Форми держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

Національна академія внутрішніх справ

Кафедра теорії держави та права

Курсова робота

З дисципліни «Теорія держави та права»

Форми держави

Виконала: здобувачка вищої освіти

1 курсу 103 групи

Кучер Катерина Русланівна

Керівник: кандидат юридичних наук,

доцент, доцент кафедри теорії

держави та права

Старицька О.О.

Київ -2019



Вступ

Актуальність теми. Однією з найголовніших характеристик державного ладу будь-якої країни є форма держави, в якій виявляються особливостi організації влади, відбивається співвідношення окремих ланок державного механізму.

Форма держави - це сукупність узагальнених ознак держави, які зумовлені різними способами організації влади.

У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповнюються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку i взаємодії.

У сучасних умовах розвитку нашої держави питання щодо форми держави набуває особливого значення. Адже правильне розуміння загальних положень теорії держави і права та їх застосування відповідно до історичних умов і національних традицій і буде сприяти створенню життєздатної молодої та суверенної держави. Ось в чому й полягає актуальність обраної теми та новизна як з точки зору подальшого розвитку наукової теорії, так і практичної точки зору.

Актуальність зазначеної теми привертає увагу вітчизняних науковців серед яких є: Д. Керімова, С.К. Бостона, А.М. Бандурки, С.Д. Гусарєва, М.С. Кельмана, В.С. Ковальського, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова, Л.П. Юзькова, які й дослідили сутність, зміст та форми держави.

Мета i задачі дослідження. Головною метою є дослідження форм держави. Саме для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:

розглянути поняття та структуру форми держави;

визначити форму державного правління;

розкрити й розписати державно-правовий режим;

обґрунтувати особливості форми української держави.

Об'єктом дослідження є насамперед відносини з приводу становлення форм держави.

А предметом дослідження виступають саме форми держави.

Методи дослідження. Для розкриття поставлених задач використані методи наукового, а саме: юридичний(формально-догматичний), порівняльний, соціальний, загально-науковий( синтез та аналіз), а також метод узагальнення.

Структура роботи зумовлена метою i задачами дослідження, робота складається зі вступу, двох розділів, що мають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (17 найменувань). Загальний обсяг роботи - 29 сторінок, з яких 27 - основний текст.



1. Поняття та структура форми держави

Розглядаючи державу, необхідно знати поняття, яке б і давало уявлення про найбільш основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади. Саме поняття «форми держави» й допомагає нам це зрозуміти.

На форму держави серйозно впливає, насамперед, культурний рівень народу, його історичні традиції, національні особливості, природні умови проживання та інші фактори. Саму специфіку форми держави визначає також характер взаємних стосунків держави і її складових, в тому числі з недержавними організаціями ( різними партіями, профспілками, церквами й іншими організаціями). Будь-яка форма держави несе в собі відбиток культури конкретного народу.

Форма держави - насамперед, це порядок організації і здійснення державної влади в країні [4, c. 34].

Форма держави - складне суспільне явище, що містить у собі три елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму [7, c. 82].

У різних країнах державні форми набувають своїх індивідуальних особливостей, характерних ознак, що в міру суспільного розвитку наповнюються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку та взаємодіях. Разом з тим, форма існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави.

У теорії держави i права так само, як i в деяких інших суспільних науках розглядається проблема форми держави, тобто проблема формування i функціонування особливої форми громадського життя людини - держави. Підхід до цієї проблеми був неоднаковим на різних етапах розвитку суспільства.

Важливість визначення форми держави стає зрозумілою після того, коли в повній мірі висвітлене питання про сутність держави.

Форма держави - це організація влади у державі, яка фактично існує в дійсності, а не різна сукупність законів, які юридично закріплюють саме цю організацію [4, c. 34].

Форма держави - це фактично і є держава, тому що саме у формі виявляється принцип існування держави, яка існує лише в свідомості людей. Тобто держава, будучи створеною людським розумом, проявляється тільки в тому, якої форми вона набуває, як вона «виглядає»; разом з тим, треба відзначити, що держава набирає форму, що чітко відповідає її сутності [11, c. 53].

Структура форми держави -- стійка єдність елементів, їх зв'язків, цілісності. [15, c. 115].

