Роль держави в підтриманні законності та правопорядку в суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суспільно-правова характеристика законності

1.1 Поняття законності

1.2 Принципи законності поняття, значення

1.3 Вимоги законності

Розділ 2. Стислий аналіз інших правових явищ які стосуються законності

2.1 Гарантії законності

2.2 Поняття правопорядку

2.3 Функції та принципи правопорядку

Розділ 3. Роль держави в підтриманні законності та правопорядку в суспільстві

3.1 Державна дисципліна

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Актуальність обраної теми обумовлена загальнотеоретичною і практичною важливістю проблеми зміцнення законності і правопорядку на сучасному етапі. Проблема законності і правопорядку була і залишається однією з пріоритетних у загальній теорії права і держави. Формування української правової держави істотно актуалізує наукові дослідження в цьому напрямку, особливо в сфері гарантій законності. Адже належне здійснення ефективних законів є заставою сприятливої життєдіяльності суспільства, нормального функціонування всього державного організму, фактором прогресу в соціально-економічних перетвореннях. Це, нарешті, гарантія забезпечення і захисту прав і свобод людини, що закріплені в українській Конституції на рівні високих міжнародних стандартів. Про законність та правопорядок можна говорити дуже і дуже багато, оскільки - це є таке поняття, з яким ми зустрічаємося майже повсякденно, вступаючи в ті чи інші суспільні, фінансові, економічні або правові відносини та ін.

Для того, щоб визначити основні поняття по даній темі, необхідно перш за все визначити об'єкт та мету мого дослідження, сформулювати основні методи.

Об'єкт дослідження- З позиції теорії держави і права виступає комплекс суспільних відносин, які виникають у сфері дотримання законності та правопорядку в суспільстві, а також той державний вплив (примус), який застосовується в разі недотримання чи порушення встановлених норм, правил поведінки.

Предмет дослідження ? суспільні відносини, пов'язані з законністю і правопорядком в суспільстві.

Мета написання роботи. Основною метою цього дослідження є теоретико-правовий і науково-прикладний аналіз суспільного стану існуючої системи правового державного регулювання у сфері дотримання законності та встановлення правопорядку в державі зокрема, а також подальшого розвитку та удосконалення національного законодавства в досліджуваній сфері.

Завдання

1. розглянути визначення законності та правопорядку;

2. встановити співвідношення зазначених понять;

3. виявити проблеми, у зміцненні законності та правопорядку;

Методи дослідження. Методологічну основу даної курсової роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний.

Під час написання буде використано методи аналізу літератури та нормативно-правових актів, зіставлення понять, спостереження, виявлення встановлення фактів

Необхідно зазначити, що законність та правопорядок, як соціальні інститути тісно пов'язані з правом.

Отже, дотримання законності - це необхідна умова створення такого соціального середовища, за якого тільки й можлива повна реалізація права.

Розділ 1. Суспільно-правова характеристика законності

1.1 Поняття законності

Законність ? фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, а її рівень і стан віддзеркалюють правове життя суспільства і його громадян.

Право є великою цінністю і фактором соціального життя. Проте його реальність визначається не тільки тим, що воно знаходить своє вираження у формальних нормативно-правових актах ? законах, указах, постановах, кодексах та інших систематизованих актах. Право реальне перш за все тому, що владна воля, відображена у законах, втілюється в поведінці людей ? громадян, які виконують закон, осіб, які вступають у відносини шляхом укладання договорів, суддів та інших посадових осіб, які застосовують закон.

Навіть найдосконаліший закон живе тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Властиво, ця сторона права, яка пов'язана з життям закону, його дійсністю, і характеризується поняттям «законність». [1, с.91]

Сучасні трактування законності мають досить різноманітний характер. Так, проф. П. Рабінович визначає законність як режим відповідності суспільних відносин законам і підзаконним актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права.

Проф. М.Вітрук характеризує законність як ідею, вимогу та систему реального виразу права законах держави, у законотворчості і підзаконній правотворчості. Проф. О.Поляков розуміє законність у дещо звуженому аспекті як принцип функціонування апарату держави, в межах якого застосування права посадовими особами здійснюються у чіткій відповідності з вимогами закону.

