Основи одорології

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Основи одорології

1.1 Хронологія розвитку, напрями, поняття, система і дисциплінарний статус одорології

Останнім часом в Україні, Республіці Білорусь, Росії та в інших країнах світу (Англія, Данія, Латвія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Польща, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Чехія, Естонія та ін.) помітно зросла зацікавленість слідчих, суддів та інших процесуальних суб'єктів інформацією, яку отримують за допомогою лабораторного дослідження слідів і зразків запаху людини на основі біоаналізатора запаху - нюху спеціально підготовленого експертного собаки-детектора. В багатьох із названих країн діють одорологічні лабораторії, і призначається комісійна одорологічна експертиза, висновок якої використовується як форма представлення доказів у кримінальних справах. Найбільше одорологічних лабораторій у Польщі - 35 та в Угорщині - 21. У Російській Федерації вже відкрито 4 одорологічні лабораторії: в Барнаулі, Волгограді, Казані і Москві. Є одорологічні лабораторії в Республіці Білорусь, Данії, Нідерландах, Німеччині, Словенії, Фінляндії, Чехії та в деяких інших країнах світу. Проводиться робота з організації одорологічних лабораторій в УВС Свердловської, Магаданської та інших областей Росії. Виявляють зацікавленість щодо створення одорологічних лабораторій у Володимирові, Курську, Нижньому Новгороді, Самарі, Санкт-Петербурзі, Саратові, Хакасії та інших регіонах Російської Федерації, а також в Англії, Монголії, Узбекистані, Швеції, Естонії і т. д. В Україні, на жаль, поки що одорологічної лабораторії, здатної проводити комісійну одорологічну експертизу, немає, хоча такі спроби О. А. Кириченко та його послідовники, В. Д. Басай, Г. І. Васильєв, М. М. Колюка, робили з 2000 р., що не знайшло підтримки. Наприклад, відділенням досліджень запахових слідів відділу біологічної експертизи ЕКЦ МВС РФ за 1998 р. виконано більше ніж 250 досліджень, у 1999 р. - 318, у 2000 р. - 240, а у 2001 р. - 265 досліджень. При цьому деяке зменшення кількості досліджень за останні два роки зумовлене тим, що в повну силу запрацювали Казанська і Барнаульська одорологічні лабораторії. Так, у Казанській одорологічній лабораторії у 2000 р. було проведено 130, а в 2001 р. - 141 дослідження. Лабораторія одорології служби біологічних досліджень ДЕКЦ МВС РБ почала проведення одорологічних досліджень у лютому 1996 р. і за 10 місяців цього року, а також за весь 1997 р. експертами даної лабораторії було проведено 136 одорологічних експертиз і досліджень, за 1998 р. - 288, 1999 р. - 325 , 2000 р. - 221 і в 2001 р. - 232 дослідження.

Із 1965 р., коли В. В. Безруков, А. І. Вінберг, М. Г. Майоров і Р. М. Тодоров винайшли власне одорологічний метод консервації і дослідження слідів запаху людини, і до цього часу з одорологічної тематики у країнах СНД видано понад 800 наукових праць, у т. ч. і спеціальних навчальних та методичних посібників.

Підсумком сучасного стану розвитку одорологічних проблем стали Перша міжнародна одорологічна науково-практична конференція, яка мала місце у 2000 р. за участю представників багатьох країн світу, і де українській і польській делегаціям було доручено очолити групу з розробки єдиної міжнародної методики комісійної одорологічної експертизи та інших пов'язаних із цим проблем, а також захист В. Д. Басаєм докторської дисертації «Основи криміналістичної одорології».

Основними хронологічними етапами зародження і становлення одорології як базисного часткового вчення криміналістики виявилися:

1. 1896 р., коли з ініціативи Ганса Гроса в м. Гільдесгейм з'явилося 12 собак, навчених нести поліцейську службу.

2. 1965 р., коли В. В. Безруков, А. І. Вінберг, М. Г. Майоров і Р. М. Тодоров оголосили про винахід одорологічного методу використання за допомогою приладу для відбору запахів (ПВЗ) у вигляді ветеринарного шприца зі слідів ніг чи інших слідів людини разом із повітрям і наступним проведенням одорологічної виборки за допомогою службово-пошукової собаки спочатку безпосередньо людей, а пізніше їх речей, у тому числі інших завідомо непричетних осіб чи їх речей.

3. 1973-1974 рр., коли з'явилися перші навчально-практичні посібники з проблем криміналістичної одорології М. М. Тарнаєва і В. І. Шиканова.

Цій проблемі були присвячені посібники й значно раніше, у 1924 р., Р. Герсбаха «Дрессировка полицейских собак», Ф. Фридерікса «Собака-ищейка» та ін., які, однак, не могли стосуватися питань ще неіснуючого одорологічного методу.

4. 1975 р., коли Г. О. Гвахарія в рамках кандидатської дисертації «О некоторых применениях теории информации и теории игр в криминалистике (вопросы методологии и управления)» уперше торкнувся проблем одорологічного методу та обґрунтував можливості використання результатів цього методу як доказів.

5. 1976 р., коли на базі Юрмальського райвідділу Латвійської РСР була створена перша в СРСР та у світі одорологічна лабораторія.

6. 1983 р., коли авторський колектив у складі вітчизняних і німецьких учених випустив у світ фундаментальний посібник про використання консервованого запаху в розкритті злочинів.

7. 1985 р., коли чеський криміналіст Інж Олдрі Вигналек вперше присвятив криміналістичній одорології у цілому кандидатську дисертацію «Криминалистическая одорологическая идентификация», в якій, однак, зробив висновок про передчасність постановки питання про процесуальну перспективу одорологічного методу, що, в принципі, було достатньо обґрунтовано з урахуванням стану розвитку цієї проблеми, що існував на той час.

8. 1989 р., коли К. Т. Сулімов та В. І. Старовойтов розробили першу методику підготовки лабораторних собак-детекторів і проводили за їхньою допомогою лабораторне одорологічне дослідження.

9. 1992 р., коли на розширеному засіданні вченої ради ЕКЦ МВС Росії за участі провідних учених вказана методика була визнана науково обґрунтованою і придатною для проведення одорологічної експертизи.

10. 1992 р., коли О. А. Кириченко вперше в Україні в рамках кандидатської дисертації «Классификация микрообъектов и их значение для расследования преступлений против личности» обґрунтував можливість використання результатів комісійної одорологічної експертизи.

