Державотворча діяльність Івана Огієнка

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

Державотворча діяльність Івана Огієнка

Грицан І.В.,

магістр історичного факультету,

Анотація

Статтю присвячено українському вченому державному та громадському діячеві Івану Огієнко. На основі історіографічних досліджень та монографій було проведено аналіз державної діяльності Огієнка на посаді Міністра народної освіти, Міністра віросповідань та Головуповноваженого уряду УНР. Висвітлено найважливіші державні досягнення діяча, в момент перебування на службі.

Ключові слова: Огієнко, українізація, Міністр, державний діяч, Головуповноважений.

громадський державний огієнко освіта

Summary

state-owned activities of ivan ogienko

Hrytsan I. V.,

Master of History Faculty, National Pedagogical Drahomanov University (Kyiv, Ukraine),

The article is devoted to the Ukrainian scientist, state and public figure Ivan Ogienko. On the basis of historiographical researches and monographs, an analysis of the state activity of Ogienko as Minister of National Education, Minister of Religious Affairs and the UNR Government was conducted. The author highlights the most important achievement of the personal at the time of his service.

Keywords: Ogienko, ukrainization, Minister Statesman, main authorized

Актуальність дослідження. Іван Огієнко без сумніву, був і залишається непересічною, знаковою постаттю для України. Адже з його ім'ям пов'язані найголовніші події в історії української культури та українського державотворення. Він був справжнім патріотом своєї держави, борючись за національну самосвідомість українського народу. В тяжкий для України час він зробив внесок у розвиток українознавства, освіти та української православної церкви. Творчість Івана Івановича створили цілу епоху в науковому, національно- культурному і державному розвитку. За своє довготривале життя Огієнко написав близько 1850 праць, що дає змогу поставити конкретну оцінку його діяльності.

Мета і завдання роботи. Основною метою роботи є вивчення та аналіз державної діяльності Івана Огієнка.

Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:

- Виклад основних біографічних даних І. І. Огієнка.

- Висвітлити основні державні моменти над якими працював науковець та комплексно проаналізувати їх.

- Дати оцінку його діяльності на посаді міністра освіти та Головуповноваженого уряду УНР.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми, показав, що такі науковці як І. Тюрменко, М. Тимошик, В. Ляхоцький, З. Тіменик, Ю. Мицик присвятили себе вивченню наукової, державної та освітньої спадщини Івана Огієнка, на які спирається автор даної статті.

Історіографія. На сьогоднішній день багато публікацій та монографій присвячено такій постаті як Іван Огієнко. Серед історіографів панує різна думка, щодо творчості науковця. Деякі радянські історіографи ставились до нього з негативом, серед них був професор О. Мазуркевич у своїй праці «Зарубіжні фальсифікатори української літератури» (1961) охарактеризував його як «варшавського утриманця Пілсудського» та «петлюрівського міністра», а Істрін у своєму дослідженні «1100 лет славянской азбуки» цінував праці вченого та порівнював його гіпотези з Срезневським, Міллером. Л. Черепнін в «Російській палеографії» 1956 р. підкреслив важливий внесок науковця в дослідженні кирилівських пам'яток [9; 13; 18].

За часів незалежної України сучасні історіографи не перестають цікавитися спадщиною Огієнка. Серед них можна виділити І. І. Тюрменко, яка у своїй монографії «Державницька діяльність митрополита Іларіона» (1998) провела комплексний аналіз державотворення на життя і творчість Огієнка. Також, слід згадати М. Тимошика, що присвятив декілька монографій та книг Івану Огієнку, зокрема «На Голгофі» (1997), «Лишусь на віки з чужиною» (2000), «Його бій за державність» (2017) та «Залізне вороття» (2017) [14; 15; 16; 17].

Науковець ґрунтовно опрацював архівні данні та спомини в своїх документально-публіцистичних оповідях він описував не тільки життя, а наукову та державну діяльність. В. Ляхоцький у своїй праці «Просвітитель: Видавничо-редакційна діяльність І. Огієнка» досліджував бібліографічний, видавничий та редакційний напрямок діяльності науковця. У 2006 році за сприянням Юрія Мицика вийшов друком збірник епістолярії: унікальні документи з консисторського архіву у Вінніпезі [8].

