Криміналістична ідентифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИМІНАЛІСТИЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ

1. Сутність і різновиди ідентифікації та її співвідношення із групофікацією

Зародження і формування часткового криміналістичного вчення про метод ідентифікації проходило поступово, коли С. М. Потапов одним із перших у 1940 р. намагався визначити сутність і принципи проведення в криміналістиці ідентифікаційного дослідження, яке на той час поєднувало в собі групофікацію та ідентифікацію, розглядаючи перший із методів початковим етапом ідентифікаційного дослідження.

Пізніше у 1969 р. М. В. Салтевський захистив докторську дисертацію «Теоретические основы установления групповой принадлежности в судебной экспертизе (методологические, правовые проблемы», у якій достатньо чітко провів розмежування групофікації (встановлення групової, видової чи родової належності) та ідентифікації як різних за суттю криміналістичних досліджень, визнавши сутність першого з методів у встановленні тотожності ознак зовнішньої будови певного твердого тіла з їх матеріально фіксованим відображенням на іншому твердому тілі, а групофікації - у порівняні, встановленні схожості двох і більше твердих тіл чи об'ємів сумативних утворень іншого агрегатного стану.

Так, у першу чергу, доцільно підкреслити, що сутність методу ідентифікації полягає в ототожненні:

1. Ознак зовнішньої будови одного твердого тіла чи певної групи такого роду об'єктів (трасоутворювальні об'єкти) за їх матеріально фіксованим відображенням (відбитком):

1.1. На поверхні іншого твердого тіла (матеріальний трасосприймальний об'єкт), наприклад, відбиток пальця руки на склі.

1.2. У структурі іншого твердого тіла (матеріальний трасосприймальний об'єкт), наприклад, при спилюванні номерів на двигуні автомобіля все одно у структурі металу двигуна залишаться набиті номерні знаки.

1.3. У свідомості (пам'яті) особистісного джерела (ідеальний трасосприймальний об'єкт).

2. Ознак зовнішності людини (трасоутворювальний об'єкт) за їх матеріально фіксованим відображенням (відбитком):

2.1. У свідомості (пам'яті) особистісного джерела (ідеальний трасосприймаючий об'єкт).

2.2. На інших носіях (матеріальні трасосприймаючі об'єкти), якими можуть бути фото-, рентгено- чи ультразвуковий або лазерний знімок, кіно-, відео- чи комп'ютерозапис, портрет, скультптурне зображення тощо.

Якщо казати простіше, то сутність ідентифікації полягає в ототожненні самого себе, а саме: ознак зовнішньої будови (для людини - ознак зовнішності) певного трасоутворювального об'єкта, яким може бути як будь-яке тверде тіло, так і власне людина, з цими ж ознаками, що відобразилися у вигляді матеріального чи ідеального відбитку у процесі взаємодії (а при утворенні ідеальних відбитків - при візуальному сприйнятті твердого тіла чи людини) на трасосприймаючому об'єкті, який, у свою чергу, також може бути матеріальним (інше тверде тіло) чи ідеальним (свідомість чи пам'ять особистісного джерела).

Останнє має місце при сприйнятті людиною як майбутнім особистісним джерелом будь-якого речового джерела кримінальних відомостей чи іншої людини, коли у свідомості (пам'яті) особистісного джерела утворюється ідеальний відбиток Ідеальні відбитки, на відміну від матеріальних, самі по собі за розмірами поділятися не можуть, оскільки ідеальний відбиток відображає лише ступіть ясності сприйняття і фіксації пам'яттю людини ознак зовнішньої будови твердого тіла чи ознак зовнішності людини, не залежно від розміру самих речових джерел. власне ознак зовнішньої будови цього твердого тіла чи ознак зовнішності цієї людини. При цьому саме кількість і якість цих ознак як у матеріальному, так і в ідеальному відбитку визначає, чи є можливість вийти на певний трасоутворювальний об'єкт (а значить, провести індивідуальну ідентифікації) або тільки на групу схожих за ознаками зовнішньої будови твердих тіл чи за ознаками зовнішності групи людей, що вже означатиме процес групової ідентифікації.

