Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Кримінологічна характеристика економічної злочинності

2. Причини та умови економічної злочинності

3. Запобігання економічної злочинності

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Сутність економічної злочинності визначає економічна і соціальна ситуація в державі. При змінах у політичній, соціально-економічній сферах можуть зникати із законодавства окремі норми, а також змінюватися формулювання складу злочину. В той же час кардинальні зміни у загальнодержавній системі проходять лише після глибокого та всебічного реформування економіки. Сьогодення засвідчує, що цей процес важкий, оскільки подібні зміни мають довготривалий характер, адже всяка реформа є формою реалізації потреб лише окремих соціальних груп населення.

Перехідний період, який переживає уже вісімнадцятий рік Україна, є особливо складним, оскільки він пов'язаний з руйнуванням економічних та ідеологічних постулатів, які раніше підтримувала більшість населення держави. Звідси виникає перша особливість сьогоднішньої практики нормотворчості: випередження законодавцем консервативної суспільної свідомості, особливо правосвідомості.

Реформи в Україні характерні своєю швидкоплинністю і обвальністю, оскільки їх ініціатори намагаються виправити історичні колізії, що виходять за межі природного розвитку.

Відставання правосвідомості від вимог реформ, які проводяться у державі, є характерним для більшості українських громадян. При діючій системі формування владних структур воно притаманне і частині законодавчого корпусу, а також опозиції, яка вихована в старих традиціях діяльності управлінського апарату. Тому сьогоденню притаманні наміри вирішення нових завдань старим правовим інструментом. Як правило, негативний бік таких дій в силу стереотипу, який склався, є очевидним. Адже раптова зміна правового поля діяльності господарюючих суб'єктів відобразилася на їх економічних результатах. При різновидності форм власності і ринкової економіки непередбачені зміни законодавцем умов господарювання призводять до збитковості суб'єктів господарської діяльності, розриваються раніше підписані угоди, що негативно впливає на процес залучення іноземних інвестицій.

Відставання правового мислення від вимог практики при вирішенні економічних завдань відображається в кримінально-правових і кримінологічних концепціях. Найбільш очевидним прикладом перенесення старих оцінок суспільних явиш на їх модифікацію в нових умовах є досить широке використання керівниками держави та правоохоронних органів поняття економічної злочинності.

Цей термін не мав чіткого визначення, формалізуючою ознакою якого є нанесення загальних збитків економіці держави. При такому підході не розрізняються причини та наслідки, відсутня диференційована оцінка суспільної небезпечності кожного елемента, який складає цей соціальний феномен. Тому не дивно, що стратегія і тактика боротьби з економічною злочинністю в Україні залишаються невизначеними, являють собою конгломерат роздрібнених окремих заходів.

На сьогодні в практиці правоохоронних органів використовується поняття "економічна злочинність", яке не є нормативним. Воно охоплює групу видів економічної діяльності, частка яких скоюється з прямим порушенням чинного законодавства; включає в себе групу об'єднаних спільними ознаками правопорушень та злочинів, кожний з яких має самостійну класифікацію. В залежності від наукових концепцій їх перелік представлений в досить широкому діапазоні.

Економічна злочинність -- це, безумовно, частина загальної злочинності в сфері економіки, оскільки вчинений злочин у будь-якій сфері має матеріальний вектор. В той же час економічну злочинність необхідно розглядати як соціальне явище, яке включає в себе не лише економічний вектор, а й політичний, завдяки чому вона, фактично, трансформується у системний чинник впливу на процеси у всіх сферах життєдіяльності держави.

Чи існує конструктивний критерій, який чітко визначає межу між різними за своїм складом протиправними діяннями? Окремі науковці, які досліджували цю проблему, констатували наявність такого факту, в той же час не розкривали його суть. Так, українські економісти В. Берізко, О. Горбань, Я. Кондратьєв, В. Предборська, В. Попович, О. Турчинов, посилаючись на думку інших вчених, до першого критерію економічної злочинності відносять економічну діяльність, яка є неприхованою, але не врахована офіційним податковим та статистичним режимом, а до другого -- протизаконну, навмисне приховану економічну діяльність.

