Українські реалії сучасної системи недержавного пенсійного забезпечення

О.В. Мелешко

Розглянуто основні тенденції розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні у сучасних умовах. Досліджено проблеми діяльності НПФ на етапі формування грошових ресурсів для подальшої діяльності фінансових установ, що займаються недержавним пенсійним забезпеченням.

недержавний пенсійний система

Постановка проблеми. В Україні склалася ситуація, коли проблеми економічного і соціального характеру підсилює негативний вплив демографічних чинників. Однією з таких проблем є чинна система пенсійного забезпечення. Через незбалансованість механізму розрахунку пенсійних виплат виникає дефіцит у Пенсійному фонді України, який потрібно компенсувати з Державного бюджету. Така пенсійна система також не задовольняє потреби в довгострокових ресурсах, як фінансових інститутів, так і всієї економіки. Виникає потреба детального вивчення ситуації, що склалася, для виявлення проблем, що заважають прискоренню процесу реформування в сфері пенсійного забезпечення. Це і є метою нашого дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Пенсійне забезпечення у системі соціального страхування є найважливішим видом соціального захисту населення, оскільки стосується практично кожного громадянина країни. Пенсійне законодавство відіграє важливу роль у стабільному розвитку суспільства. Необхідність проведення реформування у пенсійній сфері активно дискутується в наукових публікаціях Е. Лібанової, Н. Коробенко, В. Яценко, Р. Сіржук та інших дослідників. Але виникає необхідність проведення комплексного аналізу обговорюваних науковцями проблем стосовно сучасного стану і перспектив розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення.

Виклад основного матеріалу. Н.П. Коробенко, дослідивши особливості реформування пенсійних правовідносин в Україні за часів її незалежності, поділяє цей процес на два етапи:

§ доконституційний (1991-1996 рр.), який характеризується успадкуванням радянської солідарної системи пенсійного забезпечення, а також пошуками шляхів її вдосконалення та додаткових організаційно-правових форм функціонування пенсійного забезпечення;

§ постконституційний (1996-2006 рр.), який характеризується конституційним закріпленням принципів функціонування пенсійного забезпечення за ринкових умов, законодавче визначення та формування трирівневої системи пенсійного забезпечення [3].

Третій етап ще не сформований, але його початком можна вважати період запровадження пенсійної реформи, пов'язаний з початком дії закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» у 2004 році. Сучасна пенсійна система в Україні базується на принципах солідарності поколінь, коли пенсії громадян, що закінчили свою трудову діяльність, фінансує нинішнє покоління працюючих, а внески до Пенсійного фонду України в повному обсязі йдуть на виплати нинішнім пенсіонерам. Вивчаючи історичний досвід розвитку пенсійної системи, ми мали змогу переконатися, що ефективною вона може бути лише при сприятливих демографічних умовах. З проблемою старіння населення через різке зниження народжуваності стикнулися практично всі країни світу. При постійному прирості непрацездатного населення і зниженні кількості працюючих, збільшення розміру відрахувань у пенсійний фонд України не може приводити до збільшення пенсій.

Негативний вплив демографічної ситуації підсилюється проблемами економічного і соціального характеру. Зараз вихід на пенсію означає втрату в середньому приблизно двох третин доходу. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати працювати після досягнення пенсійного віку, а це, в свою чергу, створює проблеми безробіття серед молоді. Розмір пенсій економічно не стимулює працівників вимагати легалізації виплати заробітної плати «у конвертах» від роботодавців, які таким чином уникають сплати значних податків на фонд заробітної плати. Через незбалансованість механізму розрахунку пенсійних виплат дві третини колишніх робітників та службовців одержують майже однакові пенсії. Це сприяє виникненню дефіциту у Пенсійному фонді України, який потрібно компенсувати з Державного бюджету. Така пенсійна система не задовольняє також потреби в довгострокових ресурсах, як фінансових інститутів, так і економіки України в цілому.

На думку Е. Лібанової, «існуюча система пенсійного забезпечення є одним із найсерйозніших чинників напруженості в суспільстві, тут сконцентровані головні суперечності між законодавчою та виконавчою владою в соціальній сфері». Е. Лібанова виділяє низку факторів, які спричиняють соціальну несправедливість і фінансову уразливість діючої пенсійної системи нашої країни.