Індивідуальна ідентифікація певного твердого тіла чи конкретної людини можлива лише тоді, коли в такому матеріальному чи ідеальному відбитку відобразиться така кількісно-якісна сукупність цих ознак, що в дослідника (експерта, який проводить експертизу; особи, якій пред'явлено для впізнання певне речове джерело чи конкретна людини та ін.) виникає внутрішнє переконання в тому, що ця сукупність є неповторною і може бути залишеною лише конкретним трасоутворювальним об'єктом і не може бути наслідком взаємодії із будь-яким іншим об'єктом, як би він не був схожий на встановлюваний трасоутворювальний об'єкт. Наприклад, певний матеріальний відбиток візерунка пальця руки містить ознаки зовнішньої будови (мікродеталі візерунка у вигляді дельти, початку і закінчення папілярної лінії, їх злиття чи роздвоювання, розриву папілярної лінії, крапки чи фрагменту, містка, гачка, острівця тощо, чи, навіть, ультрамікродеталей у вигляді еджескопічних ознак папілярної лінії, тобто, випуклостей та вгнутостей бокової лінії папілярного гребінця та ін.) візерунка саме вказівного пальця правої руки гр. П., які відрізняються від зовнішньої будови візерунків будь-якого іншого пальця рук цього і будь-якого іншого громадянина. У такому разі і кажуть про індивідуальну ідентифікацію, яка дозволяє встановити певний індивідуальний трасоутворювальний об'єкт.

Аналогічно при сприйнятті будь-якого речового джерела, у т. ч. і іншої людини, у пам'яті сприймаючого суб'єкта (майбутнє особистісне джерело кримінальних відомостей) невідмінно відображаються у вигляді ідеальних відбитків ознаки зовнішньої будови цього речового джерела чи ознаки зовнішності цієї людини, за якими особистісне джерело пізніше у процесі слідчої чи судової дії «пред'явлення для впізнання» може впізнати саме це речове джерело чи саме цю людину. І впізнання буде позитивним лише тоді, коли ідеальні відбитки будуть містити відображення достатньої кількості індивідуальних ознак речового джерел чи людини, щоб впізнаючий (особистісне джерело) впевнено міг сказати, що саме це речове джерело чи саме цього громадянина він раніше бачив або що поміж пред'явлених йому речових джерел чи людей такого речового джерела чи людини точно немає.

Коли ж такого роду матеріальні чи ідеальні відбитки нечіткі (зумовлено механізмом трасоутворення, у т. ч. й характером поверхні матеріального трасосприймаючого об'єкту чи умовами візуального сприйняття тощо) і зберегли в собі лише окремі індивідуальні ознаки, які можуть належати вже декільком схожим між собою речовим джерелам чи громадянам, то може йтися тільки про групову ідентифікацію. Наприклад, у випадку з відбитком пальця руки в такому разі стане можливий лише висновок про те, що цей відбиток візерунка залишений вказівним пальцем правової руки будь-якої людини, яка має такі ж групові ознаки папілярного візерунка. У випадку ж впізнання людини за нечіткими ідеальними відбитками впізнаючий (особистісне джерело) буде говорити про те, що певна людина лише схожа на ту, яку вона (він) бачив, але чи це той самий громадянин чи ні, він впевнено сказати не може.

Таким чином, результат ідентифікації (індивідуальної чи групової) напряму залежить тільки від того, якої саме якості відбитки ознак зовнішньої будови твердого тіла чи ознаки зовнішності людини залишені трасоутворюючим об'єктом і чи дають вони можливість вийти на певний (індивідуальний) об'єкт чи лише на певну групу таких трасоутворювальний об'єктів.