Як багатоаспектне явище характеризують законність проф. О. Мурашин та М. Кельман. Вона визначається як правовий характер суспільного життя, вимога загальної поваги до закону та обов'язок його виконання всіма без винятку суб'єктами права, а також забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку.

Законність характеризується поєднанням двох ознак:

зовнішньої (формальної) - обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;

внутрішньої (сутнісної) - наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення - додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність - явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву, Конституції. . [2, с.125]

Як стійке явище суспільного життя, законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, що спроможне забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими відносинами, за яких свобода приватної власності є рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері виробництва матеріальних та нематеріальних благ, поставити виробників в однакові умови - головне завдання правової держави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини. А тому до тих пір, поки в суспільстві існує нерівне становище людей у сфері виробництва матеріальних, духовних цінностей, неможна говорити про їх рівність перед законом і, відповідно, про законність[3].

Законність - явище багатоаспектне і може виступати як принцип,метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин, вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві. [4, с.258]

Режим законності-неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію- владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі. Без законності немаєдемократії без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократії - актори побудови правової держави.

Правомірнимє висновок, що поняття «законність» даєуявлення про правову дійсність у аспекті практичного здійснення права. Однак законність не є тотожною таким правовим категоріям, як «реалізація права», «правомірна поведінка» та «ефективність права». Вони характеризують дію права з певного боку, тоді як законність відображає урегульованість суспільних відносин та ставлення суспільства до права у цілому. Тому рівень законності і є головним критерієм оцінки правового життя країни .

Отже, законність - це правовий режим у державі, за якого діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону. Цьому сприяють: наявність розгалуженої системи законодавства, яке відображає волю та інтереси переважної більшості населення, спрямоване на забезпечення прав людини і передбачає як однаковість нормативно-правового регулювання на всій території країни, так і однакове застосування правових норм до всіх суб'єктів права. [5, с.45]

Законність не повинна підмінятися політичною та іншою доцільністю. Фактор доцільності має бути закладений у змісті самих законів. Відступити від духу і букви закону, як правило, призводять до беззаконня, порушення прав і свобод громадян. Поряд з державною дисципліною законність є фактором керованості суспільства процесами. Вона є основою правопорядку в суспільстві, обов'язковою умовою побудови правової держави.

1.2 Принципи законності поняття, значення

Принципи законності - це система керівних положень та ідей, що визначають природу законності, її місце у суспільстві та у системі інших правових категорій. Ці ідеї обумовлені закономірностями суспільного розвитку, є засобом формування мотивів правомірної поведінки та переконання суб'єктів з приводу необхідності дотримання законів, вони відображають ставлення суспільства до нормативно правових актів, характеризують місце законності у системі правових категорій та призначення у системі регулювання суспільних відносин.

Під принципами законності можна розуміти: основні начала, керівні ідеї, основоположні вимоги, що розкривають сутність, основу змісту законності як обов'язкового режиму державного та суспільного життя, що забезпечують його дієвість на практиці.

Принципи законності :

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти - законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути під нормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам - законам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності .

3. Єдність законності. При всій різноманітності чинних законів і нормативних актів, при всіх регіональних особливостях законність повинна бути одна для всієї країни. Розуміння та застосування законів повинно бути однаковим на всій території. Неприпустимі спроби створення в областях, районах своєї законності, яка відрізнялася б від загальнодержавної.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку. [6, с.174]

5. Невідворотність і своєчасність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєне правопорушення повинно потягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не тільки те, щоб винний був своєчасно покараний за скоєне правопорушення, а також те, щоб жодне правопорушення не лишалося нерозкритим.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

- спеціально-дозвільного - поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);

- загально-дозвільного - поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);

Термін «вимога законності» вважається сталим у науковій і навчальній юридичній літературі. В його зміст вкладаються ті принципові положення правового життя суспільства, без яких реальна законність неможлива. У своїй основі вимоги законності співпадають з принципами права, оскільки їх реалізація створює оптимальний режим регулювання суспільних відносин.

1.3 Вимоги законності

Вимоги законності в сфері реалізації права:

1. наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов'язків, існування можливостей для використання суб'єктивного права);

2. гарантоване якісне застосування права, з урахуванням усіх обставин;

3. правильне тлумачення правових норм;

4. наступність і стабільність судової практики та ін.

