Загальні положення методики протидії злочинам

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ МЕТОДИКИ



1. Поняття, система, структура та елементи методики протидії злочинам як третьої частини криміналістики

Методика протидії злочинам як четверта частина криміналістики є сукупність інтегрованих знань про гласні технічні засоби й загальні правила поводження з ними, тактичні прийоми проведення окремих процесуальних і позапроцесуальних дій чи їх комбінацій, у т. ч. у поєднанні із негласними заходами, а також про гласні методичні рекомендації із проведення кожної зі стадій протидії окремим видам і групам злочинів чи протидії такого роду діянням при особливих обставинах у вигляді загального чи часткового алгоритму дій правоохоронця із ведення цієї протидії.

У теорії криміналістики слід розрізняти поняття методу і методики. Під методами криміналістики маються на увазі способи практичного здійснення чого-небудь, досягнення певних результатів (їх комплекси), спрямовані на отримання, оцінку та використання доказів з метою встановлення істини по кримінальній справі. Методика -- це сукупність методів (їх система), в якій вони пов'язані між собою і підпорядковані певній меті розслідування злочинів.

Класично у літературі структуру криміналістичної методики поділяють на два розділи частини, це загальні положення методики протидії злочинам та часткові методики протидії окремим видам і групам злочинам чи при здійсненні такої протидії при особливих обставинах.

Перший розділ методики включає дані вивчення загальних закономірностей організації і здійснення протидії злочинам, об'єкт дослідження, завдання, принципи і структура криміналістичної методики, її місце у системі криміналістики, загальної характеристики структури часткових методик протидії окремим видам і групам злочинам чи при здійсненні такої протидії при особливих обставинах, а також їх наукову обґрунтованість і взаємозв'язок цих методик з іншими галузями знань.

Другий розділ даної частини криміналістики складають часткові методики протидії окремим видам і групам злочинам чи при здійсненні такої протидії при особливих обставинах, які розробляють відповідно до потреб практики, необхідні методичні рекомендації, вироблені на основі загальних положень криміналістичної методики.

Однак, фактично структуру методики протидії злочинам можна представити у більш широкому розумінні наступним чином:

1. Загальна методика протидії злочинам.

2. Базисна методика протидії окремим видам чи групам злочинів.

3. Часткова методика протидії (алгоритм практичних дій правоохоронця) певному злочину.

4. Базисна методика протидії злочинам при особливих обставинах.

5. Часткова методика протидії (алгоритм практичних дій правоохоронця) з певним злочином за особливих обставин.

6. Часткова методика проведення певної стадії протидії (алгоритм практичних дій правоохоронця) окремим видам чи групам злочинів.

7. Часткова методика проведення певної стадії протидії (алгоритм практичних дій правоохоронця) окремим видам чи групам злочинів за особливих обставин.

Елементи загальної методики протидії злочинам:

1. Криміналістична характеристика.

2. Типові ситуації і версії.

3. Обставини, що підлягають доказуванню за даною категорією кримінальних справ за предметом доказування (базисний, спеціальний, частковий предмет доказування).

4. Загальні положення взаємодії правоохоронця та інших суб'єктів процесу протидії злочинам цього виду чи групи між собою, з населенням та з різними громадськими установами.

5. Особливості використання спеціальних знань; версіювання, організації і планування, а також методичні рекомендації зі здійснення кожної із стадій процесу протидії злочинам цього виду чи групи, у т. ч. й особливостей подолання протидії цьому процесу.

Сутність загальної методики протидії злочинам полягає в тому, що вони стосуються кожної з часткових методик протидії окремим видам і групам злочинів, коли останні деталізують положення перших уже в контексті алгоритму практичних дій правоохоронця у протидії певній групі чи виду злочинів або у протидії такого роду діянням за певних особливостей - із організованими злочинами, замовними злочинами, зі злочинами неповнолітніх, із злочинами психічно хворих осіб та ін.

Кожна базисна методика протидії окремим видам чи групам злочинів або протидії такого роду діянням за особливих обставин має складатися із спеціальних часткових методик проведення кожної зі стадій протидії злочинам. Наприклад, базисна методика протидії вбивству чи заподіянню тілесних пошкоджень має складатися із низки таких спеціальних часткових методик, як:

1. Методика виявлення латентних вбивств чи заподіяння тілесних пошкоджень.