На відміну від індивідуальної чи групової ідентифікації, коли встановлюється тотожність ознак зовнішньої будови твердого тіла чи ознак зовнішності людини цим же ознакам, що відобразилися при взаємодії трасоутворюючого і трасосприймаючого об'єктів у відбитках на останньому (на поверхні чи у структурі матеріального об'єкту або у свідомості - пам'яті, особистісного джерела), у процесі групофікації встановлюється схожість морфологічних ознак (ознак зовнішньої і внутрішньої будови твердого тіла) чи інших субстанційних ознак (якісно-кількісний склад твердих тіл чи речовин будь-якого агрегатного стану, їхні певні фізичні константи) двох і більше твердих тіл чи двох і більше об'ємів речовин іншого агрегатного стану (сипкого, рідкого, газоподібного). На підставі цього і робиться висновок про те, що два і більше твердих тіла чи два і більше об'єми речовин іншого агрегатного стану належать до певної групи, виду чи роду твердих тіл або речовин. Наприклад, про належність спор невідомої рослини з одягу потерпілого та з одягу переслідуваного до певної рослини і можливо із конкретними характеристиками конкретної стадії їх визрівання, оскільки рослини живі організми й у міру їх визрівання (іншого розвитку) відповідним чином змінюється і їхня морфологія та інші субстанційні ознаки. Тому криміналісти й вимагають отримання зразків рослин, ґрунту та інших субстанцій із живими рослинними чи тваринними організмами як можна ближче до часу антиделіктного слідоутворення, оскільки застосування мікробіологічних та інших біологічних методів засноване на дослідженні саме морфологічних та інших ознак цих організмів у контексті їх групофікації, тобто віднесення до загальної групи, виду чи роду організмів із додатковими ознаками їх розвитку.

Окрім цього, варто зауважити, що в контексті роботи з мікрооб'єктами сипкими іменуються такі речові джерела, морфологічні ознаки кожного окремого з яких у силу їх мізерних розмірів не можуть бути вивчені, зокрема окремі складові речовини кіптяви тощо. У той же час, значущими для ідентифікації виявляються лише такі тверді тіла, які можуть залишити на іншому об'єкті відбитки ознак своєї зовнішньої будови. З огляду на це, сипкими речовинами, а не сукупністю твердих тіл мають визнаватися майже всі традиційні сипкі речовини, зерно, пісок тощо.

Підсумовуючи викладене, під групофікацією доцільно розуміти встановлення факту групової (видової, родової) схожості морфологічних (зовнішньої чи внутрішньої будови) або інших субстанційних (якісно-кількісний склад, фізичні константи тощо) ознак двох і більше твердих тіл або двох і більше об'ємів сипких, рідких чи газоподібних речовин.

У той же час, у групофікації багато спільних ріс із методом класифікаційного дослідження, сутність якого, однак, полягає у встановленні факту належності конкретного об'єкта живої чи неживої природи до певної таксономічної одиниці (царство, тип, підтип, клас, підклас, ряд, підряд, сімейство, підсімейство, рід, підрід, вид, підвид, різновид, форма) чи до іншої класифікаційної групи.

Таким чином, при групофікації встановлюється факт наявності групової, видової чи родової схожості субстанційних ознак двох і більше твердих тіл чи двох і більше об'ємів речовин іншого агрегатного стану, а при класифікаційному дослідженні наявність як вказаних, так і будь-яких інших класифікаційних ознак у певного твердого тіла, у т. ч. живого організму, чи у певного об'єму речовин іншого агрегатного стану, що і дає підстави для зарахування цього тіла чи об'єму речовини до певної таксономічної чи іншої класифікаційної групи, роду, виду об'єктів. Тому класифікаційне дослідження, з одного боку, дещо нагадує групофікацію, оскільки в обох випадках встановлюється схожість певних родових, видових та інших групових ознак, а з іншого - на ідентифікацію, оскільки в обох цих процесах одне тверде тіло порівнюється зі своїми же ознаками, які, однак, при класифікаційному дослідженні відображені у певній таксономічній чи іншій груповій класифікації, а при ідентифікації - відобразилися при взаємодії на поверхні чи у структурі іншого твердого тіла або у свідомості людини.