Отож,не зважаючи на достатню кількість праць, як радянських так і вітчизняних історіографів на даний час ще існують прогалини у комплексі досліджень такої постаті як Іван Огієнко.

Виклад основного матеріалу дослідження. Народився Іван Огієнко 2 (14) січня 1882 року в місті Брусилові на Київщині. У 1896 році закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові,за порадою своїх наставників Сливки та Сташевського молодий та амбіціозний Огієнко вирішує вступати до Військово-фельдшерської школи. Успішно закінчивши курс з відзнакою він був направлений на шестирічну службу в лікарню, де обов'язком його було відслужити фельдшером за отриману освіту, але через деякий час він кидає військове служіння та записується на медичний факультет, з великою зацікавленістю відвідує історико-філологічні лекції, де великий вплив на нього справив академік В. Перетць, його курс українського письма пробудили в молодого науковця національні почуття. Саме у цей час, студент Київського університету вперше розпочинає писати на українській мові, а потім стає активним дописувачем київської преси [12, с. 70].

На початковому етапі своєї наукової творчості з 1905 року Іван Іванович приєднується до національно-визвольного руху, згодом через чотири роки стає одним із основних співробітників редакції «Записки наукового товариства», 1908 року - долучається до Київського осередку «Просвіта», а у майбутньому приєднується і до Історичного товариства Нестора Літописця. Вагоме значення в осягнені наукової спадщини І. Огієнка відігравали його тематичні випуски, де він намагався пробудити українську свідомість та національний дух. В газеті «РАДА» публікувалися окремі розділи його підручника, полемічні статті «Як скласти словника», «Єднання з виборцями», «Науковий метод українознавства». Окремі наукові праці вченого аналізувалися в багатьох дослідженнях радянських та сучасних істориків [12, с. 75].

Закінчивши у 1909 р., в Києві курс навчання на відмінно, його було рекомендовано професорами університету В. Перетцом, М. Петровим на одержання докторської і професорської стипендії, але ректорат відмовив у клопотанні, Огієнко для них був занадто патріотичним. Молодий науковець не втрачаючи надії завжди мріяв ґрунтовно займатися науковою та викладацькою діяльністю. В той час, коли науковця здолала матеріальна скута, він вирішує йти працювати вчителем у Київську комерційну школу, паралельно підвищуючи свій рівень на Вищих педагогічних курсах. Два роки він чекав на листа з університету. Водночас за нього активно боролась Українська громадськість, вимагаючи поновлення його роботи в університеті. На захист молодого вченого виступили С. Єфремов в часописі «Русское слово» з статтею «Трагедія молодого українського вченого», С. Зморочева та А. Імшинецька звертаючись до міністерства освіти з відміною попереднього рішення [5].

Згодом міністерство освіти ухвалило наказ про зарахування Івана Огієнка професорським стипендіатом, та призначити йому стипендію, розмір якої було 1200 карбованців. Успішно склавши іспити з 1914 р. Іван активно долучається до викладацької діяльності. Після українізації університету Св. Володимира, він був першим викладачем, хто почав читати лекції українською мовою та запровадив вивчення нового курсу з «Історії української мови» [12, с. 80].

Після утворення в Києві Центральної Ради (березень 1917 р.) Огієнка обирають членом ради Міністерства освіти, де він промовляє ідеєю про заснування Українського народного університету, відкриття якого відбулося у жовтні 1917 року, а вже у серпні 1918 року він був перетворений на державний. Того ж року гетьман П. Скоропадський підписав закон про створення державного університету в Кам'янці- Подільському, куди Огієнка запросили на посаду ректора. Багато сил було покладено на відкриття державного університету. І. Огієнко завжди вважав, що цей науковий заклад постав як вогнище вищої української науки, слугуючи розвитку та розширенню української науки. Залучаючи кращих науковців для викладання в ньому: М. Драй- Хмару, І. Крип'якевича, Л. Біленького та ін. [3, с. 429; 7, с. 90].

Амбіційний, нестримний, борючись за реалізації своїх націотворчих ідей він спершу присвячує себе державотворчій діяльності, а згодом і релігійній. Державна діяльність Огієнка безпосередньо пов'язана з складним періодом для України. Директорія УНР яка прийшла на зміну Гетьманату Скоропадського, була протилежністю гетьманського режиму, тому що мала радикальний напрямок соціалістичного характеру [4, с. 429].