У процесі розвитку юридичної науки відбулася систематизація проявів ознак держави i її форма стала розглядатися як сукупність форм правління, державного устрою, і форми політичного режиму. Це три складових, котрі й складають форму держави.

Традиційно теорія держави i права завжди виділяла у формі держави три основних елементи: форму правління, форму національно-державного та адміністративно-територіального устрою, політичний режим [15, c. 118].

Такий елемент як форма державного правління дає можливість визначити структуру вищих органів державної (тобто публічної) влади, визначити порядок утворення цих органів, визначити порядок розподілу повноважень між вищими органами.

I якщо форма правління відповідає на запитання про те, хто i як править та як влаштовані, зорганізовані органи діють у державно-владній структурі (органи держави), то форма національно-державного й адміністративно-територіального устрою й розкриває способи об'єднання населення на даній території, зв'язок цього населення через різні утворення з державою в цілому.

Політичний режим розповідає нам як та яким чином здійснюється державна влада в певному суспільстві, за допомогою яких прийомів і методів держава виконує своє соціальне призначення - забезпечує економічне життя, суспільний порядок, суспільний захист громадян, вирішує інші загальні національні, класові задачі [11, c. 53].

Таким чином, форму держави можна визначити як такий склад держави, y якому виявляються її основні характеристики i який забезпечує організацію державної влади, територіальну організацію населення.

Але це поки загальний підхід до повного розуміння форми держави. Для подальшого розгляду потрібно краще розглянути всі три блоки, які й складають форму держави, i визначити чому теоретична політико-правова думка, виділила саме такий зміст форми держави.

Насамперед, треба відзначити, що в теоретичному осмисленні держави особливе місце дійсно займає форма правління, оскільки саме вона визначає, хто i як здійснює державну владу в державно-організованому суспільстві. Вже Аристотель, слідом за Платоном, під час розгляду цієї теми, зіштовхнулися з різноманітними формами організації i здійснення державної влади в Стародавньому світі. Він спробував розробити класифікацію держав за критерієм форми правління. Він виділив кілька форм правління , таких як: республіку, монархію, деспотію, поклавши в основу класифікації різні способи утворення органів держави, їхнє співвідношення та прийоми здійснення державної влади.

Аристотель застосував кількісні і якісні оцінки для визначення різних форм правління. Саме йому належать визначення різновидів тієї чи іншої форми правління, наприклад: демократичної й аристократичної республік, тієї влади, що лежить в основі відповідної форми правління - демократія (тобто влада народу), аристократія (влада еліти, або обраних), охлократія (безпосередня влада юрби), геронтократія (влада навчених, людей похилого віку), олігархія (влада небагатьох у всьому суспільстві) і т.д. [9, c. 64].

У більш новий час питання ,яке стоється форми держави пов'язане з ім'ям Ш.Л. Монтеск'є. Він під формою держави розумів ті фактори, що визначають методи здійснення державної влади.

На цій основі він визначав такі конкретні форми держави як:

1) республіка, як форму держави, якій притаманні такі якості як доброчесність і рівність;

2) монархія (основа влади - честь);

3) деспотія ( основа влади - страх).

Таким чином, під формою держави Монтеск'є фактично розумів лише те, що у сучасній науці зветься державним (політичним) режимом.

Ж.Ж. Руссо під формою держави розумів структурну організацію вищих державних органів і на основі своїх досліджень виділяв такі форми:

1) монархія -влада належить виключно одній особі;

2) арметократія - владу здійснює невелика група осіб;

3) демократія -владу здійснюють всі.

Отже, беручи за основу визначення форм держави ознаку організації вищих органів держави, Руссо за форму держави розглядав саме ту категорію, яка в сучасному правознавстві й називають формою правління [9, c. 66].

Категорія «форма держави» є однією з найважливіших понять в державознавстві. Вона покликана констатувати сукупність загальних ознак і взаємозв'язків, що характеризують державу як суспільний феномен [6, c. 105].

Поняття форми держави означає єдність, взаємообумовленість об'єднаних у ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, якою не володіють жоден елемент окремо. При цьому форма правління і державний устрій характеризують, головним чином саме структурний аспект форми держави, а державний режим - обумовлює її функціональний аспект. В цілому, форми держави - це така категорія, яка характеризує єдність структури і територіальної організації, а також методів здійснення державної влади у цілому [5, c. 217].

