Житлові питання в цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальна робота

З курсу «Цивільне право України»

Ірпінь 2020

ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРМІНА «ЖИТЛО» В ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

«Розділ 3 ЦК України закріплює особливості правового режиму нерухомості і відповідно набуття права власності на новостворене майно або набуття права власності за договором виникає з моменту державної реєстрації цієї нерухомості або переходу права власності на неї. Визначений поділ нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) впливає на його правове регулювання з огляду на особливі економічні, правові та соціальні чинники, відповідно до поняття «житлова нерухомість», яка має використовуватися для задоволення житлових потреб громадян. Відповідно до цивільного законодавства житлові будинки, квартири, інші житлові приміщення визнаються об'єктами житлової нерухомості. До житлової площі об'єкта житлової нерухомості не належить площа приміщень, призначених для гігієнічних або господарсько-побутових потреб громадян (ванна, вбиральня, душова, приміщення для прання, кухня, комора, передпокій, внутрішньо квартирний хол, коридор, вбудована шафа тощо). Виникає питання щодо визначення житлової та загальної площ об'єкта житлової нерухомості через різні правові поняття закріплені у нормах ЖК Української РСР і інших нормативних актів, з метою додержання основоположних принципів Конституції України, за якими Україна є соціальною, правовою державою, яка забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності, соціальну спрямованість економіки. У зв'язку з цим актуальним видається розглянути питання щодо поняття об'єкта житлової нерухомості, оскільки ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Виходячи з переліку прав стосовно об'єктів нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, визначеного ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових Проблеми цивільного права та процесу. Харків, 2018 23 прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають: речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. При цьому право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини, в яких вони розташовані. Наведений перелік об'єктів свідчить, що це складна й багатопланова категорія, що змінюється на тлі реформування відносин власності, що здійснюється нині в Україні. Стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначає, що державній реєстрації прав підлягають: право власності та речові права, похідні від права власності (право володіння та користування житлом). Житло це призначений для постійного проживання, відповідно до цивільного законодавства різновид нерухомого майна, у вигляді обраного місця, адресно-географічні координати якого визначають приміщення, спеціально призначене для вільного проживання людини. Термін «житло» означає особливу споруду або приміщення, спеціально призначене для проживання людей: житловий будинок, квартира, кімната разом з відповідною допоміжною площею (кухня, коридор, ванна кімната тощо), а також різного роду інші об'єкти житлового фонду (ліфт та ліфтове господарство, інше інженерне обладнання). Житло має відповідати певним ознакам. Слід зазначити, що до поняття житла включаються багатоквартирні житлові будинки та квартири, приміщення, що знаходяться в них, враховуючи особливості житла як специфічного об'єкта права власності. Однак в ЦК України та інших нормативних документах не визначено єдиного об'єкта нерухомості - житлового будинку, проте вводячи поняття «квартира», поряд із «житловим будинком», виникає право подвійного права власності на один і той самий об'єкт. В юридичній літературі тривають пошуки критеріїв виокремлення різних об'єктів, що знаходяться в житловому будинку., що відмінність жилого приміщення від нежилого полягає в наявності чи відсутності певних умов: технічних, територіально-просторових, санітарно-гігієнічних тощо з встановленим щодо нього специфічним правовим режимом. Жилими приміщеннями може бути також відособлена кімната в нежилому будинку, що відповідає всім встановленим нормам і правилам. Належне функціонування житла нерозривно пов'язане як з жилим приміщенням, так і з його необхідними частинами і атрибутами (веранда, кухня, балкон тощо), що належать до приміщень нежилого характеру. Під