1. Кримінологічна характеристика економічної злочинності

Кримінологічна характеристика показників економічної злочинності

Злочинність у сфері економіки, як в Україні, так і в більшості країнах світу є одним з досить поширених різновидів злочинності. Створення нових форм власності, перехід до побудови ринкових відносин у суспільстві, інтеграція у світову економіку завжди супроводжувалися та супроводжуються криміналізацією економічних відносин в країні.

У структурі всієї злочинності економічні злочини складають 11 % та для них притаманний високий рівень латентності, який за різними підрахунками сягає 80 %. Кількість виявлених осіб, які вчинили економічні злочини в середньому протягом року коливається від 17 до 22 тис.

Злочинність у сфері економіки в Україні, починаючи з 1990 до 1999 роки, характеризується високим рівнем і постійною тенденцією до зростання (крім 1995 року). Так, у 1990 році загальна кількість зареєстрованих злочинів економічного спрямування склала 35723, у 1999 році - близько 70 тис. Починаючи з 1999 до 2001 років спостерігається тенденція до зниження зареєстрованих економічних злочинів, що пояснюється певного економічною та соціальною стабілізацією в суспільстві та змінами у кримінальному законодавстві. Протягом 2001-2010 років спостерігається неоднозначна тенденція щодо економічної злочинності. З 2001 по 2005 роки кількість зареєстрованих економічних злочинів збільшується майже на 8 %, з 2005 по 2009 роки (крім 2007 року) - зменшення на 20 %, а станом на 2014 р. їх кількість зменшилася порівняно з 2012 и 2013 р. Це скоріше за все пояснюється впливом відповідного причинного комплексу, переважно політичних, соціальних та економічних факторів.

Серед зареєстрованих економічних злочинів 43 % складають тяжкі та особливо тяжкі злочини, а 24,5 % - середньої тяжкості. У структурі зареєстрованих злочинів переважають злочини в сфері службової діяльності (51,6%), проти власності (23,7%), злочини в сфері господарської діяльності (24,7 %).

У сфері господарської діяльності найбільш поширеними залишаються такі злочини як: фальшивомонетництво (виготовлення підроблених грошей), незаконне виготовлення, збут підакцизних товарів, порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом, шахрайство з фінансовими ресурсами, незаконне виробництво дисків для лазерних систем зчитування, фіктивне підприємництво, легалізація коштів здобути злочинним шляхом.

Серед злочинів проти власності переважають привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом використання службового становища.

Щодо злочинів в сфері службової діяльності,то найбільш поширеними залишаються одержання неправомірної вигоди.

Щодо географії поширення економічної злочинності по регіонах України останніми роками спостерігається тенденція поширення її переважно в найбільш економічно-розвинутих областях, а саме: Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Донецькій, м. Києві, Львівській, Харківській, Запорізькій, Вінницькій.

Поряд з цим слід звернути увагу на те, що економіка залишається ураженою діяльністю організованих злочинних груп. Організована злочинність у сфері економіки - один з найбільш небезпечних різновидів економічної злочинності. Наслідки цієї злочинної діяльності вкрай негативно відображаються на всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави, загрожують її національній та економічній безпеці.

Причому, якщо у більшості зарубіжних країн організована злочинність зосереджена переважно у сферах кримінального бізнесу (наркобізнес, ігорний, проституція, рекет, торгівля зброєю та ін.) то в Україні - переважно у сфері легальної економіки, найбільш доходних її галузях, в яких можна швидко одержати реальні надприбутки.

Останнім часом органами внутрішніх справ виявляється в середньому протягом року від 120 до 140 організованих злочинних груп економічної спрямованості (34,5 % від всіх виявлених угрупувань). Найбільш активно вони діють у таких сферах економіки як: фінансово-кредитна, агропромисловий комплекс, паливно-енергетичний комплекс, зовнішньоекономічна діяльність, металургійна промисловість.

Економічна злочинність більшою мірою, ніж загальнокримінальна, здатна не тільки самовідтворюватися, а й стимулювати нові форми злочинної діяльності, в тому числі корисливо-насильницького характеру. Про це свідчать "кримінальні розбірки" між злочинними угрупуваннями за перерозподіл сфер впливу, вбивства на замовлення тощо. Вона суттєво впливає на формування кримінального менталітету населення і виступає одним з головних каталізаторів усієї криміногенної ситуації в країні.