«В порозумінні з організованим громадянством і політичними партіями» діючий уряд запросив на посаду міністра народної освіти Івана Івановича Огієнка [4, с. 430].

5 січня 1919 року офіційно вступивши на посаду міністра освіти УНР, Огієнко як державний діяч, прагнув матеріальних умов для утвердження національно-державних ідей. Приділяючи особливу увагу розвиткові національної культури і освіти, та активно виступав за українізацію шкіл, відкриття гімназій. 17 січня на території усієї України ухвалив правила українського правопису, після затвердження їх було розповсюджено по всіх державних установах, а 30 січня за наказом викладання в усіх школах (початкова, середня, вища) повинно відбуватися включно на українській мові [16, с. 280].

В преамбулі говориться: «Удержавлення народної мови у нас матиме величезну педагогічно-освітню вагу: це підійме народ у власних очах, верне його до свідомості, дасть йогу реальні підставу засвоїти думку про рівність громадян перед державою й законом, коли свою досі потріпану мову чутиме по всіх державних установах» [16, с. 280].

Зазначимо однак, що одним із досягнень державного діяча була організація Акту Злуки між територіями ЗУНР та УНР, який відбувся 22 січня 1919 року. За ініціативою Івана Огієнка цей день прийнято вважати державним святом. Результати його діяльності були вражаючими, де в основу його механізму було покладено національна цілісність українського народу та держави [10, с. 113].

Того ж року Івана Івановича було обрано на посаду міністра віросповідань в управлінні УНР І. Мазепи та В. Прокоповича. Він веде ініціативний розвиток релігії та церковної діяльності, першим з чого починає це запровадження богослужіння та читання Євангеліє на українській мові, реформує систему духовної освіти, створює курси української мови для священників, дияконів, дяків. Відновлює роботу «Вісника міністерства ісповідать УНР», крім того докладав зусиль, щоб знайти опору для своїх починань у суспільстві [17].

Огієнко звертався до православного суспільства та закликав їх «стати міцними лавами до Церковної праці, відбудови православної Автокефальної Української Церкви, не цуратися Україну, своєї віри та бути лояльним до чужої віри». Але великою заслугою І. Огієнка була перекладацька діяльність у 20-30-х рр., а саме переклад Святого Письма [11; 17].

З листопада 1919 по липень 1920 рр., коли Директорія покинула Кам'янець-Подільський

і Огієнко був назначений на посаду Голову- повноваженого уряду УНР, він створив структуру Управління та громадсько-політичну раду докладав зусиль, щоб зберегти та відновити функціонування державного апарату, розвиток військової справи. На його думку не менш необхідним кроком було збереження національної валюти та контроль фінансової сфери, це характеризувалося тим, що зросла загроза поглинання гривні польською грошовою системою. Вирішуючи цю проблему Головуповноважений уважно стежив за обігом української валюти на грошовому ринку. Також ще одним провідним питанням залишається стабілізація державної адміністрації, для припинення безвладдя Огієнко проводив реєстрацію урядовців, усі посадові особи несли відповідальність за порушення наказів та розпоряджень адміністративної влади.

16 листопада 1920 року захоплення більшовиками Кам'янця змусило І. Огієнка емігрувати до Польщі [6; 8].

Іван Огієнко завжди вважав, що його покликання служити Богові та українському народу. Він проявив себе не тільки як науковець, письменник, а ще як державний діяч. Перебуваючи на посадах спочатку Міністра освіти та віросповідань, він домігся повної українізації освіти та церкви, активно виступав за створення нових українських державних університетів. Тим самим намагаючись пробудити українську свідомість та національних дух.

Висновки. Підсумовуючи загальну діяльність Огієнка на посаді Головуповноваженого уряду можна відвести такі підсумки: підвищуючи рівень державного значення він боровся за утвердження національної ідеї, розвиток національної культури, освіти, та соціальної сфер, відстоював ідею побудови демократичним шляхом сильної та незалежної Української держави. Жодне з питань, порушених і розглянутих І. Огієнком, нехай то мовні питання, чи державотворчі, сьогодні не втратили актуальності.

