Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття юридичного конфлікту

1.1 Юридичний конфлікт у вузькому розумінні

2. Структура юридичногоконфлікту

2.1 Умови виникнення конфлікту

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

До проблеми конфлікту звертаються багато наукових дисциплін, при цьому вони ототожнюють його з різноплановими явищами. Крім науки поняття конфлікту також належить буденній свідомості. Воно застосовується для широкого кола явищ -- від внутрішньо-особистісного до глобального рівня, використовується у різноманітних контекстах, а також у метафоричному значенні.

Реальне значення ролі і місця соціального конфлікту в суспільному житті можна визначити на основі дослідження його функцій. Соціальні конфлікти поліфункціональні. Конфлікт можна розглядати як прогресивний або як регресивний залежно від того, якою мірою він несе у собі конструктивне чи деструктивне начало. При цьому, навіть якщо конфлікт здійснює позитивний вплив, постає питання ціни здійснюваних під його впливом змін. Які б величні цілі не проголошувалися, але якщо для їх досягнення необхідні людські жертви, такі конфлікти не можуть бути прогресивними.

Актуальність теми: цілком назріла потреба у вивченні теорію та практику юри дичних конфліктів.

Завдання: проаналізувати значення юридичних конфліктів та їх види.

Мета: навчитися вирішувати різних спори та конфлікти.



1. Поняття юридичного конфлікту

До проблеми конфлікту звертаються багато наукових дисциплін, при цьому вони ототожнюють його з різноплановими явищами. Крім науки поняття конфлікту також належить буденній свідомості. Воно застосовується для широкого кола явищ -- від внутрішньо-особистісного до глобального рівня, використовується у різноманітних контекстах, а також у метафоричному значенні.

Саме слово “конфлікт”походить з латинського соnflictus -- зіткнення. У широкому розумінні всі конфлікти, що відбуваються в суспільстві і сторони яких представлені людьми, є конфліктами соціальними. В науковій літературі представлено чимало спроб визначити категорію “соціальний конфлікт”. 27 денної цим зіткненням боротьби сторін.), під конфліктом соціальним розуміють відкриту боротьбу між індивідами чи групами в суспільстві або між державами націями. На їхню думку, конфлікт є можливим між (наприклад) двома або більше людьми, соціальними рухами, групами інтересів, класами, статями, організаціями, політичними партіями, а також етнічними, расовими або релігійними колективами.

Конфлікт часто виникає через конкуренцію за доступ (до) або контроль над недостатніми ресурсами або можливостями

Російська соціологічна енциклопедія за загальною редакцією академіка Герасіна Л. М. тлумачить конфлікт соціальний як соціальне явище, змістом якого є процес розвитку та вирішення суперечливості відносин та дій людей, який детермінований передусім об'єктивними закономірностями соціально економічного та конкретно історичного розвитку суспільства [с. 112].

Динаміка такого конфлікту має дві взаємозалежні форми:

1) відкриті суперечливі дії;

2) суперечливі психологічні стани (типологічні та особистісні) на індивідуальному та груповому рівнях, які не проявляються у відкритих діях. Як слушно наголошують російські вчені, питання про дефініцію соціального конфлікту необхідно розглядати у нерозривному зв'язку з рівнями аналізу цього явища. Зміст і специфіка конфліктної взаємодії суттєво різняться залежно від того, який склад сторін, які причини, як співвідноситься суб'єктивно об'єктивне та індивідуально суспільне у протилежних цілях учасників конфлікту.Змістова дефініція соціального конфлікту має враховувати:

* детермінованість усіх механізмів конфліктних відносин передусім об'єктивними закономірностями й протиріччями соціально економічного та конкретно історичного суспільного розвитку;

* фундаментальність для усіх конфліктних явищ факту існування певної форми протиріччя або антагонізму між двома чи більше соціальними одиницями (учасниками конфлікту);

* наявність психологічних станів та реальних взаємодій учасників як двох взаємопов'язаних фаз конфліктного процесу.

Конкретизація поглядів на конфлікти пов'язана також з нормативно ціннісним підходом, за яким незбігання цілей та інтересів людей або відповідних груп є головним джерелом конфліктів.

