Досудове врегулювання господарських спорів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Господарсько-правова відповідальність підприємств

Більшість учасників господарських правовідносин зацікавлена в правомірній поведінці - як власній, так і своїх контрагентів. Це відповідає і моральним засадам суспільства, і прагматичному ставленню до будь-якої справи, адже застосування будь-якої юридичної (у т. ч. господарсько-правової) відповідальності має для правопорушника негативні наслідки. Проте відсутність правопорушень - це ідеальний, а не реальний стан суспільного (у т. ч. економічного) життя. Причини різні:

- низька правосвідомість частини учасників господарського життя, зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок захисту власних інтересів;

- наявність недоліків у чинному законодавстві (прогалин, застарілих норм, нестабільності), що, як наслідок, не забезпечує адекватного сучасного стану економічних відносин правового регулювання;

- прийняття необґрунтованих нормативно-правових актів без відповідного прогнозування результатів їх застосування та збалансованого врахування найбільш типових інтересів основних учасників господарського життя;

- неправомірна поведінка (у т. ч. зловживання своїм становищем) посадових осіб уповноважених державних органів (податкових, контролюючих тощо) та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарського життя, які змушені застосовувати самозахист, нерідко при цьому порушуючи його межі;

- нестабільність господарського життя, особливо поява в ньому непередбачуваних явищ, у т. ч. різкі зміни в правовому регулюванні;

- безпечність, некомпетентність частини учасників господарського життя, у результаті чого приймаються рішення (зобов'язання), укладаються договори, заздалегідь приречені на невдачу;

- інші чинники.

Відповідно до ст. 216 ГК України відповідальність за правопорушення, здійснене у сфері господарювання, полягає в застосуванні до правопорушників правового впливу (санкцій) на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законодавчими актами чи договором. Застосування господарських санкцій має гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, підприємств і держави.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.

До родових ознак слід віднести:

- юридичну підставу - закон;

- фактичну підставу застосування господарсько-правової відповідальності - правопорушення;

- зміст - негативні наслідки, яких зазнає порушник (застосовуються до порушника);

- можливість застосування державного примусу для покладення на порушника господарсько-правової відповідальності.

Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в господарських правовідносинах виявляються специфічно. Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), але й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), у якому конкретизуються передбачені законом штрафні санкції (якщо закон установлює межу - мінімальну чи максимальну - або не забороняє сторонам самостійно визначати розмір чи різновид певних санкцій) або встановлюються не передбачені законом санкції за конкретні порушення договірних зобов'язань (за відсутності відповідних заборон у законі).

Правопорушення як фактична підстава юридичної відповідальності в господарському праві також має свої особливості. Відомо, що класичним складом правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки; негативних наслідків такої поведінки; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативних наслідків; вина правопорушника. Проте в господарському праві наявність усіх чотирьох елементів є необхідною для застосування, як правило, однієї форми відповідальності - відшкодування збитків. У інших випадках достатньо наявності лише протиправної поведінки, а в разі застосування штрафних санкцій - ще й вини. Частиною 2 статті 218 ГК України закріплюється принцип презумпції вини: учасник господарських відносин повинен нести відповідальність за порушення встановлених законом або договором зобов'язань, якщо не доведе, що ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення або належне виконання договірних зобов'язань виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності).

Сама протиправна поведінка як основний елемент складу господарського правопорушення може виражатися в конкретному факті (нестача поставленої продукції) або в такому загальному результаті господарської діяльності, що визначається законом як негативний (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування).

Господарсько-правова відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, забезпечується державним примусом. Однак цей примус може виявлятися в різний спосіб: явно (винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань штрафних санкцій) та/або приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту; відмова від пролонгації договору на новий термін з огляду на порушення іншою стороною договірних зобов'язань впродовж строку дії договору).

