Система банківського законодавства України: стан та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Навчально-науковий інститут права

Кафедра адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки

Курсова робота

Система банківського законодавства України: стан та перспективи розвитку

Ткаченко Тетяна Валеріївна

Науковий керівник:

д.ю.н. Рєзнік Олег Миколайович

Суми 2020

ЗМІСТ

ВСТУП

1. БАНКІВСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА РЕГУЛЯТОРНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1.1 Історія розвитку банківського законодавства

1.2 Основні банківські законодавчі акти

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

2.1 Створення, державна реєстрація, ліцензування діяльності та реорганізація банків

2.2 Порядок формування та повноваження Національного банку України

3. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Стабільне законодавство, що регулює діяльність банківської системи в Україні, - основа її сталого функціонування. В сучасних умовах вагомість законодавчого і нормативно-правового забезпечення визначається тим, що держава через застосування правових, бюджетних, монетарних та інших механізмів регулює якісні й кількісні аспекти процесу розвитку даної системи країни.

Здійснюючи регулювання і нагляд у сфері фінансово-кредитних відносин, держава має не лише визначати правила їх реалізації, а й прогнозувати їхні зміни та вплив на соціально-економічний розвиток України. Із урахуванням останнього, законодавчі й нормативні акти мають сприяти розвитку банківської системи, підвищувати її надійність, захищати фінансово-кредитні установи від надмірного втручання в їхню поточну діяльність адміністративних і контролюючих органів, а також розв'язувати різні проблеми в питаннях фінансово-кредитної взаємодії між різноманітними економічними суб'єктами. Належний рівень законодавчого регулювання правовідносин у сфері банківської справи є стимулюючим чинником розвитку та процвітання фінансового сектору, а відтак і реальної економіки держави. З огляду на це порушена проблематика має завжди перебувати у колі наукових інтересів вітчизняних і зарубіжних учених.

Дослідженню ефективності правового регулювання присвятили свої праці Ю. Ващенко, Д. Гетьманцев, Л. Єфимова, І. Заверуха, О. Качан, О. Костюченко, О. Орлюк, О. Олейник.

Проблеми ефективності законодавства в сфері державного управління проаналізовані у дослідженні М. Старшинського. Правовим аспектам європейської інтеґрації України присвячено статтю А. Шепеля.

Однак потребують подальших досліджень питання забезпечення ефективності та дієвості правового регулювання сфери банківських відносин у сучасних умовах

Мета роботи полягає в тому, щоб у процесі дослідження самостійно зібраного матеріалу та чинних законодавчих актів України розкрити суть, зміст та значення системи банківського законодавства України, проаналізувати стан та перспективи розвитку.

З урахуванням поставленої мети вирішуються наступні задачі:

- розглянути історію розвитку банківського законодавства;

- проаналізувати основні банківські законодавчі акти;

- визначити процедуру створення, державної реєстрації ліцензування діяльності та реорганізація банків;

- описати прядок формування та повноваження Національного банку України;

- розглянути сучасний стан та перспективи розвиту.

Об'єктом дослідження є банківська система нашої держави.

Предметом дослідження є система банківського законодавства України.

Методи, які було використано у роботі - аналіз, синтез, спостереження, порівняння, узагальнення, абстрагування, формалізація, індукція і дедукція, аналогія, правовий, та історичний методи.

При написанні роботи були використані різноманітні літературні джерела: нормативно-правові акти, спеціалізована та навчальна література, періодичні видання.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, з підрозділами, висновків та списку літератури.

1. БАНКІВСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА РЕГУЛЯТОРНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1.1 Історія розвитку банківського законодавства

Ще в період з 1880 до 1917 рр. акціонерні комерційні банки зайняли ключові позиції в економіці України, яка була частиною Російської імперії.

До 1917 р в Росії існувала триступенева банківська система: Державний банк (Держбанк); комерційні та ощадні банки; спеціальні кредитні інститути. На відміну від західних країн, третій рівень був не надто розвинений в зв'язку з відсутністю розвитку ринку капіталів і цінних паперів. Особливість банківська система дореволюційної Росії був її концентрація в деяких великі банки, але в цілому банки здійснювали операції, характерні для банків інші країни.

Банківська система України в той період була представлена ??Київської; Харківська, Одеські контори та Полтавське відділення Державного банк Російської імперії. У період з 1987 р по 1914 р в Росії практично не існував банкнотний оборот. Був оборот золотих сертифікатів, оскільки банкноти забезпечувалися золотим запасом більш, ніж на 100%.

Період 1917 - 1922 рр. був пов'язаний з отриманням державної незалежності для України. На національній банківській системі це позначилося запровадження власної валюти - гривні.

Однак уже з 1919 р починається період націоналізації недержавних кредитних інститутів. Нова економічна політика на початку 20-х рр. ХХ ст. сприяла деякому пожвавленню в банківській система.