2. Методика припинення вбивства чи заподіяння тілесних пошкоджень, що буває дуже рідко, але не виключається й така ситуація. Тоді буде замах на вчинення цього злочину, якщо вдасться завадити настанню смерті чи заподіянню тілесних пошкоджень.

3. Методика розкриття вбивства чи заподіяння тілесних пошкоджень.

4. Методика досудового розслідування вбивства чи заподіяння тілесних пошкоджень.

5. Методика судового розгляду чи перегляду або слідчого вирішення кримінальної справи про вбивство чи заподіяння тілесних пошкоджень.

6. Методика виконання судового чи слідчого рішення у кримінальній справі про вбивство чи заподіяння тілесних пошкоджень.

7. Методика проведення роботи до зняття чи погашення судимості зі звільненим після відбуття покарання за вбивство чи заподіяння тілесних пошкоджень.

8. Методика проведення інших заходів із попередження вбивства чи заподіяння тілесних пошкоджень.

Кожна з названих методик має вбирати в себе відповідні теоретичні, технічні й тактичні положення курсу криміналістики, а також відповідні процедурні положення та положення інших суміжних із криміналістикою юридичних наук, які мають претендувати на складання відповідної часткової методики протидії окремим видам чи групам злочинів, а точніше - алгоритму практичних дій правоохоронця із протидії певній групі чи виду злочинів або з протидії такого роду правопорушенням за певних особливих обставин.

Вказані часткові методики (алгоритми практичних дій) мають лише теоретичне значення. Практично значущими є лише аналогічні алгоритми практичних дій правоохоронця щодо певної категорії вбивств чи заподіяння тілесних пошкоджень та, залежно від конкретної ситуації на момент отримання повідомлення про готування або вчинення вбивства або заподіяння тілесного пошкодження чи про приховування слідів такого роду діянь, зокрема:

1. Методика виявлення латентного неочевидного навмисного вбивства без обтяжуючих обставин.

2. Методика припинення триваючого неочевидного навмисного вбивства без обтяжуючих обставин та ін.

Науковці мають на основі використання наявних теоретичних положень базисної методики і, головне, якнайширшого узагальнення практики здійснення методики протидії певній групі чи виду злочинів розробити комп'ютерні часткові методики - алгоритми постадійних практичних дій правоохоронців по кожній із стадій протидії певній групі чи виду злочинів та у кожній реально можливій криміналістичній ситуації (слідчій, судовій, експертній, захисній, обвинувальній тощо) за кожним із різновидів чи групою злочинів, коли введення основних показників такої ситуації надавало повну характеристику сутності, послідовності та інших закономірностей роботи з особистісними чи речовими джерелами доказів та інших відомостей (по суті, алгоритму практичних дій правоохоронця) по певному злочину.

У міру зміни криміналістичної ситуації, відповідної зміни вихідних відомостей та введення цих відомостей у таку комп'ютерну програму мав би видаватися скерований алгоритм практичних дій правоохоронця. Поки що такого стану справ протидії злочинам немає і правоохоронці вимушені керуватися лише загальними методиками протидії окремим видам та групам злочинів (якість яких у переважній більшості випадків достатньо сумнівна, оскільки вони містять в собі, як правило, самі загальні і нерідко надумані та відірвані від фактично існуючої практики положення) та покладатися на власний практичний досвід.

2. Сутність та елементи криміналістичної характеристики злочинів

Криміналістична характеристика злочинів - це певна сукупність ознак суспільно небезпечного діяння в цілому чи певного виду або групи злочинів, які допомагають представити це діяння як криміналістичну категорію і скласти основу алгоритму практичних дій правоохоронця у протидії злочинам взагалі або певній групі чи виду злочинів, протидії такого роду діянням за особливих обставин.

Злочини як певні категорії кримінального права можна охарактеризувати і з кримінально-правової точки зору, що зокрема, зроблено у класифікації власне злочинів на основі родового й видового об'єкта злочинів. Власне ця класифікація покладена в основу структуризації Особливої частини КК України та інших держав, а криміналісти її обрали для відповідної класифікації часткових методик протидії окремим видам і групам такого роду діянь.

Злочин як суспільне явище вивчається й іншими юридичними науками, які намагаються надати йому свою характеристику. Наприклад, кримінологічна характеристика злочинів побудована на виділенні особливостей причинно-наслідкових ознак.

