Проблеми кримінальної відповідальності за публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми кримінальної відповідальності за публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету

В.Н. Кубальський

З початку здійснення збройної агресії Російської Федерації проти України спостерігається тенденція до зростання числа публічних закликів до вчинення злочинів, які посягають на державний суверенітет. У Кримінальному кодексі України передбачена відповідальність за публічні заклики до різноманітних злочинних діянь проти державного суверенітету. Очевидно, що кримінально-правова доктрина повинна стати надійною основою при удосконаленні нормативної бази, спрямованої проти злочинів у сфері державного суверенітету та у забезпеченні сучасної кримінально-правової політики у сфері протидії зазначеним діянням.

Враховуючи поширеність антидержавної пропаганди терористичного, сепаратистського, екстремістського та іншого змісту, набула актуальності проблема тлумачення норм про відповідальність за поширення криміногенної інформації, передусім публічних закликів до вчинення злочинів проти державного суверенітету. Слід зазначити, що в юридичній літературі під криміногенною розуміється інформація, яка викликає чи зміцнює бажання у невизначено значного кола осіб на вчинення злочинів1. На цьому тлі очевидною є потреба в удосконаленні кримінально-правових засобів протидії поширенню криміногенної інформації, яка може завдати істотної шкоди державному суверенітету України.

У Кримінальному кодексі (далі - КК) України склалася певна система кримінально-правових норм про відповідальність за поширення криміногенної інформації, тобто інформації, яка викликає чи зміцнює бажання у невизначеного кола осіб на вчинення злочинів та яка виправдовує таку поведінку. В структурі даної системи доцільно виділити такі групи: 1) норми про відповідальність за публічні заклики до злочинних діянь (ст. 109, 110, 2582, 436, 442 КК України); 2) норми про відповідальність за пропаганду тоталітарних режимів (ст. 4361 КК України); 3) норми про відповідальність за поширення інформації, яка викликає ненависть чи ворожнечу (ст. 161 КК України).

Проблеми кримінальної відповідальності за публічні заклики до вчинення окремих злочинних діянь проти державного суверенітету висвітлювались у працях таких українських вчених, як О.Ф. Бантишев, А.С. Давтян, І.В. Діордіца, О.О. Дудоров, О.В. Епель, В.К. Матвійчук, С.М. Мохончук, Л.В. Мошняга, П.В. Пекар, М.А. Рубащенко, М.І. Хавронюк, О.А. Чуваков та ін. Розгляду правової природи публічних закликів до вчинення злочинів присвячені кандидатські дисертації російських учених - З.А. Шибзухова («Кримінальна відповідальність за публічні заклики до здійснення терористичної діяльності чи публічне виправдання тероризму», 2012 р.), А.А. Балашова («Кримінальна відповідальність за публічні заклики до вчинення протиправних дій», 2017 р.) та І.М. Кунова («Кримінально-правова протидія поширенню криміногенної інформації, 2017 р.). Кримінальне законодавство зарубіжних країн у частині відповідальності за публічні заклики, спрямовані проти держави, досліджувалось у працях В.М. Додонова, О.С. Капінуса та С.П. Щерби.

Криміналізація публічних закликів до здійснення екстремістської діяльності обумовлена необхідністю припинення на ранніх стадіях дій, спрямованих на формування у інших осіб бажання та готовності вчинити ці протиправні діяння2. Наведене можна екстраполювати і на публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету.

Публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету можуть становити загрозу для конституційного ладу, основ національної безпеки, громадської безпеки і зрештою - миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Адже такі заклики можуть спричинити шкоду порядку суспільних відносин у сфері забезпечення державного суверенітету, поставленому під охорону КК України.

Аналіз відповідних норм Конституції України та міжнародно-правових актів дає змогу стверджувати, що кримінальна відповідальність за публічні заклики до вчинення злочинних діянь не суперечить фундаментальному праву людини на свободу слова. Як зазначає А.А. Балашов, у нормах міжнародного права підтверджена доцільність законодавчої заборони цілої низки публічних закликів до вчинення протиправних дій, і насамперед пропаганди та підбурювання до тероризму, дискримінації, агресії та насильства3.

