Характеристика злочину домашнє насильство

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ «ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО»

1.1 Об'єкт та предмет домашнього насильства

1.2 Об'єктивна сторона домашнього насильства

1.3 Суб'єкт домашнього насильства

1.4 Суб'єктивна сторона домашнього насильства

1.5 Розмежування складу домашнього насильства із складами злочинів, що мають з ним спільні ознаки

РОЗДІЛ 2. ПОКАРАННЯ ЗА ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

КК України - Кримінальний кодекс України.

Закон про запобігання - Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року №2229-VIII.

КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-X.

насильство домашній правопорушення кримінальний



ВСТУП

Актуальність обраної теми. У сучасному глобалізованому світі насильство все частіше набуває характеру домінуючої деструктивної соціальної практики й, зокрема, нажаль не є винятком рівень міжособистісного та групового спілкування. У цьому сенсі не є винятком й українське суспільство, так, до прикладу, за даними соціологічних досліджень, майже 70% жінок зазнають різноманітних форм сімейного насильства [28], а 35% неповнолітніх систематично потерпають від жорстоких форм батьківського виховання. Понад 1/3 умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень вчинюються саме в осередку сім'ї [18, с. 31].

При цьому останнім часом у нашій державі зроблено чимало у напрямі локалізації поширення проявів насильства у сфері сімейних відносин. Насамперед варто відзначити прийняття Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», реалізація його положень позитивно позначилася на якості функціонування всього механізму захисту жертв від так званих «домашніх кривдників». Окрім цього, з приєднанням України до Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, домашнє насильство нині розглядається як окремий вид кримінального правопорушення ст. 1261 Кримінального кодексу України (далі - КК України). До того ж «… скоєння злочину щодо подружжя чи іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», визнається обставиною, що обтяжує покарання [3].

Попри це, імплементація в тіло кримінального закону України поняття домашнього насильства, як окремого виду кримінального правопорушення викликає чимало наукових дискусій. Насамперед це стосується дублювання одного і того ж поняття «домашнє насильство» у дещо відмінних інтерпретаціях у положеннях Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» [4] та, зокрема, у КК України. Такий підхід законодавця, з одного боку, видається виправданим, адже має на меті підкреслити особливості домашнього насильства саме як кримінального правопорушення, хоча, з іншого боку, наявність двох різних законодавчих дефініцій щодо одного й того ж поняття видається таким, що, по-перше, суперечить правилам законодавчої техніки; по-друге, певною мірою ускладнює практику застосування відповідних положень КК України; по-третє, не сприяє чіткості ведення статистичного обліку задля кількісної оцінки вчинених кримінальних правопорушень, пов'язаних з домашнім насильством, що, зрештою, не сприяє адекватному плануванню заходів у такому напрямі протидії. Саме тому, детальне дослідження кримінально-правової характеристики складу злочину «Домашнє насильство» є актуальним та обумовленим потребами сьогодення.

Актуальність зазначеної теми привертала та продовжує привертати увагу та є предметом дослідження багатьох авторів, таких як: Ю.В. Александров, Б.В. Андрєєв, Ю.М. Антонян, Б.О. Бліндер, В.О. Брижик, О.М. Гумін, В.П. Голуб'єв, Б.Л. Гульман, О.О. Дудоров, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.М. Ігнатов, А.Г. Кальман, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Ю.Н. Кудряков, І.І. Лановенко, К.Б. Левченко, Я.М. Яковлєв, В.О. Яхонтов та ін. Однак, зважаючи на імплементацію в законодавство України нових стандартів захисту від проявів домашнього насильства, ця проблематика потребує подальшого поглибленого наукового аналізу та, зокрема, на рівні законодавчого визначення поняття «домашнє насильство».

Мета і завдання дослідження. Головною метою курсової роботи є дослідження й комплексний аналіз кримінально-правової характеристики домашнього насильства як окремого виду кримінального правопорушення.

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

- визначити поняття «домашнє насильство» та навести його ознаки;
- висвітлити об'єкт, предмет, об'єктивну та суб'єктивну сторони домашнього насильства;
- розкрити та дослідити проблему розмежування домашнього насильства від суміжних складів злочину;

- дослідити види покарань за вчинення злочину домашнє насильство.

Об'єктом дослідження є суспільно-правові відносини, які виникають при вчиненні злочину домашнє насильство, а також склад злочину та його елементи.