Аналогічно криміналістичній характеристиці будується й оперативно-розшукова характеристика злочинів, куди, окрім елементів власне криміналістичної характеристики, додаються й певні особливості здійснення протидії злочинам за допомогою складових частин негласної методики здійснення такої протидії.

Призначення криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона сприяє розробці базисних і часткових методик протидії окремим видам і групам злочинам чи за певних особливих обставин і, перш за все, побудові алгоритму дій правоохоронців в кожній із таких часткових методик.

Елементами криміналістичної характеристики окремих видів і груп злочинів є:

1. Поширеність злочину. Тобто розповсюдження тих чи інших діянь у певних регіонах чи в певних місцях регіону та ін.

2. Типові слідчі ситуації і способи готування чи вчинення злочину або приховування слідів цього діяння.

Спосіб вчинення злочину визначає криміналістичну ситуацію, в якій може вчинятися це діяння, причини настання певного наслідку та ін. Різноманітність прикладів способів вчинення вбивства та причин настання смерті людини викладені, зокрема, в методиці протидії вбивствам (вбивство скоєне за допомогою отруйних речовин, електроструму, вбивство скоєне задушенням, вбивство через дію низької або високої температури та ін..).

Аналогічним чином можна проаналізувати ситуацію способів вчинення та причини настання наслідків і по всім іншим суспільно небезпечним діянням.

3. Характеристика об'єкта суспільно небезпечного посягання.

Як вже підкреслювалося, за родовим та видовим об'єктом побудована Особлива частина КК України та інших країн. Тому при характеристиці об'єкту треба виходити з того, у якому розділі знаходиться певний злочин, наприклад, у розділі І «Злочини проти основ національної безпеки України» чи у розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров'я особи» та ін. Можлива подальша деталізація об'єктів злочинного посягання, виходячи із конкретизації об'єкту злочинного посягання за розділом або ще далі - з обставин вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння.

4. Узагальнена характеристика:

4.1. Переслідуваного (особа злочинця).

Система ознак особи злочинця включає дані демографічного характеру, деякі моральні властивості і психологічні особливості. Вони охоплюють загальні демографічні ознаки (стать, вік, місце проживання, роботи або навчання, професія, фах, освіта та ін.), дані про спосіб життя, риси характеру, навички і схильності, зв'язки і стосунки. Особа злочинця -- це поняття, що виражає сутність особи, яка вчинила злочин. У цьому зв'язку можна говорити про типові ознаки особи, схильної до вчинення тих або інших видів злочинів (це стосується, в першу чергу, професійної та організованої злочинності). Узагальнені дані про найбільш поширені мотиви злочину дозволяють визначати коло потреб злочинця, що штовхнули його на вчинення злочину, і тим самим встановлювати основні напрями досудового розслідування та проведення інших стадій протидії даному злочину.

Аналогові таблиці із становлення злочинця, тобто фактично із розкриття злочину, розробив наприкінці 70-х років минулого століття горьківський прокурор-криміналіст Л. Г. Відонов, який отримав за це науковий ступінь кандидата юридичних наук без захисту кандидатської дисертації. Нажаль, його ідея не знайшла подальшого розвитку і на сьогодні ці таблиці вже надто застарілі та потребують відповідного удосконалення на основі найширшого узагальнення існуючої практики по кожному із видів злочину, який тісно пов'язаний із матеріальними слідами про особу злочинця та потерпілого, що залишаються в оточуючій обстановці місця діяння.

Хоча в криміналістиці й розпочаті певні спроби дослідити особу неповнолітнього злочинця, особу злочинця з аномаліями психіки, особу найманого вбивці, особу маніяка та ін., але деталізація цих положень та їх значимість ще далека від ідеї Відонова. Останнім часом вивчаються поведінка особи злочинця в групі, складі організованого злочинного формування, вплив лідера на інших учасників, в основу чого варто було б також покласти ідею Відонова.

4.2. Потерпілого.

Система ознак, що стосуються особи потерпілого, має таку ж складну структуру, як й система ознак переслідуваної особи (загальні демографічні ознаки: стать, вік, місце проживання, роботи або навчання, професія, фах, освіта та ін.; дані про спосіб життя, риси характеру, навички і схильності, зв'язки і стосунки). Але дані про потерпілого включають також відомості про його віктимність (схильність деяких людей становитися внаслідок низки обставин жертвою певних злочинів).

