Загальні положення тактики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТАКТИКИ



1. Поняття, система та завдання тактики

Процесуальний закон не регулює всі тактичні прийоми, які необхідно застосовувати в конкретній слідчій ситуації з метою розкриття злочинів, - виконання цього завдання покладено на криміналістичну тактику.

Тактика як третя частина криміналістика має на основі пізнання сутності, послідовності та інших закономірностей роботи з особистісними й речовими джерелами кримінальних відомостей розробити способи та інші пов'язані з цим категорії з найбільш ефективного, раціонального та якісного проведення окремих процесуальних дій чи їх комбінації, у т. ч. із оперативними заходами, у контексті здійснення кожної зі стадій протидії окремим видам і групам злочинів.

Виходячи із міждисциплінарного поділу практичних дій в кримінальному судочинстві, у загальному плані можна розглядати такі розділи (спеціальні часткові вчення) криміналістичної тактики:

1. Слідча тактика.

2. Судова тактика.

3. Експертна тактика.

4. Захисна тактика.

5. Обвинувачувальна тактика.

Дві останні тактики охоплюють найбільш ефективні, раціональні та якісні способи та інші проблеми і категорії проведення дій із захисту та обвинувачення не тільки відповідно адвокатом і прокурором, а й іншими суб'єктами кримінального судочинства, коли в першому випадку захисні дії можуть проводити переслідуваний, його законні та інші представники, цивільний відповідач та його представник, треті особи та ін., а у другому - потерпілий, його представник, цивільний позивач та його представник, треті особи та ін.

У структурному аспекті в тактиці вирізняють два розділи (система криміналістичної тактики):

1. Загальні положення (загальна частина).

2. Тактика провадження окремих слідчих, судових та експертних дій (спеціальна частина).

Структура загальних положень тактики:

а) вчення про криміналістичну версію;

б) планування розслідування та його організація;

в) основи різних видів діяльності правоохоронців та їх взаємодії.

Другий розділ тактики містить положення про тактичні прийоми проведення окремих слідчих, судових та експертних дій та їх комбінації Завдання тактики є такими:

1) надання допомоги працівникам слідства, дізнання науково-обґрунтованими рекомендаціями щодо організації та планування розслідування, взаємодії всіх учасників протидії злочинам, щоб ефективно, раціонально та якісно використовувати наявні сили і засоби;

2) розробка комплексу положень і конкретних тактичних прийомів, що підвищують ефективність процесуальних дій слідчого за умов різноманітних ситуацій;

3) розробка рекомендацій для переборення протидії слідству і судові з боку зацікавлених осіб чи тих, хто помиляється;

4) з урахуванням сучасних умов новим завданням є напрацювання комплексу тактичних прийомів і організаційних заходів щодо забезпечення збереження і стійкості вже отриманих доказів та їх джерел, зокрема захист і охорона від різноманітного тиску (загроз життю і здоров'ю) свідків, потерпілих, експертів, часто слідчих і суддів; збереження джерел доказів (речових доказів, документів) тощо.

Джерела тактики ґрунтуються на відповідних дисциплінарних зв'язках криміналістики, але мають й свої особливості, що стисло може бути представлено таким чином:

1. Наука кримінального судочинства в контексті правових приписів щодо регламентації проведення окремих процесуальних дій, спосіб найбільш раціонального, ефективного та якісного проведення та іншого категоріального забезпечення яких і має розробити тактика.

2. Психологія юриспруденції (удосконалена традиційна судова чи юридична психологія), яка має надати тактиці психологічну основу для розробки тактичних прийомів та інших категорій і проблем роботи з особистісними джерелами кримінальних відомостей.

3. Кримінологія, у якої тактика запозичує для розробки своїх категорій положень причинно-наслідкових характеристик злочину та осіб, які у це діяння були втягнуті, тощо.

4. Логіка, яка надає тактиці для відповідної переробки категоріальний апарат, у першу чергу, гіпотезу в контексті розвитку часткового вчення про версії, процедуру мислення у процесі встановлення особистісних і речових джерел кримінальних відомостей, отримання від особистісних джерел та через особисте чи експертне дослідження трасосубстанцій чи вивчення документів, узагальнюючої оцінки і використання доказів та інших видів відомостей в кримінальному доведенні тощо.

