Міжнародні та національно-правові основи діяльності органів місцевого самоврядування в країнах Європи: порівняльна характеристика

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет «Одеська юридична академія»

Кафедра політичних теорій

Міжнародні та національно-правові основи діяльності органів місцевого самоврядування в країнах Європи: порівняльна характеристика

Ахмеров О. аспірант

Одеса, Україна

Анотація

У статті розглядаються питання міжнародних та національно-правових основ діяльності органів місцевого самоврядування в Європі, значну увагу приділяється питанням реорганізації влади для пошуку оптимальних форм закріплення в національному законодавстві інституційних механізмів реалізації місцевого самоврядування; аналізуються фактори, що впливають на формування муніципальних систем, та розкриваються загальні тенденції правового регулювання діяльності місцевого самоврядування; визначені основні міжнародні та регіональні організації місцевого самоврядування, а також з'ясовуються особливості організації місцевого самоврядування європейських країн та його адаптація до українських реалій.

Ключові слова: європейська хартія місцевого самоврядування, місцеве самоврядування, демократія, деконцентрація, децентралізація, місцеве самоврядування, реформи, централізація.

Akhmerov O.O. International and national legal foundations of local self-government in Europe: a comparative characteristic

Постановка проблеми

Для вивчення міжнародних та національно-правових основ діяльності органів місцевого самоврядування в Європі, вважаємо за необхідне одразу окреслити сутність проблеми, яка допоможе нам визначити стратегічну мету такого розгляду та допоможе зробити його більш структурованим та послідовним. Тож, згадаємо, що європейський досвід організації місцевого самоврядування для нас представляє інтерес, перш за все, тому, що, узагальнивши його, ми отримаємо змогу застосувати найвдаліші моделі такої організації у власній країні, яка, нагадаємо, для її пошуку витрачає чимало часу. На жаль, стан інституційно-правового втілення муніципальної політики в Україні до цих пір багато в чому лишається фрагментарним та непослідовним. Така ситуація, зокрема, пояснюється інфантильністю великої частини українського населення в питаннях реалізації власного права на місцеве самоврядування. Інтерес до цієї сфери, який спостерігався на початку періоду незалежності [14], зараз вже втратив свою гостроту через занадто затягнуті та непослідовні реформи. Зараз позиція населення щодо реформування інституційно-правових аспектів муніципальної політики залишається достатньо пасивною та такою, що не надає владі чіткого громадського запиту в цій сфері. В цьому контексті надзвичайно важливим є звернення до вдалих міжнародних та національно-правових основ діяльності органів європейського місцевого самоврядування, орієнтуючись на які, ми зможемо отримати нові стимули для залучення активної громадськості до муніципально-владної сфери.

Аналіз останніх досліджень і публікацій за темою статті показує, що у вивченні цих питань чимало зацікавлені, як зарубіжні, так і українські вчені. У їх дослідженнях ми спостерігаємо значну увагу до правового врегулювання діяльності органів місцевого самоврядування на міжнародному та національному рівнях. Так дослідники як Вюртенбергер Т., Гробова В.П., Євтушенко О.Н., Куйбіда В.С., Матвієнко А.С., Науменко Р.А., Рильська В.В., Рональд Л.У, Сектон Е., Сміт Д., Ткачук А.Ф. та інші на аргументовано зазначають, що без якісного правового врегулювання розвитку місцевого самоврядування, створення та функціонування демократичних держав та становлення ефективної економіки неможливі. При всій ґрунтовності вивчення цих питань дуже часто їх вивчення є побічним елементом наукових інтересів дослідників, які рідко приділяють окрему увагу порівняльно-правовому аналізу вивчення міжнародних та національно-правових основ діяльності органів місцевого самоврядування країн Європи, залишаючи значне поле для подальших наукових розвідок в цій сфері.