Так, досить гострою для сучасного пострадянського суспільства є проблема соціальної рівності та нерівності. Російські соціологи слушно зазначають, що нерівність має позитивне значення для суспільства, бо є важливим джерелом змагальності, конфліктності, стимулює життєдайну енергію людини .

Але це стосується передусім соціально зрілого, стратифікованого суспільства. Українське ж суспільство, де 90 % населення є надто бідним, а 10 % надто багатим, як, втім, і російське, поки що є біполярним і навряд чи доцільно стверджувати про позитивне значення соціальної нерівності для такого суспільства.

Позитивні або негативні наслідки конфлікту, як наголошує Нагаєв В., багато в чому зумовлені соціальною системою.

У відкритих суспільствах, де конфлікт вважається нормою та існують різноманітні механізми його врегулювання, конфлікт, як правило, сприяє більшій життєздатності, динамізму, прогресу. У тоталітарному суспільстві, де соціальний конфлікт взагалі не визнається, а єдиним засобом його розв'язання є силовий, невирішені протиріччя нагромаджуються і призводять до значних соціальних потрясінь. Серед характерних для відкритих соціальних структур позитивних функцій конфлікту можна виокремити такі [с. 129]:

* попередження більш суттєвих і більш небезпечних конфліктів задля збереження соціальної системи в цілому (роль “запобіжного” клапана”);

* інформація про соціальне середовище, співвідношення силового потенціалу конкуруючих формувань;

* мобілізація внутрішніх ресурсів, створення та підтримання балансу сил (у тому числі й влади);

* зниження соціальної напруги, стабілізація та інтеграція внутрішньогрупових та міжгрупових відносин;

* створення нових соціальних норм та інститутів, поновлення існуючих;

* стимуляція соціальних процесів, заохочення творчості та інновації.

Конфлікт несе у собі негативні функції, коли:* призводить до безладдя та нестабільності;

* суспільство неспроможне забезпечити мир та порядок;

* боротьба ведеться насильницькими методами;

* наслідком конфлікту є великі матеріальні та моральні втрати;

* виникає загроза життю та здоров'ю людей.

Конфлікт сам по собі ще не відображає у повному обсязі причин, що його породили, та соціальних джерел, що сприяли його виникненню. Він може лише свідчити про наявність об'єктивних труднощів, невирішених проблем та про суб'єктивні реакції на ті чи інші події.

Як слушно наголошують американські дослідники остаточною підсумкувою причиною конфлікту є не об'єктивна реальність, а те, що відбувається в головах людей” [ с. 199]. Різновидом конфлікту соціального є юридичний конфлікт. Як справедливо зазначає відомий російський правознавець М.І.Панова, “у житті людства завжди виникали то сварки, то примирення, то спори, то домовленості, то конфлікти, то злагода, то війни, то мир.

І люди завжди шукали способів попередження та подолання протиріч поміж собою. І право, і правові акти були “учасниками” цих відносин -- як привід і мета, як арбітр і суддя, як засіб узгодженості інтересів” [ с. 189]. Ознакою сьогодення є загострення проблеми юридичних суперечностей і конфліктів. Це спричинено значним розширенням “поля правового розвитку”. Спільні й суперечливі інтереси держав, приватних, національних та транснаціональних структур, окремих осіб призводять до зіткнень і конфліктів саме у цьому полі. Такі конфлікти спричиняються юридичними ситуаціями, тобто пов'язані або з реалізацією, або з порушенням тих чи інших норм права.

Вони відбуваються у сфері юридичних відносин, пов'язані з виникненням, зміною або припиненням правовідносин між фізичними чи юридичними особами, а тому й вирішуються правовими засобами.

Проте будь які конфлікти, починаючись далеко за межами права, на певному етапі розвитку можуть набувати юридичних ознак і вирішуватись у правовій площині. Звісно, не всі конфлікти можуть бути врегульовані за допомогою правових норм, але в умовах розбудови правової держави зав29дяки своїй універсальності та обов'язковості право усе більше набуває характеру найвпливовішого засобу врегулювання конфліктів.

