Проблеми розвитку та реформування соціальних послуг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 64.044.2

Проблеми розвитку та реформування соціальних послуг в Україні

Ю.В. Горемикіна

У статті висвітлено основні проблеми розвитку та реформування соціальних послуг в Україні на сучасному етапі: відсутність універсальних стандартів надання соціальних послуг, недосконалість законодавства, проблеми участі недержавних організацій у сфері надання соціальних послуг. Значна увага надана оцінці соціальних послуг як інструменту їх подальшого розвитку. реформування соціальний стандарт

Ключові слова : соціальні послуги, розвиток соціальних послуг, реформування, ліцензування соціальних послуг, оцінювання соціальних послуг, універсальні стандарти надання соціальних послуг.

Статья освещает основные проблемы развития и реформирования социальных услуг в Украине на современном этапе: отсутствие универсальных стандартов предоставления социальных услуг, несовершенство законодательства, проблемы участия негосударственных организаций в сфере предоставления социальных услуг. Значительное внимание предоставлено оценке социальных услуг как инструменту их дальнейшего развития.

Ключевые слова: социальные услуги, развитие социальных услуг, реформирование, лицензирование социальных услуг, оценка социальных услуг, универсальные стандарты оказания социальных услуг.

Постановка проблеми. У 2007 році для України розпочався етап реформування сфери соціальних послуг, з'явились нові пріоритетні напрями її розвитку. У зв'язку з реформуванням з'явилось багато питань щодо подальшого розвитку системи соціальних послуг. Основні з цих питань стосуються подолання перешкод, які виникли на шляху реформ і майбутніх перспектив функціонування соціальних послуг у нашій країні. Дана стаття містить огляд та аналіз найбільш гострих проблем розвитку соціальних послуг в умовах реформування, а саме проблем перетворення соціальної сфери України з пострадянської на європейську, наявності стандартів соціального обслуговування, участі недержавних організацій (НДО) на ринку соціальних послуг України, втілення у практичну діяльність інструментів оцінювання соціальних послуг, реалізації механізму ліцензування.

Аналіз останніх досліджень. Розвиток та реформування соціальних послуг розглядали у своїх роботах в різних аспектах такі автори, як: С. Вакуленко, О. Безпалько, О. Васильченко, З. Зайцева, І. Звєрєва, А. Зінченко, Н. Кабаченко, Н. Комарова, Н. Котелевська, А. Капська, О. Макарова, К. Міщенко, Т. Семигіна, О. Яременко. Значний науковий та практичний внесок у справу розвитку та реформування соціальних послуг зробив Український фонд соціальних інвестицій (УФСІ). Багато важливих для формування національної системи соціальних послуг досліджень мали місце в межах проектів ТАСІС «Посилення регіональних служб». Варто відзначити і роботу Міністерства праці і соціальної політики, яке безпосередньо проводить реформування соціальних послуг і інформує громадськість про його хід.

Метою даної статті є аналіз проблем розвитку та реформування системи надання соціальних послуг в Україні, визначення основних перспектив цих процесів.

Основний матеріал. Конституція України проголошує нашу країну суверенною, демократичною, соціальною та правовою державою. Здійснюючи свою соціальну функцію держава гарантує громадянам соціальний захист у сфері суспільних відносин. В широкому значення соціальний захист є окремою частиною суспільних відносин, які існують в організованому державою суспільстві і стосуються забезпечення достатніх можливостей особи для її всебічного розвитку та нормальної життєдіяльності. Зміст права на соціальний захист закріплено у ст. 46 основного закону. Соціально-забезпечувальні відносини українським законодавством поділяються на 3 різновиди: пенсійні відносини, відносини щодо надання матеріальних допомог та відносини щодо надання соціальних послуг. Функціонування системи надання соціальних послуг вказує на те, що у країні існують елементи громадянського суспільства, а розвиненість системи соціальних послуг свідчить про рівень суспільного розвитку. Саме наявність у країні розвиненої мережі соціальних послуг, що надаються різним категоріям клієнтів, враховуючи їх особливості та потреби, забезпечує ефективність соціального захисту.

За умов реалізації принципів адресності та індивідуального підходу соціальні послуги є найбільш ефективним видом соціальної допомоги, тому їх розвиток повинен стати пріоритетним напрямом державної соціальної політики.

Соціальні послуги - це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя [1].

Сьогодні Україна перебуває на етапі формування власної системи соціальних послуг на зразок тих, що успішно функціонують в країнах Європи. Звичайно, на цьому шляху зустрічається багато перешкод, викликаних потребою реального реформування соціальної сфери і невідповідністю соціального захисту, що держава фактично може надати потребам та очікуванням громадян.

