Юридична конструкція спортивних правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридична конструкція спортивних правовідносин

Метою статті є аналіз юридичної конструкції спортивних правовідносин. Задля її досягнення було сформульовано такі завдання: запропонувати дефініцію поняття спортивних правовідносин, окреслити їх ознаки; дослідити суб'єктний склад правовідносин залежно від виду спортивної діяльності; схарактеризувати об'єкт спортивних правовідносин; висвітлити особливості змісту спортивних правовідносин. Методологія. Основоположними стали системний і структурно-функціональний методи, використані для встановлення змісту досліджуваних категорій та правових явищ, формування понятійно-категоріального апарату; діалектичний та логіко-юридичний - для розроблення основоположних понять і наукових положень.

Також застосовано метод наукового пізнання досліджуваних явищ, їх зв'язків і зіставлення з іншими категоріями (зокрема, відносини у сфері фізичної культури), методи моделювання та прогнозування - для окреслення перспективних напрямів розвитку спортивних правовідносин, удосконалення їх законодавчого забезпечення тощо. Наукова новизна полягає в з'ясуванні поняття та змісту спортивних правовідносин, їхніх ознак і видів. Також визначено структурні елементи спортивних правовідносин. Акцентовано, що права й обов'язки суб'єктів спортивних правовідносин встановлюють залежно від виду спорту та правової урегульованості національними та міжнародними нормативними актами, зокрема «м'яким правом» спортивних міжнародних організацій. Висновки. Спортивними правовідносинами слід вважати вольові, урегульовані нормами спортивного права суспільні відносини, що виникають між різноманітними суб'єктами цього права в процесі організації та безпосереднього проведення фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, здійснення цілеспрямованих фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів змагального характеру та знаходяться під охороною держави, а також спеціалізованих недержавних спортивних організацій. Залежно від виду спортивних правовідносин (колективні, індивідуальні, матеріальні, процесуальні, регулятивні, охоронні, приватні, публічні, адміністративні, трудові, довгострокові, короткострокові тощо) їх суб'єктами можуть бути: фізичні особи (з необмеженими й обмеженими можливостями, а також фізичні особи, що є професійними спортсменами, спортсменами-аматорами, які тимчасово реалізують приватні інтереси в галузі фізичної культури та спорту) та юридичні особи (суб'єкти публічної адміністрації, інші юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права).

Спортивне право є предметною дисципліною та галуззю, що набуває дедалі важливішого значення для управління спортом протягом останніх двох десятиліть, переважно завдяки зростанню рівня комерціалізації та професіоналізації спортивної індустрії (Terri, Slack, & Parent, 2012).

В умовах сьогодення глобальні спортивні організації досі залишаються головним фактором регулювання спорту. Комерціалізація спорту, передусім у другій половині ХХ ст., необхідність запобігання насильству, дискримінації та допінгу в спорті зумовили виникнення соціальних відносин спортивного спрямування. Підвищення інтересу держави до регулювання соціальних відносин у сфері спорту полягало в розробленні спеціального законодавства про спорт, включення аспектів останнього в конституційні положення, а також прийняття відповідних правових норм міжнародного права через міжнародні конвенції (Galantic, 2016). Саме у зв'язку із цим Україна проголосила в ч. 3 ст. 49 Конституції, що держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту.

Попри зазначене, проблематика спортивного права на теренах Української держави знаходиться на етапі формування. Частково наукові пошуки спортивної сфери правового регулювання здійснювали вітчизняні вчені (Aparov, 2017; Bilohur, 2018; Kaminska, & Paliukh, 2018; Kantaieva, & Batishcheva, 2011; Morhunov, 2014; Romanyshyn, 2018; Tikhonova, 2017; Shevchuk). Водночас окреслена царина наукових інтересів для представників інших держав не є новою, її досліджують здебільшого з позиції міжнародного та професійного спорту.

Зважаючи на українські реалії, слід констатувати, що недостатньо дослідженими є власне поняття спортивних правовідносин, суб'єкти цих правовідносин, їхні права й обов'язки, відповідні об'єкти.

Мета і завдання дослідження

Метою статті є аналіз юридичної конструкції спортивних правовідносин, задля досягнення якої виокремлено такі завдання:

- запропонувати дефініцію поняття спортивних правовідносин та окреслити їхні ознаки;

- дослідити суб'єктний склад правовідносин залежно від виду спортивної діяльності;

- схарактеризувати об'єкт спортивних правовідносин;

- висвітлити особливості змісту спортивних правовідносин.

