Сучасний стан правового регулювання використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан правового регулювання використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України

Гнатюк В.В. здобувач

Досліджено сучасний стан та особливості правового регулювання використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції. Зокрема автором проаналізовано сучасні наукові підходи до розгляду питань правового регулювання в теорії оперативно-розшукової діяльності взагалі та безпосередньо дотичних до обраної проблематики. Надано класифікацію нормативних актів, що регулюють використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції, суб'єктів такої діяльності та правовідносин, що виникають при цьому.

Ключові слова: правове регулювання, використання, негласні штатні працівники, підрозділи кримінальної поліції.

Постановка проблеми. Сучасна кримінальна обстановка та практика правоохоронних органів України характеризується тим, що використання наявного арсеналу оперативних сил, засобів і заходів на основі існуючих традиційних організаційних форм щодо здобуття первинної оперативно-розшукової інформації не дає можливості досягти докорінного перелому в протидії організованим кримінальним структурам, встановити контроль за економікою країни, організувати якісне перекриття усіх потенційно кримінальних об'єктів. Тобто сьогодні злочинність чинить активну протидію правоохоронним органам, зокрема завдяки володінню значними фінансовими ресурсами, що дозволяє використовувати найновітніші технічні засоби, залучати до співпраці спеціалістів з розвідувальної та контррозвідувальної роботи (наприклад: з числа колишніх працівників спецпідрозділів правоохоронних органів та військової розвідки), встановлювати зв'язки з корумпованими особами у вищих ешелонах влади, що, у свою чергу, унеможливлює якісне отримання правоохоронцями первинної оперативно-розшукової інформації.

Водночас вивчення світової практики і досвіду протидії злочинності дає підстави стверджувати, що найбільш ефективними заходами оперативно-розшукового характеру є здійснення спеціальних оперативно-тактичних операцій, що включають в себе різні способи використання негласних штатних працівників. Тому сьогодні існує доцільність використання нових форм роботи з негласним апаратом, у першу чергу за рахунок вдосконалення чинного законодавства у частині ефективності використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Здійснений аналіз загальноюридичної та спеціальної літератури показав, що досліджуваному питання прямо або опосередковано приділяли увагу вчені різних сфер юридичної науки, зокрема: О.П. Бойко, А.А. Венедіктов, Д.І. Горишний, М.Л. Грібов, В.А. Дашко, П.В. Євдокімов, В.П. Євтушок, М.В. Корнієнко, А.С. Морозов, Д.Й. Никифорчук, М.А. Погорецький, Л.П. Скалозуб, І.В. Сервецький, М.В. Стащак, Л.Г. Титаренко, Н.Є. Філіппенко, І.А. Федчак, Р.А. Халілєв, В.В. Шендрик та ін. Цими та іншими вченими здебільшого досліджувались питання, пов'язані із організаційно-тактичними особливостями використання негласних штатних працівників, згідно із законодавством, яке діяло до прийняття Кримінального процесуального кодексу у 2012 році. Означене вказує на необхідність і актуальність вивчення тематики правового регулювання використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції.

Метою статті є визначення сучасного стану та особливостей правового регулювання використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції.

Виклад основного матеріалу. Національним законодавством уповноваженим працівникам поліції надано право у своїй службовій діяльності використовувати можливості гласних та негласних штатних та позаштатних працівників з метою пошуку, отримання первинної оперативної інформації та фіксації фактичних даних про підготовку або вчинення протиправних дій. Однак практика свідчить, що сьогодні існує нагальна проблема визначення законодавчих аспектів використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції.

Разом з цим слід зазначити, що в теорії оперативно-розшукової діяльності існує декілька підходів до наукової апробації питання правового регулювання будь-якого виду суспільних відносин.

Зокрема як приклад можна навести позицію окремих вчених (О. Ю. Анциферов, О.Ю. Зуєв, М. В. Стащак, В. В. Шендрик та ін. [1-4]) щодо класифікації правовідносин, які виникають під час оперативно-розшукової діяльності і мають комплексний, двосторонній, а в деяких випадках і багатосторонній, характер та які умовно можна поділити за призначенням на такі групи:

- перша - це правовідносини, що виникають між суб'єктами оперативно- розшукової діяльності, усередині між собою та серед різних оперативних підрозділів правоохоронних органів, яким надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність чи які виконують правоохоронні функції (внутрішні, системні правовідносини). Мають управлінський характер, характерні горизонтально-вертикальні стосунки;