Предметом дослідження виступають кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за вказаний вид злочину, а саме домашнє насильство, їх доктринальне розуміння та практика застосування.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використані наступні методи:

- системний - для комплексного розгляду складових предмета дослідження, елементів як єдиного цілого;

- діалектичний метод - для дослідження елементів та ознак складу злочину;

- функціональний - для з'ясування змісту об'єктивних та суб'єктивних ознак досліджуваного складу злочину при кримінально-правовій кваліфікації діянь.

Структура курсової роботи. Відповідно до мети та предмета дослідження курсова робота складається із вступу, двох розділів та п'яти підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить 36 сторінок, з них основного тексту - 30 сторінка. Список використаних джерел складається з 28 найменувань.



РОЗДІЛ 1.

ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ «ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО»

1.1 Об'єкт та предмет домашнього насильства

Основу законодавства України з протидії насильству в сім'ї становить:

- Конституція України, зокрема, ст. ст. 3, 21-24, 27-29, 32, 51, 52;

- Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року №2229-VIII від 15 листопада 2001 №2789-ІІІ;

- Кримінальний кодекс України ст. 1261, ст. 153.

Упродовж тривалого часу в доктрині кримінального права домінувала наукова позиція щодо існування двох видів насильства: фізичне, що полягало у порушенні анатомічної цілісності організму людини, та психічне, що виражається у погрозі застосування фізичного насильства [23, c. 17; 25, c. 87].

С.Н. Абельцев обґрунтував доцільність виокремлення домашнього насильства як його особливого різновиду [15, с. 66]. У положеннях Стамбульської конвенції особливості домашнього насильства розглядаються залежно від виду міжособистісних стосунків, що виникають між спорідненими особами, а саме: насильство між інтимними партнерами з боку теперішнього чи колишнього чоловіка чи дружини або партнера, особи, з якою потерпілий перебуває або перебував у сімейних чи близьких відносинах; насильство між різними поколіннями родичів: батьки/діти або діди/баби/онуки) [9, с. 70].

Відповідно, визначальною видовою ознакою домашнього насильства є специфічна сфера його реалізації - осередок сім'ї, сімейні відносини. При цьому останні доцільно розглядати значено ширше, ніж шлюбно-сімейні відносини, які виникають на підставі шлюбу. У сімейних відносинах можуть перебувати не лише подружжя чи інші близькі родичі, мачуха/вітчим, усиновлювачі/усиновлені, але й інші особи, які проживають однією сім'єю. У цивільно-правовому значенні сімейні правовідносини характеризуються єдністю таких ознак, як специфічний суб'єктний склад і спроможність виступати учасниками одразу декількох сімейних правовідносин; тривалість характеру їх існування; специфічність підстав виникнення, зміни чи припинення; невідчужуваність прав та обов'язків. Таким чином, до осередку сім'ї у контексті домашнього насильства також варто віднести осіб, які перебувають у близьких відносинах, і, зокрема, тих осіб, які мають сексуальні позашлюбні або партнерські стосунки і постійно/час від часу проживають спільно, при цьому не мають взаємних прав та обов'язків, згідно із сімейним законодавством [14, с. 54-55].

Як випливає зі змісту базисного визначення поняття «домашнє насильство», що закріплене у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», його сутнісний зміст становлять такі ознаки:

а) специфічне середовище вчинення (осередок сім'ї, що окреслюється сімейними чи близькими відносинами й не обов'язково спільним місцем проживання);

б) особливі форми проявів поведінки - вчинення або погроза вчинення фізичного, психологічного, сексуального чи економічного насильства.

Особливістю законодавчого визначення поняття домашнього насильства як кримінально караного правопорушення, зокрема, є те, що,

по-перше, такою категорією не охоплюється така форма його прояву, як сексуальне насильство;

по-друге, обов'язковою ознакою кримінально караного виду домашнього насильства є його систематичне застосування;

по-третє, наявність вичерпного переліку альтернативних наслідків. На характеристиці вищезгаданих специфічних ознак пропонується зупинитися ретельніше.

Такий вид кримінального правопорушення розміщений у Розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров'я особи» Особливої частини КК України, де згруповані злочини з однойменним родовим об'єктом посягання. Тому цілком логічно, що фізичне насильно є формою домашнього насильства, що заподіює шкоду фізичному, психічному здоров'ю особи. Окрім цього, у визначенні домашнього насильства, що закріплене у диспозиції ст. 126-1 КК України, також згадується й про психологічне та економічне насильство. [3]

А тепер розглянемо безпосередньо злочин «Домашнє насильство» згідно ст. 1621 КК України, який визначає, що:

«Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи,» -

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи. Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.