Подальші наукові розвідки у даному напрямку дають підстави для ретельного вивчення не тільки державної, але і наукової спадщини І. Огієнка. Його наукова та освітянська діяльність залишається одним із важливих внесків в розвиток вітчизняної науки, що є актуальним у висвітлені сучасних українських проблем, зокрема ідеї щодо національно-мовної політики. На думку Івана Івановича Огієнка, лише на рідномовній основі може відбуватись якісне державо- та націотворення. Поруч з ідеями державності та значення рідної мови, І. Огієнко детально розглядає й значення духовності та церкви.

Отже, ми можемо зробити висновки, що діяльність Івана Огієнка як і на державній, так і на науковій ниві, несе беззаперечно велике значення для українців сьогодні та в майбутньому.

Список використаних джерел

1. `Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.)': зб. наук. праць, 1998, К., с.199-208.

2. Даниленко, ВМ., Завальнюк, ОМ., Телячий, ЮВ., 2005. `Освіта в Україні в роки національно-демократичної революції (1917-1920): з хронічки подій', Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 264 с.

3. Дорошенко, Д., 1992. `Історія України. 1917-1923', Т.1. Доба Центральної Ради, Березіль, №1, с.101-131.

4. Дорошенко, Д., 1969. `Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920)'. В 4 ч., Мюнхен: Укр. вид-во, 542 с.

5. Ефремов, С., 1910. `Трагедия молодого украинского ученого', Рус. слово, 10 янв.

6. Завальнюк, О., 1997. `Державна співпраця І. Огієнка і С. Петлюри у 1919-1920 рр.', Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка (1882--1972) в контексті українського національного відродження, Київ, с.71-74.

7. Завальнюк, ОМ., 1999. `Кам'янець-Подільський державний український університет - опора українського державотворення (1918-1920 рр.)', Симон Петлюра у контексті українських національно-визвольних змагань: збірник наукових праць, Фастів: Поліфаст, с.163-170.

8. Лозовий, О. `Діяльність І. Огієнка в кам'янецький період Директорії УНР', с.89-92.

9 Ляхоцький, ВП., 1996. `Іван Огієнко - головно- уповноважений міністр уряду УНР (1919-1920)', Матеріали Міжнар. наук. конф. «Відродження української державності: проблеми історії та культури», 13-16 трав. 1996 р., Одеса, О., Ч.1, с.80-81

10. Мазуркевич, О., 1961. `Зарубіжні фальсифікатори української літератури', К.

11. Нагаєвський, І., 1993. `Історія Української держави двадцятого століття', К., 413 с.

12. Огієнко, І., 1997. `До українського народу від міністра ісповідань', Духовна і науково-педагогічна діяльність

І. І. Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження, Київ, с.76-79.

13. Огієнко, І., 1935. `Моє життя', Наша культура, Кн.7.

14. Істрін, ВА., 1963. `1100 лет славянской азбуки', М.

15. `Історія України в особах: ХІХ-ХХ ст.', 1995, І. Войце- хівська, В. Абліцов, С. Божик та ін., К.: Україна, 480 с.

16. Тимошик, М., 2000. `«Лишусь навіки з чужиною...». Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження: Наук. видання', Вінніпег - Київ, 548 с.

17. Тюрменко, ІІ., 1998. `Державницька діяльність Івана Огієнка (Митрополита Іларіона): Монографія', Київ, 280 с.

18. Черепнін, ЛВ., 1956. `Русская палеографія', Вид-во: М.

References

1. `Arhivna ta bibliotechna sprava v Ukrai'ni doby vyzvol'nyh zmagan' (1917-1921 rr.) (Archival and library business in Ukraine during the period of liberation events (1917-1921))': zb. nauk. prac', 1998, K., s.199-208.

2. Danylenko, VM., Zaval'njuk, OM., Teljachyj, JuV., 2005. `Osvita v Ukrai'ni v roky nacional'no-demokratychnoi' revoljucii' (1917-1920): z hronichky podij (Education in Ukraine during the years of the national-democratic revolution (1917-1920): from the chronicles of events)', Kam'janec'-Podil's'kyj: Abetka-NOVA, 264 s.

3. Doroshenko, D., 1992. `Istorija Ukrai'ny. 1917-1923 (History of Ukraine. 1917-1923)', T.1. Doba Central'noi' Rady, Berezil', №1, s.101-131.

