Правові системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

правовий система романо германський

На сьогоднішній день в світі сформувалась певні системи права, законодавства, правовідносин як на державному, так і на міждержавному рівні. Їх формування відбулось завдяки багатьом факторам: географічному положенню, релігії, історичному розвитку суспільства.

Право різних кран створене різною мовою, застосовує різну практику і техніку й створене для різних суспільств з різними структурами, правилами.

Право, яке знаходиться в процесі творення України є засобом утвердження держави, способом укріплення права українського народу на сучасну державу, інструментом регулювання відносин між людьми, громадянами, особою, державою, України з іншими державами. Тому сьогодні на перший план вийшла гуманістична і культурно-творча місія, яка найбільш проявляється в задоволенні духовних потреб людей, в забезпеченні прав і свобод громадянина.

Актуальність теми полягає в тому, що на сьогоднішнішній день Україна впевнено крокує до Європи, крок за кроком наша держава стає європейською. Для того, щоб стати на крок ближче до зазначеної мети нашій країні потрібне чітке законодавство яке зможе регулювати всі види суспільних відносин. Задля створення такого законодавства Україні потрібен приклад більш розвинених країн, такими країнами можуть стати країни різних правових ситем. Отже, актуальність обраної теми визначена потребою України в розвитку та удосканенню права.

Вагомий внесок у розробку загальної теорії систем і використання системного методу в юридичній науці внесли як вітчизняні, так і російські науковці 70-80-х років, доробки яких стануть у нагоді в нашому подальшому дослідженні, а саме: В. Афанасьєв, Е. Юдін, В. Лекторський, В. Штирьов, Н. Мотрошилова, В. Садовський, Л. Тіунова, А. Бобильов, Д. Керімов та ін. Істотний внесок у дослідження системи права й правової системи внесли такі українські вчені, як: В. Бабкін, В. Журавський, О. Зайчук, А. Заєць М. Козюбра, А. Колодій, В. Копейчиков, О. Копиленко, Л. Луць, Н. Оніщенко, В. Опришко, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скакун, Ю. Шемшученко та ін.

Метою та завданням роботи є вивчення досвіду країн світу в розвитку правової системи задля удосконалення української правової системи та законодавства.

Об'єктом дослідження є загальні тенденції організаційно-структурної побудови та функціонування правових систем в різних країнах світу.

Предметом дослідження є інтегративна сукупність правових, організаційних та соціальних факторів, що обумовлюють організаційну побудову та соціальний характер діяльності правових систем у механізмі держави.

Методи дослідження. Для поставленої задачі були використані такі методи: загально - філосоіський, метод аналізу та синтезу, метод абстрагування, порівняльно-правовий метод, формально - юридичний метод.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, п'яти підрозділів, висновків, та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І.ПРАВОВІ СИСТЕМИ СВІТУ

1.1 Історія виникнення та характеристика

Історично у країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, юрисдикційні органи, формуються особливості правового менталітету, правової культури. Таким чином, під час історичного розвитку, в різних частинах світу під тиском різних культур сформувалися різні погляди на право та правовідносини. Об'єднуючи ці погляди в одне ціле можемо говорити про створення різних правових систем .

Поняття “правова система” виражає конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємозалежних юридичних засобів і явищ держави, включаючи нормативні, організаційні, соціально - культурні аспекти. Виникнення і розвиток правової системи були обумовлені багатьма чинниками, не лише правовими, але і природними, такими як географічне розміщення, клімат.Один з багатьох факторів, який вплинув на розвиток правової системи - релігійний, оскільки в силу своєї багатогранності призвів до того, що з плином часу правової системи різних регіонів стали відрізнятися одна від одної. Через самостійний розвиток правова система в кожному із регіонів набула властиві тільки їй риси. Таким чином, сучасний світ складається з великої кількості національних правових систем, кожна з яких відображає правове становище конкретної держави.

Характерезуючи кожну правову сім'ю можна побачити риси, які докорінно відрізняють одну правову сім'ю від іншої, але також звернемо увагу на риси , які об'єднують всі системи:

1. Спільність генези (виникнення і наступного розвитку). Інакше висловлюючись, системи пов'язані між собою історично, мають загальні державно-правові коріння (ростуть вже з древнього держави, засновані самих і тієї ж правових засадах, принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення й точні висловлювання норм права..

3. Структурное єдність, подібність. Правові системи країн, які входять у одну правову сім'ю, повинні мати подібністю структурного побудови нормативно-правового матеріалу. Зазвичай, це позначається на мікрорівні -- лише на рівні будівлі норми права, її елементів, і навіть на макрорівні -- лише на рівні будівлі великих блоків нормативного матеріалу (галузей, суботраслей, інших підрозділів).

4. Спільність принципів регулювання громадських відносин. У деяких країнах це ідеї свободи суб'єктів, їх формального рівності, об'єктивності правосуддя тощо., за іншими -- теологічні, релігійні початку (наприклад, мусульманські країни), по-третє -- соціалістичні, націонал-соціалістські ідеї, й т. п.