До 1925 р, крім державного банку, в Україні функціонували акціонерні банки, кооперативні та комунальні банки, товариство сільськогосподарський і взаємний кредит. У 1929 р після схвалення статуту Держбанку СРСР всі республіканські і обласні контори банків були оголошені його філії.

В результаті реформи 1930 були ліквідовані всі недержавні банки і відповідно - комерційна основа кредитування. завершення реформ було закінчення спеціалізованих державних банків, а саме: банку фінансування капітального будівництва та електрогосподарства, банку фінансування соціалістичного землеробства, банку фінансування капітального будівництва кооперації, банку фінансування житлового будівництва.

У період Другої світової війни вводиться нормована реалізація товарів за картками за довоєнними цінами, на 100% збільшується податок на прибуток; створюється фонди Оборони і Радянська Армія, випускається військові позики.

Відповідно до Конституції СРСР управління грошовою системою відбувався уряд, а орган, виконують укази Уряд, була Держбанк, який мав свої філії в союзних республіках.

У 1987 - 1988 рр. була проведена чергова реформа кредитної системи СРСР; яка відбувалася в два етапи. Перший етап був пов'язаний зі створенням двоступенчатої банківської системи, яка складалася з Центрального банку і п'яти спеціалізований державні банки.

На базі установ Держбанку і Будбанку був створений Промстройбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку, на базі системи ощадні банки - Ощадний банк СРСР, а на базі банк для зовнішньої торгівлі - Зовнішекономбанк СРСР. Був задекларований перехід банків на самофінансування і удосконалення форм та методів кредитування.

За прийняттям Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР" (1988 р) були створені перші комерційні банки, а також страхові організації, питома вага яких в загальна система страхування протягом 1988 - 1989 рр. була вище 1%.

Надалі діяльність фінансових корпорацій регламентувало «Положення про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю» (1990 р).

В цей же час в СРСР дозволялося випускати акції підприємств і прийнято схвалення про створення спеціального управління цінними паперами в Держбанку СРСР, а пізніше Радою Міністрів СРСР було прийнято Положення «Про випуск підприємствами і організаціями цінних паперів», яке внесло хаос в ці процеси і практично порівняв акцію з кредитними квитками.

Зародження української банківської системи прирівнюється до моменту створення Національного банку України на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР. Це сталося згідно Указу Верховної Ради України від 20 Марта 1991 р "Про порядок введення в дію Закону України" Про банки і банківську діяльності".

З цього часу і почалися проблеми в організації банківської діяльності. Одна з таких істотних проблем полягає в тому, що, за словами А. Сугоняко, президента Асоціації українських банків, з отриманням Україною незалежності, всі фінансові ресурси залишилися в Москві і «наша банківська

система почала свою діяльність практично з нуля», що вплинуло на зниження інтенсивності розвитку банківської системи в період її становлення.

Цей Закон також передбачався незалежний статус Національний банку України (НБ) і його підзвітності Верховної Ради України, право здійснення контролю та нагляду від імені держави за банками другого рівня; звільнення держави від відповідальності за зобов'язання банків, а банки - за зобов'язання держави [13, с.179].

Ухвалення Закону «Про банки і банківську діяльність» було важливою подією в формуванні вітчизняної банківської системи, хоча не всі проблеми були охоплені і врегульовані ним. Наприклад, не було передбачено створення національної системи страхування банківських депозитів, що не були розроблені механізми страхування банківських активів, процедури реорганізації і ліквідації банків в разі банкрутства, що не був встановлений механізм взаємин НБУ з урядом з приводу участі центрального банку в формуванні державного бюджету. Все це з часом негативним чином позначилось на роботі новоствореної банківської системи.

Кількість зареєстрованих банків наприкінці 1991 р 77 становило, а на 1992 р протягом збільшилася на 56, досягнувши значення 133 установи.

Додатковий негативний фактор в процесі розвиток банківського сектора стала галопуюча інфляція, яка в 1993 р становила 10000%.

До причин цього зростання слід віднести необґрунтованість емісії грошей; енергозалежність економіки, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу; зниження темпів зростання і падіння виробництва, неконтрольоване зростання цін і т.п.

Через обмеження обігових коштів почалися масові неплатежі. Інфляція викликала в населення країни недовіру до банківської системи взагалі і до нових банкам зокрема.

Відсутність протягом деякого періоду власної грошової одиниці; введення в 1992 р купоно-карбованців, замість російського рубля, спочатку в формі відрізні купони, потім у формі окремих купюр, їх зміна. Все це викликало в населення невпевненість в завтрашньому дні і змусила сумніватися в професійності дій керівництва НБУ в стресовий період становлення держави.

Банки не дотримувався вимог НБА в частині оплати в повному обсязі статутного капіталу, що обмежувало їх активні операції і маневреність на ринку.

Призупиненню розвитку банківського сектора посприяло недовіра населення в цілому через соціальну напруженість в суспільстві і відсутність вираженого розвитку економічної системи.

