Європейська традиція регіональної ідентичності у формуванні ефективної державності України

Biletska А.,

Junior Researcher of the Distance Learning Center, Ivan Chernyakhovsky National University of Defense of Ukraine (Kyiv, Ukraine),

Being part of a regional, ethnic or social group plays a crucial role in a life of any nation. However, the issue of social and class belonging, which is a constant hindrance to the process of creating a single nation and state (and the statehood in general), has become a predominant phenomenon. This research aims at proving the need to theoretically interpret the phenomenon of the regional identity, which becomes especially actual in the context of Ukrainian reality, in which one of the results of transforming the political system was regionalization of the economic and political spheres, which was immediately followed by an abrupt rise in the regional self-consciousness. In the context of the academic language, this phenomenon is expressed in such concepts as "regional selfconsciousness”, "regional ethnic (subethnic) self-consciousness”, "regional mythology”, "regional ideology” and, finally, "regional identity”. The task of the research is to study regionalism as an act of splitting the territory of a country into parts, which, under specific circumstances, prevents forming a single national socioeconomic and political and legal community within the state and serves as a means ofprotection from social and legal disintegration. The methodological basis for the research comprises regionalistic approaches and concepts that are tightly bound with the categories of territory (place), identity and power, due to which they serve as a junction point for such disciplines as social philosophy, human and cultural geography, political sociology, sociology of space, social psychology, regional science, political economics, comparative politics, social and cultural history, and cultural studies.

Second, in the aforementioned studies, the issue of identity is analyzed in respect to political communities -- primarily nations. They conclude that a nation, as a political unit, is only formed under effective democracy since it, in its various types (both political and derivative), is the predominant basis for creating and developing a civil society as well as forming a broad system of socio-political relations within it to strengthen the national integrity.

Keywords: nation, regional identity political integrity, democracy, civil society, national integrity.

З різних сторін і з різних методологічних позицій багато дослідників намагалися пояснити посилення регіональної ідентифікації та її позитивний / негативний / мобілізаційний / інертний потенціал, який, перебуваючи в умовах періодичної слабкості або неефективності центральної влади, взяла на озброєння регіональна еліта і стала зміцнювати свої позиції шляхом просування в регіональні спільноти різноманітних міфологічних цінностей, текстів, символів та ідей. Визнаючи, що Україна потребує опрацюванні та застосуванні європейських концепцій регіону, і регіоналізації як засобів децентралізації і підвищення ефективності державного управління [3], відзначимо, що об'єктом пропонованого дослідження є інший вид (радше інше поняття) регіоналізму в контексті формування національної єдності та ефективної державності. Тому і виникає необхідність проаналізувати основні теоретико-методологічні підходи до дослідження проблеми взаємозв'язку категорій влади, регіону та ідентичності в соціальних науках; визначити політичні умови, при яких відбувається актуалізація регіональної ідентичності політичними суб'єктами різних рівнів, а також інструменти, за допомогою яких відбувається така актуалізація; вивчити взаємозв'язок наративів національної та регіональної ідентичності та соціально-політичних установок громадян; досліджувати феномен ідеології в контексті явища тоталітаризму, механізми стабілізації, стагнації і деструктивності в процесах українського державотворення і формування нації з урахуванням етнічного та регіонального різноманіття.

Початок інтенсивного дослідження питань регіоналізму в Західній Європі і США відноситься до середини 1970-х початку 1980-х рр. У західній традиції вивчення європейських регіонів «нового типу» і регіональної ідентичності, не претендуючи на вичерпну повноту списку, необхідно назвати імена М. Кітінга, П. Андерсона, О. Вевера, І.Нойманна, П. Йонніемі, К. Браунінга, А. Паас. На сьогоднішній день розроблена широка наукова база щодо дослідження регіональної ідентичності. По-перше, це загальні роботи, присвячені аналізу ідентичності. Важливі теоретичні питання, пов'язані з осмисленням феномена ідентичності представлені в працях Е. Еріксона, Дж. Герберта Міда, У Джеймса, Ч. Кули, А. Тешфела і Дж. Тернера. Процес становлення соціального «Я» з точки зору конструювання реальності досліджений в роботі П. Бергера і Т. Лукмана. Докладний аналіз розвитку теорії ідентичності міститься в роботах П. Берке тощо.