Практика діяльності ОВС свідчить про те, що останні роки економічна злочинність залишається доволі розповсюдженою у бюджетній сфері, банківській сфері, сфері приватизації (також це стосується сфери земельних відносин) та агропромисловому комплексі. Але криміналізація сфер економіки не залишається незмінною, а поступово змінюється у різні періоди часу, в залежності від їх "привабливості".

Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють економічні злочини

За віковою ознакою серед економічних злочинців переважають особи старші 30 років, переважно це чоловіки. Але відмінною ознакою економічної злочинності є те, що частка жінок серед злочинців досягає майже 40 %, що набагато вище ніж у загальнокримінальній злочинності. Це пояснюється тим, що саме жінки найчастіше працюють бухгалтерами та економістами.

За соціальним станом серед засуджених робітники (62,8 %), решта службовці. Стосовно терміну перебування на певній посаді до вчинення економічного злочину, то у всій економічній злочинності переважають особи, які працювали на підприємстві більше 5 років (36,7 %).Щодо освітнього рівня,то значна кількість злочинців мала вищу освіту, спеціальну та середню освіту дещо менше. Ці особи і чинять так звану "білокомірцеву злочинність" - сукупність злочинів, які скоюються особами з високим соціальним статусом у сферах бізнесу або політики в межах їх професійних обов'язків. Щодо наявності сім'ї - більшість з осіб, які були притягнуті до кримінальної відповідальності (76%)мали сім'ю, були одружені. Сім'я розглядається багатьма кримінологами як важливий фактор, який впливає на вчинення цих злочинів. За результатами кримінологічних досліджень рівень рецидив усеред осіб, які вчиняють економічні злочини не перевищує 7-9 %.

Характеризуючи морально-психологічні риси злочинців, можна стверджувати, що для осіб, які вчиняють економічні злочини, притаманна антисуспільна спрямованість, яка може бути різною за своєю силою, глибиною, стійкістю. Особи, які вчиняють ці злочини, відрізняються високою соціальною пристосованістю, доброю орієнтацією в соціальних і правових нормах. Даний тип особистості злочинця характеризується корисливою мотивацією, прагненням до наживи, розкоші.

На формування корисливого мотиву переважно впливає прагнення винних осіб до особистого збагачення. Залишається ще високим питома вага злочинів, які вчинюються особами у зв'язку з неякісним виконанням своїх службових обов'язків. Однак, слід враховувати і те, що ці злочинці відрізняються більшою психологічною врівноваженістю, оптимізмом, високою самооцінкою, соціальним конформізмом, ніж злочинці загальнокримінальної спрямованості.

2. Причини та умови економічної злочинності

Передумови виникнення економічної злочинності в Україні

Економічна злочинність в Україні зародилася на початку 20-х рр. XX ст. в період відміни військового комунізму та впровадження нової економічної політики. В перші роки радянської влади будь-який прояв порушення встановленого економічного порядку суворо карався наглядовими органами. Той період відмічався особливим контролем та розподілом основних засобів виробництва і продукції, що призвело за роки громадянської війни до повного краху новоствореної економічної системи та необхідності цілковитого перегляду економічного курсу в Україні. Впровадження нової економічної політики дозволило легалізувати так звані тіньові кошти підприємців та дрібних виробників, що сприяло значному підвищенню економічного рівня в державі. Поряд із цим почали зміцнюватися злочинні угруповання, діяльність яких найбільш поширеною була в торгівлі та виробництві продуктів харчування, а також у сфері надання різноманітних побутових послуг для населення.

Лідери економічних злочинних угруповань в період масових прийомів до партійних органів влаштовували своїх представників у керівництво відповідних осередків, що давало їм можливість впливати на прийняття рішень стосовно економічних реформ. Особливо зміцнили вони свої позиції в період економічних реформ 20-х рр. В той же час більшовицькі лідери, слідуючи політиці загострення класової боротьби, в 1927--1929 рр. прийняли рішення покласти край зародженню нової економічної політики, прийнявши на своїх партійних форумах жорсткі курси індустріалізації промисловості та колективізації сільського господарства, які дали поштовх масовим репресіям тих підприємців, що не погоджувалися з прийнятими рішеннями.

