Будапештський меморандум 1994 року: тест для верховенства права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Будапештський меморандум 1994 року: тест для верховенства права

Недотримання учасниками Меморандуму про гарантії безпеки від 5 грудня 1994 року спричиняє порушення принципу верховенства права та «pacta sunt servanda». Українська криза показує ерозію системи міжнародного права, а також його важливої компоненти - міжнародно-правового режиму нерозповсюдження зброї масового знищення. У статі обґрунтовується міжнародно-правовий статус цього документа. Встановлено, що Будапештський меморандум не пройшов тест на верховенство права і держави-гаранти безпеки України не виконали своїх зобов'язань.

Постановка проблеми. Спланована збройна агресія Російської Федерації проти України є загрозою чинному світовому порядку, який ґрунтується на міжнародно-правових принципах верховенства права та незастосування сили чи погрози силою прописаних в Статуті ООН [1], Заключному акті НБСЄ (Гельсінському Заключному акті) 1975 року [2], Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами у відповідності до Статуту ООН 1970 року [3], Резолюції ГА ООН «Визначення агресії» 1974 року [4], Декларації про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету 1965 року [5], Декларації про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1981 року [6], Декларації про посилення ефективності принципу утримання від погрози силою чи застосування сили у міжнародних відносинах 1987 року [7].

Росія також порушила низку двосторонніх та багатосторонніх договорів та угод, що спричинило порушення принципу «pacta sunt servanda». Серед них найбільш згадуваним і найчастіше цитованим та обговорюваним у публічній, експертній та політичній сферах, безумовно, став Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року (далі - Будапештський меморандум 1994 року або Меморандум) [8]. Разом із тим у вітчизняній доктрині міжнародного публічного права має місце наукова дискусія про визначення правового статусу Будапештськогомеморандуму, а саме: цей документ є міжнародно-правовим договором чи його потрібно вважати політичною домовленістю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед українських експертів у галузі міжнародного права можна достатньо чітко простежити дві протилежні позиції щодо правового статусу Будапештського меморандуму 1994 року. Зокрема, заступник директора Інституту світової політики М. Бєлєсков вважає, що цей «документне передбачає кругової поруки всіх підписантів» [9], К. Гурін наводить докази, що Будапештський меморандум є політичною домовленістю [10, с. 187], O. [Олена] Святун та Святун розглядають Будапештський меморандум як політичну угоду [11], Л. Чекаленко зазначає, що «одним зі слабких місць наданих Україні зобов'язань є нечіткість визначення рівня ескалації конфлікту, після якого держава-гарант безпеки України може й повинна втрутитися» [12], В. Василенко в професійній дискусії про перегляд юридичної дії Меморандуму й відновлення ядерного статусу України відзначив, «що із правового погляду це можливо. Держави, які гарантували Україні безпеку, незалежність, територіальну недоторканність, не виконали своїх зобов'язань, тому Україна може вийти з Будапештського меморандуму й намагатися забезпечити свою безпеку відновленням ядерного статусу. Але така постановка питання викличе абсолютно негативну реакцію на Заході й Україна опиниться в міжнародній ізоляції» [13], О. Потєхін коментуючи юридичну силу Меморандуму встановив, що «Російська агресія проти України 2014-2016 рр. засвідчила декларативний характер Будапештського меморандуму, адже він не передбачав жодних санкцій для ядерних держав, що порушують його приписи» [14].

Прихильники іншої точки зору вважають, що Будапештський меморандум є міжнародним договором. Серед таких експертів слід виділити

0. Лоссовського [15; 16], Т. Білляк [17], В. Сте- шенко [18].

О. Задорожній розглядає Будапештський меморандум як спеціальний міжнародно-правовий акт у сфері ядерного роззброєння [19].

Мета дослідження. Формулювання теоретично обґрунтованих висновків на предмет того, чи Будапештський меморандум від 5 грудня 1994 року пройшов тест на верховенства права та тест на дотримання принципу «pacta sunt servanda».

З урахуванням поставленої мети можна сформулювати такі основні завдання статті:

- визначити міжнародно-правовий статус Будапештського меморандуму;

- установити відповідність Будапештського меморандуму принципу верховенства права;

з'ясувати чи цей документ виконувався із дотриманням міжнародного принципу «pacta sunt servanda» після агресії РФ проти України.