В даний час теорія держави і права як наука поступово переборює методологічну кризу, яка пов'язана з загальною кризою марксистської концепції суспільного розвитку. Зараз йде пошук найбільш ефективної форми організації і здійснення державної влади в країні.

Отже, поняття форми держави як певної структури, не означає механічної, довільної сукупності елементів, що її утворюють.

Форма держави відображає єдність, взаємозумовленість об'єднаних в ній елементів, в результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів.

2. Форма державного правління

Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їх утворення та безпосередній розподіл компетенції між ними [10, c. 142].

Форма правління є основою для вивчення конституційно-правового регулювання та функціонування держави.

Характер форми державного правління стоїть поруч з конституційно-правовим статусом кожного з відповідних органів. Зовні форма правління зумовлена, насамперед, тією юридичною і фактичною роллю, яку i відіграє в державному механізмі глава держави, а також порядком формування цього інституту.

Але по суті визначальними тут є взаємовідносини органів законодавчої і виконавчої влади.

Форма державного правління дає можливість усвідомити наступне:

як проходить створення вищих органів держави і який їх устрій;

як будуються взаємовідносини між вищими та іншими державними органами;

якою мірою організація вищих органів держави забезпечує права і волі людей;

як будуються взаємини між верховною державною владою і населенням країни [10, c. 145].

За аграрного ладу значення форми правління зводилося перш за все до визначення того, саме яким чином заміщується посада глави держави - спадкуванням чи шляхом виборів.

В період розпаду феодалізму та з переходом до насамперед індустріального ладу, який супроводжувався послабленням влади монархів появою та зміцненням народного представництва, форми правління поступово стали збагачуватися: найбільшої значимості набуло не те, спадкоємний чи виборний глава держави в країні, а те, як саме відбуваються відносини між главою держави, парламентом, урядом, як взаємозрівноважуються їхні повноваження, - тобто, як влаштований сам процес розподіл влади.

Форми державного правління підрозділяються на:

1) монархії (одноособові, спадкові);

- абсолютна

- дуалістична

- парламентська

2) республіки (колегіальні, виборні).

- президентська

- парламентська

- змішана

Монархія - це така форма правління, при якій верховна влада здійснюється одноосібно і переходить, переважно, у спадщину, де верховна влада в державі цілковито або частково здійснюється однією особою, яка належить до пануючої династії [13, c. 97].

В історичному процесі монархія склалася ще в Стародавньому Світі, (Стародавній Ізраїль, Стародавній Єгипет, Стародавнього Риму і т.д.) у період рабовласницьких держав, але найбільшого розквіту монархія зазнала в період Середньовіччя.

У період буржуазних революцій i змін, якi слідували за ними, монархія як форма правління найчастіше зберігалася, але при цьому істотних змін майже не набувала (наприклад, обмежена влада короля у Великобританії, або становлення монархії в Росії.).

У наш час існує кілька держав, що зберегли монархічну форму правління, причому не тільки конституційну, але й абсолютний її різновид. Монархія була характерна лише для аграрного ладу, хоча й у той час в окремих країнах існували республіки.

Перехід до індустріального ладу часто супроводжувався знищенням монархії, адже монарх сам був феодалом. Однак у ряді країн які досягли високого розвитку монархія збереглася і до цього часу.

Основні ознаки монархії:

1. існування одноособового глави держави, який користується своєю владою довічно (цар, король, імператор, шах);

2. спадкоємний порядок наступності верховної влади;

3. представництво держави монарха на свій власний розсуд;

4. юридична безвідповідальність монарха [13, c. 98].

Монархія виникла за часів рабовласницького суспільства. Саме при феодалізмі вона стала основною формою державного правління.

У свою чергу монархія поділяється на:

абсолютну - така форма правління, де державна влада законно належить одній особі.

Основною ознакою абсолютної монархії є відсутність будь-яких державних органів , які безпосередньо обмежують компетенцію монарха. Влада належить не великим феодалам, а чиновникам, що можуть призначатися i звільнятися самим монархом.

обмежену (парламентарну) - така форма правління, при якій влада монарха значно обмежена представницьким органом.

дуалістичну - глава держави особисто сформовує уряд, яким керує самостійно або призначає відповідальним прем'єр-міністра.

теократичну - коли, монарх очолює і релігійне керування країною.