Існує зв'язок між особливостями особи потерпілого та особи злочинця, певна вибірковість у діях останнього. Наявність і характер зв'язків і стосунків між потерпілим і злочинцем впливають на мету, мотив, місце, час, способи вчинення і приховування злочину, що власне й відображене в згаданих таблицях Відонова.

4.3. Типових годин вчинення певних злочинних діянь (доби, року).

Встановлення часу вчинення злочину має важливе криміналістичне значення. Час впливає на всі етапи виникнення, існування, отримання, оцінки та використання доказів та інших видів відомостей. Урахування впливу часового чинника в процесі досудового розслідування та проведення інших стадії протидії злочинів дозволяє:

а) визначити час діяння злочину;

б) встановити часові зв'язки між фактами;

в) з'ясувати черговість діянь чи подій або фактів;

г) обчислити тривалість різних діянь та ін.

Діяння злочинця характеризуються певною вибірковістю в часі. Зокрема, квартирні крадіжки в багатьох випадках вчиняються у денний час, коли господарі квартири знаходяться на роботі, а кишенькові крадіжки -- в години пік (ранок і вечір), коли пасажирами переповнений громадський транспорт. Обрання часу вчинення злочину пов'язано з тим, що в певний час об'єкт менше охороняється, відсутні власники домоволодіння або квартири, існує мала ймовірність бути поміченим тощо.

У розслідуванні та для проведення інших етапів протидії злочинів можуть мати значення і певні проміжки часу, періоди, коли відбуваються злочини (період сезонних робіт, період збирання врожаю овочів або фруктів, період тих або інших заготівель, період здавання будинку в експлуатацію та ін.) злочин криміналістика інсценування дезінформація

4.4. Типових місць скоєння злочину.

Місце вчинення злочину як елемент криміналістичної характеристики дозволяє відповісти на запитання, де вчинено злочин? Місцем учинення злочину можуть бути квартира, будинок, вулиця, місце вживання спиртних напоїв, безлюдне місце, поле та ін. Важливе значення мають і ті місця, де здійснювалося підготування до вчинення злочину чи залишені сліди, пов'язані зі злочинним діянням, або приховані їх ознаки.

При розслідуванні та проведенні інших етапів протидії багатьом злочинам слід враховувати:

а) місце, де відбувалися підготовчі дії до вчинення злочину;

б) місце безпосереднього вчиненого посягання;

г) місце приховування слідів злочину, знарядь і засобів його вчинення, предмета злочинного посягання.

Ознаки місця злочину визначаються видом посягання та його способу. Так, крадіжка може бути вчинена із магазина, складу або з іншого сховища, контейнера поїзда або вантажного автомобіля, індивідуальної квартири або приватного будинку.

Крім того, відомі так звані кишенькові крадіжки. Взаємозв'язок місця вчинення злочину і способу злочинного посягання може виступати кваліфікаційною ознакою, визначати підвищену суспільну небезпечність (наприклад, передбачений ч. 3 ст. 187 КК України розбій, поєднаний із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище).

4.5. Обстановки та інших об'єктивних ознак злочину в контексті підготовки до цього діяння, вчинення суспільно небезпечних дій та приховування їхніх слідів.

Обстановка місця вчинення злочину -- частина матеріального середовища, що включає, крім ділянки території, сукупність різних предметів, поведінку учасників діяння, психологічні стосунки між ними.

Обстановка як сукупність матеріальних об'єктів на місці скоєння злочину відображає механізм злочинного діяння, особливості діянь злочинця та інших учасників. Криміналістичні ознаки обстановки можуть мати взаємно зумовлені зв'язки з іншими елементами криміналістичної характеристики (способом злочину, часом, місцем та ін.).

5. Типовий механізм слідоутворення.

Тобто для кожного виду злочину притаманний свій індивідуальний механізм утворення слідів (наприклад, при вбивстві шляхом удушення на шиї потерпілого обов'язково буде присутня странгуляційна борозна, при скоєнні ДТП обов'язковою є наявність гальмівного шляху та ін.).

Не всі перелічені елементи працюють однаково в різних видах чи групах злочинів. Одні з них набувають першорядного значення, інші, навпаки, відходять на другий план або навіть відсутні (наприклад, існують злочини, які не мають певного місця їх вчинення або в яких відсутня особа потерпілого).