5. Теорія оперативно-розшукової діяльності, система якої також передбачає тактику, що дає можливість обом тактикам - криміналістичній та оперативно-розшуковій узгоджено розробляти категоріальні положення і спільні проблеми у контексті поєднання найбільш ефективного, раціонального та якісного способу та іншого категоріального забезпечення проведення комбінації процесуальних і позапроцесуальних дій та негласних заходів в контексті протидії злочинам.

6. Наука організації управління і праці, положення якої є основою для розробки тактикою основ організації і планування різних стадій і дій із протидії злочинам.

Зв'язок тактики з іншими частинами криміналістики полягає в тому, що тактика в розробці своїх положень бере за основу категорії попередніх частин цієї науки - теорії і техніки і, у свою чергу, надає основу для розробки технікою відповідних технічних засобів і загальних правил поводження з ними, які можна було б застосовувати найбільш ефективно, раціонально та якісно.

У межах заключної частини базового спеціального курсу криміналістики - методики - взаємозв'язок криміналістичної тактики і методики протидії окремим видам злочинів визначається тим, що рекомендації тактики реалізуються тільки через методику протидії злочинам з урахуванням специфічних рис конкретного виду суспільно небезпечного діяння.

2. Тактичний прийом і вимоги щодо його допустимості

Спеціальними частковими вченнями та основними категоріями тактики є тактичний прийом, тактична ситуація, тактичне рішення та тактична комбінація.

Під тактичний прийомом більш правильно розуміти законний спосіб найбільш якісного, раціонального й ефективного проведення окремої процесуальної чи позапроцесуальної дії або негласного заходу чи комбінації цих дій і заходів у контексті виконання певних завдань кримінального судочинства у частині протидії злочинам.

Криміналістична тактика розробляє такого роду спосіб лише в контексті проведення процесуальних і позапроцесуальних дій та в комбінації цих дій між собою, а також із негласними заходами.

Найбільш науково і практично значущими виглядають такі класифікації тактичних прийомів:

За суб'єктом і сферою його здійснення:

1. Тактичний прийом проведення процесуальних дій (огляд, допит, обшук, слідчий експеримент та ін.).

2. Тактичний прийом проведення інших процесуальних дій (складання обвинувального акту, призначення справи до розгляду, призупинення чи поновлення провадження, запит документів, застосування запобіжних заходів та ін.).

3. Тактичний прийом проведення позапроцесуальних дій або оперативно-розшукового заходу (отримання пояснень, опитування, прочісування місцевості, засіка та ін.).

2. За складністю:

2.1. Простий тактичний прийом, тобто найбільш ефективний, раціональний та якісний спосіб проведення окремої процесуальної або гласної позапроцесуальної дії чи оперативного-розшукового заходу.

2.2. Тактична комбінація, тобто найбільш ефективний, раціональний та якісний спосіб спільного проведення декількох процесуальних або позапроцесуальних дій чи оперативно-розшукових заходів як однієї дії чи заходу, спрямованої на досягнення спільної мети.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог.

Вимоги, що пред'являються до тактичного прийому:

1. Законність тактичного прийому.

2. Наукова обґрунтованість тактичного прийому.

3. Доступність тактичного прийому.

4. Етичність тактичного прийому.

5. Вибірковість тактичного прийому.

6. Доцільність тактичного прийому

Законність як принцип застосування тактичних прийомів полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати основним правовим актам, що регламентують використання технічних і тактичних прийомів, а саме Конституції України, КПК України, законам і підзаконним актам, що регламентують застосування цих прийомів. Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також й те, що він не може суперечити закону.

Наукова обґрунтованість, під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі його формування. Розробка тактичних прийомів ґрунтується на даних різних наук -- психології, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін. Проте вимога науковості цим не вичерпується. Вона перш за все визначає природу тактичного прийому.

Наукова обґрунтованість передбачає:

1) науковість прийому за джерелом його походження;

2) відповідність прийому сучасному стану науки;

3) можливість наукового передбачення результатів використання прийому.

Допустимість, тобто застосування тактичних прийомів повинно бути простим і надійним. Вдавання до них не повинно завдавати проблем слідчим, оперативним співробітникам, суддям, експертам. Тактичний прийом (за суттю і способом застосування) не повинен виходити за межі професійних знань і навичок спеціалістів у певній галузі спеціальних знань. Інакше він перестає бути тактичним прийомом криміналістики, а стає прийомом із тієї галузі знань, яку представляє відповідний спеціаліст, експерт.

Етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не можуть містити елементи неправдивих відомостей, введення особи в оману, справляння такого впливу на психіку людини, що тягне за собою негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо.

Вибірковість як спроможність вирішувати тактичні завдання у певних ситуаціях. Ситуативний характер прийомів залежність їх від обставин, що виникають під час провадження досудового чи судового слідства в цілому або при проведенні окремих слідчих (судових) чи експертних дій, зумовлює потребу в опрацюванні найрізноманітніших тактичних прийомів.

Доцільність тактичного прийому виражається значенням реального досягнення можливого результату від його застосування відносно витрачених сил, засобів і часу. Використання тих чи інших прийомів повинно бути раціональним та ефективним. Але при цьому слід пам'ятати, що доцільним визнається тільки те, що є законним.

Дотримання перелічених вище умов використання тактичних прийомів полягає не в тім, щоб зводити проблему до їх обов'язковості чи необов'язковості. Адже обов'язковим є той прийом, який оцінений законодавцем як найбільш ефективний і раціональний у конкретному випадку розслідування діяння чи судового розгляду справи.

Тактика - це не просто вільний, а насамперед правильний вибір. Причому вибір, учинений на законодавчих засадах, оскільки критерієм правильності цього вибору є перевірений досвід науково обґрунтованої практики. Хоч висування умов до тактичних прийомів і робить дії слідчого чи судді обмеженими, але це не означає відсутність їх свободи при здійсненні ними слідчих (судових) дій. Насправді ж свобода вибору у них залишається, оскільки це випливає з інтересів з'ясування істини по справі.

Загальними функціями тактичних прийомів можуть бути пізнавальна, прогностична, комунікативна, регулятивна. Розглянемо кожну з них окремо.

Пізнавальна функція тактичних прийомів пов'язана із отриманням доказових відомостей при виконанні окремих процесуальних дій. Тактичні прийоми за своєю сутністю повинні сприяти пізнанню, переслідувати мету ефективного, раціонального та якісного проведення слідчих, судових чи експертних дій. Пізнавальна функція складається із застосування таких прийомів, які відповідно до мети дії сприяють отриманню криміналістично значущих відомостей та встановленню істини по справі.

Прогностична функція тактичних прийомів дозволяє слідчому (судді) правильно обрати ті чи інші способи дії, домогтися реалізації мети процесуальної дії. Ця функція охоплює три основні напрями передбачення:

1) власних дій слідчим (суддею);

2) дій інших учасників процесу розслідування діяння (судового розгляду справи);

3) можливості управління здійснюваною діяльністю.

Комунікативна функція проявляється у процесі спілкування слідчого (судді) з іншими учасниками в межах процесуальної дії (під час допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання та ін.). Ця функція тактичних прийомів включає такі напрями:

1) встановлення психологічного контакту;

2) управління спілкуванням з боку слідчого (судді);

3) справляння психологічного впливу на підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи іншу особу в процесі спілкування;

4) отримання слідчим (суддею) необхідних відомостей в процесі спілкування.

Регулятивна функція тактичних прийомів припускає можливість виявляти їх вплив на слідчу ситуацію та ситуацію процесуальної дії, змінювати їх. Правильно обраний тактичний прийом дає змогу регулювати ситуацію в потрібному напрямі (змінювати позицію учасників процесуальної дії, отримувати відомості про можливе місцезнаходження слідів злочину, способи їх приховування тощо). У процесі використання тактичних прийомів відбувається зміна ситуації, яку вони регулюють.

Тактичні прийоми обираються вільно та застосовуються на розсуд слідчого чи судді. Водночас треба враховувати можливості саме регулятивної функції тактичних прийомів, пов'язаної з відносною жорсткістю їх застосування.

3. Тактична комбінація та тактична ситуація, поняття та класифікація

Тактична комбінація це найбільш ефективний, раціональний та якісний спосіб спільного проведення декількох процесуальних або позапроцесуальних дій чи оперативно-розшукових заходів як однієї дії чи заходу, спрямованої на досягнення спільної мети.