парламентарну - коли глава держави не може прямо впливати на політику уряду, який в свою чергу формується виключно парламентом і підзвітний лише йому [16, c. 303].

Республіка - це така форма правління, при якій верховна влада здійснюється виборчими органами, що обираються населенням на певний строк. Серед ознак республіканської форми правління є:

- існування одноособового і колегіального глави держави;

- виборність на певний строк глави держави та інших верховних органів державної влади;

- здійснення державної влади не за власним бажанням, а за дорученням народу;

- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених певним законом;

- обов'язковість рішень верховної державної влади [7, c. 204].

Нараховується кілька основних різновидів республіканського правління. У свою чергу вони поділяються за формою державного устрою на:

* парламентарні;

* президентські.

* змішані

Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління в країні, при якій верховна влада належить парламенту [13, c. 99].

У такій республіці уряд формується з депутатів, які належать до тих партій, що мають у своєму розпорядженні більшість голосів у парламенті. Уряд несе колективу відповідальність перед парламентом за свою діяльність. У випадку втрати довіри більшості членів парламенту, уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів.

Однією з головних функцій парламенту є законодавча діяльність i контроль за виконавчою владою. Парламент володіє питанням щодо фінансів, тому що саме він розробляє і приймає державний бюджет, визначає різні перспективи щодо загального розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої та безпосередньо оборонної політики.

Парламентська форма республіканського правління представляє собою таку структуру вищих органів державної влади, яка реально забезпечує демократію в громадському житті, свободу особи, створює справедливі умови людського існування, яке основане на засадах правової законності [16, c. 308].

У Президентській республіці глава держави ( тобто президент) одноособово або зі схваленням парламенту формує склад уряду. Президент обирається всенародно; є главою уряду; Але законодавча влада належить виключно парламенту.

Найбільш характерні риси президентської республіки:

- позапарламентський метод обрання президента i формування уряду;

- відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом;

- більш широкі, ніж у парламентарній республіці, повноваження глави держави [13, c. 101].

Дедалі більшого впливу набувають змішані форми ( це різновид форми правління, в якому поєднується ознаки різних форм). Їх можна поділити на президентсько-парламентські і парламентсько-президентські. Для першої характерно те, що глава держави пропонує склад уряду, який підлягає затвердженню парламентом. За президентом зберігаються істотні повноваження по керівництву урядом. У деяких випадках, президент має право дострокового розпуску парламенту і призначення нових виборів [14, c. 140].

Отже, у сучасному суспільстві розходжень між формами не існує, але їх зближають загальні задачі та цілі.



3. Форма державного устрою

Державний устрій - це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством , також це безпосередній взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і її спільними центральними (вищими) державними органами [3, c. 87].

Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними місцевими органами державного управління, влади [5, c. 220].

У відмінності від форм правління, організація держави розглядається з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їхній поділ між складовими частинами держави.

Форма державного устрою показує:

По-перше, з яких частин складається внутрішня структура держави;

По-друге, яке правове положення цих частин і, які взаємини цих органів;

По-третє , як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;

По-четверте , у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на цій території [17, c. 117].

Історично склалося три «класичних» форми державного устрою:

* унітарна;

* федеративна;

* конфедеративна.

Унітарна держава - це єдине цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які в свою чергу і підкоряються центральним органам влади ,але ознаками державної незалежності, на жаль, не володіють [5, c. 223].

Унітарна держава характеризується наступними ознаками:

- унітарний устрій припускає єдині , тобто загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво цими органами;

- на території унітарної держави діє єдина конституція та система законодавства, існує одне громадянство;

- складові частини унітарної держави (тобто області, округи, провінції) державним суверенітетом не володіють;

- унітарна держава, на території якої проживають невеликі за чисельністю національності, широко допускає національну та законодавчу автономію;

- усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені;

- має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюються центральними органами державної влади.

Розходження в контролі центральної влади над місцевими органами управління дозволяють говорити про централізовану і децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької сфери управління [5, c. 224].

До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія та Україна.

Складна держава - це така держава, яка об'єдналась з окремих державних утворень, ці утворення мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх прав добровільно передали вищому центральному органу союзної держави [3, c. 89].

Проявами складної форми держави виступають: федерація та конфедерація.

Федерація - це така держава, частини якої мають державний суверенітет, але не порушує цілісність усієї союзної держави [15, c. 119].

