Основи габітоскопії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи габітоскопії



1. Поняття габітоскопії як галузі криміналістичної техніки

Зовнішній вигляд (зовнішність) людини здавна використовується під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців. Зовнішність людини залишається відносно незмінною протягом всього її життя. Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, називаються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд є суто індивідуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності складають основу криміналістичного дослідження під час вирішення ідентифікаційних та діагностичних завдань.

Вчення про ознаки зовнішності людини, про їх матеріальні та ідеальні відображення, про методи та засоби їх фіксації й використання для встановлення фактів, які відіграють значну роль у розкритті та розслідуванні злочинів, утворює окрему галузь криміналістичної техніки, яку називають криміналістичною габітологією або габітоскопією.

Термін «габітоскопія» (лат. habitus -зовнішність, skopeo - розглядати) введений у криміналістику В.О. Снетковим.

Передумовами застосування габітоскопії у криміналістиці є:

неповторність (індивідуальність) прикметної зовнішності кожної людини, відмінність її зовнішності від зовнішності інших людей, що обумовлюється її складністю, великою кількістю ознак, їх варіантністю; навіть якщо розглядати тільки риси обличчя, можна нарахувати не менше 100 видів ознак щодо різних його частин (елементів);

відносна стійкість ознак зовнішності та властивостей (тобто відносна їх незмінність у межах певного часу), оскільки численні анатомічні ознаки безпосередньо залежать від кістково-хрящової структури тіла; форма голови, контури обличчя, висота, ширина, розташування й контури чола, ступінь виразності надбрівних дуг та багато інших ознак обличчя обумовлюються будовою черепа людини;

відносна незалежність одних ознак людини від інших її ознак і властивостей (велике підборіддя за відносно невеликих розмірів носа, черепа, чола тощо);

визначеність ознак - ознаки закономірно відображають зовнішність людини;

адекватність ознак - вони завжди є реальним відображенням дійсного виразу зовнішності;

повнота інформації від ознак і властивостей зовнішності - інформація ця достатня для певного криміналістичного завдання відображення прикметних ознак (прикмет) і властивостей;

здатність зовнішності фіксуватись у різних відображеннях, як у матеріальних, так і в ідеальних, тобто в пам'яті.

(Засобами) джерелами встановлення особи за її зовнішністю можуть виступати:

- уявні образи про зовнішність особи, яка повинна бути впізнана, зафіксовані в пам'яті інших осіб (наприклад, потерпілого, рідних безвісти зниклої особи);

- фотографії розшукуваних осіб, кіно-, відеоматеріали та інші документи (медичні, спортивні, кадрові, архівні, спецреєстраційні тощо);

- речові докази - сліди, що відображають зовнішню будову частин тіла людини (рук, ніг, губ тощо), а подеколи і одяг людини;

- тілесні залишки людини (труп, череп, скелет тощо).

Відомості про зовнішність особи використовують для розкриття й розслідування злочинів, зокрема у вирішенні таких завдань:

- розшуку невстановлених осіб, що зникли з місця нерозкритого злочину, коли є інформація про їхню зовнішність (принаймні про деякі елементи зовнішності);

- розшуку обвинувачених, що переховуються від слідства або суду, чи тих, що втекли з місць позбавлення волі;

- розшуку безвісти зниклих;

- ідентифікації живих осіб і померлих (загиблих) громадян тощо.

Ці завдання вирішуються проведенням оперативно-розшукових заходів, слідчих дій, веденням криміналістичних обліків, проведенням відповідних різновидів криміналістичних експертиз чи інших спеціальних досліджень.

Усе це обумовлює різний порядок і доказове значення результатів застосування даних про зовнішність людини.

Суб'єктами застосування інформації про зовнішність особи є:

- слідчі - під час виконання слідчих дій (пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, допитів тощо);

- оперативні працівники, працівники патрульно-постової служби - під час розшуку осіб за описаними ознаками або за фотографією;

- свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, які залучаються до слідчих дій, наприклад, до пред'явлення для впізнання живих осіб або за фотографіями тощо;

- експерти або спеціалісти - під час проведення досліджень та експертиз за фотозображеннями і виготовлення суб'єктивних портретів (про що мова йтиме нижче).

