для стимулювання дiлової активностi суб'єктiв туристичного пiдприємництва, забезпечує оптимальний рiвень державного регулювання процесу розвитку вiтчизняного туризму. Закон України «Про туризм» став правовим пiдґрунтям для розробки цiлого комплексу галузевих нормативно-iнструктивних документiв, що регламентують конкретнi аспекти туристичної дiяльностi.

Туризм - це капiталомiсткий бiзнес. Для створення iндустрiї туризму сучасного рiвня необхiдно залучати матерiальнi й фiнансовi ресурси. У багатьох країнах iндустрiя туризму створювалась iз залученням iноземного капiталу. Використання iноземних iнвестицiй, як свiдчить свiтова практика, припускає активний державний вплив за допомогою податково-фiнансової полiтики.



1.1 Загальна характеристика джерел правового регулювання туристичної дiяльностi

Правове регулювання суспiльних вiдносин у туристичнiй сферi вiдбувається завдяки рiзноманiтному правовому впливу на цю сферу господарської дiяльностi. Основними формами правового впливу є наступнi:

1) правотворча дiяльнiсть зi створення правових норм про туризм;

2) дiяльнiсть органiв управлiння у сферi туризму;

3) органiзацiя та лiцензування суб'єктiв туристичної дiяльностi;

4) захист прав та законих iнтересiв учасникiв вiдносин у сферi туризму.

Правове регулювання туристичної дiяльностi в Українi здiйснюється на пiдставi системи джерел права, основою яких є Конституцiя України, мiжнародно-правовi акти про туризм, закон України «Про туризм», комплекс спецiальних пiдзаконних нормативно-правових актiв, якi вiдiграють визначальну роль в органiзацiї туристичної дiяльностi. Джерело права - це спосiб внутрiшньої органiзацiї, а також зовнiшнього вираження змiсту юридичної норми.

Система джерел права вiдповiдає категорiї «форма» i становить сукупнiсть формально-юридичних джерел права, тобто дiючих у межах певної держави правових приписiв. Крiм вищенаведених формальних джерел до складу джерел права також вiдносять правову (юридичну) доктрину, релiгiйнi (канонiчнi) тексти, природнi права. Однак наразi в юридичнiй практицi нашої держави цi види джерел права не є достатньо поширеними. Правова (юридична) доктрина, тобто науковi трактати i обгрунтованi висновки вчених-юристiв ранiше мали значний вплив на правотворчу дiяльнiсть тих європейських країн, де успiшно функцiонували юридичнi факультети вiдомих унiверситетiв:

Сорбонни,

Кембриджа,

Оксфорда,

Ягеллонського унiверситету.

Релiгiйнi норми є важливим джерелом права у мусульманських країнах, де панує iслам. Природне право взагалi не визнавалося у радянськiй правовiй системi, а зараз поступово чинить правоформуючий вплив на сучаснi суспiльнi вiдносини в Українi. Сучасна конституцiйно-правова наука класифiкує джерела права за наступними критерiями:

1) сутнiсть;

2) територiя дiї;

3) час дiї;

4) чиннiсть;

5) юридична сила;

6) змiст;

7) форма;

8)нацiональна приналежнiсть;

9) традиційність

При регулюваннi вiдносин у сферi туристичної дiяльностi можуть застосовуватися усi з вищеперелiчених джерел права, однак найбiльш поширеними є мiжнародно-правовi договори та спецiальнi й загальнi нормативно-правовi акти. Основними мiжнародно-правовими документами, якi встановлюють правовi стандарти здiйснення туристичної дiяльностi, є Хартiя 18 туризму, Глобальний етичний кодекс туризму, Манiльська декларацiя зi свiтового туризму, Документ Акапулько та iншi. Нормативно-правовi акти. Нормативно-правовi акти домiнують у системi джерел права України. За юридичною силою нормативно-правовi акти подiляються на закони та пiдзаконнi нормативно - правовi акти.

Юридична сила нормативно-правового акту - це специфiчна властивiсть нормативно-правового акту, яка визначає його дiю у залежностi вiд мiсця правотворчого органу в апаратi держави. Найвищу юридичну силу має Конституцiя України, наступними за юридичною силою є закони (кодекси), а завершують систему пiдзаконнi нормативно-правовi акти, котрi в свою чергу подiляються на загальнi, вiдомчi та локальнi нормативно-правовi акти.

Закон - це письмовий документ вищого представницького органу державної влади (парламенту), який має вищу юридичну силу i регулює найважливiшi суспiльнi вiдносини. Порядок прийняття законнiв урегульовано статтями 91, 93 i 94 Конституцiї України. У статтi 92 Конституцiї України передбачено, якi питання суспiльного життя визначаються та встановлюються виключно законами України [9, с. 68-69]. Пiдзаконнi нормативно-правовi акти приймаються на пiдставi закону, вiдповiдно до закону та для його виконання. Основними пiдзаконними нормативно-правовими актами в Українi є Постанови цього права шкоди (ст. 50 Конституцiї України), право на пiдприємницьку дiяльнiсть, право на працю тощо. 19 Кожен має право на пiдприємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом. Держава захищає права споживачiв, здiйснює контроль за якiстю i безпечнiстю продукцiї та усiх видiв послуг i робiт, сприяє дiяльностi громадських органiзацiй споживачiв (ст.42 Конституцiї України).