Характерними ознаками господарсько-правової відповідальності є:

- сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);

- юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори;

- фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду господарсько-правової відповідальності;

- презумпція вини порушника та особливість визначення вини (про що мова йтиме далі);

- суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськими договорами);

- спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майно порушника й лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація);

- змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що позначаються на економічних інтересах порушника;

- порядок застосування - залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності:

а) судовий або претензійно-позовний (ст. 222-223 ГК України);

б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку

(ст. 235-237 ГК України);

в) спеціальний - уповноваженими органами (ст. 238 ГК України).

Господарсько-правова відповідальність - це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

Досудове врегулювання господарських спорів

Основна мета досудового врегулювання господарських спорів - усувати або попереджати негативний вплив на виробництво з боку контрагентів підприємства шляхом застосування до них правових норм.

Відповідно до ст. 5 ГПК України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту своїх прав. Досудове врегулювання спору можливе також за умови волевиявлення кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК України, якщо інше не встановлено чинним на території України законодавством, що регулює конкретний вид господарських відносин.

Пред'являючи претензії, одне підприємство вказує іншому на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровільно, посилаючись при цьому на нормативний акт і фактичні обставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо підприємство-контрагент задовольняє пред'явлену претензію, то відпадає потреба передавати справу для розв'язання до судових органів.

Претензійна робота на підприємстві спрямована на вирішення завдань:

- відновлення порушених прав та захист законних інтересів підприємства;

- виявлення причин та умов невиконання завдання і зобов'язання, виготовлення продукції неналежної якості, крадіжок майна, безгосподарності та інших порушень;

- попередження порушень державної, планової, договірної дисципліни та чинного законодавства;

- поліпшення економічних показників господарської діяльності підприємства;

- відшкодування за рахунок винних осіб завданих підприємству збитків.

Практика юридичних служб визначила загальні методи й прийоми претензійної роботи, її організаційні форми. На кожному підприємстві повинен бути виданий наказ або інструкція про порядок організації та ведення претензійно-позовної роботи, де визначався б підрозділ або посадова особа, що має підготувати претензію в разі порушення договору. Цей підрозділ або посадова особа мають право вимагати від інших підрозділів матеріали, необхідні для пред'явлення претензій або підготовки відповіді на неї.

До функцій юридичної служби належать: контроль за правильністю претензійної роботи; підготовка керівництву пропозицій щодо усунення недоліків у претензійній роботі підрозділів і посадових осіб.

На кожному підприємстві мають бути організовані належна реєстрація та облік претензій і позовів, що, по-перше, забезпечує зберігання документів, а по-друге, дає змогу періодично аналізувати стан справ на підприємстві: установлювати причини пред'явлення претензій, рівень їх задоволення і на цій основі розробляти необхідні пропозиції та заходи щодо їх усунення. Як правило, на підприємстві претензії та позови реєструють юридичні служби шляхом журнальної форми ведення обліку. В першому журналі ведеться облік претензій і позовів, пред'явлених підприємством, у другому - пред'явлених до підприємства.

Підприємства, що порушили майнові права та законні інтереси інших підприємств, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії, якщо пред'явлення її передбачене договором. Якщо пред'явлення претензії не передбачене договором, сторона, права якої порушені, має право за їх захистом звернутися безпосередньо до господарського суду, якщо інше не передбачено законом.

Підприємства, права і законні інтереси яких порушені, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначають:

1) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення та номер претензії;

2) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

3) вимоги заявника;

4) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

5) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах або належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії із зазначенням про це в претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається під розписку (додатки Е-М).

Претензія розглядається в місячний строк, який відраховується з дня одержання претензії, якщо інше не передбачено договором.

У тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право повторної перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються впродовж двох місяців, якщо інше не передбачено договором.

