Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Не лише в Україні та державах , що утворились на території колишнього СРСР і у більшості зарубіжних країн світу за останні роки спостерігається зростання злочинності та погіршення її основних показників. Періоди деякої стабілізації злочинності або незначного її зниження, як правило з невідворотністю змінюються зростанням і подальшим погіршенням її стану, рівня, структури, динаміки .

Саме тому проблема злочинності є однією з найактуальніших не тільки для України, де вона загострилася через тривалу економічну, фінансову, енергетичну і політичну кризу, але й для більшості країн світу. Побудова правової держави стала програмним гаслом для всіх політичних партій, які існують в нашій державі і дістала офіційне закріплення у ст. 1 Конституції України 1998 року.

Пояснюється це досить просто - сучасна юридична теорія вважає правову державу своєрідним ідеалом, найкращою формою державного життя
майбутнього. Зрозуміло, що «правова держава» це не просто держава в якій
є право, адже держава без права взагалі не існує. Йдеться про державу
певної якості, таку державу де існує особливо шанобливе ставлення до
права. І головною умовою існування такої держави є верховенство права,
тобто встановлені правила поведінки ніхто не повинен порушувати, адже ще
в давнину Платон говорив: «Я бачу загибель тієї держави, де закон не має
сили і перебуває під чиєюсь владою. А там, де закон володар над
правителями, а вони його раби, я вбачаю порятунок держави й усі блага,
які тільки можуть дарувати державам боги».

Мета і завдання наукового дослідження. Метою курсової роботи є всебічне системне дослідження природи наслідків вчинення злочину, принципу законодавчого визначення злочину як з позиції становлення, теоретично-правових засад так і практичної сфери їх реалізації, а також розробка та обґрунтування практичних і теоретичних висновків також пропозицій з удосконалення системи кримінально-правових принципів.

Для досягнення мети дослідження було постановлено такі завдання:

Ш дослідити правову природу злочину, розкрити основні підходи до аналізу даної правової категорії, надати визначення поняттю злочину;

Ш проаналізувати доктринні підходи щодо визначення поняття примінально-правового принципу кваліфікації злочину, сформулювати його авторську дефініцію;

Ш провести детальне комплексне дослідження кримінально-правових принципів кримінального права в напрямах юридичного змісту, ефективності функціонування кожного з них та розробити й обґрунтувати пропозиції з подальшого вдосконалення кримінально-правових принципів кваліфікації злочину, їх системи.

Ш дослідити загальнотеоретичні аспекти поняття злочин та його ознак у системі кримінального права України;

Ш проаналізувати основні теоретичні та правозастосовчі підходи щодо врахування наслідків при кваліфікації злочинів, коли відповідні проблеми вирішуються на етапі кримінально-правової оцінки вчиненого.

Об'єктом дослідження є ті сфери соціально-правової дійсності, в яких наслідки поведінки людини мають кримінально-правове значення.

Предметом дослідження є злочинні наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання.

Методи дослідження. Методологічну основу курсової роботи становлять світоглядні філософські підходи, побудовані на критеріях об'єктивності й відповідності істині, загальнонаукові та спеціальні методи, що зумовлено багатоаспектністю поставлених у роботі завдань.

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ЗЛОЧИНУ ТА ЇХ МІСЦЕ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

1.1 Основні підходи до розуміння поняття наслідків злочину

злочин кримінальний право

В історії кримінального права поняття злочину визначали по-різному. Залежно від того, чому надавалось більше значення - соціальній чи правовій характеристиці злочину, можна виділити три визначення цього поняття: формальне, матеріальне і формально-матеріальне [1].

Формальне визначення відображає юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, що передбачається законом як кримінальне каране (злочинне те, що карається, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом) [1].

Матеріальне визначення виділяє лише соціальну сутність злочину, суперечність його певним соціальним цінностям (злочин - суспільно небезпечне діяння) [1].

Формально-матеріальне визначення поєднує соціальну та юридичну характеристику злочину (злочин - суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння) [1].

Якщо поставити питання про те, яке з цих визначень є більш обґрунтованим, більш цінним, то насамперед необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення того чи іншого поняття тільки тоді може виконувати свої функції, коли максимально точно і вичерпно відображає істотні, типові ознаки певного діяння, явища. У цьому розумінні формально-матеріальне визначення має перевагу: воно дозволяє відповісти не тільки на питання, які діяння закон визнає злочином, а й чому закон визнає їх злочином, що в сукупності відбиває соціальну і правову природу, суть злочину давалося і надається велике значення.

КК України дає саме таке визначення. Стаття 11 КК України встановлює: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

Злочин виникає з появою держави, з початком правової регламентації суспільного життя. У майбутньому з часом, з розвитком суспільства він стає особливим явищем, яке об'єднує найнебезпечніші діяння. При цьому «злочин» є категорією достатньо динамічною - навіть в одному і тому самому суспільстві протягом невеликого проміжку часу підходи до розуміння злочинного і незлочинного можуть суттєво змінюватись [1].

Для позбавлення наслідків як самостійного кримінально - правового явища (феномену) в теорії кримінального права та правозастосовчій практиці використовуються такі загальні (родові)поняття і понятійні звороти, що охоплюють більш конкретні: наслідок (наслідки) злочинної поведінки; суспільно небезпечний наслідок (суспільно небезпечні наслідки); злочинний наслідок (злочинні наслідки); шкідливий наслідок (шкідливі наслідки); наслідок злочину (наслідки злочину або злочинів); наслідки злочинного діяння (дії, бездіяльності); наслідок в злочині; шкода; злочинна шкода; збиток (збитки); злочинні збитки (злочинний збиток); злочинний результат; кримінально - правові наслідки вчинення діяння та ін. У той же час позначення різними термінами (термінологічними зворотами) однакових понять (понятійних засобів) породжує нічим не виправдані складнощі при вивченні кримінального права. Це веде лише до плутанини, породжує необґрунтовані труднощі при тлумаченні. Адже наявність слів, які по різному звучать, вільно чи не вільно примушує вдатися до пошуку відмінностей між ними встановлення значення окремого кожного з понять, які позначаються. Водночас вживання таких термінів нерідко буває неправдивим: коли кожен із них несе смислове навантаження, вказує на відтінки у змісті понять, які мають кримінально правове значення [2].