Виклад основного матеріалу

Вступаючи в різноманітні правовідносини та потрапляючи в різні правові ситуації, особи реалізовують свої права й обов'язки відповідно до передбачених та відпрацьованих типових схем, що прийнято називати юридичними конструкціями. Автори підручника із загальної теорії права М. І. Козюбра, Ю. І. Матвєєва, С. П. Погребняк, О. В. Цельєв зазначають, що нагалодженість і практична відпрацьованість юридичної конструкції є показником досконалості нормативного регулювання. Юридична конструкція окреслює складну ієрархічну будову суспільних відносин, урегульованих правом. Саме до елементів такої конструкції варто віднести суб'єктів, об'єктів, зміст, юридичні факти, відповідальність за порушення норм права та механізм реалізації відповідного нормативного акта (Koziubra, Pohrebniak, Tseliev, & Matvieieva, 2016).

Дослідження будь-якої юридичної конструкції варто розпочинати з аналізу понятійно- категоріального апарату та його ознак. На думку білоруського вченого О. Данилевича, спортивні правовідносини є суспільними правовідносинами, урегульованими нормами спортивного права (Danilevich, 2010).

Схоже визначення спортивних правовідносин запропонував С. В. Алексєєв. Науковець зазначив, що спортивні правовідносини слід розглядати як вольові, урегульовані нормами спортивного права суспільні відносини, що знаходяться під охороною держави, а також спеціалізованих недержавних керівних спортивних організацій (Alekseev, 2013).

Деталізованіше поняття спортивних правовідносин визначає вітчизняний учений А. М. Апаров. На його думку, вони є предметом регулювання норм спортивного права і спортивного законодавства, виникають між різноманітними суб'єктами (спортсменами, споживачами спортивно-видовищних заходів (глядачами, уболівальниками), організаторами спортивних заходів, державними органами та муніципальними установами тощо) у процесі організації та безпосереднього проведення фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, цілеспрямованих фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів.

Це такі специфічні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією фізкультурно- оздоровчої та спортивної діяльності, розвиваються згідно з нормами спортивного права й законодавства в цій сфері. Сфера фізичної культури і спорту, у межах якої розгортаються спортивні відносини, пов'язані з організацією та здійсненням фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності, охоплює досить широке коло складових, зокрема: фізичне виховання різних груп населення, масовий спорт, фізкультурно-спортивну реабілітацію, дитячо-юнацький спорт, спорт вищих досягнень, професійний спорт, олімпійський спорт тощо (Aparov, 2017).

Спорт є діяльністю (як фізичною, так і інтелектуальною), що ґрунтується на лідерстві та змагальності, а не лише на фізичному розвитку.

Інше визначення спортивних правовідносин пропонує А. В. Сердюков, стверджуючи, що спортивні відносини орієнтовані на змагальну діяльність і (або) підготовку до неї (Serdiukov, 2010).

Поділяє такий погляд С. А. Юрлов, зазначаючи, що в словосполученнях щодо змагальної діяльності та підготовки до неї необхідно ставити сполучник «і», оскільки без змагань не може бути спорту. Ці два елементи не віддільні один від одного, адже змагання є реалізацією тренувальної діяльності. Автор також стверджує, що спортивними відносинами слід вважати суспільні відносини, урегульовані нормами спортивного права, що виникають з приводу здійснення тренувального процесу (діяльності) (підготовки до змагань) й участі в змаганнях (змагальної діяльності), а також інші (супутні) відносини, що випливають з останніх (Yurlov, 2014).

Слушною є позиція О. А. Шевченко, яка пропонує розглядати спортивні відносини у вузькому і широкому значеннях. У широкому значенні - це всі відносини, що складаються у сфері спорту. У вузькому - ті відносини, які виникають і наявні під час здійснення спортсменами (спортивними клубами) спортивно-змагальної діяльності, спрямованої на досягнення спортивних результатів, тобто безпосередньо спортивні відносини (Shevchenko, 2012).

З огляду на зазначене, варто акцентувати увагу, що правовим відносинам в аналізованій сфері притаманні такі специфічні ознаки:

- особливий суб'єктний склад (спортсмени, тренери, фізкультурно-спортивні об'єднання - спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, студентські спортивні клуби);

- норми, що регулюють ці правовідносини, є комплексними. Зокрема, до них належать норми декількох галузей права (цивільного, трудового, адміністративного, цивільного та господарського процесів тощо);

- чітка часова визначеність і динамічність. Спорт, порівняно з іншими сферами суспільного життя, має фіксовані часові межі. Наприклад, у циклічних видах спорту всі правові відносини підлаштовані під принцип чотирирічного циклу, тобто тренувального періоду від однієї Олімпіади до іншої. Таким чином, виникають особливі трудові відносини - між спортсменами, тренерами й іншими фахівцями; цивільні - між спортсменами та страховими компаніями;

наявність особливих засобів захисту прав спортсменів та інших суб'єктів фізичної культури, специфічні заходи відповідальності за порушення спортивного законодавства і внутрішніх нормативних документів спортивних федерацій. Наприклад, засобом захисту спортсмена чи іншого суб'єкта спортивних відносин буде насамперед.