Насильство - застосування сили до кого-небудь; примусовий вплив на когось, щось.

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Тобто, в статті 1261 застосовуються поняття, визначення яких дано в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон про запобігання), однак, протиставляючи поняття «домашнє насильство» в статті 126-1 та у Законі про запобігання, в першому випадку ми не бачимо такої складової як «сексуальне насильство». Це пов'язано з тим, що «сексуальне насильство» було винесено як окремий злочин в ст.153 КК України.

Обов'язковою ознакою домашнього насильства, як злочину, передбаченого статтею 1261 КК України, є  наслідки, що виражаються у:

· фізичних або психологічних стражданнях;

· розладах здоров'я;

· втраті працездатності;

· емоційній залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

1.2 Об'єктивна сторона домашнього насильства

Враховуючи той факт, що насильством є умисний вплив на тіло чи психіку людини з метою заподіяти шкоду її життю, здоров'ю або обмежити чи позбавити її свободи, в тому числі свободи волевиявлення, відповідно, перш ніж перейти до аналізу ознак об'єктивної сторони домашнього насильства, потрібно розглянути ознаки насильства як поняття, що є структурним елементом поняття «домашнє насильство».

Незважаючи на те, що насильство як діяння чи спосіб вчинення злочину, відоме кримінальному праву споконвіків, дискусії стосовно визначення його ознак триває й до сьогодні.

По-перше, насильство - це вплив. З таким твердженням погоджується більшість науковців, а також, зокрема, і як вплив визначає насильство Великий тлумачний словник української мови [11, с. 735]. Відповідно до цього ж словника вплив - це дія, яку певна особа чи предмет або явище виявляє стосовно іншої особи чи предмета [11, с. 205]. Під впливом ми розуміємо застосування до людини чинників навколишнього середовища (механічних, фізичних, хімічних, біологічних, психічних і т. д.) на шкоду її життю, здоров'ю, у тому числі психічному або свободі, у тому числі свободі волевиявлення.

Не всі науковці погоджуються з тим, що насильство може полягати у впливі на психіку людини, наприклад, як зазначила Л. Наконечна, психіка хоча і становить одну з важливих функцій людського організму, проте не є фізіологічною. Особливий характер психічної сфери дає підстави вважати, що предметом насильства психіка бути не може. Вона - є предметом психічного впливу [26, с. 61].

З таким твердженням важко погодитись, зважаючи на те, що в більшості випадків застосування насильства, воно спрямоване одночасно як на тіло потерпілого, так і на його психіку, крім того, Л. Наконечна у своїй дефініції поняття насильства вказує, що воно спричиняє чи може спричинити фізичну та (або) психічну шкоду людині [26, с. 61].

Складно уявити собі ситуацію заподіяння психічної шкоди без впливу на психіку людини, крім того, як правильно зазначає Л. Сердюк, зважаючи на органічний взаємозв'язок, що існує між організмом людини і її психікою, варто зауважити, що фізичне насильство завжди супроводжується травмами психічного характеру (за винятком випадків, коли фізичну травму заподіюють людині, що перебуває в непритомному стані, наприклад, під наркозом), отже, можна сміливо зробити висновок, що фізичне насильство само по собі є своєрідним джерелом інформації, що травмує психіку [17, с. 23]. Отже, коли ми говоримо про вплив, як ознаку насильства, маємо на увазі вплив як на тіло, так і на психіку людини, крім того, впливаючи на тіло чи на психіку потерпілого, винний в окремих випадках може впливати і на свободу потерпілого. Ідеться як про фізичну свободу, яка страждає при викраденні, позбавленні волі, зв'язуванні тощо, так і про свободу волевиявлення, яка страждає при примушуванні потерпілого до вчинення чи невчинення певних дій, вигідних для винного.

Можливі випадки впливу на свободу потерпілого без безпосереднього впливу на його тіло, а саме, наприклад, замикання в приміщенні, в яке потерпілий зайшов добровільно. Варто зауважити, що насильство може посягати не лише на фізичну свободу людини, але і на свободу її волевиявлення. У тлумачних словниках української мови, зазначено, що воля (свобода) - це одна із функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки [10, с. 516-517]. Особиста воля - це можливість людини реалізовувати своє право робити те, що вона забажає та діяти так як вона хоче, але в межах дозволеного законом і не порушуючи при цьому права та свободи інших осіб [27, с. 92]. Отже, коли винний умисно придушує, ламає волю потерпілого, він негативно впливає на психіку потерпілого, заподіюючи шкоду його психічному здоров'ю, що є ознакою насильства.