Проблема дослідження регіоналізм як такий розподіл території країни на частини, який при даних конкретних умовах стоїть на шляху до формування єдиного національної соціально-економічної і політико-правової спільноти в межах державних кордонів і несе в собі значний захист від суспільно-політичної дезінтеграції. Мета дослідження дослідити особливість і суперечливість феномену регіональної ідентичності як складової частини національної ідентичності і державного будівництва в Україні в контексті політико-правових і соціально-економічних трансформацій суспільства і держави, історичні та політичні, етнічні та культурні тенденції розвитку націотворчества і державності в Україні. Тому мета статті полягає в цілісному осмисленні регіональної і національної ідентичності як єдиного феномена, динамічного процесу і як категорії соціальної, політичної, економічної і правової практики. Проаналізувати складності перехідних процесів, які, з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, а з іншого розвиток громадянського суспільства передбачає роздержавлення соціальних інститутів, зменшення державного впливу на них, регіонально-територіальну децентралізацію.

Тоталітарною ідеологією саме підхід до нації як до етнічної органічної спільноти робить акцент в питанні про спільність походження народу. Це є застарілим античним визначенням нації на противагу феномену цивілізованості (civitas) як спільності недержавної і не об'єднаної політично, а інтегрованої лише географічно і культурно. У сучасній Європі ж, навпаки, починаючи з Нового часу, нація розуміється як носій суверенітету, а з XVIII ст. поняття 1) нація як родсуспільство (античне розуміння) і нація як народ держави (новоєвропейське) переплітаються [1]. Місце суто етнічного зв'язку починає займати співдружність демократичної волі замість розуміння нації як родового зв'язку і до політичної єдності вона починає розумітися як нація громадян, яка конститутивна для політичного громадянського суспільства. Тобто відбувається поєднання національної ідентичності і демократично конституційного громадянства. Нація громадян набуває свою ідентичність не в етнічно культурній подобі, але в практиці громадян, які активно використовують свої демократичні права на участь в політико-суспільному житті і різні форми комунікацій. Етноси, які створили національну державність, досягли цього в ситуації поєднання родового співтовариства і політико-правової єдності. Нація в такому випадку виступає як народ держави, як носій наднаціонального державного суверенітету. Нація, як політичне і цивільне співтовариство набуває свою ідентичність не в етнічно культурній подобі, але в практиці громадян, незалежно від їх родової, расово-етнічної, соціальної чи класової приналежності. Тим самим носієм державного суверенітету стає кожна людина, а не лише якийсь соціальний шар. Людина як громадянин, усвідомлює власну самоцінність і цінність своєї держави завдяки можливості особистої самореалізації, яку надає йому таким чином об'єднані суспільство і держава. Нація, як більш вищий щабель існування етносу, змінює форму мислення людей з міфологічного на політичне. Націоналізм в такому випадку навпаки свідчить про своєрідну «хворобу росту», про певну політичну і державну незрілості нації, або тих, хто вважає себе національною елітою, про їх соціальному інфантилізмі. Особливо важливим для національного державотворення є розвиток політико-правової культури, яка у всьому світі підтвердила своє універсальне значення і використання [2].

