Державна регулятивна діяльність у сільському господарстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна регулятивна діяльність у сільському господарстві України

1. Поняття, сутність і принципи державної регулятивної діяльності в сільському господарстві

сільський господарство державний регулятивний

Світовий досвід економічного розвитку свідчить про те, що відмінність у суспільних устроях обумовлюється передусім ступенем впливу на нього держави. Коли держава зовсім не втручається в економіку, то це модель класичного (дикого) капіталізму, суспільні відносини якого ґрунтуються на приватній власності. Втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури характерне для тоталітарної системи, державного соціалізму, де основу суспільних відносин становить державна власність.

Обмежене втручання держави в економіку - в якісь сфери більше (скажімо, в економічну та соціальну інфраструктури), в якісь - менше (виробничу і фінансово-кредитну) - властиве змішаній економіці, де всі форми власності рівноправні й рівноцінні.

Конституція України дає право кожному громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Держава забезпечує захист цих прав, прав конкуренції в підприємницькій діяльності. Однак вона не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісної конкуренції. Держава здійснює контроль за якістю продукції, робіт і послуг, за тим, щоб використання власності не завдавало шкоди правам і свободам інших громадян, інтересам суспільства (статті 41, 42).

Отже, державне регулювання відносин у сфері виробничої, господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, з одного боку, виходить із принципів невтручання державних органів безпосередньо у діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, а з іншого - держава не може стояти осторонь організації, впорядкування господарської діяльності та контролю за нею. Теоретичні розробки видатних економістів і практика функціонування ринкової економіки розвинених країн світу підтверджують цю тезу.

Під державним регулюванням господарських відносин у цілому і аграрних зокрема розуміють цілеспрямований вплив держави на ці відносини шляхом видання нормативно-правових актів, організації діяльності державних органів, які здійснюють це регулювання переважно економічними методами.

Законодавство України встановлює, що втручання в господарську та іншу діяльність підприємств і підприємців, зокрема сільськогос-подарських підприємств і фермерських господарств, з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні суб'єктам господарювання неправомірним втручанням у їх діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних⁾ Гайворонський В. М. Аграрне право України : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. М. Гайворонський, В. П. Жушман. - Х. : Право, 2003. - С. 24-25.⁾.

Але ці положення не обмежують прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання (ст. 12 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство») Урядовий кур'єр. - 2003. - 28 серпня.⁾ від 19 червня 2003 р., ст. 26 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»⁾ Відомості Верховної Ради України від 03.10.1997. - № 39. - Ст. 261.⁾ від 17 липня 1997 р.)

Органи державного управління у своїх відносинах з суб'єктами господарювання в умовах ринку впливають на їх інтереси завдяки податковим і фінансово-кредитним важелям, коли встановлюють ставки відсотків за державними кредитами, податкові пільги, цільові дотації, розміри економічних санкцій; систему резервів, ліцензій, лізингу, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; програми економічного і соціального розвитку та інші загальнодержавні та регіональні програми; державні замовлення на виконання робіт і поставок для державних потреб. Держава забезпечує суб'єктам господарювання (незалежно від форм власності) однакові правові та економічні умови; сприяє розвитку ринку; здійснює його регулювання, використовуючи економічні важелі і стимули; реалізує антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови підприємствам, які застосовують прогресивні технології, створюють нові робочі місця; стимулює розвиток суб'єктів малого підприємництва.

2. Форми і методи державної регулятивної діяльності в сільському господарстві

Конкретні форми регулятивної діяльності держави пов'язані з правотворчою, правоохоронною, правозастосовною діяльністю.

Використання тих чи інших форм обумовлене характером завдань, конкретною ситуацією, а також іншими обставинами, що складаються в економіці в цілому та в сільськогосподарському виробництві і пов'язаних із ним галузях і сферах господарства зокрема. Правотворча форма регулятивної діяльності знаходить своє відображення у виданні органами законодавчої та виконавчої влади відповідних правових актів. Таким чином, уповноважені на це державні органи регулюють суспільні відносини у сфері прогнозування виробництва та заготівлі сільськогосподарської продукції, забезпечення суб'єктів аграрного господарювання технікою, пальним, мінеральними добривами тощо.

Отже, в період переходу до ринкової економіки державне регулювання господарської діяльності повинне сприяти становленню саморегулювальних факторів, властивих їй, створенню законодавчого середовища для ринкового суспільства.