По-друге, наслідками насильства як правило в кримінальному праві прийнято вважати, зокрема, заподіяння шкоди життю та здоров'ю потерпілого. Крім того, наслідком насильства може бути обмеження чи позбавлення потерпілого свободи. Шкода життю людини полягає в заподіянні смерті. До шкоди здоров'ю, вважаємо, доцільно відносити біль, тілесні ушкодження, а також заподіяння шкоди психіці (психічну шкоду). Великий тлумачний словник визначає біль як відчуття фізичного страждання або своєрідний психофізіологічний стан людини, який проявляється в неприємному, гнітючому, інколи нестерпному відчутті [11, с. 81].

Віднесення болю до фізичного страждання є суперечливим. І якщо раніше біль називали ознакою фізичного насильства, з часом все більшого поширення в юридичній літературі набуває думка, що біль - це шкода психічна [20, с. 38]. Так, О. Гуртовенко, погоджуючись з твердженням, що біль завдає шкоди і фізичному здоров'ю людини, зазначає, що в цілому біль як такий (незалежно від того, чи був він наслідком пошкодження тканин, іншого впливу на тканини або наслідком уявного пошкодження тканин чи іншого впливу на них) необхідно визнати психічним актом (психічним станом), який є психічною шкодою [21, с. 98-99].

Доречно зауважити, що насильство не завжди характеризується спричиненням реальної шкоди потерпілому, іноді насильство не заподіює фактичної шкоди життю чи здоров'ю людини, проте створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.

По-третє, важливою, на нашу думку, ознакою насильства як поняття потрібно визнавати умисність та спеціальну мету. Варто зазначити, що з об'єктивного погляду насильство і заподіяння шкоди життю чи здоров'ю людей не відрізняється, проте, вважаємо, що в кримінальному праві, а отже і в Кримінальному кодексі, термін «насильство» потрібно вживати для позначення умисного заподіяння шкоди життю, здоров'ю чи свободі потерпілого. До того ж, якщо проаналізувати норми Кримінального кодексу, в яких насильство постає способом вчинення злочину, то ми побачимо, що йдеться про умисні злочини.

Визначивши, що саме ми розуміємо під насильством, тепер можемо перейти до з'ясування змісту ознак об'єктивної сторони складу злочину «домашнє насильство».

Об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 1261 КК України складається з діяння - систематичного вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства, наслідків у вигляді фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи та причинового зв'язку між діянням та наслідками.

Передусім варто розглянути таку ознаку, як систематичність. Вона згадується в складі злочину доведення до самогубства. Одним зі способів доведення до самогубства може бути систематичне приниження людської гідності. Пленум Верховного Суду України у п. 28 своєї Постанови № 2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи» роз'яснює, що систематичним приниженням людської гідності доцільно вважати тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, глумління над ним). Приблизно таке ж визначення знаходимо у науковців - постійне тривале цинічне принизливе ставлення до потерпілого… [22, с. 7].

Як бачимо, в цих визначеннях не вказано скільки разів потрібно вчинити діяння, щоб його можна було визнати систематичним, натомість у науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу знаходимо роз'яснення, відповідно до якого систематичним приниженням людської гідності потрібно вважати багаторазові (три і більше рази) образи… [8, с. 302].

Отже, можемо зробити висновок, що систематичність як ознака домашнього насильства (ст. 1261 КК України) полягає в багаторазовому, тривалому вчиненні діянь, передбачених диспозицією цієї статті, і, мабуть, варто погодитися з тим, що про систематичність потрібно говорити, якщо діяння вчинено, хоча б утретє.

Далі слід з'ясувати, який зміст заклав законодавець у поняття фізичного, психологічного та економічного насильства. У КК України немає визначення цих понять, тому шукаємо їх тлумачення в інших законодавчих актах.

У ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року знаходимо визначення фізичного, психологічного та економічного насильства. Розпочнемо з фізичного насильства. Відповідно до вказаного закону, фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що охоплює ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Варто зазначити, що фізичне насильство, як ознака складу злочину «домашнє насильство», а саме: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру, уже передбачена кримінальна відповідальність і в цій частині ст. 12611 КК України перебуватиме в конкуренції з іншими статтями цього кодексу, що уже передбачають відповідальність за вказані діяння.