Очевидно, що метою будь-яких публічних закликів є спонукання людей до вчинення певних діянь. Як вказує А.Г. Хлєбушкін, способи кримінального впливу на суб'єктів суспільних відносин досить різноманітні, але їх можна поділити на дві великі групи: 1) фізичний вплив (на тіло людини, на його біологічну сутність); 2) психічний вплив - вплив на психіку людини. При психічному впливі слід розрізняти психічне насильство (погрозу) і так званий інформаційний вплив, який полягає у повідомленні різного роду відомостей суб'єктам суспільних відносин4. Істотними ознаками психологічного впливу є: 1) цілеспрямований характер психологічного впливу; 2) спрямованість на досягнення планованого результату; 3) спрямованість психологічного впливу на зміну психологічних регуляторів конкретної активності іншої людини; 4) інформаційний характер психологічного впливу; 5) вплив на психічний стан, думки, почуття та дії іншої людини за допомогою винятково психологічних засобів (як вербальних, так і невербальних); 6) технологічність психологічного впливу; 7) наявність певних вольових зусиль суб'єкта в процесі реалізації психологічного впливу5.

За своєю сутністю публічні заклики до вчинення злочинів є інформаційними діями6. Заклик як інтеракція характеризується інформаційним характером, спрямованістю на свідомість та волю іншої людини, кінцевими цілями, поліваріантністю методів впливу, технологічністю впливу тощо7.

У процесі заклику суб'єкт заклику спрямовує адресату інформацію певного змісту, яка впливає на формування, зміну або посилення вже існуючих установок адресата та в кінцевому рахунку - на здійснення ним дій, необхідних суб'єкту заклику8. Інформаційний характер заклику є визначальним критерієм для розмежування публічних закликів до вчинення певних дій від вчинення самих цих дій.

Спільна природа охоронюваних відносин, подібність нормативної конструкції дозволяє стверджувати, що порядок суспільних відносин у сфері охорони державного суверенітету, поставлений під охорону закону про кримінальну відповідальність, може виступати видовим об'єктом злочинів, передбачених ч. 2 ст. 109 (публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій), ч. 1 ст.110 (умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій); ч. 1 ст. 2582 (публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами ), ст. 436 (публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів), ч. 1 ст. 4361 (Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів) КК України. Тому не можна не погодитися з О.О. Масловою, яка у своїй праці9 охарактеризувала зазначену вищу категорію діянь як злочини, вчинені в обстановці публічності. В юридичній літературі норми про відповідальність за публічні заклики деякі вчені цілком обгрунтовано відносять до норм, що охороняють суспільство від маніпулювання10.

Кримінальним кодексом України також передбачена відповідальність за публічні заклики до вчинення: погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку (ст. 295 КК України), діянь, які мають ознаки жорстокого поводження з тваринами (ст. 299 КК України), геноциду (ст. 442 КК України), які, втім, не можуть бути віднесені до злочинів проти державного суверенітету. До злочинів проти державного суверенітету належать окремі злочинні діяння, передбачені розділами І, IX та XX КК України11.

Як підкреслює П.В. Пекар, досліджуючи поняття «публічності» в контексті «публічних закликів до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту», публічні заклики виступають одним із методів стимулювання безпосередніх виконавців до вчинення злочину. Суспільна небезпечність публічних закликів полягає у можливості шляхом вчинення таких дій вплинути на формування громадської думки, яка, у свою чергу, має практичну спрямованість, виражає в комплексі моральні, політичні, правові та інші установки (погляди, судження)12. Як наголошує у зв'язку з цим М.А. Рубащенко, «визначальним моментом в оцінці суспільної небезпечності публічних закликів виступає не можливість ознайомлення багатьох осіб із змістом закликів, а можливість того, що вже ознайомлені із закликами особи можуть учинити дії, до яких вони закликалися»13.

У дисертаційному дослідженні А.Г. Хлєбушкіна, присвяченому кримінально-правовій політиці Російської Федерації у сфері охорони основ конституційного ладу, вказується, що при публічних закликах до здійснення екстремістської діяльності винний звертається до інших осіб, здійснюючи на них інформаційний вплив з метою схилити їх до здійснення такої діяльності, чим завдає шкоди суспільним відносинам у сфері недопущення екстремістської діяльності та забезпечення стану захищеності особи, суспільства та держави від загроз екстремістського характеру, оскільки винний намагається змінити належну поведінку суб'єктів цих відносин14. При публічних закликах до вчинення злочинів проти державного суверенітету винний також звертається до інших осіб, здійснюючи на них інформаційний вплив з метою схилити їх до вчинення певних дій, чим завдає шкоди порядку суспільних відносин у сфері недопущення антидержавної діяльності та забезпечення стану захищеності особи, суспільства та держави від посягань на державний суверенітет.