Репресивні заходи примусили представників економічної злочинності удосконалити нелегальне виробництво та вдаватися до більш витончених методів протиправних діянь. Правоохоронні органи вживали всі необхідні заходи для виявлення фактів економічних злочинів і притягнення винуватців до суворої відповідальності.

Як підтверджує світова практика, за періоди тоталітарних правлінь у багатьох країнах світу в громадськості формувалася думка про відсутність економічної злочинності в таких державах, що не повною мірою відповідає дійсності. Припинення діяльності економічних злочинних угруповань підтвердилося рядом показових судових процесів на початку 80-х pp., коли до кримінальної відповідальності притягувалися посадові особи з числа керівників правоохоронних, державних та партійних органів .

Особливо активізувала свою діяльність економічна злочинність у період розпаду Союзу PCP. Керівники державних органів в Україні, яка здобула політичну самостійність, виявились неспроможними розробити реальну програму економічних реформ, що спричинило масові зловживання службовим становищем керівниками підприємницьких структур та розкрадання державного і колективного майна. Економічна злочинність в цей період могла функціонувати лише паразитуючи на державній власності і зумовлювалася недосконалістю системи керівництва народним господарством.

Реформування економіки держави, яке здійснювалося в умовах соціалізму, що зберігся на початку 90-х pp., надало правову волю підприємництву. В той же час економічна основа для нього була відсутня, оскільки порушувався історичний генезис, розірваний майже на 80 років, процесу накопичення приватного капіталу. Більшість підприємців вступала в нові ринкові відносини без відповідних основних і обігових засобів. Фінансові ресурси для їх кредитування в Україні були відсутні. Поряд з цим ринок вимагав від нових підприємців легальної конкуренції з державною власністю, що було їм не під силу.

Основною проблемою цього періоду стала необхідність роздержавлення власності, яка розпочалася зі значним запізненням, оскільки були відсутні необхідні теоретичні положення та практичний досвід. В таких умовах для розвитку підприємництва необхідним було використання власності державних підприємств в інтересах приватних фірм, чим вдало користувались окремі їх керівники .

Аналіз етапу становлення приватного бізнесу в Україні дозволяє зробити висновок про те, що він розпочав своє функціонування в державних і колективних підприємствах. Усі великі при ватні структури утворились завдяки викупу за порівняно незначні кошти, шляхом заниження залишкової вартості, основних засобів. Поспішність у проведенні економічних реформ через відсутність всебічно розробленої концепції перетворила їх у стихійне явище із нанесенням значних збитків державному бюджету.

Під час ліквідації адміністративно-командної системи в Україні було зруйновано державне регулювання економікою. Перехід до ринку значно ослабив централізований контроль за збереженням і використанням державної власності. В той же час такі заходи відкрили шлях для вільного підприємництва та особистого збагачення керівників таких підприємств. Диспропорція в фактичному рівні матеріального забезпечення керівників таких економічних структур і приватних підприємств зростала з кожним роком.

Першим кроком для усунення таких диспропорцій стало створення в системі функціонуючих державних підприємств кооперативів та доручення їм реалізовувати вироблену на підприємствах готову продукцію і сировину. Тобто кооперативи, створені при державних підприємствах, стали підставою для отримання директорським корпусом значних коштів, які не оприбутковувались в касах господарюючих суб'єктів. Це стало одним із основних елементів перекачування офіційних коштів державних підприємств у нелегальні.

Характеризуючи причини активізації діяльності економічної злочинності, необхідно відмітити, що, намагаючись побудувати в Україні нову соціально-економічну систему, ми до сьогодні опираємось на колишню ідеологію. Головну роль в ньому відіграють корумповані структури. Ними повністю контролюються такі основні народногосподарські галузі, як енергетика і металургія. Торгівля газом і електроенергією знаходиться в руках окремих монополістів, які безпосередньо через урядові структури диктують високі ціни, кабальні умови оплати державним та колективним підприємствам, а також приватним особам , вони складають основу економічної злочинності в Україні.