Особливо гостро постало питання про необхідність зміни регулятивної функції держави в умовах становлення ринку в провідній галузі народного господарства, якою є аграрна. Вона полягає в переході від безпосереднього управління до створення сприятливого середовища для ведення господарства на селі.

Необхідність обмеженого державного впливу на господарську діяльність визначається рядом вимог охорони публічних інтересів. Це, зокрема, забезпечення державних і суспільних потреб, пріоритетів в економічному та соціальному розвитку; формування державного бюджету; захист навколишнього середовища і раціонального користування природними ресурсами; забезпечення оборони країни; реалізація свободи підприємництва і конкуренції, обмеження монополізму; дотримання правопорядку як у внутрішній господарській діяльності, так і при здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків та іноземного інвестування.

Державний вплив на господарську діяльність за підставами прояву поділяються на загальний, який грунтується на тому, що держава та її органи виступають від імені народу і в публічних інтересах, вирішуючи вищезазначені завдання, та особливий, коли держава (її органи) діє як власник, управляючи своїм майном.

Вплив загального господарського порядку забезпечується регулюванням, що охоплює різноманітні види господарської діяльності залежно від поставлених завдань та інтересів, які потрібно захищати. Наприклад, бюджетні інтереси регулює законодавство про податки, про порядок формування собівартості, екологічні завдання - законодавство про охорону природи тощо.

А діяльність держави (та її органів) як власника забезпечується законодавством про власність, нормативними актами про компетенцію органів, що реалізують це право, створюють і ліквідують підприємства, здійснюють перетворення державної власності на інші форми.

При переході до ринкового регулювання від державного директивного управління економікою в цілому і сільськогосподарським виробництвом зокрема на зміну директивним методам приходять індикативні. Роль держави змінюється. Вона тепер повинна бути координатором і посередником, що регулює розвиток ринку. Це регулювання повинне забезпечувати можливість запобігання перегинам у розвитку сільського господарства і постачання країни продовольством.

Пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення умов розвитку і стимулювання підприєм- ництва у сільському господарстві; невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання суб'єктів підприємництва (крім випадків, передбачених законом); державної підтримки наукових досліджень з створення та впровадження екологічно чистих ресурсозбережних технологій вирощування, поглибленого перероблення сільськогосподарської сировини і виготовлення з неї конкурентоспроможної вітчизняної продукції; проведення закупівлі сільськогосподарської продукції до державних ресурсів; дотування виробництва продукції тваринництва, рибництва та риболовства; формування цінового, податкового і кредитного механізмів з урахуванням специфіки сільського господарства як галузі з сезонним характером виробництва, уповільненим оборотом капіталу і низькою нормою прибутку.

Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України»⁾ Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 49. - Ст. 527.⁾ від 24.06.2004 р. визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення.

Стаття 2 зазначеного Закону дає визначення таких термінів, як «аграрна біржа», «аграрний ринок», «базовий актив», «біржовий рахунок», «державна аграрна інтервенція», «державний інтервенційний фонд», «заставна закупівля», «місцеві потреби» та ін.

Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» (ст. 2.15) визначає, що сільськогосподарська продукція вирощується, виготовляється, виловлюється, збирається, переробляється безпосередньо виробником. До сільськогосподарської продукції також належать відходи, отримані при виробництві сільськогосподарської продукції, органічні добрива тощо.

Відповідно до ст. 3 зазначеного Закону держава здійснює регулювання оптових цін окремих видів сільськогосподарської продукції, встановлюючи мінімальні та максимальні інтервенційні ціни, а також застосовуючи інші заходи, визначені законом “Про державну підтримку сільського господарства України”, при дотриманні правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конкуренції.

Під державною аграрною інтервенцією розуміють продаж або придбання сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку з метою забезпечення цінової стабільності.

Державну аграрну інтервенцію поділяють на товарну й фінансову. Товарна інтервенція - продаж сільськогосподарської продукції при зростанні цін на організованому аграрному ринку понад максимальний рівень, що здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги. Фінансова інтервенція - придбання сільськогосподарської продукції при зниженні спотових цін на організованому аграрному ринку нижче мінімального рівня.

Об'єктами державного цінового регулювання є зернові (пшениця, ячмінь, жито, горох, гречка та ін.), цукор-пісок, борошно, молоко, м'ясо та субпродукти забійних тварин і птиці, масло вершкове, олія соняшникова.