Ознаки федерації:

1. Складається з суб'єктів федерації;

2. Існування дворівневого державного апарату;

3. Наявність двох рівнів законодавства;

4. Існування громадянства як всієї федерації так і її суб'єктів;

5. Єдність економічного простору;

6. Право у суб'єктів федерації власної судової системи;

7. Двопалатний парламент.

8. Можливість федерації і її суб'єктів бути учасником різних міжнародних відносин.

9. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію у міждержавних відносинах (США, Бразилія, Індія, ФРН та ін.).

Федерації будуються за територіальними та національними ознаками, що впливає саме на характер, зміст та структуру державного устрою.

Територіальні федерації характеризується значним обмеженням у державному суверенітеті суб'єктів федерації. Національні ж федерації виділяються більш складним державним устроєм.

Основне розходження між територіальними і національними федераціями виражається різним ступенем суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада в територіальних федераціях, має перевагу відносно вищих державних органів. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень [7, c. 206].

Але на даний момент така форма державного устрою характерна більше для великих або середніх держав, по території яких принцип суверенітету кожної нації може знайти відображення в наданні державності в рамках федерації.

Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав , який створений для забезпечення загальних інтересів. Основою утворення конфедерації є договір між її членами. Конфедерація виникає в більшості випадках на відносно недовгий термін, для вирішення певних суспільних цілей (об'єднання зусиль у тій чи іншій сфері людської діяльності)[15, c. 119].

Як правило, конфедерація не має власних органів управління; тому й створюються консультативні, наглядові чи контрольні органи.

Ознаки конфедерації:

1. Створення за допомогою союзу суверенних держав, які об'єднались для досягнення певних спільних цілей;

2. Тимчасове утворення;

3. Відсутність загальної для всієї конфедерації єдиної території, державного кордону та громадянства;

4. Відсутність загальних законодавчих органів, конституції, системи законодавства і судової системи;

5. Відсутня єдина фінансова система;

6. Наявність права вільного виходу із складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедеративні держави не довговічні - вони або розпадаються, або ж перетворюються у федерацію.

Будь-яка федеративна система може бути ефективною лише тоді, коли її діяльність реалізується в межах Конституції та дійсного законодавства, коли чітко розподілені завдання діяльності центральних і місцевих органів, які неухильно дотримуються прав та свобод громадян [7, c. 207].

Від федерації слід відрізняти регіональні або союзи держав, наприклад , це Співдружність Незалежних Держав.

Співдружність - союз суверенних держав, які в свою чергу об'єдналися на основі міжнародного договору. Співдружність характеризується спільними ознаками і певним рівнем однорідності. Ця форма показала свою життєздатність на території Західної Європи , у вигляді Європейського Співтовариства.

Основними ознаками співдружності є:

1. Утворення на основі міжнародного договору;

2. Грошові засоби об'єднуються добровільно;

3. Співдружність має перехідний характер [9, c. 87].

Співтовариство - це об'єднання суверенних держав певного регіону для вирішення різних економічних питань.

Серед ознак співтовариства можна виділити те, що:

1. Їхньою базою виступає міжнародна угода;

2. Обов'язковість згоди для вступу чи виходу зі співтовариства;

3. Кредити є основою фінансових відносин.

Основною метою є те, щоб врівноважити економічний розвиток і спростити візовий бар'єр [9, c. 91].

Таким чином, формою державного устрою є національна й адміністративно-територіальна будівля держави, яка й розкриває сам характер взаємин між його складовими частинами ,а саме між центральними та місцевими органами державного управління.

4. Державно-правовий режим

Державно-правовий режим - це сукупність форм і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства [12, c. 70].

Розрізняють демократичний та антидемократичний державно-правові режими.

Демократичний режим - це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.

Різновиди демократичного режиму:

ліберально-демократичний - це методи здійснення державної влади, засновані на загальнолюдських принципах;

національно-демократичний - зміцнення форм правової організації суспільства, як склалися історично;

радикально-демократичний [8, c. 109].

До основних ознак демократичного режиму належать:

а) рівність громадян перед законом, гарантованість державою їх прав і свобод;

б) виборність представницьких органів влади населенням;

в) юридично визначена строковість повноважень представницьких органів [12, c. 71].

В умовах антидемократичного державно-правового режиму при здійсненні державної влади значно звужується, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об'єднань на управляння державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи.

