Правове регулювання виробничо-господарської діяльності виробників аграрної продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності виробників аграрної продукції

Поняття виробничо-господарської діяльності виробників аграрної продукції

Господарська діяльність сільськогосподарських підприємств - це діяльність суб'єктів аграрного господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України діяльність може здійснюватися з метою одержання прибутку (підприємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу аграрних господарських відносин становлять виробничо- господарські та організаційно-господарські відносини. Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами аграрного господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Стаття 44 Господарського кодексу України закріплює такі принципи господарської діяльності:

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, установлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності встановлюється щодо кола осіб, яким законом заборонено займатися такою діяльністю (військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарських судів, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств), а також видів діяльності, якими можна займатися після одержання відповідної ліцензії.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств ґрунтується на таких принципах та умовах. Загальними принципами господарювання в аграрному секторі економіки є: забезпечення економічної багатоманітності та захисту державою всіх суб'єктів аграрного господарювання; свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з потребою забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві; екологічний захист населення; захист прав споживачів і безпеки суспільства й держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини сільськогосподарських підприємств.

Ґрунтуючись на вищенаведених принципах та умовах здійснення господарської діяльності, сільськогосподарське підприємство самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва та його структуру й обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України. Воно має право кооперуватися з промисловими підприємствами та установами під час перероблення сільськогосподарської продукції, виготовлення промислових та інших товарів, розширення сфери соціально-культурного, комунально-побутового обслуговування сільського населення, підготовки й перепідготовки кадрів.

Сільськогосподарське підприємство бере участь у приватизації переробних, агросервісних та інших державних і комунальних підприємств. Воно також може здійснювати представницьку діяльність з цінними паперами, для чого створює довірчі товариства, які діють у межах повноважень, наданих загальними зборами або зборами уповноважених сільськогосподарського підприємства.

Аграрне підприємство має право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, комунальними, приватними комерційними й громадськими некомерційними підприємствами, установами та організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, зокрема зарубіжних, для укладення договорів. Спори, що виникають під час виконання таких договорів, розглядаються судами й господарськими судами.

Підприємство добровільно може брати на себе виконання державного замовлення на продаж сільськогосподарської продукції. У договорі на державне замовлення передбачається забезпечення підприємства матеріально-технічними ресурсами в обсягах, номенклатурі та асортименті, що гарантують паритетність відносин. У разі невиконання державою умов договору, сільськогосподарське підприємство має право зменшити продаж їй сільськогосподарської продукції пропорційно обсягу недопоставлених йому матеріально-технічних ресурсів. Якщо впродовж дії договору на державне замовлення ціни на матеріально-технічні ресурси збільшуються, держава повинна компенсувати це підприємствам.

Аграрне підприємство реалізує свою продукцію та надає послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами й тарифами, що встановлюються ним самостійно або на договірній основі. При регулюванні цін державою гарантуються однакові права та обов'язки сільськогосподарських товаровиробників незалежно від форми господарювання. На законодавчому рівні задекларовано принцип, згідно з яким закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, оптові ціни на засоби виробництва, матеріальні ресурси й тарифи на послуги для села повинні забезпечувати еквівалентний обмін між сільським господарством і промисловістю. Отже, змістом господарської діяльності аграрних підприємств є свобода здійснення діяльності, яка не заборонена законом. Крім того, всім суб'єктам аграрного господарювання гарантуються однакові права доступу на ринок, до матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних і природних ресурсів.

Особливість аграрної господарської діяльності полягає в тому, що сільськогосподарське виробництво ґрунтується на використанні землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є наявність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аграрному секторі економіки (наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулювання господарської діяльності. У цій сфері з урахуванням: біологічного циклу в сільськогосподарській діяльності; особливостей контролю за власністю на землю та інші природні об'єкти; державного регулювання умов, в яких функціонує аграрний сектор економіки; особливостей економічної конкуренто-спроможності сільського господарства; особливостей функціонування ринку товарної сільськогосподарської продукції; вагомого соціально- політичного й культурного значення розвитку селянства. Виробничо- господарська діяльність сільськогосподарських підприємств має чітко виражений зональний характер і розвинуту галузеву спеціалізацію, яка в сільському господарстві полягає в диференціації напрямів виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх територіального розташування та поділу галузі на окремі види виробництва. Тобто спеціалізоване сільськогосподарське підприємство - це суб'єкт аграрного господарювання, діяльність якого пов'язана з виробництвом однорідної продукції.