На цій підставі потрібно зазначити що більшість авторів та прихильників кожної з точки зору вважають лише її правильною, доводячи іноді хибності положень своїх опонентів. Між тим, як уявляється з позиції загальної теорії права, кожна з них заслуговує на увагу і, що важливо, певною мірою може бути узгоджена з іншою [3].

Той факт, що не будь - яка дія або бездіяльність, вчинена під контролем свідомості і волі людини, має вважатися злочином, ніколи і ні в кого сумнівів не виникав. Настільки ж очевидним було й інше: злочином можна називати тільки таке діяння, яке тягне за собою певні наслідки [4].

Для позначення наслідків як самостійного кримінально-правового феномена в кримінальному праві використовуються такі загальні поняття і понятійні звороти, що охоплюють більш конкретні:

-- наслідок, наслідки злочинного діяння;

-- наслідок (наслідки) злочинної поведінки;

-- суспільно небезпечний наслідок (суспільно небезпечні наслідки);

-- злочинний наслідок (злочинні наслідки); шкідливій наслідок (шкідливі наслідки);

-- наслідок злочину (наслідки злочину або злочинів);

-- наслідки злочинного діяння (дії, бездіяльності);

-- наслідки в злочині;

-- злочинна шкода;

-- збиток (збитки), злочинний збиток (злочинні збитки);

-- злочинний результат;

-- кримінально-правові наслідки вчинення діяння та ін. [5].

Вирішуючи питання про поняття злочинних наслідків і їх значення для кримінальної відповідальності, Н. Ф. Кузнєцова у свій час висловила низку міркувань, які й нині заслуговують на увагу. Так, приєднуючись до думки А. Н. Трайніна та Б. С. Нікіфорова, що злочинний наслідок є зв'язуючою ланкою між об'єктом посягання і злочинною дією, вона дійшла таких висновків: злочинні наслідки - це шкідливі з точки зору пануючого класу зміни у суспільних відносинах, що характеризуються кримінальним законом, які спричинені злочинною дією чи бездіяльністю суб'єкта; з точки зору співвідношення зі злочинною дією наслідок є суспільно шкідливим результатом, що заподіяний винуватою, об'єктивно суспільно небезпечною дією суб'єкта. Подібні розмаїття смислового значення поняття «наслідки» використовувались і при формуванні подальших висновків авторки. Зокрема, констатуючи, що суспільна небезпечність є змістом злочинної дії, Н. Ф. Кузнєцова визначає злочинний наслідок як результат, породжений суспільно небезпечною дією суб'єкта. При цьому наслідок не вважається елементом самої дії. Розуміючи злочинні наслідки як суспільно шкідливі зміни в об'єктах, що охороняються соціалістичним кримінальним правом, науковець звертає увагу на можливість заподіяння суспільно небезпечною дією кількох шкідливих наслідків. Але серед них лише один, якщо немає повторності чи сукупності злочинів, визнається елементом складу. Такий наслідок (як елемент складу злочину) являє собою суспільно шкідливі зміни, які спричинені злочинними діями особи не в будь - якому об'єкті, що охороняється кримінальним законом, а саме в об'єкті посягання. Всі інші шкідливі наслідки не є елементом даного складу: вони або заподіяні чи на попередніх стадіях готування або використання, або наступають після закінчення злочину. За наявності вини вони враховуються як обтяжуючі караність обставини [6].

Отже, розмежування злочинних наслідків як елементів складу, від злочинних наслідків, що винувато заподіяні суспільно небезпечними діями особи і не є елементом складу злочину, але враховуються судом при індивідуалізації покарання як обтяжуючи відповідальність обставини, дозволяє констатувати, що злочинний наслідок слід визнавати тією ознакою діяння, за якою при наявності винуватості дії чи бездіяльності воно (діяння) визнається злочинним чи не злочинним [7]. Таким чином, досліджуючи поняття злочинних наслідків, Кузнєцова спочатку не визначає наслідок «об'єктом самого діяння» (оскільки дія, на її думку, є причиною суспільно шкідливих змін у соціально суспільних відносинах, що охороняються кримінальним законом), а згодом визначає його «тією ознакою діяння», яка впливає на визнання останнього злочинним чи не злочинним.

Як зауважує С. Б. Гаврик, використання терміна «злочинні наслідки» для позначення злочинної діяльності особи неоднозначне. В період дії КК 1960 р. кваліфікація злочинної поведінки ускладнювалась тим, що законодавець виділяв поняття «наслідки» неоднозначно («тяжкі наслідки» - ст. 227, 227, 228), поряд з поняттям «шкода» («значна шкода» - ст. 227, 228), «збиток» («великий, значний збиток» - ст. 159, 160, 161, 162), «загибель людей і риби» - ст. 228 і т. д. Така строката палітра понять була суттєвим недоліком закону. В КК 2001 р. цей недолік значною мірою усунутий. Проте і в статтях нового кодексу наслідки злочинної поведінки сформульовані з різним ступенем тяжкості або різні за характером, тому ці ознаки потребують доктринального та інших видів тлумачення. Варто визнати, що термін «злочинний наслідок» є загальним і означає зафіксований у законі результат вчиненого. І хоча законодавець не знає поняття останнього, у теоретичному плані їх можна вживати як синоніми. Загальний характер поняття «наслідки злочину» показаний у ст. 24 і 25 КК, де вказується на ставлення особи саме до «наслідків». У ряді випадків законодавець використовує його для опису конкретного злочинного результату. Це має місце тоді, коли наслідки даного екозлочину можуть бути різноманітними і не піддаються точному опису чи типовими, поряд з уже названими в диспозиції. Тут термін «наслідки» є спеціальним і підлягає точному визнанню й ідентифікації з залученням інших правових категорій (збиток, загибель і захворювання людей і т. д.). водночас, зазначає Гаврик, у результаті вчинення конкретного екологічного злочину настають й інші наслідки, не передбачені диспозицією кримінально - правової норми. Наприклад, при незаконному полюванні знищуються цінні лікарські рослини, гніздо вища птахів тощо; при забрудненні водойм гинуть рослини, вимушено мігрують тварини, люди недоотримають чи зовсім не отримують питну воду й ін. Дещо раніше близьку позицію з цього приводу зайняв Я. М. Брайнін, визнавши необхідність розмежування понять «наслідки злочину» та «злочинний результат». До наслідків Брайнін відносив будь - які зміни, які спричиняє злочинна дія в зовнішньому світі. Так, до наслідків вбивства слід, на його думку, віднести не лише смерть потерпілого, але і переживання його рідних. Злочинний результат - це ті наслідки, які мають значення для наявності складу злочину, тобто прямо и безпосередньо випливають із даного злочину; без них злочин не може вважатись закінченим, і сам результат якби визначає склад даного злочину - вбивства, крадіжки тощо [8].