Російські автори до економічної злочинності відносять корисливі злочини: проти власності, у сфері економічної діяльності та проти інтересів служби в господарських організаціях. Разом з цим понять економічної злочинності чи злочинності у сфері економіки російські науковці не визначають, обмежуючись лише переліком злочинів, що входять до складу цього явища. Так, наприклад, відомий кримінолог А. Долгова визначає економічну злочинність як сукупність декількох десятків складів злочинів, передбачених кримінальним законом, до яких відносяться: розкрадання, незаконні угоди з валютними цінностями, виготовлення чи збут фальшивих грошей чи цінних паперів, укриття доходів від оподаткування, обман споживачів, укриття коштів в іноземній валюті, незаконне підприємництво у торгівлі, контрабанда, випуск, продаж товарів, що не відповідають вимогам безпеки, та інші злочини. До основних її ознак вона відносить високу латентність, тісний зв'язок з організованою злочинністю, корисливу мотивацію та стійкі негативні тенденції.

Російський науковець Є. Дементьєва на підставі аналізу зарубіжної кримінологічної літератури визначає такі ознаки кримінально караних діянь у сфері економічної діяльності:

· здійснюються в межах та під прикриттям законної економічної діяльності;

· мають корисливий характер;

· характеризуються триваючим систематичним розвитком;

· спричиняють шкоду економічним інтересам держави, приватного підприємництва та громадян;

· вчинюються юридичними та фізичними особами, які діють від імені та в інтересах підприємства.

Отже, перехід України до нової економічної системи спричинив глобальну кризу в усіх сферах життєдіяльності. Одним з найбільш небезпечних проявів такої кризи є економічна злочинність, яка стала підґрунтям для організованої злочинності. Саме вона, внаслідок особливих умов, які надають їй усталеності, збільшує рівень корумпованості державного апарату та правоохоронних органів.

Виходячи із результатів вивчення економічної злочинності, варто відмітити її відмінність від традиційної злочинності (крадіжки, грабежі, розбої тощо) такими особливостями:

· факт вчинення традиційного злочину очевидний, в той же час економічний злочин вчиняється з використанням витончених способів приховання слідів, виконавців, коштів чи майна, отриманих злочинним шляхом;

· засудження злочинця за вчинення традиційного злочину має для нього стримуючий ефект і, в більшості випадків, є незначним. Застосування ж цього заходу до суб'єкта економічного злочину є більш ефективним, оскільки він боїться втратити свій соціальний статус та респектабельність.

Детермінанти економічної злочинності

Злочинність у сфері економіки обумовлюється складним детермінаційним комплексом, який є проявом глибинних деформацій політичних, економічних, соціальних, правових, культурно-ідеологічних інститутів українського суспільства.

Криміногенні фактори злочинності у сфері економіки традиційно поділяються на декілька груп, а саме: економічні, соціальні, політичні, правові, організаційно-управлінські, а також недоліки у діяльності правоохоронних органів.

Економічні детермінанти є визначальними, оскільки вони обумовлюють злочину поведінку, як окремої людини, так і криміногенну ситуацію у цілому в суспільстві. Серед економічних факторів аналізованого виду злочинності найбільш вагоме місце займає низький рівень доходів населення в країні, що безпосередньо впливає на формування корисливої мотивації.

Головними факторами злочинності в сфері економіки країни є переважно диспропорції соціального розвитку, які мають саме економічний характер, а саме: невідповідність між економічними потребами й економічними можливостями їх задоволення, між інтересами розвитку окремих галузей економіки, об'єктивно існуюча система протиріч між економічними інтересами і потребами кожної конкретної людини (групи людей), суспільства і держави.

До економічних детермінантів також відноситься:

· - економічна криза, що охопила Україну у 90-ті роки та криза 2008-2014 років, яка остаточно загострила криміногенну ситуацію в країні;

· - недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин;

· - лібералізація цін, різноманітні маніпуляції з процентними ставками на кредити, ставками оподаткування;

· - повальні та неконтрольовані процеси приватизації державної власності;

- значна бюрократизація процесів державних закупівель;

· - відсутність цілісної концепції запобігання негативним явищам у сфері економіки;

· - безгосподарність адміністративно-командної системи (ненормативні запаси сировини, нецільове використання товарно-матеріальних цінностей, відсутність достатньої кількості баз та складських приміщень для їх збереження, нераціональне перевезення вантажів, корупційність посадових осіб, які розподіляли ресурси тощо);

· - недоліках соціально-економічної політики держави, які не дають можливість отримувати прибуток за рахунок трудової активності і власної працездатності населення;

· - неконтрольоване накопичення олігархічними групами фінансових капіталів, викрадених у народу, і подальше живлення ними політичних сил і конкретних політичних лідерів, які, у свою чергу, активно сприяють діяльності підконтрольних бізнес структур, націлюють економіку України на обслуговування кланових інтересів.