Спеціалізація виробничо-господарської діяльності - найважливіший засіб підвищення ефективності сільського господарства. Вона дає змогу інтенсивно впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, раціонально використовувати агрокліматичні умови, матеріально-технічні й трудові ресурси.

Основними галузями в сільському господарстві, які впливають на спеціалізацію суб'єктів аграрного господарювання, є рослинництво і тваринництво. В аграрному секторі розрізняють також зональну (внутрішньозональну), галузеву (внутрішню й міжгалузеву), міжгосподарську, господарську (внутрішньогосподарську), технологічну, функціональну та інші форми спеціалізації виробництва.

Поряд із розвитком основних напрямів своєї діяльності сільськогосподарські підприємства мають право здійснити промислову переробку своєї продукції - як самостійно, так і в співпраці з іншими підприємствами. Для більш ефективного і раціонального використання трудових ресурсів та місцевих джерел сировини, підвищення своєї прибутковості вони можуть створювати і розвивати підсобні господарства, а також інші промисли; вступати в договірні відносини з будь-якими суб'єктами підприємства (фізичними та юридичними особами, в тому числі й іноземцями). Така діяльність є допоміжною, оскільки основною статутною діяльністю є виробництво продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Правове регулювання виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється за допомогою правових норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів.

Так, за ст. 13 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"⁾ Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 39. - Ст. 261.) від 17 липня 1997 року, сільськогосподарські виробничі кооперативи провадять господарську діяльність, основною метою якої є отримання прибутку, та реалізують свою продукцію за цінами, що встановлюються самостійно на договірних засадах з покупцем, і є суб'єктами підприємницької діяльності.

Виробничо-господарська правосуб'єктність господарських товариств регулюються Господарським кодексом України, законами України "Про акціонерні товариства"⁾ Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 50. - Ст. 384.) від 17 вересня 2008 року, "Про господарські товариства"⁾ Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682.) від 19 вересня 1991 року, "Про племінну справу у тваринництві"⁾ Там само. - 1994. - № 42. - Ст. 7.) від 15.12.1993 р., "Про насіння і садивний матеріал"⁾ Там само. - 2003. - № 13. - Ст. 92.) від 26.12.2003 р., "Про молоко і молочні продукти"⁾ Там само. - 2004. - № 47. - Ст. 513.) від 24.06.2004 р. та інші.

Закон України "Про племінну справу у тваринництві" від 15.12.1993 р. визначає загальні правові, економічні та організаційні основи племінної справи у тваринництві, спрямовані на поліпшення племінних і продуктових якостей тварин, підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності галузі.

Під племінною справою необхідно розуміти систему зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин.

Закон України "Про племінну справу у тваринництві" регулює відносини в галузі племінної справи у тваринництві, визначає права та обов'язки власників і споживачів племінних ресурсів, встановлює вимоги до якості та порядку використання цих ресурсів, визначає систему селекції та основи державного контролю за дотриманням законодавства про племінну справу у тваринництві, а також порядок фінансування племінної справи у тваринництві.

Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риби, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі та кролі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є:

· власники племінних (генетичних) ресурсів;

· підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які беруть участь у виробництві, збереженні, використанні, створенні, визначенні племінної цінності племінних (генетичних) ресурсів, торгівлі племінними (генетичними) ресурсами та надають послуги, пов'язані з племінною справою у тваринництві;

· власники неплемінних тварин - споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг із племінної справи у тваринництві.

Завданнями племінної справи у тваринництві є:

· створення, збереження, відтворення та раціональне використання племінних (генетичних) ресурсів вищої племінної (генетичної) цінності з метою поліпшення генетичної якості тварин, підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності галузі;

· забезпечення функціонування єдиної системи селекції у тваринництві, зокрема ідентифікації племінних тварин, племінного обліку, бонітування, оцінки тварин за якістю потомства та іншими ознаками, формування інформаційної бази даних із племінної справи та періодичної публікації аналітичних відомостей з племінної справи у тваринництві;

· одержання тварин з новими високими генетичними ознаками;

· ефективне використання в селекційному процесі найцінніших світових племінних (генетичних) ресурсів поліпшуючих порід;

· формування власного експортного потенціалу племінних (генетичних) ресурсів;

· збереження генофонду існуючих, локальних і зникаючих вітчизняних порід;

· забезпечення генетичного різноманіття;

· впровадження у виробництво науково-технічних досягнень з питань генетики, селекції і відтворення тварин;

· створення селекційних досягнень.

Суб'єкти племінної справи у тваринництві мають право:

· провадити певні види господарської діяльності у племінній справі в тваринництві відповідно до законодавства;

· використовувати племінні (генетичні) ресурси, що їм належать, на виконання програм селекції.