11. 1994 р., 1997 р. і 2001 р., коли з'явилася низка спеціальних монографій із проблем одорології: О. А. Кириченка, Н. І. Клименко і П. Д. Біленчука «Судебная одорология», О. А. Кириченка «Проблемы судебной одорологии», О. А. Кириченка, В. Д. Басая та О. М. Щитнікова «Основы юридической одорологии» та ін., у яких були закладені наукові основи цього часткового вчення та обґрунтована необхідність створення вітчизняного і міжнародного Одорологічного центру.

Раніше з цих питань також публікувалися монографії, які, однак, були присвячені загальним проблемам дослідження природи запаху.

12. 2000 р., коли у м. Легіоново (Польща) відбулася Перша міжнародна одорологічна науково-практична конференція «Осьмология - оцененная или недооцененная отрасль научного знания» за участю представників Англії, Угорщини, Нідерландів, Ції, Польщі, України, Фінляндії, Швеції, Естонії та ін.

Від делегацій України, Росії і Республіки Білорусь із доповіддю «Основы одорологии» виступив О. А. Кириченко, який запропонував прийнятий проект рішення конференції, де констатувалася необхідність підсумкових ґрунтовних досліджень проблем одорології і наукових основ цього часткового вчення криміналістики, а також створення робочої групи з розробки єдиної міжнародної методики комісійної одорологічної експертизи.

12. 2002 р., коли Т. Ф. Моісеєва в межах докторської дисертації «Методология комплексного криминалистического исследования потожировых следов человека» висвітлила існуючий стан розвитку одорологічних проблем у контексті інших досліджень потожирових слідів людини.

13. 2003 р., коли В. Д. Басай за науковою консультацією О. А. Кириченка захистив першу у світі докторську дисертацію «Основи криміналістичної одорології», в якій на виконання рішення вказаної конференції було презентовано найкращі розробки в контексті як теоретичних, так і прикладних проблем роботи зі слідами запаху людини в кримінальному судочинстві:

1. Вичерпне розуміння напрямів лабораторного і позалабораторного дослідження слідів запаху людини та інших речових джерел кримінальних відомостей у складі вітчизняного перспективного вітчизняного і міжнародного Одорологічного центру.

2. Поняття і класифікація одорологічних об'єктів.

3. Поповерхова схема та обґрунтування обладнання найсучаснішої одорологічної лабораторії.

4. Визначення функцій і кваліфікаційних вимог щодо кожного із співробітників одорологічної лабораторії.

5. Удосконалення детальної методики і розробка проектів відповідних процесуальних документів із проведення звичайної і діагностичної одорологічної експертизи комісією експертів у складі першого і другого експерта-одоролога та експерта-кіносолога, вузлового відеознімального, фототабличного і вербального протокольного документування цього процесу та ін.

14. 2005 р., коли В. І. Старовойтов захистив кандидатську дисертацію «Методологические и процессуальные аспекты идентификации человека с использованием собак-детекторов» і завершив дисертаційне представлення своїх результатів багаторічних досліджень із цієї проблеми, що як найбільш розвинуті також були представлені В. Д. Басаєм у вказаній докторській дисертації в контексті створення основ криміналістичної одорології як часткового вчення.

Після завершення і захисту В. Д. Басаєм вказаної докторської дисертації фактично придатна до введення в експлуатацію найсучасніша одорологічна лабораторія при Кримському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ недалекоглядним рішенням ректора цього інституту Остапенка була перепрофільована. Тому існуючі кращі у світі вітчизняні одорологічні розробки так і не знайшли загальнодержавної чи регіональної підтримки, незважаючи на те, що в Росії, Республіці Білорусь та в інших країнах світу одорологічна теорія і практика і досі знаходяться на значно нижчому рівні, а вітчизняні і зарубіжні правоохоронні органи вкрай потребують такого роду розробок і цього достатньо надійного та ефективного джерела кримінальних відомостей.

Однією з дискусійних теорологічних проблем одорології залишається власне найменування цього базисного часткового вчення криміналістики терміном «одорологія», оскільки В. І. Старовойтов у рецензії на одну з монографій зауважив, що запропоноване ще А. І. Вінбергом та іншими співавторами слово «одорологія» для найменування сукупності знань, що розглядається, не є вдалим. Польські криміналісти в цьому аспекті наполягають на застосуванні терміна «осьмологія». У деяких країнах Заходу цю сукупність знань зовсім не відокремлюють, а розглядають у межах фізико-хімічних і біологічних аналітичних методів. З огляду на це, більш обґрунтованим буде найменування такої сукупності знань словосполученням «експертне дослідження запахових слідів», яке повинно стати різновидом експертного дослідження речовин та матеріалів.

При цьому В. І. Старовойтов навів низку аргументів, основний зміст яких полягає у тому, що зі словом «одорологія» пов'язані застарілі методи лабораторного дослідження слідів і зразків запаху людини.

Не можна погодитися і з пропозицією польських криміналістів щодо слова «осьмологія», оскільки, як відомо, цей термін був запропонований лише тому, що в польській мові його складова частина «odуr» означає в перекладі «сморід, неприємний запах». Але в основу слова «одорологія» А. І. Вінберг та інші співавтори поклали латинський термін «odor», який у перекладі означає «запах», і третя буква в цьому слові та в слові «odуr» із польського слова «odуrоlogia» - «o» та «у» - різні. Власне, обидві вказані букви є в польській абетці і мають різну вимову - відповідно «о» та «у» в україномовному варіанті. При цьому польські криміналісти поряд зі словом «osmology» («осьмологія») застосовують також і слово «odorologia», тобто «одорологія» - вчення про запахи, а не слово «odуrоlogia», яке б і мало вимову «одурологія», тобто в перекладі - «вчення про сморід».

Таким чином, навіть у польській мові немає достатніх підстав щодо відмови від слова «одорологія», звукова вимова якого на інших мовах світу взагалі не викликає будь-яких заперечень.

Зрозуміло, що обидва слова - «осьмологія» і «одорологія», зрештою, придатні для найменування галузі наукових знань, яка зараз розглядається, оскільки в перекладі означають одне і те ж саме - вчення про запахи. Але за словом «одорологія» більш вагоме історичне минуле і традиції. Водночас не є винятком і компромісний варіант: у польській мові може застосовуватися словосполучення «осьмологія», а в інших мовах світу - «одорологія». Проте уніфікація міжнародної наукової мови з проблем одорології, безперечно, вимагає більш конструктивного підходу.