житловою нерухомістю необхідно розуміти майно з встановленими правами володіння, користування і розпорядження в межах майна, що включає: житлові будинки, квартири, інші житлові приміщення в житлових будинках та інших будівлях, придатні для постійного і тимчасового проживання; споруди і елементи інженерного обладнання житлової сфери. Щодо законодавчого підходу, то слід вказати, що нині у зв'язку з розширенням об'єктів житлової нерухомості стає зрозумілим, що необхідно змінити різноманіття термінів (житло, житловий будинок, будинок, жиле приміщення, квартира багатоквартирних будинків, одноквартирний будинок, кімната у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають двоє і більше наймачів, кімната в гуртожитку, житлові споруди, будівлі) на більш узагальнююче й універсальне поняття, яке є родовим до означених різновидів житла. Проблеми цивільного права та процесу. Харків, 2018 24 Можна спиратися на поняття житла, що розкривається в ст. 379 ЦК України, де житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Основна відмінність житлових від нежилих будівель (споруд) полягає у різному їх призначенні. Перші об'єкти призначені для постійного чи тимчасового проживання громадян, а інші використовуються для потреб іншого характеру, як об'єкти соціальної інфраструктури, адміністративні заклади тощо. Інколи пропонується вживати поняття «житлова нерухомість» як універсальне, яке використовується як узагальнююче, розуміючи будинок, квартиру, їх частини, як різновиди жилих приміщень; як частина будинку чи квартири; в житловому будинку знаходяться, крім жилих, й нежилі приміщення, що складають з ним одне ціле, а це породжує деяку колізію понять. Отже, вважаємо найбільш вдалим використання терміна «житло» як узагальнюючу, родову категорію, що має практичне значення, що відповідатиме поняттю, що застосоване у Конституції України (ст. 47). Термін «житло» є усталеним більше ніж поняття «житловий фонд» і застосовується не лише в житловому праві, а й інших галузях чи правових інститутах. Хоча в ч. 1 ст. 812 ЦК України також використовується термін «помешкання», однак роз'яснюється, що ним є «квартира або її частина, житловий будинок або його частина». Тому термін «житло» є більш прийнятним щодо всіх «приміщень, придатних для проживання», тобто жилих приміщень. Отже термін «помешкання» тільки підкреслює публічно-правовий аспект об'єкта реєстрації як житла. Разом iз тим слід констатувати, що правове регулювання житлового, промислового будівництва, а також пов'язаних з ним земельних відносин не відповідає сучасному стану правового регулювання, визначеного ЦК України. При цьому прослідковується розбіжність норм земельного, цивільного, будівельного, податкового та інших галузей законодавства за умови фактично відсутнього ефективного контролю за будівництвом i подальшою експлуатацією житла з боку уповноважених державних органів. Правові проблеми розбіжностей визначення «житла» досить значні, тому, спершу, вважаємо за необхідне зупинитися лише на проблемі законодавчого визначення поняття «житло» та проблемах вживання цієї термінології саме в Податковому кодексі України. Незважаючи на використання термінів «котедж, житлові комплекси, дачний, садовий будинок, будинок (одноквартирний, індивідуальний, багатоквартирний), садиба, садибний будинок тощо, і це не лише ускладнює законодавчу термінологію, а й призводить до неоднозначного тлумачення одних і тих самих понять, що використовуються законодавцем. Отже, на понятійному рівні використання терміна «житло» сприятиме єдиній державній реєстрації об'єктів нерухомості та систематизації термінології у нормативних документах, відмежування його від понять «житлова нерухомість», «нежитлова нерухомість». Цей термін є найбільш уніфікованим поряд з іншими термінами, що також вживаються: «житловий будинок», «житлове приміщення» тощо та охоплює всі існуючі об'єкти житлової нерухомості. Використання терміна «житло» надає можливість безпомилково визначити цей об'єкт права серед інших споруд з урахуванням притаманних йому специфічних якостей. Підсумовуючи вищезазначене, доходимо висновку, що в Україні простежується тенденція вдосконалення відносин щодо визначення поняття житло в різних нормативних документах, але даний правовий інститут залишається одним з найменш досліджених у сучасній цивілістичній науці в Україні.»