5. Єдність термінології, юридичних категорій і понять, і навіть техніки викладу і систематизації норм права. Родинні в правовому плані країни зазвичай використовують тотожні чи подібні за своїм значенням терміни, що єдністю їх походження. З цієї причини законодавці країн, які входять у одну правову систему, розробки правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.1. ^{Теорія держави і права. Підручник для юридичних вузів і факультетів / Алексєєв С. С., Архипов С. І., Корельський В. М. та ін. М., 2004.}

Виходячи з викладеного можна прийти висновку: в ході історичного розвитку склалося декілька різних правових систем. Характерезуючи іх загалом, можна сказати, що всі правові системи мають як спільні так і відмінні риси. Правові сім'ї склались в ході розвитку державності та мають історичне підґрунтя, згідно якому формується правовий світ сьогодення та право загалом.

1.2 Поняття, структура, функції та класифікація правових систем

У сучасній юридичній літературі пропонується широкий діапазон вживання категорії «правова система». Кожен дослідник, який вивчає дану тему висвітлює його по своєму. Як пише О.Ф.Скакун, правова система - це обумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс взаємозалежних і погоджених явищ і процесів, які постійно відтворюються й використовуються людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як суб'єктами права для досягнення приватних і публічних цілей, забезпечення правопорядку. Скакун, О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): підручник. - Х. : Еспада, 2006 . - 776 с.

Ю. Тихомиров вважає, що поняття «правова система» являє собою структуру -- інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. У якості елементів системи він виділяє: по-перше, межу і принципи правового регулювання; по-друге, основні різновиди правових актів та їх об'єднання; по-третє, систематизуючи зв'язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісність системи. Піголкін О.С. "Загальна Теорія Права", Москва, 1996

С. Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системоутворюючі зв'язки не можна вважати елементом правової системи, а скоріше проявом сутності останньої. Він включає в поняття правової системи саме право, судову, а також іншу юридичну практику, правову ідеологію, правотворчість та правозастосовну діяльність, індивідуальні державно-владні розпорядження (укази), правовідносини, юридичні санкції, систему законодавства, суб'єктивне право та інше. Теорія держави і права. Підручник для юридичних вузів і факультетів / Алексєєв С. С., Архипов С. І., Корельський В. М. та ін. М., 2004.

На мою думку, правова система - це комплекс взаємозалежних, узгоджених юридичних засобів, які призначені для регулювання суспільних відносин, а також юридичні явища, що виникають в наслідок такого регулювання(правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правовідносини та ін..).

Як складне правове явище, правова система містить в собі низку елементів поєднаних спільною метою, завданням, виконанням загальних функцій.

Такими елементами є:

1. Право, як сукупність створених державою норм

2. Законодавство, як форма вираження цих норм

3. Правові установи, що здійснюють правову політику держави

4. Судова та інша практика

5. Механізм правового регулювання

6. Права, свободи та обов'язки громадян

7. Правова ідеологія

8. Суб'єкти права

Кожен із самостійних елементів правової системи має свою структури та елементи, принципи організації та діяльності. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: / Бабкіна О.В., Волинка К.Г. - К.- 2004.- 144 с.

Структуру правової системи також можна розглядати через сутність підсистем, з яких вона складається:

1. інституціональна - суб'єктний склад: індивідуальні і колективні (суб'єкти права), в тому числі держава

2. нормативна (регулятивна) - правові норми і принципи, втілені в нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативно-правових договорах, правових звичаях та ін.

3. ідеологічна (доктринальна) - сукупність уявлень про правові норми і принципи, що характеризують ступінь усвідомленості правомірної поведінки суб'єктів права, вступу їх у правовідносини, правову діяльність - праворозуміння, правове мислення, правові ідеї, концепції, правосвідомість і правова культура

4. функціонально-соціальна - сукупність причинно-наслідкових зв'язків між суб'єктами права, що виникають внаслідок їх юридичних вчинків: правореалізація, правозастосування, правовідносини, правомірна поведінка, юридична практика

5. комунікативна (інтегральна) - закономірності відносин між взаємодіючими і взаємозумовленими підсистемами. Загальна теорія держави та права: Підручник. - К.: Кондор, 2005.

Правова система виконує певні функції. Зокрема, інтегративну, регулятивну, комунікативну і охоронну. Головною і визначальною є функція інтеграції суспільства, об'єднання різних верств населення для досягнення певного рівня життя, реалізації важливої ідеї.

Інтегративна функція забезпечує об'єднання всіх правових інститутів із правовою поведінкою і правовою діяльністю в єдине ціле, їх взаємодію з іншими соціальними інститутами, які й дають змогу забезпечити цілісність соціуму. Дуса Р.Н. Основні правові системи сучасності. Навчальний посібник з теорії держави і права.- М .: МАУП, 2010.

Регулятивна функція правової системи дістає вираження у формуванні нормативної основи, відповідних зразків діяльності, їх включення в масову і професійну правову свідомість і поведінку.

Комунікативна функція правової системи забезпечує одержання учасниками правовідносин інформації про те, якою є позиція держави щодо необхідної, дозволеної чи забороненої поведінки.