М. Б. Вандер у низці публікацій пропонував цю сукупність знань іменувати поряд зі словосполученням «судова одорологія» і терміном «ольфактроніка», хоча в останніх роботах цього автора згадується лише перше словосполучення.

У деяких публікаціях ставилося також питання про можливість застосувати замість іноземного слова «кінологія» та похідних від нього слів вітчизняні слова «собакознавство» для позначення сукупності наукових знань про собаку, «собакознавець» - фахівця у цій галузі знань, «собаківник» - спеціаліста, який готує і застосовує в правоохоронній діяльності собаку-детектора чи іншу службову собаку, «собакознавчий центр» - центр із проведення наукових досліджень щодо розведення, обслуговування, підготовки та іншого поводження зі службовими та іншими собаками, «собаківничий центр» - центр із практичного розведення, підготовки та застосування службових та інших собак тощо. Хоча центри з розведення, підготовки і практичного застосування в правоохоронній діяльності собак-детекторів та інших службових собак найкраще іменувати одорологічними, а не кінологічними, оскільки перший напрям практичного собаківництва повинен переважати.

Водночас не є семантично виваженим у позначенні і другого із напрямів практичного собаківництва загальновизнаний термін «кінологія» і похідні терміни «кінолог», «кінологічний центр» тощо, оскільки ця термінологія походить від грецьк. «kinos» (собака) і лат. «logos» (вчення, наука, галузь знань), що в сукупності має позначати «вчення про собаку». А якщо так, то не треба урізати останню букву «s» кореневої основи першого із термінів, інакше виходить «вчення про кіноматографію», а не «вчення про собаку». В останньому з випадків тоді більш правильно говорити про «кіносологію» і використовувати інші похідні терміни: «кіносолог», «кіносологічний центр» тощо.

З огляду на це, саме словосполучення «одорологія» найбільш придатне для найменування тієї сукупності наукових знань, що зараз досліджується. Проте яка повна його вимова в цьому відношенні найбільш обґрунтована - «одорологія», «судова одорологія», «криміналістична одорологія», «юридична одорологія» тощо, можна визначитися лише за допомогою встановлення наукового статусу цієї сукупності знань та її місця поміж інших юридичних наук на підставі сучасної їх класифікації, про що більш детально йтиметься окремо.

Іншою теорологічною проблемою одорології є її змістовне наповнення, оскільки, як уже зазначалося, використання спеціально підготовлених собак-детекторів історично розпочалося з позалабораторних напрямів, у першу чергу, із пошуку людини по слідах запаху на місцевості, а пізніше і деяких інших речових джерел, зокрема, краденої худоби, крадених речей тощо.

Із винаходом у 1965 р. власне одорологічного методу цей напрям собаківництва поступово перетворився в лабораторне одорологічне дослідження і, врешті-решт, оформився у вигляді комісійної одорологічної експертизи. Поряд із цим і позалабораторні одорологічні напрями також не припинили свого розвитку, методика їх удосконалювалася, з'являлася необхідність у пошуку по слідах запаху у повітрі все нових і нових речових джерел, у першу чергу, наркотиків, вибухових пристроїв тощо.

Тому виникає питання, що саме має охопити одорологія - лише лабораторні чи й позалабораторні дослідження слідів запаху із застосуванням спеціально підготовленого собаки-детектора?

Виходячи з тотожності завдань, що стоять перед правоохоронцями при підготовці лабораторних і позалабораторних собак-детекторів для пошуку по слідах запаху різного роду речових джерел і навіть цих напрямів із традиційними кіносологічними напрямами, а також з метою забезпечення єдиного організаційного, наукового, методичного, матеріально-технічного, ветеринарного, дидактичного та іншого забезпечення всіх цих напрямів використання спеціально підготовлених службових собак, у т. ч. й собак-детекторів, заслуговує на увагу пропозиція В. Д. Басая створити спочатку вітчизняний, а у перспективі й міжнародний Одорологічний центр, який би міг мати такі основні підрозділи:

1. Лабораторні одорологічні дослідження, що мав би забезпечувати провадження за допомогою спеціально підготовлених лабораторних собак-детекторів:

1.1. Звичайної комісійної одорологічної експертизи (на основі процесуальних документів слідства і суду).

1.2. Діагностичної комісійної одорологічної експертизи (на основі процесуальних документів слідства і суду).

1.3. Звичайного лабораторного комісійного одорологічного дослідження (на основі позапроцесуальних документів правоохоронніх органів).

1.4. Діагностичного лабораторного комісійного одорологічного дослідження (на основі позапроцесуальних документів правоохоронних органів).

2. Позалабораторні одорологічні дослідження, який має забезпечувати пошук за допомогою спеціально підготовлених собак-детекторів по слідах запаху на місцевості чи у повітрі певних речових джерел і, у свою чергу, може поділятися на підрозділи із позалабораторного одорологічного пошуку (переслідування) по слідах запаху на місцевості та (чи) у повітрі:

2.1. Переслідуваної чи іншої особи або тварини.

2.2. Живої людини чи трупа людини, що знаходяться під завалами та за іншими перешкодами.

2.3. Наркотиків і прирівняних до них речовин.

2.4. Вибухових пристроїв і речовин.

2.5. Інших речових джерел (окремих контрабандних товарів, у т. ч. кримінальної вогнепальної, механічної чи вибухової зброї тощо).

3. Поєднання традиційних кіносологічних та позалабораторних одорологічних досліджень із використанням собак-детекторів, спеціально підготовлених для одночасного переслідування чи пошуку по слідах запаху на місцевості або у повітрі людей, наркотиків, вибухових речовин, механічної чи вогнепальної зброї, при:

3.1. Патрулюванні криміногенних громадських місць.

3.2. Конвоюванні в'язнів чи інших заарештованих осіб.

3.3. Охороні спеціальних державних та інших важливих об'єктів.

3.4. Охороні певних категорій осіб.

3.5. Охороні державного кордону на контрольно-пропускних пунктах і на «зеленому» державному кордоні та ін..