1. Низька тривалість життя бідних і соціально вразливих людей не дає змоги цій категорії громадян використати сплачені внески до Пенсійного фонду, сплачені протягом їх трудової діяльності, оскільки ці суми не можуть бути успадковані.

2. Недосконалість законодавчої бази призводить до порушення принципу соціальної справедливості, про що свідчать наступні тенденції:

§ наявність можливості для зловживань з метою завищення пенсійних виплат;

§ можливість отримувати високу пенсію за спеціальним статусом (наприклад, по Закону України «Про статус народного депутата»), розмір якої значно перевищує середню пенсію, призначену на загальних підставах;

§ цілком заможні люди одержують високі пенсії, не сплативши при цьому адекватних внесків;

§ чинне законодавство передбачає право на дострокову пенсію для окремої категорії працюючих, чисельність якої постійно зростає.

3. Чітко виражена соціальна незахищеність сільської частини пенсіонерів, що проживають в сільській місцевості.

4. Постійно зростаючі борги перед Пенсійним фондом в окремих галузях економіки, що носять ознаки свідомої безгосподарності [4].

Пенсійна реформа в Україні розпочалась з 1 січня 2004 року з прийняттям і вступом у силу законів "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавне пенсійне забезпечення". Зміст пенсійного реформування в Україні полягає в переході до трирівневої пенсійної системи: солідарної, обов'язкової накопичуваної та недержавного пенсійного забезпечення. Трирівнева пенсійна система має розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків має зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них. Але, нажаль, рівень підтримки держави розвитку системи НПЗ не відповідає сучасним вимогам для ефективного її функціонування.

Важливою передумовою старту другого рівня є набуття позитивного досвіду функціонування третього рівня, тобто недержавних пенсійних фондів. Недержавні пенсійні фонди (далі - НПФ) є елементом третього рівня нової пенсійної системи, що створюється в Україні. У економічній літературі до прийняття закону про НПЗ можна зустріти термін “приватний пенсійний фонд”, що є синонімом терміну «недержавний пенсійний фонд». Яценко В. дає визначення: «Недержавний пенсійний фонд - це приватно керований фінансовий заклад, що накопичує та інвестує пенсійні заощадження громадян впродовж тривалого терміну, потім здійснює платежі або впродовж визначеного терміну, або довічно після виходу на пенсію. Отже, приватний пенсійний фонд - це не просто альтернативний засіб накопичення та інвестування заощадження, він повинен забезпечувати довгострокові платежі після виходу на пенсію» [6]. Однак на сьогоднішній день існує пояснення і закріплення цього терміну на законодавчому рівні.

Недержавний пенсійний фонд - юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та проводить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду [7, 8]. НПФ є по суті об'єднанням коштів, що надходять до нього на користь майбутніх отримувачів пенсійних виплат - учасників такого фонду. Такі інституції надаватимуть послуги з недержавного пенсійного забезпечення, головною метою якого є забезпечення одержання людьми додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат шляхом акумулювання їх внесків на особистих іменних рахунках і інвестування цих фінансових ресурсів з метою отримання прибутку та примноження суми пенсійних накопичень.

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) чисельність зареєстрованих НПФ постійно збільшується, так за період 2005-2007 рр. їх кількість зросла з 54 до 96 одиниць. Це свідчить про те, що крупні роботодавці та вітчизняні фінансово-промислові групи згодні інвестувати кошти тільки у власні НПФ, вбачаючи в цьому можливість залучити ці фінансові ресурси в розвиток власного бізнесу та отримати повний контроль над діяльністю фонду. Визначити потрібну кількість НПФ для ефективного функціонування пенсійної системи можна буде лише через декілька років, коли у фондів буде достатньо накопичених активів для того, щоб ефективно їх вкладати у високодохідні фінансові інструменти з урахуванням встановлених лімітів інвестування [2].

Аналіз надходжень пенсійних внесків до цих структур за період 2004 - 2007 свідчить, що тенденція до збільшення кількості учасників відбувається за рахунок вкладників-роботодавців на користь своїх працівників, а не самими працівниками (табл. 1) [5]. Так, в 2005 та 2007 роках до НПФ надійшло у вигляді пенсійних внесків від фізичних та юридичних осіб приблизно 14 млн. грн. та 219 млн. грн. відповідно.