Охоронна функція правової системи органічно пов'язана з попередніми, її соціальне призначення полягає в охороні загальнозначущих, соціально важливих політичних, економічних, культурних, особистих відносин та відповідно витісненні явищ, що завдають шкоди розвитку цих відносин. Загальна теорія держави та права: Підручник. - К.: Кондор, 2005.

Розглядаючи питання щодо класифікації правових систем, ми спостерігаємо, що в науковому світі існує декілька класифікацій. Одною з найуживаніших та найпопулярніших класифікацій правових сімей є класифікація дана Рене Давидом. Вона заснована на поєднанні двох критеріїв: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні та соціальні структури, і юридичної техніки, що включають в якості основної складової джерела права. Висувається ідея трихотомії - виділення трьох основних сімей: романо-германської, англосаксонської, і соціалістичної. Давид Рене. Основні правові системи сучасності.- М: Прогрес, 2009.

Ряд вчених (К. Цвайгерта, В. Грозфельд та інші) припускають класифікацію правових систем на основі врахування походження й еволюції правової системи, природи джерел права, особливостей юридичного мислення, ідеологічних чинників. Таку класифікацію прийнято називати "стильової". На основі стильової класифікації виділяють такі правові групи (сім'ї): романська, германська, скандинавська, англо-американська, соціалістична, ісламська та індуісская правові блоки (сім'ї, групи).

Окремі автори (А. Х. Саїдов) висунули ідею багатофакторної класифікації. В її основу покладено такі критерії (фактори): історичний генезис правових систем, система джерел права, структура правової системи. На основі даної класифікації виділяють такі правові системи: романо-германську, загальне право, скандинавську, латиноамериканську, мусульманську, індуську, далекосхідну (Японія) і звичайне право.

До найбільш старим, "класичним" правовим сім'ям відносяться

1) сім'я загального права

2) романо-германська (континентальна), що належать до західної юридичної традиції. Решетнікова Ф.М. Правові системи країн світу.- М .: Юрид. лит., 2003.

Отже, аналізуючи обраний матеріал, ми розуміємо, що формування правової системи це складний, історичний процес який відображає сформованість держави та її правову сутність. Правова система це найважливіший компонент правової політики країни, завдяки якому держава виступає повноправним членом на політичній арені. Кожній системі притаманні певні риси, які відрізняють її від іншої. Цими рисами можуть виступати форми викладання правових норм, юридичні терміни, вплив релігійного аспекту. Але всі правові сім'ї поєднує одне - бажання захисту людей, підтримання правопорядку, додержання певних правил на світовій політичній арені.

РОЗДІЛ ІІ.ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ

2.1Романо-германська правова сім'я

Система права кожного народу проходила процес становлення залежно від розвитку суспільних відносин регіону або країни. Романо- германська, або іноді в літературі зустрічається назва “правова сім'я країн континентальної Європи,, склалася на основі римського права і включає здебільшого європейські країни. Основними країнами, які входять до німецької правової системи, є Німеччина, Австрія і Швейцарія. З точки зору мови, форми та змісту правопорядки цих країн та найважливіші нормативно-правові акти мають між собою набагато більше спільного порівняно з іншими країнами.

Ця правова система є найдавнішою і дуже поширеною у світі. Це пояснюється не тільки п історичним корінням (право Римської імперії). Система відрізняється нормативною упорядкованістю і структуризованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням суворої юридичної техніки. "Носіями" і рушійними силами системи були могутні держави: два тисячоліття тому Римська імперія, дещо пізніше держави Європи - Франція, Німеччина тощо. їх вплив на життя Європи і країн інших континентів, як в культурологічному значенні, так і у військово-політичному і економічному, був беззаперечним. Континентальна система набула характеру універсальної, з певними особливостями і модифікаціями у різних регіонах світу. Теорія держави і права: Підручник / за ред. В.Я. Кікотя, В.В. Лазарєва. М., 2008. С. 364.

Правові системи цієї сім'ї поділяють на дві групи: романську і германську. До романської групи належать правові системи Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Люксембургу та Голландії; до германської - правові системи ФРН, Австрії, Швейцарії та деякі інші країн.

Загальновизнаним центром розвитку романо-германської правової сім'ї є континентальна Європа. Однак, бурхливий розвиток сім'ї за останнє століття спостерігався і в інших регіонах. З урахуванням цього романо-германську правову сім'ю іноді поділяють на латиноамериканську, скандинавську, латинську та інші правові підгрупи. Алексєєв С.С. "Держава і право". Москва, "Юридична література", 1996 р.

Романо-германська правова система у своєму історичному розвитку не була продуктом діяльності феодальної державної влади (у цьому її відмінність від формування англійського загального права), це винятково продукт культури, незалежний від політики. Особливістю цієї правової сім'ї є те, що провідна роль у ній належить законам та їх кодифікаціям.