Не є остаточно вирішеним питання про можливість використання в якості біодетектора лише нюху спеціально підготовленого собаки-детектора. Ведуться пошукові дослідження із вивчення можливостей використання в цьому відношенні нюху пацюків, які залишилися поки що безрезультатними. Перевершити унікальне поєднання нюхових, дресирувальних та інших практично значущих якостей собаки не вдається. Буде недостатньо правильним обмежувати поняття одорології використанням нюху лише собаки-детектора, у той час не повинно бути тут інструментального дослідження слідів запаху людини. І не стільки у зв'язку з тим, що пошукові наукові дослідження в цьому напрямі виявилися ще менш результативними, скільки тому, що навіть у разі успішного вирішення цієї проблеми (що малоймовірно) такого роду дослідження вже дійсно не будуть чимось принципово відрізнятися від інших інструментальних досліджень речовин, матеріалів і виробів з них, як на цьому наполягає В. І. Старовойтов та ін.

Таким чином, під криміналістичною одорологією розуміють базисне часткове вчення, яке на основі пізнання сутності, послідовності та інших закономірностей роботи з одорологічними об'єктами, заснованої на позалабораторному і лабораторному їх дослідженні за допомогою нюху біологічних детекторів, насамперед позалабораторної або лабораторної собаки-детектора, та отримання таким чином відомостей, розробляє гласні технічні засоби роботи з такого роду трасосубстанціями і загальні правила поводження з ними, тактичні прийоми проведення окремих процесуальних та позапроцесуальних дій або їх комбінації, у тому числі з негласними заходами, у процесі яких проводиться робота з цими речовими джерелами кримінальних відомостей, а також гласні методичні рекомендації зі здійснення такої роботи на кожній із стадій протидії окремим видам і групам злочинів.



1.2 Фізичні і криміналістичні властивості та механізм утворення і сприйняття слідів запаху людини

Фізичні властивості слідів і зразків запаху людини та інших речових джерел як різновиду газоподібних об'єктів

Запах становить особливий вид газоподібних речовин (ультраоб'єктів, точніше - ультрасубстанцій), які в аспекти кримінального судочинства іменуються ультраречовими доказами. Тому сліди запаху як різновид газоподібних речовин володіють усіма фізичними властивостями останніх. Найбільш повно фізичні властивості слідів запаху людини були досліджені Р. М. Мазітовою, В. Н. Охотською і Б. У. Пучкіним у монографії, присвяченій дослідженню питань моделювання нюху живих істот. Згодом М. В. Салтевський піддав детальному аналізові ці властивості вже стосовно проблем криміналістичної одорології. Було зазначено, що сліди запаху володіють такими фізичними властивостями газоподібних речовин, як летючість, розчинність, адсорбція, розбавлення і дифузія. Врахувавши ці з цих літературних джерел, В. Д. Басай удосконалив виклад сутності вказаних властивостей, що має такий вигляд.

Летючість слідів запаху - це здатність молекул запаху випаровуватися, тобто переходити з твердого стану в газоподібний. Випаровування відбувається при будь-якій температурі, однак швидкість його залежить від природи речовини і зовнішніх умов: при підвищенні температури або посиленні вітру випаровування збільшується. Отже, сліди запаху довше зберігаються взимку, ніж улітку, в закритому приміщенні і за відсутності протягів, ніж на відкритій місцевості або за наявності вітру і т. д.

За цими В. В. Безрукова, індивідуальний запах людини в закритому приміщенні зберігається до чотирьох діб і може бути використаний для встановлення людини як його джерела протягом трьох років. При цьому досить навіть короткочасного (до 15-50 хв) перебування людини в закритому приміщенні площею не більше 20 м2.

Під розчинністю слідів запаху розуміється здатність молекул запаху розчинятися в клітинах нюхового епітелію живих істот. Ця властивість дозволяє сприймати запах органами нюху людини або тварин.

Адсорбція слідів запаху являє собою здатність молекул запаху (інших газоподібних речовин) поглинатися поверхневим шаром іншої речовини. Завдяки цій властивості можливе сприйняття запахової речовини, змішаної з повітрям, виділення її на твердих і ворсистих поверхнях.

Процес адсорбції в загальному вигляді може бути зведений до концентрування й утримання речовин на поверхні або в об'ємі пор твердого тіла. В адсорбції беруть участь як мінімум два об'єкти: тверде тіло (адсорбент) і речовина, що поглинається в газоподібному або рідкому стані. Остання з газової або рідкої фази, в якій вона знаходилася (адсорбтив), переходить при поглинанні твердим тілом в адсорбований стан (адсорбат).

Вирізняють в основному адсорбцію двох типів: фізичну адсорбцію, яка подібна до явища конденсації; і сорбцію, що ґрунтується на силах хімічної взаємодії (хемосорбцію). Остання внаслідок хімічної реакції, що протікає на поверхні розділу фаз і призводить до перерозподілу електронів адсорбтиву і адсорбенту з утворенням хімічного зв'язку, не зберігає індивідуальності взаємодіючих компонентів і фіксує положення адсорбованих молекул, тобто призводить до локалізованої адсорбції. При фізичній адсорбції адсорбтив і адсорбент не втрачають своїх якостей, а адсорбція молекул може бути локалізованою і нелокалізованою.

У процесі збирання слідів і зразків запаху людини та інших речових джерел інформації можна застосовувати тільки явища фізичної адсорбції. Адсорбційна здатність адсорбенту і швидкість поглинання адсорбтива вирішальною мірою залежать від розміру і кількості пор на одиницю об'єму адсорбенту.

М. В. Кісін та інші співавтори поділяють пори залежно від їх розміру на: мікро-, мезо- і макропори. Мікропори співмірні з молекулами, що адсорбуються. Всі атоми й молекули речовини адсорбенту знаходяться у взаємодії з молекулами адсорбату в порах. Отже, у всьому просторі мікропор існує поле адсорбованих сил. Для мезопор дія адсорбційних сил виявляється не у всьому їх об'ємі - практично лише на невеликій відстані від стінок. Питома поверхня макропор дуже мала, вони виконують, по суті, роль великих транспортних артерій у зернах адсорбенту. Тому адсорбцією на поверхні макропор, як правило, нехтують. Звідси висновок, що найкращими адсорбційними здібностями молекул запаху володіють адсорбенти, що мають найбільшу кількість мікропор на одиницю їх об'єму.

Під розбавленням слідів запаху розуміється зміна концентрації молекул запаху в сліді, що веде до утворення запаху нової якості.