Туристична дiяльнiсть є рiзновидом пiдприємницької дiяльностi. Кожен має право на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає, або на яку вiльно погоджується (ст. 43 Конституцiї України). Туристичнi фiрми та фiзичнi особи-пiдприємцi мають право залучати найманих працiвникiв. Кожен, хто працює, має право на вiдпочинок (ст. 45 Конституцiї України). Крiм прав, Конституцiя України передбачає також i обов'язки. Захист Вiтчизни, незалежностi та територiальної цiлiсностi України, шанування її державних символiв є обов'язком громадян України (ст. 65 Конституцiї України).

Кожен зобов'язаний не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, вiдшкодовувати завданi ним збитки (ст. 66 Конституцiї України). Кожен зобов'язаний сплачувати податки i збори в порядку i розмiрах, встановлених законом (ст.67 Конституцiї України). Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституцiї України та законiв України, не посягати на права i свободи, честь i гiднiсть iнших людей (ст. 68 Конституцiї України). Структура законодавства, основнi закони та пiдзаконнi нормативноправовi акти. Законодавство, що регулює вiдносини у туристичнiй сферi є неоднорiдним. Основою правового регулювання туристських вiдносин є спецiальнi нормативно-правовi акти [12, с. 74-75]. Спецiальнi нормативно-правовi акти - це тi джерела, котрi в цiлому регламентують вiдносини в сферi туризму (закон України «Про туризм», Лiцензiйнi умови провадження туроператорської дiяльностi, Правила проведення туристичних подорожей з учнiвською та студентською молоддю України тощо).

Загальнi нормативно-правовi акти лише певною мiрою регулюють вiдносини у туристичнiй сферi. До них варто, насамперед, вiднести Цивiльний, 20 Господарський, Податковий та Земельний кодекси, Кодекс законiв про працю України, закони України «Про страхування», «Про курорти» тощо. Галузеве законодавство та його роль в регулюваннi туристичної дiяльностi.

Цивiльним кодексом України визначено: загальнi засади правового статусу фiзичних та юридичних осiб як учасникiв майнових та особистих немайнових вiдносин; право власностi та iншi речовi права; захист майнових прав; правовi засади договiрних вiдносин тощо [11, с. 102-103]. Основою правового регулювання у сферi туристичного страхування є загальний закон України «Про страхування».

Господарським кодексом України врегульовано особливостi здiйснення господарської дiяльностi в Українi, Податковий кодекс визначає порядок оподаткування суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi, до яких вiдносяться й туристичнi агенти та туроператори.

Окремо врегульовано Податковим кодексом України порядок справляння туристичного збору у тих населених пунктах, у яких органи мiсцевого самоврядування прийняли окреме рiшення про запровадження цього мiсцевого збору. Правове регулювання трудових вiдносин найманих працiвникiв здiйснюється трудовим законодавством, зокрема Кодексом законiв про працю України, законами України «Про оплату працi», «Про охорону працi» тощо. За загальним правилом укладення трудового договору дозволяється з досягненням 16-рiчного вiку, тривалiсть робочого часу для повнолiтнiх працiвникiв становить 40 годин на тиждень, право на оплачувану вiдпустку настає пiсля вiдпрацьованих 6 мiсяцiв роботи на одному пiдприємствi, установi чи органiзацiї.

За порушення трудової дисциплiни застосовуються два види дисциплiнарних стягнень: догана i звiльнення. Звiльнення працiвника допускається здебiльшого за згодою профспiлки. Закон дозволяє влаштовуватися на роботу також i до фiзичної особи- суб'єкта пiдприємницької дiяльностi, який досяг 18-рiчного вiку i належним чином зареєстрований. Таким чином найманi працiвники можуть бути i в туроператорiв i в турагентiв. Земельним кодексом України передбачено, що окремою категорiєю земель у структурi земельного фонду України є землi рекреацiйного 21 призначення, якi використовуються для вiдпочинку населення та рекреацiї, тобто призначенi, насамперед, для здiйснення на них туристичної дiяльностi. Певною мiрою використання земель з туристичною метою можливе й на земельних дiлянках iнших категорiй земельного фонду: землях iсторикокультурного призначення, оздоровчого призначення, землях природнозаповiдного фонду та iншого природоохоронного призначення.

Особливостi органiзацiї курортiв та їх функцiонування на землях оздоровчого призначення врегульовано законом України «Про курорти», спецiальним законом «Про спецiальну економiчну зону туристсько-рекреацiйного типу «Курортополiс Трускавець». Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» у ст.63 передбачено, що рекреацiйними зонами є дiлянки сушi i водного простору, призначенi для органiзованого масового вiдпочинку населення i туризму. На територiї рекреацiйних зон забороняється:

а) господарська та iнша дiяльнiсть, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цiльовим призначенням;

б) змiни природного ландшафту та проведення iнших дiй, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням. З метою збереження рекреацiйних зон передбачено їх включення до складу нацiональної екологiчної мережi України вiдповiдно до законiв України «Про Загальнодержавну програму формування нацiональної екологiчної мережi України на 2000-2015 роки» та «Про екологiчну мережу України». Рекреацiйнi зони є потенцiйними мiсцями вiдпочинку людей та органiзацiї туристичних вiдвiдувань, тому пiдлягають особливiй охоронi [9, с. 44-45].

Хоча в Українi наразi не врегульовано вiдносини у сферi сiльського зеленого туризму, однак ще у 2003 роцi був прийнятий закон України «Про особисте селянське господарство», котрим передбачено право осiб, якi займаються веденням особистого селянського господарства, здiйснювати дiяльнiсть у сферi сiльського зеленого туризму, що дозволяє їм покращувати 22 свiй фiнансовий стан, збiльшувати зайнятiсть населення та розвивати економiчний потенцiал та покращувати туристичну привабливiсть сiльських територiй.