Державі поки що не вдалося повністю реформувати соціальну сферу, тому в Україні досі існує успадкована від Радянського Союзу патерналістська модель соціальної політики, що сформувалась у країнах з директивною економікою. Ознакою цієї моделі був централізований розподіл суспільних благ та послуг. Така модель характеризується «батьківською» опікою держави над своїми громадянами. На сучасному етапі суспільного розвитку патерналістська модель має багато суттєвих недоліків, які негативно впливають на розвиток соціальних послуг. Серед них: заохочення схильності деяких груп населення до утриманства, цілковитий контроль держави над соціальною сферою, нерозвиненість структур громадянського суспільства, зростання соціальної пасивності, безконтрольний бюрократизм у соціальній сфері, недостатній рівень співпраці державного та недержавного секторів у ході надання соціальних послуг. Саме тому, щоб подолати згадані чинники, слід активно продовжувати реформи, які сприятимуть розвитку соціальних послуг у нашій державі.

Окрім того, на сучасні українські соціальні реалії впливають особливі фактори, які гальмують розвиток ринку соціальних послуг. Найбільш помітними з них є недосконалість законодавства, відсутність універсальних стандартів надання соціальних послуг. Недосконалість закону «Про соціальні послуги», в першу чергу, стосується забезпечення механізмів формування ринку соціальних послуг, зокрема, класифікація соціальних послуг у згаданому законі не враховує послуг, які можуть надаватись недержавними організаціями. Для вітчизняного законодавства характерні неоднозначні трактування професійної діяльності, визначення суб'єктів ліцензування.

Згідно із Законом України «Про соціальні послуги» професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг підлягає ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Основною метою запровадження ліцензування професійної діяльності у сфері надання соціальних послуг є підвищення якості їх надання, проте необхідне воно і для соціальних працівників, оскільки виконуватиме в їхній роботі інформативну та організаційно-методичну функції. Проте на практиці це положення Закону поки що не діє, оскільки немає затвердженого механізму ліцензування господарської діяльності суб'єктів, що надають соціальні послуги [3].

Фактично механізм ліцензування покликаний забезпечити прозорість у сфері надання соціальних послуг та захист прав користувачів соціальних послуг. Через ліцензування захист прав користувачів здійснюється таким чином: спочатку організацію, яка прагне надавати соціальні послуги, перевіряють на відповідність стандартним вимогам уповноважені державні органи, а потім здійснюється регулярний моніторинг (бажано незалежними органами) діяльності організації. Важливо зазначити і той факт, що ліцензування сприятиме встановленню критеріїв фінансування соціальних послуг з боку держави. Організації, котрі змогли отримати ліцензії, зможуть мати і доступ до державного фінансування соціальних послуг шляхом участі в тендерах, або, як користувачі, нормативно обумовленою або іншої матеріальної підтримки своєї діяльності з боку держави. Ці позитивні зміни для вітчизняної сфери надання соціальних послуг стануть можливими лише за умови повноцінного функціонування механізму ліцензування, проте на сьогодні зміни відбуваються досить повільно і часто залежать від політичної ситуації.

Негативно впливає на розвиток соціальних послуг і вже згадана відсутність універсальних стандартів надання соціальних послуг для забезпечення рівних і єдиних вимог для всіх надавачів, незалежно від їх форми власності. Світова практика свідчить про необхідність розробки та впровадження таких стандартів, оскільки у практичній діяльності з надання соціальних послуг діяльності вони є незамінними інструкціями для надавачів соціальних послуг і визначальними документами стосовно якості соціальних послуг.

Чинні державні соціальні стандарти у сфері соціального захисту розроблені як нормативи забезпечення конкретних закладів системи Міністерства праці або Міністерства сім'ї молоді та спорту. Кошти плануються з урахуванням витрат, що йдуть на утримання цих закладів. Такі стандарти не передбачають їх застосовування суб'єктами недержавної власності. У зв'язку з цим головними принципами реформування соціальних послуг є впровадження стандартів якості та закладення ринкових механізмів у функціонування системи соціальних послуг.

Нові стандарти якості соціальних послуг мають бути створені для різних цільових груп, зокрема для різних типів сімей. Стандарти повинні відображати сучасні прогресивні підходи, кращий міжнародний і вітчизняний досвід, враховувати потреби й очікування споживачів послуг і працівників, які ці послуги надають.