Соціальні детермінанти економічної злочинності це:

· - низький матеріальний рівень життя населення; - поступове зниження життєвого рівня населення, інфляція, зростання дефіциту бюджету у зв'язку з політичними подіями останніх років;

· - значний рівень безробіття серед працездатного населення;

· - розшарування населення на бідних та багатих, що породжує певні протиріччя у суспільстві і надалі породжує різні форми протиправної поведінки;

· - соціальна незахищеність певних верств населення (наприклад, багатодітних та неповних сімей, молодих фахівців, вчителів, медичних працівників, звичайних робітників, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів) призводить до формування корисливих мотивів;

· - невідповідності між темпами економічного зростання та низьким рівнем доходів громадян.

Ідеологічні фактори економічної злочинності:

· - пропаганда культу наживи та "красивого життя", кримінальних способів заволодіння власністю, безкарності за тяжкі злочини;

· - поширення споживчої ідеології серед населення; терпимість та навіть подекуди позитивне відношення до кримінальних способів накопичення капіталу;

· - не вироблення ніякої ідеології як комплексу цінностей, на які орієнтується суспільство, розвал старої системи цінностей і утворення в цій сфері вакуумупривели до певної деградації свідомості частини населення.

До політичних факторів можна віднести:

· - відсутність зваженої державної політики у земельній сфері (щодо створення єдиного ринку землі), сфері приватизації стратегічних об'єктів промисловості;

· - не обгрунтоване намагання широко використовувати і впроваджувати зарубіжний досвід господарювання, який певною мірою не відповідає українським реаліям;

· - відсутність політичної волі щодо рішучих кроків у проведені соціальних реформ (реформування пенсійного, трудового законодавства) тощо.

Правові фактори безпосередньо впливають на недоліки регулювання економічних відносин і визнаються одним із провідних криміногенних факторів економічної злочинності. До них можна віднести:

· - недосконалість чинного законодавства, недоліки законодавчого регулювання, як економічної, так і політичної сфери життя, декларативний характер багатьох нормативно-правових актів;

· - прогалин у механізмі правового регулювання різних сфер економічної діяльності (наприклад, сфера приватизації, оподаткування), стрімкі зміни нормативно-правової бази, економічна необґрунтованість ряду законодавчих рішень;

· - наявність суперечностей між окремими законами і відомчими правовими актами;

· - прогалини у законодавчому забезпеченні протидії злочинності у сфері економіки;

· - можливість використання кримінально здобутих коштів в якості одного з факторів ресурсного забезпечення та фінансування підприємств та організацій;

· - відсутність реальної захищеності легітимних економічних відносин, відставання правотворчої діяльності від потреб господарської практики;

· - неналежне фінансування існуючих державних програм, планів заходів, спрямованих на детінізацію вітчизняної економіки;

· - недосконалість норм бюджетного та податкового законодавства;

· - відсутність механізмів реалізації частини законів, які регулюють економічні відносини;

До організаційно-управлінських факторів традиційно відносять:

· - недоліки функціонування механізму державного управління економічними процесами, що спричиняє руйнацію виробничого сектора економіки, дестабілізує діяльність кредитної, фінансової, податкової політики, сприяє руйнації високотехнологічних і наукових комплексів;

· - високий рівень корупції, який створює передумови для криміналізації організаційно-управлінської діяльності у сфері економіки;

· - протекціонізм, шахрайство з фінансовими ресурсами, які сприяють фіктивному банкрутству стратегічних державних підприємств для подальшої їх незаконної приватизації;

· - "кумівство" при призначенні на державні посади людей, як не мають відповідного рівня знань та необхідних якостей;

· - недоліки в організації і функціонуванні правоохоронних органів: низький рівнем взаємодії, недосконалість механізмів координації правоохоронних органів, недостатня ефективність наявних методик виявлення, документування та запобігання економічним злочинам, кадровими прорахунками (неукомплектованість правоохоронних органів компетентними працівниками), низьким рівнем матеріального забезпечення працівників правоохоронних органів тощо.