Елементи криміналістичної характеристики злочинів пов'язані між собою. Вони мають кореляційні зв'язки (ймовірні залежності).

За наявності одних ознак слідчий може припустити наявність інших (наприклад, за слідами, залишеними на місці діяння, можливо припустити професійні навички злочинця, його вік, стать, наявність аномалій психіки та ін.). У цьому полягає значущість криміналістичної характеристики, її практична роль.



3. Поняття і різновиди приховування злочинів, їх інсценування. Виявлення дезінформації і способи її подолання

Поняття протидії боротьбі зі злочином розкривається через цілеспрямовані чи випадкові дії або бездіяльність зацікавлених та інших непричетних до цього діяння осіб на те, щоб:

1. Дане діяння не було встановлено взагалі.

2. Чи було встановлено через деякий час.

3. Були встановлені неправдиві відомості про факти чи обставини:

3.1. Діяння злочину у цілому.

3.2. Або окремі сторони цього суспільно небезпечного діяння.

3.3. Чи відомості про будь-які інші факти та обставини, які можуть сприяти правильному вирішенню кримінальної справи.

Різновиди протидії боротьбі зі злочинами поділяються за:

1. Проявом на:

1.1. Внутрішню протидію боротьбі зі злочином, тобто зі сторони учасників злочину, частіше за все зі сторони переслідуваного (який перешкоджає досудовому розслідуванню та іншим етапам протидії певному злочину задля уникнення відповідальності) чи, не виключно, зі сторони потерпілого (який може здійснювати таке перешкоджання з метою уникнути розповсюдження небажаних про нього відомостей, наприклад про зґвалтування) або свідка, який протидіє боротьбі зі злочином, допомагаючи цим самим переслідуваному або потерпілому із названих міркувань або діє самостійно із-за бажання не приймати участь у слідстві (щоб його не відволікали, з остраху помсти зі сторони переслідуваного чи розповсюдження про нього небажаних відомостей та ін..).

1.2. Зовнішню протидію боротьбі зі злочином, коли слідству перешкоджають інші зацікавлені особи, наприклад родичі переслідуваного чи потерпілого з аналогічних міркувань.

2. Характером зацікавленості дій чи бездіяльності на:

2.1. Зацікавлену протидія боротьбі зі злочином, тобто усвідомлювана та вмотивована протидія.

2.2. Випадкову протидію боротьбі зі злочином, тобто неусвідомлювана протидія, коли об'єктивно особа своїми діями чи бездіяльністю протидіє боротьбі з певним злочином, але не усвідомлю і переслідує іншу мету (наприклад на городі певної особи був скоєний злочин, припустимо заподіяння тілесних ушкоджень, але ця особа не знаючи про дане діяння зорала даний город, зруйнувавши цим самим всі наявні сліди).

Протидія боротьбі зі злочинами може проявлятися у:

1. Приховуванні діяння злочину в цілому.

2. Приховуванні окремих обставин чи елементів діяння злочину.

3. Неправдивих відомостях про будь-які значущі для кримінальної справи факти та обставини.

4. Інших різновидах протидії процесу боротьби зі злочином.

Класифікація способів приховування злочину за характером діяння:

1. Приховування у формі дії.

2. Приховування у формі бездіяльності.

Класифікація приховування за стадією діяння злочину:

1. Приховування обставин готування до злочину.

2. Приховування обставин безпосереднього здійснення злочину.

3. Приховування обставин процесу приховування слідів та інших елементів діяння злочину.

4. Приховування інших значущих для кримінальної справи фактів та обставин.

Інсценування - створення штучними матеріальними слідами враження про вчинення такого правомірного чи неправомірного діяння у цілому або його окремих елементів, якого чи яких фактично здійснено не було.

Класифікація способів інсценування злочину за:

1. Змістовною стороною:

1.1. Приховування від правоохоронців матеріальних слідів діяння злочину та інших речових джерел (речей, документів).

1.2. Знищення матеріальних слідів діяння злочину та інших речових джерел (речей, документів), наприклад, замивання слідів крові

1.3. Маскування матеріальних слідів діяння злочину та інших речових джерел (речей, документів), тобто, їх приховування іншими матеріальними змінами (наприклад, зафарбування слідів крові на підлозі або переїзд транспортом трупу людини попередньо вбитої в іншому місці, щоб замаскувати вбивство під дорожньо-транспортне діяння).