Визначальною початковою для ідей громадянської демократії і соціальної справедливості є ідея індивідуальної особистої свободи, захищеної юридичним правом. Ідея фундаментальної свободи людини яка наділена невід'ємними правами громадянина утворюється паралельно Великій Французькій революції і англійському лібералізму, реалізованої ними в конституційній, правовій та парламентській системах [4, с. 312]. Різноманітні цивільно-демократичні вчення, незважаючи на певні ідейні розбіжності між собою, однозначно вказують на необхідність доповнення цінності індивідуальної свободи настільки ж фундаментальними цінностями соціальної справедливості і міжлюдської солідарності. Економічна нерівність, соціальне гноблення при наявності формально-юридичних свобод і національної державності, згідно громадянської демократії, є руйнівними чинниками відносно до останніх, стимулюючи міжкласову ворожнечу і розпад нації на ворогуючі станові угруповання, оскільки держава, яка не забезпечує рівного захисту всієї сукупності прав для всіх не представляє в своїй діяльності інтереси більшості наявних соціальних груп і не може бути консолідуючим суспільним і національним чинником.

Громадянська демократія своїм історичним і політико-правовим досвідом і досягненнями безпосередньо демонструє і констатує, що свобода як окремої людини, так і спільноти зберігається до тих пір, поки вона не заперечує і не стоїть на дорозі свободи інших. У той же час свобода, яка не супроводжується солідарністю, розумінням взаємозалежності добробуту кожного від благоустрою іншого, врешті-решт перетворюється в руйнівне явище індивідуального егоїзму, тотального панування нічим не обмеженого індивідуального приватного інтересу над громадським.

Громадянська демократія є реальною альтернативою як тоталітарності олігархічного колективізму державно-бюрократичного «соціалізму», так і безмежного егоїстичного індивідуалізму неоліберальних систем. У суспільному співжитті громадянська демократія вважає головною ситуацію компромісу, як між окремими індивідами, суспільними групами, так і в стосунках суспільства і особи. Саме терпимість до думок і ідей іншої людини, групи, загальна взаємоповага і взаємопідтримка допомагають уникнути розбрат як в індивідуальних міжлюдських відносинах, так і в суспільстві. Сутністю солідарності є перш за все ідеї примирення, прощення, пошук того, що об'єднує, а не розділяє людей. Вона не може існувати лише як «кишенькова» солідарність певного етносу, класу, партії або регіонального угруповання, тому що це вже кланова корпоративність [2].

Обов'язковою умовою існування і розвитку свободи, солідарності та справедливості, відповідно до моделі і концепції громадянського націотворчества є демократія реальна участь народу в управлінні суспільством і державою.

Античні греки, засновники демократії, виділяли три базові принципи її існування. Це: «ізономія» (рівність усіх перед законом), «ізотімія» (рівність прав для всіх громадян виконувати державні функції) і «ізегорія» (свобода слова для всіх громадян). Учасник і співтворець демократичного режиму отримав назву «громадянин» (політес) це є політично активні і суспільно відповідальні особи.

Демократія, як політичне втілення громадської волі передбачає всеосяжне «втягування» всього народу в рішення суспільно-політичних проблем, спільне формування політичних цінностей і політичної культури. За своєю суттю вона протистоїть закріпленню сфери політичного управління за певною групою, вона є запереченням деполітизація народу.

«Громадянин» в демократичній традиції спочатку розуміється як феномен, нерозривно пов'язаний з феноменом нації, вкорінений в її історії, сучасності та майбутньому. На відміну від автономного, неполітизованого індивідуума, який в грецькій традиції носить назву «ідіотес» (негромадянин), громадянин є частиною народного цілого, сполученим з ним соціальною, політичною та культурно-духовною традицією. Таким чином, демократія це не тільки форма державного ладу, а й факт співучасті нації в діяльності держави.

У зв'язку з цим, важливим фактором є перетворення людини з підданого до певного державного ладу на реального учасника політичного співтовариства [5, с. 327]. Статус громадянина фіксує демократичні права людини. Політичне співтовариство нації знаходить своє правове відображення в тому, що кожен в своїй недоторканності повинен знайти рівний захист і рівну повагу до себе, як до особистості, незалежно від етнічної, регіональної, соціальної або культурної приналежності, а саме як до громадянина, тобто як до члена суспільно-політичної спільноти.