Заклики - це звернення, які спрямовані на виникнення у частини населення бажання вчинити певні дії. Мета публічних закликів до вчинення злочинів проти державного суверенітету полягає у доведенні до людей певних висловлювань з метою змінити їх поведінку, схилити до здійснення діяльності чи вчинення дій, які посягають на державний суверенітет України, завдаючи йому шкоди.

Згідно частини першої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Але здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч. 3 ст. 34 Конституції).

В контексті аналізу статті 205-2 «Публічні заклики до здійснення терористичної діяльності чи публічне виправдання тероризму» КК Росії З.А. Шибзухов прийшов до цілком обґрунтованого висновку, що кримінально караним діянням є не сама реалізація права на свободу слова в ході висловлення публічних закликів, а зловживання цим правом, вихід за його межі15.

В ході правозастосовної діяльності постає питання відмежування підбурювання до вчинення злочинів проти державного суверенітету від публічних закликів до вчинення зазначених злочинів. Згідно даних відкритого реєстру судових рішень вітчизняні суди протягом останніх трьох років з моменту оголошення антитерористичної операції на Донбасі винесли більше 30 обвинувальних вироків за розміщені у соцмережах публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету, але більшість засуджених не отримали реальних строків позбавлення волі.

Слід зазначити, що підбурювання до злочину є різновидом співучасті у злочині. В даному випадку доцільно навести позицію Г. Борзенкова та В. Комісарова, які в основу відмежування підбурювання до злочину від публічних закликів поклали те, що останні не звернені персонально до кого-небудь конкретно, а носять загальний характер і звернені до невизначеного кола осіб16. П.В. Пекар обгрунтовано уточнює, що публічні заклики, на відміну від підбурювання, як правило, не містять конкретної інформації щодо місця, часу, способу чи засобів вчинення злочину17. Професор В.К. Матвійчук в контексті кваліфікації розглядуваних дій зазначив, що заклик, звернений до окремих, конкретних осіб, повинен розглядатися за правилами про підбурювання до злочину18.

Якщо підбурювання до злочину здійснюється щодо конкретного виконавця злочину, якого можливо контролювати і в окремих випадках можливо навіть відмовити від вчинення злочину, у випадку добровільної відмови підбурювача, то публічні заклики позбавлені такої конкретики. Заклики - це така форма впливу на свідомість, волю та поведінку людей, коли шляхом безпосереднього звернення до них формується спонукання до певного виду діяльності19. Зокрема, публічні заклики до агресивної війни або до розв'язання воєнного конфлікту передбачають усні або письмові відкриті звернення до невизначеного кола осіб. Такі звернення пропагують ідеї, погляди чи навіть вимоги і розповсюджуються серед значної кількості людей з метою схилити їх до відповідних дій. Слід погодитися з позицією С.М. Мохончука в тому, що недостатньо обгрунтовано пропагандою війни вважати публічні заклики, адресовані як мінімум двом особам20. Такі дії необхідно кваліфікувати як підбурювання до ведення агресивної війни (ч. 4 ст. 27 ст. 437 КК України)21.

За своїм характером публічні заклики можуть виступати способом психологічного впливу на людей, агітацією, спрямованою на формування громадської думки. У зв'язку з цим А.А. Арямов зауважує, що заклики до війни типу «було б непогано повоювати, неважливо з ким» не охоплюються складом цього злочину22. Не можуть кваліфікуватися як злочин за ст. 436 КК України, на думку С.М. Мохончука, також публічні заклики продовжувати агресивну війну або воєнний конфлікт, що вже розпочалися23.

В юридичній літературі існують пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету. Так, С.В. Пекар у світлі останніх подій в Україні цілком слушно пропонує доповнити ст. 111 «Державна зрада» КК України окремою формою об'єктивної сторони складу злочину - «публічні заклики до розв'язування агресії проти України або розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій24. На його думку чинна редакція статті 436 «Пропаганда війни» КК України не в повній мірі відповідає термінології, що застосовується в міжнародно-правових актах, з огляду на що потребує зміна термінів «агресивна війна» та «воєнний конфлікт» на відповідно «агресія» та «збройний конфлікт». По-друге, назва статті «Пропаганда війни» не відповідає змісту її диспозиції, що в порівнянні з іншими кримінально-правовими нормами порушує принцип системності кримінального законодавства. У зв'язку з цим П.В. Пекар пропонує диспозицію ст. 436 КК України викласти в такій редакції: «Публічні заклики до розв'язування агресії чи збройного конфлікту, виготовлення або розповсюдження матеріалів із такими закликами»25.