Суб'єкти племінної справи у тваринництві (власники неплемінних тварин) зобов'язані:

· використовувати для відтворення маточного поголів'я тварин лише атестованих у встановленому порядку та допущених до відтворення плідників;

· ідентифікувати тварин, що їм належать, і вести племінний облік.

Закон України "Про племінну справу у тваринництві", розділ II, визначає організацію племінної справи у тваринництві, а розділ III вимоги до роботи з племінними (генетичними) ресурсами.

Розділи IV та V зазначеного закону визначають відповідно державне управління в галузі племінної справи у тваринництві та державний контроль у галузі племінної справи у тваринництві.

Розділи VI та VII визначають фінансування діяльності державних інспекцій з племінної справи у тваринництві і загальнодержавних програм селекції у тваринництві та прикінцеві положення. Зокрема, прикінцевими положеннями передбачено приведення нормативно-правових актів відповідно до цього закону, а також перегляд міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать Закону України "Про племінну справу у тваринництві".

Закон України "Про молоко та молочні продукти"⁾ Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 47. - Ст. 513.) від 24.06.2004 р. визначає правові та організаційні основи забезпечення безпечності та якості молока і молочних продуктів для життя та здоров'я населення і довкілля під час їх виробництва, транспортування, переробки, зберігання та реалізації, ввезення на митну територію та вивезення з митної території України.

Зазначений закон наводить визначення таких термінів, як атестація, виробник молока та молочної продукції, маркування, молоко сире, молочна сировина, молочні продукти тощо.

Основними засадами державної політики щодо забезпечення безпечності та якості молока і молочних продуктів для життя та здоров'я населення є:

· забезпечення внутрішніх потреб держави в молочних продуктах широкого асортименту та нарощування їх експорту;

· здійснення контролю за безпечністю та якістю молока, молочної сировини і молочних продуктів;

· сприяння розвитку інтеграційних процесів між виробником, переробником та реалізатором;

· проведення моніторингу ринку молока, молочної сировини і молочних продуктів;

· удосконалення митно-тарифної та цінової політики у частині захисту вітчизняних виробників молока та молочної продукції;

· розроблення загальнодержавних програм розвитку селекційно- племінної справи.

Молоко, молочна сировина і молочні продукти, що виробляються в Україні та ввозяться на митну територію України, повинні відповідати показникам безпечності та якості для харчових продуктів, які встановлені нормативно-правовими актами України.

Базисні норми масової частки жиру і білка в молоці розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

Тара та упаковка для молочної сировини та молочних продуктів повинні бути виготовлені з матеріалів, дозволених для використання центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Пакування та маркування молочної сировини та молочних продуктів здійснюються відповідно до законодавства України.

Не допускається використання назв молочних продуктів у власних назвах продуктів та торговельних марках, якщо ці продукти виробляються з використанням сировини немолочного походження.

Забороняється відокремлення процесу пакування молочних продуктів від технологічного циклу виробництва продукції (крім пакування масла, сиру, сухих молочних продуктів атестованими структурними підрозділами одного переробного підприємства або атестованими переробними підприємствами, що входять до складу одного об'єднання).

Підтвердження відповідності безпечності та якості молока і молочної сировини та молочних продуктів здійснюється в порядку, визначеному законодавством України.

У виробництві традиційних молочних продуктів забороняється використовувати жири та білки немолочного походження, а також будь-які стабілізатори і консерванти.

Молочна сировина та молочні продукти, які ввозяться на митну територію України, підлягають контролю згідно із законодавством України.

Вимоги до безпечності та якості молока і молочних продуктів після їх затвердження підлягають опублікуванню в засобах масової інформації центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики.

Вилучення з обігу, переробка, утилізація, знищення або подальше використання молока, молочної сировини та молочних продуктів, які не відповідають встановленим законодавством вимогам, проводяться в порядку, встановленому законом.

Молоко, молочна сировина та молочні продукти, які не відповідають встановленим вимогам і не можуть бути повернуті в обіг шляхом знезараження (знешкодження), переробки, підлягають утилізації або знищенню в порядку, встановленому законом.

Технологічне обладнання, супутні матеріали та транспортні засоби, в яких перевозяться і зберігаються молоко, молочна сировина та молочні продукти, повинні виготовлятися з матеріалів, дозволених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я для використання за цільовим призначенням і контакту з харчовими продуктами.