Статтею 8 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» передбачено тимчасове адміністративне регулювання цін, що являє собою комплекс адміністративних заходів, спрямованих на упередження чи зупинку спекулятивного або узгодженого встановлення цін продавцями та/або покупцями об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку, яке не може бути виправлене за стандартними процедурами державних інтервенцій.

Адміністративне регулювання застосовують виключно у випадках, якщо внаслідок проведення консультацій Аграрного фонду з приводу товарних інтервенцій не досягається згода щодо зменшення ціни попиту до рівня, що не перевищує рівень максимальної інтервенції ціни або у випадках, передбачених п. 7.4 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України».

Рішення про запровадження режиму адміністративного регулювання для окремого об'єкта державного цінового регулювання приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Аграрного фонду. Термін дії режиму адміністративного регулювання не може перевищувати шість послідовних місяців, включаючи місяць, у якому було прийнято рішення про його запровадження.

Режим адміністративного регулювання поширюється на право- відносини, які виникають як на організованому, так і на неорганізованому ринку України з окремим об'єктом державного цінового регулювання.

Кабінет Міністрів України може застосовувати будь-який з таких видів адміністративного регулювання або їх комбінацію:

а) обмеження рівня торгової націнки (знижки) на оптовому або роздрібному ринку визначеного об'єкта цінового регулювання;

б) встановлення граничних рівнів рентабельності до витрат: переробників товару, якщо внаслідок такого перероблення виробляється об'єкт державного цінового регулювання; осіб, які надають послуги із зберігання (схову) об'єктів державного цінового регулювання;

в) установлення граничних цін продажу об'єкта державного цінового регулювання на рівні максимальної інтервенційної ціни або його придбання на рівні мінімальної інтервенційної ціни (лише на період від дати надіслання подання до органів Антимонопольного комітету України до дати прийняття ними висновку щодо наявності узгоджених дій суб'єктами ринку та/або рішення на захист економічної конкуренції).

Скасування режиму адміністративного регулювання відбувається у разі, якщо:

· закінчується термін дії режиму адміністративного регулювання;

· за поданням Аграрного фонду Кабінет Міністрів України скасовує рішення щодо запровадження режиму адміністративного регулювання.

Якщо заходи з тимчасового адміністративного регулювання цін не приводять до досягнення закупівельних цін рівня мінімальної ціни та/або зниження закупівельних цін до рівня максимальної інтервенційної ціни, то Кабінет Міністрів України зобов'язаний невідкладно подати Верховній Раді України проект закону щодо надання тимчасової бюджетної дотації виробнику окремого об'єкта державного цінового регулювання, виходячи з метричної одиниці посівної площі.

Зазначений законопроект подається разом із законопроектом про відповідну зміну напрямів розподілу видатків державного бюджету. Закон України «Про особливості страхування сільсько-господарської продукції з державною підтримкою»⁾ Відомості Верховної Ради України. - 2012. - № 41. - Ст. 491.⁾ від 09.02.2012 р. регулює відносини у сфері страхування

сільськогосподарської продукції, що здійснюється з державною підтримкою, з метою захисту майнових інтересів сільськогосподарських товаровиробників і спрямований на забезпечення стабільності виробництва у сільському господарстві.

Стаття 1 визначає основні поняття, наведені в цьому законі, серед яких:

· державна підтримка - надання сільськогосподарському товаровиробнику з державного бюджету в порядку, встановленому цим Законом, грошових коштів у вигляді субсидій для оплати частини страхового платежу (страхової премії), нарахованого за договором страхування;

· договір страхування (стандартний договір страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою від сільськогосподарських виробничих ризиків), договір страхування укладається між страховиком і страхувальником - сільськогосподарським товаровиробником із страхування сільськогосподарської продукції на умовах, установлених законом. Типові договори страхування розробляються для кожного страхового продукту та/або для окремої культури і погоджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну аграрну політику, та національною комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг. У рамках програми державної підтримки страхування сільськогосподарської продукції страхові компанії використовують лише стандартні договори страхування;

· сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробленням на власних чи орендованих потужностях, у тому числі з власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання;

· стандартний договір перестрахування - договір перестрахування, укладений членами Аграрного страхового пулу на однакових умовах;

· страхувальник - сільськогосподарський товаровиробник, який уклав із страховиком договір страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою та ін.

Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» (ст. 2) визначає, що відносини у сфері страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону суб'єктами відносин страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою є страхувальники і страховики. Страховиками є юридичні особи, які отримали відповідну ліцензію та відповідають вимогам, установленим статтею 15 цього Закону. Державне регулювання у сфері страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою здійснюють Кабінет Міністрів України, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Предметом договору страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з його страховими ризиками щодо вирощеної, відгодованої, виловленої, зібраної, виготовленої первинної (без вторинної обробки та переробки) сільськогосподарської продукції (товарів).

Не підлягають страхуванню з державною підтримкою:

· урожай сільськогосподарських культур, які впродовж трьох або більше років не давали урожаю при їх культивуванні;

· урожай багаторічних насаджень плодоносного віку, які не давали урожаю впродовж останніх п'яти років;

· хворі сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, бджолосім'ї, риба та інші водні живі ресурси і тваринницька продукція, а також ті, які перебувають у зоні карантину або в зоні виникнення надзвичайних епізоотичних ситуацій.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» cтраховим випадком є настання певної події, передбаченої договором страхування відповідно до положень цього Закону, внаслідок якої відбулася загибель (втрата, пошкодження) застрахованих посівів (посадок), загибель (недобір, недоотримання) застрахованого урожаю, продукції бджільництва, загибель (втрата, вимушений забій, травматичне пошкодження або захворювання) застрахованих сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових звірів, бджолосімей, риби та інших водних живих ресурсів і тваринницької продукції та з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику.

Розділ III зазначеного Закону регулює питання страхування урожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень; cтрахування сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових звірів, бджолосімей, риби та інших водних живих ресурсів і тваринницької продукції; визначення страхової суми; визначення страхового платежу (страхової премії) за договорами страхування та порядок його сплати; визначення збитку у разі настання страхового випадку при страхуванні урожаю; порядок повідомлення про страховий випадок та оформлення страхового акта; виплату страхового відшкодування.

Розділ IV має назву «Вимоги до страховиків та їх об'єднань», а розділ VI - «Державна підтримка страхування сільськогосподарської продукції, розділ VII - «Відповідальність за вирішення спорів». Також Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» має прикінцеві положення.

3. Державний вплив на сільськогосподарське виробництво та інші галузі АПК в умовах ринкової економіки

Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової означає, як уже зазначалося, відмову від директивного планування, від плану-закону, яким він був раніше, і застосування індикативного планування. Останнє згідно з Концепцією переходу України до ринкової економіки являє собою систему необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин прогнозів та рекомендацій, а також скоординованих і взаємозв'язаних засобів побічного (непрямого) впливу через державне підприємництво та розроблення економічного і соціального розвитку країни.

Основними принципами індикативного планування є:

· поєднання аналітичних і прогностичних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об'єктів державного впливу;

· широке інформування суб'єктів ринкових відносин про певні перспективи і прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їх необхідної орієнтації при виборі власних господарських рішень;

· застосування переважно непрямих (побічних) регуляторів і нормативів для всіх суб'єктів ринкових відносин;

Своєму впливу на господарську у цілому та аграрну діяльність зокрема держава надає чинність правового акта.

Одним із таких актів є Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»¹⁾ від 23.03.2000 р.

Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць як складових частин загальної системи державного регулювання. Система прогнозних та програмних документів, за законом, складається з прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо - та короткострокові періоди; прогнозування розвитку окремих галузей економіки загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку; прогнозів на середньостроковий період та програм на короткостроковий період

економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст, а також прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період та програм їх розвитку.

Закон не виключає можливості, в разі необхідності, розвитку прогнозних і програмних документів на триваліший період.

Зазначені прогнозні та програмні документи розробляються на основі комплексного аналізу демографічної ситуації, стану використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, оцінки досягнутого рівня розвитку економіки, її конкурентоздатності та з урахуванням впливу зовнішніх політичних,

економічних та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі.

Показники цих документів служать орієнтиром для розроблення суб'єктами господарської і підприємницької діяльності власних прогнозів, планів, бізнес-планів та інших документів.

Таким чином, індикативне планування здійснюється за допомогою двох видів документів: прогнозів і програм, що розробляються на середньостроковий та короткостроковий періоди.