Функцiї правового регулювання туристичної діяльності [2, с. 36-37]. Правове регулювання туристичної дiяльностi в Українi має комплексний та мiжгалузевий характер та покликане забезпечити правову основу для органiзацiї, безпеки та здiйснення туристичної дiяльностi в Українi. Правове регулювання вiдносин у сферi туризму здiйснюється з використанням джерел конституцiйного, цивiльного, господарського, податкового, трудового, земельного, екологiчного, адмiнiстративного та кримiнального права.

Основними функцiями правового регулювання туристичної дiяльностi є регулятивна та охоронна функцiї. Регулятивна функцiя здiйснюється задля впорядкування вiдносин у туристичнiй сферi, зокрема у сферi лiцензування господарської дiяльностi туристичних операторiв, укладення та виконання договорiв про надання туристичних послуг, гарантування безпеки у туристичнiй сферi, державної пiдтримки туристичної дiяльностi тощо. А охоронну функцiю виконують норми адмiнiстративного та кримiнального права, котрi застосовуються у випадку порушення законодавства про туристичну дiяльнiсть.

1.2 Нормативно-правовi акти про туризм

Закон України «Про туризм» як основне джерело правового регулювання туристичних вiдносин не може сам повною мiрою забезпечити належний правопорядок у туристичнiй сферi. Крiм Закону України «Про туризм» та iнших законiв України правове регулювання туристичної дiяльностi здiйснюється за допомогою пiдзаконних нормативно правових актiв, якi приймаються на пiдставi законiв, вiдповiдно до законiв i для їх виконання. 23 Пiдзаконнi нормативно-правовi акти деталiзують, конкретизують положення, що передбаченi законами як актами вищої юридичної сили i не повиннi їм суперечити i покликанi спияти його застосуванню.

Види пiдзаконних нормативно-правових актiв у сферi правового регулювання туристичної дiяльностi в Українi. Пiдзаконнi нормативно-правовi акти, що регулюють вiдносини у сферi туризму, можна класифiкувати за суб'єктами їх прийняття на такi групи : - Централiзованi Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України; - Вiдомчi нормативно-правовi акти, до яких вiдносяться , зокрема:

Накази Мiнiстерства iнфраструктури України, накази Державної туристичної адмiнiстрацiї України, накази Державного комiтету України з питань регуляторної полiтики та пiдприємництва, накази Мiнiстерства культури i туризму України, накази Мiнiстерства надзвичайних ситуацiй України, накази Мiнiстерства освiти i науки України тощо [11, с. 77-78]. За часи незалежностi України центральний орган виконавчої влади, котрий здiйснює управлiння у туристичнiй сферi декiлька разiв реорганiзовували i вiн змiнював свою назву. З 8.04.2011 року Указом Президента України було затверджене Положення про Державне агентство України з туризму i курортiв, що визначало повноваження цього органу управлiння, котрий приймав пiдзаконнi нормативно-правовi акти, котрi регулюють вiдносини у туристичнiй та курортнiй галузях. Державне агентство України з туризму i курортiв в процесi управлiння курортною та туристичною сферами приймало нормативнi накази, вказiвки та iнструкцiї вiдповiдно до законiв України. Однак Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 10 вересня 2014 р. №442 «Про оптимiзацiю системи центральних органiв виконавчої влади» було лiквiдовано Державне агенство України з туризму i курортiв, поклавши його функцiї на Мiнiстерство економiчного розвитку i торгiвлi (крiм здiйснення державного нагляду (контролю) у сферi туризму i курортiв. Основними пiдзаконними нормативно-правовими актами, що регламентують рiзноманiтнi сфери туристичної дiяльностi, є наступнi: 24

1. Нормативно-правовi акти, що встановлюють вимоги при здiйсненнi туристичної дiяльностi спецiальними господарюючими суб'єктами у туристичнiй сферi: Лiцензiйнi умови провадження тур операторської дiяльностi, затверджено наказом Мiнiстерства iнфраструктури України вiд 10 липня 2013 р. № 465; Iнструкцiя про порядок оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання, затверджено наказом Державної туристичної адмiнiстрацiї України вiд 6 червня 2005 р. № 50; Порядок контролю за додержанням лiцензiйних умов провадження господарської дiяльностi з органiзацiї iноземного, внутрiшнього, зарубiжного туризму, екскурсiйної дiяльностi, затверджено наказом Державного комiтету України з питань регуляторної полiтики та пiдприємництва, Державної туристичної адмiнiстрацiї України вiд 14 листопада 2002 р. №121/ 83.

2. Нормативно-правовi акти, що встановлюють вимоги щодо органiзацiї туристичних подорожей дiтей та молодi: Правила проведення туристичних подорожей з учнiвською та студентською молоддю України, затверджено наказом Мiнiстерства освiти i науки України вiд 24 березня 2006 р. № 237; Порядок органiзацiї виїзду дiтей за кордон на вiдпочинок та оздоровлення, затверджено Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 21 грудня 2005 р. №1251 [13, с. 93-94].