В окремих випадках вчені ототожнюють поняття наслідків зі шкодою або збитками. Так, Т. В. Церетелі зазначив, що «нанесення шкоди соціалістичним суспільним відносинам є наслідок у широкому розумінні слова... Наслідки у вузькому розумінні слова - це конкретний збиток, передбачений складом злочину» [9].

Використання понять «злочинні наслідки» та «злочинна шкода» як тотожних за змістом (обсягом), по-суті, знаходить злочинну характеристику злочинних наслідків деяких злочинів лише заподіяною шкодою, справедливо означаючи, наприклад, визнання отримання доходу «характеристику забороненого діяння і критерієм розмежування злочинної і незлочинної поведінки в економічній сфері» [10]. У зв'язку з цим неможливість розгляду отримання доходу як шкоди певного виду (або ж наслідків як результату вчиненого діяння) в деяких складах злочинів (зокрема, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 203 КК) можна пояснити виходячи із його визначення як другого самостійного діяння, названих у цих нормах КК поряд з основним (основними). При цьому таке діяння не розглядається як змістовна характеристика основного діяння (основних діянь).

Крім цього, розмежування понять «злочинні наслідки» та «злочинна шкода» виявилась основним джерелом дискусії й з приводу обов'язкової наявності злочинних наслідків в результаті вчинення будь-якого злочину. Проте неодмінно посилаючись на те, що «без наслідкових злочинів немає і взагалі бути не може» (або «кожен злочин неминуче тягне за собою які-небудь злочинні наслідки»), прибічники такої позиції на сьогодні побудували єдиний (наприклад, з огляду на спеціальну термінологію чинного кримінального закону) механізм послідовної взаємозалежності (взаємозв'язку, взаємодії) змісту (обсягу) понять «склад злочину», «об'єкт кримінально-правової охорони», «об'єкт злочинного впливу», «предмет злочину», який (механізм) би обумовлював (впливав на) обрання термінології щодо позначення наслідків як самостійного кримінально-правового явища. Хоч спроби здійснити це і реалізувати деякими вченими виходячи із ототожнення понять «суспільно небезпечні наслідки»(і/або «суспільно небезпечний результат») та «шкода» на підставі:

v визнання об'єктом кримінально-правової охорони тих суспільних відносин, які захищаються від заподіяння їм тієї чи іншої шкоди;

v визнання діяння злочинним тому, що воно заподіює чи здатне заподіяти шкоду;

v визнання виключно шкоди таким чином (явищем), від якого «кримінальний закон охороняє і може охороняти об'єкт - суспільну цінність»;

v твердження, що наслідки тягнуть зміни в охоронюваному об'єкті;

v визнання багаторічного, багато аспектного характеру категорії «суспільна небезпечність», необхідно для структурно-системного аналізу поняття «суспільно небезпечні наслідки» як одного із компонентів суспільної небезпечності злочину, ототожнюючи у зв'язку з цим поняття «злочинні наслідки»;

v визнання суспільно небезпечними наслідками злочину шкоди, заподіяної в результаті його вчинення («така шкода має свій зовнішній вираз, полягає у негативних змінах у зовнішньому світі, піддаються безпосередньому сприйняттю, встановленню, оцінці»);

v визнання понять «злочинні наслідки», «вчинювана злочином шкода», «суспільно небезпечна шкода», «злочинна шкода» та «суспільно небезпечні наслідки» як тотожних за змістом (з урахуванням відсутності розмежування цих понять); при цьому перше із них («злочинні наслідки») визначалося як «небезпечні пошкодження у суспільних відносинах»;

v висновку, що «суспільна небезпечність злочину є негативною оцінкою суспільством змін, що виникають в соціальному середовищі, яке відображає волевиявлення законодавства про неприпустимість даного діяння і свідчить про нанесення або ж про створення загрози нанесення шкоди об'єкти кримінально-правової охорони;

v зміст і властивості такої шкоди визначаються змістом і властивостями об'єкта посягання»; визначення суспільно небезпечних наслідків як шкоди, заподіяної об'єкту злочину;

v неможливості деформації відповідних суспільних відносин негативними наслідками злочину і визнання небезпечної результативності універсальною властивістю будь-якого злочинного посягання;

v висновку, що «будь-який злочин тягне за собою суспільно небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об'єкту кримінально-правової охорони»;

v залежності злочинного результату від заподіяної шкоди (зокрема, при критичній оцінці концепції «об'єкт злочину - суспільні відносини», завдяки якій об'єкту злочину «в основному підсумку визнавалася по суті політична категорія: злочинний результат оцінювався, насамперед, крізь призму панівних відносин, з огляду на соціальну, політичну шкоду суспільству і його інститутам») [11].