- друга - правовідносини, що виникають між суб'єктами оперативно- розшукової діяльності (оперативними підрозділами) та різними державними та недержавними установами, організаціями, підприємствами, засобами масової інформації і подібними структурами у зв'язку зі здійсненням оперативно-розшукової діяльності;

- третя - правовідносини, що виникають між суб'єктами оперативно-розшукової діяльності та особами, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності на конфіденційній та інших основах;

- четверта - правовідносини, що виникають між суб'єктами оперативно- розшукової діяльності та особами, які потрапили до поля зору оперативних підрозділів з інших причин, - задумують, готують чи вчиняють злочини, підозрюються у вчиненні злочинів, ухиляються від кримінального судочинства, безвісно відсутні та інше;

- п'ята - правовідносини, які виникають між суб'єктами оперативно-розшукової діяльності та особами, які захищаються у процесі її здійснення;

- шоста - правовідносини, що виникають у процесі використання оперативно- розшукових сил, засобів, методів та способів вирішення оперативно-розшукових задач для боротьби зі злочинністю та документування злочинної діяльності;

- сьома - правовідносини, що виникають у процесі проведення спеціальних оперативно-розшукових заходів;

- восьма - правовідносини, що виникають у процесі переведення оперативно-розшукової інформації із площини конспіративного провадження в офіційне;

- дев'ята - правовідносини, що виникають у процесі прокурорського нагляду та судового контролю за здійсненням оперативно-розшукової діяльності [4, с. 72].

Натомість інша група вчених (Л.І. Собченко, К.В. Шахова, С.Р. Тагієв та ін. [5-7]) висловлюють думку, що через розгляд лише правовідносин відбувається неповне дослідження проблематики правового регулювання, оскільки не завжди можна охопити та визначити усіх можливих суб'єктів певного виду діяльності. Зважаючи на це доцільним є, по-перше, визначення нормативних актів, які регулюють певні процеси, а лише потім визначення існуючих при цьому суб'єктів та правовідносини між ними.

Принагідно зазначимо думку Л.І. Собченко, яка стверджує, що залежно від існуючої юридичної природи, нормативні акти, що регулюють забезпечення режиму секретності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності підрозділами кримінальної поліції, поділяються на три групи.

Зокрема, на думку вказаної авторки, першу групу нормативних актів, що входять до системи правового регулювання забезпечення режиму секретності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності підрозділами кримінальної поліції, утворюють нормативні акти міжнародного права. Л.В. Собченко обґрунтовує це тим, що в доповіді Генерального секретаря ОБСЄ зазначається, що поліція є найбільш помітним проявом державної влади, відповідальною за громадську безпеку, а перебуваючи під величезним тиском населення, щоб протистояти росту злочинності, загрозам міжнародної і національної безпеки, поліція повинна діяти не тільки відповідно до національного законодавства, а й відповідно до норм міжнародного права [5, с. 156].

Стосовно другої групи нормативних актів, які складають правові засади забезпечення режиму секретності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності на загальнодержавному рівні, то до неї доцільно, на думку Л.І. Собченко, віднести такі: Конституцію України; Закони України: «Про інформацію»; «Про державну таємницю»; «Про Національну поліцію»; «Про Національне антикорупційне бюро України»; «Про прокуратуру»; «Про державне бюро розслідувань»; «Про Службу безпеки» тощо; кодифіковані закони: Кримінальний кодекс України; Кримінальний процесуальний кодекс України; Кодекс України про адміністративні правопорушення; постанови Кабінету Міністрів України: від 30 липня 1996 р. № 878 «Про затвердження Положення про порядок надання, скасування та переоформлення допуску громадян України до державної таємниці» та ін.

Третю групу, на погляд зазначеної авторки, складають нормативні акти міжвідомчого та відомчого характеру, тобто ті, що визначають організаційно-тактичні засади певного виду діяльності [5, с. 155].

Доволі близькі за змістом до наведених є судження О.Г. Цвєткова, який розглядав дотичне до досліджуваного питання. Зокрема, на думку О.Г. Цвєткова, усі нормативні акти доцільно поділити на три групи:

- перша - визначає загальні правові начала та принципи, конституційні та правові гарантії громадян та суб'єктів оперативно-розшукової діяльності;

- друга - визначає статус правоохоронних органів, їх завдання і функції при здійсненні оперативно-розшукової діяльності;

- третя - регламентує організаційно-тактичні, фінансові та інші положення опе- ративно-розшукової діяльності, а також визначає коло суб'єктів ОРД щодо протидії конкретним видам злочинів [8, с. 7].