Сучасна наука, як наголошують автори навчального посібника “Юридическая конфликтология” за редакцією академіка Нагаєв В., поки що не дає однозначної відповіді на питання, який конфлікт слід вважати юридичним. Елементи різних видів і типів конфліктів, особливо такі, як мотивація, учасники, об'єкти, мають безпосереднє відношення до правових норм та інститутів. Справа зводиться до альтернативи: чи всі елементи конфлікту (мотивація, учасники, об'єкти та ін.) повинні мати юридичну характеристику, для того щоб конфлікт був визнаний юридичним, чи достатньо, щоб правовими ознаками володів хоча б один його елемент.

При цьому, схиляючись до останнього рішення, вони вважають, що юридичним конфліктом слід визнавати будьякий конфлікт, коли спір так чи інакше пов'язаний з правовими відносинами сторін (їхніми юридично значимими діями чи станами), суб'єкти чи мотивація їхньої поведінки або об'єкт конфлікту мають правові ознаки, а сам конфлікт спричинює юридичні наслідки [с. 112].

Професор М. І. Панов також виокремлює “чистий” та “змішаний, або перехідний”, види юридичного конфлікту. До останніх він зараховує будь які конфлікти, які “розпочинаються, як правило, незалежно від правових норм і поза сферою правових відносин, але з часом набувають юридичного характеру за відповідними ознаками і рисами”. “Чистими” є конфлікти з приводу застосування, порушення або тлумачення правових норм [ с.200].На думку Марченко О.В., юридичний конфлікт визначається як протиборство двох чи кількох суб'єктів, зумовлене протилежністю або несумісністю їхніх інтересів, потреб або цінностей.

Конкретизуючи це визначення, вони вирізняють особливості юридичного конфлікту [ с. 129]:

* зв'язаність конфлікту правовими відносинами, наявність правових ознак суб'єктів чи об'єкта конфлікту;

* можливість вирішення правовими засобами;

* галузева визначеність конфлікту;* наявність юридичних наслідків;

* можливість застосувати примусові засоби у процесі вирішення конфлікту;

* вирішення конфлікту в межах спеціальної юридичної процедури.

Юридичний конфлікт у вузькому розумінні виникає у власне правовій сфері, має суто нормативний характер. Такий конфлікт безпосередньо пов'язаний із правовими відносинами сторін, тобто протиборством суб'єктів права із суперечливими правовими інтересами.

1.1 Юридичний конфлікт у вузькому розумінні

Юридичними є усі міждержавні, конституційні, трудові, кримінальні, а також чимало господарських, сімейних, побутових та інших конфліктів, якщо вони виникли у зв'язку із застосуванням, зміною, порушенням або тлумаченням права. У широкому розумінні юридичний конфлікт -- це будь який соціальний конфлікт, який має хоча б один з елементів, що володіють юридичною характеристикою, і який завершується юридичним шляхом. Конфлікти часто густо мають змішаний або перехідний характер. Розпочинаючись як неправові, конфлікти можуть переростати у юридичні, наприклад, конфлікти у сім'ї, фірмі, на виробництві тощо.

Тобто далеко не кожний конфлікт є юридичним, але багато з них можуть бути ефективно вирішені за допомогою юридичних норм, інститутів, процедур. І навпаки, конфлікти, які за своїм характером мають суто юридичну природу, зовсім не обов'язково мають завершуватися юридичними способами. Інколи ефективніше спрацьовують неформальні процедури (переговори, посередництво).

Розглядають юридичні конфлікти за формою -- уявні юридичні конфлікти. Наприклад, сумлінний набувач майна намагається “захистити” його від власника, не знаючи ані власних прав, ані прав супротивника. Зрозуміло, що за умови дотримання юридичної процедури у нього б не виникло конфлікту з власником.

Уявні конфлікти можуть виникати у ситуаціях, коли [с. 172]:

а) сторона вважає, що перебуває з певною особою у правовідносинах, але насправді їх немає (наприклад, орендар будівлі не знає, що власник уже продав її іншій особі);

б) протилежний варіант: сторона не усвідомлює, що перебуває у правовідносинах з іншою стороною (скажімо, при відкритті спадщини один із спадкоємців гадки не має про наявність інших спадкоємців);

в) сторона вважає, що супротивник діє незаконно, тоді як дії другої сторони правомірні;

г) протилежний варіант: сторона вважає, що супротивник діє правомірно, хоча дії другої сторони незаконні.