4. Doroshenko, D., 1969. `Moi' spomyny pro nedavnje mynule (1914-1920) (My memories of the recent past (1914-1920))'. V 4 ch., Mjunhen: Ukr. vyd--vo, 542 s.

5. Efremov, S., 1910. `Tragedija molodogo ukrainskogo uchenogo (The tragedy of a young Ukrainian scientist)', Rus. slovo, 10 janv.

6. Zaval'njuk, O., 1997. `Derzhavna spivpracja I. Ogijenka i S. Petljury u 1919-1920 rr. (State cooperation of I. Ogienko and S. Petliura in 1919-1920)', Duhovna i naukovo-pedagogichna dijal'nist' I. I. Ogijenka (1882-1972) v konteksti ukrai'ns'kogo nacional'nogo vidrodzhennja, Kyi'v, s.71-74.

7. Zaval'njuk, OM., 1999. `Kam'janec'-Podil's'kyj derzhavnyj ukrai'ns'kyj universytet - opora ukrai'ns'kogo derzhavotvorennja (1918-1920 rr.) (Kamyanets-Podilsky State University of Ukraine - the pillar of the Ukrainian state-building (1918-1920))', Symon

8. Petljura u konteksti ukrai'ns'kyh nacional'no--vyzvol'nyh zmagan': zbirnyk naukovyh prac', Fastiv: Polifast, s.163-170.

9. Lozovyj, O. `Dijal'nist' I. Ogijenka v kam'janec'kyj period Dyrektorii' UNR (Activities of I. Ogienko during the Kamyanetsky period of the Directory of the UPR)', s.89-92.

9 Ljahoc'kyj, VP, 1996. `Ivan Ogijenko - golovno- upovnovazhenyj ministr urjadu UNR (1919-1920) (Ivan Ogienko - Chief Minister of Government of the UPR (1919-1920))', Materialy Mizhnar. nauk. konf «Vidrodzhennja ukrai'ns'koi'derzhavnosti: problemy istorii' ta kultury», 13-16 trav. 1996 r., Odesa, O., Ch.1, s.80-81

10. Mazurkevych, O., 1961. `Zarubizhni fal'syfikatory ukrai'ns'koi' literatury (Foreign falsifiers of Ukrainian literature)', K.

11. Nagajevs'kyj, I., 1993. `Istorija Ukrai'ns'koi' derzhavy dvadcjatogo stolittja (History of the Ukrainian state of the twentieth century)', K., 413 s.

12. Ogijenko, I., 1997. `Do ukrai'ns'kogo narodu vid ministra ispovidan' (To the Ukrainian people from the minister of confessions)', Duhovna i naukovo--pedagogichna dijal'nist' Ogijenka (1882--1972) v konteksti ukrai'ns'kogo nacional'nogo vidrodzhennja, Kyi'v, s.76-79.

13. Ogijenko, I., 1935. `Moje zhyttja (My life)', Nasha kul'tura, Kn.7.

14. Istrin, VA., 1963. `1100 let slavjanskoj azbuki (1100 years of the Slavic alphabet)', M.

15. `Istorija Ukrai'ny v osobah: XIX-XX st. (History of Ukraine in Persons: XIX-XX centuries)', 1995, I. Vojcehivs'ka, V. Ablicov,

S. Bozhyk ta in., K.: Ukrai'na, 480 s.

16. Tymoshyk, M., 2000. `«Lyshus' naviky z chuzhynoju...». Mytropolyt Ilarion (Ivan Ogijenko) i ukrai'ns'ke vidrodzhennja: Nauk. Vydannja («I'll be left forever with a foreigner...». Metropolitan Ilarion (Ivan Ogienko) and the Ukrainian Renaissance: Science. Edition)', Vinnipeg - Kyi'v, 548 s.

17. Tjurmenko, II., 1998. `Derzhavnyc'ka dijal'nist' Ivana Ogijenka (Mytropolyta Ilariona): Monografija (State activity of Ivan Ogienko (Metropolitan Ilarion): Monograph)', Kyi'v, 280 s. Cherepnin, LV., 1956. `Russkaja paleografija (Russian paleography)', Vyd-vo: M.

Размещено на Allbest.ru