3. Нормативно-правовi акти, що встановлюють вимоги у готельнiй сферi: Правила обов'язкової сертифiкацiї послуг з тимчасового розмiщення (проживання), затверджено наказом Державного комiтету України з питань технiчного регулювання та споживчої полiтики вiд 27 сiчня 1999 р. №37 (у редакцiї наказу Державного комiтету України з питань технiчного регулювання та споживчої полiтики вiд 17 червня 2010 р. №238); Правила користування готелями й аналогiчними засобами розмiщення та надання готельних послуг, затверджено наказом Державної туристичної адмiнiстрацiї України вiд 16 березня 2004 р. №19; Порядок надання послуг з тимчасового розмiщення (проживання), затверджено Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 15 березня 2006 р. №297. 25 4. Нормативно-правовi акти, що встановлюють вимоги та гарантiї безпеки при здiйсненнi туристичної дiяльностi: Порядок здiйснення рятувальних заходiв на об'єктах туристичних вiдвiдувань, затверджено Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 27 травня 2009 р. №507. 5. Нормативно-правовi акти, що визначають правовi засади державної пiдтримки туристичної сфери та спортивної iнфраструктури:

Державна цiльова соцiальна програма розвитку в Українi спортивної та туристичної iнфраструктури у 2011-2022 роках, затверджена Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 29 червня 2011 р. № 707, Указ Президента України вiд 11 березня 2003 року №207 «Про деякi заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреацiйної сфер України», Розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 27 червня 2003 року №390-р «Про затвердження заходiв щодо розвитку iноземного та внутрiшнього туризму», Розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 6 серпня 2008 року «Про схвалення Стратегiї розвитку туризму i курортiв».



Розділ 2. Туристичний оператор важлива ланка туристичної індустрії

2.1 Специфіка діяльності туристичних операторів

Набуття чинності Закону України «Про внесення змін та доповнень в Закон України «Про туризм» призвело до значних змін у функціонуванні ринку туристських послуг України. В першу чергу, це торкнулося організації роботи турфірм: змінилися принципи та вимоги ліцензування. На ринку з'явилося два типи туристичних підприємств - туроператори та турагентства.

Туроператори - це виключно юридичні особи, які формують, організовують просування та реалізують власний турпродукт. Крім того, туроператори мають право на реалізацію турпродукту інших туроператорів та окремих послуг постачальників послуг (наприклад, готелів, транспортних підприємств, екскурсійних бюро тощо). З іншого боку, туроператорська діяльність є виключною для таких підприємств, додатково на ринку вони можуть пропонувати лише супутні послуги[13, с.12].

Туроператори відіграють провідну роль в туризмі, оскільки саме вони пакетують різні послуги (транспорт, розміщення, харчування, трансфер, екскурсії, розваги тощо) в єдиний туристський продукт. Туроператор може також продавати послуги туризму роздільно. Це робиться з міркувань збільшення прибутку або за іншої необхідності.

У першому випадку, коли туроператор формує туристський пакет, він виступає в ролі виробника туристського продукту. Це вірно, навіть якщо куплені послуги збираються використовувати конкретно за призначенням, без певних умов. Туристські пакети, відомі як інклюзив-тури, відрізняються один від одного елементами, що до них входять.

У другому випадку, коли туроператор продає послуги туризму окремо, він виступає як оптовий дилер туристських послуг. Це можливо у тому випадку, коли туроператор купує у виробника більше туристських послуг, ніж це необхідно для формування туристського пакету. Бувають також випадки, коли туроператори продають окремі послуги за оптовими цінами туристам, які бажають сформувати свій індивідуальний пакет [6, с.18].

Функціями туроператора є:

1. Вивчення потреб потенційних туристів на туристські програми.

2. Складання перспективних програм обслуговування, турів і апробація їх на ринку з метою виявлення відповідності потребам туристів.

3. Взаємодія з постачальниками послуг на тури на договірній основі з:

- готелями - з надання туристам місць для розміщення;

- підприємствами харчування - з надання туристам харчування;

- транспортними підприємствами, фірмами і компаніями -- з надання транспортного обслуговування туристів;

- екскурсійними фірмами, музеями, виставковими залами, парками і іншими закладами -- з надання туристам екскурсійного обслуговування;

- фірмами, що надають різні побутові послуги, - з надання відповідного обслуговування туристів;

- адміністрацією спортивних споруд - з метою забезпечення туристів можливістю користуватися спортивними спорудами;

- менеджерами шоу-бізнесу, кіно, відео, театральних підприємств - для відвідання їх туристами;

- дирекціями заповідників, заказників, садово-паркових, мисливських і риболовецьких господарств - з метою забезпечення туристам відпочинку і обслуговування в такій місцевості;

- місцевими муніципальними властями - на предмет паблік рилейшнз свого бізнесу, орієнтованого на людину і навколишнє середовище (цьому сприяють цільові внески турфірм на відновлення, реставрацію пам'ятників, дорожнього господарства, взяття на баланс та утримання окремих пам'ятників та інші аналогічні заходи.) [12, с.66].

Взаємодія з постачальниками послуг на тури повинна носити як перспективний, так і поточний характер - постійне опрацьовування нових і контроль туристських програм, що вже діють.

4. Розрахунок вартості туру, і визначення ціни з урахуванням ринкової ситуації. Встановлення тарифів і цін на свої послуги з комплектації турів різного складу, класності тощо.

5. Забезпечення туристів, що подорожують маршрутами, всіма необхідними матеріалами рекламно-сувенірного характеру, спеціальним спорядженням і інвентарем.