Визначення конфлікту як саме протиборства дає можливість запобігти невиправданому розширенню поняття конфлікту за рахунок включення до нього процесів, які можуть мати неприйнятний характер, але не бути взаємодією, тобто не переростати у протиборство.Отже, цілком поділяючи й узагальнюючи зазначені підходи, до юридичних можна зарахувати конфлікти, які відбуваються у сфері відносин, що регулюються правом або підлягають правовому регулюванню. Коротше кажучи, юридичний конфлікт являє собою юридичне відношення плюс конфліктні дії сторін (протиборство) юридичний конфлікт конфронтація адміністративний

.Щодо функціональної сторони справи, то слід виходити з того, що, по перше, юридичний конфлікт віддзеркалює правову дійсність; подруге, йому як різновиду соціального конфлікту притаманні всі функції останнього. Юридичний конфлікт, як справедливо стверджує

Герасіна Л.М [с. 112], може відтворювати деформації правової дійсності, свідчити про дефекти правової системи, недосконалість законодавства та судової практики. Конфлікт може бути стимулятором, рушійною силою суспільних і державних змін, сприяти швидшим темпам їх перебігу. Юридичний конфлікт може або порушувати справедливе співвідношення позицій, або відтворювати (повністю чи частково) його, може виражати справедливі претензії на новий правовий порядок, тобто бути позитивним явищем і мати позитивні функції. Конструктивне ставлення до конфліктів передбачає диференційований до них підхід, а не тільки вжиття заходів щодо запобігання їм або придушення.



2. Структура юридичногоконфлікту

Розуміння змісту юридичного конфлікту передбачає необхідність аналізу його структури. В сучасній конфліктології існують різні погляди щодо структури конфліктів, але більшість конфліктологів як основні елементи структуривиокремлюють:

1) учасники (сторони);

2) умови конфлікту;

3) предмет та об'єкт конфлікту;

4) образи конфліктної ситуації;

5) можливі дії учасників конфлікту;

6) результати конфліктної сторонни.

Сторони (учасники) конфлікту -- це суб'єкти соціальної взаємодії, які перебувають у стані конфлікту або явно чи неявно підтримують тих, хто конфліктує. В науковій літературі у деяких випадках також вживається поняття “опонент”, тобто супротивник у суперечці (з лат. -- який заперечує). Протилежні сторони становлять стрижень конфлікту: якщо одна зі сторін виходить із конфлікту, такий конфлікт припиняється.

Конфлікт -- явище складне. Залежно від сфери перебігу конфлікту його учасниками (сторонами) можуть бути індивіди, соціальні групи, спільноти, органи та організації. Проте конфліктні відносини можуть мати багаторівневий характер; сторони конфлікту в такому разі не рівнозначні. Індивід може конфліктувати не лише з іншою особою, а й з установою, організацією, державним органом тощо. Держава вступає у конфліктні відносини не тільки з іншими державами, а часто густо -- з політичними силами, установами, підприємствами, громадськими організаціями, кримінальними угрупованнями й особами, які порушують закон.Використовуючи загальносоціологічний підхід, конфліктологія, аналізуючи конфліктну взаємодію, враховує “рангові” відмінності сторін.

Так, виокремлюються сторони “низького рангу” (окремі особи), “вищого рангу” (формальні або неформальні організації) та “найвищого рангу” (офіційні особи, які діють на основі закону та від імені держави). Ранг -- це рівень фізичних, соціальних матеріальних й інтелектуальних можливостей учасника конфлікту, його соціальний досвід конфліктної взаємодії, масштаби суспільної та групової підтримки. Залежно від рангу опонентів можуть істотно різнитися їхні “деструктивні потенціали” (від фізичних, інтелектуальних і вольових якостей особистості до характеру озброєння і бойової злагодженості збройних сил країни чи воєнно політичного блоку).Особливістю юридичного конфлікту є формальна рівність його сторін. Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України та норм міжнародного права юридичні конфлікти мають вирішуватися на засадах “рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом”. взаємодії. Застосовуючи цей підхід, потрібно враховувати, що специфіка сутності й змісту юридичного конфлікту певним чином впливає на його структуру.Зважаючи на різні функції учасників конфлікту й на те, що не всі вони перебувають у безпосередньому протиборстві, конфліктологія диференціює участь у конфлікті. Відомий український конфоліктолог А. Ішмуратов, наприклад, застосовує “спеціальні слова уточнення різних видів участі”.