Якщо до претензії не додані всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому хід строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

Під час розгляду претензії підприємства та організації за необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявника повідомляється в письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначають:

1) повне найменування й поштові реквізити підприємства, яке дає відповідь, та підприємства, якому надсилається відповідь; дату й номер відповіді; дату й номер претензії, на яку дається відповідь;

2) коли претензію визнано повністю або частково - визнану суму, номер і дату платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

3) коли претензію відхилено повністю або частково - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти й документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

4) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявнику мають бути повернуті оригінали документів, одержаних із претензією, а також надіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується уповноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку (додатки Н, П).

Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума.

Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.

У практиці претензійно-позовної роботи найчастіше розглядаються претензії, що виникають через:

- порушення договорів поставки продукції (товарів), сировини і матеріалів, устаткування і машин;

- порушення договору перевезення вантажів залізницею, морським, річковим, повітряним та автомобільним транспортом;

- невиконання або неналежне виконання договору підряду;

- порушення умов надання підприємством різних послуг;

- розірвання договорів оренди майна і землі.

Узагальнення й аналіз результатів розгляду судових справ, вироблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків є одним із функціональних обов'язків юридичних служб. Систематично юридична служба повинна аналізувати претензійну роботу та узагальнювати її результати. Така робота має плануватися. Узагальнення результатів дає змогу визначити та здійснити заходи з усунення недоліків у господарській діяльності підприємства. У загальному аналізі, де розкриваються невиробничі витрати підприємства, підбиваються підсумки роботи з відшкодування збитків шляхом отримання грошових сум за пред'явленими претензіями. Поряд із цим юридична служба поглиблено вивчає окремі категорії справ.

Особливу увагу на підприємстві слід приділяти категоріям справ, що викликають найбільше занепокоєння. Вивчивши й узагальнивши претензійну та судову практику за окремими категоріями справ або підбивши підсумки цієї роботи за певний період, юридична служба подає матеріали з відповідними висновками і пропозиціями керівництву підприємства.

Матеріали узагальнення претензійної роботи рекомендується обговорювати на засіданнях керівництва підприємства. При цьому роботу з підготовки цих матеріалів слід виконувати разом із працівниками відповідних служб і структурних підрозділів з метою поглибленого вивчення причин спорів.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори:

- про визнання договорів недійсними;

- про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій;

- про стягнення заборгованості за опротестованими векселями;

- про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ;

- про звернення на заставлене майно.

Урегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору (додатки Ф, Х), відповідають на неї не пізніше ніж за 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Слід погодитися з думкою М. І. Тітова, що на сьогодні не можна визнати обґрунтованими підстави для відміни претензійного порядку врегулювання господарських спорів. Добровільне погашення боргів має стати обов'язковим процесом у діяльності керівника як державного, так і приватного підприємства. Збереження процедури досудового врегулювання господарських спорів є додатковою гарантією невтручання державних органів у господарську діяльність підприємств, а також реальною допомогою в зростанні правосвідомості підприємців. Збереження досудового врегулювання господарських спорів надалі ефективно допомогло б підприємцям у встановленні надійних партнерських відносин, що, безумовно, впливало б і на темпи переходу до ринкової економіки.

Не викликає жодного сумніву також і думка автора про те, що тільки з поглибленням ринкових перетворень, суттєвим зростанням правосвідомості підприємців, коли честь фірми для них буде важливішою, ніж сумнівний прибуток, а також із появою інших об'єктивних чинників може виникнути потреба в зміні процесуальних відносин, зокрема, у введенні альтернативного порядку досудового врегулювання деяких категорій господарських спорів та розширенні переліку спорів, що можуть розглядатися господарським судом без додержання сторонами обов'язкового досудового врегулювання.

Претензії, що випливають із договору перевезення.

Це означає встановлення претензійного порядку врегулювання спорів, що випливають із порушення перевізником договору перевезення. У разі недотримання цього порядку позови відповідних осіб до перевізника не підлягають розгляду у судовому порядку.