3. Запобігання економічної злочинності

Процес протидії злочинності у сфері економіки в державі ґрунтується на вирішенні відповідних проблем щодо реалізації економічної, кримінально-правової та кримінологічної політики держави. Саме ґрунтовна економічна політика держави повинна створювати належні передумови функціонування економічної системи, щоб своїм станом вона забезпечувала її здатність підтримувати та ефективно реалізовувати інтереси держави, суспільства в цілому та особи у сфері економічних відносин.

Загальносоціальний рівень протидії злочинності у сфері економіки передбачає реалізацію загальними суб'єктами (Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України, облдержадміністраціями, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями) системи економічних, соціальних, політичних, організаційно-управлінських, правових, технічних, виховних заходів, спрямованих на зниження інтенсивності, припинення дії відповідних криміногенних факторів.

Економічні заходи:

– розвиток середнього і малого підприємництва;

– створення умов для добросовісної конкуренції;

– гарантоване державою невтручання в адміністративно-господарську діяльність підприємств;

– реформування банківської системи та системи оподаткування;

– лібералізація цін на основі попиту та пропозиції.

Соціальні заходи:

– поступове підвищення рівня доходів населення;

– зменшення рівня безробітних, запровадження програм, спрямованих на перекваліфікацію вивільнюваних працівників з підприємств, що були закриті.

Політичні заходи:

– розробка нової стратегії детінізації економіки та боротьби з корупцією;

– формування збалансованого правового поля, створення сприятливих умов для легальної економічної діяльності на основі максимального врахування інтересів суб'єктів господарювання, зниження бюрократичних бар'єрів, реалізації чітких економічних правил взаємодії бізнесу та влади.

Організаційно-управлінські заходи:

– підвищення ефективності діяльності державних служб та інспекцій;

– удосконалення форм та методів координації діяльності спеціальних суб'єктів протидії економічній злочинності;

– удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення протидії злочинності у сфері економіки для своєчасного інформування відповідних правоохоронних органів про її стан, динаміку, структуру;

– запровадження державної автоматизованої системи кримінологічної інформації (ДАСКІ) або єдиної міжвідомчої системи інформування про злочини;

– внести істотні корективи в правове регулювання і організацію кадрової роботи, використовуючи при підборі претендентів на посади ефективні способи об'єктивної оцінки претендентів, що включають тестування, випробування.

Правові заходи протидії економічним злочинам тісно пов'язані з вищезазначеними заходами і спрямовані на удосконалення чинного законодавства щодо: розробки відкритих правил поведінки для всіх господарюючих суб'єктів; законодавче впорядкування підстав для надання відповідних пільг окремим суб'єктам підприємницької діяльності; посилення кримінальної відповідальності за найбільш суспільно небезпечні форми посягань на економічні відносини, що призводять до підриву економічної безпеки держави; впровадження фінансово-економічної, кримінологічної експертиз проектів нормативно-правових актів, що регулюють господарську діяльність тощо.

Спеціально-кримінологічний рівень протидії економічній злочинності полягає в застосуванні, так званих, заходів виховного характеру, які в своїй більшості спрямовані на: пропаганду правових знань в галузі економіки, реалізацію програм попередження економічної злочинності з урахуванням нових тенденцій в її динаміці, провадження практики своєчасного звернення до правоохоронних органів щодо фактів вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, цілеспрямоване формування через засоби масової інформації стійкої громадянської позиції для захисту своїх прав в системі економічних відносин.

Спеціально-кримінологічну протидію економічним злочинам здійснює система суб'єктів, яка складається переважно з державних органів. Так, до них віднесені: органи внутрішніх справ, податкова міліція, органи прокуратури, Державна митна служба України, Служба безпеки України, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України, Антимонопольний комітет тощо.