Період з 1991 - 1993 рр. характеризувався сконцентрованістю 80% банківських операцій тільки в декількох банках, таких як банк "Україна", "Ощадбанк", "Промінвестбанк", "Укрсоцбанк".

Останні три банки були засновані на базі філій всесоюзних банків галузевої орієнтації в Україні. Ця обставина і пояснював довіру до них і значного концентрацію операцій, що проводяться через ці банки.

Протягом трьох перших років незалежності Президент, Уряд країни і керівництво НБА реалізовували заходи для зниження темпів інфляції (Скорочення витрат бюджету, обмеження деннежной емісії та інші), які почали давати ефект через деякий час після їх введення. Це виявилося несподіванка для керівництва комерційних банків в частині отримання зворотного реакції з приводу їх розрахунків і прогнозів розвитку ситуації і в економіці, і в країні в цілому, зокрема, оскільки не була врахована в довгостроковій перспективі стабілізація рівня цін через зниження темпів інфляції, що послужило стимулом для зростання власного виробництва [15, с.37].

Один з перших актів, в яких визначалися стратегічні основи антикризової політики та способи їх реалізації, були рішення Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України «Про невідкладні дії з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» від 20.10.2008 р.; введений Указом Президента України від 24.10.2008 р, та Закон України «Про першочергові дії запобігання негативні наслідки фінансової кризи і про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прийнятий Верховною Радою України 31.10.2008 р.

Зазначені документи стосувалися макроекономічної та регулятивної сфер і були спрямовані на гарантування економічної безпеки держави, мінімізації можливих збитків для економіки і фінансової системи України від фінансової кризи і охоплювали загальні, стратегічні напрями антикризової політики, першочергові дії з подоланням кризи, а також завдання відповідні органи державні управління (Кабінет Міністри Україна, НБ, Служба безпеку України, Генпрокуратура та ін.).

1.2 Основні банківські законодавчі акти

Досліджуючи нормативний склад банківського законодавства, доцільно виокремити такі основні групи норм:

1. Цивільно-правові норми, що регулюють відносини між банками та іншими фінансовими установами. Дані норми визначають правовий статус суб'єктів, які беруть участь у цивільному обороті; загальні правила здійснення угод; загальні правила про зобов'язання й договори; правила укладання та виконання окремих видів договорів.

2. Фінансово-правові норми, як основа банківського законодавства, реґламентують діяльність фінансових установ у емісійній справі, в сфері валютних операцій; визначають ряд аспектів діяльності Національного банку України як кредитного і розрахунково-касового органу; регулюють діяльність банків, пов'язану з розрахунковими операціями, готівковим обігом, частково кредитними операціями тощо.

3. Адміністративно-правові норми, що забезпечують управління банківською системою в цілому, визначають компетенцію суб'єктів, котрі здійснюють керівництво банківською системою; певні умови функціонування фінансових установ (наприклад, підстави і порядок реєстрації та ліцензування); регулюють здійснення контролю й нагляду за законністю діяльності нижчестоящих суб'єктів (порядок і умови відкликання ліцензій, порядок накладення адміністративних стягнень за порушення норм банківського законодавства). Отже, до системи банківського права належать не тільки норми, що закріплюють загальні положення банківського права, поняття й структуру банківської системи, правовий статус органів, які займаються банківською діяльністю, а й норми, що регулюють відносини, пов'язані з організацією розрахунків, операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування і правил валютних операцій.

До джерел банківського права України належать:

1. Конституція (Основний Закон) України.

2. Закони України: загальні закони; спеціальні закони;

3. Підзаконні нормативно-правові акти: Постанови Верховної Ради України; Укази Президента України; Декрети Кабінету Міністрів України; Постанови Кабінету Міністрів України; Постанови Правління Національного банку України.

4. Локальні акти кредитно-фінансових установ;

5. Міжнародні правові акти, звичаї і стандарти.

Основою банківського законодавства є Конституція України. Конституція ґарантує конституційні права та свободи, вдосконалює державний механізм, робить його ефективнішим. Вона має найвищу юридичну силу, закріплює основоположні принципи та норми правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Положення ч. 2 ст. 8 Конституції про те, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, ще раз підтверджує той факт, що Конституція є базою для розроблення та прийняття банківського законодавства держави. Всі законодавчі та нормативноправові акти необхідно приймати з урахуванням принципів та положень Основного Закону держави. Саме такі документи формують адекватну правову інфраструктуру в державі, в якій є верховенство закону. Конституція як Основний Закон держави, встановлюючи основні принципи організації банківської справи в Україні, закладає конституційні засади банківського права. Тобто, у конституційному праві закріплено загальні принципи і положення, що стосуються банківської діяльності держави [17, с.78].

Спеціальне законодавство спрямоване на врегулювання взаємовідносин між суб'єктами ринку банківських послуг. Тобто, воно реґламентує відносини, що виникають безпосередньо у сфері банківської діяльності. До нього належать Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про Національний банк України», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», Закон України «Про Фонд ґарантування вкладів фізичних осіб», Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та ін.