І все ж таки приписи права і вимоги законності відрізняються. Вимоги законності - це лише юридичний інструмент втілення в життя загальних приписів права (справедливості, гуманізму, соціальної рівності). Більше того, сама законність є одним із провідних принципів права.

Законність виступає як необхідність, що виражена в системі відповідних об'єктивних вимог, які висуваються до всіх суб'єктів, учасників суспільних відносин, урегульованих правом. Одна частина цих вимог звернена безпосередньо до громадян, організацій, інша - до різних гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової). [7, с.38]

Вимоги законності при усій своїй значущості не можуть втілитися в життя самі по собі, автоматично. Для забезпечення їх у реальності, стійкості і непорушності необхідні певні умови, організаційні заходи, створювані державою і суспільством, а також спеціальні юридичні засоби їх реалізації, тобто гарантії законності.

Основні вимоги законності :

1) Верховенство правового закону. Закон - закон акт вищої юридичної сили, що приймається органом законодавчої влади, референдумом, який має безпосередньо виражати волю народу, інтереси громадянського суспільства. Тому законність пов'язується перш за все з панування правових законів. Верховенство правового закону проявляється у верховенстві не тільки законодавчого змісту, а й форми. Це означає, що нормативні акти повинні прийматися у суворо встановленому порядку та формі. Тільки тоді вони більш повно будуть втілювати волю більшості, інтереси суспільства, основні ідеї й принципи права, забезпечувати режим дійсної законності.

2) Рівність усіх перед законом. Перед законом усі повинні бути рівні. У всіх повинні бути рівні обов'язку щодо додержання правових приписів, в однакових умовах усі повинні бути однаково захищені. Цей принцип проповідував ще Цицерон, який стверджував, що «під дію закону повинні підпадати усі». [8, с.247]

3) Бездоганне дотримання (виконання) положень правових актів усіма суб'єктами права. У цій вимозі диктується необхідність реалізації державно-владних приписів (зобов'язань і заборон), їх обов'язковість для усіх суб'єктів права.

4) Забезпечення належної реалізації прав і свобод. Ця вимога звернена, насамперед, до компетентних органів держави. Недостатньо надати громадянам права. Важливо є створити умови, що забезпечать їх виконання, систему організаційних, юридичних заходів, які гарантують їх захист. Конституція України надала громадянам широке коло прав і свобод. Проте одні з них досі не забезпечені достатньо ефективним механізмом реалізації, інші - не підкріплені економічно.

5) Належне та ефективне застосування права. Це правило теж адресовано переважно до державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, до компетенції яких входить обов'язок забезпечити реалізацію норм права. Згадаємо, що застосування права - діяльність компетентних органів і посадових осіб. Справа не тільки в тому, що вони повинні діяти суворо в межах закону. Законність потребує ефективної правозастосовної діяльності, що передбачає недопущення бюрократизму, тяганини, байдужості до інтересів людей, своєчасну реакцію на будь-які заяви громадян щодо обмеження їх прав і свобод, прийняття ефективних правозастосовних актів.

6) Послідовна боротьба з правопорушеннями. Законність вимагає, щоб будь-які відступи від приписів законів своєчасно викривалися, наслідки правопорушень усувались, а винуватці неминуче притягувались до відповідальності. [9, с.67]

7) Неприпустимість свавілля в діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи, які приймають владні рішення, повинні керуватися не особистими чи вузько груповими інтересами, а конкретними правовими принципами і враховувати при цьому інтереси всього суспільства, держави, правові приписи та вимоги моралі. Це правило звернено не тільки до правозастосовних, а й до правотворчих органів, які повинні виключати прогалини і протиріччя в праві, що створюють умови свавілля, суб'єктивізму, волюнтаризму.

Розділ 2. Стислий аналіз інших правових явищ які стосуються законності

2.1 Гарантії законності

Гарантії законності (англ.guaranties of legality) - система об'єктивних і суб'єктивних умов громадського життя, організаційних заходів і спеціальних (юридичних) засобів, що використовуються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Види гарантій законності: Економічні, політичні, соціальні, ідеологічні гарантії законності - це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства.