В традиції європейської культури і цивілізації це пов'язано з твердженням права як механізму здійснення демократичної влади, як сукупності норм, які регулюють соціальне життя. Громадянське легітимоване право формує вільний характер людської свободи і дії, в той же час обмежуючи егоїстичне і колективістське свавілля. Цивільно-правові норми в державі повинні бути результатом компромісу і консенсусу між різними зацікавленими групами, що забезпечить життєздатність суспільства, і унеможливить деструктивні прояви. Вільним і демократичним є те суспільство, в якому всі суспільно-політичні та культурні традиції мають рівні права і вільний доступ до влади. У той же час таке суспільство виключає надлишковий тиск з боку якої-небудь однієї традиції або групи та не дає нікому особливого привілейованого місця в суспільстві і пріоритетного доступу до влади [2, с. 183]. Таке суспільство об'єднано тим, що громадяни регламентують своє загальне життя відповідно до тих принципів, які можуть знайти схвалення всіх, оскільки вони засновуються на рівних інтересах кожного. Воно структуроване відносинами взаємного визнання, кожен може розраховувати на повагу до себе, бути вільним і рівним з усіма. Ця модель виходить з того, що сучасна держава це демократія діалогу, компромісу і консенсусу, що людина готова до усвідомлення себе громадянином. Тобто від тих, хто відносить себе до певної нації очікується готовність і здатність виступити членами даного політичного співтовариства, його минулого і майбутнього, форм його інститутів, в рамках яких мислять і діють його члени. Це вимога визнання мови, культури, цінностей та інститутів суспільства, які сприяють формуванню і відтворенню громадян. Таким чином, ідентичність суспільно-політичної спільноти скріплюється і ґрунтується перш за все на вкорінених в політичній культурі етичних правових принципах, а не на особливій етнічній формі життя. Світова демократія розглядає цивільну і соціальнополітичну ідентичність як основний національний і державотворчий чинник [6, с. 65]. Ліберальний підхід надає основне значення принципу індивідуальної свободи за рахунок принципів справедливості та солідарності. Комуністи ж, навпаки, прагнуть створити суспільну і національну єдність завдяки утвердженню принципів рівності і справедливості за рахунок обмеження свободи, яка в обох випадках в кінці кінців руйнує суспільну і національну солідарність. Єдність нації можливе лише в громадянському суспільстві, яке керується демократичними принципами.

Нація розглядається нами перш за все як політична спільнота, об'єднана однаковими політичними цінностями, нормами і культурою, збереженням національної єдності згідно цих принципів є поєднання в державній політиці базових цивільно-демократичних цінностей свободи, справедливості, солідарності. Ці цінності мають однакове фундаментальне значення і нерозривно пов'язані між собою.

Згідно з концепцією громадянської демократії, нація, як політична цілісність остаточно формується лише за умови ефективного функціонування демократії, оскільки саме вона в усіх своїх різновидах (як політичних так і похідних) є необхідною основою створення і розвитку громадянського суспільства, формуючи в ньому широку систему соціально-політичних взаємозв'язків, яка зміцнює національну єдність. Сучасна чітко централізована і тотальна держава, заснована на застарілій концепції «єдиного джерела суверенітету влади і управління», на нашу думку, не тільки в Україні, але і у всьому цивілізованому світі переживає кризу, і не здатна як раніше ефективно виконувати свої функції. У ситуації зниження ефективності централізованої держави, коли формальні інститути виявляються не в змозі забезпечити необхідні результати суб'єктами регіональної політичної системи, їх неминуче заміщають неформальні інститути. Сучасну державу можна визначити як «кооперативну», в рамках якої державні актори, приватні підприємці та громадяни взаємодіють на підставі неформально встановлених принципів. Індустріальне суспільство поки ще не має механізмів, за допомогою яких можна було б уникнути конфліктів і тоталітарних режимів після закінчення невідновлюваних ресурсів. Виживання глобалізованої цивілізації є настільки складним, що досягнення економічної і соціальної стабільності, яка б супроводжувалася повагою до людини, її прав і свобод, можливо зараз, на жаль, лише в небагатьох соціумах і в дуже короткі історичні періоди. Процес регіоналізації, на наш погляд, дещо уповільнює процес широкомасштабної експансіоністської і екстенсивної глобалізації, але це невід'ємна і логічна фаза глобальності саме на цьому витку розвитку, а на наступному вже буде об'єднання між міжрегіональними глобальними угрупуванням [2].