- подання протесту на рішення суддівської колегії, мандатної комісії, усунення наявних розбіжностей або суперечок у внутрішніх (юрисдикційних) органах спортивної федерації або спортивному арбітражному суді (Уиг^, 2014).

- наявність спеціальних об'єктів, до яких, на думку С. В. Алексєєва, слід віднести фізичну культуру і фізичне виховання, масовий, професійний та аматорський спорт, імідж спортивної організації, авторитет людини (видатні постаті у сфері спорту тощо), спортивну промисловість, фізкультурно- оздоровчі, спортивні та спортивно-технічні споруди й інші об'єкти спорту;

- наявність державної спортивної політики, що передбачає безпосередню або опосередковану участь держави в цих правовідносинах;

- тісний зв'язок спортивних правовідносин з вимогами спортивної етики (соціальними нормами і правилами спортивної етики, а також заходами етичної та соціальної відповідальності) (Alekseev, 2013).

Варто також дослідити класифікацію елементів складу правовідносин, оскільки залежно від їх виду між суб'єктами правових відносин може виникати як горизонтальне (без будь-якого підпорядкування з боку учасників спортивної діяльності), так і вертикальне (між державою або уповноваженою особою та учасниками спортивного процесу) правове регулювання.

Поділяючи наукову позицію О. Данилевича, слід зазначити, що на підставі критерію походження регуляторів відносин можна виокремити:

1) правовідносини в межах аматорського спорту як реалізації права на заняття фізичною культурою і спортом, встановленого законом;

2) цивільні, трудові й адміністративні правовідносини у професійному спорті;

3) спортивні квазіправовідносини, тобто відносини, урегульовані актами олімпійських комітетів, спортивних федерацій та інших недержавних суб'єктів спортивних правовідносин, що не належать до нормативних правових актів, тобто «м'яке право» рат^ю^ 2010).

За структурою зв'язку об'єктів (ступенем індивідуалізації) спортивні правовідносини можна поділити на:

1) абсолютні (у яких визначено всіх учасників правовідносин);

2) відносні (індивідуалізовано лише одну сторону - уповноважених, наприклад, громадянин, який реалізує право на заняття спортом).

З огляду на комплексний характер спортивного права, правовідносини можна поділити на:

1) матеріальні - ті, що виникають задля реалізації особою права на спорт;

2) процесуальні правовідносини, що виникають унаслідок реалізації суб'єктом спортивних матеріальних правовідносин своєї правомочності на захист - звернення із заявою до відповідного дисциплінарного комітету чи арбітражного суду.

За характером регулятивних норм можна виокремити такі спортивні правовідносини:

1) приватні (наприклад, квазіправовідносини, хоча вони мають важливе суспільне значення);

2) публічні (наприклад, між різними державними органами, пов'язаними зі сферою спорту).

Серед спортивних правовідносин варто визначити ще й такі:

- залежно від функціонального призначення:

1) регулятивні (дозволяють або прямо прописують, як діяти. Наприклад, правила поведінки в спортзалі);

2) охоронні (забороняють робити те, унаслідок чого може статися правопорушення. Наприклад, заборона вживати допінгові речовини);

- за часом дії:

1) довгострокові (заняття у спортзалі або підготовка до тренувань);

2) короткострокові (Олімпійські ігри, змагання тощо);

- за кількістю суб'єктів;

- індивідуальні (коли особа самостійно або з тренером займається в спортзалі);

- колективні (групові заняття та підготовка до змагань команди).

Суб'єктами правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи з відповідною пра- восуб'єктністю, а також держава. Їхню діяльність урегульовано нормами спортивного законодавства. Ґрунтовним видається погляд О. А. Моргунова, який зауважує, що зазначені суб'єкти можна поділити на види та підвиди:

1) фізичні особи з необмеженими можливостями;

2) фізичні особи з обмеженими можливостями.

У цих категоріях виокремлюють такі підвиди:

- фізичні особи, що є професійними спортсменами;

- фізичні особи, що є спортсменами- аматорами;

- фізичні особи, які тимчасово реалізують приватні інтереси в галузі фізичної культури та спорту.