Участь у недержавних пенсійних фондах дає можливість істотно підвищити рівень заміщення (у момент переходу від зарплати до пенсії). Заміщення - це реальне співвідношення між пенсією й заробітком. В оптимальному випадку, при об'єднанні пенсійного капіталу 1-го, 2-го, і 3-го рівнів, заміщення повинне досягти показників розвинених європейських країн, які становлять приблизно 75-85%.

Таблиця 1 - Динаміка розвитку основних показників НПФ

*н/д - нема даних

В Україні заміщення 1-го рівня становить близько 30% від заробітку, 2-й рівень планувалось ввести в 2009 році, а реально заробити це вдасться тільки через 10 - 12 років. Тому, щоб забезпечити собі гідну старість, частину пенсійного капіталу варто накопичувати в НПФ, особливо це стосується осіб, яким уже за 30.

Висновок

Недержавний пенсійний фонд є важливою ланкою для забезпечення економічного і соціального розвитку країни, тому що:

- активи недержавних пенсійних фондів у всьому світі забезпечують самі "довгі" гроші;

- недержавні пенсійні фонди є самими великими інвесторами. Розмір активів недержавних пенсійних фондів у розвинених країнах перевищує розмір активів страхових компаній і банків;

- у Західній Європі пенсіонери, завдяки недержавним пенсійним фондам - найбільш забезпечена частина населення.

Фактори, що обумовлюють складність розвитку вітчизняної системи недержавного пенсійного забезпечення:

- бідність основної маси населення;

- недостатньо розвинені фінансові інструменти;

- недовіра громадян.

Проблеми, що виникають у НПФ на етапі залучення пенсійних внесків:

- відсутність державної інформаційної політики щодо просунення системи НПЗ;

- недостача стимулів для роботодавців-вкладників НПФ;

- протидія з боку ДПАУ реалізації права учасників НПФ на отримання податкового кредиту по внесках до НПФ;

- непряме податкове вилучення частини пенсійних внесків через обкладання ПДВ послуг з адміністрування НПФ.

Поряд з тим існують проблеми загальноекономічного характеру, які стримують розвиток діяльності НПФ на етапі інвестування:

- відсутність централізованої державної інформаційної системи підтвердження ринкової вартості фінансових інструментів для здійснення оцінки активів НПФ;

- формальність та низька ефективність встановлених критеріїв інвестиційної придатності цінних паперів, в які можуть інвестуватися пенсійні активи;

- недостатній рівень розвитку організованого ринку цінних паперів.

Якщо в Україні недостатньо буде використаний потенціал накопичувальної системи пенсійного забезпечення, нам залишиться годувати пенсіонерів інших країн: фонди, створені в інших країнах, можуть і будуть інвестувати кошти в нашу економіку і, відповідно, отримувати прибуток для своїх пенсіонерів. Рівень підтримки держави системи НПЗ не відповідає вимогам мети, яку планується досягти: створення міцного інвестиційного ресурсу для фінансування довгострокових капіталомістких проектів та перерозподіл навантаження по пенсійному забезпеченню між державою, роботодавцями та найманими працівниками. Якщо держава не зробить рішучих кроків, спрямованих на стимулювання та розвиток пенсійного бізнесу, то нам не вдасться перетворити ці потенційно потужні фінансові структури в один з основних інституційних інвесторів в Україні.

Література

1. Сіржук Р. Досвід діяльності суб'єктів НПЗ / Р. Сіржук // Цінні папери України. - 2007. - № 10. - с. 28-29.

2. Дацюк Р. Пенсионщики набирают обороты / Р. Дацюк // Экономические известия. - № 116. - 2007.

3. Коробенко Н.П. Особливості реформування пенсійних правовідносин в умовах незалежності української держави / Н. Коробенко // Часопис Київського університету права. - 2007. - № 1. - с.125-128.

4. Яценко В. Ризики у приватному пенсійному забезпеченні та необхідність регулювання пенсійних фондів / В. Яценко // Соціальний захист. - 2000. - № 5. - С.51-56.

Размещено на Allbest.ru