Оскільки бюрократичний централізм, який передбачав просування інновацій з єдиного «столичного» центру на регіональну периферію, виявляється дуже часто в результаті банкрутом, все більш актуальною стає проблема держава занадто велика для вирішення незначних проблем і занадто мала для вирішення великих. Суспільство більше не потребує в єдиного центру, який концентрує соціальний капітал і перерозподіляє його. Це змушує державу передавати частину своїх повноважень наднаціональним організаціям (наприклад, Європейському Союзу), а також регіонах, що підвищує роль регіональної влади та її інститутів. Як наслідок, багато країн нині прагнуть примирити локальні і регіональні свободи з єдністю держави. Особливо це конститутивно для багатоетнічних і етнографічних держав, які перебувають в двох паралельних процесах (як Україна) націотворення і державотворення.

державність регіональний ідентичність демократія

Список використаних джерел

1. Андерсон Б. Воображаемые сообщества. Размьшления об истоках и распространении национализма. М.: «КАНОН-Пресс-Ц», 2001. 288 с.

2. Зінченко В.В. Інституціалізація місцевого народовладдя і перспективи реформ системи самоврядування// Розвиток громадянського суспільства в Україні: минуле, сучасність, перспективи: [колективна монографія]. -

Острог: ІГСУ, Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2014. 328 с. С.157-183.

3. Європейський досвід регіоналізму/Лнтернет-

ресурс «Діалог»: http://dialogs.org.ua/ru/material-/

full/1/1324.

4. Habermas J. Faktizitдt und Geltung. Beitrage zur Diskurstheorie des Rechts und des demokratischen Rechtsstaat. Fr.a.M.:Suhrkamp, 2003. 704 s.

5. Wartenberg T. The Situated Conception of Social Power//Social Theory and Practice. 2016. Vol.14. №3. .317-343.

6. Wrong D.H. Some Problems in Definning Power Текст. / D. H. Wrong // Power Critical Concepts/ed. by John Scott. 2016. Vol.1. London: Routledge, 1994. P.62-71.

References

1. Anderson B. Imagined Communities. Reflections on the origins and spread of nationalism. M .: “CANON-PressTs”, 2001. 288 p.

2. Zinchenko VV Institutionalization of local democracy and prospects for self-government reform // Development of civil society in Ukraine: past, present, prospects: [collective monograph]. Ostrog: ISSU, Publishing House of the National University “Ostroh Academy”, 2014. 328 p. P.157-183.

3. European experience of regionalism // DialogueInternet resource: http://dialogs.org.ua/en/material-/full/1/1324.

4. Habermas J. Faktizitдt und Geltung. Beitrage zur Diskurstheorie des Rechts und des democratischen Rechtsstaat. Fr.a.M.:Suhrkamp, 2003. 704 s.

5. Wartenberg T. The Situated Conception of Social Power // Social Theory and Practice. 2016. Vol.14. №3. P.317-343.

6. Wrong D.H. Some Problems in Definition Power Text. / D. H. Wrong // Power Critical Concepts / ed. by John Scott. 2016. Vol.1. London: Routledge, 1994. P.62-71.

Размещено на Allbest.ru