Наступним діянням, у якому може полягати «домашнє насильство», є насильство психологічне. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що охоплює словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Стосовно змісту психологічного насильства, як елементу складу злочину «домашнє насильство», варто зазначити, що якщо проаналізувати прояви психологічного насильства, а саме: словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи та можливі наслідки такого насильства, а саме: побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи, наведені у визначенні психологічного насильства, то ми побачимо, що все зводиться до негативного впливу на психіку потерпілого, що заподіяв йому психічну шкоду.

Так само лаконічно написано і в ст. 33 «Психологічне насильство» Конвенції Ради Європи Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульська Конвенція) від 11 травня 2011 року: сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб умисну поведінку, яка призводить до тяжкого порушення психічної цілісності шляхом примушування або погроз, було криміналізовано. Незважаючи на коротке формулювання така норма є достатньо широкою за змістом, щоб захистити психічне здоров'я особи.

Отже, вважаємо, що вплив на психіку людини з метою заподіяти шкоду її життю, здоров'ю чи свободі, що спричинило чи могло спричинити таку шкоду, потрібно називати насильством.

А тепер розглянемо ще одну складову «домашнього насильства», а саме економічне насильство. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року, економічне насильство - це форма домашнього насильства, що охоплює умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Домашнє насильство є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Розлад здоров'я, втрата працездатності, фізичні та психічні (чи, як вказано у ст. 1261 КК України, психологічні) страждання є ознаками насильства і тому встановлення їх змісту не становитиме особливих проблем для правозастосовців.

1.3 Суб'єкт домашнього насильства

Здійснюючи дослідження суб'єкта домашнього насильства доречно спочатку здійснити загальний аналіз суб'єкта в кримінальному праві, з'ясувати його характерні ознаки.

Однією з обов'язкових ознак, що характеризує будь-який злочин, є те, що він вчиняється суб'єктом злочину [5, ч. 1 ст. 11]. У КК України положення щодо цієї обов'язкової ознаки конкретизуються, зокрема, в окремому розділі Загальної частини «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)». Без суб'єкта злочину немає і самого злочину, тобто навіть якщо вчинюються відповідні суспільно небезпечні діяння особою, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або неосудною, такі діяння не можуть визнаватися злочинами, адже відсутня обов'язкова ознака злочину, а саме обов'язковий елемент складу злочину - суб'єкт злочину (суб'єкт складу злочину).

У зв'язку з цим слід констатувати, що суб'єкт злочину - це суттєва (природня) ознака злочину. Аналіз кримінально-правових приписів Загальної та Особливої частин КК України дає можливість зробити висновок, що злочини залежно від властивостей (характеристик) суб'єкта злочину є різних видів. Наведене дає підстави говорити про доцільність проведення класифікацій злочинів залежно від ознак суб'єкта злочину. Слід також зазначити, що характерною особливістю сучасної вітчизняної енциклопедичної, навчально-методичної літератури з кримінального права є тенденція щодо виділення низки класифікаційних критеріїв для поділу злочину на види в тому числі й за суб'єктом злочину. Це свідчить про наявність відповідного наукового підґрунтя для здійснення класифікації злочинів за цією ознакою.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 КК України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність, тобто суб'єкт злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками:

а) фізична особа;

б) осудна особа;

в) особа, що досягла відповідного віку.

Сукупність таких ознак суб'єкта злочину є обов'язковою для всіх злочинів (складів злочинів), передбачених в Особливій частині КК України. Традиційно у науці кримінального права суб'єкт злочину, що характеризується зазначеними ознаками, прийнято називати загальним.

В свою чергу спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа [5, ч. 2 ст. 18]. Тобто доцільно проаналізувати ознаки суб'єкта злочину як потенційні критерії для поділу злочинів на види.

Суб'єктом злочину є виключно фізична особа. Згідно зі ст. 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою [6]. Фізична особа має низку ознак, за допомогою яких законодавець має можливість у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК України передбачати види злочинів зі спеціальним суб'єктом. Такими ознаками є професія, посада, громадянство, стать тощо. Наприклад, в Особливій частині КК України передбачені склади злочинів, суб'єктом яких може бути виключно громадянин України, - ст. 111 КК України (державна зрада). І навпаки, деякі склади злочинів передбачають те, що не може бути суб'єктом злочину, приміром, за ст. 114 КК України (шпигунство) громадянин України. Суб'єктом вказаного злочину може бути виключно іноземець або особа без громадянства.