2. Загальні положення про методику проведення ідентифікації і групофікації

В основу викладу цього питання покладено розробки П. Д. Біленчука та ін. співавторів, експертне дослідження за допомогою методів ідентифікації і групофікаціі, на думку яких, проходить одні і ті ж етапи: 1. Обстеження (огляд, попереднє дослідження) об'єктів. 2. Роздільне дослідження. 3. Експериментальне дослідження. 4. Порівняльне дослідження. 5. Оцінка результатів порівняння. 6. Формулювання висновків, сутність яких в інтерпретації вказаних авторів зводиться до такого:

Обстеження (огляд, попереднє дослідження) об'єктів - це вивчення об'єктів з метою встановлення відповідності їхніх ознак і властивостей викладеному в постанові про призначення експертизи або в протоколі огляду місця діяння. В ході обстеження подані об'єкти фотографують в упаковці та без неї.

Роздільне дослідження спрямоване на окреме дослідження ототожнюваного (ідентифікованого) і ототожнювального (ідентифікувального) об'єктів, їх роздільне виявлення, закріплення, встановлення і документування сукупності ознак і якостей спочатку ототожнюваного об'єкта, що дозволяє індивідуалізувати його, а згодом характеру його відображення в ототожнювальних об'єктах. У процесі такого дослідження встановлюється механізм взаємодії та утворення ознак як на ототожнюваному, так і на ототожнювальних об'єктах, зокрема визначаються вид руху (фізичний, механічний, біологічний) і енергія слідоутворення (кінетична, теплова, магнітна, електрична).

Виявлені ознаки і властивості оцінюють, визначають їх усталеність, незалежність, ідентифікаційну значущість. Повнота виявлених ознак забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об'єкта. Для документування виявлених ознак їх фотографують великомасштабною, макрозйомкою або мікроскопічним методом кожний окремо, а сформовану сукупність - при можливості в цілому.

Експериментальне дослідження спрямовано на отримання ознак і властивостей ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формах, що задовольняють процес порівняльного дослідження. Наприклад, сліди бойка та зачіпки викидача відтворюються при експериментальній стрільбі з ототожнюваної зброї. Для отримання деяких експериментальних слідів (наприклад, каналу ствола гладкоствольної зброї) сконструйовані спеціальні снаряди і пристосування, а для отримання зразків слідів ковзання - пристрій «Трасограф». Отже, в процесі експериментального дослідження отримують зразки ознак ототожнюваного об'єкта у зіставлених формах для порівняльного дослідження.

Зразки для порівняльного дослідження мають відповідати певним вимогам:

- бути достовірними (тобто не повинно бути жодних сумнівів щодо походження порівняльних зразків, тобто мусить бути повна впевненість, що ці зразки отримано від об'єктів, які підлягають ідентифікації;

- зразки повинні повно відображати властивості досліджуваного об'єкта;

- бути придатними для зіставлення з ідентифікованими об'єктами.

Порівняльні зразки поділяються на три групи:

1) вільні;

2) умовно-вільні (або відносно-експериментальні);

3) експериментальні.

Вільними зразками називаються об'єкти, не пов'язані з кримінальним процесом (їх походження зазвичай пов'язане з подією, що передувала вчиненню злочину та порушенню кримінальної справи);

Умовіювільні зразки - такі об'єкти, що виникли не з розслідуваною подією, а вже під час розслідування порушеної кримінальної справи;

Експериментальні порівняльні зразки становлять собою об'єкти, походження яких пов'язане з виконанням ідентифікаційного дослідження, їх спеціально отримують для порівняльного дослідження від підозрюваного чи обвинуваченого, від свідка або потерпілого, проведенням спеціальної процесуальної дії, яка називається - отримання зразків для експертизи, передбаченого ст. 245 КПК України.