Серед них:

· опоненти -- учасники конфлікту, які вважають свої інтереси неузгодженими;

· противник -- агресивний опонент, який прагне реалізувати свої інтереси за рахунок інших;

· агресор -- противник, який виявляє агресивність; ворог -- противник,інтерес якого -- знищити противника;

· прихильники -- учасники, що співробітничають з Я;

· співчуваючий -- той, хто бачить конфлікт з точки зору Я;

· засуджуючий -- той, хто бачить конфлікт з точки зору ТИ;

· посередник-- учасник, інтерес якого -- ліквідувати конфлікт;

· арбітр--учасник, мета якого -- проаналізувати конфлікт і дати рекомендації щодо його ліквідації [ с. 286].

Юридична конфліктологія як учасників (суб'єктів) виокремлює насамперед фізичні та юридичні особи, визнані такими у встановленому порядку. Якщо конфлікти між фізичними особами не завжди мають правовий характер, то конфлікти між юридичними особами виникають, відбуваються і вирішуються у правовій сфері.

З огляду на те, що чинні норми права охороняються державою, зазначимо, що окрім традиційних протилежних сторін у юридичному конфлікті задіяна ще й третя сторона -- державний правозастосовний (правоохоронний) орган. Це може бути суд, адміністративна інстанція, зрештою будь який орган публічної влади, до повноважень якого належить розгляд цього виду спорів і ухвалення щодо них рішення. У певних видах юридичних конфліктів (наприклад, кримінально правових) усі правовідносини є тристоронніми, тобто крім прямих учасників у них беруть участь судові й правоохоронні органи. В деяких видах конфліктів третя сторона спочатку не задіяна, але з'являється на певній стадії розвитку спору, коли він набуває юридичного характеру.

У широкому розумінні специфічними учасниками конфлікту можна вважати також посередників, які хоча й не мають владних повноважень, але своїми діями намагаються зупинити конфлікт і допомогти його вирішити . Масштаби посередництва можуть бути різними: від звернення до сусідів чи родичів у разі сімейної сварки до використання миротворчих сил під егідою ООН у районах воєннополітичних та міжнаціональних конфліктів.

Суб'єкти юридичного конфлікту вирізняються також за сферами прояву. Наприклад, що стосується конфлікту в кримінальній сфері, 34 органам слідства й суду друга сторона кримінального конфлікту (особа, що скоїла злочин) до затримання злочинця може бути просто невідома. Лише із затриманням підозрюваного процесуальна діяльність з розкриття злочину та покарання винного набуває конкретного змісту. Дії та поведінка учасників конфлікту також відрізняються залежно від ролі, яку вони виконують у тій чи іншій ситуації.

Так, серед суб'єктів злочину, вчиненого групою осіб, ст. 27 Кримінального кодексу України виокремлює виконавця або співвиконавця (особа, яка вчинила злочин); організатора (особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням); підбурювача (особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину); пособника (особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню або приховуванню злочину).