Варто навести думку вітчизняного дослідника О.А. Чувакова, який у своїй докторській дисертації «Кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки України: теорія і практика» пропонує перейменувати ст. 109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» на «Політичний екстремізм» КК України та доповнити її частиною четвертою, яка повинна бути викладена в наступній редакції: «Публічні заклики до збройного повстання з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади чи до збройного опору урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити конституційний правопорядок, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій - …»26.

Не інакше як дискусійною є позиція Л.В. Мошняги, яка вважає за доцільне доповнити КК новою статтею «Публічні заклики до вчинення злочину проти основ національної безпеки України», що передбачатиме відповідальність за публічні заклики і розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення будь-якого злочину проти конституційних основ національної безпеки України, передбаченого ст. ст. 109, 110 і 112 КК27. На наш погляд, така криміналізація виглядає певною мірою надлишковою.

Не можна цілком погодитися з підходом Є.П. Сергуна, який пропонує КК доповнити узагальнюючого статтею під назвою «Публічні заклики до вчинення злочинів» та віднести дане суспільно небезпечне посягання до злочинів проти громадської безпеки28. Такий підхід не узгоджується з тенденціями криміналізації публічних закликів в кримінальному законодавстві зарубіжних держав. Крім того, слід врахувати, що публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету переважно вчиняються з політичних мотивів або з аналогічними цілями. Як свідчить зарубіжний та вітчизняний досвід криміналізації таких діянь, публічні заклики є посяганнями передусім на державну владу, основи національної безпеки, конституційний лад або мир, безпеку людства та міжнародний правопорядок. злочин суверенітет санкція відповідальність

Cпеціальні склади злочинів, які передбачають відповідальність за публічні заклики до вчинення тих чи інших злочинів проти державного суверенітету, передбачені кримінальним законодавством пострадянських країн, а також Албанії, Алжиру, Бельгії, Великобританії, Данії, Замбії, Ізраїлю, Іраку, Ірану, Іспанії, Канади, КНДР, Коста-Ріки, Македонії, Нігерії, Панами, Португалії, Республіки Корея, Словенії, Судану, Таїланду, Тунісу та Франції30. КК РФ передбачає відповідальність за публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності (ст. 280).

Кримінальним законодавством зарубіжних країн передбачена відповідальність за публічні заклики до вчинення наступних злочинів проти державного суверенітету:

- до ліквідації державної незалежності Латвійської Республіки з метою включення Латвії в єдине державне утворення з будь-якою іншою державою або до ліквідації ії іншим чином;

- до вчинення будь-якого державного злочину (Литва, Естонія);

- до зради, шпигунства, саботажу, самоозброєння проти державної влади чи проти частини населення (Франція);

- до заколоту (Великобританія, Замбія, Ізраїль, Індія, Судан)31.

Законом від 15 грудня 2005 року «Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів Республіки Білорусь з питання посилення відповідальності за діяння, спрямовані проти людини та громадської безпеки», передбачено нову редакцію ст. 361 «Заклики до дій, спрямовані на шкоду зовнішній безпеці, її суверенітету, територіальної недоторканності, національної безпеки та обороноздатності» КК Республіки Білорусь, що розширила сферу її застосування. Відповідно до цього закону до злочинів проти держави відносяться в тому числі і публічні заклики до захоплення державної влади, або насильницької зміни конституційного ладу, або зради державі, або вчинення акту тероризму чи диверсії чи вчинення інших дій на шкоду зовнішній безпеці Республіці Білорусь, її суверенітету, територіальної недоторканності, національної безпеки та обороноздатності. Згідно ч. 2 нової редакції ст. 361 КК РБ передбачена відповідальність за заклики, звернені до іноземної держави, іноземної чи міжнародної організації, вчинити дії на шкоду зовнішній безпеці Республіці Білорусь, її суверенітету, територіальної недоторканності, національної безпеки та обороноздатності чи поширення матеріалів, які містять такі заклики, за відсутності ознак більш тяжкого злочину32. Отже, ст. 361 КК Республіки Білорусь характеризується широким переліком діянь, публічні заклики до яких тягнуть кримінальну відповідальність. З позиції кримінального законодавства України зазначені діяння можуть утворювати склад державної зради.