Сутність експериментального дослідження полягає не тільки в отриманні зіставлюваних зразків для порівняльного дослідження, а й у виявленні, закріпленні, документуванні та уявленні внутрішніх властивостей ідентифікованого об'єкта та їх відображень в ідентифікувальному об'єкті. Особливо це необхідно при дослідженні частин цілого, які втратили конформність лінії чи площини розчленування. У таких випадках використовують технічні засоби для застосування мікроскопічних, люмінесцентних, спектрографічних, хроматографічних та інших методів для додаткового встановлення якісно-кількісного складу, фізичних констант, усталеності властивостей, частоти зустрічі та кореляційної (такої залежності, яка порівнюється одна з іншою, відповідає одна іншій) залежності.

Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня співпадання (збігу) ознак ототожнюваного об'єкта, задокументованих в ідентифікувальних об'єктах. Порівняння здійснюється трьома способами: зіставленням, суміщенням і накладенням.

Зіставлення. Порівнювані об'єкти розташовують поряд так, щоб можна було одночасно спостерігати їхні ознаки. Порівняння здійснюється шляхом безпосереднього зіставлення ознак ототожнюваного і ототожнювальних об'єктів або шляхом проектування ознак, що порівнюються, на один екран чи розміщення їх в одному полі мікроскопа.

Суміщення. Порівнювані об'єкти розміщують в одному полі так, щоб ознаки одного об'єкта становили продовження ознак іншого. Цей спосіб частіше за все застосовується для порівняння відображень чи відбитків ковзання, що є чередуванням борозенок і валиків. Суміщення можна здійснювати шляхом розрізання зображень ознак, що порівнюються, за однаковими лініями і поєднання розрізаних частин за ознаками, що збігаються. З цією метою застосовують спеціальні прибори - порівняльні мікроскопи (МКС-1, МС-51).

Накладення. Порівнювані об'єкти розміщують так, щоб вони контактували один з одним і щоб їх можна було спостерігати в прохідному світлі («на просвіт»). Для цього загальне зображення об'єктів переносять на прозорий матеріал (скло, плівка) і, накладаючи один на одного, досліджують їхня форму, розміри і розташування ознак у прохідному світлі. Таким чином встановлюють дописки і вставки на окремих документах, виконані через копіювальний папір в одну закладку. Для застосування накладення в експертній практиці сконструйовано спеціальний прилад оптичного накладення («ПОН»).

Головною умовою об'єктивності ідентифікаційного дослідження і обґрунтованості є порівнянність ознак і властивостей об'єктів за формою і станом. Тому згідно з методикою дослідження матеріал, що порівнюється, повинен відповідати таким вимогам: 1. Порівняльні зразки мають бути отримані на однаковому або схожому копіювальному матеріалі ототожнюваного об'єкта. 2. Порівнювані об'єкти мають бути задокументовані (сфотографовані тощо) в одному масштабі, ракурсі та освітленні. 3. Вираженість порівнювальних ознак повинна мати однаковий рівень деталізації (мікроскопічний, макроскопічний, молекулярний, генний). 4. Ознаки, що збігаються, мають показувати однакові результати при різних способах і засобах порівняння. Дотримання наведених вимог до порівнюваних об'єктів повинно забезпечувати об'єктивність оцінки результатів порівняння і достовірність зроблених висновків.

Оцінка результатів порівняння - це логічна діяльність з метою співвіднести результати дослідження із походженням слідів як матеріальних змін (порівнювальних об'єктів) від злочину і механізмом утворення відбитків. Ознаки, що збігаються, оцінюють кожну окремо та в сукупності і з позиції достатності уявлення ідентифікаційного поля ототожнюваного об'єкта. Якість і кількість ознак, що збігаються, співвідносять з якістю і кількістю таких, що розрізнюються, і пояснюють їх походження. Після цього сформовану сукупність оцінюють як неповторну, з'ясовують і пояснюють вплив на її індивідуальність ознак, що розрізнюються, і роблять висновок про те, що сукупність неповторна в індивідуальному чи в груповому відношенні.