Загальні умови, які виступають гарантами законності:

1.Економічні умови. Це стан розвитку суспільства, організація системи господарювання та ін. умовами, що забезпечують законність, тут виступають такі фактори, як ступінь організованості в економічній сфері, ритмічна та злагоджена робота господарського організму, постійне зростання продуктивності праці, стабільна грошова система та ін. подібні фактори найбезпосереднішим чином впливають на рівень законності. Так, в умовах нестабільності економіки, спаду виробництва, розриву господарських зв'язків, росту цін, нестримної інфляції зростає соціальна напруга в суспільстві, що, як відомо, призводить до анархії, дезорганізації, зростання кількості злочинів, причому не тільки господарських. [10, с.49-52]

2.Політичні умови - рівень демократизму конституційного ладу, тобто розвиненості системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначитися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.

3.Соціальні умови. Законослухняність громадян, їх повага до закону, реалізації його приписів багато в чому залежить від становища, яке склалося в соціальній сфері. Падіння життєвого рівня населення, ріст безробіття, вартості життя, соціальних послуг безпосереднім чином відбуваються на рівні законності, провокує громадян на пошук шляхів незаконного збагачення, обхід законів, породжує національні й соціальні конфлікти та ін. Міцна законність можлива тільки в умовах соціальної стабільності, впевненості громадян у непорушності своїх соціальних прав і свобод.

4.Ідеологічні умови - ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасно є проти правовими; ідеологічний плюралізм, не нав'язується державою ідеології, а турбота про правове вчення, виховання, правову культуру; недопущення культивування насильства, націоналізму, расової переваги, цинізму, байдужості до соціальних цінностей, у тому числі й до права. Істотне значення має широка поінформованість населення,свобода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь якій сфері державного і суспільного життя. [11, с.151]

Спеціальні засоби забезпечення законності - це юридичні й організаційні засоби, які призначені виключно для забезпечення законності. Серед них можна виділити юридичні й організаційні гарантії ( засоби ).

Види юридичних гарантій законності:

· Засоби виявлення (розкриття) правопорушення. Ці гарантії пов'язані з роботою компетентних державних органів, яка спрямована на виявлення правопорушень із метою припинення та ліквідації їх наслідків. Деякі гарантії пов'язані з діяльністю громадян. Наприклад, оскарження незаконних дій посадових осіб у суді.

· Засоби попередження правопорушень. Це закріплені в праві засоби, що дозволяють запобігти можливим правопорушенням. Наприклад, ст..36 КЗпП України передбачає підстави припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу (ст.. 40, 41 КЗпП) тільки за попередньою згодою профспілкового органу. Ця згода має єдину мету - попередити можливе порушення адміністрацією трудових прав громадян, не допустити незаконного звільнення.

· Засоби припинення правопорушень. До них зараховуються засоби, що спрямовані на припинення, недопущення правопорушень, порушення прав, свобод громадян і організацій. Це - затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд, інші заходи (призупинення, скасування незаконних актів тощо).

Заходи щодо захисту та відновлення порушених прав, ліквідація наслідків правопорушень. Такими є примусове стягнення коштів на утримання дитини ( аліментів ), віндикація (примусове вилучення майн [12, с.34]

Організаційні гарантії:

Організаційні гарантії базуються на створенні оптимальної структури державного апарату, реалізації принципу розподілу влади та організації роботи спеціальних органів. Система організаційних гарантій теж отримує нормативне закріплення, однак її своєрідність виявляється у поширеності на діяльність спеціальних державних структур. До цих гарантій належать:

· чітка визначеність та нормативна фіксація повноважень державних органів;

· функціональне розмежування діяльності владних структур;

· конституційне закріплення принципів організації державного апарату;

· незалежність юрисдикційних органів та підкореність їх закону;

· створення необхідних умов для роботи правоохоронних органів;

· добір та розстановка державних кадрів;

· наявність органів, що здійснюють контроль та нагляд за законністю;

· наявність системи стримань і противаг у діяльності державних органів владного характеру.