Прогноз економічного і соціального розвитку на середньостроковий період розробляється на п'ять років. У ньому повинні міститися аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період та характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфер; очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньо- економічної ситуації та їх вплив на економіку країни; прогноз кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих видів товарів та послуг; з урахуванням цих чинників визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку в середньостроковому періоді та пропозиції щодо напрямків державної політики на цей період, а також основні макроекономічні та інші необхідні показники і баланси економічного й соціального розвитку, в тому числі в розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Цей прогноз використовується під час розроблення проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Прогноз економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період розробляється щорічно на наступний рік, і його показники використовуються для розроблення Державної програми економічного і соціального розвитку та для оцінки надходжень і формування показників Державного бюджету України, тобто взаємно узгоджено з Державним бюджетом щороку розробляється Державна програма економічного і соціального розвитку України. У ній конкретизуються заходи, передбачені в Програмі діяльності Кабінету Міністрів, та завдання, визначені в щорічному посланні Президента України до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України. У ній відображені основні макроекономічні показники; обсяги капітальних вкладень, державного замовлення та інші необхідні показники та баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі в розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя; перелік державних цільових програм, що фінансуватимуться в наступному році за рахунок коштів Державного бюджету України; показники розвитку державного сектору економіки, зокрема отримання та використання доходів від розпорядження державним майном, ефективності використання об'єктів права державної власності, розвитку казенних підприємств.

Щодо державних цільових програм, то в них наводяться державні замовники цих програм; окремі етапи і терміни їх реалізації; обсяги фінансування кожної з програм за рахунок усіх джерел фінансування в наступному році, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на наступний рік подається на затвердження до Верховної Ради одночасно з проектом Державного бюджету.

Галузеві програми розвитку розробляються з метою реалізації державної політики щодо регулювання розвитку окремих галузей економіки. Перелік галузей, щодо яких розробляються прогнози і програми розвитку та терміни їх розроблення залежно від специфіки і поставлених завдань, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Міністерство аграрної політики і продовольства України, зокрема, здійснює макроекономічне прогнозування і нормативне планування розвитку галузей агропромислового виробництва з урахуванням попиту і пропозицій на продовольчі товари; бере участь у складанні прогнозних розрахунків потреб сільського господарства, садівництва, виноградарства у мінеральних добривах, засобах захисту рослин; здійснює організаційно-методичне забезпечення розвитку галузей агропромислового виробництва; розробляє загальнодержавні баланси забезпечення потреб населення у продовольстві; бере участь у складанні галузевих балансів потреб у сільськогосподарській продукції та продовольстві, а також визначенні державних потреб щодо цієї продукції.

Державні потреби - це потреби України у продукції, необхідній для розв'язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Правовими формами забезпечення державних потреб є державне замовлення і державний контракт. Державне замовлення визначається згаданим законом як засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

З метою організації робіт, пов'язаних із формуванням і розміщенням державного замовлення на поставки продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, Закон визначає державних замовників. Ними є: Верховна Рада та інші органи державної влади, уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації і установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення, тобто суб'єктами господарської діяльності всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту. Останній являє собою договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

З цією ж метою Кабінет Міністрів визначає центральні органи виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення цих поставок, доводять до державних замовників їх обсяги для укладення державних контрактів із виконавцями.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються до цього. Потреби в продукції, необхідної для забезпечення регіональних цільових програм, визначаються урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями і забезпечуються за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також позабюджетних джерел, які залучаються з цією метою.

Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, регулюються окремими нормативними актами. Так, порядок формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб та їх реалізації з державних ресурсів через біржовий товарний ринок визначає Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб та їх реалізації з державних ресурсів через біржовий товарний ринок»⁾ Офіційний вісник України. - 1997. - № 52. - Ст. 48.⁾ № 1417 від 19 грудня 1997 року.

Згідно з цією Постановою формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб проводяться за окремими видами сільськогосподарської продукції і продовольства, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України на кожен бюджетний рік.

Закупівля та реалізація сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб здійснюються на біржовому товарному ринку шляхом укладення контрактів. Ці операції можуть виконувати державні та недержавні підприємства, установи і організації, визначені на конкурсних засадах.

Кабінет Міністрів України установив також, що закупівля зерна у сільськогосподарських товаровиробників здійснюється за заставними цінами, які щороку визначаються Кабінетом Міністрів із гарантуванням їм права використання цього зерна в терміни, передбачені угодами, але не більше восьми місяців із дня надходження до елеваторно-складських приміщень заготівельних підприємств.