Серед міжнародних договорів варто особливо виділити Угоду про Міжнародний валютний фонд 1945 р.; Угоду про Міжнародний банк реконструкції та розвитку 1945 р.; Угоду про Міжнародну фінансову корпорацію 1956 р.; Женевські вексельні конвенції 1930 р.; Конвенцію ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви 1995 р. тощо. Розвиток міжнародного співробітництва в банківській сфері, інтернаціоналізація банківського бізнесу зумовлюють важливу роль у правовому регулюванні таких специфічних джерел банківського права, як міжнародні звичаї та міжнародні договори. Не останню роль у визначенні місця зазначених актів відіграє потреба стандартизації та уніфікації актів у сфері банківської діяльності. Особливе значення міжнародних актів серед правових джерел передбачено, насамперед, нормами Конституції України (ст. 9), відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада Україною, є частиною національного законодавства України [3, с.168].У сфері банківської діяльності визначають три групи міжнародних актів: правила здійснення окремих видів банківських операцій (Уніфіковані правила по інкасо, Уніфіковані правила й звичаї для документарних акредитивів, про електронний перевід коштів). Їх дія поширюється на всіх учасників автоматично без спеціальних посилань. Якщо сторони не хочуть їх застосовувати, це має бути відповідно відображено в договорі; дво- або багатосторонні чинні на території країн, що їх підписали, конвенції (Женевська конвенція про переказний і простий вексель, Конвенція про чеки); міжнародні банківські стандарти, котрі розробляє Міжнародна організація зі стандартизації (ISO), в яку на правах комітет-членів входять аналогічні національні організації. Стандарти - це сукупність технічних вимог щодо оформлення банківських документів, дотримання яких має правове значення, оскільки їх використовують у міжнародній банківській практиці (щодо підписів офіційних осіб, уповноважених підписувати банківські документи, переведення коштів за банківськими чеками)

Створення ефективного банківського законодавства є запорукою належного управління економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи України і формування правової держави.

Аналізуючи банківське законодавство України, можна виокремити низку особливостей. Так, банківське законодавство України є міжгалузевим, адже воно містить норми різних галузей права. Як було зазначено, найбільша частка належить нормам конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового права [7, с.268].

Водночас, багатогранність банківської діяльності дає підстави ввести до банківського законодавства ще й норми кримінального права (наприклад, кримінальна відповідальність за виготовлення, збут фальшивих грошей, цінних паперів та іноземної валюти або порушення правил про валютні операції), цивільно-процесуального права (наприклад, відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або порядок стягнення коштів за виконавчими документами з установ, підприємств та організацій) та інших галузей права.

Наявність значної кількості підзаконних нормативних актів та недостатня кількість законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності, є ще однією особливістю банківського законодавства України.

Для порівняння зазначимо, що у Великобританії, Німеччині, США, Франції налічується понад два десятки законів, які забезпечують нормативно-правове регулювання функціонування кредитних систем цих країн.

Таким чином, для вітчизняного банківського законодавства характерні такі негативні риси: багаторівневість правового регулювання банківської діяльності та наявність значної кількості підзаконних нормативних актів; відсутність єдиного кодифікованого акта з банківської діяльності; динамічність норм банківського права, постійне внесення змін і доповнень до нормативних актів; суперечність і складність багатьох нормативних актів, їхня неузгодженість із актами, що стосуються ринкового господарювання.

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

2.1 Створення, державна реєстрація, ліцензування діяльності та реорганізація банків

банківське законодавство

Учасниками банку можуть бути учасники цивільних відносин. Держава Україна може бути учасником банку в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий/майновий стан.

Вимоги щодо ділової репутації та фінансового/майнового стану засновників банку, власників істотної участі в банку та осіб, які набувають або збільшують істотну участь у банку, встановлюються Національним банком України.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, громадські об'єднання, політичні партії, релігійні та благодійні організації [4, с.583].

Інститути спільного інвестування можуть бути засновниками банку та власниками істотної участі у банку лише за умови, що такий інститут спільного інвестування є корпоративним інвестиційним фондом та більш як 75 відсотків акцій такого фонду і більш як 75 відсотків акцій (часток) компанії з управління активами такого фонду прямо та/або опосередковано належать одній особі або групі асоційованих осіб.

Банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку.

Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.

Слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.

Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження Національним банком України.

Банк подає документи для погодження змін до статуту банку, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу, виключно після повної сплати учасниками внесків до статутного капіталу.

Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються Національним банком України.

Національний банк України приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів.

Національний банк України в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів.

Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, проводиться відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей [1].

Уповноважена засновником особа подає документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, після погодження Національним банком України статуту цієї особи.