До джерел права в країнах романо-германської правової сім'ї можна віднести:

1. Закони(конституційні й звичайні, міжнародні договори, кодекси)

2. Звичаї

3. Судова й адміністративна практика

4. Доктрина

5. Загальні принципи

Правові системи, що належать до романо-германської сім'ї, за своїм змістом відрізняються одна від одної. Особливо це стосується публічного права, що пов'язане з політичною орієнтацією тієї або іншої країни. Але незважаючи на розбіжності матеріально-пра- вових норм, за структурою ці правові системи подібні, завдяки чому їх можна об'єднати в одну правову сім'ю. В усіх країнах цієї правової сім'ї юридична наука об'єднує правові норми в одні й ті самі великі групи, тобто відбувається поділ права на публічне і приватне.

Публічне право в усіх країнах романо-германської правової системи включає такі однакові галузі, як конституційне (державне) право, адміністративне, міжнародне публічне та ін. Приватне право містить цивільне право, контрактове, торгове, сімейне, спадкове та ін. Решетнікова Ф.М. Правові системи країн світу.- М .: Юрид. лит., 2003.

В усіх країнах цієї правової сім'ї однаково розуміють, оцінюють і аналізують правову норму. Правова норма романо-германської правової сім'ї є чимось середнім між вирішенням суперечки, тобто конкретним використанням норми, і загальними принципами права. Мистецтво юриста в країнах романо-германської правової сім'ї полягає у здатності відшукати норму і сформулювати її, виходячи із ситуації, що склалася. У країнах цієї правової сім'ї серед науковців поширена точка зору, що правова норма має залишати певну свободу судді, її функцією є лише встановлення правових меж і директив.

Як зазначалося, на першому місці в цій системі права стоїть закон. У широкому розумінні закон -- це основне джерело права. Всі країни цієї правової сім'ї -- це країни “писаного права”. Отже, юристи звертаються передусім до законодавчих і регламентуючих актів, що приймають парламент або уряд і адміністративні органи. В усіх країнах романо-германської правової сім'ї є писані конституції, за нормами яких визнається найвища юридична чинність. Вона виражається у відповідності законів і підзаконних актів конституції і у встановленні більшістю держав судового контролю за конституційністю звичайних законів. Конституції розмежовують компетенцію різних державних органів у сфері правотворчості і відповідно до цієї компетенції диференціюють різні джерела права. Решетнікова Ф.М. Правові системи країн світу.- М .: Юрид. лит., 2003.

Окрім законів, писане право країн романо-германської правової сім'ї включає на сьогоднішній день багато норм і приписів, виданих не парламентом, а іншими державними органами.

Отже, романо-германська правова система утворена на підвалинах римського права, основа цієї системи - норма права, на якій будується все законодавство держав. Норму права в країнах романо-германської правової сім'ї розуміють як правило поведінки загального характеру, яке обов'язкове до виконання. Задача юристів - з великої кількості ситуацій сформувати дієву норму, і дати приктикам загальну модель для вирішення певного питання.

2.2 Англосаксонська правова сім'я

Англосаксонська правова сім'я об'єднує правові системи Великої Британії та інших країн. В її основу покладено англійське право.

Серед ознак цієї правової сім'ї можна виділити такі:

· основною формою права виступає судовий прецедент (правила поведінки, сформульовані суддями в їхніх рішеннях по конкретній справі, які поширюються на аналогічні справи);

· прецеденти носять індивідуальний (казуїстичний) характер;

· провідну роль у формуванні права (у правотворчості) відіграють суди, які у цьому зв'язку займають особливе місце в системі державних органів;

· на першому місці знаходяться не обов'язки, а права людини і громадянина, які захищаються насамперед судом;

· велике значення має процесуальне (процедурне, доказове) право, що багато в чому визначає право матеріальне;

· відсутні кодифіковані галузі права;

· відсутній розподіл права на приватне і публічне;

· законодавство і правові звичаї виступають у якості допоміжних, додаткових форм права;

· юридична доктрина, зазвичай, носить суто прагматичний, прикладний характер.

Порівняно з правом країн романо-германської правової сім'ї, англосаксонське право не має внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне та юридичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне й адміністративне, кримінальне і торгове. В англійському праві не існує галузевих інститутів як сукупності однотипових норм права. Норми права не поділяються на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів. Іншими словами, англійське право не е кодифікованим, адже воно створюється судовою та адміністративною практикою. Решетнікова Ф.М. Правові системи країн світу.- М .: Юрид. лит., 2003.

Однак англійське право диференціюється на загальне право і право справедливості, тому й англійські юристи поділяються на юристів загального права та юристів права справедливості.Загальне право створювалося королівськими судами, і поступово сформувалася одноманітність підходів до вирішення аналогічних справ для всієї країни. При розгляді справ намагалися вирішувати їх відповідно до раніше прийнятих судових рішень. Тому для англійського юриста головне -- вміти порушити справу, знайти форму позову. Якщо ж процес почався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішення. Згодом процесуальне право стає домінантним. Луць Л. А. Сучасні правові системи світу. / Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003.