Формулювання цілей статті

Вважаємо, що міжнародні та національно-правові основи діяльності європейських органів місцевого самоврядування можуть бути розкриті найбільш повно шляхом послідовного вивчення низки наступних питань:

- міжнародно-правові основи діяльності органів місцевого самоврядування в сучасному світі та Європі;

- основні міжнародні та регіональні організації місцевого самоврядування;

- національне законодавство країн Європи щодо питань провадження ними власної муніципальної політики;

- основні організаційні форм муніципальної влади європейських держав, їх повноваження, а також зв'язок цих інституцій з адміністративно-територіальним устроєм країн.

Виклад основного матеріалу

Зазначимо, що, говорячи про основи організації європейської муніципальної політики, ми будемо виходити з позиції усвідомлення плюралізму таких політик, а не з опису якоїсь єдиної еталонної загальноєвропейської моделі. Це уточнення дозволить нам, аналізуючи певні загальні для європейських країн ідеї щодо правової організації та функціонування місцевого самоврядування, уникати спокуси ототожнювати досвід та здобутки окремих країн з абстрактним «європейським» досвідом. Враховуючи це уточнення, в своєму досліджені ми будемо прагнути виділяти та аналізувати об'єднуючі ознаки всіх цих систем.

Вся різноманітність варіантів організації місцевого самоврядування в Європі узагальнюється ключовим документом, в якому втілені основні спільні для цих країн ідеї щодо реалізації муніципальної політики. Йдеться, звичайно, про Європейську хартію місцевого самоврядування, яка була прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 року [11].

Нагадаємо, що ця Хартія стала результатом зваженої сімнадцятирічної роботи Ради Європи та європейських урядів. Така увага до сфери місцевого самоврядування з боку міжнародної спільноти та урядів країн Європи свідчить про те, що проблеми організації муніципальної політики, а також взаємовідносин місцевої та центральної влади є надзвичайно складними не тільки для нашої держави, а й для вже давно сформованих демократичних систем. Тож, сьогодні Європейська хартія місцевого самоврядування являє собою найважливіший акт, який оптимально увібрав в себе багатовіковий досвід в області організації європейського місцевого самоврядування та виразив його в низці правових принципів, до яких повинні прагнути держави, які приєдналися до Хартії. Вона є невеликою за обсягом та складається із преамбули, трьох частин та 18 статей. Завдяки системному підходу до її укладання, в цей невеликий за обсягом текст вдалося в концентрованому вигляді вмістити базові принципи місцевого самоврядування, реалізація яких у законодавстві будь-якої країни та їх суворе дотримання на практиці дозволить досягти ефективної системи муніципальної влади.

Аналіз основних принципів, що закріплені в Європейській хартії місцевого самоврядування, свідчить про те, що європейські держави вбачають у місцевому самоврядуванні невід'ємний атрибут правового та демократичного суспільства. Перш за все, це стосується принципів зниження ролі центральної влади держави до необхідного мінімуму, а також обмеження впливу бюрократичного апарату, що сприяє зростанню самоповаги звичайних громадян та їх залученню до цінностей народовладдя. Досвід вирішення власних проблем в процесі самоуправління формує у населення відчуття громадянської відповідальності за прийняття рішень щодо місцевого та загальнонаціонального розвитку [11].

Концепція місцевого самоврядування, яка окреслена в Хартії, передбачає широке залучення громадян до управління територіями власного проживання та самостійне вирішення ними питань місцевого значення в інтересах територіальної громади. Місцеве самоврядування, таким чином, стає особливою формою «публічної влади», діяльність якої регламентується виключно законом (центральна державна влада максимально відсторонюється від тієї сфери, яка безпосередньо регулюється територіальною громадою).

Значну увагу Хартія приділяє також питанням захисту слабкої у фінансовому відношенні «місцевої влади», шляхом запровадження процедур усунення фінансових диспропорцій в країні для подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування, що формує механізм «вирівнювання» в розвитку всіх територій держави.