Особа, уповноважена засновником юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для погодження статуту цієї особи подає Національному банку України разом із заявою про погодження статуту такі документи:

1) протоколи зборів засновників та установчих зборів, договір про створення банку або рішення про створення державного банку;

2) статут банку;

3) копії документів, визначених Національним банком України, необхідних для ідентифікації самого засновника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у банку;

4) документи, визначені Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про:

ділову репутацію самого засновника, а для засновника - юридичної особи також і членів виконавчого органу та/або наглядової ради та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю в особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність;

фінансовий стан засновника - юридичної особи, а також про майновий стан засновника - фізичної особи;

наявність у засновника достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу, джерела походження таких коштів;

5) документи, що засвідчують повну сплату засновниками внесків до статутного капіталу;

6) відомості про структуру власності самої юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та засновника, що набуває істотної участі в ній, відповідно до вимог Національного банку України;

7) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про асоційованих осіб засновника - фізичної особи;

8) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про юридичних осіб, у яких засновник - фізична особа є керівником та/або контролером;

8-1) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про пов'язаних із банком осіб, що відповідають основним ознакам;

9) копію тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

10) висновок Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених законодавством України;

11) копію платіжного документа про внесення плати за погодження статуту банку, розмір якої встановлюється Національним банком України.

Банк може бути реорганізований за рішенням власників банку [9, с.28].

Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов'язання.

Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку.

У разі здійснення реорганізації банку за рішенням його власників шляхом перетворення план реорганізації банку не складається.

Національний банк України визначає перелік документів, які подаються для отримання дозволу на реорганізацію та затвердження плану реорганізації банку.

Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації та/або банк, який не припиняється як юридична особа у результаті приєднання до нього або виділу з нього, не будуть відповідати вимогам щодо економічних нормативів їх діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності.

2.2 Порядок формування та повноваження Національного банку України

Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та іншими законами України.

Місцезнаходження Ради Національного банку України (далі - Рада Національного банку), Правління Національного банку України (далі - Правління Національного банку) та центрального апарату Національного банку - місто Київ [10, с.17].

Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю.

Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку.

Відповідно до Конституції України основними завданнями Ради Національного банку є розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за проведенням грошово-кредитної політики.

Рада Національного банку здійснює нагляд за системою внутрішнього контролю Національного банку.

Рада Національного банку:

1) розробляє Основні засади грошово-кредитної політики на підставі пропозицій, наданих Правлінням Національного банку, публікує їх в офіційних виданнях та подає щорічно до 15 вересня до Верховної Ради України для інформування;

2) здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики;

3) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

4) затверджує щорічно до 15 листопада поточного року кошторис адміністративних витрат Національного банку на наступний рік;

6) приймає рішення про спрямування прибутку до розподілу на збільшення статутного капіталу Національного банку;

7) затверджує Регламент Ради Національного банку України, положення про Аудиторський комітет та інші робочі органи Ради Національного банку;

8) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку та ін.

У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням Національного банку рішень Ради Національного банку, які є обов'язковими Рада Національного банку має право звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій [5, с.215].

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Верховною Радою України та Президентом України. Верховна Рада України призначає чотирьох членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної постанови. Президент України призначає чотирьох членів Ради Національного банку шляхом видання відповідного указу. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Кандидатури осіб для призначення Верховною Радою України членами Ради Національного банку проходять обговорення на спеціальному відкритому засіданні профільного комітету Верховної Ради України, який вносить свої рекомендації Верховній Раді України.

Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який постійно проживає в Україні, має повну вищу освіту у галузі економіки, фінансів чи права або науковий ступінь у галузі економіки, фінансів чи права і при цьому має не менше 10 років досвіду роботи в органі законодавчої влади або на керівних посадах в інших органах державної влади та державних органах, які забезпечують проведення та реалізацію державної фінансової, економічної чи правової політики, або на керівних посадах у міжнародних фінансових організаціях, або на керівних посадах у банку, або наукової роботи за фінансовою, економічною чи правовою тематикою та має бездоганну ділову репутацію, зокрема не має судимості, не погашеної і не знятої в установленому законом порядку [16, с.215].

Особа не може бути членом Ради Національного банку, якщо вона має представницький мандат або є членом Кабінету Міністрів України, або обіймає чи обіймала посаду керівника органу державної влади (заступника керівника) та іншого державного органу (якщо не минув один рік з дня її звільнення з такої посади), або є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або є керівником (заступником керівника) підприємства, установи та організації, або є керівником політичної партії чи членом керівних органів політичної партії, є посадовою особою, яка перебуває у трудових відносинах або надає послуги відповідно до цивільно-правового договору юридичній особі, яка надає фінансові послуги і знаходиться під наглядом Національного банку, або є власником істотної участі в такій юридичній особі.

Для призначення членом Ради Національного банку кандидат на цю посаду подає відомості, що підтверджують відповідність його кандидатури вимогам, встановленим частинами третьою та четвертою цієї статті.

Строк повноважень членів Ради Національного банку - сім років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою. Одна й та сама особа не може бути призначена членом Ради Національного банку більше ніж на два строки поспіль.