Тактичні комбінації (складні тактичні прийоми) можна класифікувати за характером дій чи заходів, що їх утворюють:

1. Абсолютно однорідна тактична комбінація, яка забезпечує ефективне, раціональне та якісне проведення декількох процесуальних або позапроцесуальних дій чи оперативно-розшукових заходів одного виду, наприклад, декількох обшуків або низки позапроцесуальних дій у вигляді опитувань та ін.

2. Відносно однорідна тактична комбінація, яка забезпечує ефективне, раціональне та якісне проведення декількох різних або процесуальних дій (наприклад: допит, очна ставка, слідчий експеримент), або позапроцесуальних дій (опитування і отримання пояснень) або оперативно-розшукових заходів різних видів (наприклад: негласне накладання арешту на кореспонденцію та негласний огляд і виїмка кореспонденції).

3. Різнорідна тактична комбінація, яка забезпечує ефективне, раціональне та якісне проведення декількох процесуальних гласних і негласних слідчих розшукових дій, наприклад, оперативно-розшукова та слідча комбінація «взяття службової особи з поличним при одержанні неправомірної вигоди» (за ст. 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», ст. 368-2 Незаконне збагачення та ін. КК України).

На сьогодні КПК України дозволяє до внесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань заяви чи повідомлення про вчинення або підготовку злочину проводити, як виняток, лише огляд місця діяння, що принципово вирішує питання з проведенням лише процесуальних дій. Але все ж таки на внесення такого роду відомостей дається доба.

Цей підхід не знімає актуальності пропозиції автора про проведення протягом цього періоду будь-яких процесуальних дій чи їх комбінації, які спрямовані на невідкладне отримання доказів. Тому без проведення позапроцесуальних дій практично не можна обійтися до внесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань заяви чи повідомлення про вчинення або підготовку злочину.

Тактична ситуація - це стан та інша характеристика процесу та обставин протидії певному злочину на певний момент часу.

Тактичні ситуації більш правильно класифікувати за:

1. Суб'єктною сферою виникнення:

1.1. Слідча ситуація.

1.2. Судова ситуація.

1.3. Експертна ситуація.

1.4. Захисна ситуація.

1.5. Обвинувальна ситуація.

1.6. Оперативно-розшукова.

2. Характером взаємовідношень учасників:

2.1. Неконфліктна тактична ситуація.

2.2. Конфліктна тактична ситуація.

2.3. Гостро конфліктна тактична ситуація.

3. Часом виникнення:

3.1. Початкова тактична ситуація.

3.2. Проміжна тактична ситуація.

3.3. Кінцева тактична ситуація.

4. Можливістю досягнення мети:

4.1. Сприятлива тактична ситуація.

4.2. Несприятлива тактична ситуація.

4. Тактичне рішення і тактичний ризик

Тактичне рішення - це вольовий акт правоохоронця з приводу проведення із певним тактичним прийомом (прийомами) тих чи інших дій або заходів у конкретній тактичній ситуації.

Тактичне рішення складається з трьох частин:

1) інформаційної (полягає в аналізі та оцінці тактичної ситуації та її компонентів, процесуальних цілей та ін.);

2) організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та напрями взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних організаційних заходів тощо);

3) операційної (полягає у визначенні мети тактичного впливу, способів її досягнення, прогнозуванні результату реалізації рішення).

Оптимальне використання тактичних прийомів передбачає дослідження проблеми тактичного ризику.

У психології ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності, що полягає в невизначеності її результату та можливих несприятливих наслідках у разі неуспіху. Терміну «ризик» у психології відповідають три основні взаємопов'язані значення:

1) ризик як міра очікуваного неблагополуччя у разі неуспіху в діяльності, що визначається сполученням ймовірності неуспіху та ступеня несприятливих наслідків;

2) ризик як дія, що в тому чи іншому відношенні загрожує суб'єкту втратою (програшем, травмою, шкодою);

3) ризик як ситуація обрання одного з двох можливих варіантів дії: менш привабливого, але більш надійного, або більш привабливого, але менш надійного (результат якого проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслідками).

У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як виконання слідчим (суддею, експертом, захисником, обвинувачем) діяльності в умовах можливого виникнення негативних наслідків.