Значний позитивний імпульс для розвитку соціальних послуг в Україні може дати участь недержавних організацій на ринку соціальних послуг. Оптимізувати систему надання соціальних послуг можна за рахунок впровадження нових механізмів взаємодії державного та недержавного секторів, використання вже існуючих у нашій державі ресурсів і потенціалу НДО, які надають соціальні послуги у громаді. Недержавний сектор цілком спроможний взяти на себе значну частину функцій із надання соціальних послуг на місцевому рівні. Недержавні організації можуть забезпечити більш ефективну роботу з клієнтами. Крім того, недержавний сектор швидше реагує на зміни в соціальній політиці та в потребах громадян.

Недержавні суб'єкти представляють спектр недержавних форм колективності, які мають різний ступінь інституціоналізації, здатних самостійно, без участі держави, під свою відповідальність і через мобілізацію власних ресурсів брати на себе широкі соціальні повноваження й здійснювати значущі соціальні функції. На сьогоднішній день як самостійні й повноцінні суб'єкти соціальної відповідальності найвиразніше позиціонують себе громадянські ініціативи й інститути третього сектора.

Отже, українському суспільству потрібно навчитися не пригнічувати потенціал третього сектору, а використовувати його.

Становлення системи як державних, так і недержавних соціальних служб надзвичайно актуалізує проблему оцінювання ефективності їхньої діяльності, тобто оцінки ефективності надання соціальних послуг. Таке оцінювання важливе, оскільки надає необхідну інформацію про те, які саме компоненти надання послуг працюють ефективно, а які вимагають реорганізації, модифікації або відміни; грамотно проведена оцінка допоможе виявити недоліки й поліпшити механізми надання соціальних послуг. Більшість організацій та установ, які займаються наданням соціальних послуг, насправді оцінюють власну успішність лише за кількісними параметрами, оскільки поки що в Україні відсутнє на практиці будь-який інший дієвевий різновид оцінювання соціальних послуг. Принципи оцінювання ефективності соціальних послуг та підходи до нього розробляються лише теоретично. Тим часом необхідність оцінювати соціальні послуги досягла найвищого рівня. Від функціонування інструментів оцінювання виграють всі: надавачі матимуть реальне уявлення про те, на скільки добре вони надають соціальні послуги і прагнуть кращої якості, споживачі отримають послуги більш високої якості, а на державному рівні стане зрозуміло, які види послуг вигідніше надавати і які організації та установи роблять це краще: державні служби чи НДО.

Значна роль у процесі оцінки ефективності надання соціальних послуг повинна відводитися одержувачам послуг - їх думці та можливостям впливу на розвиток служб. Попри розмаїття форм і методів залучення клієнтів до оцінки роботи соціальних служб, ця оцінка поки що використовується лише як звітний інструментарій, але не як механізм змін і розвитку. Крім того, оцінка, що здійснюється клієнтом, не може використовуватися у відриві від контексту й без урахування інших показників. У оптимальній концепції комплексного оцінювання якості послуг не тільки клієнти, а й всі суб'єкти системи соціальних послуг, включаючи донорів, спонсорів, замовників, споживачів, виконавців, громадськість повинні брати участь в оцінці [4].

Оцінка ефективності соціальних послуг повинна бути невід'ємним елементом практики діяльності соціальних служб та інших організацій, які надають соціальні послуги, оскільки без формування інструментів оцінки ефективності соціальних послуг досить ускладненим видається адекватний розвиток механізмів управління соціальними службами зокрема та всієї системи соціальних послуг загалом. Оптимальному розвитку соціальних послуг та організацій, що є їх надавачами, сприятиме узагальнення існуючих на сьогодні практик та теоретичних підходів до визначення ефективності соціальних послуг та її оцінки. Актуальним на разі є пошук нових підходів і стратегій до оцінки ефективності діяльності соціальних служб та розробка системи критеріїв цієї оцінки.

Для пошуку найбільш вдалих форм та методів оцінювання соціальних послуг та найважливіших індикаторів першим кроком повинен стати запуск «пілотних» проектів з оцінювання ефективності соціальних послуг, тобто слід почати реалізовувати на практиці кращі теоретичні розробки вітчизняних науковців та врахувати кращі зразки світової практики. Серед доробку відчинених науковців у галузі моніторингу та оцінки (МО) соціальних послуг найбільш прийнятним для впровадження у практичну діяльність видається модель системи моніторингу та оцінки сектору соціальних послуг, розроблена «Українським центром соціальних реформ» спільно з фахівцями Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України. У цій наробці відображена термінологія моніторингу та оцінки соціальних послуг, основні принципи та завдання моніторингу системи МО в Україні, запропоновані актуальні показники, визначені організації, що повинні здійснювати МО і головне - план дій щодо впровадження моделі моніторингу та оцінки. Основна перевага даного проекту сьогодні очевидна: на основі кращих зразків світового досвіду був сформований індивідуальний підхід для нашої держави [2].