Нами визначені основні спеціальні гарантії законності. Однак, у сучасній літературі обґрунтовується можливість виокремлення і інших гарантій цього виду. Наприклад, проф. О. Шатуров особливу роль серед юридичних гарантій відводить процесуальним, що забезпечують форму життя матеріального права, та судовим, що забезпечують розгляд та вирішення справ з метою зміцнення законності. Проф. М. Вітрук класифікує гарантії за функціональним призначенням на засоби забезпечення та охорони законності, а проф. Л. Морозова обґрунтовує самостійне значення засобів, що забезпечують контроль за законністю, позовне провадження, судовий контроль за законністю правових актів та конституційний контроль, що забезпечує зміцнення законності. О. Лісюткін у межах спеціальних гарантій законності виділяє правові, що мають загальний характер і передбачені чинним законодавством, та договірні, що обумовлені нормативними актами, які регулюють сферу договірних відносин, поширюючи дію на учасників цих відносин а з чужого незаконного володіння) та ін. [13, с.439]

2.2 Поняття правопорядку

Розуміння права як функціонуючої комунікативної системи пов'язується з виконанням його мети - створення такого суспільного порядку, суб'єкти якого задовольняють власні інтереси шляхом суб'єктивних прав та обов'язків. Суспільний порядок при цьому розуміється як система суспільних відносин, заснована на сукупності соціальних норм як засобів їх упорядкування і розвитку. Він забезпечує соціалізацію людини, наділяючи її можливістю спілкуватися за певними правилами з іншими суб'єктами. Багатоаспектність суспільного порядку обумовлює функціонування у його складі різноманітних типів порядку. Невід'ємною частиною суспільного порядку є правопорядок, який у свою чергу є результатом дії права.

Звернемося до етимології слова «правопорядок». Перш за все правопорядок - це порядок, організованість, стійкість. Отже, правопорядок характеризує ступінь упорядкування суспільних відносин, виступає антиподом хаосу, анархії, неорганізованості.

Правопорядок - частина громадського порядку.

Громадський порядок - це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами.

Отже, правопорядок - це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом .

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку. [14, с.76]

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку[10;454].

Основні ознаки правопорядку:

· Це результат свідомості, раціональної, вольової діяльності як окремих соціальних суб'єктів, так і держави .

· Засіб забезпечення і результат правової самоорганізації суспільства.

· Правопорядок підтримується і забезпечується державою.

· Він існує у режимі законності.

· Підставою правопорядку є правові норми , вміщені у правові тексти.

· Змістом правопорядку є правомірна поведінка суб'єктів, що використовують надані права та виконують покладені обов'язки.

· Є результатом реалізації правових норм.

· Забезпечує необхідні умови щодо здійснення суб'єктами наданих прав.

· Засновується на своєчасному та усвідомленому виконанні обов'язків.

· Пов'язаний з невідворотністю та відповідальності за правопорушення. [15, с.239]

Зміст правопорядку - це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку:

1) матеріальний - система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників - фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою

2) юридичний (державно-правовий) -система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та врегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Суб'єктами охорони правопорядку виступають держава в цілому, державні органи, громадські організації і фізичні особи. Безумовно, можливості фізичної особи і держави в правоохоронній діяльності нерівнозначні, тому що саме держава створює організаційний базис здійснення даної функції - систему правоохоронних органів. Через це державу можна позначити як домінуючого (основного) суб'єкта реалізації функції охорони правопорядку. [16, с.28]

Структура правопорядку - це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

2.3 Функції та принципи правопорядку

законність правопорядок суспільство юридичний

Функції правопорядку (англ. Functions of law and order) - основні напрямки формування і підтримки стабільного правового стану системи суспільних відносин.

Розрізняють:

- функція взаємодії з оточуючим середовищем має зовнішній характер і характеризує взаємодію правопорядку і соціальної системи. Правопорядок займає певне місце у рамках системи, перебуває під впливом на неї. В результаті реалізації цієї функції забезпечується стабілізація та вдосконалення суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

- функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Ця функція характеризує автономне «буття» системи правопорядку, відокремлює якісну визначеність його як цілого у внутрішній взаємодії власних складових частин. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин. [16, с.187]

- функцію збереження і вдосконалення правопорядку -- виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.).Єдинимзасобом виживання і розвитку правопорядку є його вдосконалення.

Принципи правопорядку:

Реальність правопорядку та його єдність забезпечується системою принципів які формують правопорядок та є основою його функціонування.

Принципи правопорядку - вихідні положення та ідеї, що визначають зміст правопорядку та забезпечують розуміння його природи та сутності.