Формування висновків. При визначенні збігу ознак або відмінності між ними формується внутрішнє переконання про неповторність комплексу ознак, які збігаються, а на його основі - висновок про тотожність ознак зовнішньої будови певного індивідуального об'єкта чи певної групи таких об'єктів їх матеріально фіксованому відображенню у вигляді матеріального відбитку на направленому на дослідження твердому об'єкті. Якщо відбиток містить відображення достатньої кількості індивідуальних ознак певного трасоутворювального об'єкта має місце індивідуальна ідентифікація цього об'єкта і формулюється висновок про те, що направлений на дослідження відбиток утворений саме цим об'єктом.

Коли ж відбиток містить ознаки, характерні тільки для тієї чи іншої групи об'єктів, поміж яких може бути і той об'єкт, що направлений головним суб'єктом на ідентифікаційне дослідження, то робиться висновок про те, що трасоутворювальними об'єктами в цьому випадку можуть бути об'єкти, ознаки зовнішньої будови яких притаманні тій чи іншій певній групі твердих об'єктів, наприклад, сокирам з певними розмірами товщини і довжини леза тощо.

У разі ж групофікації між собою порівнюються ознаки зовнішньої чи внутрішньої будови, тобто, морфологічні ознаки двох і більше порівнювальних твердих тіл, або якісно-кількісний склад чи фізичні константи (субстанційні ознаки) як цих твердих тіл, так і двох чи більше об'ємів речовин будь-якого іншого агрегатного стану (в'язкого, рідкого, сипкого, газоподібного), і тоді формується висновок про схожість цих ознак і віднесеність їх відповідно до твердих тіл чи речовин іншого агрегатного стану тієї чи іншої групи, виду чи роду.

Тому в такому разі формулюється висновок про віднесеність двох і більше направлених на порівняльне дослідження твердих тіл чи двох і більше об'ємів речовин іншого агрегатного стану до певної групи, виду чи роду твердих тіл або речовин іншого агрегатного стану.

Отдже, результат ідентифікації- їх остаточна оцінка, що дозволяє дійти до висновків із таких категорій:

1) про наявність тотожності - категорично позитивний висновок;

2) про її відсутність - категорично негативний висновок;

3) про неможливість вирішення завдання - завдання, яке експерт не може розв'язати. Але при цьому він обов'язково зазначає причину такого свого висновку;

4) ймовірний (можливий) висновок - порівнювані об'єкти не наділені достатніми ідентифікаційними ознаками, а встановлені збіги чи розбіжності недостатні, непереконливі, не мають індивідуальної сукупності, отож і не дають підстав для якого-небудь категоричного висновку. Наприклад, підпис від імені Петренка О. А., ймовірно, виконано не Петренком О. А., а якоюсь іншою особою. Або підпис від імені Петренка О. А., ймовірно, виконано самим Петренком О. А. Такий висновок для слідства і суду має лише інформативний характер.

Індивідуальність і визначеність об'єкта передбачає його відносну стійкість і незмінність - збереження характерних ознак, що дозволяють проводити його ототожнення. Утім об'єкти, що ототожнюються (викрутка, ніж, пістолет), постійно змінюються, тому при їх ототожненні необхідно з'ясовувати причини й умови цих змін. Розрізняють три види змін об'єктів:

1) природні;

2) навмисні;

3) випадкові.

Природні зміни відбуваються безперервно внаслідок руху та розвитку об'єктів. Усе в природі перебуває в постійному русі, невпинно змінюється. Наприклад, людина старіє; сприйняте забувається; свіжий слід на металі окислюється та іржавіє тощо. Усе це природні зміни, яких зазнають будь-які джерела доказової інформації.

Навмисні зміни - це ті, які суб'єкт вносить у відображення з метою його спотворення або знищення. Наприклад, знищення знаряддя, яким було вчинено злочин; викривлення у рукописі почерку; використання маски при розбійницькому нападі; робота в рукавичках; розчленування жертви та ін.