Осудність - обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Відповідно до ч. 1 ст. 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тобто осудність у «чистому», безпосередньому вигляді є насамперед критерієм відмежування злочинного від незлочинного. Неосудна особа - протилежне поняття осудності - не може бути суб'єктом злочину.

Суб'єктом злочину може бути особа, що досягла відповідного віку. У науковій кримінально-правовій літературі вік суб'єкта злочину визнається класифікаційним критерієм, на підставі якого вчені виділяють різні види злочинів. Так, наприклад, Г. Г. Криволапов зазначав, що найбільш принципове теоретичне і практичне значення має класифікація злочинів за віком суб'єкта злочину. Науковець пропонує класифікувати злочини залежно від віку суб'єкта злочину на такі види: а) злочини, за які відповідальність настає з чотирнадцяти років; б) злочини, за які відповідальність настає з шістнадцяти років; в) злочини, за які відповідальність настає з вісімнадцяти років [16, с. 46-47]. М. Г. Кадніковим підтримується позиція теоретико-прикладного значення такої класифікації. Вчений пропонує залежно від вікових ознак суб'єкта злочину виділяти такі види злочинів: а) злочини, відповідальність за які настає з чотирнадцяти років; б) злочини, відповідальність за які настає з шістнадцяти років; в) інші злочини, в яких вік винної особи встановлюється у спеціальних нормах [23, с. 137]. А. В. Савченко і О. М. Грудзур констатують, що злочини залежно від віку суб'єкта поділяються на: а) злочини, вчинені неповнолітніми; б) злочини, вчинені повнолітніми [12, с. 419]. На думку А. А. Вознюка, залежно від віку, з якого настає кримінальна відповідальність, доцільно виділяти: а) злочини, кримінальна відповідальність за які настає з чотирнадцяти років; б) злочини, кримінальна відповідальність за які настає з шістнадцяти років [13, с. 48].

Не вступаючи у дискусію щодо доцільності зниження віку, з якого настає кримінальна відповідальність, зазначимо, що підтримуємо досить традиційну позицію щодо виділення так званого «загального» віку, з якого настає кримінальна відповідальність, та «зниженого» («спеціального»). Враховуючи вище викладене і підтримуючи тезу про те, що вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, є важливим класифікаційним критерієм для поділу злочинів на види, хотілося б звернути увагу на те, що натепер така класифікація безпосередньо випливає зі змісту кримінально-правових норм. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, нормативно регламентований у КК України. Так, в ч. 1 ст. 22 КК України передбачено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років («загальний» вік, з якого настає кримінальна відповідальність), а в ч. 2 ст. 22 КК України передбачено вичерпний перелік злочинів, за які кримінальна відповідальність може наставати з чотирнадцяти років до шістнадцяти років («знижений» вік).

А тепер розглянувши загальні кваліфікуючі ознаки суб'єкта вчинення злочину в кримінальному праві, ми можемо перейти до аналізу суб'єкта злочину «домашнє насильство» передбачений ст.1261 КК України.

Отже, суб'єкт злочину «домашнє насильство» - спеціальний, а саме це член подружжя чи колишнього подружжя або інша особа, яка перебуває у сімейних або близьких відносинах.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Близькі особи - особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких із суб'єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлював чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб'єкта.

1.4 Суб'єктивна сторона домашнього насильства

У ч. 2 ст. 2 КК України закріплено один із найважливіших принципів кримінального права - можливість відповідальності лише за наявності вини. «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Чітке законодавче формулювання цього принципу є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів.

Суб'єктивна сторона злочину -- це внутрішня сторона злочину, а саме психічне ставлення суб'єкта злочину до суспільно-небезпечного діяння,що він вчиняє, та його суспільно-небезпечних наслідків в момент вчинення злочину.

На відміну від ознак об'єктивної сторони, доступних для безпосереднього сприйняття іншими особами, ознаки суб'єктивної сторони недоступні для безпосереднього спостереження і встановлюються на підставі показань, даних особою, а також на підставі аналізу та оцінки об'єктивних ознак злочину.

Правильна кваліфікація суб'єктивної сторони складу злочину має значення насамперед для:

? правильної кваліфікації злочину;

? дає можливість відмежовувати один злочин від іншого;

? впливає на призначення покарання;

? дає можливість відмежовувати злочинне від не злочинного.

Враховуючи той факт, що суб'єктивна сторона злочину це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється,і до його наслідків, суб'єктивну сторону злочину утворюють такі ознаки: 

? вина у формі умислу чи необережності;

? мотив;

? мета;

? емоційний стан особи.

Обов'язкове, а можна навіть сказати головне значення має тільки вина. Відповідно до ст. 23 КК України виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії чи бездіяльності настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел - це якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання [5, ч. 1 ст. 24].

Непрямим є умисел - це якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання [5, ч. 2 ст. 24].

Умисел у формальному складі злочину, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння та бажала вчинити його.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, та легковажно розраховувала на їх відвернення [5,ч. 2 ст. 25].

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була й могла їх передбачити [5, ч. 3 ст. 25].

Мотив злочину - усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину; інтегральний психічний утвір, який спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.

Мета злочину - уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.

Значення ознак суб'єктивної сторони:

? розмежування злочинної і незлочинної поведінки (не є злочинним заподіяння суспільно небезпечних наслідків без вини, діяння, передбачене нормою кримінального права, але вчинене з не вказаної в ній формою вини, мотивом або метою);

? розмежування подібних по об'єктивним ознаками складів злочинів (вбивство і спричинення смерті з необережності; самовільне залишення служби і дезертирство);

? ознаки суб'єктивної сторони визначають ступінь суспільної небезпеки злочину і злочинця, будучи пом'якшуючими і обтяжуючими обставинами.

Отже, суб'єктивна сторона злочину «домашнє насильство» характеризується умислом. Окрім того законодавець підкреслив, що для наявності складу злочину умисел повинен бути систематичним.

Ознака «систематичність» характеризує діяння як таке, що було вчинено три і більше разів, окрім того, всі вчинені діяння повинні бути тотожними та об'єднані спільним умислом.

1.5 Розмежування складу домашнього насильства із складами злочинів, що мають з ним спільні ознаки

У КК України слід розмежовувати поняття «домашнє насильство» і «злочин, пов'язаний із домашнім насильством». Перший варто тлумачити як злочин, передбачений ст.1261 КК України.

Під злочином, пов'язаним з домашнім насильством, окрім злочину, передбаченого ст.1261 КК України, слід розуміти й інші злочини, які полягають в умисному вчиненні фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.

В свою чергу їх можна класифікувати за видами насильства:

1) злочини, пов'язані з домашнім насильством фізичного характеру, наприклад, передбачені статтями 121, 122, 125, 126, 135, 136, 146, 115, 120 КК України;

2) злочини, пов'язані з домашнім насильством психічного характеру, наприклад, передбачені статтями 129, 134, 142, 143, 154, 300, 301, 303 КК України;

3) злочини, пов'язані з домашнім насильством економічного характеру, наприклад, передбачені статтями 150, 1501, 164, 165, 166, 167, 304 КК України;

4) злочини, пов'язані з домашнім насильством сексуального характеру, наприклад статті 152, 153, 154 КК України [19, с.113-114].

Злочин, пов'язаний з домашнім насильством, слід визначити як будь-яке суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК України, що полягає у застосуванні фізичного, психічного, економічного або сексуального насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. Вичерпний перелік таких злочинів можна закріпити у примітці до ст.ст.911 КК України.

Також домашнє насильство, визначене у ст. 1261 КК України, слід відрізняти від насильства, про яке згадується у ст. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Стаття 1732 КУпАП визначає:

1) домашнє насильство, так і насильство за ознакою статі, про яке не йдеться у ст. 1261 КК;

2) хоча так само, як і ст. 1261 КК України, вона передбачає відповідальність за насильство фізичного, психологічного чи економічного характеру (насильство, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), але наслідками такого насильства можуть бути лише:

а) шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, яка - саме з метою відмежування її від шкоди, визначеної у ст. 1261 КК України - не охоплюється поняттям «фізичні або психологічні страждання, розлади здоров'я, втрата працездатності, емоційна залежність або погіршення якості життя потерпілої особи»;

б) сама по собі можливість настання (а не реальне настання) будь-якої шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого;

3) не передбачає ознаки систематичного вчинення насильства, характерної для ст. 1261 КК України. Частиною 2 ст. 1732 КУпАП передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною 1 цієї статті, тобто за вчинення їх удруге.

Більш наглядно відповідні схожість і відмінності розглянемо в Таблиці 2 «Схожість і відмінності між правопорушеннями, передбаченими у ст. 1261 КК України і ст. 1732 КУпАП»

Таблиця 2.