Однак сила запаху, як показали спеціальні дослідження, не завжди визначається концентрацією молекул запаху. У певних випадках розбавлена суміш запахів може виявитися сильнішою за концентрований слід запаху, а також один запах може маскувати інший.

Дифузія слідів запаху означає проникнення молекул запаху в структуру (масу) іншої речовини (як правило, твердої). Наприклад, взуття при носінні просочується індивідуальним запахом людини і через певний період перетворюється в джерело цього запаху, залишаючи його на ґрунті та іншій поверхні при контактній взаємодії. Експериментально встановлено, що нове взуття вже після добового носіння перетворюється в джерело індивідуального запаху власника.

У 1995 р. П. Д. Біленчук, Г. О. Омельченко і О. І. Рощин, викладаючи суть розглянутих властивостей слідів запаху, додали до них ще й таку властивість, як змішування запаху. При цьому вони пояснили суть цієї властивості запаху таким чином. Якість пахучих речовин може істотно мінятися, знаходячись у суміші один з одним. Один запах може «замаскувати» або послабити інший. У суміші запахи можуть нейтралізувати один одного. В окремих випадках в суміші запах посилюється настільки, що окремі компоненти суміші, взяті в концентрації, значно нижчій за рівень індивідуальності сприйняття тварини (наприклад, собаки), все ж таки ним вловлюються. Таким чином, характер складного запаху може мінятися в присутності навіть межових кількостей домішок або запахових слідів інших компонентів.

Суть розбавлення запаху вказані автори пояснили загалом аналогічно вищевикладеному, що є повторенням суті змішування запахів, а тому виділення останньої властивості слідів запаху видається зайвим.

Таким чином, найбільш правильно виділити лише наступні фізичні властивості запаху як газоподібних речовин:

1. Летючість слідів запаху людини.

2. Розчинність слідів запаху людини.

3. Адсорбція слідів запаху людини.

4. Розбавлення слідів запаху людини.

5. Дифузія слідів запаху людини.

Криміналістичні властивості слідів запаху людини

На основі розглянутих загальних фізичних властивостей газоподібних речовин М. В. Салтевський у 1976 р. сформулював такі криміналістичні властивості слідів запаху: безперервність механізму утворення, рухливість структури, розсіювання і подільність.

У 1994 р. цей перелік криміналістичних властивостей слідів запаху стосовно запаху людини О. А. Кириченко доповнив такими властивостями, як відносна незмінність та індивідуальність запаху людини.

На думку В. Д. Басая, до цього переліку необхідно додати ще такі дві криміналістичні властивості запаху людини, як збереження слідів і зразків запаху людини в герметичній упаковці і відносна стійкість слідів запаху людини, тоді як відносна незмінність повинна характеризувати тільки зразки запаху людини. При цьому потрібно зазначити, що наявність або відсутність у запаху людини саме цих властивостей стала одним з основних пунктів дискусії між противниками й захисниками одорологічного методу, а тому цілком обґрунтовано буде включення їх до криміналістичних властивостей слідів запаху людини.

Зараз же зупинимося на короткій характеристиці і викладі суті кожного з криміналістичних властивостей слідів і зразків запаху людини:

1. Безперервність механізму утворення слідів запаху відображає специфічну сторону його виникнення. За наявності джерела запаху і відповідних зовнішніх умов сліди запаху утворюються безперервно - доти, доки існує джерело.

На відміну від звичайних слідів і мікрослідів, утворення яких відбувається, як правило, миттєво чи в більш або менш короткий період часу (в момент контакту), виникнення слідів запаху - це процес, що триває. З цього положення витікає правило: час виявлення слідів запаху залежить від кількості пахучих речовин, що є джерелом запаху, і від зовнішніх умов, які прискорюють або сповільнюють процес летючості цієї пахучої речовини.

М. В. Кісін і К. Т. Сулімов, проводячи експерименти із застосування підсилювачів запаху, встановили, що позалабораторні собаки-детектори упевнено працювали зі слідами одногодинної давності. Робота собак-детекторів по сліду запаху 12-годинної давності полягала у сприйнятті ними запаху підсилювачів, оскільки індивідуальний запах людини в таких слідах практично був відсутній. Опрацювання ж собаками-детекторами слідів добової давності навіть за наявності підсилювачів запаху вже було невпевненим і частішими стали сходження зі сліду.

2. Рухливість структури слідів запаху характеризує тимчасові стани речовини сліду і свідчить про те, що між його молекулами немає зв'язку, вони знаходяться в хаотичному русі і постійно перемішуються між собою і молекулами повітряного або іншого середовища, в якому відбувається процес слідоутворення. Отже, інтенсивність (концентрація) запаху поблизу джерела вища. Тому адсорбування сліду запаху необхідно проводити шляхом вкачування повітряного середовища в безпосередній близькості від поверхні джерела запаху або шляхом безпосереднього контакту вбирача з цією поверхнею. Якщо джерело запаху або адсорбент вміщене в обмежений об'єм, наприклад, у герметично закриту скляну місткість, то через деякий час у будь-якій частині цього об'єму запах буде являти собою однорідну суміш.

На основі цього положення була вироблена наступна методична рекомендація щодо роботи із запахом. Допускається дослідження за допомогою собаки-детектора запаху, законсервованого не раніше ніж за добу до цього.

3. Розсіювання слідів запаху людини означає таку їх властивість, коли молекули запаху прагнуть зайняти весь об'єм, у якому вони знаходяться. Якщо цей об'єм необмежений або досить великий, то з розширенням кордонів сліду запаху меншає концентрація молекул запаху на одиницю цього об'єму. Звідси виходить практична рекомендація: об'єм місткості, в якій консервується запахоносій, повинен бути співмірний з об'ємами останнього, а для підвищення концентрації і молекул запаху в місткості потрібно вдатися до неодноразового похитування молекул через адсорбент.

У процесі роботи позалабораторного собаки-детектора за «гарячими» слідами запаху на місцевості послідовне підвищення концентрації молекул запаху примушує його рухатися в напрямі джерела запаху. Вітер змінює напрям розсіювання сліду запаху. Тому собака-детектор більш упевнено йде по сліду запаху при вітрі від джерела запаху. Сильний же вітер у напрямі джерела запаху може перешкоджати переслідуванню підозрюваного (або іншого джерела) за слідами запаху.