Автор: Микола Костянтинович Галянтич

ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОБ'ЄКТА ЖИТЛОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

« Постановка проблеми. Визначення об'єкта житлових правовідносин має теоретичне та практичне значення, оскільки ця правова дефініція може самостійно впливати на зміст і статику правовідносин, а тому є стрижнем системи житлових правовідносин. Крім того, постійні наукові дослідження теорії права пропонують оновлені погляди щодо об'єкта правовідносин. Зокрема, доводиться, що об'єкт є необхідним для характеристики правовідносин (у категоріальному значенні), але не входить до його складу (в онтологічному сенсі). Об'єкт правовідносин у категоріальному значенні має два аспекти - юридичний та фактичний [1, с. 127]. Пропонується і такий погляд, що об'єкт правовідносин - це те, що може бути предметом цивільного обороту та що визнано таким законодавцем. При цьому вказується, що об'єкт правовідносин - категорія приватного права, котра може розглядатися як критерій для розмежування приватного та публічного прав [2, с. 8]. Проблемність цього питання посилюється і тим, що житлове право як наука потребує власного розуміння цієї категорії.

Стан дослідження. Наукові пошуки щодо об'єкта житлових правовідносин проводились М. К. Галянтичем, В. М. Літовкіним, Л. Г. Лічманом, І. Б. Мартковичем, В. П. Масловим, Є. О. Мічуріним, П. І. Седугіним, Ю. К. Толстим та іншими науковцями. Праці цих науковців доводять, що об'єктом житлових правовідносин є матеріальний об'єкт - житло. Це доктринальне положення важко ставити під сумнів. Можливо лише припустити, що трансформація розуміння житлового права могла спричинити зміни у розумінні об'єкта житлових правовідносин.