2. Властивості ознак зовнішності людини, їх об'єктивні і суб'єктивні відображення

Ознака - це характеристика, відмінна риса об'єкта. У габітоскопії ознака характеризує зовнішність людини в цілому або окремі її елементи (зріст, ніс, очі, волосся тощо).

Елементи зовнішності - будь-яка вирізнена в процесі спостереження й вивчення частина зовнішності людини. Це - певні анатомічні органи, частини тіла або прояви різноманітних функцій людини (наприклад, ніс, рот, очі, рухи рук, тіла тощо).

Ознаки зовнішності та властивості зовнішності - це зовнішні та внутрішні (структурні) особливості зовнішності людини в цілому або окремих її елементів.

Використання ознак та елементів зовнішності людини і її елементів у кримінальному судочинстві вимагає їх класифікації, запровадження єдиної термінології.

Це завдання вперше спробував виконати французький криміналіст Альфонс Бертільйон, який розробив спеціальну термінологію для позначення ознак зовнішності і створив систему їх опису, яку назвав словесним портретом.

А. Бертільйон запропонував описувати анатомічні ознаки, що характеризують зовнішню будову тіла, а також його фізіологічну діяльність.

Тому першу групу ознак він назвав анатомічними, а другу групу ознак, власне, властивостей - функціональними.

Згодом класифікація ознак зовнішності людини видозмінювалася криміналістами, зокрема вітчизняними: Г.А. Матусовським, М.Г. Бритвичем (1973 р.), П.П. Цвєтковим (1976 р.), Ю.О. Пересункіним (1978 р.), І.Ф. Пантелєєвим (1988 р.), З.С. Самошиним (1990 р.).

Отже, можна зупинитися на такій класифікації зовнішніх ознак і властивостей людини.

Всі ознаки зовнішності можна поділити на дві групи:

- Власні (особисті), тобто такі, що завжди й невід'ємно належать людині, ознаки людського організму або прояви його життєдіяльності (властивості). Власні ознаки також можуть виступати у вигляді особливих прикмет та помітних ознак.

- Супутні, тобто такі, що додатково характеризують зовнішність людини - це предмети одежі, що знаходяться у постійному користуванні особи в момент її відображення як то: куртка, піджак, брюки, сукня, головний убір, взуття; а також різні носильні речі: портфель, дипломат, парасолька, сумка, годинник, окуляри, сережки, персні, запальнички, слухові апарати тощо.

Супутні ознаки не є елементами будови тіла людини чи проявами його життєдіяльності, але сприяють побудові висновку про особисті елементи та їхні ознаки (стать, вік, звички, ходу тощо).

Ці ознаки також індивідуалізують зовнішній вигляд особи але їх ідентифікаційна значущість є менш суттєвою, так як вони можуть бути змінені.

Своєю чергою, власніі ознаки поділяються на:

1. Загальнофізичні ознаки. В основу цих ознак покладені загальні біологічні, соціально-територіальні та популяційні особливості людини. До них належать загальнофізичні- ознаки статі, віку та демографічні ознаки, що характеризують певну расу, національність, народність, етнічну групу або іншу популяцію, що мешкає на певній території.

2. Анатомічні (анатомо-морфологічні, статичні) ознаки - це особливості зовнішньої будови тіла та скелета людини. Ознаки, які підлягають опису та дослідженню, інколи називають елементами зовнішності. Індивідуальність зовнішнього вигляду проявляється насамперед у неповторній сукупності форм, розмірів та особливостей частин тіла. Ці ознаки є відносно сталими, особливо ознаки обличчя, що мають близько розташовану кістково-хрящову основу. Внаслідок цього анатомічні ознаки відіграють важливу роль у процесі впізнання та ототожнення особи.

До анатомічних ознак належать:

1. Стать - чоловіча, жіноча.

2. Вік - у разі відсутності даних вік указується приблизно.

3. Зріст - високий (175 см і вище), середній (160-174 см), низький (до 160 см). Дані для жінок зменшуються на 5 см.

4. Статура - сухорлявий, середньої повноти, повний, гладкий.

5. Обличчя за формою - овальне, кругле, прямокутне, трикутне, ромбовидне.

6. Особливості обличчя - кавказький тип, монгольский тип, середньоазіатський тип, європейський тип.

7. Чоло - високе, середнє, низьке.

8. Брови - прямі, дугоподібні, звивисті.

9. Очі - великі, малі, примружені; світлі: блакитні, сірі, зелені, жовті; темні: карі, чорні.