6. Підготовка, підбір і призначення на маршрути кваліфікованих керівників і груп або супроводжуючих їх, до функцій яких відносять контакти з туристами, координацію і контроль виконання програм обслуговування (гіди-екскурсоводи, інструктори з туризму, аніматори, методисти, готельні гіди, трансфермени тощо).

7. Рекламно-інформаційна діяльність щодо просування свого туристського продукту до споживачів.

8. Просування і реалізація турів споживачам через систему турагентств.

9. Контроль надійності і якості обслуговування.

10. Постійний оперативний зв'язок з туристами під час обслуговування, вирішення виникаючих питань.

Вказані функції туроператора можна об'єднати в групи.

Туроператор комплектує пакет програм: пекідж-тур (пакет туру, який може бути гнучким і коригуватися в залежності від потреб туриста) або інклюзив-тур (з жорстким, заздалегідь визначеним, набором послуг, що не змінюється при продажі). Відповідно перший продається з варіантами обслуговування, другий - без варіантів з комплексним набором послуг. Це залежить від можливостей прийому і від маршруту подорожі.

Туроператор на туристському ринку обіймає позицію між виробниками послуг і їх споживачами (туристами). Його завданням є просування послуг окремих виробників до споживачів у вигляді комплексного туристського продукту, причому як основних послуг (пакет туру), так і додаткових (що споживаються на місці за готівковий розрахунок).

Додаткові послуги тільки на перший погляд не є турботою туроператору. По-перше, багато додаткових послуг є основним мотивом залучення туристів (тематичні парки, можливості розваг і додаткових поїздок або екскурсій, тощо), а по-друге, практика показує, що велику частку доходів туроператора складають саме додатково надані послуги, що продаються туристам понад пакету туру вже на місці відпочинку [10, с.234] .

Ключовим елементом діяльності туроператора будь-якого типу є пакетування різноманітних послуг. Діяльність туроператора з комплектації послуг, які ним самим не виробляються (послуги готелів, транспортних компаній, розважальних закладів тощо) у туристський пакет, тур, турпродукт називається туроперейтингом.

Туроперейтинг - це діяльність у сфері туризму, спрямована на формування комплексного туристського продукту та оптимізацію умов його споживання шляхом розробки пакету програм і обслуговування по маршруту зарубіжних і внутрішніх туристів. Туроперейтинг є формою туристського бізнесу. У ширшому розумінні виробничо-обслуговуючої діяльності з організації і продажу турпродукту туроперейтинг передбачає: маршрутизацію і сервісно-анімаційне забезпечення; нормативно-правове, документальне забезпечення; фінансово-комерційне та інформаційно-маркетингове забезпечення турпродукту [7, с.185].

Туроператори виконують провідну роль у туризмі, оскільки саме вони пакетують різні послуги (транспорт, розміщення, харчування, трансфер, розваги і т. п.) в єдиний туристський продукт, який реалізують споживачеві через агентську мережу. Туроператор може також продати послуги туризму роздільно.

2.2 Класифікація туристичного агента

Робота з туристичними агентствами нині є одним із основних напрямів поточної і стратегічної діяльності будь-якого туроператора. Роль турагентів у процвітанні та успішності бізнесу оператора неможливо переоцінити, оскільки яким би відомим не був оператор, які б цікаві тури він не пропонував, без ефективно працюючої розширеної агентської мережі він нічого б не зміг досягти в сфері туризму.

Туристичне агентство - це юридична або фізична особа, яка займається рекламуванням, доведенням до споживача і продажем розроблених туроператором туристичних пакетів. Потреба в агентах виникає з ряду причин: законний туристичний оператор ліцензійний

- необхідності просування турів оператора в регіонах - далеко не кожен туроператор має можливість відкривати в кожному перспективному регіоні власне представництво або філіал, тоді як залучення регіональних агентів до спільної роботи надає можливість просування турів оператора далеко від місця його постійної дислокації;

- необхідності доведення турів до клієнта - не кожен клієнт схильний їхати за десятки або сотні кілометрів, в інше місто, для того, щоб придбати тур. Набагато вигідніше для клієнта придбати пакет в рідному місті у повноважного агента далекого туроператора, аналогічно, це вигідно і для оператора, наявність агентської мережі якого дає змогу обслуговувати іногородніх туристів;

- відсутність у оператора можливості самостійно обслуговувати всіх клієнтів, що відправляються ним. Наявність агентської мережі - це неодмінна умова мінімізації витрат туроператора. Чим більше людей він обслуговує самостійно, тим більше у нього виникає витрат (необхідність утримувати великий штат працівників) і навпаки.

Функції туристичних агентств:

- рекламування турів, що пропонуються туроператорами, на регіональному ринку за свій рахунок і під свою фінансову відповідальність - агент, таким чином, самостійно ухвалює рішення про те, які із запропонованих оператором турів будуть позитивно сприйняті та затребувані на регіональному ринку, а потім рекламує їх всіма доступними йому способами за власні кошти;

- доведення достовірної інформації про тур потенційному клієнту (у разі звернення клієнта в офіс турагента, той повинен надати зрозумілу і достовірну інформацію про майбутній тур, що організовується туроператором. При цьому інформація, яка потрібна клієнту, може бути будь-якого змісту, що стосується:

- продажу туру, тобто попереднє бронювання туру в оператора, отримання від останнього підтвердження бронювання і приймання оплати за майбутній тур у клієнта;

- комплектуюча функція агентства полягає в придбанні (у туроператора або безпосередньо у постачальників) додаткових туристичних продуктів, що забезпечують максимальну зручність туриста;

- туроформуюча функція агента полягає в можливому придбанні ним окремих туристичних продуктів у різних туроператорів і самостійному формуванні з них туристичного пакета. Ця функція найбільш підходить при організації замовлених індивідуальних або групових турів, а також тоді, коли придбання компонента турів у різних операторів вигідніше з погляду підсумкової ціни туристичного пакета.