У рахунок оплати сільськогосподарської продукції, що поставляється, товаровиробникам за їх згодою можуть поставлятися матеріально-технічні ресурси, у тому числі через товарні біржі. Такі зустрічні поставки передбачені Положенням про порядок здійснення через біржовий товарний ринок контрактів зустрічних поставок сільськогосподарської продукції і продовольства та матеріально-технічних ресурсів, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики і продовольства, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації від 21 червня 2000 року.

Зустрічні поставки здійснюються шляхом укладення спотового та форвардного біржових контрактів, які передбачають, що одна сторона - продавець матеріально-технічних ресурсів -згідно зі спотовим біржовим контрактом виконує поставку, а інша сторона - їх покупець - згідно із цим контрактом приймає товар. Для здійснення розрахунків за спотовим біржовим контрактом покупець матеріально-технічних ресурсів укладає з постачальником цих ресурсів форвардний контракт рівної вартості на поставку сільськогосподарської продукції чи продовольства.

Метою державного регулювання відносин у сфері поставок продукції для державних потреб є створення конкурентного середовища, забезпечення прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та досягнення раціонального їх використання.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»⁾ Відомості Верховної Ради України вiд 08.09.2000. - № 36. - Ст. 299.⁾ від 1 червня 2000 року визначає ліцензування як надання права суб'єктам господарювання на здійснення певного виду господарської діяльності. Таким чином, ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності упродовж певного терміну. Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають види господарської діяльності, перелічені в ньому. Серед них - і деякі види діяльності, пов'язані з агропромисловою сферою.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, звертається до відповідного органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії. Визначення спеціально уповноважених виконавчих органів для проведення ліцензування Законом покладено на Кабінет Міністрів, який здійснює реалізацію державної політики в цій сфері. Кабінет Міністрів своїми постановами затвердив перелік органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати ліцензування певних видів господарської діяльності, Постанову КМУ «Про затвердження переліку органів ліцензування»⁾ Офіційний вісник України. - 2000. - № 46. - Ст. 2001.⁾ від 14 листопада 2000 р. та перелік документів, що додаються до заяви про видачу ліцензії. Постанова КМУ «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» ⁾ Офіційний вісник України. - 2001. - № 27. - Ст. 1212.⁾ від 04.07.2001 р із змінами, внесеними Постановою КМУ «Про внесення змін до переліку документів, які подаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності»⁾ Офіційний вісник України. - 2009 . - № 39. - Ст. 1302.⁾ № 501 від 21.05.2009 р.

Так, Міністерство аграрної політики і продовольства проводить ліцензування культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей, проведення землевпорядних та землеоцінних робіт.

До заяви до цього органу про видачу ліцензії на культивування, використання для промислових цілей зазначених рослин додаються засвідчені в установленому порядку копія свідоцтва державної насіннєвої інспекції про кондиційність насіння маку і конопель, копія акта апробації для насінницьких посівів, копія накладної на відпуск насіння маку та конопель, копія документа про оренду землі (в разі оренди землі заявником - суб'єктом господарської діяльності).

А до заяви про ліцензування проведення землевпорядних та землеоцінних робіт додаються засвідчені в установленому порядку копії документів заявника, що підтверджують рівень його освіти, кваліфікації та стаж роботи за спеціальністю, необхідні для здійснення відповідного виду господарської діяльності; копія сертифіката на право виконання експертної оцінки земель.

Наведені приклади свідчать про те, що держава, надаючи дозвіл (ліцензію) на здійснення певних видів господарської діяльності відповідним суб'єктам, при цьому вимагає від них додержуватись певних організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог при провадженні такої діяльності.

Державний вплив на господарську, зокрема аграрну, діяльність, де держава виступає в публічних інтересах, здійснюється і за допомогою оподаткування. Система оподаткування повинна будуватися за принципами обов'язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств та громадян і забезпечувати надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.

Установлення і скасування податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів, до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

4. Система та правове становище органів, що здійснюють державну регулятивну діяльність у сільському господарстві

У відповідних законодавчих і нормативних актах, як уже зазначалося, передбачаються повноваження органів державної виконавчої влади щодо видання ними юридичних актів. Так, перелік основних питань, що вирішує Кабінет Міністрів України, визначено безпосередньо Конституцією (статті 113-117).