Виробництво молока, молочної сировини та молочних продуктів (крім молочних продуктів для спеціального дієтичного споживання (використання), у тому числі продуктів для дитячого харчування, харчування для спортсменів та осіб похилого віку) здійснюється за наявності експлуатаційного дозволу для потужностей (об'єктів) з їх виробництва, що видається відповідним головним державним інспектором ветеринарної медицини, а виробництво молочних продуктів - для спеціального дієтичного споживання (використання), у тому числі продуктів для дитячого харчування, харчування для спортсменів та осіб похилого віку- за наявності експлуатаційного дозволу для потужностей (об'єктів) з їх виробництва, що видається відповідним головним державним санітарним лікарем.

Експлуатаційний дозвіл видається у встановленому законодавством порядку.

Забороняється продаж молока та молочної сировини без документа, що засвідчує епізоотичне благополуччя тварин у господарствах, який видається безплатно державними установами ветеринарної медицини згідно із законодавством України.

Контроль за безпечністю та якістю молока, молочної сировини і молочних продуктів здійснюється суб'єктами господарювання відповідно до закону шляхом:

1) додержання умов виробництва, зберігання та реалізації молока, молочної сировини і молочних продуктів відповідно до нормативно-правових актів;

2) створення та діяльності лабораторій, обладнаних сучасними приладами і відповідними реактивами для визначення показників безпечності та якості молока, молочної сировини та молочних продуктів.

Закон України "Про молоко та молочні продукти" визначає атестацію виробника молока, молочної сировини і молочних продуктів, реєстрацію атестованого виробництва, державний контроль та нагляд у сфері виробництва, переробки, реалізації, експорту та імпорту молока, молочної сировини та молочних продуктів, повноваження посадових осіб, які здійснюють державний контроль та нагляд у сфері виробництва, переробки та реалізації молока, молочної сировини та молочних продуктів.

Зазначений закон регулює питання державної підтримки виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів, відповідальність за порушення його норм.

Закон України "Про насіння і садивний матеріал"⁾ Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 13. - Ст. 92.) від 26.12.2003 р. містить основні положення, що регулюють виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських, лісових, квітково-декоративних, а також лікарських рослин, на які затверджено державні стандарти, визначають правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу та охороняють їх права.

Відповідно до зазначеного закону під насінням розуміють органи рослин, які використовуються для розмноження, а під садивними (посадковими) матеріалами рослин та їх частини, що вважаються придатним для відтворення цілісних рослин.

Насінництво та розсадництво - галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий контроль.

До об'єктів насінництва та розсадництва належать:

· сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш);

· насіння і садивний матеріал;

· насінницькі посіви та насадження.

Суб'єктами насінництва та розсадництва є фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння і садивного матеріалу відповідно до законодавства Українив.

Розділ II Закону "Про насіння і садивний матеріал" регулює питання державного управління в галузі насінництва та розсадництва, повноваження з цих питань Кабінету Міністрів України, центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики у сфері сільськогосподарського насіння та розсадництва, з питань житлово-комунального господарства у сфері квітково-декоративного насінництва та розсадництва.

Розділ III та IV зазначеного закону визначають відповідно систему насінництва та розсадництва, обіг насіння і садивного матеріалу, а розділи V-VI - державний контроль у насінництві та державну підтримку насінництва та розсадництва, державне регулювання ринку насіння.

Закон "Про насіння і садивний матеріал" містить прикінцеві положення.

Закон України "Про бджільництво"⁾ Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 21. - Ст. 157.) регулює відносини щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробництва, заготівлі та переробки продуктів бджільництва, ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення, інших видів запилювальної флори, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом.

У цьому законі нижче наведені терміни, які вживаються у такому значенні:

· бджільництво - галузь сільськогосподарського виробництва, основою функціонування якої є розведення, утримання та використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості;

· пасічник - фізична особа, яка займається утриманням та розведенням бджіл, виробництвом і первинною переробкою продуктів бджільництва;

· робоча бджола - самка з недорозвиненими статевими органами, яка запилює рослини, збирає нектар, пилок і виробляє продукти бджільництва;

· бджолина матка - самка, яка забезпечує відтворення бджолиної сім'ї;

· трутень - самець бджолиної матки;

· бджолина сім'я - цілісна біологічна одиниця, яка складається з однієї бджолиної матки, 15-60 тисяч у середньому робочих бджіл та приблизно двох тисяч трутнів.

Зазначений закон визначає й інші терміни.

Об'єктами бджільництва є робочі бджоли, бджолині матки, трутні, бджолині сім'ї, яких розводять на племінних і товарних пасіках.