Юридичних осіб автор класифікує на такі види:

- суб'єкти публічної адміністрації;

- інші юридичні особи публічного права;

- юридичні особи приватного права (Morhunov, 2014).

Дослідниця М. А. Тіхонова вважає, що до першої групи належить, наприклад, Міністерство молоді та спорту України, діяльність якого поширюється на всю територію держави; на місцях управління фізичною культурою і спортом здійснюють спеціалізовані відділи в органах місцевих адміністрацій (Tikhonova, 2017).

До другої групи варто віднести центри олімпійської, параолімпійської підготовки, неприбуткові союзи залежно від виду спорту, освітні заклади та наукові організації у сфері спорту, спортивний арбітражний суд, міжнародні спортивні організації тощо.

До третьої належать комерційні проекти, що створені у формі акціонерного товариства.

Суб'єктів спортивних правовідносин слід також класифікувати за приналежністю громадян та іноземців до держави, оскільки у сфері професійного спорту поширеним явищем є перехід спортсмена в команду іншої країни (наприклад, футбол, баскетбол, Олімпійські ігри, коли особа виступає за іншу державу, тощо).

Дискусійною, на наше переконання, є думка деяких авторів (наприклад, С. В. Алєксєєва, А. П. Апарова), згідно з якою суб'єктами спортивних правовідносин можна вважати вболівальників. Оскільки процес уболівання за команду чи спортсмена не може бути спортивною діяльністю, а є лише виявом внутрішнього ставлення особи до спортивного процесу, який він споглядає.

Іншим елементом спортивних правовідносин є об'єкт, тобто те, з приводу чого вони виникають. Залежно від характеру та видів спортивних правовідносин, С. В. Алєксєєв виокремлює такі об'єкти:

1) матеріальні блага, які беруть участь у фізкультурно-спортивному обігу, зокрема фізкультурно-оздоровчі та спортивні товари (послуги), споруди й інші об'єкти спорту, спортивні призи і нагороди;

2) нематеріальні блага, пов'язані з фізичною культурою та спортом, наприклад, ділова репутація спортсмена або спортивної команди, клубу, зображення спортсмена, фірмове найменування спортивної організації, товарні знаки і знаки обслуговування (спортивна символіка), телевізійні права на спортивні заходи тощо;

3) дії суб'єктів спортивного права в різних сферах, а також фізкультурно-спортивні роботи і послуги, їх результати. Об'єктами спортивних правовідносин є дії як фізичні, так і юридичні;

4) продукти інтелектуальної діяльності, що належать до сфери фізичної культури і спорту, зокрема виключні права на них. Це можуть бути твори виконавчої творчості в спорті, нові технології, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції;

5) спортивна інформація, наприклад, статистичні дані про зміни параметрів, що відображають результативність виступів спортсменів на змаганнях, статистика травм і випадків професійних захворювань серед спортсменів, буклети;

6) спортивна промисловість, що є сукупністю промислових підприємств, які здійснюють виробництво продукції фізкультурно-спортивного призначення (Alekseev, 2013).

На противагу поглядам цього науковця, С. А. Юрлов й А. П. Апаров обстоюють доцільність виокремлення лише двох видів об'єктів спортивних правовідносин, а саме: нематеріальне благо (ділова репутація спортсмена чи клубу, спортивно-видовищні блага) та діяльність суб'єктів спорту (участь у змаганнях, тренуваннях, виконання умов трудового договору) (Aparov, 2017; Yurlov, 2014).

Запропонована дослідниками класифікація звужує перелік об'єктів спортивного права.

Ще одним структурним елементом спортивних правовідносин є їхній зміст, тобто сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів спортивної сфери. Із цього приводу влучно зауважує А. П. Апаров, що такі права й обов'язки визначають залежно від виду спорту (професійного чи індивідуального тренування) та правової врегульованості національними і міжнародними нормативними актами, зокрема «м'яким правом» (Aparov, 2017).

Також варто акцентувати увагу й на моменті виникнення, зміни чи припинення спортивних правовідносин - юридичному факті. Він може виникати на підставі норми закону або іншого нормативно-правового акта (реалізація державної спортивної політики), адміністративного акта (державна акредитація спортивних клубів) і договорів (надання спортивних послуг або підписання трудового договору між спортсменом та спортивним агентом).

На відміну від зазначеного (а це є фактами дії), юридичними фактами у сфері спортивних правовідносин можуть бути й ситуації, що не залежать від волі особи. До таких варто віднести зміну погодних умов і дискваліфікацію команди за різних обставин.