За ступенем локалізації ризик має поширюватися на:

1) проведення тактичних комбінацій зі здійснення слідчих (судових, експертних) дій та оперативно-розшукових заходів;

2) застосування системи тактичних прийомів в межах окремих процесуальних, інших процесуальних чи позапроцесуальних дій або оперативно-тактичних заходів;

3) використання окремих тактичних прийомів.

Складність прийняття рішень слідчим (суддею, експертом) зумовлена ступенем невизначеності ситуації, яка припускає настання неоднозначних наслідків -- позитивних чи негативних. Завдання полягає в тому, аби обрати позицію найменшого тактичного ризику, заздалегідь спрогнозувати негативні наслідки та передбачити заходи щодо їх попередження.

Тактичний ризик пов'язаний із ситуаційною зумовленістю - об'єктивними чинниками: відсутністю або недостатністю відомостей, наявністю суперечливих відомостей, що знижують можливість прогнозу процесу розслідування діяння (судового розгляду справи) або можливих ситуацій процесуальної, іншої процесуальної чи позапроцесуальної дії або оперативно-розшукового заходу тощо. Важливе значення для визначення того, чи є він необхідним, має слідча (судова, експертна, захисна, обвинувальна) ситуація, у т.ч. при проведенні певної процесуальної, іншої процесуальної чи позапроцесуальної дії або оперативно-розшукового заходу.

Тактичний ризик зумовлений також суб'єктивними чинниками: досвідом слідчого (судді, експерта, захисника, обвинувача) при оцінці отриманих відомостей, можливостями використання рефлексивного мислення (упереджуючого мислення у порівняні із мисленням особи, яка протистоїть слідчому, судді, експерту, захиснику, обвинувачу, оперативно-розшуковому працівнику), вмінням аналізувати та прогнозувати можливі ситуації.

При обранні тактики у ситуації тактичного ризику необхідно додержуватися таких положень:

1) прогнозувати можливе настання певних результатів як наслідок реалізації тактичного рішення;

2) варіювати доказовими відомостями;

3) визначати допустимість тактичного ризику в конкретній ситуації.

Найбільшу складність тактичний ризик має при проведенні тактичної комбінації, адже чим більша кількість дій і завдань входить до неї, тим ширший характер можливих негативних наслідків. Проводити тактичні комбінації доцільно у ситуаціях із незначним ризиком. Тактичний ризик може бути прогнозованим щодо окремої процесуальної, іншої процесуальної чи позапроцесуальної дії або щодо тактичних прийомів. Використання тих чи інших прийомів у ситуації тактичного ризику дозволяє слідчому (судді, експерту, захиснику, обвинувачу) регулювати її. Тут можна говорити про тактичну ситуацію дійсну, яка має місце, і ситуацію, що створена через використання певних прийомів та із отриманням у зв'язку з цим нових відомостей, тобто йдеться про тактичну ситуацію, що динамічно розвивається. тактичний комбінація злочин розслідування

Тактичний ризик може мати місце відносно системи прийомів у цілому (в разі ускладнень із визначенням ситуації або можливості несприятливої її зміни) або окремих її прийомів (унаслідок дефіциту необхідних відомостей). У процесі реалізації системи її тактичні прийоми наповнюються конкретним змістом відповідно до обставин злочину у цілому або щодо його окремих елементів. В умовах тактичного ризику окремі елементи системи можуть залишитися невитребуваними через наявність прогалин у відомостях або сумнів щодо їх якості.

Гнучкість та варіантність тактичних прийомів, їх взаємозамінність у багатьох випадках дозволяють пом'якшити ступінь тактичного ризику при провадженні окремої процесуальної, іншої процесуальної чи позапроцесуальної дії або тактичних прийомів. Здійснення систематизації тактичних прийомів, розробка та пропонування правоохоронцем типових систем дають змогу зменшити ступінь тактичного ризику.

Зниження або усунення ризику пов'язано з можливістю:

1) обрання комплексу тактичних прийомів, які є найдоцільнішими у відповідній тактичній ситуації;

2) заміни та використання іншої системи прийомів, якщо тактична ситуація буде недостатньо чітко прогнозована або система не працюватиме.



5. Слідчі версії і планування розслідування

Діяльність щодо протидії злочинам потребує чіткої організації та планування.