Метою статті є визначення об'єкта житлових правовідносин. Для доведення існування класичної моделі об'єкта житлових правовідносин (житла) або формування оновленої моделі цієї категорії необхідно провести означене дослідження. Виклад основного матеріалу. Визначення об'єкта житлових правовідносин можливе шляхом установлення розуміння об'єкта правовідносин та виявлення особливостей житлових правовідносин, що у своєму синтезі надасть можливість розв'язати поставлену мету статті. Сучасні концепції характеризують та класифікують об'єкт правовідносин за різними підставами: - за кількістю предметів (явищ), які можуть стати об'єктом правовідносин: а) моністичні, б) плюралістичні; - за характером об'єкта: а) об'єкт - річ, б) об'єкт - дія, в) об'єкт - результат, г) об'єкт - благо, ґ) змішаний об'єкт; - за наявністю ієрархії об'єктів у правовідносинах: а) однорівневі, б) багаторівневі; - за ступенем складності: а) прості, б) складні; - залежно від ролі об'єкта у правовідносинах: а) об'єктні: об'єкт є завжди і в усіх відносинах, б) безоб'єктні (умовні: об'єкта немає ISSN 1727-1584. ПРАВО І БЕЗПЕКА. 2016. № 2 (61) 104 лише в деяких правовідносинах; безумовні: у всіх правовідносинах об'єкта не існує) [1, с. 143]. Аналізуючи вказані підходи до визначення правової природи об'єкта правовідносин, варто звернути увагу й на те, що в цивільному праві визначилась дискусія з приводу співвідношення категорій «об'єкт прав» та «об'єкт правовідносин». Одні науковці вказують, що це тотожні поняття [3, с. 179, 4, с. 114], інші доводять, що це різні дефініції [5, с. 10]. Для визначення спеціального об'єкта правовідносин, зокрема житлового права, необхідно визначитися стосовно вищевказаних теоретичних дискусій, котрі відбулися навколо складної категорії - об'єкта, оскільки наукова платформа розбудови буд-якої теоретичної дефініції залежить саме від вибору авторської позиції. Тому надамо власне розуміння щодо об'єкта прав, об'єкта правовідносин, об'єкта суб'єктивних прав. Об'єкт прав - це одна з передумов зародження правовідносин, зокрема цивільних або житлових. Це благо (що необхідне людині в житті), яке з точки зору юриспруденції знаходиться у пасивному стані. Об'єкт прав не породжує правовідносини, а лише дає можливість їм розвиватися, що свідчить про те, що ця дефініція знаходиться поза правовідношенням. Стосовно об'єкта прав не виникають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. До того ж об'єкт прав має власний правовий режим, який може змінюватися залежно від зміни статусу об'єкта, зокрема впливу інтересів суб'єкта. Також слід зазначити, що об'єкт прав має індивідуальну відособленість та визначається в об'єктивному праві як самостійна правова категорія. Система об'єктів прав у законодавстві встановлюється у загальних нормах (ст. 177 ЦК України), які визначають лише можливість установлення правовідносин, без урахування їх динамічної стадії. Отже, об'єкт прав - це незалежна правова дефініція, котра існує поза правовідношенням. Виникнення правовідношення є початковою стадією в механізмі динаміки правовідношення, що розвивається за лінійним або нелінійним алгоритмом. При цьому об'єкт прав є включеним елементом у динамічну систему правовідношення. Це включення перетворює пасивну категорію «об'єкт прав» у динамічну - «об'єкт правовідношення». Таким чином, об'єкт правовідносин - це благо, яке знаходиться в активному стані у зв'язку з включенням його до складу правовідношення. Стосовно нього розвиваються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, викликані формуванням певного правовідношення. Це - категорія суб'єктивного права. Об'єкт правовідносин володіє правовим режимом, елементом якого є панування суб'єкта над об'єктом; ця категорія не існує поза правовідношенням, має залежну від правовідношення характеристику, виникає на стадії формування правовідношення. Наступною дефініцією в механізмі реалізації правовідношення, так би мовити, ідеально завершеною категорією, відносно формування конкретних прав та обов'язків є об'єкт суб'єктивних прав - індивідуально-конкретне благо, спрямоване на задоволення конкретної потреби людини. Має чітку прив'язку до інтересу суб'єкта, при цьому зміст суб'єктивних прав має вторинну природу від характеристик об'єкта. Ця категорія може розглядатися (та не існувати) як у структурі правовідношення, так і поза ним, але з урахуванням спрямованості, характеристики правовідношення, оскільки ця дефініція виникає на стадії реалізації правовідношення. Окремо варто звернути увагу на дефініцію «благо», яка використовується для характеристики об'єкта, оскільки в юридичній науці цей термін має різне тлумачення - це інтерес, результат дії, дія, річ, нематеріальні субстанції тощо. Незважаючи на простоту цієї категорії, вона є найбільш складною в дискусіях, що формуються навколо визначення об'єкта правовідношення. Благо - це достатки; вигоди; дари, все те, що потребує людина в житті [6, с. 54]. Воно має прояв у особистих немайнових благах; речах, послугах, інформації; результатах інтелектуальної діяльності людини. Вказані блага за своєю правовою природою є різними. Наприклад, річ має стабільну об'єктивну форму; послуга не може бути збереженою (за винятком послуг - робіт із виготовлення речі), оскільки для неї характерна наявність фізичної нематеріальності у вигляді позитивного ефекту для людини, наприклад, послуга перевезення має позитивний ефект у вигляді переміщення кого або / та чого-небудь. Отже, позитивний ефект буде виступати благом у відповідних правовідношеннях. На підставі цього можна визначити, що в широкому розумінні об'єкт правовідносин є благом, яке має позитивний ефект для конкретної особи. При цьому позитивність визначається саме конкретизованим суб'єктом, котрий спрямовує свою діяльність на отримання ефекту. Таким чином, благо (де-юре) - це юридична субстанція, що має позитивний ефект для суб'єкта, яка має прояв у категорії «об'єкт». Опираючись на вищевикладене, логічно перейдемо до розгляду об'єкта житлових ISSN 1727-1584. ПРАВО І БЕЗПЕКА. 