10. Ніс - великий, середній, малий.

11. Рот - великий, середній, малий.

12. Губи - товсті, середньої товщини, тонкі.

13. Підборіддя - виступаюче, скошене, вертикальне.

14. Вуха - трикутні, овальні, круглі, прямокутні.

15. Волосся за формою - пряме, хвилясте, завивисте. За кольором - біле, руде, світло-русяве, темно-русяве, чорне, сиве, пофарбоване (в різний колір).

3. Функціональні (динамічні) ознаки є загальними і характеризують людину як живу динамічну систему. Функціональні ознаки проявляються у русі та іншій життєдіяльності людини.

До функціональних ознак належать:

1. Статура - напружена, підтягнута, вільна, розслаблена, сутула.

2. Хода - швидка, повільна, легка, тяжка, тверда, хитка, кульгава, клишава.

3. Голос - дзвінкий, глухий, сильний.

4. Мова - ясна, невиразна, швидка, повільна, з акцентом, шепелява, гаркава.

5. Характерні риси - жестикулювання, багата міміка, вживання характерних слів, зворотів, словосполучень, вигуків, національних слів.

Супутні ознаки та елементи (тобто елементи і ознаки одягу, дрібних речей, що носить особа) поділяються на:

- виробничі, тобто ті, що утворюються у процесі виготовлення цих речей і предметів;

- відображувані, тобто ті, що проявляються під час використання, експлуатації посильних речей, предметів.

Окрім цього, такі супутні предмети і речі (одяг, взуття, головні убори, супутні товари тощо), поділяючись за різновидами, видами, матеріалом, призначенням, особливостями виготовлення та ін., спонукають і поділ ознак цих об'єктів за цими ж критеріями.

Усі ознаки і властивості зовнішності та її елементи ще поділяються на відповідні групи за іншими критеріями, а саме:

За об'ємом на:

- загальні - найбільш помітні, великі;

- окремі або детальні - це деталі загальних ознак.

За часом виникнення й прояву на:

- постійні - ті, що притаманні людині від моменту її народження і протягом усього життя;

- тимчасові - можуть виникати і зникати (волосяний покрив, бородавки, зуби тощо).

За причиною виникнення на:

- необхідні - ті, що обов'язково притаманні людям певної групи (волосяний покрив на обличчі чоловіків);

- випадкові - необов'язково притаманні (родимі плями, пухирці, горбинки на шкірі).

За характером утворення на:

- природні - притаманні людині від народження або такі, що проявляються з часом (із віком): зморшки, сивина волосся та ін.;

- штучні - з'являються внаслідок свідомого чи випадкового внесення змін людиною до своєї зовнішності, або така зміна настає внаслідок впливу побічних випадкових факторів (ушкодження, наслідки хірургічних втручань);

- патологічні (різновид штучних) - викликані порушенням нормальної будови елементів зовнішності внаслідок захворювання.

За характером прояву на:

- особливі прикмети, це різні анатомічні або функціональні аномалії організму людини (І.Ф. Пантелеев), що рідко зустрічаються та відзначаються високою стійкістю. Ю.П. Дубягін визначає особливі прикмети як особливості зовнішності, що рідко зустрічаються та різко виділяють одну людину від інших внаслідок своєї неповторності та незвичності. До них належать невідповідності розміру окремих частин тіла (рук, ніг, голови, носа, вух та ін.); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, татуювання, викривлення хребта, горб, родимки, бородавки, особливості ходи, жестикуляції, мови, голосу тощо.

- приховані, ускладнено наглядні, що виявляються спеціальним спостереженням, розглядуванням із близької відстані, протягом певного часу чи багаторазово.

Кожна анатомічна ознака зовнішності або її елемент, що становлять собою матеріальну структуру, яка використовується в ототожненні людини, ще може поділятись або характеризуватися за:

- формою: круглі, овальні, квадратні, прямі, хвилясті, опуклі та ін.;

- розміром: великі, малі, середні, дуже малі, дуже великі тощо.

- положенням: пряма, виступаюча, піднята та ін.;

- кольором;

- кількістю;

- ступенем симетрії та вираженості.

Властивості ознак зовнішності людини:

1. Індивідуальність ознак зовнішності людини.

2. Відносна стійкість ознак зовнішності людини.