Унікальність Європейської хартії місцевого самоврядування полягає, зокрема, в тому, що кожна «нова» країна, яка до неї приєднується, має можливість застосувати її положення з врахуванням власних унікальних та неповторних умов розвитку, самостійно обравши ті норми Хартії, які вона згодна ратифікувати. Це стає можливим завдяки праву, що надане Стороні Хартії, визнавати або не визнавати окремі її положення, щоб зберегти специфіку устрою окремої держави (наприклад, Данія ратифікувала Хартію за умови, що її дія не розповсюджується на Гренландію та Фарерські острови; Німеччина також визначила перелік земель, на яких не діють окремі положення Хартії; Греція відмовилася від вимоги врахування думки населення у випадках проведення територіальної реорганізації системи місцевого самоврядування; Ірландія обмежила сферу дії Хартії районними, селищними та міськими радами тощо) [10].

Однак існує низка основних принципів Хартії, що забезпечують набор мінімальних засад, які необхідно поважати в будь-якому разі, та щодо яких компроміс неможливий. Йдеться про вимоги статті 12 Хартії, яка зазначає перелік положень, які є найбільш пріоритетними для ратифікації (наприклад, положення статті 2 Хартії, яка зазначає, що принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний в національному законодавстві та, у міру можливості, в конституції; або положення п.1, ст.9 Хартії, що визначає право органів місцевого самоврядування в рамках національної економічної політики на власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень тощо).

Зазначимо, що Європейська хартія місцевого самоврядування [11] є далеко не єдиним міжнародно-правовим актом, який визначає напрямки розвитку місцевого самоврядування в Європі. До джерел європейського права в цій сфері варто віднести:Всесвітню Декларацію місцевого самоврядування, 1985 рік; Загальну Декларацію прав людини, 1948 рік (яка закріплює право кожної людини брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників); Європейську рамкову конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або владами, 1980 рік (регулює питання будь-яких спільних дій, спрямованих на посилення та поглиблення добросусідських відносин між громадами сусідніх держав, та яка сприяє встановлення взаємодії регіонів різних країн з метою підвищення добробуту населення та удосконалення системи регіонального управління та самоврядування); Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, 1992 року (набрала чинності лише у 2006 році); Європейську міську хартію (або Європейську хартію міст), прийняту 1992 році (була переглянута у 2008 році); Європейську соціальну хартію, 1996 року; Європейську хартію участі молоді в громадському житті на місцевому і регіональному рівні 2003 року (забезпечує можливості для молоді інтегруватися як у місцеву спільноту, так і реалізувати свої здібності на загальнодержавному рівні) - кожний з цих документів в своєму ракурсі сприяє укріпленню інституційно-правових основ європейської муніципальної політики. європейський муніципальний адміністративний територіальний

Також в контексті розгляду міжнародно-правових основ діяльності органів місцевого самоврядування в сучасній Європі зазначимо, що, крім вищевказаних міжнародно-правових документів, про значну увагу світової спільноти до питань, пов'язаних з місцевим самоврядуванням, свідчить, зокрема, той факт, що одна з сімнадцяти цілей сталого розвитку ООН на 2016-2030 роки [15] - поряд з подоланням голоду та бідності - присвячена проблематиці розвитку громад (йдеться про ціль №11, яка спрямована на забезпеченні відкритості, безпеки, життєстійкості та екологічної стійкості міст і населених пунктів).

Звертаючись до питання міжнародних та регіональних організації в сфері муніципальної влади, зазначимо, що найбільшою організацією місцевого самоврядування на світовому рівні є - UCLG (United Cities and Local Governments - Об'єднані міста та місцеві органи влади) [8]. UCLG має своїх представників в семи регіонах світу: Європі (CEMR), Євразії (UCLG EuroAsia), Африці (UCLG Africa), Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, (UCLG-ASPAC), Близькому Сході та Західній Азії (UCLG MEWA), Латинській Америці (FLACMA) та Північній Америці (UCLG North America). Штаб-квартира організації розташована в Барселоні, а її місія полягає в тому, щоб виступати єдиним голосом і світовим захисником демократичного місцевого самоврядування, просувати свої цінності, цілі та інтереси шляхом співпраці між місцевими органами влади і в рамках більш широкого міжнародного співтовариства [3].

На регіональному рівні найбільшою організацією, яка представляє інтереси європейських місцевих органів влади та їх об'єднань є CEMR [6] (The Council of European Municipalities and Regions - Рада Європейських Муніципалітетів та Регіонів), яка діє більш ніж в 40 європейських країнах. Члени CEMR - національні асоціації місцевих та регіональних урядів, до складу яких входять члени муніципалітетів, міст і регіонів у їхній країні. Надзвичайно важливим напрямом діяльності CEMR став Рух Міст-побратимів (town twinning) [7], що сприяє культурному, комерційному, економічному та соціальному зближенню територіальних громад (на сьогодні в Європі налічується близько 40 000 побратимських зв'язків) та пропагуванню в світі європейського цінностей місцевого самоврядування.

Наступним в межах даного дослідження ми проаналізуємо національне законодавство країн Європи щодо основ реалізації муніципальної політики. Згадаємо, що відповідно до вимог ст. 12 Європейської хартії місцевого самоврядування, обов'язковими для ратифікації являються вимоги статті другої, яка вимагає, щоб принцип місцевого самоврядування був офіційно визнаний в національному законодавстві та, у міру можливості, закріплений в конституції кожної країни, що приєдналася до Хартії.

Принципи та інституційні форми місцевого самоврядування в країнах Європі, як правило, закріплюються в конституціях та/або спеціальних законах про місцеве самоврядування цієї країни (це стосується Великобританії, Франції та більшості інших держав Європи), а іноді навіть в окремих кодексах (як, наприклад, в Греції, де організація місцевого самоврядування в країні, крім Конституції врегульована Муніципальним кодексом 1994 року та Номархіальним кодексом 2001 року).

Але місцеве самоврядування в Європі не завжди має конституційне закріплення. Так, наприклад, в Норвегії відсутні конституційно-правові гарантії місцевого самоврядування [9] (Конституція 1814 року), у зв'язку з чим уряд, парламент та інші державні органи фактично в будь-який час можуть вплинути на роботу муніципалітетів (комуни та фюлькескомуни) шляхом внесення змін до Закону про місцеве самоврядування 1992 року (відмітимо, що в 1837 році саме в Норвегії був прийнятий перший в Європі закон про місцеве самоврядування, який мав назву «Акт про ольдерменів» [13, с. 66]) або проведенням перевірки законності рішень, що були винесені органами місцевої влади тощо. У Швейцарії інституційні форми та особливості організації місцевого самоврядування також визначаються не конституцією, а взагалі віднесені до компетенції суб'єктів федерації (кантонамів). Але зазначимо, що такі випадки є, скоріше виключеннями з загального правила та нетиповими для сучасної Європи.

В тій більшості випадків, коли принципи та система органів місцевого самоврядування винесені на конституційний рівень європейської держави, регулюванню цього питання, зазвичай, присвячується спеціальний підрозділ (глава) конституції. Але також це відбувається не завжди, іноді в конституції міститься лише згадка про нього. Так, в Конституції ФРН цьому питанню присвячена лише ст.28, де вказується, зокрема, що «у землях, округах і громадах народ повинен мати представництво, утворене загальними, прямими вільними, рівними і таємними виборами» [4]. Зазначимо, що в будь-якому разі сам факт конституційного закріплення засад діяльності органів місцевого самоврядування грає визначальну роль у визнанні його статусу в країні, тож, як правило, держави Європи з повагою ставлять до цього факту та приділяють належну увагу закріпленню принципів місцевого самоврядування на рівні Основного закону. Як правило, до конституції включають наступні положення щодо організації муніципальної влади в країні:

- основи адміністративно-територіального поділу країни;

- основні принципи організації влади на місцях;

- функції місцевого самоврядування та управління та його роль в політичній системі суспільства;

- організаційні форми здійснення місцевого самоврядування та управління, їх компетенція та внутрішня структура та відносини з державою та іншими суб'єктами місцевого самоврядування;

- громадянський та адміністративний нагляд, гарантії місцевого самоврядування (законодавчі, матеріально-фінансові, судові) тощо.

Зазначимо, що конституції країн Європи при визначені засад місцевого самоврядування окреслюють лише загальні принципи його діяльності. Більш детально всі ці положення розкриваються в законах про місцеве самоврядування, а також в численних спеціальних законах в конкретних сферах діяльності. А вже конкретизація повноважень органів місцевого самоврядування здійснюється в різноманітних підзаконних нормативно-правових актах.

В межах цього дослідження вважаємо доречним розглянути також основні організаційні форм муніципальної влади європейських держав, їх повноваження, а також зв'язок цих інституцій з адміністративно-територіальним устроєм країн.

Згадаємо, що територія кожної європейської країни поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не є тотожними муніципальним утворенням, які функціонують на їх території.

Варто враховувати також, що деякі адміністративно-територіальні одиниці європейських країн мають особливий статус - це столиця (столичний округ), а також території, що відповідно до законодавства країни отримала такий статус. Крім того, існують утворення, які не розглядаються як адміністративно-територіальні одиниці це: міські агломерації, спілки громад, екологічні, військові, судові округи тощо.

Сама система розподіл органів місцевого самоврядування в Європі, як правило, будується із врахуванням та дотриманням схеми адміністративно-територіального поділу конкретної країни [16, с. 32]. Питання про кількість та розмір політико-адміністративних одиниць місцевого самоврядування для визначення сфери їх компетенції має принципове значення. Найпростішою є ситуація, коли існує лише один рівень місцевого самоврядування. Привабливість такого варіанта очевидна, оскільки надає гнучкості в управлінні ресурсами громади та робить можливим проведення муніципальної політики з урахуванням всього спектру місцевих потреб, а також із дотриманням балансу між ними [16, с. 34]. Така ситуація значно полегшує координацію та інтеграцію управління для досягнення більшої ефективності: одноосібно представляти інтереси територіальної громади перед центральним урядом; мати більші можливості для залучення найкращих спеціалістів на виборні адміністративні посади тощо.

Незважаючи на всі вищеперераховані переваги, один рівень місцевого самоврядування зустрічається доволі рідко, значно частіше буває, що місцеве самоврядування організовано на декількох рівнях: двох - муніципалітет і округ (графство, департамент, область) або навіть трьох, якщо сюди включається рівень сіл або парафій. Серед факторів, що впливають на число рівнів, кількість і розміри проміжних утворень, найбільш очевидними є площа країни, географічні особливості, чисельність населення, кількість базових утворень і ступінь централізації управління. У багатьох країнах число рівнів в сільській місцевості перевищує їх кількість в містах, а адміністративно-територіальні утворення в сільській місцевості мають тенденцію бути меншими за чисельністю громади.

Основними плюсами багаторівневої системи місцевого самоврядування є можливість дотримання балансу між необхідністю збереження базового її рівня, що максимально наближений до пересічних громадян, з одного боку, та укрупнення джерела надходження ресурсів - з іншого.

Підкреслимо, що законодавство кожної країни Європи по-різному визначає інституційну форму муніципального утворення. Наприклад, Конституція Португалії [2] визначає місцеві самоврядні одиниці як територіальні юридичні особи, що мають представницькі органи та націлені на захист місцевого населення (асамблея приходу, муніципалітети та муніципальна асамблея). В Греції, згідно з Конституцією [1] - управління місцевими справами входить до компетенції органів місцевого самоврядування (для назви якого в Конституції 1975 року використовується термін «місцеві адміністрації»), муніципалітетів, громад та номів (провінцій). В Швеції місцеве самоврядування закріплене на рівні первинних комун та ландстингкомун, де діють збори: комунальні, міських уповноважених та ландстингов. Норвегія, адміністративно-територіальний устрій якої складається з дев'ятнадцяти областей (фюльке), має дворівневу систему місцевого самоврядування (рівень регіону та рівень комуни), яка включає 19 фюлькескомун обласного рівня та 432 муніципалітети [16, с. 34].

Як ми можемо зрозуміти, що інституційно-правового втілення європейських систем органів місцевого самоврядування містить різноманітні види і перераховувати всі з них немає сенсу. Тож, варто повернутися до пошуку та систематизації спільних рис всіх цих систем, звернувшись до вивчення організаційної структури місцевого самоврядування та тих обов'язків, які покладені на європейські муніципальні утворення.

У цьому зв'язку зазначимо, що місцеве самоврядування включає в себе два типи органів: місцевий представницький орган, що обирається населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці і який приймає рішення з найважливіших питань (міська рада), а також виконавчий орган, який покликаний виконати рішення представницького органу та здійснити оперативне керівництво (виконком міської ради).

Тож, обов'язковим елементом будь-якої системи місцевого самоврядування є місцеві ради (незалежно від конкретної назви, що прийнята в окремій країні), яка обирається прямим загальним голосуванням та виконує наступні функції:

1) приймає рішення, що визначають загальну політику органу місцевого самоврядування в сфері компетенції даного рівня;

2) схвалює та затверджує основні рішення, прийняті виконавчими органами місцевої влади;

3) здійснює загальний контроль над діями муніципальних виконавчих органів.

Місцеві ради являються обов'язковим елементом європейської системи місцевого самоврядування та своєрідним символом місцевої демократії, але в різних країнах Європи вони мають різну реальну владу, яка визначається, з одного боку, моделлю муніципальної влади та загальним статусом місцевого самоврядування в тій чи іншій країні, а з іншого - фактичним розподілом повноважень між ними і органами місцевої виконавчої влади [12, с. 227].

В самому загальному вигляді цей розподіл повноважень ґрунтується на доступі цих органів до двох основних ролей [5]:

а) політична - включає в себе визначення бюджету, плану діяльності громади, представництво інтересів виборців округу та політичну комунікацію тощо;

б) адміністративна - включає інтерпретацію вже затвердженої раніше політики і втілення в життя, а також менеджмент та управління.

Таким чином, в структурі місцевого самоврядування найбільші відмінності в повноваженнях її органів полягають в:

- ступені залучення членів рад (обраних представників) в прийняття рішень (наприклад, через комітети);

- структурній організації інститутів виконавчої влади (персональна або колективна, «концентрована» або фрагментована);

- природі контролю, що здійснюється радою над виконавчою муніципальною владою (прямий (ієрархічний) або опосередкований), практична реалізація всередині муніципального утворення системи «стримувань і противаг»;

- порядку обрання/призначення міського голови, вимогах до його кваліфікації тощо.

Висновок з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Зазначимо, що незалежно від тієї моделі муніципальної політики, яка реалізується в певній європейській країні, статус муніципальної влади багато в чому залежить від її підтримки з боку держави, а, зокрема, від тих норм міжнародного та національного права, якими врегульовані її повноваження. Але, варто пам'ятати, що вказана залежність не є однобічною, вона виступає частиною системи взаємозалежності, де муніципальна влада та центральна державна влада виступають рівними партнерами, які з повагою ставляться до обов'язків та повноважень один одного, та шукають в цій взаємозалежності не спосіб захоплення собі більшої частини влади, а, скоріше, шлях для кожного з них ще більш якісно та ефективно здійснювати свою діяльність.

Пошук оптимальної організаційної структури місцевого самоврядування, що відповідає як критеріям місцевої демократії, так і управлінської доцільності, є актуальною абсолютно в усіх європейських країнах, навіть в тих, де демократичні традиції дуже сильні, а муніципальна влада ефективна, тож увага до такого досвіду європейських країн робить пошуки оптимальних правових форм втілення такої політики в Україні більш зваженими та послідовними.

Список використаних джерел

1. Constitution of the Greece (1975). Wipo.Int.

2. Constitution of the Portuguese Republic (1976). Dre.Pt.

3. Forum of regions, United Cities and Local Governments (2019). UCLG.

4. Grundgesetz fьr die Bundesrepublik Deutschland (1949). Wipo.Int.

5. Michael, E.B. Three Theories of Self-Governance (2011). Oxford Scholarship Online: October.

6. The Council of European Municipalities and Regions (2019). CEMR.

7. Twinning.org (2019). Council of European Municipalities and Regions. United Cities and Local Governments (2019). UCLG.

8. Wilson G.N. (2019). Indigenous Self-Determination in Northern Canada and Norway. The Institute for Research on Public Policy.

9. Барбарова, Н.Г. (2009). Проблема реализации положений Европейской хартии местного самоуправления и законодательства Российской Федерации о местном самоуправлении в субъектах Российской Федерации (на примере Ленинградской области). Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. 2009

10. Європейська хартія місцевого самоврядування, 1985 (Рада Європи). Офіційний сайт Верховної Ради України.

11. Либоракина, М.И. (2003). Зарубежный опыт организации местного самоуправления. Полития, 4 (31), 221-227.

12. Попко, В.В. (2017). Система місцевого самоврядування в Королівстві Норвегія. Журнал європейського і порівняльного права, 1, 64-69

13. Ткачук, А. (2017). Реформа місцевого самоврядування (децентралізація). The Reforms Guide.

14. Цілі сталого розвитку 2016-2030 (2015). Представництво ООН в Україні.

15. Шишкин, С.И., Лаврик, М.А. (2008). К десятилетию ратификации Европейской хартии местного самоуправления. Сибирский юридический вестник, 4 (43), 30-40.

15. Tsili staloho rozvytku 2016-2030 [Sustainable Development Goals 2016-2030] (2015). Predstavnytstvo OON v Ukrayini

16. Shishkin, S.I., Lavrik, M.A. (2008). K desyatiletiyu ratifikatsii Yevropeyskoy khartii mestnogo samoupravleniya [On the Decade of Ratification of the European Charter of Local Self-Government]. Sibirskiy yuridicheskiy vestnik, 4 (43), 30-40.

References

1. Constitution of the Greece (1975). Wipo.Int.

2. Constitution of the Portuguese Republic (1976). Dre.Pt.

3. Forum of regions, United Cities and Local Governments (2019). UCLG.

4. Grundgesetz fьr die Bundesrepublik Deutschland (1949). Wipo.Int.

5. Michael, E.B. Three Theories of Self-Governance (2011). Oxford Scholarship Online: October.

6. The Council of European Municipalities and Regions (2019). CEMR.

7. Twinning.org (2019). Council of European Municipalities and Regions.

8. United Cities and Local Governments (2019). UCLG.

9. Wilson G.N. (2019). Indigenous Self-Determination in Northern Canada and Norway. The Institute for Research on Public Policy.

10. Barbarova, N.G. (2009). Problema realizatsii polozheniy Yevropeyskoy khartii mestnogo samoupravleniya i zakonodatel'stva Rossiyskoy Federatsii o mestnom samoupravlenii v sub”yektakh Rossiyskoy Federatsii (na primere Leningradskoy oblasti) [The problem of implementing the provisions of the European Charter of Local Self-Government and the legislation of the Russian Federation on local self-government in the constituent entities of the Russian Federation (on the example of the Leningrad Region)]. Izvestiya Rossiyskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo universiteta im. A.I. Gertsena. 2009.

11. Yevropeyska khartiya mistsevoho samovryaduvannya, 1985 [European Charter of Local Self-Government] (Rada Yevropy). Ofitsiynyy sayt Verkhovnoyi Rady Ukrayiny.

12. Liborakina, M.I. (2003). Zarubezhnyy opyt organi- zatsii mestnogo samoupravleniya [Foreign experience in organizing local government]. Politiya, 4 (31), 221-227.

13. Popko, V.V. (2017). Systema mistsevoho samovrya- duvannya v Korolivstvi Norvehiya [Local government system in the Kingdom of Norway]. Zhurnal yevropeys'koho iporivnyal'nohoprava, 1, 64-69.

14. Tkachuk, A. (2017). Reforma mistsevoho samovrya- duvannya (detsentralizatsiya) [Local government reform (decentralization)]. The Reforms Guide.

Размещено на allbest.Ru