Поділ спільного майна подружжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

КАФЕДРА ПРАВА

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни

«Сімейне право»

на тему:

«Поділ спільного майна подружжя»

студентки ІІI курсу,

групи Пр 0217

факультету економіки і права

денної форми навчання

спеціальності 081 Право

перший (бакалаврський) рівень

Гербеда А.В.

Київ - 2019

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття спільної сумісної власності подружжя

2. Набуття права спільної сумісної власності подружжя

3. Припинення права спільної сумісної власності подружжя

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя. Режим спільності майна подружжя означає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними. Відомо, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Сімейне законодавство містить норми, що визначають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Саме тому дослідження питання правового режиму майна подружжя є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених факторів і зумовили вибір даної теми дослідження.

Основна мета даної роботи полягає у визначенні основних особливостей правового режиму спільного сумісного майна подружжя, підстави набуття, припинення.

Визначена мета дослідження обумовила постановку і розв'язання таких основних завдань: визначити підстави набуття спільної сумісної власності подружжя; проаналізувати об'єкти права спільної і роздільної власності; визначити здійснення права на спільну і особисту власність подружжя; припинення права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом дослідження є правове регулювання у сфері правового режиму спільного сумісного майна подружжя.

Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико - правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо регулювання питання правового режиму майна подружжя. З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування тощо.

майно спільний подружжя

1. ПОНЯТТЯ СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ

Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Право спільної сумісної власності як загально-цивілістична категорія істотно відрізняється від права спільної часткової власності. Право спільної сумісної власності не поділене на частки, тому усі співвласники мають однакове, рівне право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном. Така частка може бути виділена за домовленістю між співвласниками або у разі спору - судом.[9;c.192]

Спільна сумісна власність подружжя є матеріальною передумовою дійсності шлюбу, неповнолітні не можуть самостійно захищати свої права, скажімо, скористатися таким способом захисту, як самозахист, то відповідно їх права та інтереси захищають інші члени сім'ї та родичі. Захист може здійснюватися в судовому, адміністративному порядку.

Системо-утворюючим чинником є правовий режим майна, яке є предметом подружніх договорів. Коли подружжя укладає договори стосовно спільного майна, то традиційно їх відносини розглядаються як сімейно-правові.[11;c.114]

Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути речі, сукупність речей, цінні папери, готівка.

Термін «майно» у цивільному праві вживається у трьох значеннях:

1) лише майно, гроші, цінні папери або сукупність речей;

2) не тільки речі, а й майнові зобов'язальні права;

3) речі, майнові зобов'язальні права та майнові обов'язки, наприклад, спадкоємне майно.

У ст. 73 СК йдеться про накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. На борги накладати стягнення не можна. Включення до складу спільного майна подружжя боргів дружини і чоловіка дає підстави для висновку, що будь-який борг, який виникає за час шлюбу, є спільним боргом подружжя, що суперечить положенням ст. 73 СК, згідно з якою є спільні й особисті борги дружини і чоловіка. У подружжя можуть бути спільні борги. Але вони утворюються в результаті угод, укладених обома чи одним з подружжя за наявності презумпції згоди другого з подружжя або у випадках, передбачених законом, наприклад, за наявності прямо виявленої згоди другого з подружжя (ч. 3 ст. 65 СК).

Вступ чоловіка і жінки в шлюб певною мірою змінює їх правовий статус, призводить до утворення сім'ї, в якій виникають особливі стосунки особистого характеру, які мають враховуватися також у сфері майнових відносин. Тому законодавством, зокрема шлюбно-сімейним, встановлюється для подружжя спеціальний правовий режим щодо набутого в шлюбі майна [4;c.120]

Сукупність елементів юридичного складу, необхідного для виникнення спільності майна подружжя, визначає й початковий момент виникнення спільного майна дружини і чоловіка. З огляду на те, що до складу спільного майна подружжя входить не тільки право спільної власності подружжя, а й зобов'язальні права, можливі три варіанти вирішення цього питання:

1) майно стає спільним, якщо воно було зароблене, тобто якщо на нього виникло право в одного з подружжя за час шлюбу;

2) коли майно одержане;

3) коли майно внесене одним із подружжя у дім, сім'ю.

Змістом права спільної сумісної власності, як й будь-якого права власності, є право володіння, користування та розпорядження спільною річчю (статті 63 і 65 СК).

Особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є множинність її учасників. Тому правовідносини виникають не тільки між власниками та не власниками, а й між співвласниками. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Але розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, яка вважається досягнутою незалежно від того, хто з учасників вчинив правочин щодо розпорядження цим майном. Частина 1 ст. 65 СК передбачає, що дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. НАБУТТЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ

Проблеми правового регулювання майнових відносин у сім'ї завжди були об'єктом пильної уваги як законодавця, так і вчених. В сучасних умовах адекватний розвиток внутрішнього сімейного законодавства України можливий лише на основі розуміння загальних європейських і світових тенденцій правового регулювання відносин у сім'ї .[13;c.147]

Так, відповідно до ч. 1 статті 62 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Водночас йдеться про майно, набуте подружжям за час шлюбу. Однак в ст. 60 СК не розкрито зміст слів «нажите» та «набуте».[7;c.100]

Таким чином, не будь-яке майно, набуте за час шлюбу, можна вважати таким, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Тому поняття «майно, набуте за час шлюбу» вужче за його буквальне тлумачення.