3. Рефлекторність ознак зовнішності людини (властивість ознак зовнішності людини відображатися в пам'яті іншої людини або у вигляді матеріально фіксованих відбитків: фотографія, портрет тощо).

4. Наочність ознак зовнішності людини (доступність візуальному спостереженню ознак зовнішності людини).



3. Сучасні можливості встановлення людини за ознаками зовнішності за допомогою методів словесного і суб'єктивного портрета та інших спеціальних методів

Уявний образ зовнішності людини служить основою різних матеріальних її відображень, які використовуються з метою ідентифікації цієї людини під час розслідування злочинів, розшуку безвісти зниклих та ідентифікації невпізнаних трупів.

До таких матеріальних відображень у габітоскопії належать опис методом словесного портрета, суб'єктивний портрет, пластичні реконструкції обличчя за черепом (скульптурний портрет).

Опис методом словесного портрета - це найбільш розповсюджена система відображення ознак зовнішності людини з використанням спеціальної термінології. Опис проводиться з верху до низу, у двох положеннях обличчя (фас та правий профіль). Кожна ознака зовнішності характеризується розміром, формою або контуром, положенням відносно інших частин тіла, кольором.

Опис виконується за схемою класифікації анатомічних ознак. Така ж методика опису ознак зовнішності людини застосовується у разі постановки (реєстрації) її на кримінальний облік.

Опис методом словесного портрета використовують для пошуку та впізнання злочинця, пошуку особи, яка зникла безвісти або впізнання трупа. Слідчий або оперативний працівник зі слів потерпілого або свідка-очевидця складає словесний портрет злочинця за вищевказаною схемою і використовує його для орієнтування у процесі пошуку.

Опис ознак зовнішності за походженням може здійснюватися:

а) на основі безпосереднього спостереження загального вигляду особи, яка описується;

б) зі слів інших осіб, які бачили дану людину або знають її (потерпілі, родичі, знайомі);

в) за різними документами, в яких зафіксовані дані про розшукувану особу (матеріали криміналістичного обліку, історія хвороби, особова справа тощо);

г) за результатами вивчення виявлених предметів, які відображають зовнішні ознаки певної людини (фотознімки, одяг, взуття та ін.);

д) під час огляду трупа або його частин.

Описи зовнішності людини, зроблені особами, які не володіють методом словесного портрета і навичками його застосування мають суттєві недоліки: вони несистемні, багатослівні, розмиті і тому не мають однозначного змісту елементів зовнішності, що описуються.

Перевагою словесного портрета перед іншими описаннями ознак зовнішності людини є те, що він забезпечує системне і одноманітне визначення ознак елементів зовнішності однієї і тієї ж людини, дає можливість формалізувати ознаки її зовнішнього вигляду, зашифрувати їх символами, складати код і формулу зовнішності, як це робиться при заповненні реєстраційних карток на невпізнані трупи і безвісти зниклих осіб, а також при введенні даних про зовнішність у пам'ять ЕОМ і бази даних автоматизованих інформаційно-пошукових систем.

Успіх пошуку злочинця за словесним портретом залежить, передусім, від якості складеного опису ознак зовнішності, їх відповідності тому суб'єктивному образу, який запам'ятав очевидець. Для більш точного складання словесного портрета застосовують технічні засоби та тактичні прийоми, розроблені криміналістами.

Суб'єктивний портрет - це матеріалізований уявний образ об'єкта, що зберігається в пам'яті людини, яка раніше вже спостерігала цей об'єкт (предмет, людину). Матеріалізація, тобто закріплення уявного образу, здійснюється різними способами, а саме:

- малюванням;

- композицією (складанням) фотознімків;

- композицією малюнків технічними засобами.

Уявний образ у пам'яті завжди суб'єктивний. Його малювання або композиція зі слів очевидця - також процес вельми суб'єктивний, адже в ньому беруть участь дві особи: слідчий та очевидець, що утримує в уяві образ. Одержані таким чином портрети називають суб'єктивними.

Мальований суб'єктивний портрет може бути виготовлений: а) безпосередньо особою, пам'ять якої зберегла уявний образ; б) спеціалістом;

в) безпосередньо слідчим.