1.4. Фальсифікація, тобто, створення матеріальних змін (слідів) іншого, ніж того діяння, що реально мало місце, у т.ч. замість суспільне небезпечного діяння наявності іншого злочину (наприклад, розбризкування слідів крові з трупу людини не в місці скоєння злочину, а в іншому, непричетному до даного злочину, місці) або, навіть, проступку.

В окремих випадках можливе інсценування й ідеальних слідів, наприклад маскування ідеальних слідів шляхом повідомлення інших правдивих відомостей, в числі множинності яких необхідні правдиві відомості маскуються і не сприймаються слідчим.

2. Метою створення:

2.1. Видимості скоєння іншого злочину у цілому.

2.2. Видимості скоєння приховування окремих сторони (елементів) злочину.

2.3. Видимості скоєння проступку.

2.4. Видимості скоєння правомірного діяння.

2.5. Видимості скоєння злочину для приховування фактично скоєного адміністративного, дисциплінарного, цивільного чи господарського проступку або його окремих сторін (елементів).

За гл. 25 КПК України передбачаються особливості досудового розслідування кримінальних проступків, а першим параграфом гл. 30 даного кодексу - такий особливий порядок провадження у суді першої інстанції, як спрощене провадження щодо кримінальних проступків. У той же час, поява кримінальних проступків поряд зі злочинами поки-що до прийняття Кодексу про кримінальні проступки є мертве народженим, а головне таким, що суперечить існуючій загально визнаної позиції із поділу правопорушень на злочини і проступки, що значно удосконалено у новій доктрині правопорушень, яка передбачає поділ всіх правопорушень на макроправопорушення (злочини, паразлочини, квазізлочини, квазіпаразлочини, паранещасні випадки, нещасні випадки) та мініправопорушення (адміністративні, дисциплінарні, цивільні та господарські проступки, парапроступки, квазипроступки, квазіпарапроступки, параказуси, казуси). З огляду на це, про можливість введення в наукову мову кримінального і кримінального процесуального права та криміналістики нового виду проступків - кримінальних проступків, говорити ще зарано.

2.6. Видимості скоєння злочину для приховування дійсного правомірного діяння або його окремих сторін (елементів).

2.7. Видимості скоєння без мети приховування будь-яких діянь (юридичних фактів).

2.8. Створення неправдивого уявлення про окремі сторони (елементи) реально скоєного злочину.

3. Суб'єктом, який здійснив інсценування:

3.1. Одним чи групою переслідуваних або його співучасників.

3.2. Сторонньою особою за власною ініціативою.

3.3. Сторонньою особою на прохання переслідуваного.

3.4. Сторонньою особою на прохання потерпілого.

3.5. Сторонньою особою на прохання інших зацікавлених осіб.

3.6. Спільно переслідуваним чи потерпілим і сторонньою особою.

4. Місцем здійснення інсценування:

4.1. На місці скоєння злочину.

4.2. На місці скоєння окремих сторін (елементів) злочину.

4.3. В іншому місці.

5. Часом здійснення інсценування:

5.1. До скоєння злочину чи проступку або правомірного діяння.

5.2. У процесі скоєння злочину чи проступку або правомірного діяння.

5.3. Після скоєння злочину чи проступку або правомірного діяння.

6. Об'єктом інсценування:

6.1. Злочину.

6.2. Адміністративного, дисциплінарного, цивільного чи господарського проступку.

6.3. Правомірного діяння.

6.4. Окремих сторін (елементів) злочину чи проступку або правомірного діяння.

6.5. Нещасного випадку.

7. Змістом інсценування:

7.1. Тільки матеріальних слідів.

7.2. Тільки ідеальних слідів.

7.3. Одночасно матеріальних та ідеальних слідів.

7.4. Кожний з вказаних слідів чи одночасно обох груп слідів разом із дезінформаційною поведінкою осіб.

7.5. Аналогічно разом із неправдивими відомостями (дезінформацією - негативними ідеальними слідами).

8. Строком дії інсценування, яке розраховане на те, що діяння злочину буде:

8.1. Зовсім приховано.

8.2. Виявлено тільки через певний проміжок часу.

Ознаки інсценування:

1. Виявлення присутності матеріальних чи ідеальних слідів діяння або одночасно обох груп слідів.