Організація протидії злочинам передбачає визначення і мобілізацію сил і засобів, створення оптимальних умов для проведення окремої процесуальної, іншої процесуальної чи позапроцесуальної дії або оперативно-розшукового заходу чи їх комбінації.

Керуючим суб'єктом організації розслідування є слідчий на стадії розслідування діяння та суддя на стадії судового розгляду справи.

Організація розслідування означає:

- своєчасну розробку узгодженого плану заходів місцевих правоохоронних органів;

- налагодження належної взаємодії у процесі розслідування між слідчим, оперативними працівниками і спеціалістами;

- забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою або слідчою бригадою;

- проведення регулярних оперативних нарад слідчо-оперативно-розшукової групи;

- налагодження систематичного обміну відомостями та звітністю про результати роботи слідчо-оперативної групи і кожного слідчого;

- забезпечення необхідних умов праці;

- забезпечення своєчасної розробки і виконання планів розслідування по кожній кримінальній справі;

- здійснення інших організаційних заходів для успішного розкриття, розслідування та іншої протидії злочинам.

Комплекс організаційних заходів щодо кримінальної справи має бути чітко визначеним, конкретним та детальним. Ці вимоги необхідно ретельно виконувати під час розслідування складних, багатоепізодних діянь із розподілом функцій між окремими слідчими і оперативно-розшуковими працівниками.

Розслідування злочинів вимагає високої організації слідчої роботи, у здійсненні якої великого значення набуває планування розслідування. Необхідність планування випливає з усієї сутності діяльності слідчого в розслідуванні злочинів, яка потребує організованості, швидкості.

Завданням кожного слідчого є вивчення наукових основ планування та впровадження їх у слідчу практику.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття, розслідування та іншої протидії злочинам, окреслення обставин, які підлягають з'ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних процесуальних, інших процесуальних і позапроцесуальних дій та оперативно-розшукових заходів. Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені за його допомогою.

До завдань планування досудового слідства належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття, розслідування та іншої протидії злочину;

2) забезпечення об'єктивності, повноти та всебічності розслідування;

3) своєчасне застосування технічних правил і тактичних прийомів з урахуванням особливостей кожної кримінальної справи;

4) забезпечення найбільш ефективного і раціонального поєднання оперативно-розшукових заходів і процесуальних, інших процесуальних і позапроцесуальних дій при розслідуванні;

5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату;

6) швидкість розслідування.

Процес встановлення об'єктивної істини при розслідуванні злочинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, визначатися ними.

До принципів планування належать:

1) точне, неухильне додержання законності при розслідуванні злочинів;

2) обґрунтованість плану розслідування;

3) індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблону;

4) динамічність планування.

План розслідування визначається слідчим залежно від обсягу матеріалу, який є в його розпорядженні.

Пізнання -- це діяльність, метою якої є отримання істинного знання (відомостей) про який-небудь об'єкт. Розслідування злочинів також має пізнавальний характер, однак його специфіка полягає в тому, що пізнання у цій сфері людської діяльності здійснюється у формі доказування. Докази отримують від особистісних джерела та шляхом дослідження речей чи вивчення документів через низку процесуальниз та інших процесуальних дій, а їх оцінка полягає у з'ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірці цих відомостей, встановленні їх вірогідності, представлення їх суб'єктам доказування.

Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії є різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез версії не мають на меті створення наукових теорій, а перевірка їх здійснюється у термін, встановлений для розслідування діяння чи судового розгляду справи.

Версія -- це обґрунтоване припущення про наявність та обставини розслідуваного діяння, дії чи бездіяльності конкретних осіб і наявність у цих діяннях складу певного злочину.

Методами побудови версій є їх логічні основи -- індуктивний чи дедуктивний метод, аналогії.

Побудова слідчих версій проходить такі етапи:

1) аналіз наявних відомостей;

2) висловлення припущення (саме версії);

3) виведення наслідків версії;

4) перевірка виведених наслідків (у цьому разі підтверджується або спростовується слідча, судова та інша криміналістична версія).

Слідча версія в її закінченому вигляді завжди є наслідком індукції або дедукції.