Право справедливості -- це сукупність норм, які створювалися судом канцлера для того, щоб доповнювати, а деколи і змінювати систему загального права, якщо вона відставала від життя. Теорія держави і права: Підручник / за ред. В.Я. Кікотя, В.В. Лазарєва. М., 2008. С. 364 Іншим джерелом визначаються закони і підзаконні нормативні акти. їх другорядність зумовлюється тим, що вони визначаються джерелом права лише після апробації їх судовою практикою.

Джерелом англійського права визначається також звичай, який у сфері конституційного права відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані "конституційні угоди", що регулюють важливі питання державного життя. В інших сферах регулювання суспільних відносин роль звичаю дуже обмежена.

До джерел англійського права відносять і правову доктрину -- концептуально оформлену думку відомих учених з питань права. За останні часи використання доктрини значно зростає. Серед правових доктрин виділяють: "Трактат про закони Англії"" Бректона (1250 p.), "Коментарі законів Англії" Блекстона (1525 р.), книгу "Англійська Конституція" Беджіота (1865 р.) та ін. Решетнікова Ф.М. Правові системи країн світу.- М .: Юрид. лит., 2003.

У наш час в якості найважливіших джерел англійського права залишаються судові прецеденти. Поряд з тим, з кінця XIX ст. все більшого значення набувають парламентські статути -- законодавчі акти, що приймаються британським парламентом. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. Теорія держави і права. 2006

Поряд з англійським правом у англосаксонській правовій сім'ї особливо виділяється також американське право -- правова система США. Вона почала формуватися ще в XVII-- XVIII ст. в умовах світового колоніалізму і зберегла свої первинні особливості до цього часу.

Особливий вплив на процес становлення і формування правової системи США справило англійське право. Проте на правові системи окремих штатів безумовно впливали іспанська, французька правові системи тощо. Зазнавши впливу англійського права, правова система США залишалася цілком самостійною у правовому відношенні, хоч за своєю структурою суттєво не відрізняється від права Англії. Вона також поділяється на загальне право і право справедливості, тут також формується судова практика у вигляді прецедентів. Джерелами права є судові прецеденти, закони, правові доктрини, розроблені окремими суддями і судовими корпораціями. Велике значення має інститут присяжних. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2003. - 240 с.

Прецедентне право поєднується зі статутним (що включає в себе закони - статути), значення якого зростає. Англійський суд має широкі можливості розсуду щодо законів. Акти делегованого законодавства і акти виконавчої влади можуть скасовуватися судом. Дуса Р.Н. Основні правові системи сучасності. Навчальний посібник з теорії держави і права.- М .: МАУП, 2010.

Щорічно англійським парламентом видається 80 законів, підсумки його законотворчості складають 50 томів. Англійське законодавство відрізняється казуистичностью, зумовленої впливом судової практики. Англія не має писаної конституції. Її замінюють законодавчі акти, видані найстарішим в світі парламентом, якому понад 700 років. Контроль за ним здійснюється виключно громадською думкою, які мають реальне значення в англійській практиці, а також через дотримання права європейського співтовариства, що має пріоритет над звичайним правом. Теорія держави і права: Підручник / за ред. В.Я. Кікотя, В.В. Лазарєва. М., 2008. С. 364.

З плином часу англійське право поширилося далеко за межі самої Англії. У процесі поширення воно змінювалося завдяки особливим умовам тих країн, якими сприймалося. Ступінь зміни була різною і залежала, перш за все, від міцності зв'язків між конкретною країною і Великобританією, від специфіки географічних умов, а також від особливостей і впливу місцевих цивілізацій.

Структура права США, хоча в цілому аналогічна англійської, має досить велике число специфічних рис. Найсуттєвіші відмінності виникають завдяки зовсім іншим державним устроєм США, внаслідок якого всередині американської правової системи існує федеральне право і право штатів, в той час як англійським правом це поділ абсолютно незнайоме. Решетнікова Ф.М. Правові системи країн світу.- М .: Юрид. лит., 2003

Отже, англосаксонська правова система суттєво відрізняється від романо-германської, найбільш тим, що в першій головним «інструментом» права є норма права, а в другій - юридичний прецедент. Хоча вони є різними за своїми поглядами на право їх об'єднує повага до закону і бажання допомагати громадянам.

2.3 Релігійно-традиційний тип правової сім'ї

Значні особливості порівняно з романо-германською та англо-американською правовими системами мають правові системи, що входять до сім'ї релігійно-традиційного права.

Сім'я релігійно-традиційного права охоплює релігійні правові системи, засновані на будь-якому віровченні, і традиційні правові системи, засновані на звичаєвому праві.

До релігійних правових систем належать: мусульманське, канонічне, індуське, іудейське право; до традиційних -- японське, далекосхідне і звичаєве право окремих держав Африки, Азії, ,Океанії. Загальною ознакою для них є те, що всі вони функціонують нарівні з національним правом окремих держав, а ступінь впливу на суспільство залежить від їх авторитету серед населення.

Мусульманське право являє собою правила поведінки прибічників ісламу, основний зміст яких становлять зобов'язання щодо Аллаха та інших мусульман, а також санкції за їх порушення.

