Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду

Размещено на http://www.allbest.ru//

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду

Загальна характеристика інституту виконання судових рішень

Виконання судових рішень (додаток R) - це самостійний, особливий інститут господарського процесуального права. Виконання рішення господарського суду є завершальною стадією господарського процесу і здійснюється в процесуальній формі. Згідно зі ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали чинності, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» Про виконавче провадження:Закон України // ВВР України. - 1999. - № 24. - Ст. 207.. Цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими згідно з цим Законом та іншими законами, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження має різні тлумачення:

- як інститут адміністративного процесу, тобто сукупність норм, що регулюють відносини, які виникають між органами й посадовими особами державної виконавчої служби, та іншими суб'єктами виконавчого провадження (наприклад, стягувачем і боржником) з приводу примусової реалізації виконавчих документів;

- як процедуру вчинення дій державним виконавцем, розпочинаючи з відкриття виконавчого провадження до його закінчення;

- як конкретну справу, що перебуває у відділі державної виконавчої служби та має свій реєстраційний номер Фурса С. Я. Законодавство України про виконавче провадження: наук.-практ. коментар / С. Я. Фурса , С. В. Щербак. - К. : «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - С. 99..

Законом України «Про державну виконавчу службу» Про державну виконавчу службу: Закон України // ВВР України. - 1998. -

№ 36-37. - Ст. 243. визначені основи організації та діяльності державної виконавчої служби і встановлене її головне завдання - повне й неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів.

Виконання судових рішень, постанов, ухвал одні автори розглядають як завершальну стадію господарського процесу, інші - цивільного процесу.

Однак існує точка зору щодо належності виконавчого провадження до адміністративного процесу. Господарський процесуальний кодекс України взагалі не висвітлює це питання, оскільки відповідний розділ називається «Виконання рішення, ухвали, постанови». Виконання судових рішень в окремих, прямо встановлених законодавством випадках проводиться не лише спеціально створеними органами (державними виконавцями), але й органами банківських установ та ін.

Ураховуючи зазначене, М. І. Тітов визначив виконання судових рішень як самостійне й важливе процесуальне провадження з реалізації прав сторін (підтверджених відповідним рішенням), яке має свої стадії: порушення виконавчого провадження; добровільне та примусове виконання; поворот виконання; припинення виконавчого провадження Притика Д. М. Арбітражний процес / Д. М. Притика, М. І. Тітов,

В. С. Щербина та ін. - С. 166..

Учасниками процесуальних правовідносин у виконавчому провадженні є:

- суд, судді, державний виконавець;

- сторони у справі (стягувач і боржник) та їх представники;

- інші особи, що беруть участь у справі;

- особи, у яких знаходиться майно або грошові суми боржника;

- особи, які сприяють виконанню рішень: поняті, охоронці майна, експерти, перекладачі, представники органів внутрішніх справ тощо.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Як правило, стягувачем є позивач, але ним може стати і відповідач, якщо в позові позивачу відмовлено і з нього стягуються судові витрати на користь відповідача. Стягувачем може бути й третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені.

Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У виконавчому провадженні сторони можуть діяти особисто або через законних чи договірних представників.

Набрання рішенням, ухвалою, постановою господарського суду чинності означає, що наявність чи відсутність прав і фактів, які лежать в їх основі, встановлена судом остаточно, і ці встановлені судом права підлягають безперечному виконанню за вимогою уповноважених осіб. Рішення, постанова, ухвала господарського суду, що набрали чинності, набувають таких правових наслідків, як неспростовність, виключність, преюдиційність, здійсненність і обов'язковість для всіх підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду набувають чинності негайно після їх прийняття, але законодавець передбачив не негайне виконання рішення, а лише негайне набрання чинності рішенням, ухвалою, постановою господарського суду після їх прийняття.