Методика одержання мальованих портретів:

а) якщо особа, в пам'яті якої утримується уявний образ, володіє навиками малювання, то слідчий у ході допиту пропонує їй намалювати подобу злочинця. Такі випадки на практиці зустрічаються рідко;

б) для виготовлення мальованого портрета слідчий запрошує спеціаліста-художника, який бере участь у допиті потерпілого або свідка і з його слів малює портрет;

в) слідчий під час допиту використовує посібник «Типи та елементи зовнішності»; «Альбом-реєстр» із комплекту приладу «Портрет» чи «ІКМ». У ході допиту він показує свідку чи потерпілому мальовані елементи - ознаки зовнішності із названих посібників, а саме: загальний вид обличчя, форму зачіски, лоба, брів, очей, носа тощо. Ті ознаки, які будуть визнані схожими, слідчий копіює на прозорий папір (кальку, цигарковий). По черзі копіюючи ці ознаки, починаючи від загального виду, слідчий складає мальований портрет. Виготовлений таким чином портрет більш схожий з подобою злочинця.

З метою ідентифікації можуть бути використані також і мальовані портрети, виконані не зі слів свідків чи потерпілих, а безпосередньо з натури.

Фотокомпозиційний портрет («фоторобот») - це суб'єктивний портрет, складений по пам'яті з використанням набору елементів випадкових фотознімків. Методика складання «фоторобота» полягає у виконанні таких дій: потерпілому або свідку показують фотознімки різних осіб, виконані в одному масштабі, й пропонують вибрати такі, на яких зображені особи з ознаками зовнішності, подібними до образу злочинця. Потім слідчий вирізує на фотознімках ці ознаки і монтує з них «портрет», а дефекти склеювання ретушує. Одержаний таким чином складений із частин фотознімків портрет називається «фотороботом». Вперше такий спосіб суб'єктивного портрета був застосований у 1952 p. французьким криміналістом П'єром Шабо, який для відтворення зовнішності злочинця, що розшукується, застосував набір фотознімків осіб.

Для виготовлення «фоторобота» використовують також технічні засоби (наприклад, прилад ПКП-2 - пристрій композиційного портрета), планшети, альбоми, які називаються планшетними «фотороботами». Необхідно зазначити, що методика фоторобота досить складна для безпосереднього використання слідчим і має певні недоліки (необхідність наявності значного набору готових фотознімків, складність їх композиції із-за різноманітності елементів та ін.).

Композиційно-мальовані (синтетичні) портрети - найбільш надійний засіб матеріалізації уявних образів та використання їх у слідчій та пошуковій практиці. На відміну від фотокомпозиційних портретів, композиційно-мальовані виготовляються із попередньо заготовлених стандартних малюнків елементів обличчя у відповідності зі свідченнями очевидців. Мальовані елементи зовнішності виготовляються в одному масштабі на прозорій плівці у вигляді діапозитивів, що дозволяє сполучити їх на просвіт та отримати (синтезувати) в цілому зображення уявного образу розшукуваної особи. Перший ідентифікаційний комплект мальованих портретів був запропонований у США в 1959 р. Мак-Дональдом і названий «Айденті-Кіт». Для складання композиційних портретів використовують спеціальні технічні засоби: в країнах СНД - ІКМ-2 (ідентифікаційний комплект малюнків), прилад «Портрет»; у Польщі - ІМК-2 (ідентифікаційний мальований комплект); у США - «Мімік», в Японії - багатоканальний проектор. Кожний прилад складається з демонстраційного пристрою, альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності або їх слайдів на плоскій плівці.

За конструкцією названі пристрої для композиції суб'єктивних портретів поділяються на роздільні, в яких демонстраційний пристрій відокремлено від альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності (ІКМ-2, ІМК-2, «Портрет», багатоканальний японський проектор); компактні, в яких демонстраційний пристрій та альбом-реєстр об'єднані в одне ціле. Методика складання композиційного портрета за допомогою названих приладів: демонструють на екрані по черзі типи елементів (ознак) зовнішності, а свідок чи потерпілий порівнює їх із тими, що запам'яталися, і відбирає схожі. Оскільки елементи зовнішності виконані в одному масштабі, то на екрані слідчий або спеціаліст має можливість конструювати суб'єктивний портрет, який поступово уточнюється. Складений на екрані портрет фотографують, у разі потреби - ретушують, згідно із зауваженнями свідка чи потерпілого, і використовують для пошуку.