Згідно з транспортним законодавством претензії можуть пред'являтися впродовж шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - впродовж 45 днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її впродовж трьох місяців, а щодо претензії з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів транспорту за одним документом, - упродовж шести місяців і претензії щодо сплати штрафу або премії - впродовж 45 днів.

Транспортні статути і кодекси передбачають імперативне правило, відповідно до якого передача права на пред'явлення претензії іншим юридичним особам або громадянам не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником одержувачу, вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником і вантажоодержувачем своїм вищим організаціям (ст. 133 Статуту залізниць України, ст. 160, 163 Статуту автомобільного транспорту Української РСР).

Спеціальні нормативно-правові акти, що регулюють перевезення на окремих видах транспорту, визначають момент початку перебігу претензійних строків, а також особу, яка має право пред'являти претензію до перевізника, і порядок пред'явлення претензій.

Так, згідно зі ст. 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення претензій і позовів до залізничного перевізника мають: у разі втрати вантажу - відправник (за умови пред'явлення вантажної квитанції і документів із відміткою станції про неприбуття вантажу і документів, що свідчать про кількість і вартість вантажу); у разі нестачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач (за умови подання накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість вантажу); у разі прострочення доставки вантажу - одержувач (за умови подання накладної).

У разі прострочення доставки вантажу право на пред'явлення до залізниці претензій і позовів має зазначений у накладній одержувач вантажу.

Згідно з ч. 2 ст. 925 ЦК позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від останнього відповіді у місячний строк.

Це правило деталізоване в транспортних статутах і кодексах. Зокрема ст. 136 Статуту залізниць України передбачає, що позови до залізниць можуть бути пред'явлені лише або в разі повної чи часткової її відмови задовольнити претензію, або в разі неотримання від залізниці відповіді у встановлений строк - у двомісячний термін з дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді.

До вимог, що випливають з договору перевезення вантажу, застосовується позовна давність в один рік з моменту, який визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) - ч. 3 ст. 925 ЦК.

Позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних із перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Спори, що виникають з договору перевезення, у тому числі в прямому міжнародному залізничному сполученні, у яких одним із відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом і Правилами пред'явлення та розгляду претензій покладено розгляд претензії. Згідно з параграфом 6 статті 29 Угоди претензії пред'являються компетентним органам залізниць, перелік яких наведений у додатку 19 до Угоди. Під терміном "залізниця" Угода розуміє всі залізниці однієї держави. Додаток № 19 до Угоди визначає таким компетентним органом в Україні Головне комерційне управління Укрзалізниці. Водночас необхідно мати на увазі, що наведений у п. 19 названого додатка перелік претензій, які розглядаються цим компетентним органом, є невичерпним. Отже, претензії та позови, що виникають з інших правових підстав, ніж зазначені в згаданому п. 19 (зокрема, про стягнення в порядку регресу на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" виплаченої страховиком суми відшкодування за договором страхування вантажу в міжнародному перевезенні), мають пред'являтися та подаватися до відповідних залізниць, а не до органу, зазначеного в додатку 19 до Угоди.

Радою з питань залізничного транспорту держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав 26-27 травня 1994 р. затверджено Інструкцію з актово-претензійної роботи на залізницях держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки. Відповідно до параграфа 133 Інструкції з актово-претензійної роботи в разі, коли згідно з транспортними документами вантажоодержувачем (вантажовідправником) є структурна одиниця об'єднання (підприємства), яка не має статусу юридичної особи, з претензією до залізниці має право звернутись об'єднання (підприємство) без оформлення переуступки такого права переуступним написом. Згадана Інструкція не вимагає наявності переуступного напису і в тих випадках, коли з претензією до залізниці за дорученням об'єднання (підприємства) звертається структурний підрозділ, який не є юридичною особою. Такий підрозділ разом із документами, що обґрунтовують претензію, повинен додати до претензії належним чином завірений витяг із положення про структурний підрозділ, доручення або нормативний акт об'єднання (підприємства), які свідчать про надання підрозділові права на пред'явлення претензії до залізниці.