До найбільш значущих спеціально-кримінологічних заходів протидії економічній злочинності можна віднести: - створення нового механізму валютно-митного контролю, який би був заснований на організаційній взаємодії фінансових, банківських та митних органів;

– здійснення комп'ютерного контролю за імпортом підакцизних товарів, їх реалізацією та проходженням транзитних вантажів територією держави;

– проведення із залученням практичних працівників відповідних міністерств і відомств комплексних перевірок законності здійснення товарно-грошових операцій суб'єктами підприємницької діяльності, що створені при державних підприємствах;

– проведення роботи із запобігання вчиненню та виявлення злочинів у сфері державних закупівель та протидії нецільовому використанню бюджетних коштів;

– забезпечення суворого контролю за проходженням бюджетних коштів аж до безпосереднього їх одержувача, спрямованих на адресну державну підтримку;

– арешт рахунків і вилучення цінностей у разі фінансової неспроможності (банкрутства) компаній, повернення сум початкових вкладів акціонерів, довірителів, страхувальників та інших вкладників;

– проведення скоординованої роботи із профілактики та виявлення правопорушень, пов'язаних з адмініструванням та сплатою податку на додану вартість внаслідок здійснення незаконних експортних операцій та припинення діяльності організаторів створення та незаконної діяльності фіктивних підприємств;

– проведення комплексної перевірки законності здійснення суб'єктами підприємницької діяльності товарно-грошових операцій, зокрема в паливно-енергетичній сфері, з метою виявлення фактів одержання тіньових доходів шляхом прихованого вилучення з обігу сум різниці між собівартістю та роздрібними цінами на товари і послуги;

– проведення скоординованої роботи щодо профілактики правопорушень на ринку підакцизних товарів, посилення боротьби з їх незаконним обігом, щорічних комплексних перевірок діяльності підприємств-виробників та реалізаторів таких товарів;

– розроблення та проведення скоординованих заходів з контролю за процесом приватизації підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки України;

– проведення додаткової роботи з активізації оперативно-розшукової діяльності з метою посилення протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

Таким чином, лише в результаті забезпечення системного підходу у протидії економічній злочинності, поєднання загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів, дозволить забезпечити надійний захист вітчизняної економіки

економіка злочинність моральний кримінологічний

Висновок

Дослідження даної теми дає змогу дати таке визначення поняття економічного злочину: «економічний злочин - це протиправна дія, яка вчиняється у сфері економіки із зловживанням влади, що посягає на порядок здійснення економічного управління та має на меті одержання економічної вигоди».

Також, досліджуючи криміналістичний аспект вчинення економічних злочинів я намагався визначитись із складом економічного злочину. Суб'єктом злочину завжди виступає фізична особа, а суб'єктивною стороною завжди є умисел. В залежності від виду злочину це може бути посадова особа органів державної влади, або особа із приватної сфери господарювання. Об'єктом злочину виступає економіка держави. Об'єктивною стороною виступають діяння особи, способи вчинення злочину, в тому числі і застосована техніка. Що цікаве, на мою думку, мотивом вчинення злочину не завжди є збагачення чи неправомірна вигода, доволі часто мотивом злочинних діянь є приховування інших протиправних діянь, більш вагомих (що називають вторинним злочином).

Саме специфіка складу економічних злочинів не дозволяє правоохоронним органам миттєво реагувати на їх вчинення. Звісно держава реагує на дані злочини та намагається запобігти їм. Про це говорить створення Національного антикорупційного бюро України, функціонування департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки, створення сайту держзакупівель «Прозоро» та багато інших кроків в цьому напрямку. Проте, практика показує, що всі дії владних органів щодо запобігання економічним злочинам супроводжуються виникненням більш новаційних механізмів вчинення економічних злочинів. Саме тому дана тема є надважливо і ще тривалий час буде актуальною для досліджень

Список використаних джерел

1. Конституція України. -- К.: Просвіта, 1996.

2. Пчеліна О.В. Механізм вчинення економічних злочинів / О.В. Пчеліна // Право і Безпека. ? 2009.

3. Горбань О. Злочини у сфері економіки // Юридичний вісник України. -- 2007. -- 28 квітня -- 4 травня.

4. Ефремов С. Поняття організованої злочинності // Право Ук- раїни. - 2002.

5. Марків /. Організована злочинність: її аналіз та сучасний стан // Право України. -- 2004..

6. Огородник В. До питання економічної кримінології// Економіка і право. -- 1996.

7. Смирнов М. Кримінальна характеристика економічної організованої злочинної діяльності // Право України. -- 2007.

8. Широченко В. Наступ на економічну злочинність триває // Урядовий Кур'єр. -- 1997. -- 6 лютого.

Размещено на Allbest.ru

...