Етапи здійснення земельної реформи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етапи здійснення земельної реформи

1. Загальні аспекти формування земельних відносин

Відповідно до ст. 19 Земельного Кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на наступні категорії.

1. землі сільськогосподарського призначення;

2. землі житлової та громадської забудови;

3. землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4. землі оздоровчого призначення;

5. землі рекреаційного призначення;

6. землі історико-культурного призначення;

7. землі лісогосподарського призначення;

8. землі водного фонду;

9. землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

ФОРМИ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ:

- державна;

- колективна;

- приватна.

Не можуть передаватись у колективну та приватну власність

- землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;

- землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;

- землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико - культурного призначення;

- землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;

- землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;

- землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно - насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

1 ромадяни украіни мають право на одержання у власність земельних ділянок для.

- ведення селянського (фермерського) господарства;

- ведення особистого підсобного господарства;

- будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);

- садівництва;

- дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі.

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Власники земельних ділянок мають право

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Власники земельних ділянок зобов'язані

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу , за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Землі сільськогосподарського призначення

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. земельний власність успадкований володіння

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до класифікації видів цільового призначення земель, землі сільськогосподарського призначення поділяються на наступні категорії для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- для ведення фермерського господарства;

- для ведення особистого селянського господарства;

- для ведення підсобного сільського господарства;

- для індивідуального садівництва;

- для колективного садівництва;

- для городництва;

- для сінокосіння і випасання худоби;

- для дослідних і навчальних цілей;

- для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

- для надання послуг у сільському господарстві;

- для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;

- для іншого сільськогосподарського призначення;

- для цілей підрозділів, що наведені вище та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

2. Етапи здійснення земельної реформи. Сучасний стан та напрями реформування

ПЕРШИЙ ЕТАП:

Прийняття Земельного кодексу Української РСР (1990 р);

Прийняття Верховною Радою України Постанови «Про земельну реформу» (15 березня 1991 р.).

Зафіксовано існування права на землю у формі довічного успадкованого володіння, постійного володіння, а також постійного і тимчасового користування.

Весь земельний фонд України визнавався як об'єкт земельної реформи, завданням якої є перерозподіл земель з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на селі. В процесі такого перерозподілу земля мала передаватися у приватну власність громадянам, колективним сільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; у тимчасове користування фізичним і юридичним особам.

ДРУГИЙ ЕТАП ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ:

Започаткований у січні 1992 р. з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про форми власності на землю» і в березні цього ж року - нової редакції Земельного кодексу України. Цими документами були внесені істотні зміни у форми власності на землю - в Україні запроваджувалися три форми власності на неї: приватна, колективна і державна, причому юридично визнано, що дані форми власності є рівноправними.

На цьому етапі відбулося часткове реальне втілення приватної власності на землю в сфері товарного сільськогосподарського виробництва, завдяки прийняттю Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (1992 р.). Ним передбачено передачу у приватну власність такому господарству середньої земельної частки, що припадає на одного жителя на території відповідної ради народних депутатів.

Створення фермерських господарств селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.

Законом визначено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку , інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Станом на 1 жовтня 1993 р. в Україні нараховувалось 26 тис. Фермерських господарств.

Станом на 1 серпня 2016 року кількість фермерських господарств становила 44 тис.

ТРЕТІЙ ЕТАП ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ: ПРИЙНЯТТЯ УКАЗІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ:

- «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (10 листопада 1994 р.);

- «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (8 серпня 1995 р.),

- «Про оренду землі» (23 квітня 1997 р.),

- «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» (21 квітня 1998 р.);

- «Про фіксований сільськогосподарський податок» (18 червня 1998 р.).

Результатом прийняття вказаних нормативних актів стало здійснення

безоплатної передачі землі у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, тобто на даному етапі відбулося реальне роздержавлення землі. Був здійснений поділ земель, які передані у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі, і видані селянам сертифікати на право на земельну частку (пай).

Власники земельних сертифікатів одержали право розпоряджатися своїм земельним паєм, який може бути об'єктом обміну, дарування, застави, спадкування, купівлі-продажу (останнє право було пізніше відмінено).

ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ:

Початком четвертого етапу земельної реформи став Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (грудень 1999 р.). Ним передбачався вільний вихід членів КСП із складу цих підприємств зі своїми земельними і майновими паями та створення на їх основі інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Надзвичайно важливо, що Указом впроваджено обов'язкове укладання юридичними особами, які використовують землі для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельних паїв з виплатою орендної плати фіксованого розміру.

У 2000 р. стала реалізовуватися вимога Указу про заміну сертифікатів на земельну частку (пай) на Державні акти на право приватної власності на землю. Це сприяло створенню реальних умов для впровадження у нашій державі повноцінного ринку землі. Важливим кроком у здійсненні земельної реформи на цьому етапі став Указ Президента України «Про основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки» (30 травня 2001 р.). Особливого значення для продовження земельної реформи в нашій державі набуло прийняття нової редакції Земельного кодексу України.

Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення:

Відсутність політичного консенсусу щодо перспектив ринкового обігу землі в Україні зумовили включення у 2001 році до Перехідних положень Земельного кодексу України пункту про запровадження мораторію на продаж земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва.

Вперше мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення був введений з 1 січня 2002 року, з набуттям чинності Земельним кодексом, як тимчасовий захід. Мораторій було встановлено до 1 січня 2005 року.

6 жовтня 2004 року Верховна Рада продовжила до 1 січня 2007 року мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення.

19 грудня 2006 року Верховна Рада продовжила термін мораторію до 1 січня 2008 року.

19 січня 2010 р. Верховна Рада продовжила термін мораторію до 1 січня 2012 року.

20 грудня 2011 р. Верховна Рада продовжила термін мораторію до 1 січня 2013 року.

20 листопада 2012 Верховна Рада продовжила термін мораторію до 1 січня 2016 року.

10 листопада 2015 Верховна Рада продовжила термін мораторію до 1 січня 2017 року.

6 жовтня 2016 Верховна Рада продовжила термін мораторію до 1 січня 2018 року

Відповідно до пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається.

- купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок;

- виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Размещено на Allbest.ru