досудовий господарський законний

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР України. - 2001. - № 36. - Ст. 188.

2. Господарський кодекс України // ВВР України. - 2003. - № 18, 19, 20, 21-22. - Ст. 144.

3. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів" // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 5. - С. 8-10.

4. Закон України "Про транспорт" // ВВР України. - 1994. - № 51. - Ст. 446.

5. Закон України "Про автомобільний транспорт" // ВВР України. - 2001. - № 22. - Ст. 105.

6. Закон України "Про залізничний транспорт" // ВВР України. - 1996. - № 40.

7. Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 27.06.08 р. № 01-8/383/1.

8. Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про оренду землі: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 06.06.08 р. № 01-8/354.

9. Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 29.11.07 р. № 01-8/917.

10. Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин: Рекомендації Вищого Господарського Суду України від 28.12.07 р. № 04-5/14.

11. Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого Господарського Суду України від 29.05.02 р. № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею": Роз'яснення Вищого Господарського Суду України від 29.09.08 р. № 04-5/225.

12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 р. № 1-2/2002.

13. Статут залізниць України // Офіційний вісник України. - 1998. - № 14. - С. 548.

14. Статут автомобільного транспорту УРСР.

15. Бакалінська О. Актуальні проблеми захисту ділової репутації суб'єктів господарювання у конкурентному праві України // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 7. - С. 8-11.

16. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: навч.-метод. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 248 с.

17. Беляневич О. Про форми захисту прав суб'єктів господарювання // Українське комерційне право. Науково-практичний журнал. - К., 2007. - № 8. - С. 62-69.

18. Вінник О.М. Господарське право: курс лекцій / О.М. Вінник. - К.: Атіка, 2005. - 624 с.

19. Горевий В.І. Організація юридичної служби на підприємстві: навчальний посібник / В.І. Горевий. - 2-ге вид., випр. і доп. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. - 319 с.

20. Горевий В.І. Окремі питання щодо участі юридичних служб підприємств в економіко-правовому механізмі природокористування й охорони довкілля / В.І. Горевий // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - С. 92-95.

21. Горевий В.І. Участь юридичної служби у відшкодуванні збитків, заподіяних суб'єкту господарювання (підприємництва) контрагентами / В.І. Горевий, А.М. Куліш // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 10. - С. 39-42.

22. Долгополов А.М. Організація юридичної служби на підприємствах / А.М. Долгополов. - К.: МАУП, 2000. - 72 с.

23. Домбровський С.Ф. Організація правової роботи та юридичного обслуговування підприємств, установ, організацій. - Х.: Консум, 2005. - 396 с.

24. Кройтор В.А. Претензии и иски в практике разрешения хозяйственных споров: научн.- практ. пособие / В.А. Кройтор. - Х.: Эспада, 2001. - С. 73-152.

25. Медведєв А. Особливості відповідальності за порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 9. - С. 44-47.

26. Минюк Д. Юридична відповідальність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні та порядок її застосування // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 6. - С. 84-87.

27. Олександров Д. Правові аспекти, що виникають при купівлі-продажу об'єктів промислової власності у складі цілісного майнового комплексу // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 4. - С. 112-116.

28. Притика Д.М. Арбітражний процес: навч. посібник / Д.М. Притика, М.І. Тітов, В.С. Щербина. - Х.: Консум, 2001. - 432 с.

29. Харитонов Є.О. Цивільне право України: підручник / Харитонов Є.О, Саніахметова Н.О. - К.: Істина, 2005. - С. 609-611.

30. Чернадчук В.Д. Господарське процесуальне право України: підручник. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. -331 с.

31. Щербина В. Проблеми захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання (матеріально-правовий та процесуальний аспект) / В. Щербина // Українське комерційне право: науково-практичний журнал. - К., 2007. - № 8. - С. 12-20.

Размещено на Allbest.ru