2.1 Умови виникнення конфлікту

Слід зважати на можливу “імітацію ролей” учасниками конфлікту. Інколи внаслідок власних характерологічних особливостей (амбітність, конфліктність тощо) або соціально політичних мотивів (національних, релігійних, політичних чинників) сторона перебуває у ролі “непримиренної опозиції” навіть тоді, коли конфлікт ще перебуває у латентній (прихованій) стадії або коли його вже немає.Умови конфлікту -- це обставини або фактори, які визначають характеристики конфлікту й можливість його виникнення. Зазвичай конфліктологи розрізняють умови виникнення та умови перебігу конфліктів. Під умовами виникнення розуміють об'єктивні особливості зовнішньої ситуації, які є суттєвими для виникнення конфлікту. Так, М.І.Панова серед причин соціальних конфліктів називає “технічні” -- поява керівних осіб у підгрупах, “політичні” -- можливість організації протилежних інтересів та “соціальні” -- можливість спілкування і збільшення кількості членів підгруп. У виникненні соціальних явищ суттєву роль відіграють суб'єктивні фактори, пов'язані з людьми. Щодо визначення власне конфліктогенних факторів, як зазначає авторитетний фахівець із психології конфліктів Н. В. Грішина, зробити це непросто. У сфері міжособистісної взаємодії, на її думку, виникненню конфліктів об'єктивно сприяють конкурентні відносини.

При цьому самі люди можуть і не розглядати свої відносини як суперечливі або конкурентні. Загалом тісні контакти між людьми (наприклад, подружні відносини) потенційно мають численні види кооперативних зв'язків і водночас (явно або уявно) -- суперечності у цілях та інтересах. Умовами виникнення конфліктів стають фактори, що сприяють переходу їх взаємодії до конфліктних форм. Причини виникнення конфлікту пов'язані з певними конкретними діями учасників ситуації або обставинами, що виникли.

З'ясувати причину конфлікту -- означає дізнатися, що саме у діях чи поведінці учасників призвело до переходу їх взаємодії до конфліктних форм [с.76]. До умов перебігу конфліктів належать фактори, що впливають на їхній розвиток. Зазвичай це просторові та часові межі конфліктної ситуації. Просторові межі конфліктів можуть бути незначними (квартира, садиба) і глобальними (території країн, міждержавних об'єднань, воєнно політичних блоків). За допомогою часових меж досліджують початок та закінчення, виникнення окремих стадій перебігу конфлікту, тривалість участі в конфлікті окремих сторін. Чітке визначення просторових і часових меж має неабияке значення для аналізу і вирішення юридичних конфліктів з точки зору застосування норм матеріального права.

Крім того, можуть визначатися й інші умови перебігу конфліктів. Виходячи з того, що будь який конфлікт відбувається у певно обумовленій системі (сім'я, підприємство, організації, держави), цілком слушним є звернення до внутрішньосистемних меж конфліктів [с. 256]. Справа в тому, що в разі участі у конфліктній ситуації сторін, які входять до різних систем, конфлікт може набувати більшого поширення і глибини. Так, сімейні конфлікти можуть зачіпати інтереси не лише членів окремої сім'ї, а й їхніх родичів, приятелів, сусідів тощо. Особливо небезпечні макроконфлікти (міждержавні, воєнно36політичні та ін.), де крім політичних, економічних, територіальних проблем існує вірогідність загострення міжнаціональних, міжрелігійних відносин.Виокремлюють також соціокультурний підтекст конфлікту (який охоплює культурні норми перебігу та вирішення конфліктів), безпосередній ситуативний фон розвитку конфліктної ситуації (який може діяти як фактор загострення конфлікту), наявність третіх сил, які зацікавлені у пом'якшенні або загостренні конфлікту, та ін. [с. 112]

Важливо також визначити соціально психологічні умови перебігу конфлікту: особливості психологічних станів учасників та соціальнопсихологічних характеристик ступеня конфронтації (клімат у конфліктних групах, тип та рівень взаємодії, спілкування, а також діапазон та рівень заглиблення в конфліктну ситуацію різних соціальних груп -- вікових, професійних, статевих, етнічних) [с. 318].Предметом конфлікту є проблема або протиріччя, через які власне виникає конфлікт. Традиційно конфліктологи, наприклад, предметом конфлікту називають об'єктивно існуючу або уявну проблему, яка має бути вирішена і тому стає причиною розходження у поглядах опонентів [ с. 200].

Загалом погоджуючись у цілому з таким підходом, зазначимо, що предмет юридичного конфлікту має більш чітке визначення. Так, уявні проблеми навряд чи можуть виступати предметом юридичного спору. Цим предметом можуть бути спірні відносини з приводу реальних матеріальних і духовних цінностей, які вирішуються у правовому полі.Окрім предмета неодмінним атрибутом конфлікту є його об'єкт.