До основних ознак антидемократичного режиму належать:

а) формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;

б) надмірна централізація державної влади;

в) застосування примусових методів управління;

г) протиправне використання силових структур [8, c. 110].

Основними видами антидемократичного державного режиму є тоталітарний та авторитарний режими.

Тоталітарний режим - крайня форма антидемократичного режиму. Він характеризується: повною владою держави над особистістю та суспільством;- одержавленням всіх легальних суспільних організацій; не обмеженими законом та закону не підвладними повноваженнями влади; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав та свобод; загальним контролем над діяльністю громадян та суспільних організацій; політичною цензурою; відсутністю гласності; репресіями по відношенню опозиції та інакомислячих; мілітаризацією суспільного життя; намаганням до зовнішньої експансії [12, c. 71].

Різновидами тоталітарного режиму виступають расистський, фашистський, військово-диктаторський.

Авторитарний режим менш різкий у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі ознаки тоталітарного та демократичного режиму. У відповідності з демократичним режимом він:

- зберігає автономію особи та суспільства в сферах, що не відносяться до політики;

- не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічній основі;

- допускає економічний, соціальний, культурний, а частково і ідеологічний плюралізм;

- не поспішає ввести планове управління економікою та встановити загальний контроль над населенням, обмежується жорстоким політичним контролем;

- може базуватися на праві, моральних засадах.

Також, на відміну від демократичного режиму, авторитарний режим характеризується:

- необмеженою владою однієї особи чи групи осіб, непідконтрольною народу;

- наявність центру управління, що володіє владними повноваженнями, який діє на свій власний розсуд, в тому числі і з порушенням норм закону;

- здійсненням управління, як правило, централізовано;

- концентрацією влади в руках одного чи декількох тісно взаємопов'язаних органів, рішення яких повинні виконуватися безперечно;

- використанням насилля та позасудових методів примушення людей;

- опором на поліцейський та військовий апарат;

- субординацією суб'єктів суспільних відносин, дією принципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здійснення конституційно проголошених прав та свобод, особливо у взаємовідносинах особи з владою [12, c. 73].

Авторитарний режим може бути двох видів:

революційний, що направлений на зміну типу суспільно-політичного розвитку;

стабілізаційний, який зорієнтований на зберігання існуючого суспільно-політичного устрою [7, c. 241].

У більшості сучасних країн твердо встановились ті чи інші різновиди демократичних державних режимів (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в небагатьох країнах, переважно Близького Сходу, Африки, зберігаються різні модифікації антидемократичних державних режимів.

5. Особливості форми української держави

На сучасному етапі розвитку України питання про форму держави набуває особливого значення, адже воно стосується безпосередньо найважливіших аспектів організації і діяльності молодої суверенної держави. Тому вірне розуміння відповідних теоретичних положень, які виходять з аналізу світового досвіду державно-правового будівництва держави , може суттєво сприяти створенню життєздатної форми Української держави, яка забезпечить прогресивний розвиток суспільства загалом.

В Україні відбуваються різні процеси становлення і розвитку демократичного державно-правового режиму, основи якого були закріплені в Конституції України 1996 року.

Відповідно до ст. 1 Конституції: Україна проголошується насамперед суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою [1].

Конституція характеризує Україну безпосередньо як демократичну державу, яка за формою правління є республікою (ст. 5) [1]. Про демократичний характер нашої держави свідчить те, що законодавчий орган, Президент України, місцеві ради обираються громадянами України шляхом виборів.

В результаті внесення змін i доповнень до Конституції України, наша держава є парламентсько-президентською республікою , форма правління характеризується як змішана республіка.

В підтвердження цього розглянемо наступне:

1. Президент України обирається всенародно насамперед на основі загального, вільного, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Він є главою держави і виступає від її імені;

2. Єдиним законодавчим органом в Україні визнається її парламент, представлений Верховною Радою України. Конституційний склад Верховної Ради України складається з 450 народних депутатів, які обираються терміном на 4 роки;

3. При формуванні уряду компетенція ВРУ і Президента України поділяються та носять характер утримання і противаг, що робить узурпацію влади в одних руках по суті неможливою;

4. Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину, а Президент України, в свою чергу, має право припинити повноваження Верховної Ради України тоді , коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися з певних причин та право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд [2, c. 18].