2. Відсутність слідів дійсного діяння.

3. Присутність слідів реально здійсненого діяння, але які не відповідають умовам дійсної ситуації своїм зовнішнім виглядом, кількістю, якістю тощо.

Неправдиві відомості (дезінформація) як спосіб протидії подоланню злочинів проявляється у цілеспрямованому чи випадковому даванні особистісними джерелами правоохоронцям відомостей про факти та обставини діяння злочину чи про інші значущі для кримінальної справи факти та обставини в цілому або про його окремі сторони чи елементи, які не відповідають дійсності, або утаювання правдивих відомостей про такого роду факти чи обставини, їх окремі сторони чи елементи.

Класифікація дезінформації за:

1. Видом діяння із представлення такого роду відомостей:

1.1 Активна форма дезінформації.

1.2. Пасивна форма дезінформації.

2. Характером дезінформації:

2.1. Обвинувальна дезінформація.

2.2. Виправдувальна дезінформація.

2.3. Нейтральна дезінформація.

2.4. Змішана дезінформація.

3. Причинами дезінформації:

3.1. Вплив певних осіб.

3.2. Бажання уникнути участі у процесі протидії злочину.

3.3. Особиста зацікавленість.

3.4. Наявність психічних і фізичних вад або певних особливостей сприйняття і передачі відомостей.

3.5. Негативне ставлення до правоохоронців, потерпілого, переслідуваного або інших суб'єктів процесу протидії злочинам.

3.6. Самообмова.

Основні способи подолання протидії процесу боротьбі злочину:

1. Певна тактика слідчого огляду, допиту, очної ставки (одночасного допиту двох і більше осіб), пред'явлення для впізнання, слідчого експерименту, перевірки та/чи уточнення показань на місці та інших процесуальних дій.

2. Пред'явлення викривальних доказів.

3. Демонстрація можливостей судових експертиз та інших процесуальних дій.

4. Переконання.

5. Раптовість.

6. Обмовлення.

7. Вичікування.

8. Припинення брехні.

9. Відволікання уваги.

10. Форсування чи інерція темпу проведення допиту чи іншої процесуальної дії.

11. Застосування допустимих легенд («психологічних пасток») та інших тактичних прийомів подолання протидії процесу боротьбі злочинам.

12. Активне застосування під час проведення певних процесуальних дій контррозвідувальних прийомів.

13. Оперативне супроводження процесу боротьбі злочинів.

14. Активна оперативно-пошуково-розшукова розвідувальна чи контррозвідувальна діяльність.

Можливості використання мікрооб'єктологічних та одорологічних відомостей для викриття фактів інсценування та інших способів приховування діяння злочину у цілому чи його окремих обставин, а також дезінформації полягає в тому, щоб виявити негативні сліди діяння злочину, тобто такі матеріальні чи, не виключно, ідеальні зміни (трас, субстанцій), які не відповідають робочій версії, тобто таких:

1. Яких не повинно було бути, якщо діяння розвивалося за робочою версією. Наприклад, в одному з випадків наявність мікрочасток скла в структурі одягу потерпілого свідчила про те, що потерпілий спочатку був вбитий, а потім переслідуваний розбив скло, прибрав видимі частинки скла і не помітив та і не міг помітити наявність на одязі мікрочасток скла в структурі одягу потерпілого.

2. Які повинні були б бути за робочою версією. Зокрема, в одному випадку відсутність мікрочасток розпилу дужки замка свідчило про те, що замок був розпилений в іншому місці і принесений у такому ж стані вже на місця діяння - інсценування крадіжки як способу приховання дійсного триваючого розкрадання матеріальних цінностей зі складу.

Запитання для самоконтролю

1. Які завдання покликана виконувати криміналістична методика?

2. Яка структура методики протидії злочинам?

3. Яке співвідношення мають між собою криміналістична характеристика злочинів та кримінально-правова характеристика?

4. В чому полягає призначення кожного з елементів криміналістичної характеристики злочинів?

5. Що таке протидія боротьбі зі злочином та які існують її різновиди?

6. Зазначте, у яких діяннях може проявлятися протидія боротьбі зі злочинами.

7. Які існують способи інсценування як способу приховування злочинів?

8. В чому полягає суть дезінформації?

Размещено на Allbest.ru

...