Неоднозначність простежується і у випадку невиправданого вживання (зокрема, Н. В. Шепелявою в межах однієї наукової праці) як тотожних за змістом наступних термінологічних зворотів (формулювань):»злочинні наслідки» (у вживаному нею формулюванні ««загибель населення» як вид злочинних наслідків»), «наслідок злочину» (у формуванні «... винятково небезпечним наслідком злочину порівняно з...»), та інше, а також «наслідки у складі злочину» [12].

Вважається, що причина таких різнопланових підходів щодо неоднозначного визначення (характеристики, конкретизації) змісту понять (понятійних зворотів), які позначають певні зміни («негативні зміни») в об'єкті кримінально-правової охорони, об'єкті посягання або об'єкті злочину, що настають (виникають) в наслідок посягання на них, якраз і полягає у відсутності чи непослідовності вирішення основних питань про:

1) соціальну сутність, зміст та структуру небезпечності;

2) поняття діяння в кримінально-правовому смислі та його співвідношення із поняттям посягання;

3)взаємозв'язок функціональної ролі (значення) суспільно небезпечного діяння та об'єкта кримінально-правової охорони (об'єкта, який охороняється кримінальним законом), об'єкта посягання і об'єкта злочину, та ін [13]. Відсутність розв'язання цих питань зумовлений і наведений вище різнобій у термінології при позначенні:

а) однорідними термінами (термінологічними зворотами) явищ (феноменів), які мають різну (відмінну) кримінально-правову природу;

б) різними термінами (термінологічними зворотами) явищ (феноменів), які мають однакову (тотожну)кримінально) правову природу.

1.2 Суспільна небезпечність діяння та суспільно небезпечні наслідки: місце останніх серед ознак злочину

Скільки існує вчення про злочин, стільки ж ведуться дискусії щодо визначення поняття суспільно небезпечних наслідків, що ним заподіюються. Разом із тим, на сьогоднішній день залишається невизначеним питання щодо місця зло- чинних наслідків у складі злочину. Зокрема, одні вчені включають їх до складу об'єктивної сторони злочину. А.Н. Трайнін, розглядаючи ідею поділу ознак складу злочину на обов'язкові та факультативні, до обов'язкових відносить діяння, суспільно небезпечні наслідки та причинний зв'язок між діянням та наслідками [14].

Дану точку зору підтримують Н.Ф. Кузнєцова, М.І. Ковальов, М.А. Гельфер, В.Я. Тацій тощо. Інші вчені (П.І. Гришаєв, Н.І. Коржанський, А.В. Наумов, В.С. Прохоров, І.С. Тишкевич, А.І. Санталов) пропонують до обов'язкових ознак об'єктивної сторони відносити лише діяння, визнаючи суспільно небезпечні наслідки злочину як факультативну ознаку [15].

Деякі науковці розглядають суспільно небезпечні наслідки крізь призму об'єкта посягання. Так, на переконання С.В. Землюкова, наслідки злочину - це результат негативної поведінки (діяння) людини, що впливає на суспільні відносини, котрі і є об'єктом злочину.

В.В. Мальцев вважає, що злочинні наслідки - це суспільно небезпечна шкода, яка відображає властивості злочинного діяння та об'єкта посягання, спричиняється винною поведінкою, від якої окремі суспільні відносини охороняються засобами кримінального права.

На думку В.М. Кудрявцева, наслідком діяння прийнято вважати передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну та нематеріальну шкоду, яка спричиняється злочином об'єкту посягання - охоронюваним законом суспільним відносинам та їх учасникам [16].

При підготовці проекту чинного нині КК України 2001 р. Спостерігалося стійке прагнення законодавця зберегти у визначенні закону вказівку на те, що ним слід визнавати діяння суспільно небезпечне. Так, у проекті КК, підготовленому до першого читання, його розробки запропонували визнавати злочином «суспільно небезпечне, винне діяння, заборонене кримінальним законом». При підготовці проекту КК до другого читання деякі із народних депутатів висловили пропозицію визначити злочин як «карне діяння, чинний намір дії або бездіяльності, заборонені кримінальним законом» (автор - народний депутат Є. Л. Смірнов). Проте ця пропозиція була відхилена у зв'язку з тим, що поняття «чинний намір дії або бездіяльності» є «невідомим кримінальному закону, його визначення у запропонованій редакції... нечітке, збігається з виявленням наміру, криміналізація якого є неприпустимою». У всіх інших зауваженнях та пропозиція до редакції КК, прийнятому в першому читанні, суспільна небезпечність передбачалась як ознака злочину у ч. 1 ст. 11. Врешті-решт в остаточній редакції КК, запропонованій народними депутатами - членами комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності до другого читання, злочином визнавалось «передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб'єктом злочину».

Отже, наявність таких неоднозначних підходів щодо врахування чи не врахування в межах законодавчої дефініції поняття злочину суспільної небезпечності обумовлюється невизначеністю позиції окремих авторів, яка б і дозволила з'ясувати соціальну сутність, зміст, структуру та значення суспільної небезпечності в кримінальному праві.

За радянських часів більшістю вчених проголошувалася тотожність зазначених понять («суспільно небезпечне діяння» та «суспільно небезпечні наслідки»), а тому «саме думка про пошук відмінних особливостей іноді розглядалась як гра в слова, термінологічна схоластика»

Злочинний наслідок найбільш повно і наглядно характеризує суспільну небезпечність будь-якого злочину. Визнання дії злочинною залежить від того, чи заподіює істотну шкоду тим чи іншим інтересам соціального суспільства, інтересам будівництва комунікативного ладу дане діяння... Саме в силу своєї злочинної ролі для характеристики суспільної небезпечності діяння злочинні наслідки є головною ознакою, що відмежовує злочин від інших правопорушень - адміністративних, цивільно-правових і моральних. Розкрити суспільну небезпечність злочину - це означає в першу чергу і головним чином показати, яку шкоду для соціального суспільства несе з собою даний злочин, яка сфера соціальних суспільних відносин страждає в результаті його вчинення, наслідки негативно впливає, гальмує, підриває виконання тих чи інших політичних господарських задач... вчинений особою злочин» [17]. Саме цей висновок був сприйнятий багатьма вченими як пануючий в науці і брався за основу при розмежуванні злочинів та інших правопорушень.