Випадкові зміни - це зміни, що не пов'язані з подією злочину. Наприклад, пошкодження слідів на місці події випадковими людьми, транспортом, тваринами тощо.

При цьому випадкові зміни виникають завжди пізніше навмисних і з ними не пов'язані.

Усі розглянуті вище зміни можуть призводити до таких суттєвих трансформацій об'єкта, що не дозволятимуть провести його впізнання. Тож, у теорії криміналістичної ідентифікації застосовують поняття ідентифікаційного періоду. Ідентифікаційний період - це час, протягом якого ознаки і властивості об'єкта, хоч і змінюються, але залишаються достатніми для встановлення тотожності.

Ідентифікаційний період для різних об'єктів неоднаковий і залежить від багатьох факторів, що нині залишаються «білими плямами» в теорії криміналістичної ідентифікації. До них належать, наприклад, проблема визначення давності слідів, що досліджуються; давності останнього пострілу із вогнепальної зброї; часу експлуатації об'єкта та ін.

3. Діагностичне дослідження та інші базисні криміналістичні методи дослідження

Під діагностичним дослідженням більш правильно розуміти встановлення факту наявності ознак загального характеру певного зовнішнього впливу за матеріально фіксованим відображенням цих ознак на різного роду об'єктах, коли по цих ознаках можна діагностувати лише факт певного зовнішнього впливу.

Ознаки загального характеру певного зовнішнього впливу можуть бути відображені таким чином:

1. На поверхні того твердого об'єкта, який був підданий зовнішньому впливу. Наприклад, ознаки зовнішнього впливу, характерні для підчитки, на поверхні паперу у вигляді порушення поверхневого шару даного паперу, його розтріскування тощо.

2. В структурі того твердого об'єкта, який був підданий зовнішньому впливу. Зокрема, якщо вибуховий пристрій знаходився на металевій поверхні, то у процесі вибуху в структурі металу цієї поверхні під високим тиском та температурою змінюється зернистість металу, яка й свідчить про те, що цей металевий предмет був у контакті із вибуховим пристроєм в процесі вибуху. Тобто, змінена зернистість металу й буде діагностичним відображенням, характерним для такого зовнішнього впливу, як фактори вибуху. Зрозуміло, що й зернистість металевих частин вибухового пристрою також буде змінена і це буде підставою для того, щоб такого роду металеві частини віднести до частин вибухового пристрою, а не частин того, об'єкту, який був розділений не у процесі вибуху, а іншим зовнішнім впливом.

3. В структурі того сипкого, рідкого чи газоподібного об'єкта, який був підданий зовнішньому впливу. Наприклад, від високої температури при пожежі може змінюватися структура певних сипких, рідких чи газоподібних речовин, особливо, якщо мова йде про пожежі в хімічній лабораторії, в якій такого роду ємкості зберігалися тощо.

4. У свідомості людини також відображаються ознаки зовнішнього впливу. Зокрема, людина може сприйняти ознаки зовнішнього впливу, характерного для дії кислоти, яку правопорушник вилив на тіло та одяг потерпілого, а потім вже описати характер тих матеріальних змін, які він бачив, а спеціаліст вже по даному опису може припустити, яка саме кислота була виплеснута на потерпілого.

Ситуаційним дослідженням доцільно іменувати встановлення механізму (ситуації) взаємодії двох і більше твердих тіл чи об'єкта будь-якого агрегатного стану з певним твердим тілом чи тілами.

Ситуації утворення такого роду відображень також надто різноманітні, у цілому можуть бути такими ж, як у випадках із розглянутими діагностичними відображеннями.

Відмінність полягає лише у тому, що у сукупності власне ситуаційні відображення дають можливість представити механізм взаємодії двох и більше твердих тіл та об'єктів іншого агрегатного стану із іншими твердими тілами.