Як зазначалося вище, ст. 115 ГПК України передбачає, що рішення, ухвали, постанови обов'язкові до виконання на всій території України в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

За змістом ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядаються господарським судом. Слід зазначити, що виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби. У зв'язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом. Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. У той самий час відповідно до положень ст. 121-2 ГПК України представляти в судах Державну виконавчу службу мають органи, визначені в ст. 3 зазначеного Закону. Встановлений у ч. 1 ст. 121-2 ГПК України десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому, відповідно до вимог ст. 53 ГПК України може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску.

В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби господарський суд повинен зобов'язати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, у якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби. У зв'язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом.

Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту документа. Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк із дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту наказу. Роз'яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами ст. 89 ГПК України. В ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський суд може визначити порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

Наказ господарського суду і порядок його виконання

Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду здійснюється на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (додаток S). Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням чинності. Наказ про стягнення державного мита надсилається до місцевих органів державної податкової служби. Отже, дата видачі наказу має збігатися з датою набрання рішенням господарського суду чинності згідно з вимогами ст. 85 ГПК, а строк дії наказу повинен відповідати ст. 118 ГПК, згідно з якою цей строк має становити три роки.

Проте з деяких категорій спорів, наприклад, про визнання недійсними актів ненормативного характеру, визнання угод недійсними, про визнання недійсними установчих документів, такі накази не видаються. Виконання рішень про визнання та перетворення проводиться відповідними органами та службовими особами на підставі копій рішень господарського суду.

Наказ видається на виконання не тільки рішення, але й ухвали чи постанови господарського суду. Наприклад, при винесенні ухвали про залишення позову без розгляду та повернення державного мита з бюджету (ч. 2 ст. 81 ГПК України) або постанови апеляційної інстанції щодо розподілу між сторонами судових витрат у разі скасування чи зміни рішення (п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України).

За змістом ст. 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або касаційному порядку апеляційна чи касаційна інстанція в резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами ст. 122 ГПК України.

Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом.

У разі повного або часткового задоволення первісного й зустрічного позовів згідно з ч. 3 ст. 116 ГПК України накази про стягнення грошових сум видаються окремо за кожним позовом.

Якщо ж судове рішення прийняте на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів або якщо виконання має бути проведене в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Згідно зі ст. 66 та 67 ГПК України господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. Пунктом 2 частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, ухвали господарського суду. Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, у тому числі накладення арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами Державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог ст. 2, 3, 6 Закону України «Про виконавче провадження», а наказ при цьому не видається. У цьому Законі зазначено, що виконавчими документами є, зокрема, ухвали судів у випадках, передбачених законом Рекомендації Президії Вищого Господарського Суду від 10.02.2004 р. № 04-5/212..

Статтею 117 ГПК України визначені вимоги до наказу господарського суду, який має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 19 цього Закону у виконавчому документі мають бути зазначені:

1) назва документа (наказ), дата видачі та найменування органу (господарського суду), посадової особи (судді), що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким виданий виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі, як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення господарського суду;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк подання виконавчого документа до виконання.

Наказ підписується суддею господарського суду і засвідчується печаткою цього суду.

Господарським процесуальним кодексом визначений порядок виправлення помилок у наказі та визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, і стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а в разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково внаслідок його припинення добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви надсилається стягувачеві і боржнику в п'ятиденний строк з дня її винесення.

Законодавством установлений строк для подання наказу до виконання. Виданий стягувачеві наказ може бути поданий до виконання не пізніше трьох років із дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого в разі відстрочення виконання судового рішення, або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для подання наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинене.

У разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлений.

Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається на засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача в судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви.

За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому ГПК України порядку.

Визначаючи наказ господарського суду одним із основних процесуальних документів, законодавець передбачає в ст. 120 ГПК України порядок його відновлення в разі втрати. На випадок втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для подання наказу до виконання. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

- довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

- у разі втрати наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, про те, що наказ втрачено і до виконання не подано.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. Дублікат наказу має повністю відповідати за змістом та формою первісно виданому наказу і є чинним. На ньому робиться позначка «Дублікат».