На сучасному етапі розвитку соціальної сфери впровадження інструментів оцінювання видається цілком реалістичним, проте загалом можна констатувати низький рівень зацікавленості органів влади та цілковиту відсутність підготовки організацій -надавачів соціальних послуг у здійсненні цього. Для підвищення зацікавленості органів влади та організацій, які займаються наданням соціальних послуг, повинна бути розроблена проста, чітка і зрозуміла всім учасникам процесу надання соціальних послуг методологія їх оцінювання.

У 2007 році мав місце надзвичайно важливий для розвитку та реформування крок - була прийнята «Концепція реформування системи соціальних послуг», яка передбачає реалізацію принципів децентралізації, обслуговування у громаді, зміцнення муніципального та громадського сектора надавачів соціальних послуг, підтримку недержаних надавачів соціальних послуг і соціального підприємництва, заміну великих державних інституцій невеликими соціальними закладами, наближеними до потреб отримувачів, індивідуальний підхід до клієнтів, розвиток інноваційних соціальних послуг. Серед основних напрямів концепції можна виділити:

- орієнтованість на потреби отримувачів (види, форми та обсяги соціальних послуг мають спрямовуватися на допомогу у вирішенні проблем та бути адекватними попиту на послуги, відповідати індивідуальним потребам людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Це забезпечуватиметься принципом добровільності в отриманні соціальних послуг, можливістю вибору закладу та місця отримання послуг, здійсненням обов'язкового оцінювання індивідуальних потреб, складанням та виконанням індивідуальних планів отримувача послуги);

- адресність надання послуг (диференціація надання соціальних послуг з урахуванням умов життя та індивідуальних потреб конкретних клієнтів);

- залучення клієнта до вирішення власних проблем (подолання споживацького підходу до отримання соціальних послуг, розвиток самостійної активності клієнта, збільшення власних можливостей у вирішенні проблем, що виникають);

- децентралізація системи надання соціальних послуг (базування соціальних послуг у громаді, розукрупнення великих закладів і центрів, територіальне наближення послуг до місця проживання/перебування одержувачів для забезпечення або відновлення соціальних зв'язків і родинних стосунків. Підсилення ролі та відповідальності органів місцевого самоврядування у визначенні потреб громади у соціальних послугах, фінансове забезпечення послуг, вибір організацій, які надаватимуть соціальні послуги, забезпечення контролю за обсягом та якістю соціальних установ) [3].

Висновки. Сучасний етап розвитку соціальних послуг в Україні є складним і одночасно досить продуктивним. Україна постала перед необхідністю реформувати систему соціальних послуг, оскільки існуючий її стан не здатен задовольнити потреби користувачів. З цією метою у 2007 році була прийнята «Концепція реформування системи соціальних послуг». На разі механізм реформування уже запущено, він є основним перспективним напрямом у розвитку соціальних послуг. Заявлені у ній напрями напрямки і є пріоритетами розвитку соціальних послуг у майбутньому, тобто можна стверджувати, що реформування - єдиний раціональний шлях розвитку соціальних послуг в Україні та необхідна умова наближення вітчизняної соціальної сфери до європейських зразків. Можна констатувати деякі позитивні зміни, які сталися у вітчизняній соціальній сфері на сучасному етапі суспільного розвитку. По-перше, держава визначилась у пріоритетах соціальної політики і почала розвиватись структура системи соціальних послуг. По-друге, окреслилось саме поняття соціальних послуг і принципи їх функціонування. І, по-третє, участь у наданні соціальних послуг почали приймати і недержавні організації, представники так званого „третього сектору”. Проте, реформування системи соціальних послуг у нашій державі проходить досить повільно, тому в країні існує велика кількість пов'язаних з цим не вирішених проблем. Органам держаної влади слід прискорювати процес реформування соціальних послуг, інакше стан речей у цій сфері іще довго залишатиметься складним як для самої держави, так і її для громадян.

Литература

1. Закон України «Про соціальні послуги» № 966-IV від 19.06.2003 р.

2. Проект концепції (моделі) моніторингу та оцінювання сектору соціальних послуг / За ред. д. е. н. Макарової О.В. - Умань : СПД Сочинський, 2008. - 148 с.

3. Соціальні послуги в Україні : сьогодення та перспективи / Т.В. Семигіна, Т.С. Міщенко, Т.Г. Кіча та ін. - К. : ВК «Зірка», 2007. - 52 с.

4. Вакуленко С.М. Організаційні аспекти модернізації системи соціальних послуг в контексті нових орієнтирів в соціальній політиці: - [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mtpsa/2008/articles/Vakulen.pdf.

Размещено на Allbest.ru