Юридична конфліктологія розглядає потенційний об'єкт (суспільні відносини, які підпадають під правове регулювання і на які спрямоване протиборство) й об'єкт реальний (конкретна матеріальна, соціальна або духовна цінність, що перебуває на перетині особистих, групових, державних або міждержавних інтересів і до володіння якою прагнуть конфліктуючі сторони). Як приклад останнього може бути територія, корисні копалини, родовища, владні повноваження, рухоме чи нерухоме майно, а також соціальні реалії у вигляді розмірів оплати праці або пенсії, цін на продукти харчування, непродовольчі товари й послуги -- усе, що являє собою об'єкт особистих, групових і державних інтересів. Об'єкт існує в обмеженій кількості або якості й не може одночасно задовольнити усі сторони конфлікту. Отже, об'єкт є ядром проблеми, центральною ланкою конфліктної ситуації. Залежно від умов конфліктної ситуації та суб'єктивних особливостей учасників конфлікту сторони по різному сприймають предмет конфлікту, створюючи своєрідні образи конфліктної ситуації.

Це сприйняття може істотно впливати на конфліктну поведінку сторін, динаміку, тривалість і напругу конфлікту. Образи конфліктної ситуації належать до суб'єктивної сторони юридичного конфлікту і полягають у відображенні предмета конфлікту в свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії. Основний зміст образів утворюють уявленнясторін про:

1) себе (власні потреби, можливості, цілі, цінності тощо);

2) протилежну сторону (її потреби, можливості, цілі, цінності);

3) умови перебігу конфлікту.

Щодо юридичного конфлікту, то слід враховувати значно ширшу об'єктивацію і навіть документування предмета конфлікту. Однак аналіз позицій сторін юридичних конфліктів свідчить про значні розходження у їхньому розумінні предмета конфлікту.Оскільки зміст створюваних образів -- це ідеальні суб'єктивні складові, вони традиційно досліджуються в аспекті психології конфлікту. Як слушно наголошує Нагаєв В [ с. 199], сааме образ конфліктної ситуації, а не реальність конфліктного протиріччя безпосередньо визначає конфліктну поведінку особистості, її реакції та переживання.

Сама по собі розбіжність тих чи інших інтересів суб'єктів, якщо вона не реалізована у протиборстві, не матиме ефекту конфлікту. Лише протилежно спрямовані дії учасників (об'єктивна сторона юридичного конфлікту) як реалізація наявних суперечностей дають підстави говорити про наявність конфлікту. Саме дії суб'єктів протиборства як юридично значимі (правомірні й неправомірні), так і юридично нейтральні, котрі спричиняють збиток, призводять до конфліктної взаємодії.За традиційною у конфліктології класифікацією дії учасників юридичного конфлікту можна розглядати за такими основними критеріями:

* характер дій (наступальні, оборонні, нейтральні);

* ступінь активності дій (активні -- пасивні, ініціюючі -- у відповідь);

* спрямованість дій (на опонента, на третю особу, на самого себе).

Оскільки конфліктна взаємодія є основним змістом конфлікту, сучасна наука приділяє увагу дослідженню різноманітних варіантів дій або стилів поведінки їх учасників. За даними, Бородкін Бородкін Ф найчастіше вирізняють такі типові стратегії поведінки в конфлікті [с. 1989. -186]:

* суперництво (нав'язування іншій стороні вигідної для себе поведінки);

* кооперацію (пошук рішення, яке б задовольняло обидві сторони);

* поступку (зменшення своїх домагань);

* уникнення (фізичний або психологічний вихід з конфліктної ситуації);

* бездіяльність (перебування у ситуації конфлікту, але без жодних спроб до його вирішення).Як правило, у конфлікті або на певному його етапі домінує одна зі стратегій. Проте це не виключає можливості застосування, залежно від конкретної ситуації, комбінації декількох, навіть протилежних,стилів поведінки.



Висновок

Тому, вважають психологи, існує реальний та ефективний спосіб вирішення конфлікту через зміну образів конфліктної ситуації за допомогою зовнішнього впливу на учасників конфлікту.