Суб'єктами бджільництва незалежно від форм власності є: племінні та товарні пасіки, племінні бджолорозплідники; підприємства з виготовлення обладнання та пасічного інвентаря; підприємства, установи та організації із заготівлі, перероблення, реалізації продуктів бджільництва та препаратів із них; лабораторії сертифікації продуктів бджільництва; наукові установи, заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом.

До суб'єктів бджільництва також належать спілки, асоціації та інші об'єднання, діяльність яких пов'язана з питаннями бджільництва.

Суб'єкти бджільництва, зайняті виробництвом і переробленням продуктів бджільництва є виробниками сільськогосподарської продукції.

Для задоволення спільних інтересів у питаннях розвитку бджільництва громадяни можуть добровільно об'єднуватися у громадські організації пасічників.

Державне управління в галузі бджільництва здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та його органи на місцях, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом:

· визначення загальних засад проведення єдиної науково-технічної політики;

· встановлення відповідних стандартів, норм і правил;

· удосконалення державного управління в галузі бджільництва;

· організації та забезпечення проведення заходів із діагностики, профілактики і боротьби з хворобами та потравами бджіл;

· розроблення та затвердження технологічних вимог до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів);

· організації та забезпечення контролю за якістю продуктів бджільництва;

· контролю за експортом та імпортом продуктів бджільництва;

· координації підготовки та перепідготовки спеціалістів із бджільництва;

· координації селекційно-племінної роботи, сприяння розвитку бджільництва;

· здійснення контролю за ефективністю запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

Державна підтримка зайняття бджільництвом здійснюється

шляхом:

· створення умов і сприяння розвитку бджільництва на Україні;

· проведення наукових досліджень і вжиття заходів щодо охорони та збереження генотипів бджіл;

· відшкодування витрат на ветеринарно-санітарне забезпечення бджільництва;

· надання пільг при оподаткуванні відповідно до чинного законодавства;

· надання кредитів та залучення інвестицій на пільгових умовах;

· надання цільових субсидій та інших видів фінансової підтримки;

· підготовки спеціалістів із бджільництва;

· вжиття інших заходів економічного стимулювання.

Для збереження, відтворення та поширення українських степових, карпатських і поліських генотипів бджіл в ареалах їх природного розселення створюються племінні бджолорозплідники та племінні пасіки, які займаються селекцією і репродукцією бджіл та їх реалізацією.

Племінна база і система селекційно-племінної роботи створюються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики та Українською академією аграрних наук, діяльність яких у цій галузі провадиться відповідно до Закону України "Про племінну справу у тваринництві".

Держава гарантує додержання прав і законних інтересів пасічників у галузі бджільництва.

Пасічники, здійснюючи господарську діяльність у галузі бджільництва, мають право приймати з власної ініціативи будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Пасічники мають право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. право аграрний господарський

Право на утримання бджіл і зайняття бджільництвом мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають необхідні навички або спеціальну підготовку, а також юридичні особи.

Зайняття бджільництвом здійснюється без окремого дозволу органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Фізична або юридична особа з метою зайняття бджільництвом формує пасіку з бджолиних сімей, яка може мати підсобне приміщення, інвентар і обладнання та розміщується на відповідній земельній ділянці.

Кількість бджолиних сімей, що може утримуватися юридичними та фізичними особами, не обмежується.

На пасіках утримуються бджоли лише районованих у тій чи іншій місцевості порід згідно з планом їх породного районування в Україні, затвердженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

Для обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Форма паспорта і порядок його видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

Племінні бджолорозплідники і племінні пасіки проходять атестацію та одержують племінні свідоцтва (сертифікати) відповідно до Закону України "Про племінну справу у тваринництві".

Пасіка підлягає реєстрації за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або сільських, селищних, міських радах у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

Земельні ділянки надаються пасічникам для зайняття бджільництвом у порядку, встановленому Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Фізичні та юридичні особи розміщують пасіки на земельних ділянках, які належать їм на правах власності або користування, відповідно до ветеринарно-санітарних правил.

Розміщення пасік на земельних ділянках інших власників або користувачів здійснюється за їх згодою.

Розміщення пасік на землях лісового фонду здійснюється безоплатно з урахуванням вимог Лісового кодексу України.

Розділ IV Закону "Про бджільництво" має назву "Продукти бджільництва та їх використання", а розділ V - "Професійна діяльність та фінансування заходів у галузі бджільництва".

Розділ VI зазначеного закону регулює питання про охорону бджіл, а розділ VII-відповідальність за порушення законодавства в галузі бджільництва.