Період становлення мусульманського права як системи соціально-нормативного регулювання охоплює УІІ-Х століття. Виникло воно на території Аравійського півострова, як гадають, у його західної частині -- області Хіджаз.

Зведення мусульманських теологічних та правових нормативів (шаріат), звернених до людей, було встановлена Аллахом і передано ним через пророка Мухаммеда. Джерелами мусульманського права є Коран, сунна, іджма та кірас. Лубська М. Мусульманське право: Сутність, джерела, структура. - К.: Монографія. «Академвидав», 2009. - 256 с.

В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма і Кияс.

Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам Корану і Шаріату підлягають як релігійна, так і етична сторони суспільного життя, взаємовідносини громадян як між собою, так і з державою. Вони стверджують, що ці норми, освячені волею Аллаха, найбільш сильні за своєю дією, чим конституційні норми, написані людиною. Наприклад, в Саудівській Аравії немає писаної Конституції, її місце займає Коран. Дуса Р.Н. Основні правові системи сучасності. Навчальний посібник з теорії держави і права.- М .: МАУП, 2010.

Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права, правових закладів, правовій культурі, правового регулювання.

Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш час роблять правові системи Заходу - романо - германська і загального права. Так, поряд з комплексом мусульманських норм «особистого статусу» (право-суб'єктивність, шлюб, заповіт, наслідування), в них сформувалися такі галузі права, як цивільне, торгове, судово-процесуальне, кримінальне. Проводиться систематизація законодавства, удосконалюється організація і діяльність судів.

В той же час, в ряді країн зберігаються і діють мусульманські суди, в юрисдикцію яких входить перш за все розгляд справ приватного статуту, а інколи і цивільних чи кримінальних.

В наш час не в одній країні із мусульманської правової сім'ї, мусульманське право не є єдиним діючим правом, але в той же час воно не втратило своїх позицій в якості діючих правових норм.

Представники: всі країни в яких поширена релігія іслам, Алжир, Афганістан, Азербайджан, частина Індії. Отже можна сказати про своєрідні відмінності і єдності правових норм в мусульманській правовій системі. В цілому, це право не зливається з релігією і не виступає частиною ісламу, як релігійної системи, хоч багато його норм і співпадають з релігійними правилами поведінки.

Цінність тієї чи іншої нормативної системи залежить від її здатності до впорядкування людських відносин. З цього погляду вельми своєрідною є далекосхідна правова сім'я. Походить вона з Китаю і пов'язана з філософським вченням Конфуція - це є одною з характерних рис цієї правової системи. Також характерними рисами є:

1. Велику роль відіграє особистий статус людини.

2. Готовність визнати свою неправоту.

3. Головний регулятор відносин не право, а мораль.

4. Широке поширення інституту посередників (наприклад: при розподілі майна звернутися до старших людей за порадою ніж до суду).

5. Недосконалість роботи суду.

Звичаєве право держав Африки, Азії та Океанії являє собою унікальну правову систему, коріння якої сягають тисячоліть.

Ці правові системи мають велику різноманітність конкретних форм. Форми залежать від стадії розвитку суспільства, наявності (відсутності) та особливостей колоніального режиму в минулому і впливу колишніх метрополій на державу нині; особливостей джерел; відносної недоступності для впливу інших держав. Саїдов А.Х. Порівняльне правознавство і юридична географія світу.- М .: ІГПАН, 2006

Звичаєво-правові системи здебільшого спрямовані на захист інтересів спільноти людей (роду, племені, родини, селища), а не суб'єктивних прав конкретних осіб. Наприклад, шлюб - це угода між родинами, за якою наречений чи його представник розраховується за майбутню дружину викупом або зобов'язується відпрацювати за неї. Правила про успадковування майна побудовані так, щоб родина ніколи не втрачала контролю над майном.

Представники: Китай, Монголія, держави Індокитаю, Малайзія, Бірма, Японія, південна Корея, Філіппіни.

Отже, можна зробити висновок, що право Далекого Сходу базується на особистому статусі людини, регулятором відносин є мораль, а не право, це все відіграє важливу роль в суспільних відносинах.

Розглядаючи і характеризуючи соціально-політичний устрій і правові системи африканських держав, необхідно спочатку врахувати особливості традицій, як правових елементів, їх різноманіття і складність, так як вони існують в економіці, політиці, і праві цих країн.

Характерними рисами є:

- основне джерело права - правовий звичай;

- великий правовий партикуляризм;

- нормативні акти (писані закони) мають вторинне значення;

- правовий прецедент не набуває певного значення як джерело права;

- вузька сфера правового регулювання. Давид Рене. Основні правові системи сучасності.- М: Прогрес, 2009.

Серед умов, котрі вплинули на те, щоб соціальні звичаї переросли в правові, головними є сила традицій, внутрішня необхідність виконувати традиції, належність до одного роду, племені, статі і віку, розвиток патріархально-феодальних відносин, укріплення влади родоплемінної знатті, затвердження в традиціях майнової і соціальної нерівності. Але найголовнішим фактором стало утворення держав, коли традиції отримали дозвіл вже з боку державної влади, тобто остаточно отримали правову форму.