Правовий статус оператора і агента, які співпрацюють, закріплений в агентському договорі (або як варіанти, агентська угода, договір агентства та ін.), предметом якого є делегування оператором агенту права на продаж власних турів за встановлений розмір комісійної винагороди. Продавати тури оператора агент може як від власного імені і з посиланням на туроператора, так і від імені туроператора. Проте у будь-якому разі претензії клієнта щодо організованого туру повинні прийматися агентом, який реалізував цей туристичний пакет.

Туроператор за агентським договором зобов'язується:

- забезпечувати агента інформаційними, рекламними, технологічними та іншими матеріалами, необхідними для просування і реалізації туристичного продукту;

- інформувати агента про формальні вимоги, умови, обмеження, що пред'являються до туристів іноземними постачальниками, авіатранспортом, консульськими, митними та іншими установами;

- надати агенту вичерпні відомості про особливості подорожей, а також про небезпеки, з якими туристи можуть зустрітися при їхньому здійсненні;

- не пізніше за встановлений у договорі термін (звичайно 24 години) з моменту отримання заявки на бронювання підтверджувати можливість організації туру відповідно до заявлених умов;

- виставляти рахунки за оплату туристичного продукту;

- видавати агенту (або висилати йому замовленим листом) документи, необхідні туристу для здійснення поїздки (наприклад, авіаквитки, ваучер на розселення, інформаційний лист, страховий поліс тощо);

- інформувати агента про виникнення обставин, що перешкоджають виконанню деяких туристичних продуктів або виїзду туриста, а також про зміни, що виникають в програмах туру;

- оплачувати агенту комісійну винагороду в розмірі, встановленому агентським договором або конкретною пропозицією туроператора. Пункт щодо комісійної винагороди є найбільш важливим у системі взаємовідносин туроператора і агента.

Класифікація турагентів.

Класифікувати сучасні агентства можна за певними ознаками. За ступенем залежності від туроператора агентства можна розділити на:

- незалежні, які продають тури практично будь-якого туроператора за власним вибором. Агент сам вирішує, з яким оператором йому працювати, засновуючи свій вибір на асортименті туроператорів, власному досвіді роботи, комерційних інтересах (аналізуючи відпускні ціни туроператорів і розміри комісійних) та ін.;

- частково залежні - зв'язані зобов'язанням продавати тури певного туроператора на конкретному напрямі роботи. Наприклад, агентство пропонує тури будь-яких туроператорів у всіх напрямах, окрім Туреччини, потяги в яку пропонуються тільки від конкретного оператора;

- уповноважені, що пропонують тури тільки конкретного оператора, тобто ті, що є своєрідними представництвами оператора на регіональних ринках;

- роздрібні - відомий туроператор надає агенту право користування власною маркою (найменування, логотип, слоган) з метою реклами, здійснює навіть деякі капіталовкладення в агента (наприклад, для придбання або ремонту офісу, покупку оргтехніки, рекламну кампанію).

В обмін на це агентство, що стало роздрібним, зобов'язується поставляти туроператору певну кількість туристів кожен звітний період (наприклад, сто чоловік на місяць). На відміну від франчайзингу, роздрібні взаємовідносини між туроператором і турагентом не припускають окремої платні турагента за користування маркою (і навіть капіталом) туроператора, навпаки, з кожної проданої поїздки туроператора агент одержує певну комісійну винагороду. Єдиним обов'язком агента є необхідність продажу певного числа турів оператора в звітний період. Також варто відзначити, що роздрібне агентство не є уповноваженим. Воно має право торгувати не тільки турами оператора, маркою якого воно користується.

Аналогічно до туроператорів, агентства можуть бути монопрофільними (що пропонують вузький асортимент турів і напрямів) і багатопрофільними. Залежно від функцій агентства можна поділити на:

- агентства - імітатори, що продають туристам туристичний продукт, повністю придбаний у туроператора;

- агентства - новатори, що комплектують туристичний продукт, який купується у туроператора поряд з додатковим туристичним продуктом, що в результаті робить тур більш адаптованим до особливостей регіонального туристичного ринку (наприклад, агенти, що організують додаткові трансфери, візову підтримку, страхування туристів);

- агентства - розробники, що займаються формуванням турів із окремих туристичних продуктів, які купують у різних туроператорів.

За обсягом виконаної роботи і формами співпраці агентств і операторів агенства можна поділити на:

- агентства, що працюють за безризиковими схемами, тобто бронюють путівки у туроператора тільки за наявності реального клієнта, який вніс певну передоплату. Ця форма співпраці агента і оператора носить найменш ризикований характер для агентства, хоч і розміри комісійної винагороди агента стандартні. Крім того, агентства, що вважають за краще не ризикувати, з великою ймовірністю не зможуть обслуговувати значну кількість клієнтів, особливо в пікові дати (внаслідок того, що в момент появи реальних клієнтів може просто не залишитися вільних місць в пропонованих оператором турах);

- агентства, що працюють за ризиковими схемами, припускають у своїй роботі можливість придбання безвідкличного бронювання блоків місць у турах, пропонованих оператором, з метою гарантованого розселення майбутніх клієнтів агентства. Це означає, що, маючи власний блок місць на організовуваних туроператором турпоїздках, агент дістає можливість відправити у поїздку всіх своїх клієнтів без попереднього узгодження наявності місць у туроператора. Це не тільки спрощує поточну роботу агентства, але й може бути матеріально вигіднішим, ніж робота за разовими заявками, оскільки будь-який туроператор дасть збільшену комісію своїм "оптовим" агентам.