Необхідно зазначити, що статут як акт локального регулювання аграрних правовідносин, повинен містити відомості про найменування суб'єкта аграрного підприємництва, його місцезнаходження, мету і предмет діяльності. Необхідно зазначити, що предмет діяльності (зміст господарської правосуб'єктності) сільськогосподарських виробників певною мірою залежить від природних особливостей усього сільськогосподарського виробництва (місцевих природних умов, структури сільськогосподарських угідь, якості ґрунтів тощо).

Готуючи та затверджуючи статут, сільськогосподарські виробники повинні зазначити спеціалізацію (форму, процес) суспільного поділу праці, що проявляється у територіальному розміщенні та розчленуванні галузі на окремі види виробництва сільськогосподарської продукції й сировини. Спеціалізація на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, раціонального використання агрокліматичних умов, матеріально-технічних і трудових ресурсів, інтенсифікації виробництва є важливим чинником підвищення ефективності сільського господарства.

Види діяльності, які потребують спеціального дозволу (ліцензії), та порядок її отримання регулюються Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"⁾ Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.) від 1 червня 2000 року. Він визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Дія цього закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, у тому числі в агропромисловому комплексі.

Господарська діяльність аграрних товаровиробників буде ефективною за умови їх стабільного фінансового становища. Фінансова діяльність підприємств спрямована на забезпечення належного функціонування виробництва та соціальної сфери. Кризовий стан економіки та недостатність коштів для фінансування сільського господарства вимагає ширшого залучення інвестицій і дотацій в аграрний комплекс України.

Дуже перспективним є залучення іноземних інвестицій в агропромисловий комплекс України. З метою розвитку цих відносин в Україні був прийнятий Закон "Про режим іноземного інвестування"⁾ Там само. - 1996. - № 19. - Ст. 80.) від 19 березня 1996 року. Відповідно до законодавчого визначення іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді іноземної валюти, валюти України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних із ним майнових прав, акцій та інше.

Один із важливих важелів діяльності в АПК становить кредитування. Основними принципами чинного порядку кредитування є строковий і цільовий характер надання кредитів, їх повернення, економічна вигода від користування кредитами.

Загальні правила банківського кредитування передбачені в Законі України "Про банки та банківську діяльність"⁾ Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.) від 7 грудня 2000 року. Відповідно до ст. 2 закону банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату відсотків та інших зборів із такої суми.

Інвестиційна діяльність насамперед спрямована на зростання основних та оборотних фондів, їх модернізацію, що у свою чергу сприяє зростанню виробництва в усіх сферах сільськогосподарської діяльності.

Інвестиції визначені в Законі України "Про інвестиційну діяльність"⁾ Там само. - 1991. - № 47. - Ст. 646.) від 18 вересня 1991 року, як всі види майнових та інтелектуальних, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або ж досягається соціальний ефект.

Важливим напрямом господарської діяльності аграрних товаровиробників є підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва. Розвиток матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва - основна умова його послідовної інтенсифікації.

Ціла низка заходів, спрямована на вдосконалення матеріально- технічного забезпечення аграрного виробництва, є складовою частиною господарської діяльності. Товаровиробники, кожен зокрема, мають право самостійно закуповувати засоби виробництва, для чого й створені організації, що надають їм у цьому допомогу. Крім закупівлі нової техніки, господарства укладають договори оренди про надання її в тимчасове користування, які передбачають можливість передачі такої техніки у власність.

Закон України "Про фінансовий лізинг"⁾ Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 16. - Ст. 68.) від 16 грудня 1997 року є важливою правовою основою впровадження нових форм, агротехнічного обслуговування колективних, фермерських господарств, окремих споживачів технічними засобами, досягнення відповідності типів машин розмірами та умовами виробництва.

Лізинг особливо привабливий для малих та середніх аграрних формувань, що дає їм можливість не лише оперативно провести реконструкцію виробництва, але й спрямувати зекономлені фінансові кошти та інші цілі. Лізинг полегшує доступ підприємців до високих технологій, дозволяє оперативно замінити застарілу техніку. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізинго-одержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний термін і за встановлену плату (ст. 86 ЦК України). Поняття лізингу надається також у ст. 292 ГК України.

Важливим кроком інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є його науково обґрунтована хімізація. Значна кількість чинних нормативних актів спрямована на ефективне використання і збереження її засобів.