В контексті дослідження проблем кримінальної відповідальності доцільно проаналізувати санкції за публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету. В КК України передбачено наступні санкції: публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої (ч. 2 ст. 109); публічні заклики до вчинення дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України - від трьох до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна чи без такої (ч. 1 ст.110); публічні заклики до вчинення терористичного акту - виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої (ч. 1 ст. 2582); публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту - виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років (ст. 436). Наведене свідчить про те, що в КК України не завжди дотримується єдиний підхід у видах та розмірах покарань за публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету.

Як правило, більш суворі покарання за публічні заклики передбачають кримінальні закони зарубіжних держав. Так, КК ФРН у розділі 6 «Протидія державній владі» передбачає узагальнюючу норму «Публічний заклик до вчинення караних діянь», яка викладена в наступній редакції: «хто публічно, на зборах або шляхом поширення письмових матеріалів закликає до вчинення протиправного діяння, карається як підбурювач. Якщо заклик не має успіху, то покаранням є позбавлення волі строком до п'яти років або грошовий штраф» (ч. 1, 2 § 111)29.

Наведене вище дає можливість зробити висновок про те, що серед норм про відповідальність за публічні заклики найбільше поширення у кримінальному законодавстві зарубіжних держав отримали положення про караність публічних закликів cаме до вчинення злочинних діянь, які посягають на державний суверенітет. Позитивним аспектом встановлення кримінальної відповідальності за публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету можна вважати їхній підвищений запобіжний потенціал. В Україні та зарубіжних державах наявна тенденція до криміналізації публічних закликів до вчинення нових видів злочинних діянь проти державного суверенітету.

Література

1. Кунов И.М. Уголовно-правовое противодействие распространению криминогенной информации: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08; ФГБОУ ВО Кубанский государственный аграрный университет имени И.Т. Трубилина, 2017. С. 9.

2. Хлебушкин А.Г. Уголовно-правовая политика Российской Федерации в сфере охраны основ конституционного строя: дисс. … докт. юр. наук. Санкт-Петербургский университет Министерства внутренних дел Российской Федерации, 2016. С. 164.

3. Балашов А.А. Уголовная ответственность за публичные призывы к совершению противоправных действий: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08; Российский университет дружбы народов, Москва, 2017. С. 29.

4. Хлебушкин А.Г. Указ соч. С. 56-57.

5. Ніколаєнко С.О. Категорія психологічного впливу в психології / С.О. Ніколаєнко, С.І. Ніколаєнко // Світогляд - Філософія - Релігія: зб. наук. пр. / ДВНЗ «УАБС НБУ»; Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. Суми, 2011. Вип. 1. С. 76-84.

6. Рубащенко М.А. Кримінальна відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України: монографія / М.А. Рубащенко. Х.: Право, 2016. С. 127.

7. Ніколаєнко С.О. Вказ праця. С. 76-84.

8. Рубащенко М.А. Кримінальна відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України: монографія / М.А. Рубащенко. Х.: Право, 2016. С. 109-110.

9. Маслова О.О. Вчинення злочину в обстановці публічності // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. Юриспруденція. 2017. № 27. С. 98-100.

10. Изолитов А.С. Публичные призывы к противоправной деятельности: проблемы уголовной ответственности // Вестник ДВЮИ МВД РФ. 2009. № 2 (17). С 36-41.

11. Кубальський В.Н. Засади кримінально-правової охорони державного суверенітету України // Правова держава. Щорічник наукових праць. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2015. Вип.26. С. 376-383.

12. Пекар П.В. Окремі проблеми визначення змісту поняття «публічності» у складі злочину, передбаченого ст. 436 КК України // Науково-практичний журнал «Право». UA. 2017. № 1. С. 143.

13. Рубащенко М.А. Кримінальна відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України: монографія / М.А. Рубащенко. Х.: Право, 2016. С. 127-128.

14. Хлебушкин А.Г. Указ соч. С. 57.