Наприклад, по одній із справ за формою і розмірами крапель нафтопродуктів на поверхні дорожнього полотна та спрямованістю верхівки знаку оклику цих крапель, які падали з піддону автомобіля, припустили, з якої марки автомобіля нафтопродукти капали, в якому напрямку та з якої приблизно швидкістю двигався при цьому автомобіль тощо.

Аналогічно по іншій справі по формі, розмірам та направленістю крапель крові на стінах та стелі коридору однієї з квартир, встановили, що потерпілому удари наносилися молотком тоді, коли потерпілий стояв.

Такого роду та інші ситуаційні відображення допомагають встановити й багато інших значимих для справи обставин у частині механізму взаємодії певних об'єктів між собою.

Встановлення загального джерела походження двох і більше твердих тіл чи їх частин або двох і більше об'ємів сипких, рідких чи газоподібних речовин є:

- з однієї сторони, методом криміналістичного дослідження, методична наповненість якого залежить від того, при яких саме обставинах встановлюється загальне джерело походження певного об'єкта і у такому аспекті може бути застосований будь-який з розглянутих базисних власне криміналістичних методів, тобто за допомогою індивідувальної чи групової ідентифікації, групофікації, діагностичного чи, навіть, ситуаційного дослідження або за допомогою сукупності цих та інших методів дослідження;

з іншої сторони, власне завданням - встановити загальне джерело походження об'єкта чи об'єктів, що вже здійснюється за допомогою як кожного окремого із названих базисних власне криміналістичних методів, так їх сукупності між собою чи з будь-якими іншими методами дослідження.

Різновидом встановлення загального джерела походження є ідентифікація цілого за частинами, що може бути здійснене лише за наявності загальної лінії чи площини розділу частини, наприклад, двох частин розірваного аркуша, які мають загальну лінію розділу, тобто, коли, зокрема, аркуш розірваний на дві частини, співставлення яких за лінією розділу дає цілій аркуш, коли форма такої лінії розділу й виступає щодо кожного із частин аркуша в якості ототожнюючого та ототожнювального об'єктів.

За відсутності загальної лінії чи площини розділу такі об'єкти відсутні, що можна уявити на прикладі розриву аркуша на багато частин, коли у слідчого є лише ті частини даного аркуша, які не мають загальної лінії розділу. У такому випадку для встановлення загального джерела походження цих часток метод ідентифікації - ототожнення самого себе, вже не підходить и застосовують комплекс інших методів, наприклад, схожості двох частин за матеріалом паперу, ступенем його «зношеності», наявності на ньому певного спільного тексту тощо.

Спільна площина розділу частин досліджується частіше за все по справам про дорожньо-транспортні діяння, коли вирішується, зокрема, питання про належність частинки лакофарбового покриття з одягу потерпілого певній ділянці лакофарбового покриття того автомобіля, який підозрюється у наїзді на даного потерпілого, або про належність часток скла з рани потерпілого до лобового скла певного автомобіля, якщо, зрозуміло, в автомобілі буде знайдена та частина даного скла, яка має спільну площину розділу з частинкою скла із рани потерпілого.

Сутність встановлення загального джерела походження полягає частіше за все в констатації факту колишнього сумісного місця знаходження або спільного виготовлення чи експлуатації двох і більше твердих тіл чи їх частин або двох і більше об'ємів сипких, рідких чи газоподібних речовин за матеріальним відображенням ознак цього факту на поверхні чи в структурі (складі, масі) цих твердих, сипких і рідких речовин або у складі (масі) вказаних газоподібних речовин.

Запитання для самоконтролю

криміналістичний ідентифікація групофікація діагностичний

1. В чому полягає різниця між ідентифікацією та групофікацією?

2. Які існують різновиди ідентифікації?

3. Що таке діагностичне дослідження?

4. В чому полягає сутність встановлення загального джерела походження?

5. Які виділяють етапи ідентифікаційного дослідження?

Размещено на Allbest.ru