За формою державного устрою Україна є унітарною державою, що закріплено у ст. 2 Конституції України [2]. А Автономна Республіка Крим безпосередньо є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, які визначені в Конституції України, вирішує питання, віднесені до її компетенції.

Унітарна форма державного устрою для України є найбільш відповідною, адже , відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям сьогодення.

За формою державного режиму Україна є демократичною державою, в якій єдине джерело влади є народ України. Право визначати і змінювати форму державного режиму в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане ні державою, ні органами чи посадовими особами. Народ може приймати участь в управлінні державними справами безпосереднім (вибори, референдум) та представницьким (діяльність Президента України, народних депутатів) шляхами демократії [18, c. 66].

Конституційний лад України ґрунтується на принципі захисті прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст i спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність [1].

Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, які є конституційною гарантією демократичного режиму.



Висновки

Таким чином, комплексне застосування загальних та спеціальних методів пізнання форм держави, дозволило нам сформулювати цілу низку теоретичних та практичних висновків.

До них ми можемо віднести:

1. На форму держави серйозно впливає культурний рівень самого народу, його історичні традиції, національні особливості, природні умови проживання та інші фактори. Під формою держави розуміють діяльність державних органів, що містить в собі три елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму політичного режиму.

2. Можемо припустити, що форма державного правління є однією з основних складових частин структури форми держави.

Форма державного правління дає можливість зрозуміти, принцип утворення вищих органів влади, від чого залежать відносини між ними та як завдяки системі державних органів гарантуються i забезпечуються права і свободи громадянина.

Форми державного правління поділяються на:

- монархії (одноособові, спадкові);

- республіки (колегіальні, виборні).

3. Форма державного устрою не менш важливий елемент форм держави, він доповнює два інші елементи і є частиною всієї системи поняття «форма держави».

Форма державного устрою дає можливість проаналізувати, з яких саме частин складається внутрішня структура держави, на основі чого будуються принципи взаємовідносин між місцевими та центральними органами державної влади.

Історично склалося три «класичних» форми державного устрою: унітарна, федеративна, конфедеративна.

4. Державно-правовий режим - це сукупність форм і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства.

Розрізняють демократичний і антидемократичний державно-правові режими.

Всі ці три елементи постають в певній динамічній єдності, тим самим доповнюючи одне одного для визначення змісту держави.

5. Наша держава є парламентсько-президентською республікою та її форма правління характеризується як змішана республіка. За формою державного устрою Україна є унітарною державою, що є підтвердженням у статті 2 Конституції України.

За формою державного режиму Україна є демократичною державою, в якій єдиним джерелом влади виступає народ України. Конституційний лад України ґрунтується на принципі захисту прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави. Держава безпосередньо відповідає перед людиною за свою діяльність.

Державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, які є конституційною гарантією демократичного режиму.



Список використаних джерел

держава влада країна

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. Львів: Фонд «Право України», 2013. 168 с.

3. Бабкіна О.В. Теорія держави і права, у схемах і таблицях. Юрінком Інтер, 2004. 144 с.

4. Волинка К.Г. Теорія держави і права. К.: МАУП, 2002. С. 34-37.

5. Заєць А.П. Загальна теорія держави і права 2013. 584 с.

6. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього Українського досвіду. К.: Парламент видавництво, 2009. 247 с.

7. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2006. 688 с.

8. Зайчук О.В. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник. К.: 2012. 166 с.

9. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник; За редакцією В.В. Копєйчикова; Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Стер. видавництво К.: Юрінком Інтер, 2001. 317 с.

10. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. К.: Юрінком Інтер, 1999. 214 с.

11. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. К.: Атіка, 2015. 592 с.

12. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слісаренко О.Л. Теорія держави і права: Навчальний посібник. К.: Юрінком Інтер, 2007. 163 с.

13. Рабіновіч П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний. посібник. Видавництво № 10. те. Доп. Львів: Край, 2007. 224 с.

14. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти: монографія. К.: ІнЮре, 2012. 269 с.

15. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Х.: Консум, 2010. 656 с.

16. Цвік М.В., Петришина О.В. Загальна теорія держави і права. Х.: Право, 2002. 584 с.

17. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права. Х., 2009. 572 с.

Размещено на Allbest.ru

...