Індуктивні висновки -- умовивід від окремого до загального -- найчастіше застосовуються у випадках, коли слідча версія випливає із аналізу доказів, виявлених при провадженні окремих процесуальних, інших процесуальних і позапроцесуальних дій та оперативно-розшукових заходів. Тоді від встановлення окремих причин походження доказів шляхом індуктивного мислення слідчий доходить до загального припущення про характер і причини діяння злочину. В цьому разі індукція може бути неповною (при умовиводі досліджуються не всі факти діяння чи явища, а лише їх частина) або повною, яка передбачає висновки, що ґрунтуються на знанні необхідних ознак і причинних зв'язків окремих фактів діянь чи явищ. Так, від окремих доказів шляхом аналізу і розгляду їх у взаємозв'язку слідчий доходить до загального висновку про причетність певного суб'єкта до злочину.

Побудова версій дедуктивним шляхом передбачає як початковий момент загальні положення, встановлені у процесі розслідування злочину. Дедуктивний метод може мати місце при явно недостатній кількості виявлених у справі доказів. У цьому разі при побудові версій виходять не з аналізу певних доказів, а із загального припущення.

При схожій ситуації діяння злочину або окремих його обставин зі злочинами, які раніше розслідувалися, слідчі версії можуть виникати за аналогією. Висунення слідчих версій за аналогією може привести до позитивних результатів при розслідуванні злочинів.

Джерелами аналогії при конструюванні версій можуть бути:

1) оперативно-розшукові і слідчі узагальнені відомості щодо складу та способів учинення розкритих злочинів;

2) оперативно-розшукові і слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

3) загальні теоретичні положення, які ґрунтуються на узагальненні слідчої та оперативно-розшукової практики і дозволяють розбудувати певну кількість версій щодо конкретної категорії злочинів;

4) теоретичні узагальнення та власний досвід слідчого чи оперативно-розшукового працівника у розкритті злочинів.

У процесі конструювання слідчих версій за аналогією великого значення набуває аналіз способу вчинення злочину, оскільки він містить найбільш виразні сторони злочину.

Криміналістичні версії можуть бути класифіковані за такими підставами:

1) за обсягом понять версії поділяються на загальні (пояснюють зміст та сутність всього діяння) та часткові (пояснюють зміст окремих елементів діяння злочину).

2) за ступенем конкретизації версії поділяються на індивідуальні версії щодо певного злочину чи злочинів у цілому чи їх окремих елементів і типові версії.

Типові версії відображають видові ознаки злочину та найбільш типовий механізм діяння. Так, за наявності ознак крадіжки існують типові версії -- крадіжка чи інсценування; при виявленні пожежі -- підпал, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; при виявленні трупа -- вбивство, самогубство, нещасний випадок та ін.

3) за сферою використання версії поділяються на слідчі, оперативно-розшукові, судові та експертні. Ці версії, як правило, взаємопов'язані і можуть випливати одна з одної. Так, слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова -- зі слідчої, і навпаки.

Перевірка версій у розслідуванні зводиться до наступного. Слідчі версії перевіряються у процесі розслідування по можливості одночасно (кожна версія має свої специфічні та спільні з іншими версіями питання). При вирішенні питань про послідовність процесуальних, інших процесуальних та позапроцесуальних дій чи оперативно-розшукових заходів важливо насамперед планувати невідкладні дії чи заходи, віддаючи перевагу поміж них першочерговим, а потім -- дії, якими одночасно перевіряються декілька версій.

6. Основи різних видів діяльності правоохоронців та їх взаємодії

Правоохоронна діяльність має міждисциплінарний криміналістичний (процесуальний, позапроцесуальний) та оперативно-розшуковий характер і, разом з тим, однакову структуру в контексті криміналістичної та оперативної протидії злочинам.

Різновиди гласної правоохоронної діяльності із протидії злочинам у контексті криміналістичної (процесуальної, позапроцесуальної) діяльності може бути представлено таким чином:

1. Пошукова діяльність: знаходження особистісних чи речових джерел із невідомими індивідуальними ознаками).

2. Розшукова діяльність: знаходження такого роду джерел із відомими індивідуальними ознаками.

3. Отримувальна діяльність: отримання доказів та інших різновидів відомостей від особистісних і за допомогою речових джерел шляхом проведення окремих процесуальних дій чи їх комбінації, у т. ч.:

3.1. Розвідувальна діяльність: отримання відомостей, які навмисне приховуються від певної категорії головних суб'єктів кримінального судочинства, що в контексті криміналістичної діяльності здійснюється за допомогою певних тактичних прийомів у межах тих чи інших процесуальних чи позапроцесуальних дій, наприклад, при проведенні допиту, обшуку, перевірки та/чи уточнення показань на місці та ін.