З іншого боку, агентство може йти на ризиковані форми співпраці з оператором тільки у випадках, коли його менеджери впевнені в повній реалізації заброньованого числа місць у турі оператора. Ризикові форми співпраці можуть привести до такої ситуації, коли сам оператор звертається до свого агента з метою придбання через нього місць на власні тури. Це цілком нормально за ситуації, коли всі місця на турпоїздку реалізовані, і тільки в квоті, сплаченій агентом, залишилися вільні крісла і номери в готелях. У такому разі оператор просто змушений просити агентство продати йому необхідну кількість місць зі своєї квоти (зрозуміло, вже за відпускною ціною агентства).

Діяльність будь-якого туроператора спрямована на побудову розгалуженої і ефективної агентської мережі, оскільки це один із найважливіших чинників процвітання і високої рентабельності туроператора або турагента. Побудова агентської мережі - тривала процедура, що вимагає від оператора величезних зусиль і часу, адже йому необхідно не тільки привернути, але й утримати агента, стимулювати його до продажу власних турів, і все це в умовах жорсткої конкуренції на туристичному ринку.

2.3 Ліцензійні умови провадження туроператорської діяльності

Було затверджено Наказом Міністерства інфраструктури України від 10 липня 2013 року. Вони визначають вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання суб'єктами господарювання, які провадять туроператорську діяльність.

У Ліцензійних умовах терміни вживаються у таких значеннях: службове приміщення (офіс) - приміщення за місцезнаходженням ліцензіата або його філії, іншого відокремленого підрозділу, що використовується при провадженні туроператорської діяльності. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законах України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про туризм», «Про захист прав споживачів». Порядок та умови ліцензування туроператорської діяльності визначено Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії на провадження туроператорської діяльності, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 липня 2001 року № 756 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 712). Не може бути видана ліцензія на провадження туроператорської діяльності суб'єкту господарювання із найменуванням, тотожним найменуванню іншого суб'єкта господарювання, якому ліцензія видана раніше і інформація про якого внесена до ліцензійного реєстру. Ліцензіат зобов'язаний повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін ліцензіат зобов'язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі разом з документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Здійснюючи рекламу в засобах масової інформації, туроператор повинен керуватися Законом України «Про рекламу», іншими нормативно-правовими актами, які регулюють цю сферу правових відносин.

Організаційні вимоги при здійсненні туристичної діяльності Ліцензіат при провадженні туроператорської діяльності повинен дотримуватися таких організаційних вимог:

1) надавати туристичні послуги в обсягах та в строки, обумовлені умовами договору про туристичне обслуговування;

2) виконувати вимоги законодавства України в сфері міграції, а також протидії торгівлі людьми, зокрема, щодо недопущення фактів здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, вербування, переміщення, переховування, передача або удержання людини, вчинені з метою сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян;

3) інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов'язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо).

У туроператора повинні зберігатися: ліцензія на провадження туроператорської діяльності; документи, що підтверджують фінансове забезпечення цивільної відповідальності перед туристами (гарантія банку або іншої кредитної установи); угоди із страховиками (медичне страхування та від нещасного випадку), які повинні передбачати надання медичної допомоги туристам та відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування; договори на туристичне обслуговування з туристами (або з туристичними агентами, якщо договори укладаються через туристичних агентів).

Туроператор повинен подавати в установленому порядку у повному обсязі достовірну статистичну інформацію за формами державної статистичної звітності № 1-ТУР «Звіт про діяльність туристичної організації», № 1-ТУР(к) «Звіт про діяльність туристичної організації» відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 04 березня 1998 року № 96, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19 березня 1998 року за № 182/2622. Туроператор повинен відшкодовувати матеріальні і моральні збитки у разі невиконання або неналежного виконання умов договору на туристичне обслуговування. Туроператор повинен забезпечувати присутність керівника, або його заступника, або уповноваженої особи під час проведення органом ліцензування планової (позапланової) перевірки додержання вимог цих Ліцензійних умов. Загальні вимоги до службового приміщення (офісу) для провадження туроператорської діяльності

Службове приміщення (офіс) для провадження туроператорської діяльності повинно відповідати таким вимогам:

1) мати інформаційну вивіску або інформаційну табличку чи зовнішню рекламу із зазначенням повного найменування ліцензіата, яке відповідає запису про проведення державної реєстрації юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

2) бути забезпеченим засобами телефонного та факсимільного зв'язку, доступом до мережі Інтернет;

3) при вході має бути розміщено інформацію про режим його роботи. Туроператор на видному та доступному для туриста місці в тій частині службового приміщення (офісу), де здійснюється укладання договорів на туристичне обслуговування, повинен розмістити таку інформацію та документи: фотокопію ліцензії; копію довідки банківської або іншої кредитної установи про підтвердження фінансового забезпечення цивільної відповідальності ліцензіата; відомості про керівника, заступників керівника (за наявності) та головного бухгалтера та номери їх засобів зв'язку; книгу відгуків та пропозицій громадян; Закон України «Про туризм»; Закон України «Про захист прав споживачів»; ці Ліцензійні умови; адресу та телефони центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері туризму, відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів; перелік засобів зв'язку ліцензіата.