Виклад основного матеріалу. 5 грудня 2018 року Міністерство закордонних справ України (далі - МЗС України) підготувало чергову Заяву у зв'язку зі скликанням консультацій відповідно до Будапештського меморандуму. В даному дипломатичному документізазначається,що 24 роки тому Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, що були закріплені Великою Британією, Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією у Будапештському меморандумі у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі - ДНЯЗ). Зокрема, ці держави зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України. Держави-гаранти надали зобов'язання, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України. Саме ці гарантії уможливили прийняття Верховною Радою України Закону України про ратифікацію ДНЯЗ.

25 листопада 2018 року РФ здійснила черговий акт збройної агресії проти України шляхом збройного нападу на кораблі Військово-Морських сил України в Чорному морі та Керченській протоці. Цей напад є продовженням збройної агресії проти України, розв'язаної РФ 20 лютого 2014 року. 27 листопада 2018 року МЗС України, на підставі пункту 6 Меморандуму, звернулося до країн-підписантів Будапештського меморандуму з вимогою проведення термінових консультацій з метою забезпечення повного дотримання зобов'язань та негайного припинення агресії РФ проти України [20]. США підтримали ідею проведення зустрічі в рамках Будапештського меморандуму, однак цю ініціативу відхилила Москва, про що заявив Спеціальний представник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер в інтерв'ю газеті «День» [21].

Огляд останніх документів засвідчує, що Будапештський меморандум 1994 року, попри його неоднозначне тлумачення з боку політиків, юристів-міжнародників, дипломатів, залишається чи не єдиним політико-правовим документом, який Україна на початку незалежності змогла вибороти в обмін на добровільну відмову від третього в світі ядерного потенціалу, успадкованого після розпаду СРСР. Ми погоджуємося із тезами І. Лоссовського про те, що важливим міжнародно- правовим підтвердженням/доказом чинності й обов'язковості для виконання сторонами Будапештського меморандуму є два офіційних документа ООН: 1) документ ГА і РБ ООН A/49/765*S/1994/1399* від 19 грудня 1994 року у формі листа від імені постійних представників України, Великої Британії, РФ і США (А. Зленко, Д. Ханней, С. Лавров і М. Олбрайт) на адресу 59--ї сесії ГА з проханням поширити текст Будапештського меморандуму як офіційний документ Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН; 2) документ постійно діючої Конференції ООН із роззброєння CD/1285 від 21 грудня 1994 року у формі листа постійних представників зазначених чотирьох держав із проханням реєстрації Будапештського меморандуму та супровідного листа «офіційних документів Конференції з роззброєння та їхрозповсюдження серед усіх держав... що беруть участь у роботі Конференції». Отже, представляючи Меморандум як офіційний документ найвпливовішої міжнародної організації у світі, якою є ООН, держави-учасниці цього міжнародно-правового документа тим самим підтверджують його чинність та обов'язковість. Сам факт реєстрації ООН Меморандуму як офіційного документа цієї організації також є підтвердженням. Важливо також зазначити, що відповідно до статті 6 Закону України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року», ухваленого 16 листопада 1994 року, «цей Закон набирає чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа». Таким чином, про «юридичну нікчемність» цього документу не може йти мова [15, с. 27-28].

Якби твердження щодо «юридичної нікчемності» Будапештського меморандуму були справедливими, то МЗС як офіційний інститут, який представляє зовнішню політику України не поширював би останню Заяву у зв'язку зі скликанням консультацій відповідно до Будапештського меморандуму. Разом із тим факт «нікчемності меморандуму» автоматично дискредитував би усі дії високих сторін на найвищому рівні, пов'язані з укладанням договору, оскільки це означало би, що вони підписували заздалегідь «юридично нікчемний» документ.

Варто також зауважити, що найменування «меморандум» як назва міжнародного договору повністю узгоджується зі змістом підпункту «а», пункту 1, статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року («договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування) [22].

На глибоке переконання В. Стешенко, офіційна позиція України в питанні про правовий статус Будапештського меморандуму, що викладена в статті 6 ЗУ «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 1 липня 1968 року» від 16 листопада 1994 року №248/94- ВР, має бути правовою основою для Держави Україна в міжнародних відносинах із питань безпеки і відповідно певним дороговказом для вітчизняних учених у їхніх наукових дослідженнях з огляду на конституційний припис про неухильне додержання Конституції України та законів України. Більше того за зверненням України від 2 жовтня 2014 року Секретаріат ООН зареєстрував Будапештський меморандум у статусі міжнародної угоди «international agreement». Факт цієї реєстрації засвідчено відповідним Сертифікатом (Certificate of registration) від 25 березня 2015 року №65115 [18]. З огляду на вище зазначені аргументи автор статті не може не погодитися із думками вище названих експертів щодо міжнародно-правового статусу Будапештського меморандуму.