В органах внутрішніх справ розроблена автоматизована система для використання композиційно-мальованих портретів. Вона складається із ЕОМ, графовідтворювача та дисплея. У пам'яті ЕОМ вводять комплект малюнків елементів зовнішності, який там постійно зберігається, а портрет складається на екрані дисплея.

Для складання суб'єктивного скульптурного портрета (пластична реконструкція обличчя за черепом) використовують кісткові залишки черепа людини. Методику виготовлення скульптурних портретів розробив академік М.М. Герасимов і вдосконалили професор А.А. Джигорян і доцент Ю.П. Дубягін. Одержаний скульптурний портрет фотографують, а знімки використовують для пошуку осіб, які безвісно пропали, встановлення невпізнаних трупів. Суть методу: на череп наносять воскову композицію шаром, що обумовлюється товщиною м'яких тканин на відповідних ділянках обличчя (голови).

Отриманий скульптурний портрет може бути із оперативних цілях пред'явлений для впізнавання, а також зіставлений за методом словесного портрета із зажиттєвими зображеннями безвісти зниклої особи.

Результати впізнавання або зіставлення доказового значення не мають, оскільки в основі створення скульптурного портрета лежать не тільки об'єктивні дані, а й суб'єктивні, що привносяться скульптором-експертом. З цієї ж причини скульптурний портрет не може бути об'єктом експертного дослідження.

До найбільш розповсюджених матеріальних видів відображень зовнішності людини, які використовуються в на практиці, належать фотознімки (фотокартки, фотопортрети). Крім фотографічних зображень і їх репродукцій, у слідчій практиці використовуються й інші різновиди відображень зовнішності людини - кінофільми, відеозаписи, рентгенівські знімки, типографські репродукції та інші.

Ознаки зовнішності людини, їх матеріальні та ідеальні сліди - відображення складають основу для ідентифікації особи.

Існують декілька видів ідентифікації людини за ознаками зовнішності з використанням методики «словесного портрета». В залежності від суб'єкта ідентифікація особи може здійснюватися:

а) слідчим - шляхом пред'явлення особи, фотографії або трупа для впізнання; безпосереднім порівнянням зовнішності особи з фотознімками;

б) оперативним працівником - при проведенні оперативно-розшукових заходів;

б) експертом - шляхом провадження криміналістичного дослідження.

Пред'явлення для впізнання.

Цей вид ідентифікації особи здійснюється у вигляді процесуальної дії, передбаченої ст. 228 КПК України. Для впізнання можуть бути пред'явлені живі особи, труп або фотознімки особи чи трупа.

Одним із видів ідентифікації особи є також безпосереоне зіставлення слідчим її зовнішності з фотознімками. Цей вид ідентифікації застосовується слідчим під час перевірки особи, викликаної на допит у якості свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого і проводиться шляхом витребування особистих документів і порівняння її зовнішності з фотокарткою у паспорті або іншому посвідченні.

Ідентифікація особи шляхом безпосереднього порівняння її зовнішності з описом, складеним методом словесного портрета, фотознімками, мальованими, фотокомпозиційними та композиційно-мальованими суб'єктивними портретами, скульптурним портретом - здійснюється оперативними працівниками під час проведення оперативно-розшукових заходів шляхом зіставлення ознак зовнішності конкретної особи з наявними: описом, фотографією, суб'єктивним портретом, фотографією скульптурного портрета.

Експертна ідентифікація - це безпосереднє порівняння експертом із застосуванням спеціальних знань, ознак зовнішності людини, зафіксованих на фотознімках, кіно- і відеоматеріалах, зі зразками ознак зовнішності, відображених на різних матеріальних носіях інформації.

У літературних джерелах цю експертизу називають по-різному: портретно-криміналістична експертиза, фотопортретна ідентифікаційна експертиза, експертиза в цілях ідентифікації особи за рисами зовнішності.

Криміналістична портретна експертиза призначається у разі необхідності встановити особи невідомих злочинців, невпізнаних трупів, свідків, підозрюваних, фактів належності документів, які засвідчують особу й інші фактичні обставини, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Головним завданням експертизи є вирішення питання: чи одна і та ж особа, чи різні зображені на наданих фотознімках або інших матеріальних відображеннях.