Певний час в теорії кримінального права жваво обговорювалось питання про те, яке саме із понять « суспільна небезпечність» чи « шкідливість» найбільш точно і ємко відображає сутність, внутрішню особливість злочину як явища. Суспільна шкідливість» є поняттям більш конкретним, твердим. Яке свідчить про високий ступінь шкідливості злочину. Суспільна ж небезпечність має на увазі майбутню, потенційну шкоду. Важко вести мову про суспільну небезпечність, якщо небезпечність у зв'язку з настанням шкоди вже минула, а заподіяна шкода стала фактом об'єктивної діяльності. Прибічники ж поняття «суспільна небезпечність» зазначали, що поняття «суспільна шкідливість» не зможе охопити злочини із формальними складами, а також ті, що реально не заподіяли шкоду [18]. Поняття «суспільна шкідливість» робить аспект на об'єктивній ознаці злочину - шкоді, - не враховуючи в повній мірі суб'єкта та суб'єктивні ознаки діяння. Крім того, слід аналізувати злочин не лише тоді, коли він заподіяв шкоду, але і в момент його виконання. Проте законодавча практика окремих зарубіжних держав все ж таки підтримала протилежний підхід, згідно з яким злочином визначається не будь-яке діяння, заборонене під загрозою покарання закону, чинним під час його вчинення, а лише таке , суспільна шкідливість не є незначною (§§ 1, 2 ст. 1 Карного Республіки Польща). В цьому разі конкретизація змісту суспільної шкідливості вчиненого діяння здійснюється з урахуванням не лише його зовнішніх, об'єктивних ознак, а й ознак суб'єктивних. Такий підхід, зокрема, і був покладений в теорії кримінального права Польщі в основі домінуючого нині предметно-суб'єктивного розуміння суспільної шкідливості діяння, що дозволило його розробкам ототожнити поняття «суспільна шкідливість» та «суспільна небезпечність». Враховуючи неприпустимість перебільшення значення і надання переваги якоїсь однієї з цих ознак у формуванні суспільної шкідливості (суспільної небезпечності), зміст останньої конкретизується виходячи із системного поєднання «елементів предметних», утворювальних характеристик діяння, а також елементів суб'єктивної природи, вказаних на умисність і необережність, їх форм, мотивів вчиненої дії». При цьому комплекс критеріїв конкретизації змісту суспільної шкідливості діяння з урахуванням (на підставі) її предметно-суб'єктивного розуміння визначається у §2 ст. 115 цього кодексу: вид і характер порушеного блага, розміри заподіяної чи можливої шкоди, спосіб і обставини вчиненого діяння, значимість порушених винним обов'язків, ступінь вини, мотивація винного, вид порушених правил обережності і ступінь їх порушення. Невипадково А. Е. Жалінський звертає увагу на те, що положення §2 ст. 115 Карного кодексу Республіки Польща зобов'язують законодавця при прийнятті кримінального закону:

а) розглянути, чи поділяється розроблена поведінка на окремі діяння, що можуть бути описані та ідентифіковані;

б) визначити, яким має бути склад діяння, а яким - склад протиправності, адже в сучасних умовах особливо наглядно видно, що протиправність не зводиться до кримінально-правової ознаки, і її встановлення, наприклад, у посадових злочинах, потребує спеціальних зусиль;

в) описати склад вини, яка також не зводиться до умислу чи необережності.

Чинний КК конкретизує зміст суспільної небезпечності (як «соціальної ознаки загального визначення поняття злочину») у ч. 2 ст.11, згідно з якою «не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, цим Кодексом, але через малозначність не ставить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі». В тому випадку законодавець визнає, що малозначні діяння позбавлені суспільної небезпечності у зв'язку з тим, що названа дія або бездіяльність:

а) заподіяла охоронюваному КК об'єкту посягання шкоду, як не є істотною;

б) створила загрозу заподіяння вказаному об'єкту шкоди, яка на є істотною. Тому вказівка в законодавчому визначенні на характеристику (її конкретизації) соціальної сутності суспільної небезпечності злочину (злочинного діяння) - властивості заподіювати істотну шкоду об'єктам, взятим під охорону держави, - зумовлює (не виключає) можливість визнання суспільно небезпечними й тих (окремих) діянь, які (не будучи злочинними) заподіяли або створили (здатні заподіювати або створювати) реальну загрозу заподіяння шкоди, що не є істотною (неістотної шкоди). Адже вказівка у ч. 2 ст. 11 КК на істотну шкоду фізичних чи юридичних осіб, суспільству або державі не виключає її використання як «засобу» конкретизації суспільної небезпечності. Не вдалість такого законодавчого формулювання (законодавчої конкретизації) відмічалась Є. В. Фесенком передусім у зв'язку з його (формування, передбаченого ч.2 ст. 11 КК) неузгодженість з іншими кримінально-правовими нормами.

Отже, можна акцентувати увагу на обґрунтованому і логічно послідовному висловлюванні А. Е. Жалінського про виділення у змісті ознаки суспільної небезпечності (цей зміст науковець ще навиває складом суспільної небезпечності) таких елементів, як: охоронюване правове благо та його ознаки: соціальна цінність, можливість урахування та охорони цього блага; посягання, як об'єктивна сторона діяння та його ознаки: насильство, обман, нехтування обов'язками; порушення соціальних благ й інтересів та його ознаки: реальна небезпека благом, загроза, шкода різного змісту та інтенсивності. Лише тобі буде в складі суспільної небезпечності виражена її суспільна природа, яка визначається зразком цієї небезпечності з суспільством, його збалансованими інтересами, потребами, цінностями, та юридична складова небезпечності, тобто ступінь потенціального чи реального порушення правових благ, які захищаються кримінальним законом.