Ефективне господарювання вимагає широкого використання досягнень науки і техніки. Товаровиробники вправі укладати договори з науково-дослідними установами на розроблення наукової продукції або одержання вже готових результатів досліджень з упровадженням їх у виробництво. Товаровиробники можуть самостійно проводити ті або інші наукові експерименти, впроваджувати у виробництво нові досягнення, що дозволяють покращити технологію, а також досягти більш високих показників у виробництві сільськогосподарської продукції.

Таким чином, сукупність усіх практичних дій сільськогосподарських підприємств, кооперативів і фермерів, спрямованих на розвиток сільськогосподарського виробництва та соціальної сфери, становлять господарську діяльність товаровиробників аграрного сектору⁾ Гайворонський В.М. Аграрне право України: підруч. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман. - Х. : Право, 2003. - С. 49.).

Основні засади і правові форми планування господарської діяльності виробників аграрної продукції

Господарська діяльність аграрних товаровиробників формується на планових засадах. Необхідність планового ведення виробництва є загальною потребою всього господарського сектору. Належним чином розроблені плани є правовою базою усього ведення сільсько- господарського виробництва. Порядок планування раніше (до перебудовних процесів в Україні) був повністю регламентований з боку держави. Тепер п. 1 ст. 44 ГКУ закріпив положення про те, що підприємство самостійно проводить планування господарської та інших видів діяльності. Аналогічне правило містить і Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію".

Основу для планування становлять державні контракти, які виробник бере до виконання, укладені договори з іншими контрагентами. Виробничі плани повинні передбачати максимальне одержання продукції високої якості при найменших затратах праці і засобів виробництва.

Роботу щодо планування виробництва на підприємстві проводить виконавчий орган його управління за участі фахівців і керівників структурних підрозділів. Затверджує зроблені плани вищий орган управління - загальні збори членів кооперативу або директор (голова) сільськогосподарського підприємства.

Плани залежно від терміну дії поділяють на перспективні, поточні та оперативні. Роль перспективного плану дещо знизилася внаслідок того, що економічна нестабільність не дає можливості прогнозувати на тривалий термін всі можливі аспекти господарювання.

Згаданий план спрямовано на вирішення найбільш значних питань організації і розвитку виробництва, визначення генеральної перспективи розвитку підприємства. Термін його здійснення індивідуальний для кожного господарства, але завжди більш тривалий, ніж один календарний рік. План містить виробничу спеціалізацію господарства, оптимальне поєднання галузей і основні напрями їх розвитку, визначається також структура господарства, організація його земельної території, розвиток міжгосподарських виробничих зв'язків, перспективи виробничого і культурно-побутового будівництва та інші важливі питання господарської діяльності.

Перспективний план є основою для складання виробничо-господарських планів на короткий термін. Поточне планування повинне забезпечувати розвиток господарства упродовж одного календарного року. В цьому плані розвиваються і деталізуються положення перспективних планів, корегуються окремі показники.

Поточний план містить детальну програму розвитку на рік усіх галузей господарства. Передбачається досягнення визначених виробничих показників рослинництва і тваринництва, обсяг сільськогосподарської продукції для продажу, конкретні шляхи виконання запланованих показників.

У плані передбачаються виробничі затрати і джерела їх погашення, міститься розрахунок собівартості продукції, планується дохід господарства і його розподіл, а також вирішуються інші питання розвитку підприємства. Необхідною умовою ефективності планів є своєчасність їх розроблення і доведення планових завдань до виробничих підрозділів. Планові завдання є засобом конкретизації відповідних показників річного плану для його виконавців.

Належне виконання річних планів підприємства і структурних підрозділів неможливе без оперативного планування їх виробничої діяльності. Основним видом такого планування є робочий план, що складається як у межах усього господарства, так і у межах його структурних підрозділів на період виконання сільськогосподарських робіт: весняно-посівних, догляду за посівами, зборами врожаю та інші.

Чинне законодавство не містить регламентації складання і прийняття робочих планів. Підприємства самостійно розроблять форми відповідних планів і вирішують всі питання, пов'язані з їх підготовленням та розробленням. Загальним для цих планів є те, що в них уточнюються, конкретизуються і деталізуються положення річних планів господарства і його виробничих підрозділів безпосередньо до кожного виду роботи, особливостей господарського року, забезпеченості господарства на поточний момент технікою, кадрами тощо. Вони допомагають швидко і чітко реагувати на зміни умов господарювання⁾ Гайворонський В.М. Аграрне право України: підруч. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман. - Х. : Право, 2003. - С. 51-52.).

У зазначених планах відображається конкретне розставлення кадрів і техніки під час виконання певної роботи, черговість робіт і термін їх виконання, визначаються особи, відповідальні за виконання. Робочі плани розробляються правлінням кооперативу, керівником сільськогосподарського підприємства із залученням керівників структурних підрозділів.