Проте, зважаючи на те, що правопорядок має самостійну якісну визначеність, слід виділити його специфічні принципи:

· Соціально-нормативна визначеність правопорядку

· Системність правопорядку

· Єдність правопорядку

· Стійкість правопорядку

· Державна гарантованість.

1. Соціально-нормативна визначеність правопорядку полягає в повній відповідності регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм. Правова нормативність є основою і засобом впорядкування. При цьому важливим є:

- Сувора співпідпорядкованість органів держави, посадових осіб, а також нормативно правових актів за юридичною силою та актів застосування норм права тощо, які забезпечують впорядкованість їх зв'язків;

- Підпорядкування їх нормативним положенням (принципам) конституції і гарантування її реалізації. Теоретична конституція і практична конституція будь-якої держави покликані злитися у встановленому порядку життя.

2. Системність правопорядку визначається системою самого права, результатом дії якого він є. Правопорядок - не проста випадкова сукупність відносин окремих суб'єктів права, що не пов'язані між собою, а саме система відносин,як тих, що об'єктивно складаються і предметно обумовлюються, так і таких, що організовуються, закріплюються, охороняються державою за допомогою права. Наявність системно-структурної організації правопорядку дозволяє діяти злагоджено всім елементам громадянського суспільства і його правовій системі.

3. Єдність правопорядку, як і єдність законності повинна здійснюватися в масштабі всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядків в різних регіонах (областях, районах, містах) держави, тим більше унітарного. Однак на практиці у певних сферах правового регулювання (стягування податків, надання пільг, організація ринкової торгівлі та ін) такий різнобій існує. Зазвичай він виникає від суперечностей у чинному законодавстві і зумовлених цим різних його трактування на місцях. Але не виключені й зловживання у сфері законності. Для усування фактів такого роду держава має використовувати різноманітні юридичні засоби забезпечення законності та охорони правопорядку. [17, с.212]

4. Стійкість правопорядку. При використанні гарантій законності і юридичних засобів охорони правопорядку він здобуває таку важливу якість, як стабільність. Однак небезпека дестабілізації загрожує йому постійно, особливо в періоди соціальної перебудови, реформування суспільства, не завжди продуманого і обґрунтованого, а також в умовах прогалинного і суперечливого законодавства.

Отже, погроза дестабілізації правопорядку повинна запобігати ся як в галузі правотворчості, так і у сфері правозастосування. Забезпеченню стійкості правопорядку додає повсюдний, загальний і універсальний контроль, здійснюваний суб'єктами та інститутами громадянського суспільства, уповноваженими органами держави, а також базування на високих моральних підвалинах, повазі прав людини, її гідності і честі.

5.Державна гарантованість. Реалізація правових приписів, додержання законності та врешті-решт забезпечення правопорядку, охорона його від порушень гарантуються державою. Не випадково однією з функцій держави (саме держави, а не окремих її органів, скажімо правоохоронних) є охорона правопорядку. Це значить, що забезпечення правопорядку в країни відповідальні всі три галузі державної влади. І практика показує корисність координації їх діяльності щодо цього боку глави держави. Завдяки державній гарантованості прав учасників правопорядку створюються умови функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав і свобод, використання обов'язків та ін.

Розділ 3. Роль держави в підтриманні законності та правопорядку в суспільстві

3.1 Державна дисципліна

Дисципліна - це точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами права поведінки у державному та суспільному житті

Дисципліна спрямована на впорядкованість і узгодженість суспільних відносин і виступає найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства та кожної людини. Вона є необхідною умовою ефективного функціонування суспільства. [18, с.53-54]

Встановлюється дисципліна законами і підзаконними актами статутами, положеннями та правилами внутрішнього трудового розпорядку, нормами моралі, корпоративними та іншими нормами суспільного співжиття. Забезпечується дисципліна засобами юридичної відповідальності та механізмами державного й громадського контролю.

Основні види дисципліни:

1. Державна дисципліна - це точне і неухильне дотримання всіма органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, посадовим і службовим особам, а також громадянами встановлених державою правил поведінки, діяльності, стосунків, а також своєчасне виконання державних завдань обов'язків.

2. Трудова дисципліна - показник як ставлення громадянина до виконання службових обов'язків, так і роботи кожної з державних структур.

3. Військова дисципліна - дотримання всіма військовослужбовцями порядку правил, встановлених законодавством та війковими статутами. Вона є важливою умовою боєздатності збройних сил.