У штаті туроператора повинно налічуватись не менше 30 відсотків працівників, які мають стаж роботи у сфері туризму не менше 3 років, що підтверджується записами в трудових книжках, або вищу освіту у сфері туризму, що підтверджена дипломом про здобуття вищої освіти.



Висновки

Індустрія туризму займає важливе місце в економіці більшості країн і має в своєму розпорядженні величезну матеріальну базу, забезпечує зайнятість мільйонів людей і взаємодіє майже з усіма галузями господарства. В економіці сучасної України туризм також займає важливе місце. Однією з пріоритетних завдань цільової програми «Розвиток туризму в Україні» є становлення в Україні сучасного висококваліфікованого та конкурентоспроможного туристичного комплексу. Туристичне обслуговування задовольняє цілий комплекс різноманітних потреб: перевезення, харчування, проживання, пізнавальних екскурсіях, спортивних та розважальних заходах і т.д. Під час програмних турів пропонується задоволення специфічних потреб у лікуванні, ділових зустрічах, походах і д.р.

Змінюються часи, змінюється ментальність, змінюється і ставлення до подорожей. Буде і далі розвиватися туризм і вдосконалюватися і доповнюватися сервісні послуги. Але при всіх його трансформаціях туризм був, є і буде невід'ємною частиною людського соціуму.

Як відомо, туристичний ринок України стає все більш зрілим, інформаційно відкритим і саморегульованим. На допомогу споживачу інформація про агенцій-партнерів туроператорів є в рекламі або по гарячій лінії, а також на сотнях туристичних сайтів і форумів, газет і журналів. Станом на сьогоднішній день в Україні офіційно зареєстровано близько 5,5 тис. туроператорів та турагентів.

Туристський продукт формується з послуг підприємств, причетних до обслуговування людей на відпочинку і в подорожі. Це транспортні фірми і компанії, готелі, ресторани, кафе, екскурсійні фірми, музеї та виставки, парки атракціонів, досугово-розважальні підприємства, шоу-, кіно-, відео-бізнес, азартні заходи і заклади, спортивні та курортні організації. Словом, усі ті, хто може надати необхідні послуги. Комплектацією туристського продукту, тобто формуванням набору послуг під назвою «тур», займаються туроператори. Туроператор (в деяких країнах його називають турорганізатором) виробляє диференційовані туристичні продукти зі складових послуг відповідно до потреб і побажань клієнтів.

Туроператор - це організація, що займається комплектацією турів і формуванням комплексу послуг для туристів.

Туроператор розробляє туристські маршрути, насичує їх послугами за допомогою взаємодії з постачальниками послуг, забезпечує функціонування турів і надання послуг, готує рекламно-інформаційні видання по своїх турах, розраховує ціни на тури, передає тури тур-агенту для їх подальшої реалізації туристам.

Турагент - це організація-посередник, що займається продажем сформованих туроператором турів. Турагент набуває тури у туроператора і реалізує їх споживачеві. Турагент додає до приобретаемому туру проїзд туристів від місця їх проживання до першого за маршрутом пункту розміщення, від останнього на маршруті пункту розміщення і назад.

Головною ринковою роллю цих організацій є з'єднання постачальників послуг з клієнтами-туристами, часом сильно роз'єднаних як у часі, так і територіально. Це специфічний туристський вид бізнесу. Тут важливий правильний вибір постачальників послуг, який базується на професійних знаннях туристичного ринку, бізнесу, особливостей і важелів його розвитку та управління.

Зазвичай туроператор - це більш велика компанія, ніж тур-агент, що має головний туроператорської офіс і кілька філій - мережу агентів. При цьому, незалежно від наявності власної агентської мережі, туроператор укладає агентські угоди з незалежними турагентствами на продаж своїх турів. Чим більше у туроператора партнерів-турагентів, ніж в більшій кількості країн і регіонів вони розташовані, тим ширше об'єми продажів і відповідно більше туристів, вищий прибуток, успішніші справи.

Головним ринковим завданням як туроператора є набуття стійкого становища на туристському ринку й отримання стійкого прибутку. Необхідно знайти свою нішу, свій сегмент споживачів на основі диференціації туристського ринку.



Список використаних джерел

1. Закон України “Про туризм” // ВВР. - 1995. - № 31.

2. Проблеми міжнародного туризму / О.О.Бейдик, О. Ю.Дмитрук, С. В. Дмитрук. - К., 1998.- С. 74-82.

3. Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. № 1775-III-ВР в редакції Закону від від 15.12.2009 р. N 1759-VI

4. Закон України Про рекламу? від 03.07.96 р. № 270/96- в редакції від 11.07.2003 р.№ 1121.

5. Закон України “Про туризм” від 15.09.1995 № 324/95-ВР із змінами і доповненнями

6. Ільїна Е.Н. Туроперейтинг: організація діяльності: Підручник. - М.: Фі-Нансі і статистика, 2000.

7. Бойко М. Г. Формування стратегії розвитку підприємств готельного господарства: Автореф. дис. ... канд. екон. Наук / М. Г. Бойко. - К., 2003- 20 с.

8. Гергуль А. І. Питання розвитку індустрії гостинності. Малі готелі / Туристично-краєзнавчі дослідження. Збірник / А. І. Гергуль. - К., 2002- Вип. 4.- С. 278-285.

...