4. Під подільністю слідів і зразків запаху людини розуміється можливість розділення запаху на декілька частин із тотожними властивостями. У результаті від одного джерела можна законсервувати декілька тотожних носіїв слідів запаху людини або отримати декілька аналогічних зразків його запаху, причому це можливо як одночасно, так і через певні проміжки часу, протягом яких одорологічна інформативність зразків запаху людини залишається відносно незмінною.

5. Збереження слідів і зразків запаху людини в герметичній упаковці означає можливість повного збереження всіх індивідуальних якісно-кількісних характеристик людського запаху і запаху інших речових джерел інформації при переміщенні їх у відповідну обмежену герметичну упаковку.

Одорологічна практика свідчить, що скляна місткість із герметичною скляною кришкою, гумовою прокладкою і металевими затискачами або з металевою кришкою, що загвинчується, придатна для зберігання ймовірних носіїв слідів запаху людини фактично необмежено довго, протягом десятків років. Водночас упаковку з фольги рекомендується застосовувати в цих цілях лише тимчасово, а поліетиленові упаковки, в тому числі й поліетиленові кришки на скляні місткості, для цього непридатні.

6. Індивідуальність слідів і зразків запаху людини означає, що основні якісні і кількісні параметри запаху кожної конкретної людини неповторні, властиві тільки їй, а тому вона (людина) може бути встановлена за запахом із великої кількості інших запахів.

7. Відносна стійкість слідів запаху, тобто незмінність хімічної структури молекул запаху в умовах навколишнього середовища, що дозволяє збирати і дослідити їх на предмет встановлення джерела їх походження через певний період часу. При цьому вказані сліди запаху будуть зберігати досить довго індивідуалізовані ознаки запаху того об'єкта, від якого вони походять, незважаючи на те, що вони будуть знаходитися в оточенні великої кількості слідів запахів інших об'єктів. Дуже тісно з даною властивістю пов'язана властивість слідів, що коментується нижче, і зразків запаху людини або іншого живого організму, якому властиві розвинені обмінні процеси.

8. Відносна незмінність зразків запаху людини свідчить про те, що основні індивідуальні якісні і кількісні параметри запаху конкретної людини протягом усього її життя залишаються незмінними, тоді як інші якісні і кількісні характеристики її запаху постійно змінюються під впливом продуктів, у т. ч. лікарських препаратів, алкоголю і т. п., наявності шкідливих звичок (куріння і т. п.), фізичних або психічних навантажень та ін., що, в свою чергу, при правильній методиці проведення одорологічного дослідження не може обумовити помилковий результат. Собака-детектор у процесі методично правильно проведеного одорологічного дослідження орієнтується на індивідуальну основу запаху людини, абстрагуючись від дії багатьох ендогенних і екзогенних чинників.

Перераховані властивості слідів запаху визначають методику застосування технічних засобів роботи з ними, а значить, такі властивості можна з повною підставою іменувати.

Таким чином, стосовно запаху людини і хребетних тварин сліди запаху володіють такими криміналістичними властивостями: безперервністю механізму утворення, рухливістю структури, розсіюванням, подільністю, збереженням у герметичній упаковці, відносною стійкістю слідів, відносною незмінністю та індивідуальністю зразків. Якщо ж розглядати інші речові джерела запаху, то потрібно брати до уваги всі перераховані криміналістичні властивості запаху, за винятком чотирьох останніх. Знання розглянутих криміналістичних властивостей слідів запаху має, як це обґрунтовано підкреслює М. В. Салтевський, принципове значення для якісного проведення кожного з етапів роботи з ними, особливо їх збирання і дослідження, а також для правильної оцінки отриманих одорологічних відомостей.

Звідси узагальнювальний виклад криміналістичних властивостей слідів запаху людини може мати такий вигляд:

1. Безперервність механізму утворення слідів запаху.

2. Рухливість структури слідів і зразків запаху людини.

3. Розсіювання слідів і зразків запаху людини.

4. Подільність слідів і зразків запаху людини.

5. Збереження слідів і зразків запаху людини в герметичній упаковці.

6. Індивідуальність слідів і зразків запаху людини.

7. Відносна стійкість слідів і зразків запаху людини.

8. Відносна незмінність слідів і зразків запаху людини.

Механізм утворення та сприйняття слідів запаху людини

Ще Р. Х. Райт справедливо відзначив відсутність єдиної теорії про природу і сприйняття запахів, унаслідок чого механізм сприйняття слідів запаху нюхом живих істот залишається гіпотезою. Адже до цього часу така теорія не розроблена, а існує декілька різних теорій, кожна з яких лише у формі наукової гіпотези пропонує той чи інший варіант пояснення механізму сприйняття запахів живими істотами. Наприклад, згідно з теорією запаху Цваара Дермакера, всі пахучі речовини діляться на дев'ять класів:

1. Ефірні - запахи фруктових есенцій, воску, ефіру.

2. Бальзамічні - кольорів, ванілін.

3. Амбро-мускусні - виділяються статевими органами.

4. Каприлові - сиру, поту, сперми, сечі.

5. Запах пригорілого - фенолу, бензолу, нафталіну, підсмаженої кави.

6. Противні - клопів, блекоти, наркотичних речовин.

7. Ароматні - гіркого мигдалю, лимона.

8. Часникові - брому, смоли, йоду, хрому.

9. Нудотні - трупний запах, запах калу.

Усього, на думку Дермакера, нараховується 50 чистих основних запахів, які при змішуванні утворять усі інші запахи. Недосконалість і умовність цієї теорії, на наш погляд, очевидні. Дуже багато практичних питань про природу і механізм сприйняття запаху залишаються в теорії Дермакера відкритими, зокрема, яким чином нюхові аналізатори живих істот сприймають той або інший запах, який механізм утворення нових запахів на основі вказаних груп чистих запахів.

Нарівні з наведеною теорією існує і ряд інших аналогічних теорій: вібраційна теорія запаху (Дайсон, 1938), просторова або стереохімічна (Манкриф, 1949), хвильова (Бек, Майсл, 1949) і адсорбційна (Манкриф, 1955). Кожна з них по-своєму пояснює природу, механізм утворення і сприйняття запаху, має сильні і вразливі сторони. Так, вібраційна теорія виходить із того, що потоки хвиль в інфрачервоній області спектру випромінюють вібруючі молекули пахучих речовин, які сприймаються нюховими рецепторами біологічних істот і перетворюються в запахи.