У разі пропущення передбаченого строку (згідно зі ст. 119 ГПК України) стягувач може звернутися до господарського суду із заявою про відновлення пропущеного строку, додавши до неї заяву про видачу дубліката наказу. Встановивши, що строк пропущено стягувачем із поважних причин, господарський суд повинен винести ухвалу про його відновлення й видачу дубліката наказу. Звичайно, у такому випадку в цьому наказі зазначаються нові строки виконання. Господарський суд при вирішенні питання про видачу дубліката наказу з'ясовує всі обставини його втрати, перевіряє, чи не виконане вже рішення, чи не втратило воно чинності та чи не скасоване (змінене) з тих чи інших підстав. У разі часткового виконання рішення зміна загальної суми стягування не допускається, а лише ця стягнена сума береться стягувачем і господарським судом до уваги і зараховується в подальшому виконанні.

За відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини пропущення строку господарським судом не визнані поважними, заява про видачу дубліката наказу не може бути задоволена. Таким чином, дія строку давності при виконанні судових рішень виявляється в тому, що наказ господарського суду втрачає чинність і не підлягає виконанню.

Відповідальність за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду

Одним із важливих чинників виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду є їх обов'язковість для підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також для посадових осіб. З метою запобігання невиконанню рішень, ухвал, постанов господарського суду чинне законодавство передбачає відповідальність за ухилення від виконання підприємством, установою чи організацією, яким ці документи або наказ подані до виконання.

Згідно з ч. 5 ст. 83 ГПК України господарський суд має право стягувати в дохід державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від учинення дій, покладених судом на сторону. Про стягнення штрафу виноситься ухвала.

Встановлена відповідальність стосується підприємств, установ і організацій, які є сторонами в справі у випадку, якщо вони не виконують вимоги господарського суду, встановлені ним у процесі підготовки розгляду справи відповідно до ст. 65 ГПК України або в процесі розгляду справи відповідно до ст. 38, 66 ГПК України. Відповідальність може покладатися на сторону у справі за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови, лише винесених за результатами розгляду справи.

Під ухиленням від виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду на практиці розуміють такі дії чи бездіяльність, які свідчать про свідоме небажання виконати рішення, винесені судом у межах його повноважень. Доказами ухилення у вигляді дій можуть бути, зокрема, лист установи банку чи податкової інспекції про відмову від виконання наказу господарського суду, виконання його рішення, письмова відмова підприємства, установи чи організації від виконання покладеного на неї господарським судом обов'язку (наприклад, подання документів). Доказами ухилення від виконання у вигляді бездіяльності можуть бути залишення без розгляду та виконання наказів чи рішень господарського суду, якими підприємство, установа й організація зобов'язуються здійснити певні дії. Відсутність відповіді підприємства, установи чи організації, до яких звернені вимоги про їх виконання, не є доказом їх ухилення від виконання цих вимог. Передбачена ч. 5 ст. 83 ГПК України відповідальність може бути застосована лише у випадку точного встановлення факту невиконання визначених господарським судом вимог, який підтверджується відповідним чином Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник / Д. М. Притика,

М. І. Тітов, В. С. Щербина. - X. : Консум, 2001.- Ч. II. - С. 174..

Притягнення до зазначеної відповідальності не звільняє сторону від обов'язку виконати дії, покладені на неї господарським судом. Якщо сторона і після притягнення до відповідальності і далі ухиляється від виконання законних вимог господарського суду, то останній має право знову вирішити питання про застосування відповідальності. Слід мати на увазі, що ч. 5 ст. 83 ГПК України встановлює максимальний розмір штрафу, який може бути стягнений з винної сторони. Тому можна погодитися з думкою

М. І. Тітова про те, що при неодноразовому притягненні сторони до встановленої відповідальності загальний (сумарний) розмір штрафу не повинен перевищувати передбаченого цією статтею розміру. У кожному випадку стягнення штрафу господарський суд виносить відповідну ухвалу, яка може встановлювати конкретний строк виконання покладеного на сторону обов'язку Там само. - С. 175..