Призначення на посади та звільнення з посад членів Ради Національного банку здійснюється таким чином, щоб було забезпечено можливість проведення засідання Ради Національного банку.

Член Ради Національного банку звільняється з посади у зв'язку із закінченням строку його повноважень або у разі:

1) подання письмової заяви про припинення повноважень за власним бажанням із зазначенням аргументів такого рішення;

2) визнання його судом недієздатним;

3) невідповідності діяльності члена Ради Національного банку вимогам закону або втрати бездоганної ділової репутації;

4) відсутності без поважних причин на двох засіданнях Ради Національного банку поспіль;

5) невиконання обов'язків члена Ради Національного банку (в тому числі за станом здоров'я) більше чотирьох місяців поспіль;

6) встановлення факту надання недостовірної інформації для призначення на посаду члена Ради Національного банку;

7) виникнення обставин, що виключають можливість особи бути членом Ради Національного банку [2].

У разі смерті, визнання в установленому порядку безвісно відсутньою чи оголошення в установленому порядку померлою особи, яка є членом Ради Національного банку, повноваження такого члена Ради Національного банку вважаються припиненими з дня його смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть, або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання особи безвісно відсутньою чи про оголошення особи померлою.

Президент України звільняє призначених ним членів Ради Національного банку шляхом видання відповідного указу, в якому мають бути зазначені підстави для звільнення.

Верховна Рада України звільняє призначених нею членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної постанови за поданням профільного комітету Верховної Ради України, в якій мають бути зазначені підстави для звільнення.

Повноваження Голови Національного банку як члена Ради Національного банку достроково припиняються у зв'язку з його відставкою або в разі звільнення його з посади з інших підстав.

Члени Ради Національного банку (крім Голови Національного банку) за виконання своїх функцій отримують винагороду за рахунок Національного банку. Розмір винагороди визначається відповідно до методики, затвердженої Радою Національного банку за поданням Правління Національного банку.

Інформація про розмір винагороди, отриманої кожним членом Ради Національного банку, підлягає опублікуванню у складі річної фінансової звітності Національного банку [12, с.307].

Членам Ради Національного банку оплачуються витрати, здійснені у зв'язку з виконанням ними своїх повноважень, відповідно до Регламенту Ради Національного банку України.

Матеріально-технічне та організаційне забезпечення роботи Ради Національного банку та її робочих органів здійснює Національний банк відповідно до кошторису адміністративних витрат.

Рада Національного банку діє відповідно до Регламенту Ради Національного банку України, що затверджується на її засіданні.

Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше десяти разів на рік.

Позачергові засідання Ради Національного банку скликаються Головою Ради Національного банку за його власною ініціативою або Радою Національного банку за наполяганням не менше однієї третини від загальної кількості її членів, а також за вимогою Голови Національного банку України. Члени Ради Національного банку сповіщаються про засідання не пізніш як за п'ять календарних днів до дня його проведення. Порядок підготовки позачергових засідань Ради Національного банку визначається її Регламентом.

3. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

На сьогоднішній день банківський сектор України перебуває у складному становищі. Програма реформ оздоровлення банківської системи, запропонована Національним банком України, призвела до суттєвого зменшення кількості банків та до радикальних змін у функціонуванні найбільш важливих системних банків.

Перед початком дослідження сучасного стану банківської системи України необхідно звернути увагу на її роль у функціонуванні економіки країни та важливість для ефективного економічного зростання. Варто нагадати, що банківська система є невід'ємною складовою фінансової системи та економіки країни в цілому. Через банківську систему діє механізм розподілу фінансових ресурсів та грошових коштів, відбувається їх мобілізація та залучення в економічний обіг. Не менш важливою функцією банківської системи є кредитування економіки та забезпечення фінансової стабільності [14, с.143].

Банківський сектор здійснює комплексний вплив на функціонування фінансової сфери шляхом нормалізації механізму розподілу фінансових ресурсів, забезпечення обігу грошової маси та економічної стабілізації.

Проте необхідно враховувати, що в кризових умовах економіка та банківська система можуть посилювати негативний взаємовплив;

- сучасний стан функціонування банківської системи України характеризується наявністю ряду негативних факторів, до яких відносяться:

- військово-політична нестабільність, загальноекономічна дестабілізація, зниження довіри населення до банківського сектору та продуктів, що пропонують його суб'єкти; діяльність НБУ у сфері регулювання банківської системи можна охарактеризувати за наступними напрямами: «оздоровлення» банківського сектору шляхом виводу з ринку недієздатних банків; реалізація політики інфляційного таргетування, основним завданням якої є забезпечення інфляційної стабільності та більш ефективної координації дій НБУ з відповідальними структурами; накладення санкцій на банки, які є дочірніми відділеннями російських державних банків;

- для вирішення актуальних проблем банківського сектору та нормалізації його функціонування необхідно застосувати систему заходів, спрямованих на загальноекономічну стабілізацію, повернення довіри до банківського сектору та підвищення ефективності діяльності НБУ у сфері контролю та регулювання банківської системи. Реалізація запропонованих заходів дозволить мінімізувати вплив негативних факторів у короткостроковій перспективі та створить умови для прискореного розвитку банківської системи України у майбутньому [8, с.69].