Стереохімічна теорія виникнення того або іншого запаху пояснює конфігурацію будови пахучої речовини. За цією теорією, молекула має поверхню з випуклими напівсферами, якими вона входить у контакт із поверхнею нюхового рецептора. Оскільки поверхня останнього являє собою систему півсферичних заглиблень (лунок), то вигляд речовини і її запах залежать від кількості напівсфер молекули, що вмістилися в лунку нюхового рецептора.

Згідно з хвильовою теорією, клітини нюхових аналізаторів людини і тварин володіють здатністю випромінювання в довкілля хвиль, довжина яких знаходиться в діапазоні інфрачервоного випромінювання. Хвиля по-різному поглинається речовинами, що пов'язано з неоднаковим охолоджуванням нюхового епітелію, що відчувається як відмінність у запасі.

І, нарешті, виходячи з адсорбційної теорії, виникнення запаху пояснюється процесом адсорбції молекул пахучої речовини клітинами нюхового епітелію живого організму, внаслідок чого вони нагріваються. Міра рецепторів трансформується як певний запах.

У книзі про використання в протидії злочинам консервованого запаху, написаною групою вітчизняних і німецьких авторів, які протягом декількох років розробляли проблеми одорології, механізм сприйняття запаху пояснюється таким чином. Здатність усіх живих істот, включаючи людину, сприймати запах реалізовується завдяки наявності і функціонуванню у них особливої хеморецепторної системи. У спеціалізованих сенсорних хеморецепторах - клітинних структурах периферійної нервової системи, що безпосередньо сприймають хімічні стимули з навколишнього середовища, - відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника в кодоване повідомлення, яке доставляє в центральну нервову систему відомості про силу і природу стимулювального агента.

Нюхова рецептація дає велику кількість відповідей щодо якостей молекул запаху, з наявністю межі, що важко встановлюється між ними. Між багатьма пахучими речовинами, незважаючи на близькість їх якостей, як правило, можна виявити різницю. Тому при індивідуальному пред'явленні речовин-стимулів (подразників рецепторів) нюхова система дозволяє здійснювати груповий або індивідуальний їх якісний аналіз. У той час як смакова система в цьому відношенні здатна допомогти лише в груповому якісному аналізі речовин-стимулів, загальне хімічне почуття викликає при дії різних речовин-стимулів однотипну реакцію (подібність больових відчуттів), яка не дозволяє при близьких рівнях збудження рецепторів диференціювати речовини-стимули навіть на рівні групового якісного аналізу.

З урахуванням викладеного може бути правильно зрозумілий і механізм утворення слідів запаху людини, який найбільш повно досліджений у навчальному посібнику М. В. Кісіна. Встановлено, що тіло людини за добу виділяє в довкілля біля 800 г поту, жиру та інших пахучих речовин. Кількість поту залежить від обміну речовин, фізичного і психічного стану людини, умов зовнішнього середовища та інших чинників. Наприклад, при фізичному навантаженні і перегріві організму виділяється 2-2,5 кг поту. В утворенні місцевого індивідуального запаху людини основну роль відіграють шкірні покриви і шкірні залози. Серед багатьох функцій, що виконуються шкірою і її додатками, безпосереднє відношення до формування запаху має її участь у процесі дихання, обміні речовин і терморегуляції. Піт продукується екринними і апокринними потовими залозами, число яких на тілі людини досягає 2 млн. екринні залози розташовані переважно на поверхнях долонь рук і підошвах ніг, апокринні - у пахвовій і генітальній областях.

Свіжовиділений піт і секрети сальних залоз, власне, не мають запаху і набувають його під дією сапрофітів шкіри, що додають їм характерні ароматичні речовини. Не останню роль відіграють при цьому температура і вологість навколишнього середовища, мікроклімат під одягом та інші умови.

Поки що не відомі конкретні хімічні сполуки, що відповідають за індивідуальність запахового комплексу конкретної людини, але вже сьогодні наявні досить обґрунтовані ці, що дозволяють вважати цю індивідуальність не тільки стабільною як із зміною віку людини, так і при зберіганні слідів і зразків її запаху в законсервованому вигляді, але і стійкою.

1.3 Класифікація слідів і зразків запаху людини та інших речових джерел

Класифікація слідів і зразків запаху, як і будь-яких інших речових джерел інформації, має важливе теоретичне і прикладне значення, дозволяє краще пізнати суть речових джерел інформації, що вивчаються, точніше визначити їх місце серед собі подібних. Однак цій проблемі в літературі приділялася недостатня увага. При цьому кожна із запропонованих класифікацій слідів запаху, маючи ті чи інші недоліки, містить у собі і певне раціональне зерно, яке може бути використане іншими авторами в процесі подальшого дослідження цієї проблеми. Саме тому в низці публікацій О. А. Кириченко зробив спробу піддати детальному аналізові існуючі варіанти класифікації слідів і зразків запаху і розробити на цій основі принципово новий варіант вирішення цієї проблеми.

Загальна класифікація слідів запаху будь-яких речових джерел антиделіктних відомостей за походженням:

1. Сліди власного запаху речового джерела, склад яких зумовлений процесами життєдіяльності для живих істот і субстанційними властивостями для речових джерел неживої природи.

2. Сліди набутого запаху речового джерела, які, у свою чергу, поділяються на:

2.1. Сліди набутого запаху речового джерела тимчасового характеру, від яких це джерело за певних умов може звільнитися.

2.2. Сліди набутого запаху речового джерела постійного характеру, від яких це джерело звільнитися вже не зможе.

3. Сліди сукупного запаху речового джерела, які представлені сукупністю всіх чи частини названих різновидів слідів запаху.

4. Сліди фонового запаху, тобто сліди запаху інших речових джерел інформації, навколишніх носіїв слідів запаху.

5. Сліди остаточного запаху речового джерела, які складаються з усіх чи частини названих слідів запаху і в кінцевому підсумку підлягають дослідженню, в першу чергу, під час того чи іншого напряму позалабораторних одорологічних досліджень.

Спеціальна класифікація слідів і зразків запаху людини за походженням:

1. Сліди місцевого індивідуального запаху людини, які визначаються особливостями функціонування шкірних, потових, сальних та ендокринних залоз у ділянці окремих органів або тканин тіла людини.