Частина 1 ст. 45 СК передбачає, що недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а ч. 2 статті 45 СК встановлює, що якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Водночас для виникнення права спільної сумісної власності подружжя недостатньо, щоб майно було набуте за час зареєстрованого шлюбу. Потрібно також, щоб дружина і чоловік спільно проживали і вели спільне господарство, тобто необхідна наявність спільної праці подружжя. Спільність результатів праці дружини та чоловіка у разі наявності законного режиму їх майна не встановлюється, як зазначають деякі автори, угодою подружжя (явною або такою, що не припускається), а запроваджується як обов'язковий наслідок шлюбу.[14;c.311]

Терміни «нажите майно» та «набуте майно», застосовувані стосовно до виникнення права спільної сумісної власності дружини та чоловіка й їх спільного майна, є синонімами.

Необхідність спільної праці дружини і чоловіка для виникнення у них права спільної сумісної власності випливає також із зіставлення змісту статті, зі змістом ст. 58 СК. Згідно зі ст. 58 СК якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або доход (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів). Це пояснюється тим, що право на плоди, приплід, доход (дивіденди) виникли не в результаті спільної праці подружжя.

Не є перешкодою для набуття права спільної сумісної власності та обставина, що один із подружжя з поважної причини не мав самостійного заробітку. Праця вдома, пов'язана з веденням домашнього господарства, вихованням дитини, доглядом за непрацездатним членом сім'ї є дуже відповідальною і не менш важливою, ніж праця на виробництві. [10;c.210]

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (на транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Іншими словами, якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано, наприклад, лише чоловіка, Це ще не значить, що він є одноосібним власником майна.

Таким чином, обов'язковими елементами юридичного складу, необхідного для виникнення права спільної сумісної власності дружини і чоловіка та їх спільного майна, як зазначається в літературі, є набуття майна під час зареєстрованого шлюбу і ведення цими особами спільного господарства, тобто наявність спільної праці подружжя.

Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Це має велике практичне значення як при здійсненні правомочності, пов'язаної зі спільною сумісною власністю подружжя, так і у разі поділу спільного майна дружини і чоловіка (ст.. 63, 65 і 71 СК).

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.[13;c.112]

Подружжя може добровільно змінити правовий статус майна, що належить одному з них, подавши відповідні заяви до органів, які здійснюють державну реєстрацію прав на транспортні засоби, житлові будинки.

У разі спору заміна правового статусу майна може відбутися на підставі рішення суду. Суд може відмовити у визнанні майна спільною сумісною власністю подружжя, якщо буде встановлено, що внесок другого з подружжя був незначним.

Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.[7;c.101]

3. ПРИПИНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ

Припинення спільної власності подружжя здійснюється, зокрема, шляхом її поділу між співвласниками. Поділ скасовує режим спільності на набуте подружжям майно і, як правило, є наслідком, припинення шлюбу. Поділ спільного майна можливий і під час шлюбу (за ініціативою подружжя або у примусовому порядку у зв'язку із зверненням стягнення на майно дружини-боржника). Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.[3;c.80] Розірвання шлюбу не є обов'язковою умовою припинення права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Якщо не здійснено поділ спільної сумісної власності подружжя або якщо не визначено розмір часток у праві цієї власності, що належить кожному з колишнього подружжя, відносини, пов'язані з правом спільної сумісної власності, зберігаються.

Якщо ж колишні дружина і чоловік після розірвання шлюбу у реєстраційному порядку продовжують проживати однією сім'єю, за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу може бути визнане судом фіктивним (ст. 108 СК).

Припинення спільної сумісної власності чи спільного майна подружжя відбувається шляхом поділу чи у разі смерті дружини або чоловіка. Поділ регулюється статтями 69-72 СК.[5;c.215]

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір одержуваних ними аліментів недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування. Це положення не можна розуміти таким чином, що сама наявність дітей, залишених з одним із подружжя, є підставою для збільшення його частки. Суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, якщо цього потребують інтереси виховання та утримання дітей, оскільки обидва з подружжя зобов'язані виховувати і утримувати їх.