В правових системах африканських держав переплітаються і органічно співіснують три види права: загально-територіальне, релігійне і звичайне. Як раз ця цілісність і органічність і є дуже цікавою особливістю цих правових систем. Але в теперішній час значення звичайного права зменшується і підвищується значення загально-територіального права. Модифікуючись, звичайне право стає писаним і об'єднується з загально-територіальним.

У зв'язку з колоніальними завоюваннями і впровадження європейського права, насильницькій трансформації традицій в правову форму, звичайне право змінилося, стало розвиватися і еволюціонувало.

Представники: країни екваторіальної Африки, Мадагаскар, певною мірою Індія. Дуса Р.Н. Основні правові системи сучасності. Навчальний посібник з теорії держави і права.- М .: МАУП, 2010.

Отже, в країнах релігійно-традиційного типу основним законом є віровчення, певні правила, що написані в священних книгах. Окремим є те, що можливе існування як релігійно-традиційної так і іншох правової системи разом. Вони взаємодіють і підтримують баланс в суспільстві, тим самим забезпечуючи спокій країні.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВО ТА ПРАВОВА СИСТЕМА

В юридичній літературі існує два підходи щодо цього питання. Перший підхід - ототожнення обох понять, другий - розгляд права як нормативної основи правовї системи. Взагалі, одне поняття не може існувати без іншого, адже обидва доповнюють одне одного.

Розгляд питання почнемо з визначення головних понять:

Право - це система загальноприйнятих, формально визначених, встановлених державою правил поведінки, які висловлюють міру свободи й справедливості, досягнутим певним суспільством й слугують для охорони й регулювання суспільних відносин.

Правова система - сукупність внутрішньо узгоджених, взаємозв'язаних юридичних явищ з допомогою яких здійснюється регулятивний та стабілізуючий вплив на суспільні відносини. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: / Бабкіна О.В., Волинка К.Г. - К.- 2004.- 144 с.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи іншу правову норму для їх реалізації , треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними існує конкретна схожість і відмінність.

Завдяки цій об'єктивній зумовленості й характерним ознакам схожості, відмінностей правових норм усе право можна подати як визначену систем. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості - воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;

- під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;

- право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість та ін.);

- система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, правовідносин і правосвідомості;

- ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи. Проблеми теорії права і держави/Під ред. М.Н. Марченко.- М .: Юрайт, 2009.

Рисами системи права є:

- Об'єктивність (система права не створюється суб'єктивним розсудом людей, а зумовлена реально існуючими суспільними відносинами)

- Єдність (заснування системи права на єдиних принципах, нормах права, взаємозв'язок норм та їх складових)

- Цілісність (система права це цілісна система, єдиний організм, який створиний для забезпечення регулювання суспільних відносин)

Правова система і право, будучи взаємозалежними і взаємозумовленими, не поглинають одне одного і тому не є цілком взаємозамінними.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни. Право зумовлене своєрідністю і неповторністю соціальної системи. Як явище різноманітне, воно існує в різних формах і видах, переломлюється у правовій системі, визначає спрямованість її розвитку, пронизує всі її сфери.

Відмінності права і правової системи виражаються в тому, що основна функція права - регулятивна, оскільки право виступає регулятором суспільних відносин, а основна функція правової системи -інтегральна. Крім інтегральної, правова система має функції: комунікативну, регулятивну, охоронну, захисну. Інтегральність виражається в:

1) об'єднанні всіх (спеціальних і загальних) правових явищ у єдине ціле;

2) зімкненні всіх елементів структури суспільства на основі верховенства права.

Об'єднальною основою права і правової системи є суб'єкти права (індивідуальні і колективні) як головні елементи соціальної системи суспільства, реальні джерела і прав і обов'язків. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688с

В одній і тій же правовій системі може діяти кілька систем права. Наприклад, у Пакистані правова система містить елементи індуїстського, мусульманського права, що поширюються на певні групи (громади) населення, які зберігають свої традиції, у тому числі і релігійно-правові. Це надає своєрідності правовій системі Пакистану. Решетнікова Ф.М. Правові системи країн світу.- М .: Юрид. лит., 2003.

Правова система і система права різняться не лише обсягом, а й змістом. їх відмінності полягають також у тому, що система права спрямована "усередину", а правова система - "зовні", за її межі. Перманентною сутністю права є справедлива і рівна міра свободи, модифікацією цієї сутності слугують форми вираження права: нормативні договори, закони, правові звичаї, судові прецеденти. Якщо система права відображає внутрішню погодженість галузей, підгалузей, інститутів і норм права, то поняття "правова система" підкреслює автономність системи як самостійного соціального утворення. Правову систему становлять ті явища і процеси у державі й суспільстві, що набули виключно правового характеру. Нормотворчі, правозастосовні, правоохоронні і судові органи є неодмінною складовою частиною правової системи суспільства. Скакун, О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): підручник. - Х. : Еспада, 2006 . - 776 с.