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НАСЛІДКІВ ЗЛОЧИНУ

2.1 Класифікація суспільно-небезпечних наслідків в кримінальному праві

Будь-який злочин тягне за собою суспільно небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.

Шкода може бути:

а) фізичною (наприклад, при вбивстві (статті 115-119 КК), тілесному ушкодженні (статті 121-125 КК);

б) майновою (зокрема, при грабежі (ст. 186 КК), умисному знищенні або пошкодженні майна (ст. 194 КК);

в) моральною (скажімо, при незаконному позбавленні волі або викраденні людини (ст. 146 КК), нарузі над могилою (ст. 297 КК); г) політичною (наприклад, при посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. ПО КК), при посяганні на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) [19].

Суспільно небезпечні наслідки, які описані законодавцем у диспозиції статті Особливої частини КК України, у тому числі, що стосується злочинів проти здоров'я особи, є нічим іншим як заподіянням шкоди здоров'ю особи. Термін «шкода здоров'ю» є однією із суперечливих дефініцій, що належить не лише до кримінального права, а й до числа інших наук (судова медицина, трудове право, цивільне право та інші), не менш проблемним також є встановлення її видів. Під час дослідження нами цього питання ми не знайшли єдиної точки зору, яку б підтримували всі або більшість науковців. Ознака «шкода здоров'ю», якою оперує законодавець, неоднозначна у своєму розумінні. З юридичної точки зору вона викликає властиво злочинну шкоду об'єкту кримінально-правової охорони (втрата здоров'я як блага, умови соціальної активності суб'єкта, у зв'язку з якими існують суспільні відносини щодо його охорони). З медичної точки зору він характеризує результат злочинного діяння у вигляді патологічних змін в організмі людини [18]. Як уже зазначалось, шкода здоров'ю характеризується якісними (характер) і кількісними (ступінь) характеристиками. Характер визначається формою патології заподіяної організму людину (тілесне ушкодження, захворювання, патологічний стан). Ступінь шкоди здоров'ю - характеристика медико-юридична. В основі її оцінки лежать два критерії:

1) небезпека шкоди для здоров'я;

2) результат і наслідок шкоди [21]. Тому шкода, яка завдається охоронюваним суспільним відносинам, відображається в складі злочину шляхом закріплення в ньому ознак, які характеризують суспільно небезпечні наслідки злочинного діяння [22]. Науковці, крім терміну «шкода», використовують термін «розлад» та зазначають, що це зміна здоров'я людини, обумовлена травмою, захворюванням або патологічним станом, що об'єктивно проявляється ознаками порушення функцій організму в порівнянні з тими, які мали місце до здійснення протиправного діяння [21], або вона виявляється в «погіршенні стану здоров'я, зниження його на більш низький якісний рівень» [23]. Н. Ветров зазначає, що «шкода здоров'ю людини» з медичної точки зору є порушенням анатомічної цілісності органів і тканин або їх фізіологічних функцій, захворюваннями або патологічними станами, що виникають у результаті впливу різних факторів зовнішнього середовища: механічних, функціональних, фізичних, хімічних, біологічних, психічних [24].

Шкідливі наслідки настають як від злочинів, що вчинюються шляхом активних дій, так і злочинів, які з об'єктивної сторони характеризуються бездіяльністю (наприклад, залишення людини в небезпеці утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 135 КК, за умови настання в результаті такої бездіяльності смерті потерпілого або інших тяжких наслідків).

Як уже зазначалось у главі VI, залежно від того, обов'язковими чи необов'язковими ознаками об'єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки, тобто залежно від конструкції складу злочину, всі злочини поділяються на злочини з матеріальним складом та злочини з формальним складом.

У злочинах із матеріальним складом суспільно небезпечні наслідки передбачені в якості обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину. У законі вони формулюються по-різному:

а) називається сутність злочину, що свідчить про обов'язковість наслідку, наприклад, смерті людини при вбивстві (ст. 115 КК);

б) наслідки перелічуються у диспозиції статті Особливої частини КК - наприклад, у ст. 264 КК (недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів) називаються загибель людей та інші тяжкі наслідки;

в) вказується вид та (або) розмір спричиненої шкоди (наприклад, у ст. 227 КК йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції, якщо такі дії вчинені у великих розмірах; у ст. 367 КК (службова недбалість) - про істотну шкоду).

Усі названі види наслідків мають свої особливості, а тому при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ необхідно детально з'ясовувати їх характер і відповідність описаним у законі ознакам об'єктивної сторони.

Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечного наслідку, який передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК у якості обов'язкової ознаки конкретного злочину. Якщо передбачений у законі наслідок не настав, злочин вважається незакінченим, і кваліфікація вчиненого повинна бути з посиланням на відповідну частину ст. 15 КК [20].

Злочини з формальним складом - це злочини, для визнання яких закінченими достатньо самого факту скоєння суспільно небезпечного діяння. У таких злочинах наслідки не включені в об'єктивну сторону і на кваліфікацію діяння не впливають. Злочини з формальним складом фактично можуть заподіювати суспільно небезпечні наслідки (наприклад, при вчиненні хуліганських дій може знищуватись майно чи заподіюватися тілесне ушкодження), але вони перебувають за межами об'єктивної сторони складу злочину, є факультативними і на кваліфікацію цього діяння не впливають. У таких випадках наслідки можуть враховуватись судом при призначенні покарання як обтяжуюча обставина або ж отримувати самостійну оцінку за іншими частинами цієї статті чи іншими статтями Особливої частини КК.

До злочинів із формальним складом віднесені, зокрема: державна зрада (ст. 111 КК), підміна чужої дитини (ст. 148 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК), ввезення, виготовлення або розповсюдження товарів, що пропагують культ насильства й жорстокості (ст. 300 КК), незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК), давання хабара (ст. 369 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК).