Схожість і відмінності між правопорушеннями, передбаченими у ст. 1261 КК України і ст. 1732 КУпАП

	Домашнє насильство ст. 1261 КК України	Насильство, передбачене у ст. 1732 КУпАП
Потерпілий	подружжя чи колишнє подружжя або інша особа, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах	подружжя чи колишнє подружжя або інша особа, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або особа, яка зазнала насильства через її належність до певної статі
Систематичність	систематичне	не систематичне
Діяння	домашнє насильство	домашнє насильство чи насильство за ознакою статі
Спосіб	фізичне, психологічне або економічне насильство	фізичне, психологічне чи економічне насильство (тільки насильство, що не спричинило тілесних ушкоджень, а також погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо)
Наслідки	фізичні або психологічні страждання, розлади здоров'я, втрата працездатності, емоційна залежність або погіршення якості життя потерпілої особи	шкода фізичному чи психічному здоров'ю потерпілого або можливість її настання
Вина	умисел	умисел



РОЗДІЛ 2.

ПОКАРАННЯ ЗА ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

З 11 січня 2019 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами».

На виконання вищевказаного Закону були здійснені зміни й в Кримінальному кодексі України, а саме його було доповнено як вже вище вказувалося ст. 1261 «Домашнє насильство».

Санкція ст. 1261 КК України передбачає чотири альтернативних види покарання, а саме:

? громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин;

? арештом на строк до шести місяців;

? обмеженням волі на строк до п'яти років;

? позбавленням волі на строк до двох років.

Серед даних санкцій ми не бачимо, зокрема, штрафу і виправних робіт. Такий підхід прямо випливає із ч. 2 ст. 48 Стамбульської конвенції, цим самим підкреслено, що покарання не має майнового характеру, оскільки таке покарання може негативно позначитися на і без того поганому майновому становищі потерпілих осіб, через вплив на сімейний дохід чи виплату аліментів, і стати ніби непрямим покаранням самої жертви.

Як виняток, коли злочин вчинено в родині, абсолютно благополучній у майновому відношенні, суд може застосувати штраф або виправні роботи, наприклад, в порядку, передбаченому ст. 69 КК України.

Відповідно до вищезазначених змін в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених КК України, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до яких на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки:

? заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

? обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;

? заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

? заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;

? направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

Слід зазначити, що вищезазначені заходи, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

Контроль за поведінкою засуджених, до яких застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого, а в разі вчинення злочину військовослужбовцем - командир військової частини [5, ст. 911 ]

Умисне невиконання обмежувальних заходів, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, - караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років [5, ст. 3901].

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у галузі кримінального права, нами було сформульовано ряд висновків щодо реалізації положень ст. 1261 КК України, а саме до найбільш важливих висновків слід віднести:

1. Згідно зі ст. 1 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Ознаки злочину «домашнє насильство»:

1) специфічне середовище вчинення (осередок сім'ї, що окреслюється сімейними чи близькими відносинами й не обов'язково спільним місцем проживання);

2) особливі форми проявів поведінки - вчинення або погроза вчинення фізичного, психологічного, сексуального чи економічного насильства.

Особливістю законодавчого визначення поняття домашнього насильства як кримінально караного правопорушення, зокрема, є те, що,

по-перше, такою категорією не охоплюється така форма його прояву, як сексуальне насильство;

по-друге, обов'язковою ознакою кримінально караного виду домашнього насильства є його систематичне застосування;

по-третє, наявність вичерпного переліку альтернативних наслідків.

Обов'язковою ознакою домашнього насильства, як злочину, передбаченого статтею 1261 КК України, є  наслідки, що виражаються у:

· фізичних або психологічних стражданнях;

· розладах здоров'я;

· втраті працездатності;

· емоційній залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Домашнє насильство, як злочин включає в себе такі види:

- фізичне насильство;

- психологічне насильство;

- економічне насильство.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

2. Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я і нормальний психологічний стан особи. Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.

Оскільки йдеться виключно про «домашнє насильство», то потерпілий від злочину є спеціальним, ним можуть бути тільки: один з подружжя чи колишнього подружжя або інша особа, з якою винний перебуває або перебував у сімейних або близьких відносинах.

Об'єктивна сторона складу злочину складається з діяння - систематичного вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства, наслідків у вигляді фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи та причинового зв'язку між діянням та наслідками.

...