Негативний вплив політичних процесів на банківську систему відображається у загостренні економічних проблем, спричинених конфліктом на Сході України, та неузгодженістю між політикою та економікою. Прикладом таких протиріч може слугувати накладення 15 березня 2017 року фінансових санкцій НБУ на українські дочірні підприємства російських банків, які знаходяться у державній власності. Причиною санкцій стала інформація про те, що Сбербанк почав обслуговувати клієнтів із самопроголошених республік та за словами заступника Голови НБУ К. Рожкової «посилення негативних тенденцій у відносинах України і Росії і нагнітання ситуації».

Дане питання має двоїсте значення як для банківської системи, так і для України в цілому. З одного боку, економічна підтримка сепаратистів є неприйнятною у політичному плані; з іншого боку, різке зникнення російських банків у разі їх ліквідації може посилити дестабілізаційні процеси у банківській системі (частка активів даних банків складає 8,8 % від загальної суми).

Не менш суперечливим залишається той факт, що уряд РФ може продовжити контроль над дочірніми відділеннями банків через іноземні компанії та відповідальних осіб. Питання рефінансування банків, які знаходяться у кризовому стані, також залишається актуальним для нашої країни. Сутність даної проблеми полягає в тому, що ряд банків після отримання рефінансування від НБУ не змогли повернути боргу і збанкрутували. За статистичними відомостями, за 2015 рік всі неплатоспроможні банки винні НБУ 55 млрд. гривень, а за весь рік вони погасили тільки 1,1 млрд. гривень боргів.

Згідно із зазначеними даними можна зробити висновок, що поточний інструмент рефінансування, який використовувався НБУ у кризовий період, є малоефективним і створює підґрунтя для економічних зловживань. Девальвація національної грошової одиниці також суттєво вплинула на вітчизняну банківську систему. За 2014-2017 рр. гривня девальвувала по відношенню до долара США більше, ніж в 3 рази. Така різка девальвація призвела до зростання проблемної заборгованості клієнтів перед банками (обслуговування валютних іпотечних кредитів стало неможливим для більшості позичальників). Ще одним наслідком девальвації стало зростання валютних активів і зобов'язань та необхідність докапіталізації більшості банків. За оцінками, банківський сектор України ще необхідно докапіталізувати на 120 млрд. грн., і це за умови відсутності подальшої девальвації [11, с.327].

За таких умов особливої ваги набуває процес пошуку шляхів вдосконалення вітчизняного законодавства. Одним із варіантів розв'язання цієї проблеми є вивчення та впровадження в сучасну вітчизняну банківську практику кращих здобутків нормотворчої діяльності центральних банків зарубіжних країн.

Поруч із цим є реальна потреба адаптації, гармонізації й апроксимації чинних і майбутніх вітчизняних правових актів з основними положеннями та нормами законодавства Євросоюзу.

Отже, з метою забезпечення умов для зміни основних засад інтеґраційного розвитку вітчизняної банківської системи відповідно до світових стандартів доцільно реалізувати систему послідовних правових заходів, що охоплюють: проведення масштабних досліджень нормативно-правових актів НБУ щодо їх відповідності законодавству.

За результатами аналізу необхідно розробити механізм їх узгодження, уникаючи при цьому подвійних стандартів; систематизацію законодавчих та нормативних правових документів, що регулюють функціонування банківської сфери в єдиний кодифікований акт - Кодекс банківської діяльності (Банківський кодекс), який визначав би правове положення суб'єктів банківської системи держави, підстави створення і порядок діяльності комерційних банків, регулював розрахункові та кредитні відносини, а також регулював інші відносини у сфері банківської діяльності; надання правовій базі регулювання діяльності банків ознак стабільності та прогнозованості розвитку; розроблення норм банківського законодавства щодо забезпечення належного рівня корпоративного управління в банках України; вдосконалення законодавства щодо: організації банківського нагляду; застосування інструментів грошово-кредитної політики, захисту прав кредиторів; участі банків на фондовому ринку; а також розроблення правових положень діяльності філій іноземних банків в Україні.

Таким чином, на банківське законодавство покладено завдання адекватного вираження внутрішньої суті банківської системи, створення правових умов для підтримки її стабільності та водночас закладення механізмів гнучкого реагування на зміну ситуації. Виконанню цього складного завдання сприяють поступова гармонізація національного законодавства, насамперед зміна його відповідно до європейських стандартів.