Щодо дискусій про необхідність ратифікації Будапештського меморандуму варто зазначити, що на нього поширюється положення ст.11 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року («згоду держави на обов'язковість для неї договору може бути виражено підписанням договору, обміном документами, затвердженням, приєднанням до нього або будь-яким іншим способом, про який домовились») [22].

Насамкінець зазначимо, що фактичний провал міжнародних гарантій передбачених Будапештським меморандумом, а також довгої низки інших принципово важливих міжнародно- правових документів є «червоним сигналом світові» про кризу системи міжнародного права та грубе порушення принципів верховенства права та «pacta sunt servanda» - договори мають виконуватися.

Висновок. Як доводить дослідження, варто погодитися із експертною думкою [15; 16; 17; 18] про правовий статус Будапештського меморандуму і вважати цей документ як повноцінний юридично зобов'язальний міжнародний договір, обов'язковий для неухильного виконання всіма його сторонами.

Юридичні факти порушень Росією своїх зобов'язань відповідно до Будапештського меморандуму (анексія Криму, окупація частини Донецької і Луганської областей, збройна агресія 25 листопада 2018 року у районі Керченської протоки проти кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України), а також низки міжнародних, двосторонніх та багатосторонніх договорів [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 22], на нашу думку свідчать не лише про порушення принципів незастосування сили та погрози силою; територіальної цілісності; непорушності кордонів; рівноправності і самовизначення народів; мирного розв'язання спорів; поваги прав та основних свобод людини; добросовісного виконання міжнародних зобов'язань; суверенної рівності держав; невтручання у внутрішні справи; принцип співробітництва, а також наочно показує що міжнародна спільна не пройшла тест на принцип верховенства права та «pacta sunt servanda». Іншими словами держави-гаранти безпеки України не виконали своїх зобов'язань. Як довго ще буде палати «червоне світло» в міжнародному праві важко спрогнозувати, головне, щоб воно не переросло в «полум'я» повномасштабної війни... Держави-гаранти мають зробити відповідні висновки та негайно провести продуктивні консультації в рамках статті 6 Будапештського меморандуму від 5 грудня 1994 р.

Список використаних джерел

меморандум правовий агресія

1.Charter of the United Nations', 1945. [online] Access mode: http://www.un.org/en/sections/un-charter/chapter-i/index.html.

2.Helsinki Final Act', 1975. [online] Access mode: https:// www. osce.org/helsinki-final-act?download=true.

3.Declaration on Principles of International Law concerning Friendly Relations and Cooperation among States in accordance with the Charter of the United Nations', 1970. [online] Access mode: http://legal.un.org/avl/ha/dpilfrcscun/dpilfrcscun.html.

4.Definition of Aggression, United Nations General Assembly Resolution 3314 (XXIX)', 1974, United Nations. [online] Access mode: http://www.un-documents.net/a29r3314.htm.

5.Declaration on the Inadmissibility of Intervention in the Domestic Affairs of States and the Protection of Their Independence and Sovereignty', 1965, United Nations. [online] Access mode: http://www.un-documents.net/a20r2131.htm.

6.Declaration on the Inadmissibility of Intervention and Interference in the Internal Affairs of States', 1981, United Nations. [online] Access mode: http://www.un.org/documents/ga/res/36/ a36r103.htm.

7.Declaration on the Enhancement of the Effectiveness of the Principle of Refraining from the Threat or Use of Force in International Relations', 1987, United Nations. [online] Access mode: http://www.un.org/documents/ga/res/42/a42r022.htm.

8.Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з при¬єднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї', 1994, Законодавство України. [online] Доступно: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_158.

9.Бєлєсков, М., 2018. `Танці на кістках Будапештського меморандуму', Інститут світової політики. [online] Доступно: http://iwp.org.ua/publication/tantsi-na-kistkah-budapeshtskogo- memorandumu/#.

Размещено на Allbest.ru