Так, інтереси дітей мають враховуватися при поділі між подружжям житлової площі. В інтересах дітей суд може відступити від принципу рівності часток подружжя при поділі меблів та інших предметів домашнього вжитку. [8;c.204]

Під час поділу майна подружжя речі, що належать дітям, не можуть ділитися, оскільки ст. 173 СК закріплює роздільність майна батьків та дітей. У тих випадках, коли подружжя за взаємною згодою чи суд на вимогу подружжя (одного з них) визначає розмір належної кожному з подружжя частки в їх спільному майні і не здійснює поділу майна у натурі, відносини спільної власності не припиняються. Однак відносини права спільної сумісної власності заміняються відносинами права спільної часткової власності.

Дружина і чоловік, як вже зазначалося, мають право розділити належне їм спільне майно за взаємною згодою. У разі виникнення між ними спору щодо способу поділу майна він може бути вирішений судом. Спір про поділ спільного майна подружжя може мати місце також у разі смерті одного з них, якщо у померлого крім того з подружжя, хто пережив його, є інші спадкоємці, й між тим з подружжя, хто пережив померлого, та ними не досягнуто згоди.[7;c.110]

Поділ спільного майна подружжя, як вже зазначалося, може мати місце також на вимогу кредитора дружини або чоловіка. При вирішенні питання про поділ спільного майна подружжя суд насамперед повинен визначити розмір частки кожного з них у їх спільному майні, вартість майна, що підлягає поділу, а також кожної речі та розділити останні між подружжям з урахуванням їх вартості та розміру частки кожного з подружжя.

При поділі спільного майна дружини і чоловіка суд виходить з принципу рівності їх часток. Ч. 2 ст. 60 СК, як вже зазначалось, встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Підстави відступу від цього принципу наведені у частинах 2 і 3 ст. 70 СК. Майно, набуте за час шлюбу, вважається спільним, а те, що придбане до шлюбу - роздільним. [12;c.90]

Дискусійним у літературі є питання про правові підстави покладення відповідальності за спільним боргом на того з подружжя, який брав участь в угоді, що спричинила борг. Юристи тут схиляються до думки, що підставою для відповідальності цього з подружжя є його безпідставне збагачення, а тому він має відповідати в межах своєї частки в спільному майні подружжя. З таким обґрунтуванням важко погодитись, адже у того з подружжя, який не є стороною в угоді, що вчиняється другим з подружжя, виникає право спільної власності на майно, одержане за такою угодою на підставі сімейного законодавства. Відповідно виникає обов'язок нести і переобтяження щодо набутого майна.

ВИСНОВОК

Спільність майна, як правило, найбільш повною мірою забезпечує інтереси подружжя. Проте в житті можуть виникати ситуації, коли подружжя доходить висновку про припинення режиму спільності та поділ належного йому майна. Внесок кожного з подружжя незалежно від його конкретного виразу та обсягу розглядається як суттєвий і необхідний елемент формування і підтримання майнової спільності. Подружжя може бути суб'єктом майнових відносин, у тому числі - відносин власності, як на загальних цивілістичних засадах, так і на підставі спеціальних умов, спричинених фактом перебування їх у шлюбі. При цьому найбільш істотно виявляються особливості тих майнових відносин подружжя, які складаються між ними (внутрішні відносини). Ці особливості визначаються переважно нормами сімейного законодавства, а зовнішні (відносини подружжя з третіми особами) - переважно нормами цивільного законодавства. Таким чином, правове регулювання майнових відносин подружжя ускладнене характером особистих стосунків між чоловіком і дружиною, що, в свою чергу, і вимагає окремого глибокого їх дослідження.

Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна, яке набувається ним за час шлюбу. Подружжя користується рівними правами на майно.

Також законодавством визначається майно, яке належить до спільної сумісної власності чоловіка і дружини. Таким чином, Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Отже, розгляд питання про спільну сумісну власність подружжя є актуальним в сімейному праві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком, 1996.- 80 с.

2. Сімейний кодекс України : Офіційний текст: (Міністерство юстиції України (Київ). -К.: Кондор, 2006. -103

3. Дзера О. В. Деякі проблеми врегулювання відносин власності подружжя в новому Сімейному кодексі України // Юридична Україна. - 2003. - №1.-С.58.

4. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. - К. : Істина, 2008. - 215 с.

7. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар . - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. - С.297

8. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В. С. К.: Істина, 2005. - 299 с.

9. Сімейне право: Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб.: У 2-х кн. / За заг ред. С.Я. Фурси. - К., 2005. - С. 561.

10. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. - X.: ТОВ «Одіссей», 2005.- 630 с.

11. Антошкіна Валерія Костянтинівна. Договірне регулювання відносин подружжя: автореферат до дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2006.

12. Мальченко Валентин Миколайович. Особливості поділу та виділу спільної сумісної власності подружжя: Автореферат до дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. - О., 2007.

13. Новохатська Яна Володимирівна. Правове регулювання майнових відносин п одружжя (порівняльно-правовий аспект): Автореферат до дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2006.

14. Шанойло В.О. Набуття права спільної сумісної власності подружжя за Сімейним кодексом України. Монографія. - К.: «Юрінком Інтер», 2003. - 406с.

Размещено на Allbest.ru