Відстрочення або розстрочення виконання судового рішення. Зупинення виконання судового рішення. Поворот виконання рішення, постанови

господарський суд рішення

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання на судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника та у надзвичайних випадках залежно від обставин справи може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб і порядок їх виконання.

Відстрочення - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Розстрочення означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, із певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатися господарським судом.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання в порядку й способом, раніше встановленим. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозміни форми виконання (грошової чи майнової), зазначеної в рішенні, тобто за відсутності в боржника майна в натурі, присудженого позивачеві, або грошових коштів, достатніх для покриття його заборгованості. Підставою цієї дії можуть бути конкретні обставини, пов'язані з неможливістю виконання сторонами рішення вчасно або встановленим господарським судом способом. Зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови може мати місце, наприклад, у випадках, коли боржник не виконує певних дій, зазначених у рішенні суду, або якщо в боржника відсутнє майно, яке він має віддати стягувачеві. У першому випадку суд може надати стягувачеві право виконати за рахунок боржника ці дії з подальшим поверненням витрат, а в іншому - стягнути вартість майна.

Згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочення чи розстрочення виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу й порядку виконання рішення, господарський суд має враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи.

При відстроченні або розстроченні виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів щодо забезпечення позову. Вони можуть бути застосовані як з ініціативи господарського суду, так і за заявою сторони або прокурора. Порядок застосування, перелік заходів щодо забезпечення позову та інші питання регулюються розділом X ГПК України.

Заяву про надання відстрочення, розстрочення, зміни способу й порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК України. Заявник має подати докази надіслання другій стороні копії цієї заяви та доказів на її обґрунтування. Сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви. Відстрочення, розстрочення або заміну способу та порядку виконання господарський суд за власною ініціативою чи за заявою сторони повинен здійснювати лише в тих випадках, коли є достатньо доказів про те, що у сторін із поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом, але, перш за все, має враховувати такі самі наслідки і для стягувача в разі затримання виконання рішення та не допускати їх настання.

Про відстрочення або розстрочення виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. У разі необхідності ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю. Ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови має бути виконана на підставі Закону України «Про виконавче провадження», тому відповідний наказ у такому випадку не видається Рекомендації Президії Вищого Господарського Суду України від 10.02.2004 р. № 04-5/212..

Питання про відстрочення або розстрочення виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених ст. 121 ГПК України, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочення або розстрочення, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочення або розстрочення, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали вирішує господарський суд першої інстанції.

Ухвала про відстрочення або розстрочення виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови має бути виконана на підставі ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», тому відповідний наказ у такому випадку не видається.

Мирова угода, укладена сторонами в процесі виконання судового рішення, затверджується виключно господарським судом першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали. Ця ухвала не може бути оскаржена у встановленому для інших ухвал порядку.

Суд касаційної інстанції на підставі ст. 121-1 ГПК України та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою має право зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Відповідна заява чи подання розглядаються колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала. Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала.

Питання про поновлення виконання судового рішення розглядається судом касаційної інстанції під час прийняття постанови, про що зазначається в постанові касаційної інстанції. Ухвала про поновлення виконання судового рішення може бути винесена після закінчення перегляду оскарженого судового рішення й ухвалення судом касаційної інстанції постанови.

Гарантією захисту майнових прав суб'єктів господарювання є передбачений ст. 122 ГПК України поворот виконання рішення, постанови господарського суду. Ця стаття регулює підстави та порядок повернення майна, грошових сум та інших предметів, одержаних стягувачем при скасуванні чи зміні рішення, згідно з яким вони були передані стягувачеві. Рішенню про повернення майна та інших предметів передує перегляд судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку або перегляд справи за нововиявленими обставинами. Повернення майна та інших предметів як наслідок перегляду справи може мати місце в разі ухвалення нового рішення про повну або часткову відмову в задоволенні позову чи припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду.

В основу повороту виконання покладене загальне положення цивільного права: особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи з підстав, що згодом відпали, зобов'язана повернути його. Поворот виконання спрямований на відновлення прав боржника, порушених виконанням рішення.