Способами реалізації стратегій як загальних схем дій є тактики поведінки у конфлікті (інформування, переконання, уникнення, тиск, загроза тощо). Розрізняють тактики раціональні (наприклад, переконання) та ірраціональні (наприклад, залякування), безпосереднього впливу (наприклад, інформування про суть справи) та опосередкованого впливу (наприклад, інформування з метою отримати від об'єкта впливу те, про що прямо не вказується) тощо.

Можливість використання широкого кола стратегій і тактик в юридичних конфліктах реалізується в межах застосування юридичного інструментарію. Зазвичай тут задіяні формально визначені процедури, що сприяє більш “цивілізованому” вирішенню конфліктів.

Проте це зовсім не виключає інших, неправових, способів впливу на протилежну сторону. Від правильного вибору стратегій і тактик поведінки в конфліктній ситуації залежать результати конфліктної взаємодії і навпаки -- намагання досягти бажаних результатів розв'язання конфлікту передбачає застосування оптимальних стилів і способів поведінки.

Як зазначає Гірник А, “образ бажаного результату конфлікту стає регулятором конкретних дій учасників ситуації” [ с. 172].

Конфліктологічна наука виокремлює чотири основних види завершення будь яких, у тому числі юридичних, конфліктів:

* повне або часткове підкорення другої сторони;

* компроміс;

* переривання конфліктних дій;

* інтеграція та спільне вирішення конфлікту.

Проте бажані результати розв'язання юридичних конфліктів полягають насамперед у підтвердженні або поновленні правомірних вимог однієї зі сторін чи досягненні між сторонами компромісу (мирової угоди). Невдалі спроби вирішити конфлікти, що пов'язані з неадекватним застосуванням стратегій і тактик поведінки у конфлікті, призводять лише до перервання конфліктних дій. Так, тяганина при розгляді справ в адміністративному порядку призводить до звернень до суду.

Так само розгляд справи у суді першої інстанції не завжди завершується її остаточним вирішенням і конфлікт продовжується на етапі подальшого його розгляду в апеляційній та касаційних інстанціях.

Список використаної літератури

1. Герасіна Л.М., Панов М.I. Проблеми правої конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз: Монографія. - Х.: Право, 2004. - 112 с.

2. Гірник А. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження/ Андрій Гірник, Андрій Бобро,; УАДУ при Президентові України, Центр досліджень адм. реформи. -К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003. -172 с.

3. Дружинин В. Введение в теорию конфликта/ В. В. Дружинин, Д. С. Конторов, М. Д. Конторов,; [Предисл. Н. В. Михайлова]. -М.: Радио и связь, 1989. -286 с.

4. Конфліктологія: навчально-методичний посібник / Т. Ф. Матвійчук. - Львів : Вид-во «ГАЛИЧ-ПРЕС», 2018. - 76 с.

5. Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131) ст. 27

6. Конфліктологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів юридичних спеціальностей/ За ред.. Л.М.Герасіної та М.І.Панова. - Харків: Право, 2002. - 256 с.

7. Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141) ст. 129

8. .Марченко О.В. Комунікативна культура юриста : навчальний посібник / Марченко О. В. - Дніпропетровськ : «Інновація», 2015. - 200 с.

9. Герасіна Л.М., Панов М.I. Проблеми правої конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз: Монографія. - Х.: Право, 2004. - 112 с.

10. Ішмуратов А. Конфлікт і згода: Основи когнітивної теорії конфліктів : Навчальний посібник/ Анатолій Ішмуратов,; Міжнародний Фонд "Відродження"; Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". -К.: Наук. думка, 1996. -189 с.

11. Нагаєв В. Конфліктологія : Курс лекцій: (модульний варіант): Навч. посібник для вузів/ Віктор Нагаєв,; М-во освіти України, Харківський нац. аграрний ун-т ім. В. В. Докучаєва. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -199 с.

12. Леонов М. Конфлікти та конфліктна поведінка : Методи вивчення: Учбовий посібник для студ. закладів/ Миколай Леонов,. -М.; СПб.; Нижній Новгород: Пітер, 2005.

Размещено на Allbest.ru

...