15. Шибзухов З.А. Уголовная ответственность за публичные призывы к осуществлению террористической деятельности или публичное оправдание терроризма: дис. … канд. юрид. наук. М., 2012. С. 10.

16. Борзенков Г.Н. Комиссаров В.С. Курс уголовного права в пяти томах. Том 5. Особенная часть / Под ред. Г.Н. Борзенкова, В.С. Комиссарова. М.: Зерцало, 2002. С. 431.

17. Пекар П.В. Вказ праця. С. 144.

18. Матвійчук В.К. Об'єктивні ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 109 КК України // Юридична наука. 2013. № 12. С. 28-43.

19. Пекар П.В. Вказ праця. С. 144.

20. Дряев Б.А. Агрессия в российском уголовном праве: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Б.А. Дряев; Моск. гос. юрид. акад. М., 2007. С. 9.

21. Мохончук С.М. Злочини проти миру та безпеки людства: генезис, еволюція, сучасна регламентація у кримінальному праві та законі: монографія / С.М. Мохончук. - Х.: Право, 2013. С. 273.

22. Арямов А.А. Преступления против мира и безопасности человечества: хрестоматийный курс лекций / А.А. Арямов. М.: Юрлитинформ, 2012. С. 28-29.

23. Мохончук С.М. Вказ. праця. С. 274.

24. Пекар П.В. Кримінально-правова характеристика пропаганди війни: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08; Національна академія Служби безпеки України. Київ, 2017. С. 14.

25. Пекар П.В. Кримінально-правова характеристика пропаганди війни. С. 14.

26. Чуваков О.А. Кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки України: теорія і практика: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. Київ. 2017. С. 27

27. Мошняга Л.В. Склади злочинів, що посягають на конституційні основи національної безпеки України: поняття та шляхи вдосконалення // Наук. вісн. Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ: зб. наук. пр. 2010. № 1 (47). С. 211.

28. Уголовно-правовая политика в сфере обеспечения безопасности конституционного строя Российской Федерации: монография / Е. П. Сергун; РПА Минюста России, Поволжский (г. Cаратов) юридический институт (филиал). - М.; Саратов: РПА Минюста России, 2013. - С. 258.

29. Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии / Науч. ред. и вступ, статья докт. юрид. наук, профессора Д. А. Шестакова; предисловие доктора права Г.-Г. Йешека; перевод с немецкого Н. С. Рачковой. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. 524 с.

30. Сравнительное уголовное право. Особенная часть: Монография. Под общ. и науч. ред. докт. юрид. наук, профессора С.П. Щербы. М.: Юрлитинформ, 2010. С. 428-429.

Анотація

Досліджено основні проблеми кримінальної відповідальності за публічні заклики до вчинення злочинів проти державного суверенітету. Визначено сутність та особливості публічних закликів до вчинення злочинів проти державного суверенітету. Охарактеризована суспільна небезпечність таких злочинів та проаналізовано санкції за їх вчинення. Визначено систему кримінально-правових норм (з поділом на групи) про відповідальність за поширення криміногенної інформації. Визначено видовий об'єкт публічних закликів до вчинення злочинів проти державного суверенітету. На основі проведеного дослідження у статті міститься ряд науково-теоретичних висновків.

Ключові слова: публічні заклики, злочин, державний суверенітет.

Исследованы основные проблемы уголовной ответственности за публичные призывы к совершению преступлений против государственного суверенитета. Определена сущность и особенности публичных призывов к совершению преступлений против государственного суверенитета. Охарактеризована общественная опасность таких преступлений и проанализированы санкции за их совершение. Определена система уголовно-правовых норм (с разделением на группы) об ответственности за распространение криминогенной информации. Определен видовой объект публичных призывов к совершению преступлений против государственного суверенитета. На основе проведенного исследования в статье содержится ряд научно-теоретических выводов.

Ключевые слова: публичные призывы, преступление, государственный суверенитет.

The article deals with the main problems of criminal responsibility for public appeals to commit crimes against state sovereignty. The essence and features of public appeals to commit crimes against state sovereignty are defined. The social danger of such crimes is described and sanctions for their accomplishment are analyzed. The system of criminal law norms (with division into groups) about the responsibility for the distribution of criminal information is defined. Specific object of public appeals for committing crimes against state sovereignty is defined. On the basis of the research carried out, the article contains a number of scientific and theoretical conclusions.

Key words: public appeals, crime, state sovereignty.

Размещено на Allbest.ru