Одним з основних функцій Кабінету Міністрів України, закріплених у Конституції, є розроблення і здійснення загальнодержавних прогнозів та програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України. Державну програму економічного і соціального розвитку України організовує Міністерство аграрної політики і продовольства України. Воно проводить державну політику у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, перероблення сільськогосподарської продукції; розробляє і запроваджує механізми її реалізації; розробляє та організовує реалізацію державних комплексних і цільових програм (концепцій) розвитку агропромислового комплексу; сприяє спеціалізації та концентрації, горизонтальній і вертикальній інтеграції агропромислового виробництва; бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, державного бюджету; організовує і забезпечує проведення аграрної реформи; сприяє поширенню досягнень науково-технічного прогресу та структурній перебудові у цій сфері економіки; бере участь у формуванні заходів щодо забезпечення економічної стабільності держави; забезпечує здійснення державного контролю за якістю вироблюваної сільськогосподарської продукції та сировини, їх зберіганням і реалізацією, в тому числі під час здійснення експортно-імпортних операцій. Основні завдання Міністерства аграрної політики і продовольства України як одного з органів центральної виконавчої влади визначені в Положенні про Міністерство аграрної політики і продовольства України, затвердженому Указом Президента України від 23.04.2011 р.⁾ Указ Президента України від 23.04.2011 р. № 500/2011 « Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики і продовольства України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http //zakon.rada.gov.ua/1356/2000.⁾ № 500/2011.

Основними завданнями Міністерства аграрної політики і продовольства згідно із п.4 зазначеного Положення є:

1) визначення пріоритетних напрямків, стратегії і механізму розвитку у відповідних сферах та галузях;

2) узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до компетентності Мінагрополітики України;

3) здійснює аналіз діяльності та прогнозує розвиток галузей агропромислового виробництва;

4) вживає заходів, спрямованих на техніко-технологічне переоснащення галузей агропромислового виробництва, розвиток сільськогосподарського машинобудування, енергозбереження, координацію інноваційних проектів.

Перелік завдань Мінагрополітики є далеко не вичерпним.

Міністерство у своїй діяльності спирається на місцеві органи влади, зокрема Департамент агропромислового розвитку обласної державної адмінісирації, який є структурним підрозділом обласної адміністраційї і є підзвітними та підконтрольними голові відповідної адміністрації та Міністерству аграрної політики і продовольства України.

Повноваження й перелік питань, віднесених до відання місцевих органів управління сільського господарства, передбачаються у відповідних положеннях, які розробляються на основі Типових положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Департаменту агропромислового розвитку обласної державної адміністрації є:

1) забезпечення реалізації державної політики, розроблення та виконання регіональних інноваційно-інвестиційних та інших програм і прогнозів розвитку галузей агропромислового виробництва;

2) участь у формуванні та реалізації соціальної політики на селі, сталого розвитку регіонального агропромислового ринку і сільських територій області;

3) організація роботи з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, племінної справи, наукового і кадрового забезпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці та техніки безпеки;

4) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки області.

Перелік завдань Департаменту є також не вичерпним.

Як уже зазначалося, держава і в умовах ринкової економіки не може стояти осторонь виробничих процесів, в тому числі, і в першу чергу, в аграрній сфері. Вона здійснює ліцензування певних видів господарської діяльності. Ті самі види господарювання, що не підлягають ліцензуванню, теж не залишаються без контролю з боку державних та інших органів. Державні органи здійснюють нагляд за дотриманням стандартів, норм, правил, пов'язаних з якістю продукції, передусім сільськогосподарської, продукції тваринництва і рослинництва, продовольства, у тому числі продукції, що пройшла сертифікацію на відповідність діючим в Україні стандартам, нормам і правилам, про що йдеться мова у наступному розділі.

5. Юридичний тренінг

Завдання 1. Комунальне підприємство «Сумишляхрембуд» у грудні 2013 року звернулося до Сумської міської ради з клопотанням про надання дозволу на передачу в оренду фермерському господарству «Колос» бульдозера терміном на один рік та продаж цьому господарству вантажної автомашини. Розглянувши клопотання КП «Сумишляхрембуд», Сумська міська рада ухвалила рішення :

1. Дозволити продаж вантажної автомашини фермерському господарству «Колос».

2. Відмовити у наданні дозволу на передачу бульдозера в оренду фермерському господарству, тому що у березні 2014 року заплановано ремонт через р. Псел, і цей бульдозер знадобиться господарству міста.

Чи правомірне рішення Сумської міської ради ?

	Так	Ні
1. У продажу вантажної автомашини фермерському господарству «Колос»
2. У відмові щодо надання дозволу на передачу бульдозера в оренду

Завдання 2. Якими нормативно-правовими актами регулюється питання оренди майна, купівлі-продажу фермерськими господарствами?