3.2. Контррозвідувальна діяльність: створення перешкод для отримання іншими, ніж головні, суб'єктами кримінального судочинства вказаних вище відомостей, що здійснюється також за допомогою тактичних прийомів.

4. Дотримувальна діяльність: проведення інших процесуальних дій із дотримання процедури початку кримінального судочинства, досудового слідства, судового розгляду і перегляду кримінальних справ (судових, слідчих рішень) чи основ виконання судового або слідчого рішення, іншої процедури ведення протидії певному злочину (гласної правової регламентації протидії злочинам за допомогою складових части криміналістичної методики її ведення).

5. Забезпечувальна діяльність: проведення взаємопов'язаного версіювання, планування та організації процесу протидії певному злочину, інформаційно-довідкове, суб'єктне, матеріально-технічне, у т. ч. транспортне, комунікативне (засоби зв'язку) та інше забезпечення цієї діяльності.

6. Оцінювальна діяльність: визначення через аналітичну діяльність чи проведення при необхідності певних процесуальних і позаапроцесуальних дій або їх комбінації значущості, законності, допустимості й доброякісності доказів та інших відомостей, їх узгодженості й достатності в сукупності з іншими відомостями для розв'язання певного завдання щодо правильного вирішення кримінальної справи або іншого питання в контексті протидії певним діянням та злочинам.

7. Використовувальна діяльність: вибір доказових фактів, групування доказів та інших видів відомостей та оперування ними при обґрунтуванні чи спростуванні фактів та обставин предмета кримінального доказування і виділених доказових фактів як ланцюжкових тез цього доказування, прийнятті проміжного та остаточного процесуального чи іншого рішення.

8. Документувальна діяльність (фіксація у протоколі процесуальної дії чи у протоколі або журналі судового засідання ходу і результатів цієї дії або ходу і результатів судового засідання, складання інших процесуальних документів із приводу проведення процесуальної дії - протоколу оголошення про завершення досудового слідства і пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення, постанови слідчого про зупинення чи про поновлення провадження по кримінальній справі та ін.).

Дії із провадження із пошуку, розшуку, отримання, дотримання і документування:

- позапроцесуальні пошуково-розшукові дії у процесі досудового й судового слідства (опитування, оголошення розшуку, звернення через засоби масової інформації, переслідування за допомогою позалабораторного собаки-детектора, перехват, засіка, прочісування місцевості тощо).

- процесуальні дії (огляд, допит, обшук, пред'явлення для впізнання та ін.);

- інші процесуальні дії (внесення заяви чи іншого повідомлення про злочин в Єдиний реєстр досудових розслідувань, об'єднання кримінальних справ в одне провадження, виділення з кримінальної справи матеріалів іншої кримінальної справи або інших матеріалів; оголошення про завершення досудового слідства і пред'явлення матеріалів для ознайомлення, зупинення та поновлення досудового слідства тощо);

- документування (протоколювання, складання постанов, ухвал, обвинувального акта, обвинувального, виправдувального вироку та ін.).

Основні суб'єкти пошуково-розшукової діяльності стосовно кожної зі стадій процесу протидії злочинам:

- оперативний співробітник;

- слідчий (керівник органу досудового розслідування, прокурор);

- суддя, слідчий суддя;

- судовий виконавець;

- вихователь місць ув'язнення.

Вимоги щодо пошуково-розшукової діяльності:

а) оперативність (швидкість і безперервність пошуку чи розшуку);

б) замаскованість процесу підготовки та активність суб'єктів;

в) законність;

г) тактична й логічна обґрунтованість;

д) узгодженість дій учасників пошуково-розшукових заходів.

Запитання для самоконтролю

1. В чому полягає значення криміналістичної тактики як третьої частини криміналістики?

2. Що входить до системи криміналістичної тактики?

3. Які вимоги пред'являються до тактичного прийому

4. Що таке тактичний ризик?

5. Що таке криміналістична версія?

6. Які існують основні етапи роботи з версіями?

7. В чому полягають основні завдання планування протидії злочинам?

Размещено на Allbest.ru

...