Під час проведення цієї експертизи можуть бути використані тільки об'єктивні відображення людини - фотознімки, кіно- та відеокадри, які мають ознаки зовнішності конкретної людини. Криміналістична експертна ідентифікація за суб'єктивними відображеннями (мальовані портрети, композиції) неможлива, так як відсутні методи аналізу уявних образів зовнішнього вигляду людини, відтвореної у вигляді малюнків, композицій.

Для проведення криміналістичної портретної експертизи використовуються візуальні, вимірювальні, графічні методи, суміщення та накладання.

Візуальний метод є найбільш поширеним і застосовується під час дослідження як одноракурсних, так і різноракурсних фотопортретів шляхом візуального спостереження та порівняння своєрідності форм, розміру, положення та взаеморозташування ознак зовнішності на наданих фотознімках.

Метод лінійних та кутових вимірів застосовується при дослідженні одноракурсних фотознімків і полягає в тому, що на фотознімках (фоторепродукціях) виділяється необхідна кількість антропометричних точок, відстані між якими та кути між лініями, що їх поєднують, вимірюються за допомогою інструментів, а потім порівнюються між собою.

Графічний метод полягає у побудові та порівнянні у системі координат графіків, що характеризують лінійні розміри відрізків, що поєднують відповідні антропометричні точки, та ступінь згину контурних ліній відповідних частин обличчя. Довжина відрізків, що поєднують антропометричні точки, вимірюється за допомогою циркуля та лінійки, ступінь згину контурних кривих - спеціальним приладом.

Метод суміщення зображень полягає в тому, що на одній із порівнюваних фотографій роблять вирізи по лініях, що перетинають найбільш інформативні та чітко визначені ознаки, після чого ця фотографія накладається на іншу і експерт визначає - збігаються чи ні однойменні ознаки зовнішності по лінії розрізу.

Метод накладання (фотоаплікаціі) полягає в тому, що одноракурсні та рівно-масштабні діапозитиви (або негативи), що були виготовлені з наданих на експертизу фотографій, накладають один на одного за однойменними антропометричними точками у наскрізному світлі та перевіряють чи збігаються відповідні точки.

Наприклад, якщо на експертизу скеровано череп і зажиттєве зображення особи, яка підлягає ототожненню, то дослідження провадиться за наступною методикою. Спершу за черепом установлюються стать і наближений вік особи, якій цей череп належав. Після цього із зажиттєвої фотографії виготовляють діапозитив. Череп фотографують у тому ж масштабі та ракурсі, що й обличчя, зображене на діапозитиві. Далі негативне зображення черепа та обличчя суміщають за основними анатомо-топографічними пунктами і з цього суміщеного негатива здійснюють фотодрук. На отриманій фотографії повинні чітко проглядатись обидва зображення так, щоби збіглися всі анатомо-топографічні пункти і контури. Якщо такий збіг має місце, то виснують про те, що череп міг належати цій особі. У разі незбігу висновок буде негативним. У категоричній формі висновок дається лише тоді, коли поряд із зазначеними збігами є збіг і індивідуалізуючих ознак: викривлення спинки носа, сліди хірургічного впливу на кістках черепа, збіг зажиттєвих відомостей про стан зубного апарату з реальним станом такого в черепі.

При проведенні портретної експертизи, її важливою частиною є оцінка виявлених збіжних та розбіжних ознак зовнішності та оцінка достатності цих ознак для категоричного висновку експерта. Для об'єктивізації оціночних критеріїв використовують математичні та ймовірно-статистичні методи.

Мальовані та композиційні портрети не можуть бути об'єктами експертного дослідження, а можуть використовуватися виключно в оперативних цілях. Таке дослідження, не будучи експертизою, оформлюється «довідкою про дослідження».

Запитання для самоконтролю

1. Що таке габітоскопія?

2. В чому полягає сутність властивостей ознак зовнішності людини?

3. В чому полягає сутність методу суб'єктивного портрета?

4. Які існують анатомічні ознаки зовнішності людини?

5. Які існують функціональні ознаки зовнішності людини?

6. В чому полягає суть візуального методу при проведенні портретної експертизи?

7. В чому полягає суть методу лінійних та кутових вимірів при проведенні портретної експертизи?

8. В чому полягає суть графічного методу при проведенні портретної експертизи?

9. В чому полягає суть методу суміщення при проведенні портретної експертизи?

габітоскопія криміналістичний розслідування злочин

Размещено на Allbest.ru

...