Таким чином, можна зробити висновок, що поняття системи права, на відміну від правової системи, охоплює не сукупність усіх правових (юридичних) явищ у їхній взаємодії, а тільки внутрішню будову права, яка виражається в єдності і узгодженості діючих в державі правових норм і разом з тим в розподіленні права на відносно самостійні частини.Системність, як ознака права, означає сукупність норм, які взаємообумовлюють. взаємодоповнюють і взаємозалежать одна від одної.

ВИСНОВКИ

Отже, поняття правової системи відображає сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії в масштабах суспільства і держави. Воно є дуже складним, усі елементи правової системи поєднані необхідними зв'язками та відносинами. Всі юридичні явища того чи іншого суспільства об'єднуються в певну систему.

В цій роботі були розглянуті головні риси основних правових систем сучасного світу. Україна являється країною кодифікованого права, тобто правову систему України можна віднести до романо-германської, в якій головною рисою є верховенство закону. Найбільш важливий закон на Україні - Конституція. І для нашого суспільства дуже важливо знайти ту ідеальну правову модель, яка б нас задовольнила.

Але мабуть не можна створити ідеальної правової системи, яка б одночасно підходила б для всіх країн світу. Багато плюсів можна відмітити у романо-германськії правовій системі, але також ми можемо сказати що в ній є і недоліки.

В результаті розвитку міжнародного права, торгових і економічних зв'язків між країнами спостерігається тенденція до зближення правових систем різних країн.

Правова система постає як складне, багатопланове поняття, що містить в собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно - організаційний та ціннісний вплив на суспільні відносини.

Зібравши різні визначення правової системи в одне можна зробити висновок: правова система - це об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе взаємопов'язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи, юридичну практику, суб'єктивні права і обов'язки, правову діяльність і правовідносини, правосвідомість і культуру, правову ідеологію та ін.

Пізнання сутності і ролі правової системи потребує широкого підходу до розуміння правових явищ з урахуванням всієї їх багатоманітності та аспектів взаємодії, а також з урахуванням властивостей правових явищ стосовно людини, держави і суспільства.

У розвитку правової системи були зроблені великі досягнення, але поряд з ними стоїть така проблема як ефективність законодавства: діють застарілі нормативні акти, між діючими актами існують протиріччя, що порушує системність законодавства. Чимало нормативних актів -- неефективні, відсутня належна стабільність законів. Є визнаним факт, що у визначенні загальної стратегії розвитку України були допущені прорахунки, пов'язані із недосконалістю соціальної складової реформ, недооцінкою економічної ролі держави. Також є перешкодою у розвитку правової системи правова культура суспільства, а вона у нас не дуже висока. Своїм ставленням до права ми показуємо свою правову культуру.

Правова система повинна формуватися не лише органами державної влади, а й за участю всієї громадськості. Правова система в Україні повинна виступати “терезами”, які б утримували державу від порушення та утиску прав людини. Тоді вона буде найбільш ефективною і буде виникати менше суперечностей стосовно неї.

Попереду в нас довга дорога і від нас залежить в яку сторону ми повернемо на роздоріжжі. Якою ми побудуємо нашу державу, яка буде діяти в ній правова система залежить саме від нас. Незалежно від результату діяльності органів державної влади, нашою метою повинно бути прагнення до кращого.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алексєєв С.С. "Держава і право". Москва, "Юридична література", 1996 р.

2. Теорія держави і права. Підручник для юридичних вузів і факультетів / Алексєєв С. С., Архипов С. І., Корельський В. М. та ін. М., 2004.

3. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: / Бабкіна О.В., Волинка К.Г. - К.- 2004.- 144 с.

4. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2003. - 240 с.

5. Давид Рене. Основні правові системи сучасності.- М: Прогрес, 2009.

6. Дуса Р.Н. Основні правові системи сучасності. Навчальний посібник з теорії держави і права.- М .: МАУП, 2010.

7. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688с

8. Теорія держави і права: Підручник / за ред. В.Я. Кікотя, В.В. Лазарєва. М., 2008. С. 364.

9. Лубська М. Мусульманське право: Сутність, джерела, структура. - К.: Монографія. «Академвидав», 2009. - 256 с.

10. Луць Л. А. Сучасні правові системи світу. / Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003.

11. Проблеми теорії права і держави/Під ред. М.Н. Марченко.- М .: Юрайт, 2009.

12. Теорія права і держави: Підручник для вузів / Під ред. проф. Г.Н. Манова. - М: Изд-во БЕК, 1995. - 336с.

13. Піголкін О.С. "Загальна Теорія Права", Москва, 1996

14. Решетнікова Ф.М. Правові системи країн світу.- М .: Юрид. лит., 2003.

15. Саїдов А.Х. Підручник / За ред. В. А. Туманова. - М.: МАУП, 2003. - 448 с.

16. Тихомиров Ю.А. Курс порівняльного правознавства. М., 1996

17. Скакун, О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): підручник. - Х. : Еспада, 2006 . - 776 с

18. Загальна теорія держави і права -- Цвік М. В.,Петришин О. В., Аврвменко Л. В. -- Харків, 2009.

Размещено на Allbest.ru

...