Спираючись на означену класифікацію та думки науковців, О.Г. Цвєтковим поділено законодавчі акти, які регламентують впровадження в організовані злочинні групи, на такі групи:

а) законодавчі акти, які визначають правову основу діяльності усіх державних органів (Конституція України, міжнародні договори та угоди, Укази Президента, що стосуються загальних питань боротьби із злочинністю, постанови Верховної Ради України);

б) законодавчі акти, що визначають правові умови здійснення оперативно- розшукової діяльності, права та обов'язки оперативних апаратів, а також порядок використання її результатів (КК України, КПК України, Закони України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про міліцію”, “Про прокуратуру” та ін.);

в) законодавчі акти з питань боротьби з окремими видами злочинів (наприклад, Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про державний захист працівників суду та співробітників правоохоронних органів”, “Про боротьбу з незаконним обігом наркотиків та прекурсорів”, “Про захист інформації”, “Про митну службу” та ін.) [8, с. 7].

Враховуючи такі доволі ґрунтовні наукові дослідження щодо проблем правового регулювання оперативно-розшукових процесів взагалі та дотичної до обраної проблематики вважаємо також доцільним визначитись із класифікацією нормативних актів, що регулюють процес використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції та існуючих при цьому правовідносин.

Отже, аналізуючи чинне законодавство слід зазначити про те, що використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції регулюють такі нормативні акти:

1) акти міжнародного законодавства, в яких прямо чи опосередковано передбачено можливість використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції, в тому числі на території інших держав під час здійснення міжнародного співробітництва (наприклад, Збірник стандартів і норм Організації Об'єднаних Націй в галузі попередження злочинності і кримінального правосуддя, Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (КТОП) 2000 року і доповнюючий її Протокол: про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, Протокол проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю і Протокол проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, його складових частин, а також боєприпасів до неї (в яких представлені короткі відомості про важливі заходи з проведення розслідувань у боротьбі із серйозними злочинами та організованою злочинністю) тощо). Вказані нормативні акти передбачають можливість досягнення завдань поліції шляхом використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції;

2) нормативні акти Національного законодавства:

- на рівні законів, в яких визначено основні положення використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції, зокрема Конституція України, Закони України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Національну поліцію», «Про прокуратуру» тощо;

- на рівні підзаконних актів, які чітко визначають організаційно-тактичні засади використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції (здебільшого закритого характеру).

Що стосується безпосередньої класифікації правовідносин та суб'єктів використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції, то практика свідчить, що завжди, з однієї сторони будуть суб'єктами негласні штатні працівники, а з іншої - підрозділи кримінальної поліції та особи, злочинна діяльність яких документується, треті особи, що не мають відношення до злочинної чи правоохоронної діяльності, однак в силу певних обставин вступають у відносини негласними штатними працівниками, а також працівники контролюючих органів.

Висновок

Отже, підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що правове регулювання використання негласних штатних працівників підрозділами кримінальної поліції - це складний процес, що в загальному вигляді характеризується наявністю великої кількості нормативних актів, які його регулюють, суб'єктів такої діяльності та різнопланових правовідносин між ними.

негласний працівник кримінальний поліція

1. Анциферов О. Ю., Стащак М. В., Шендрик В. В. Основи оперативно-розшукової діяльності: навч. посібник. Харків: Вид-во ХНУВС, 2015. 312 с.

2. Зуєв О. Ю. Протидія збуту майна, одержаного злочинним шляхом: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2015. 20 с.

3. Албул С.В., Анциферов О.Ю., Стащак М.В. Теоретично-прикладні засади протидії підрозділами карного розшуку злочинам проти власності у районі проведення антитерористичної операції: монографія. Харків: Вид-во ХНУВС, 2015. 232 с.

4. Кравченко Ю.Ф. Попередження і розкриття злочинів підрозділами карного розшуку: підручник. Київ: РВВ МВС України, 2000. 392 с.

5. Собченко Л. І. Засади правового регулювання режиму секретності в оперативно- розшуковій діяльності підрозділів кримінальної поліції. Форум права. 2018. № 2. С. 151-157. URL: http://forumprava.pp.Ua/files/151-157-2018-220-.pdf.

6. Шахова К. В. Протидія згвалтуванням (за матеріалами підрозділів карного розшуку): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2014. 225 с.

7. Тагієв С. Р. Негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному судочинстві України: монографія. Київ: ВД «Декор», 2015. 470 с.

8. Цвєтков О.Г. Впровадження негласних працівників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ у організовані злочинні організації (теоретичні, науково-практичні аспекти): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 21.07.04. Київ: НАВСУ, 2002. 16 с.

Размещено на Allbest.ru