Висновки

За результатами здійсненого аналізу можемо дійти висновку, що:

- спортивними правовідносинами варто вважати вольові, урегульовані нормами спортивного права суспільні відносини, що виникають між суб'єктами цього права у процесі організації та безпосереднього проведення фізкультурно- оздоровчої та спортивної діяльності, здійснення цілеспрямованих фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів змагального характеру та знаходяться під охороною держави, а також спеціалізованих недержавних спортивних організацій.

Цим правовідносинам притаманна низка специфічних ознак: наявність особливого

суб'єктного складу; комплексність норм, що регулюють спортивні правовідносини; чітка часова визначеність і динамічність; наявність особливих засобів захисту прав суб'єктів спортивної сфери та специфічні заходи відповідальності за порушення відповідного законодавства; спеціальні об'єкти; сформована державна спортивна політика, що передбачає безпосередню або опосередковану участь держави в цих правовідносинах; тісний зв'язок спортивних правовідносин з вимогами спортивної етики;

- залежно від виду спортивних правовідносин (колективні, індивідуальні, матеріальні, процесуальні, регулятивні, охоронні, приватні, публічні, адміністративні, трудові, довгострокові, короткострокові тощо) їх суб'єктів варто поділити на

такі види: фізичні особи (з необмеженими й обмеженими можливостями, серед яких виокремлюють фізичних осіб, що є професійними спортсменами, спортсменами-аматорами, які тимчасово реалізують приватні інтереси в галузі фізичної культури та спорту) і юридичні особи (суб'єкти публічної адміністрації, інші юридичні особи публічного права, юридичні особи приватного права). Дискусійним лишається питання щодо приналежності вболівальників до суб'єктів спортивних правовідносин;

узагальнено, що об'єктами спортивних правовідносин слід вважати матеріальні та нематермальні

блага, дії суб'єктів спортивного права в різних сферах фізкультурно-спортивної роботи і послуг, продукти інтелектуальної діяльності, що належать до сфери фізичної культури і спорту, спортивну інформацію та промисловість;

- висвітлено особливості змісту спортивних правовідносин, які полягають у тому, що права й обов'язки їх суб'єктів встановлюють залежно від виду спорту та правової урегульованості націо-нальними та міжнародними нормативними акта¬ми, зокрема «м'яким правом» спортивних міжна-родних організацій.

Література

юридичний право спортивний

1.lekseev, S.V. (2013). Pravovye osnovy professionalnoi deiatelnosti v sporte [Legal basis of professional activity in sports]. Moscow. Retrieved from librisum.com/profsport/ alfiz06.htm [in Russian].

2.Aparov, A.M. (2017). Kontseptsiia sportyvnoho prava: ohliad kliuchovykh aspektiv [Concept of sports law: a review of key aspects]. Visnyk Odeskoho natsionalnoho universytetu imeni I. I. Mechnykova, Bulletin of the Odessa National University named after I. Mechnikov, 1(30), vol. 22, 6-19. Retrieved from http://heraldlaw.onu.edu.ua/article/ view/126479/121461. doi: https://doi.org/10.18524/2304-1587.2017.1(30).126479 [in Ukrainian].

3.Bilohur, V.E. (2018). Concept of sports management and activity in the context of educational paradigm. Humanitarnyi visnyk Zaporizkoi derzhavnoi inzhenernoi akademii, Humanitarian Bulletin Zaporizhzhya State Engineering Academy, 74, 95-109. Retrieved from http://vestnikzgia.com.ua/article/view/149658/150305.

4.doi: https://doi.org/10.30839/2072-7941.2018.149658.

5.Danilevich, A.S. (2010). Poniatie sportivnogo pravootnosheniia [The concept of sports relationship]. Vestnik Vysshego Hoziaistvennogo Suda Respubliki Belarus, Bulletin of the Supreme Economic Court of the Republic of Belarus, 7, 139-141 [in Russian].

6.Galantic, M. (2016). Sports Law: Some Introductory Considerations. Annals of Applied Sport Science, 3(4), 51-59. doi: http://dx.doi.org/10.18869/acadpub.aassjournal.4.3.

7.Kaminska, N.V., & Paliukh, A.Ya. (2018). Mizhnarodno-pravovi standarty u sferi fizychnoi kultury ta sportu i yikh implementatsiia u natsionalne zakonodavstvo Ukrainy [International legal standards in the field of physical culture and sports and their implementation in the national legislation of Ukraine]. Pravo.ua, 3, 10-13 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru