Юрисдикційні та неюрисдикційні провадження в адміністративному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

«Юрисдикційні та неюрисдикційні провадження в адміністративному процесі»

Шпак М.О., курсант 2-го курсу, факультету №2, Одеського державного університету внутрішніх справ м. Одеса, Україна

Рудой К. М., науковий керівник, професор кафедри адміністративного права та адміністративного процесу, кандидат юридичних наук, доцент м. Одеса, Україна



Анотація

Розвиток підзаконної нормотворчості, з одного боку, дозволяє оперативно вирішити питання унормування наявних конфліктних ситуацій у сфері державного управління, а з іншого, призводить до виникнення численних колізій, неузгодженості, а інколи й суперечностей між підзаконними актами й нормами актів вищої юридичної сили, найперше законів. Існує також теоретична проблема, пов'язана з виявленням праворозуміння та наукового обґрунтування юрисдикційного та неюрисдикційного проваджень. Її наявність визначається надмірною увагою сучасних учених до іншої - юрисдикційної - діяльності, у процесі якої вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених чи оспорюваних інтересів.

Порушене питання потребує насамперед теоретичного обґрунтування поняття адміністративного юрисдикційного та неюрисдикційного проваджень. З'ясування його сутності та змісту, які мають відображатися у відповідному понятті, зумовлено існуванням у практиці державного управління проблеми, пов'язаної з комплексом питань, що стосуються адміністративного процесу.

Враховуючи відмінність юрисдикційної і неюрисдикційної діяльності, а також виокремлені ознаки адміністративного провадження, можна сформулювати поняття адміністративного неюрисдикційного провадження. Це - процесуальна форма здійснення однорідних організаційно-розпорядчих процедурно-процесуальних дій, які не стосуються правового захисту чи вирішення спору про право, спрямовані на прийняття юридично-владного рішення і вчиняються у зв'язку з вирішенням індивідуальної адміністративної справи.

На підставі визначеного поняття можна здійснити подальший науковий пошук з виокремлення видів адміністративних неюрисдикційних проваджень, яких, враховуючи різноплановість управлінської діяльності, може бути значна кількість. Надалі доцільно звернути увагу на проблему уніфікації процесуальних дій та актів, що приймаються у процесі здійснення різних видів адміністративних неюрисдикційних проваджень.



Виклад основного матеріалу

У загальній теорії права визначається поняття юридичного процесу - це урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів, що виражається в системі їхніх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального й індивідуального характеру. Одним із видів юридичного процесу, поряд з кримінальним процесом, цивільним, господарським та іншими, є адміністративний.

Н.Г. Саліщева розмежовує поняття "адміністративний процес" та "адміністративне провадження", визначаючи адміністративний процес як вужче поняття порівняно з провадженням, а його зміст прирівнює до понять "цивільний процес" і "кримінальний процес".

На сьогодні існує декілька підходів до розуміння змісту адміністративного процесу.

Перший підхід розглядає адміністративний процес в широкому і вузькому розумінні.

У вузькому розумінні адміністративний процес сприймається як порядок суто юрисдикційної діяльності, яка має, так би мовити, «негативний характер». Тобто під адміністративним процесом розуміється лише врегульований нормами адміністративного права порядок розв'язання публічно-правових спорів у сфері публічного управляння.

Широкий підхід - пов'язаний із розумінням адміністративного процесу як порядку діяльності органів публічного управління щодо прийняття нормативних актів та застосування правових норм у сфері публічного управляння, а також порядку діяльності адміністративних судів. Таким чином, за названого підходу адміністративний процес опосередковує не тільки юрисдикційну - «негативну» - діяльність, а й «позитивну» - повсякденну діяльність органів публічного управління щодо вирішення різноманітних питань у правовій формі (видача ліцензій, реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності тощо), а також і здійснення правосуддя адміністративними судами.[1, c. 13-14]

Другий підхід, розглядає адміністративний процес у трьох концепціях: юрисдикційної, судової та управлінської.

В рамках юрисдикційної концепції адміністративний процес розглядається, як регламентована законом діяльність з вирішення суперечок між сторонами адміністративних правовідносин, що не знаходяться між собою у відносинах службового підпорядкування, а також діяльність щодо застосування заходів адміністративного примусу.

Юрисдикційне уявлення про зміст адміністративного процесу має такі особливості :

адміністративний процес є діяльністю із застосування заходів адміністративного примусу. Насправді ж конфліктні ситуації виникають і у ході управлінських справ;

адміністративним процесом охоплюється виключно неслужбова сфера адміністративних відносин, у дійсності службові і позаслужбові конфлікти та порядок їх вирішення можуть бути однаковими як за своїм характером, та за змістом;

юридичний процес існує лише там, де наявний конфлікт із приводу права. Однак в українській юриспруденції дедалі більшого розвитку зазнає тенденція виділення таких видів юридичного примусу як законодавчий, бюджетний, господарський тощо, яким властиві ознаки, що підтверджують їх управлінську природу.

Судова концепція адміністративного процесу ґрунтувалася на твердженні, що будь-яка процесуальна діяльність є винятковою прерогативою органів судової влади. Так само, як і послідовники юрисдикційної концепції, своє уявлення про адміністративний процес вони будують на основі аналогії з двома «традиційними» видами юридичного процесу: кримінальним та цивільним. Проте, якщо перші таку аналогію вбачають у «конфліктному» характері юридичних справ, що підлягають процесуальному вирішенню, то другі виходять з ідеї їх обов'язкової судової підвідомчості.

Управлінська концепція адміністративного процесу полягає в тому, що адміністративний процес не повинен і не може обмежуватись роллю організаційно-правового «регулятора» юридичних конфліктів. Особлива процесуальна форма є притаманною усій правозастосовчій діяльності органів публічної влади, а не лише її окремим аспектам, які безпосередньо пов'язані із застосуванням заходів примусу. Таким чином, межі функціонування адміністративного процесу, окрім власне юрисдикційної сфери, поширюються на все розмаїття управлінських справ. Адміністративний процес, виходячи з даної концепції, це діяльність суб'єктів державно-владних повноважень з приводу реалізації ними законодавчо встановленого порядку застосування кореспондуючих матеріальних норм права.

Відповідно до третього підходу, поняття адміністративної процедури пов'язане з науковою дискусією про розуміння поняття адміністративного процесу, які й до сьогодні дослідники продовжують «підганяти» під штучно виготовлену модель, під якийсь ідеальний зразок розуміння адміністративного процесу у «вузькому» та «широкому» значенні виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління, а всі дослідження зосереджуються навколо класифікації та визначення місця адміністративних проваджень в адміністративному процесі та їх типологічних груп.[2, c. 63-66]

Особливостями адміністративного процесу є:

- адміністративний процес, як і інші різновиди юридичного процесу, має на меті виявлення та реалізацію матеріальних відносин;

- є стадійним: процесуальні дії здійснюються у певній послідовності, при цьому жодна наступна дія не може розпочатися раніше, ніж завершиться попередня;

- стосується вирішення певної юридичної справи;

- адміністративному процесу властиві аналогічні іншим галузевим формам процесуального права закономірності, які пов'язують його з матеріально-правовою сферою;

- регулюється процесуально-процедурними нормами;

- усі процесуальні механізми, властиві адміністративному процесу, є внутрішніми, спеціальними механізмами правової системи;

- процесуальні дії оформлюються конкретними індивідуальними юридично значимими актами;

- регламентується процесуальними строковими рамками.[3, c. 62-63]

Серед названих ознак стадійність має першочергове значення. Вона притаманна не лише процесу, а й провадженню. У зв'язку з цим виникає питання про розмежування категорій «процес» і «провадження».

До структури адміністративного процесу якого відносять: юрисдикційні та неюрисдикційні провадження, а окремі вчені ще й визначають поняття адміністративної процедури, під яким розуміють встановлені законодавством правила, порядок і умови (зразок) вчинення процесуальних дій щодо розгляду, розв'язання і вирішення конкретної адміністративної справи в публічній сфері.

Адміністративне провадження, на думку Н.Г. Саліщевої, охоплює всі сторони діяльності державного апарату, починаючи від підготовки і видання актів управління і закінчуючи матеріально-технічними діями. Воно охоплює широке коло суспільних відносин у сфері державного управління і за своїм змістом може бути поділене на три види:

провадження, пов'язане із здійсненням завдань внутрішньої організації апарату управління;

провадження, що опосередковує взаємовідносини даного державного органу з іншими державними органами, установами, підприємствами, які не входять в його систему;

провадження у справах, пов'язаних з відносинами між громадянами чи громадськими організаціями та виконавчо-розпорядчими органами.

Різниця між процесом і провадженням полягає також у тому, що провадження регулюється за допомогою організаційних норм, які становлять певну групу норм матеріального адміністративного права [4, c.9].

Важливими органічними елементами, що характеризують адміністративне провадження, є стадії, етапи, процесуальні дії.

Стадією вважається така відносно самостійна частина послідовно здійснюваних процесуальних дій, яка разом з загальними завданнями має притаманні тільки їй цілі та особливості, що стосуються учасників процесу, їх прав та обов'язків, термінів здійснення процесуальних дій і характеру процесуальних документів, які оформляються [5, с.171].

Процесуальна стадія - це відносно уособлена, відділена часом та логічно пов'язана сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення певної мети та вирішення відповідних завдань конкретного адміністративного провадження, що характеризується колом суб'єктів і закріплюється у процесуальних актах [6, с.192].

Можна виділити наступні стадії адміністративного провадження:

- стадія аналізу ситуації, в ході якої збирається та фіксується інформація про фактичний стан справ, реальні факти, оцінюється перспектива подальшого руху справи, приймається рішення про необхідність такого руху. Фактично це стадія становить елементи порушення адміністративної справи.

- стадія прийняття рішення по справі, в коді якої дається юридична оцінка зібраної інформації, повно та всебічно досліджується матеріали справи з метою встановлення об'єктивної істини, приймається конкретне рішення.

- стадія оскарження або опротестування рішення по справі, що носить факультативний характер.

- стадія виконання прийнятого рішення, в ході якої логічно завершується діяльність по адміністративній справі.[7, c. 65]

Кожна стадія адміністративного процесу може мати свої етапи та дії. Так, у стадії порушення провадження в справі про адміністративне правопорушення можна виділити етап припинення правопорушення та застосування відповідних заходів, що забезпечують провадження в справі, наприклад, адміністративного затримання.

Стадії існують у будь-якому адміністративному провадженні. Кожному виду адміністративних проваджень притаманні свої, які не повторюються в інших видах. Стадії одних видів проваджень зафіксовані в нормативному порядку, інших - не зафіксовані і являють собою специфічний результат узагальнення чинних у тій чи іншій сфері правил [8, с.331].

Провадження по виданню нормативних актів управління складається з п'яти стадій:

- встановлення потреби видання нормативного акта (на цій стадії збирається інформація про стан справ, виявляються ситуації, що потребують нормативного врегулювання);

- підготовка проекту акта (здійснюються такі дії: визначення виконавців, узгодження (візування) проекту, його створення, якщо це потрібної визначаються строки розробки та ін.);

- винесення проекту на обговорення органу управління (проект оцінюється органом управління, обирається оптимальний варіант рішення);

- прийняття рішення по проекту (проект визнається прийнятим або неприйнятим);

- опублікування акта (тобто доведення його до відома посадових осіб). [9, c. 32]

У провадженні по створенню, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління виділяються такі стадії:

- збір та первинне вивчення інформації про потребу організаційних змін;

- обґрунтування потреби змін;

- вибір та аналіз норм, що підлягають застосуванню;

- розгляд справи компетентним органом;

- винесення рішення. [10, c. 98]

У провадженні по комплектуванню організаційних структур у сфері державного управління персоналом існують такі стадії:

- вивчення інформації;

- узгодження умов трудового договору;

- здійснення необхідних організаційних заходів;

- вибір норм, які слід застосовувати;

- розгляд справи;

- прийняття рішення.

До обов'язкових стадій цього провадження відносить: а) адміністративне розслідування та направлення матеріалів за підвідомчістю: б) розгляд справи компетентним органом (посадовою особою) і прийняття постанови; факультативні: в) оскарження і опротестування постанов, їх перегляд; г) безумовне виконання постанови, винесеної по справі [11, с.171].

Залежно від характеру індивідуально-конкретної адміністративної справи виділяють юрисдикційні та неюрисдикційні провадження.

Перед тим, як розглянути питання про сутність неюрисдикційного провадження, необхідно визначитися з підходом щодо базового поняття неюрисдикційної діяльності та наявності підстав сприйняття її з процесуальної точки зору.

Виходячи з мети неюрисдикційних проваджень, а саме задоволення законних інтересів фізичних та юридичних осіб, та враховуючи їх завдання, зокрема вирішення індивідуальних справ, стає можливим виокремити ряд ознак, яким відповідає даний вид проваджень. Це дозволить в повній мірі відобразити їх у визначенні поняття адміністративних неюрисдикційних проваджень.

Неюрисдикційна діяльність (чи діяльність неюрисдикційного характеру) виникає у ході виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів і спрямована на вирішення справ позитивного характеру [12, с. 503]. Звернення до наукових надбань учених дає змогу окреслити відмінність між юрисдикційною та неюрисдикційною діяльністю.

С. Алексєєв визначав юрисдикцію як діяльність компетентних органів, уповноважених на розгляд юридичних справ (конкретних життєвих ситуацій, по відношенню до яких застосовується закон) і на винесення юридично обов'язкових рішень [13, с. 116]. Однак така дефініція не дає підстав для розмежування згаданих видів діяльності. Найчіткіше визначення адміністративної юрисдикції подається в підручнику з адміністративного права, підготовленому 2004 року колективом авторів за загальною редакцією В. Авер'янова. До адміністративної юрисдикції ними віднесено діяльність, у процесі якої вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виноситься юридично-владне рішення щодо застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права [14, с. 492].

Наукові напрацювання з адміністративного права стосовно визначення змісту адміністративної юрисдикції можна умовно розділити на дві великі групи - ті, які обґрунтовують так званий широкий підхід, і ті, що дотримуються «вузького» значення адміністративної юрисдикції. «Широкий» підхід подібний за сутністю до розуміння юрисдикції, висловленого С. Алексєєвим. Тобто адміністративна юрисдикція охоплює всю владно-розпорядчу діяльність компетентних органів щодо вирішення правових спорів (питань) індивідуального значення, котрі виникають у сфері права. А застосування «вузького» підходу дозволяє сприймати адміністративну юрисдикцію суто з позицій правоохоронної діяльності, чиїм предметом є правопорушення [15, с. 28-35].

На відміну від адміністративної юрисдикції, у процесі адміністративної неюрисдикційної діяльності правовий захист не здійснюється, а винесене юридично-владне рішення не пов'язане з застосуванням правової санкції чи здійсненням правоохоронної діяльності. При цьому таке рішення, хоч і пов'язане із вирішенням індивідуальної справи, однак її предмет не стосується правопорушення чи спору про право. Враховуючи єдине спрямування неюрисдикційної діяльності, доцільно порушувати питання про можливість її розгляду як такої, що здійснюється шляхом реалізації сукупності певних дій і процедур, тобто в процесуальній формі.

В. Колпаков окреслює адміністративне провадження як особливий вид адміністративної діяльності з вирішення справ певної категорії на підставі загальних і спеціальних процесуальних норм. [16, с. 337-338]. З процесуальної точки зору визначено сутність адміністративного провадження як частини адміністративного процесу, що об'єднує групу однорідних процесуальних відносин, для розгляду й вирішення яких встановлено певну процедуру, що завершується оформленням отриманих результатів у відповідних документах. Н. Саліщева наголошувала на охопленні адміністративним провадженням усієї діяльності державного апарату, починаючи від підготовки й видання актів управління та закінчуючи матеріально-технічними діями. Вчена виокремлювала три види адміністративних проваджень, залежно від їхнього змісту:

а) провадження, пов'язане із здійсненням завдань внутрішньої організації апарату управління;

б) провадження, що опосередковує взаємовідносини даного державного органу з іншими державними органами, установами, підприємствами, які не входять у його систему;

в) провадження в справах, пов'язаних із відносинами між громадянами чи громадськими організаціями та виконавчо-розпорядчими органами [17, с. 19]. Виділені адміністративні провадження, по суті, є процесуальними формами різних напрямів адміністративної (управлінської) діяльності - внутрішнього й зовнішнього. У зв'язку з цим висновки вченої доцільно сприймати як такі, що мають загальний характер.

На підставі опрацьованих теоретичних положень про сутність адміністративного провадження можна виділити такі його ознаки:

а) це - однорідна група організаційно-розпорядчих процедурно-процесуальних дій;

б) ці дії виконуються з метою реалізації відокремлених матеріальних адміністративно-правових норм і є цілеспрямованими;

в) це - частина адміністративного процесу;

г) адміністративне провадження завершується оформленням процесуального акту.

Враховуючи відмінність юрисдикційної і неюрисдикційної діяльності, а також виокремлені ознаки адміністративного провадження, можна сформулювати поняття адміністративного неюрисдикційного провадження. Це - процесуальна форма здійснення однорідних організаційно-розпорядчих процедурно-процесуальних дій, які не стосуються правового захисту чи вирішення спору про право, спрямовані на прийняття юридично-владного рішення і вчиняються у зв'язку з вирішенням індивідуальної адміністративної справи.[18, c. 32-34 ]

Велика частина проваджень, які становлять структуру адміністративного процесу, спрямована на вирішення справ щодо відносин так званого позитивного, тобто неюрисдикційного, характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. Коло цих проваджень значно ширше порівняно з юрисдикційними провадженнями. Це зумовлено специфікою управлінської діяльності в різних сферах життя суспільства, розмаїттям і спеціалізацією органів управління, їх повноважень.

До неюрисдикційних проваджень слід віднести такі види проваджень:

- з підготовки й ухвалення нормативних правових актів;

- з підготовки й ухвалення індивідуальних правових актів;

- з укладання адміністративних договорів;

- з розгляду пропозицій і заяв громадян;

- реєстраційне і дозвільне;

- установче;

- з реалізації контрольно-наглядових повноважень;

- виконавче;

- з діловодства;

- з приватизації державного і громадського майна;

- у земельних, екологічних, фінансово-бюджетних, податкових і деяких інших справах. [19, c.75]

У процесі такої діяльності вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виноситься юридично-владне рішення щодо застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права. Ця діяльність має назву “адміністративна юрисдикція”, яка характерна для адміністративного процесу.

Тому частина проваджень у структурі адміністративного процесу характеризується як юрисдикційні адміністративні (адміністративно-юрисдикційні) провадження. До них належать:

- провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- провадження з розгляду скарг громадян;

- дисциплінарні провадження щодо державних службовців.

Певне проміжне місце між неюрисдикційними та юрисдикційними видами проваджень посідають провадження у зв'язку із застосуванням заходів адміністративного примусу, зокрема адміністративного попередження і адміністративного припинення.[20, c. 256 ]

Для адміністративно-юрисдикційної діяльності характерні такі риси.

1. Наявність правового спору (або правопорушення). Розгляд і розв'язання юридичних справ, зумовлених позитивними обставинами, не охоплюються юрисдикційною діяльністю. Юрисдикція виникає тільки тоді, коли необхідно розв'язати спір про право або у зв'язку з порушенням діючих правових норм. Щодо адміністративної юрисдикції такі спори виникають між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами, набуваючи характеру адміністративно-правових спорів.

2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність в силу своєї суспільної значущості вимагає належного процесуально-правового регулювання. Встановлення і доведення подій і фактів, їх юридична оцінка здійснюються в рамках особливої процесуальної форми, що є важливою й обов'язковою для юрисдикції. Адміністративна юрисдикція значно відрізняється від інших видів юрисдикційної діяльності, що існують у рамках кримінального й цивільного процесів. Вона є менш деталізованою процесуальною діяльністю.

Розгляд адміністративно-правових спорів здійснюється на основі відповідних нормативно-правових актів, що закріплюють порядок розгляду скарг на неправомірні дії або бездіяльність органів і посадових осіб, якими порушуються права і законні інтереси громадян. Що ж стосується адміністративних деліктів, то процесуальний порядок розгляду таких справ закріплено у процесуальній частині КпАП.

3. Адміністративно-юрисдикційна, як і інші види юрисдикційної діяльності, передбачає змагальність при розгляді справи. Це означає, що сторони адміністративно-правового спору, які винні у вчиненні адміністративного правопорушення, не є пасивними спостерігачами розв'язання справи юрисдикційними органами. Вони наділені досить широкими процесуальними правами, що дає їм змогу активно захищати свої інтереси, представляти докази, заявляти клопотання, заперечувати пред'явлені докази у здійсненні адміністративного правопорушення. При цьому адміністративно-юрисдикційні органи, їх посадові особи зобов'язані сприяти здійсненню цих процесуальних прав.

4. Обов'язковість ухвалення рішення у вигляді правового акту -- важлива ознака юрисдикційної діяльності. Як спосіб розв'язання правових конфліктів юрисдикція передбачає необхідність ухвалення остаточного рішення -- акту застосування норм права до конкретного випадку. Юрисдикційний акт щодо конкретної адміністративної справи означає, по суті, розв'язання правового спору. [21, c. 103]

Якщо ж йдеться про правопорушення, то в такому акті можуть бути передбачені правові санкції. їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що ухвалюється адміністративно-юрисдикційними органами. Іншими варіантами можуть бути, наприклад, рішення про припинення провадження в справі або про застосування заходів впливу до неповнолітнього.

Як відомо, провадження в адміністративній справі вважається завершеним, коли ухвалене щодо нього рішення виконане в повному обсязі. У цьому випадку законодавець передбачає відповідну гарантію реальності рішень, ухвалених адміністративно-юрисдикційним органом. Зокрема, постанова в справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

5. Різноманітність суб'єктів адміністративної юрисдикції. Це зумовлено насамперед наданням можливості інстанційного оскарження дій та рішень органів і посадових осіб, якими порушуються права громадян. Тобто будь-який вищий щодо них орган зобов'язаний розглянути таке звернення й ухвалити щодо нього відповідне рішення.

Водночас особливості правопорушень в різних галузях управління зумовлюють наявність значної кількості органів (посадових осіб), уповноважених розглядати їх і розв'язувати по суті. У переважній більшості випадків розгляд справ про адміністративні правопорушення покладено на органи, головним завданням яких, поряд із виконанням юрисдикційних функцій, є здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень у різних галузях державного управління.

Адміністративно-юрисдикційні функції здійснюються також органами, спеціально створеними для розгляду справ про адміністративні правопорушення. Це адміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах рад.

6. Особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів посідають суди. При цьому слід мати на увазі, що розгляд судами справ про адміністративні правопорушення не можна визнати окремим, самостійним видом правосуддя, оскільки суд застосовує заходи адміністративної відповідальності за тими ж правилами, що й органи виконавчої влади, і на підставі одного закону -- КпАП. У даному випадку суд здійснює адміністративну юрисдикцію “за аналогією” з адміністративним порядком притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення. Виходячи з цього, суд, вирішуючи справи про адміністративні правопорушення, діє як орган адміністративної юрисдикції, а не як орган адміністративної юстиції. [22, c. 65-68]

Отже, юрисдикційні провадження полягають у розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення (а щодо державних службовців -- і про дисциплінарні проступки) у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати такі спори та накладати адміністративні стягнення.

Водночас для загальної характеристики адміністративних проваджень будь-якого виду важливе значення має розуміння місця і ролі громадянина як учасника цих проваджень. Можливості громадянина брати участь в адміністративних провадженнях як учасник і виступати відтак суб'єктом адміністративного процесу визначаються змістом його адміністративно-процесуального статусу.

У цілому можна вирізнити такі характерні риси юрисдикційних проваджень:

- виникають із необхідністю вирішення суперечки про право, що випливає з норм адміністративного права або із застосуванням заходів адміністративного примусу;

- мають місце як у діяльності судів (розгляд справ про адміністративні правопорушення, справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень), так і в діяльності органів публічної адміністрації (розгляд справ про адміністративні правопорушення, ліцензування, акредитація, атестація, інші справи позитивного характеру);

- обов'язковим суб'єктом юрисдикційного провадження виступає представник держави (суд чи орган публічної адміністрації);

- результатом указаного провадження є прийняття рішення, завдяки якому вирішується правовий конфлікт або застосовуються (не застосовуються) заходи адміністративного примусу.[23, c. 96]

Виходячи з раніше наведених видів юрисдикційних адміністративних проваджень розглянемо сутність основних із них.

1. Провадження у справах про адміністративні правопорушення - це регламентований законом порядок діяльності органів (посадових осіб) із притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності. Важливість юрисдикційних проваджень, пов'язаних з адміністративними правопорушеннями, пояснюється хоча б таким фактом: серед інших видів правопорушень адміністративні за чисельністю посідають перше місце.

2. Провадження в адміністративних судах - це судовий розгляд справ із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Цей вид проваджень має місце в діяльності адміністративних судів - відносно нового виду судочинства України Діяльність адміністративних судів із вирішення справ адміністративної юрисдикції регулюється нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

3. Дисциплінарні провадження - це регламентований адміністративним законодавством розгляд справ стосовно осіб, які вчинили дисциплінарні проступки, спрямований на встановлення об'єктивної істини та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

4. Провадження за скаргами громадян - це регламентований адміністративним законодавством розгляд справ про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями органів публічної адміністрації, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.



Список використаних джерел

юрисдикційний неюрисдикційний провадження адміністративний

1. Ківалов С.В. Курс адміністративного процесуального права України. Загальна частина : підручник / С.В. Ківалов, А.О. Картузова, А.Ю. Осадчий. - Одеса : Фенікс, 2014. - 324 с.

2. Шпак М.О., Рудой К.М. Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Ужгород, 11-12 травня 2016 р. - Ужгород: Ужгородський національний університет, 2018. - 104 с.

3. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). - К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. - 584 с.

4. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. - М.: Юрид. л-ра, 1964. - 163 с.

5. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина/ Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова) та ін.- К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. - 592 с.

6. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. - К.: Атіка, - 2005. - 352 с.

7. Великий енциклопедичний юридичний словник/ За редакцією акад.. НАН України Ю. С. Шемшученка. - К.: ТОВ «Видавницво «Юридична думка» 2007. - 992 с.

8. Завальний М. В. Місце адміністративно-деліктного провадження в адміністративному процесі / М. В. Завальний // Форум права. - 2008. - № 1. - С.140-146 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. nbuv. gov. ua/e-journals/FP/2008-1/08zmvvap. pdf.

9. Стеценко С. Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - К. Атіка, 2008. - 624 с.

10. Салищева Н. Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. - М.: Наука, 1970. - 163 с.

11. Селіванов А. О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин. - К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2000.

12. Співвідношення понять «адміністративний процес» і «адміністративне провадження» // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2001. - Випуск 36. - 498 с.

13. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - 712 с.

14. Авер'янов В.Б. Адміністративне право України : Академ. курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.: У 2 т. Т. 1. Загальна частина / В. Б. Авер'янов, О. Ф. Андрійко, Ю. П. Битяк, І. П. Голосніченко, С. В. Ківалов; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. - К. : Юрид. думка, 2004. - С.584.

15. Стеценко С. Сутність адміністративного процесу: теоретичний погляд / С. Стеценко // Право України. - 2011 . - № 4 . - 364 с.

16. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. -К.: Юрінком Інтер, 1999. - 736с.

17. Салищева Н. Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. - М.: Наука, 1970. - 163 с.

18. Мельников Ю. И. К вопросу о соотношении „юридического процесса” и „юридической процедуры” / Ю. И. Мельников // Актуальные проблемы юридического процесса в общенародном государстве. - 1979. - № 1. - С. 13-15.

19. Битяк Ю. П. Административное право Украины (Общая часть). Учебное пособие / Ю. П. Битяк, В. В. Зуй. - Х.: ООО „Одиссей”, 1999. - 224 с.

20. Спільник З. Співвідношення понять „адміністративний процес” і „адміністративне провадження” / З. Спільник // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2001. № 36 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. lawyer. org. ua/?w=r&i=6&d=281

21. Бахрах Д. Н. Административная юстиция: развитие и проблемы совершенствования / Д. Н. Бахрах, А. Т. Боннер // Советское государство и право. - 1975. - № 8. - 204 с.

22. Коломоєць Т. О. Апеляція в адміністративно-юрисдикційному процесі: питання теорії та практики: монографія / Т. О. Коломоєць, Р. О. Кукурудз. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2010. - 254 с.

23. Коломоєць Т.О. Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі: питання теорії та практики: монографія / Т.О. Коломоєць, Н. П. Нікітенко. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2011. - 211 с.

Размещено на Allbest.ru

...