При конструюванні злочинів із формальним складом враховуються особливості суспільної небезпеки і характер самого злочинного діяння, а також те, що конкретно визначити, підрахувати шкідливі наслідки діяння у багатьох випадках неможливо чи вкрай складно. Це стосується, зокрема, таких злочинів, як державна зрада, шпигунство, бандитизм [7].

2.2 Кримінально-правове значення суспільно-небезпечних наслідків

Значення суспільно-небезпечних наслідків. Наслідки, тобто шкода (збитки), заподіяні злочинним діянням, їх характер і розмір багато в чому визначають матеріальну ознаку злочину - суспільну небезпечність. Тому наслідок виступає:

а) однією з найважливіших підстав криміналізації (декриміналізації) діяння;

б) ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину в інших правопорушень;

в) обставиною, що враховується судом при призначенні покарання в межах санкції відповідної статті КК (наприклад, у п. 5 ст. 67 тяжкі злочини названі як обставина, що обтяжує покарання).

Якщо ті чи інші наслідки зазначені в диспозиції статті КК (злочини з матеріальним складом), їх встановлення в тому разі обов'язково для:

а) констатації складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;

б)правильної класифікації злочину і його відмежування злочину від інших правопорушень;

в) обставиною, що враховується судом при призначенні покарання в межах санкції відповідної статті КК (наприклад, у п. 5 ст. 67 тяжкі наслідки названа як обставина, що обтяжує покарання).

Якщо ті чи інші наслідки названі в диспозиції КК (злочини з матеріальним складом), їх встановлення в такому разі обов'язково для:

а) констатації складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;

б) правильної класифікації злочину і його відмежування від суміжних злочинів.

У разі, коли наслідки (у злочинах з матеріальним складом) відсутні, питання про кримінальну відповідальність може вирішуватись таким чином:

а) якщо діяння вчинене з прямим умислом, то воно кваліфікується як замах на злочин;

б) якщо ж у законі не передбачена кримінальна відповідальність за злочин з іншими формами вини, то відсутність наслідків виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Як обов'язкова ознака складу злочину суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для диференціації кримінальної відповідальності, що виявляється, зокрема, у конструюванні КК класифікуючи чи особливо класифікуючих складів до спеціальних норм [25].

Причинний зв'язок - обов'язкова ознака злочину із матеріальним складом. Від правильного вирішення цього питання залежить прав осудність вироку. У кримінально - правовому розумінні причинний зв'язок означає, що злочинний наслідок породжує суспільно-небезпечним і протиправним діянням суб'єкта. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно-небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок) [26].

Звідси випливає: не було б діяння - не було б і наслідки. Якщо ж, навпаки, суспільно-небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинене діяння, причинний зв'язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов'язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому дуже важливо встановити, які саме з них є юридично значимими причинами наслідку. Кримінальна правова наука має три основні теорії (концепції) що проблеми причинного зв'язку:

1) “conditionsineguanon» («умова, без якої немає»): той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і підставою для висновку про наявність причинного зв'язку;

2) адекватні причини: визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки «типові» причини;

3) необхідного спричинення: діяння передує наслідку за часом, діянню внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку, діяння породжує наслідок, наслідок породжується саме цим діянням, а не діям інших осіб або інших зовнішніх сил. Причинний зв`язок можливий не тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв`язок має певні особливості. Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. Так, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок чого підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання випадку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи). Напр., ст.147-3 - невтручання у певні фізичні процеси, що призводять до псування зерна та насіння олійних культур.

ВИСНОВОК

Отже, можна зробити висновок про те, що наслідки уособлюють у собі шкоду, що завдається або може бути завдана об'єкту, предмету або потерпілому. Шкода, заподіяна предмету злочину та потерпілому, більш конкретна і піддається встановленню та фіксації; вона має значення для матеріального складу злочину як елемент об'єктивної сторони злочину. Шкоду, заподіяну об'єкту злочину, важче певним чином визначити чи виміряти. Проте в усіх цих випадках об'єкту кримінально-правової охорони завдається шкода, яка і є наслідком злочину в розрізі суспільного аспекту. Таким чином, вчинення суспільно небезпечного діяння завжди пов'язано з порушенням певних суспільних відносин і завданням шкоди соціальній справедливості. Суттєвою ознакою будь-якого злочину виступає суспільна небезпечність, тісно пов'язана з настанням суспільно небезпечних наслідків. С.В. Краснопеєв стверджує, що саме наслідки злочину виконують у кримінальному праві функцію елемента суспільної небезпечності злочину, функцію підстави криміналізації та декриміналізації діяння і функцію обґрунтування класифікації злочинів за ступенем тяжкості [27]. Правильна кваліфікація наслідків злочину забезпечує дотримання принципу верховенства права, справедливості та законності, впливає на визначення вчиненого діяння злочином, тобто покладена в основу судження про злочинне та незлочинне, а також відіграє принципову роль під час призначення судом покарання та інших заходів кримінально-правового характеру. Необхідно визнати, що суспільно небезпечні наслідки злочину все ж потрібно розглядати в розрізі двох площин: по-перше, наслідки злочину як ознака складу злочину, що настають у разі порушення встановленої державою заборони суб'єктом злочину, втручання в нормальний розвиток суспільних відносин, поставлених під кримінально-правову охорону; по-друге, злочинні наслідки як ознака об'єктивної сторони складу злочину.

Як результат компонентів об'єктивної діяльності суспільну небезпечність діяння можна вважати одним із засобів відтворення змісту, структури і системи його властивостей, що проявляється у:

а) спрямованість такого діяння на охоронювані законом соціальні цінності;

б) об'єктивізованому назовні психічному ставленні особи до цих цінностей та визнається посяганням на них;

в) «негативні зміни» змісту цих цінностей;

г) вираженому в певних характеристиках взаємозв'язку об'єктивних і суб'єктивних такого діяння та

ґ) відображення ними рівня, досягнення якого обумовлює визнання суспільно небезпечного діянню злочином певного виду. З огляду на це необхідно встановити наявність:

а) тих соціальних цінностей, на які посягає певне діяння;

б) місце таких цінностей у ієрархії тих із них, що охороняються кримінальним законом; в) своєрідною залежністю суспільної небезпечності вчиненого діяння від властивостей цінностей, на які воно спрямовуються. Поєднання у змісті суспільно небезпечного діяння обўєктивізованого назовні психічного ставлення особи та соціальних цінностей, що охороняються кримінальним законом, дозволяє визначити утворене «явище» як суспільно небезпечне посягання на зазначений об'єкт, а його результат розцінювати як певні зміни у змісті відповідних цінностей, взятих під кримінально-правову охорону. З урахуванням цього правильним є осмислення взаємозв'язку вичиненого суспільно-небезпечного діяння та його наслідків виходячи із змісту об'єкта кримінально-правової охорони, поняття та співвідношення його основних різновидів. Така специфіка має впливати на розуміння змісту тих соціальних цінностей, що зазнали певних змін в результаті суспільно небезпечного посягання на них.

Підбиваючи підсумок сказаному, зазначено, що сформульовані висновки і рекомендації сприятимуть цілісному уявленню про сутність, різновиди та значення в кримінальному праві злочинних наслідків. Це, у свою чергую, надасть змогу по-новому підійти до формування єдиних і, головне, однозначних засад у вирішенні проблем злочинних наслідків на законодавчому та правозастосовчому рівнях. Наслідки ж вдалими, значущими і обґрунтованими є сформульовані в цій парці підходи і положення, свідчи муть подальші наукові досягнення, а також їх врахування при вдосконаленні чинного КК та практики його застосування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

злочин кримінальний право

1. Галушко Б. С. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ / Б. С. Галушко. // Актуальні проблеми держави і права. - 2012. - С. 1-7.

2. Тростюк З. А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. - К.: Атака, 2003.-С. 75, 80.

3. Кримінальна право України. Загал. Частина: Підруч. Для студентів юрид. Вузів і фак./ Г. В. Андрусів, П. П. Андрукко, В. О. Беньківський та ін.; За ред. П. С. Мати шевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - С. 87.

4. Новосєлов Г.П. Вчення про об'єкт злочини. Методологічні аспекті. - М .: Видавництво НОРМА, 2001. - С. 91

5. Берзін П. С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення / П. С. Берзін. -- К. : Дакор, 2009. -- 252 с.

6. Кузнєцова Н. Ф. Значення злочинних наслідків для кримінальної відповідальності. - М .: Гос. Вид-во юрид. Літ-ри, - С.10, 14 - 15, 18 - 19.

7. Кузнєцова Н. Ф. Значення злочинних наслідків для кримінальної відповідальності. - М .: Гос. Вид-во юрид. Літ-ри, - С.29.

8. Брайнін Я. М. Кримінальний закон і його застосування. - М .: Юридична література, 1967. - С. 195 - 196

9. Мальцев В. В. Проблема кримінально - правової оцінки суспільно небезпечних наслідків / Под ред. І. Я .. Козаченко. - Саратов: Вид - во Саратовського ун - ту, 1989. - С. 27.

10. Доборов О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. - К.: Юридична практика, 2003. - С. 439.

11. Берлін П. С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правові значення: Монографія. - 2009. Шрифт. - 343. 296/Б 487. С - 736.

12. Шепелява Н. В. «Загибель населення» як вид злочинних наслідків/Вісник Верховного Суду України. - 2005. - №12. - С. 30 - 32.

13. Андрушко П. П., Стрижевський А. А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - С. 47; Андрукко П. П. Злочини поти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика: Монографія. К.: КНТ, 2007. - С. 109.

14. Трайнін А.Н. Загальне вчення про склад злочину. М., 1957. С. 39.

15. Михлин О.С. Роль наслідків злочину в радянському кримінальному праві. Правознавство, 1959, № 3, 87 с.

16. Вавилова М. А. СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИ ЗЛОЧИНУ / М. А. Вавилова. // НАУКОВИЙ ВІСНИК ХЕРСОНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ. - 2017. - №6. - С. 1-8.

17. Кузнєцова Н. Ф. Значення злочинних наслідків для кримінальної відповідальності. - М .: Держ. вид-во юрид. літ-ри, 1958. - С. 27-28.

18. Жалинский А. Е. Кримінальне право в очікуванні змін: теорико-інструментальний аналіз. - 2-е вид.., Перероб. і доп. - М .: Проспект, 2009. - З 360.

19. Шапченко С. Д. Механізм кримінально-правового регулювання в в правовій системі України: поняття та структура // Вісник Київського національного університету. Юридичні науки. - Вип.. 40. - 2000. - С. 64.

20. Тацій В. Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. - Харків: Укр. ЮА, 1994. - С. 69.

21. Шарапов Р. Понятие вреда здоровью в условиях правовой дезориентации судебно-медицинской экспертизы живых лиц / Р. Шарапов, А. Коновалов //Уголовное право. -№1. - 2007. - С. 127-132.

22. Филимонов В. Обстоятельства, определяющие содержание и конструкцию состава преступления / В. Филимонов II Уголовное право. - 2003. -№ 2 ,- С. 83-85.

23. Вермель И. О причинении вреда здоровью в свете положений нового Уголовного Кодекса РФ / И. Вермель, П. Грицаенко II Судебно-медицинская экспертиза. - 1997. -№ 2 ,- С. 42-43.

24. Ветров Н. Уголовное право. Общая часть : [учебникдля вузов] / Н. Ветров. - М. : Юнити-Дана, Закон и право, 1999. -4 1 5 с

25. Шапченко С. Д. Механізм кримінально-правового регулювання в правовій системі України: основні режими функціонування//Вісник Київського національного університету. Юридичні науки, - Вип. 47.- 2002.-С. 198, 199.

26. Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №35. - Ст. 511.

27. Краснопеев С.В. Последствия преступления в уголовном праве: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Ростов-наДону, 2003. С. 8-10.

Размещено на Allbest.ru

...