4. Фінансова дисципліна - додержуватися порядку правил здійснення фінансово-кредитних операцій, зберігання і раціональне використання коштів та інших матеріальних цінностей

5. Технологічна дисципліна - технологічна дисципліна - дотримання точної відповідності технологічного процесу виготовлення продукції вимогам технологічної та конструкторської документації.

6. Договірна дисципліна полягає в дотриманні договірних зобов'язань між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємницькими структурами, громадськими об'єднаннями тощо.

7. Навчальна дисципліна передбачає дотримання відповідних правил, у тому числі організаційних і методичних, при навчанні персоналу державного апарату.

Про значення державної дисципліни наголошується в багатьох законодавчих та підзаконних актах, а також науковій літературі. Зокрема у чинному законодавстві використовуються такі терміни, як "виконавча дисципліна", "державна дисципліна цін", "фінансова дисципліна", "військова дисципліна", "дисципліна праці" (трудова дисципліна) , "службова дисципліна", "транспортна дисципліна" та інші, які у цілому охоплюються таким поняттям, як "державна дисципліна", а отже є її окремими видами (напрямками). [25, с.251]

Державна дисципліна передбачає персональну відповідальність за доручену справу. За її порушення державний службовець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно зі ст. 40, 147 КЗпП України та ст. 14 Закону «Про державну службу»

Отже, життєдіяльність демократичного суспільства та держави неможлива без підтримання дисципліни на високому рівні в усіх її проявах. Дисципліна, як один із чисельних регуляторів діяльність людей, спрямована на підтримання порядку в усіх сферах суспільного життя та державної діяльності, є обов'язковою для усіх членів суспільства, спрямована на забезпечення єдності в досягненні поставлених цілей і виступає необхідною умовою будь-якої спільної діяльності, упорядковує її, у зв'язку з чим служить основою нормального функціонування суспільства та держави.

Висновок

Законність можна розглядати як метод діяльності державних органів, принцип відповідності праву діяльності всіх суб'єктів та суспільно-політичний режим у державі. Вона призначена для забезпечення втілення в життя волі законодавця, якщо вона не суперечить інтересам суспільства.

Україна, задекларувавши себе як правова держава, має багато проблем щодо встановлення законності і правопорядку. По-перше, це створення дієвої системи законодавства, налагодження роботи законодавчих органів. По-друге, держава має переконувати суспільство в необхідності дотримання цього законодавства в усіх сферах. І нарешті, державні органи повинні бути належно організовані, адекватно реагувати на порушення законів у суспільстві, не допускати їх в самій системі державних органів. Для цього необхідно мати ґарантії законності, які забезпечують її фактичне існування як суспільно-політичного режиму. Вони є вирішальними при узгодженні діяльності держави і суспільства в усіх сферах, створюють міцний фундамент, убезпечують режим від порушень. Крім того, законність повинна відповідати таким головним принципам, як єдність, загальність, верховенство закону. Всі інші принципи можна вважати похідними, але від того вони не стають неважливими.

Правопорядок одночасно розглядається як фактичний результат дотримання законності в державі і як частина суспільного порядку. Внаслідок неможливості чіткого розмежування суспільних відносин, які регулюються лише нормами права та лише іншими соціальними нормами, правопорядок найчастіше називають суспільним порядком, заснованим на праві. При цьому потрібно відрізняти абстрактний і реальний правопорядок. Це пов'язано з невідповідністю якості норм законів та фактичного їх втілення у суспільних відносинах. Тому проблема встановлення правопорядку може вирішуватися лише за умови поєднання можливості держави та свідомого бажання індивіда. Жорсткий контроль держави перетворює її на поліцейську, а самовільна діяльність громадян веде до хаосу. Для уникнення цих крайнощів між державою і громадянським суспільством має бути взаєморозуміння, координація зусиль. Не можна розглядати правовий порядок окремо від суспільного. Навпаки, вони є нерозривними, тому що встановлення одного неможливе без забезпечення другого. Порушення цього принципу взаємопов'язаності призводить до надмірного перебільшення ролі закону, особливо при його недосконалості. Це проявляється тоді, коли виконання закону призводить до порушення інших соціальних норм, наприклад, моралі. Деякі норми права встановлюють юридичну відповідальність за порушення громадського порядку, сприяючи його забезпеченню.