ВИСНОВКИ

Перед початком дослідження сучасного стану банківської системи України необхідно звернути увагу на її роль у функціонуванні економіки країни та важливість для ефективного економічного зростання. Варто нагадати, що банківська система є невід'ємною складовою фінансової системи та економіки країни в цілому. Через банківську систему діє механізм розподілу фінансових ресурсів та грошових коштів, відбувається їх мобілізація та залучення в економічний обіг. Не менш важливою функцією банківської системи є кредитування економіки та забезпечення фінансової стабільності.

Для вітчизняного банківського законодавства характерні такі негативні риси: багаторівневість правового регулювання банківської діяльності та наявність значної кількості підзаконних нормативних актів; відсутність єдиного кодифікованого акта з банківської діяльності; динамічність норм банківського права, постійне внесення змін і доповнень до нормативних актів; суперечність і складність багатьох нормативних актів, їхня неузгодженість із актами, що стосуються ринкового господарювання.

Варто зазначити, що прийняття в останні роки спеціальних банківських законів стало помітним кроком уперед у здійсненні процесу адаптації та уніфікації українського законодавства до європейського.

Йдеться не лише про реформування, а й про створення нового законодавства України на нових для неї принципах і стандартах. Це - залучення й значного масиву правових норм ЄС, що мають пряму дію в країнах-членах Союзу, і конвенцій Ради Європи, котрі після приєднання до них України мають стати частиною її національного законодавства. Створення ефективного банківського законодавства є запорукою належного управління економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи України і формування правової держави. Аналізуючи банківське законодавство України, можна виокремити низку особливостей

Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та іншими законами України.

На сьогоднішній день банківський сектор України перебуває у складному становищі. Програма реформ оздоровлення банківської системи, запропонована Національним банком України, призвела до суттєвого зменшення кількості банків та до радикальних змін у функціонуванні найбільш важливих системних банків.

За результатами аналізу необхідно розробити механізм їх узгодження, уникаючи при цьому подвійних стандартів; систематизацію законодавчих та нормативних правових документів, що регулюють функціонування банківської сфери в єдиний кодифікований акт - Кодекс банківської діяльності (Банківський кодекс), який визначав би правове положення суб'єктів банківської системи держави, підстави створення і порядок діяльності комерційних банків, регулював розрахункові та кредитні відносини, а також регулював інші відносини у сфері банківської діяльності; надання правовій базі регулювання діяльності банків ознак стабільності та прогнозованості розвитку; розроблення норм банківського законодавства щодо забезпечення належного рівня корпоративного управління в банках України; вдосконалення законодавства щодо: організації банківського нагляду; застосування інструментів грошово-кредитної політики, захисту прав кредиторів; участі банків на фондовому ринку; а також розроблення правових положень діяльності філій іноземних банків в Україні.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон «Про банки і банківську діяльність» - докум. 2121-III, ред. від 28.11.2019, підстава - 263-IX // https://zakon.rada.gov.ua.

2. Закон «Про Національний банк України» - докум. 679-XIV, ред. від 19.10.2019, підстава - 122-IX//https://zakon.rada.gov.ua.

3. Аналіз банківської діяльності [Текст]: підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред. А. М. Герасимович. - К.: КНЕУ, 2005. -599 с.

4. Банківські операції [Текст]: підручник / ред. В. І. Міщенко. - К.: Знання, 2006. - 727 с.

5. Банківські операції: Підручник / М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна, [та ін.]; за ред. А.М. Мороз. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2008. - 608 с.

6. Єпіфанов А.О. Операції комерційних банків: Навч. посібник / А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. - Суми: Університетська книга, 2007. - 523 с.

7. Васюренко О.В. Банківські операції: навч. посібник / О.В. Васю-ренко. - 6-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 318 с.

8. Ващенко Ю.В. Банківське право. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 344 с.

9. Вовчак О.Д. Напрями стабілізації роботи банків в умовах кризових явищ / О.Д. Вовчак, О.М. Крамаренко // Фінансовий простір. - 2014. - №4(16). - С. 27-31.

10. Маслєнніков В.В. Зарубіжні банківські системи / В.В. Маслєнніков. - К.: Економіка, фінанси, право. - 2010. - №10. - С. 15-20.

11. Мацелик М.О., Мацелик Т.О., Пригоцький В.А. Фінансове право. Навчальний посібник. / За ред. В.К. Шкарупи. - К.: Знання, 2011. - 815 с.

12. Міщенко В.І. Банківські операції: підручник / В.І. Міщенко, Н.Г. Слав'янська, О.Г. Коренєва. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796 с.

13. Орлюк О.П. Банківське право. Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 392 с.

14. Основи банківської справи та управління кредитними ризиками: Навч. посіб. / О.В. Геєць, В.М. Домрачев, С. Л. Лондор. - К.: Видавництво Європ. Університету, 2004. - 237 с.

15. Парасій - Вергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц.- К.:КНЕУ, 2003.

16. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. Т. 15. - Суми: УАБС НБУ, 2006. - 336 с.

17. Тиркало Р.І. Банківські операції з цінними паперами. - Тернопіль: 2004. - 211 с.

Размещено на Allbest.ru

...