2. Сліди сукупного індивідуального запаху людини, які складаються з усіх чи частини слідів місцевих індивідуальних запахів конкретної людини.

3. Сліди супутніх запахів людини, серед яких можуть бути виділені:

3.1. Сліди запахів одягу, в тому числі взуття та інших предметів постійного контакту з тілом людини (сліди запаху перуки, окулярів, ношених ювелірних виробів, годинника, гаманця, мобільного телефону, пейджеру, кишенькового калькулятора або електронного записника та ін.).

3.2. Сліди запаху різноманітних функціональних змін, зумовлені захворюваннями, прийомом лікарських препаратів, фізичними навантаженнями, психічним перенапруженням та іншими змінами функціонального стану людини.

3.3. Сліди побутових запахів, тобто слідів запаху, які викликані побутовими умовами життя конкретної людини: слідів запаху предметів туалету (косметики, зубної пасти, парфуми та інших речовин індивідуальної гігієни); їжі; запахи, зумовлені шкідливими звичками (вживанням алкоголю або наркотиків, курінням та ін.); запахи житла (обстановки квартири і домашнього господарства, у т. ч. домашніх тварин і птахів); слідів запаху предметів особистого побуту (прикрас, робочих інструментів, транспортних засобів, книг тощо) та ін.

3.4. Сліди професійних запахів, тобто слідів запаху, які набуті людиною у процесі здійснення трудових функцій поза побутом.

3.5. Сліди запаху громадських місць (громадського транспорту, повітряного середовища мікрорайону мешкання, по шляху на роботу і назад, видовищних закладів, магазинів та інших місць, які не є місцем роботи цієї людини).

3.6. Сліди ситуативних запахів, тобто сліди запаху, утворення яких для цієї людини носить ситуативний характер (сліди запаху бруду, фарби, нафтопродуктів та інших речовин, якими людина випадково забруднилася тощо).

4. Сліди сукупного загального запаху людини, який складається зі всіх перерахованих слідів запаху та зі слідів запаху, якими людина володіє на момент запахового слідоутворення або отримання у неї зразків запаху.

5. Сліди фонового запаху людини, тобто запах об'єктів навколишнього середовища, у якому відбувається слідоутворення і знаходження сукупного загального запаху людини аж до його належної консервації в процесі збирання слідів чи отримання зразків запаху.

6. Сліди остаточного запаху людини, які складаються з усіх чи частини названих слідів або зразків запаху і у кінцевому підсумку підлягають лабораторному чи позалабораторному одорологічному дослідженню.

Класифікація слідів і зразків запаху за часом їх утворення щодо вирішення завдань переслідування правопорушника або пошуку іншої людини за слідами її запаху на відкритій місцевості та інших речових джерел відомостей за звичайних умов повинна відображати такі часові періоди:

1. Гарантованого пошуку людини за слідами її запаху на відкритій поверхні або інших речових джерелах по шляху її пересування.

2. Ускладненого пошуку людини за такими слідами запаху.

3. Неможливості пошуку людини за такими слідами запаху.

З огляду на це, класифікація слідів і зразків запаху за часом їх утворення щодо вирішення завдань лабораторного їх дослідження за допомогою нюху спеціально підготовленого собаки-детектора повинна відображати часові періоди:

1. Гарантованого лабораторного одорологічного дослідження слідів і зразків запаху людини та інших супутніх запахів.

2. Ускладненого лабораторного одорологічного дослідження таких експертних об'єктів.

3. Неможливості лабораторного одорологічного дослідження подібних експертних об'єктів.

Зрозуміло, як у першій, так і в другій класифікації слідів і зразків запаху людини за часом їх утворення визначальну роль має взаємозв'язок між часовим періодом знаходження слідів і зразків запаху людини в незаконсервованому вигляді та їх концентрацією, яка, зрештою, і зумовлює гарантоване або ускладнене їх дослідження або взагалі неможливість отримання позитивних результатів одорологічного дослідження.

1.4 Загальні положення збирання слідів та отримання зразків запаху людини

Важливе наукове і прикладне значення у підвищенні ефективності, раціональності та якісності процедури поводження із одорологічними об'єктами має представлення єдиної сутності, послідовності та інших закономірностей роботи зі слідами і зразками запаху людини та інших джерел кримінальних відомостей, яку автор пропонує бачити в такому вдосконаленому вигляді:

1. Вивчення закономірностей виникнення, функціонування і зникнення слідів запаху людини чи інших речових джерел.

2. Взаємопов'язане версіювання [висунення (побудова), аналіз, динамічний розвиток і перевірка версій], планування та організація роботи з цими джерелами.

3. Збирання (пошук, у т. ч. констатація автентичності та індивідуалізація, розшук, виявлення, одержання, консервація, зберігання, транспортування) ймовірних запахоносіїв, отримання зразків запаху.

4. Отримання одорологічних відомостей при позалабораторному і лабораторному дослідженні слідів і зразків запаху людини та інших речових джерел за допомогою нюху спеціально підготовленого собаки-детектора чи іншого біоаналізатора.

5. Оцінка цих відомостей (визначення через аналітико-розумову діяльність чи проведення за необхідності певних де-факто чи де-юре процесуальних і парапроцесуальних дій чи їх комбінації значущості, законності, допустимості і доброякісності цих відомостей, їх узгодженості і достатності в сукупності з іншими відомостями для вирішення певного завдання за правильним вирішенням справи (протидії конкретному злочину).

6. Використання одорологічних відомостей (вибір доказових фактів, групування доказів та інших видів кримінальних відомостей та оперування ними при обґрунтуванні чи спростуванні виділених доказових фактів і прийнятті проміжного та остаточного рішення з метою правильного вирішення кримінальної справи (якісної, ефективної і раціональної протидії певному злочину).

7. Документування роботи зі слідами і зразками запаху людини та інших речових джерел.

Джерела індивідуального запаху людини

Найбільш придатні для встановлення джерела індивідуального запаху людини - первинні запахоносії, що знаходилися в постійному або тривалому контакті з її тілом, зокрема:

1. Плями крові, засалене волосся, яке зберігає сліди індивідуального запаху людини десятки років.

2. Особисті речі (поношені предмети одягу, взуття), предмети особистого побуту (гребінець, носова хустина, окуляри, наручні годинники і т. п.), що втримують сліди індивідуального запаху людини залежно від умов утворення і зберігання цих слідів від кількох днів до кількох років.

...