Апеляційна чи касаційна інстанція в резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення згідно з вимогами ст. 122 ГПК України.

Наказ про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості видається господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником або заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучене державним виконавцем.

Якщо не виконані рішення або постанови змінені чи скасовані і прийняте нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинене, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненим чи скасованим у відповідній частині рішенням, постановою.

При повороті виконання позивач зобов'язаний повернути відповідачеві гроші чи те майно, яке від нього одержав за скасованим рішенням. У разі неможливості повернення в натурі наказ суду має передбачати відшкодування вартості цього майна.

Питання для самоконтролю

Якими нормативними актами врегульоване виконання рішень господарських судів?

Назвіть учасників процедури виконання судових рішень.

Охарактеризуйте наказ господарського суду як виконавчий документ.

У чому сутність виконавчої діяльності?

Який установлено порядок видання дубліката наказу господарського суду?

У чому полягає відмінність між відстрочення та розстрочення виконання судових рішень?

Що розуміється під заміною способу й порядку виконання рішення господарського суду?

Яку передбачено гарантію захисту майнових прав суб'єктів господарювання?

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) учасники процесуальних правовідносин у виконавчому провадженні;

б) зміст виконавчого документа;

в) зміст наказу.

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР України. - 2001. - № 36. - Ст. 111.

Закон України «Про державну виконавчу службу» // ВВР України. - 1998. - № 36-37. - Ст. 243.

3. Закон України «Про виконавче провадження» // ВВР України. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України : Роз'яснення Президії ВГСУ від 28.03.2002 № 04-5/365 // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. - 2002. - № 17. - С. 24.

Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» : лист ВАСУ від 11.12.2000 р. № 01-8/739 // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 1. - С. 101.

Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році : Лист ВАСУ від 07.06.2001р. № 01-8/665 // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 3. - С. 155.

Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України : роз'яснення Президії Вищого Господарського Суду України від 28.03.2002 р. № 04-5/365 // Вісник господарського судочинства. - 2002. - № 3. - С. 82-84.

Про деякі питання практики застосування статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України : інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 19.03.2004 р. № 01-8/492 // Вісник господарського судочинства. - 2004. - № 2. - С. 133.

Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних з виконанням рішень, ухвал, постанов господарських судів : інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 21.07.2005 р. № 01-8/344 // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 5. - С. 76-93.

Навчальна література

Арбитражный процесc: учебник / под ред. проф.

М. К. Треушникова и проф. В. М. Шерстюка. - М. : ООО «Городец-издат», 2002. - 480 с.

Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / уклад. В. Е. Беляневич. - К. : Юстиніан, 2002. - 544 с.

Кононенко О. Правове забезпечення виконання судових рішень / О. Кононенко // Право України. - 1998. - № 9. - С. 16-18.

Кузь О. Визнання і виконання рішень іноземних судів і арбітражів / О Кузь, І. Обідна // Право України. - 2001. - № 9 - С. 71-75.

Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник /

Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина. - X. : Консум, 2001. - 432 с.

Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар / Д. М. Притика, М. І. Тітов,

В. М. Гайворонський. - X. : Консум, 2003. - 320 с.

Руденко М. Проблемні питання прокурорського нагляду за законністю виконання рішень арбітражних судів / М. Руденко // Право України. - 2000. - № 7. - С. 43-46.

Тітов М. Про деякі проблеми виконавчого провадження / М. Тітов // Право України. - 1999. - № 11. - С. 64-67.

Фурса С. Я. Виконавче провадження в Україні : навчальний посібник / С. Я. Фурса, С. В. Щербак. - К. : Атіка, 2002. - 480 с.

Фурса С. Я. Законодавство України про виконавче провадження: наук.-практ. коментар / С. Я. Фурса, С. В. Щербак. - К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2004. - 976 с.

Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право України : підручник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос,

В. П. Нагребельний. - Суми : Університетська книга, 2006. - 331с.

Размещено на Allbest.ru