Якщо визначати законність як метод, принцип і суспільно-політичний режим, то правопорядок є результатом її втілення в реальності. Закріплення цих основних засад має відбуватися законодавчо на найвищому рівні. Велика увага має приділятися організації правоохоронних органів з наділенням їх можливістю застосування державного примусу. Державі потрібна їх ефективна взаємодія з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, взаємний контроль з метою недопущення систематичності їх порушення. Встановлення правопорядку також є необхідною умовою демократії в державі. Це пов'язано з тим, що він передбачає рівність громадян перед законом, забезпечення їхніх прав і свобод. З іншого боку, демократія передбачає здійснення влади народом, його контроль над діяльністю державних органів, втілення принципу поділу влад. Без дотримання законності та встановлення правопорядку виконання цих вимог є неможливим взагалі.

Список використаної літератури

1. А.А. Стародубцев. Організаційно-правові питання діяльності інспекції особового складу щодо зміцнення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. - Харків, 1999. -185 с.

2. А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко, Державне управління : Навч. посіб. ; За ред. А.Ф. Мельник. -К.: Знання-Прес, 2003. -343 с.

3. Вісник Академії правових наук України №2.

4. В. Б. Авер'янов «Адміністративне право України». Академічний курс: Підруч.: У 2-х т.: Т.1. Загальна частина /Ред. колегія: В. Б. Авер'янов К.: Вид-во Юридична думка, 2004. -584 с.

5. В.М. Гарщук Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду в державному управлінні: Дис. докт. юрид. наук: 12.00.07 - Х., 2003 - 413 с.

6. Л.М. Шестопалова Теорія держави і права : Навч.посіб. /упоряд. Л.М.Шестопалова . - К.: Прецедент , 2006. 197 с.

7. М.С. Кельман , О.Г. Мурашин. Загальна теорія права. Київ , Кондор, 2006 р.

8. М.С Кельман М.С., О.Г. Мурашин, Н.М. Хома Загальна теорія держави і права: Підручник. - 3-тє видання , стереотипно - Львів: Новий Світ - 2000; 2007. - 584с.

9. О.В. Зайчук, Н. М. Оніщенко Теорія держави і права. Академічний курс: підручник /За редакцією О. В. Зайчука , Н. М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер , 2006. - 688 с.

10. О.Ф. Скакун. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. -- 656 с.

11. О.Ф. Скакун «Теорія держави і права»: Підручник. - Харків : Еспада , 2006. - 776с

12. Теорія держави і права: Навч. посібник/ за заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. К.: Юрінком Інтер, 2006 - 368 с.

13. Ю.П. Битяк , В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко Адміністративне право України : Підручник / та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. -К.: Юрінком Інтер, 2005. -544 с.

14. Ю.С. Шемшученко «Великий енциклопедичний юридичний словник» / За редакцією акад. НАН України. Ю.С. Шемшученка. ? К.: ТОВ видавництво Юридична думка, 2007. ? 992 с.

15. Юридична Україна. Щомісячний правовий часопис.-9(57)/2007.Київський регіональний центр академії правових наук України. Видавець : СП «Юрінком Інтер»

16. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. - Львів, 2007. - 206 с.

17. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. B. B. Копєйчикова. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - 320 .

18. Кутафіє О. Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М. : Юрист, 2006.

19. Мухаев Р. Т. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М. : ПРИОР, 2001 -464 с.

20. Общая теория права и государства: Учебник/ Под редакцией В. В. Лазарева, 2000. - 250 с.

21. Общая теория государства и права: Курс лекций / Под общ. ред. А. Ф. Вишневского. - Минск: Тесей, 1998. - 390 с.

22. Основи держави і права України: Навчальний посібник / За ред. B. B. Сухоноса. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. - 388 с.

23. Охримович Ю. Теорія права. - К. , 2008. - 355 с.

24. Проблемы общей теории права и государства. Учебник для вузов / Под общ. ред. B. C. Нерсесянца. . - М. : НОРМА - ИНФРА-М, 1999. - 832 с.

25. Протасов В. Н. Теория государства и права. Проблемы теории государства и права: Вопросы и ответы. - М. : Новый Юрист, 1999. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru

...