	Так	Ні
1. Цивільним кодексом України
2. Законом України «Про господарські товариства»
3. Господарським кодексом України
4. Законом України «Про фінансовий лізинг»
5. Законом України «Про оренду державного і комунального майна»
6. Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств/малу приватизацію»
7. Законом України «Про особливості приватизації майна в аграрному комплексі»

Завдання 3. Оформіть опорно-структурну схему «Основні завдання департаменту агропромислового розвитку» за зразком.

Для оформлення опорно-структурної схеми необхідно використовувати нижченаведені приклади:

1) забезпечення реалізації державної політики, розроблення та виконання регіональних інноваційно-інвестиційних та інших програм і прогнозів розвитку галузей агропромислового виробництва;

2) участь у формуванні та реалізації соціальної політики на селі, сталого розвитку регіонального агропромислового ринку і сільських територій області;

3) організація роботи з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, племінної справи, наукового і кадрового забезпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці та техніки безпеки;

4) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки області;

5) аналіз стану і тенденцій економічного та соціального розвитку аграрного сектору області;

6) сприяння організації виробництва сировини та продуктів дитячого, дієтичного і профілактичного харчування;

7) розроблення і внесення пропозицій обласній державній адміністрації з питань збереження, відтворення та охорони родючості ґрунтів, консервації деградованих малопродуктивних земель, а також взяття участі у проведенні агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення;

8) координування діяльності сільськогосподарських товаровиробників із питань визначення ними потреби у пестицидах і агрохімікатах та їх фактичне надходження в область;

9) підготовка пропозицій стосовно укладання з профспілковими організаціями в агропромисловому комплексі галузевих і регіональних угод;

10) забезпечення дотримання підприємствами, установами та організаціями агропромислового комплексу вимог законодавства з охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху;

11) забезпечення в межах своїх повноважень реалізації державної політики у сфері державної таємниці та інформації, виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності галузей агропромислового виробництва, виконання завдань цивільного захисту населення і сільських територій;

12) Призначення керівника акціонерних товариств, сільськогосподарських кооперативів;

13) Організація охорони праці й техніки безпеки;

14) Розгляд трудових спорів працівників сільськогосподарських підприємств;

15) Установлення максимального розміру заробітної плати на недержавних сільськогосподарських підприємствах.

Завдання 4. Вирішити завдання.

Директор державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Еліта» 23.07.2013 р. видав наказ про списання з балансу підприємства вантажного автомобіля ЗіЛ-131 2000 року випуску (в експлуатації з 1991 р.) та колісного трактора МТЗ-80 1999 року випуску (в експлуатації з 2000 р.).

02.08.2013 р. цей наказ було опротестовано прокурором Сумського району. Прокурор мотивував протест тим, що ця техніка амортизована не повністю, а тому може бути списана лише за згодою органу, до сфери управління якого входить ДПНВО «Еліта».

В якому порядку здійснюється списання з балансу основних фондів державних сільськогосподарських підприємств? Чи обґрунтований протест прокурора ?

Список використаної та рекомендованої літератури

сільський господарство державний регулятивний

1. Аграрне право України / В. З. Янчук, В. І. Андрійцев, С. Ф. Василюк та ін. ; за ред. В. З. Янчука. - 2-ге вид. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 720 с.

2. Гайворонський В. М. Аграрне право України : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. М. Гайворонський, П. П. Жушман. - Х. : Право, 2003. - 240 с.

3. Горіславська І. Аграрні страхові правовідносини як комплексний інститут аграрного законодавства / І. Горіславська // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 9. - С. 28-29.

4. Ковальова С. Щодо системи принципів правового регулювання племінною справою у тваринництві України / С. Ковальова // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 8. - С. 20-23.

5. Новаковець В. Теоретичні аспекти визначення поняття фінансово-правового механізму регулювання державних закупівель / В. Новаковець // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 8. - С. 56-59.

6. Охотнікова О. Сучасний підхід до ролі державного управління у процесі інформатизації України / О. Охотнікова, К. Рязанцева // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 7. - С. 33-36.

7. Пальчук П. Тенденції розвитку інституту ліцензування за законодавством України / П. Пальчук // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 7. - С. 73-76.

8. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право : навч. посіб. / Н. О. Саніахметова. - 3-тє вид. - К. : А. С. К., 2005. - 912 с.

Размещено на Allbest.ru

...