Своєрідною формою оперативного планування є плани-наряди, які доводять в усній формі. На основі одержаного наряду керівник підрозділу дає конкретні завдання працівникам, організовує розставлення людей і техніки.

Підрозділи характеризуються чітко вираженими організаційною єдністю та стабільністю. Виявляється це в юридичному затвердженні у складі підрозділу окремих працівників, у закріпленні за ним земельних ділянок, техніки та інших засобів виробництва, у системі органів і посадових осіб, які організовують управління.

У процесі діяльності виробничі підрозділи вступають у широкий комплекс взаємовідносин як із органом управління всього підприємства, так і між собою, а в деяких випадках і з іншими підприємствами та підприємцями. Права та обов'язки конкретних підрозділів повинні бути закріплені в положеннях про ці підрозділи або у статуті підприємства. Під час їх розроблення необхідно виходити з системи чинних у даному господарстві локальних нормативних актів.

Питання для самоконтролю

1. На що спрямована господарська діяльність сільськогоспо-дарських підприємств?

2. Що можна віднести до господарської діяльності?

3. Що саме закріплюється в установчих документах сільськогосподарських підприємств?

4. Від чого залежить зміст господарської правосуб'єктності сільськогосподарських підприємств?

5. Які закони становлять правову базу для створення сільськогосподарських підприємств?

6. Що ви розумієте під інвестиційною діяльністю сільськогосподарських підприємств?

7. Як ви розумієте кредитування як один із важелів діяльності сільськогосподарських підприємств?

8. На що спрямована інвестиційна діяльність?

9. Що ви розумієте під плануванням діяльності сільсько-господарських підприємств?

10. Перспективний, робочий плани, їх зміст.

11. Договір як правовий засіб регулювання відносин діяльності сільськогосподарських підприємств.

12. Державний контракт. Як ви його розумієте?

Юридичний тренінг

1. З'ясуйте спільні і відмінні риси у правовому регулюванні договорів поставки та контрактації.

2. Які економічні методи використовуються у державному регулюванні ринку сільськогосподарської продукції? У чому сутність інтервенційних операцій та заставних закупівель сільськогосподарської продукції?

3. Які, на Вашу думку, законодавчі заходи можуть бути здійснені для остаточного завершення аграрної реформи?

4. Розв'язати задачі:

а) Колегія обласної державної адміністрації, розглянувши питання про хід збирання врожаю на землях району та врахувавши негативний досвід попередніх жнив, поставила доручити начальнику департаменту агропромислового розвитку обласної державної адміністрації та головам районних державних адміністрацій проконтролювати хід збирання зернових, олійних культур та цукрового буряка. Зокрема, необхідно забезпечити зберігання зібраного врожаю та укладання угод з переробними підприємствами. Крім того, було вирішено залучити для проведення організаційно-контрольних заходів органи прокуратури, органи доходів та зборів щодо господарств, яким надавалися бюджетні кошти.

Чи законне рішення колегії? Які управлінські заходи може здійснювати державна адміністрація щодо суб'єктів аграрного підприємництва?

б) Фермер Іванчук мав 50 га орної землі, засіяної частково яровими, частково озимими культурами. Не маючи достатньо техніки для збирання врожаю, Іванчук уклав угоду з АТ "Зоря" про надання комбайну на період жнив. Через погодні умови (дощі), які ускладнили збирання врожаю на землях АТ, голова правління відмовив у виділенні техніки.

Визначити юридичну природу договору. Чи можна вважати погодні умови в цьому випадку форс-мажорними обставинами? Як фермеру відшкодувати збитки?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Аграрне право України / В.З. Янчук, В. І. Андрійцев, С.Ф. Василюк та ін. ; за ред. В.З. Янчука. - 2-ге вид. - К. : Вид-во "Юрінком Інтер", 2000. - 720 с.

2. Гайворонський В.М. Аграрне право України: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман. - Х. : Право, 2003. - 240 с.

3. Гаєцька-Колотило Я.З. Аграрне право України: навч. посіб. / Я.З. Колотило, Н.В. Ільків. - К. : Вид-во "Істина", 2008. - 184 с.

4. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: навч. посіб. / Н.О. Саніахметова. - 3-тє вид. - К. : А.С. К., 2005. - 912 с.

5. Горевий В. І. Організація юридичної служби на підприємстві : навч. посіб. / В. І. Горевий. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. - 319 с.

Размещено на Allbest.ru

...