2016. № 2 (61) 105 правовідносин, тобто об'єкта в механізмі динамічної системи житлового правовідношення. Житлові правовідносини охоплюють такі групи відносин: речово-правові (особистий сервітут на користування житлом); зобов'язально-правові (договори щодо користування житлом, зокрема договір найму, договір про надання житлово-комунальних послуг тощо); організаційні (управління житлом, житловим фондом; облік громадян щодо надання соціального житла; виселення); інформаційні (отримання інформації про стан житла, зокрема з державних реєстрів). Виникає питання: який об'єкт буде охоплювати ці правовідносини? Одразу можна відповісти: житло. Однак зупинимося і поставимо наступне питання: яка мета житлових правовідносин? Житлові правовідносини спрямовані на задоволення житлової потреби людини. Це відрізняє їх від класичних відносин власності, що спрямовані на задоволення потреби у вигляді панування особи над річчю. Тому позитивний ефект житлових правовідносин має прояв у проживанні особи в житлі. До того ж немає значення, яким є це житло (будинок, квартира, кімната), оскільки первинною виступає потреба у проживанні. Проживання у житлі - це захист людини від небезпеки, а отже, є одним з елементів у механізмі забезпечення життя людини. Позитивний ефект від житла у житлових правовідносинах має прояв у його використанні для проживання в ньому. Якщо погодитися з тим, що житло є об'єктом житлових правовідносин, то постає питання: а в чому різниця між відносинами власності на житло та житловими правовідносинами? Відповідь може бути одна - ні в чому. Таке ототожнення призвело до того, що на сьогодні в національному праві відсутнє доктринальне розуміння категорії «проживання», яке має бути стабільним та безпечним. Ці характеристики випливають з того, що саме проживання забезпечує життя людини, а тому повинно бути безпечним для життя людини та стабільним для отримання позитивного ефекту при задоволенні житлової потреби. Можна чітко простежити взаємозв'язок між життям людини та житлом. Зважаючи на кліматичні умови нашої країни, виникає питання: чи може вижити людина без проживання у житлі? Можливо, але… Ось із цього «але» починається житлове право нашої країни. Підкреслимо, саме нашої держави, оскільки кліматичні умови проживання в Італії, Греції, Іспанії, Великобританії значно відрізняються від кліматичних умов української землі, а ці умови формують політику та врегулювання надання житловокомунальних послуг, стандартів безпечних умов проживання у житлі1, що взагалі відбивається на можливості людини реалізовувати своє право на життя. Це - певне виключення на шляху інтеграції українського законодавства до європейського. Внаслідок спрямованості національної правової системи на забезпечення прав людини, зокрема права на життя, окремо сформувалась самостійна галузь законодавства - житлове право. На сьогодні воно має мету не врегулювати відносини щодо забезпечення людини житлом (як це було за планової соціалістичної економіки), а надати правову регламентацію відносинам щодо особливого права - безпечного проживання у житлі. Право на безпечне проживання є одним з видів прав, що може бути встановлено основним законом держави. Наприклад, у Конституції Азербайджанської Республіки передбачено право на безпечне проживання (ст. 31 Конституції) [7]. На підставі вищевикладеного логічно припустити, що об'єктом житлових правовідносин є благо, яке має позитивний ефект у вигляді проживання у безпечному для людини приміщенні2. Тобто благом є проживання у безпечному приміщенні. Для підтвердження цього звернемось до судової практики. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 24 постанови від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» визначив, що в порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування житловим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за 1 Звернемо увагу, що безпечні стандарти у житлі можуть відрізнятися і в регіонах держави. Наприклад, житлові стандарти для Сімферополя та Львова будуть різними, оскільки вітер з моря, що руйнує будівельний матеріал будинків, є в Сімферополі та не існує у Львові. Залежно від цього мають формуватися вимоги, зокрема, щодо будівельного матеріалу, котрий є базисом безпеки будинку, а отже, безпечного проживання. 2 У цьому контексті застосовано термін «приміщення» - просторова частина будівлі. Якщо приміщення визначається як безпечне для проживання, то для нього варто застосовувати термін «житлове приміщення». ISSN 1727-1584. ПРАВО І БЕЗПЕКА. 2016. № 2 (61) 106 наявності спору, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо) [4]. У вказаній постанові частково визначено види прав, у яких конкретизується конституційне право на житло. Застосуємо їх для виявлення об'єкта правовідносин. Так, приватизація житла: мета - отримання панування над житлом; об'єкт - житло, а отже, це - відносини власності. Взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку: мета - отримати/припинити проживання у житловому приміщенні; об'єкт проживання, тобто це - житлові правовідносини. Варто звернути увагу, що в науці постійно відбувається дискусія щодо категорії об'єкта житлових правовідносин. Наприклад, О. В. Батова вказує, що об'єктом житлових прав є надання можливості проживання у житловому приміщенні, в той час як саме житлове приміщення є лише предметом житлово-правових договорів [8, с. 12]. Із критикою цієї позиції виступив Є. М. Киминчижи, який стверджує, що ніякого права на проживання, відмінного від права користування житловим приміщенням, у дійсності не існує. Саме проживання передбачає використання житла як особливого блага з метою проживання в ньому. Термінологічна заміна не привносить нічого нового. З цієї ж причини не можна погодитися з позицією щодо відмінності суб'єктивного права проживання від речових прав володіння та користування житловим приміщенням [9, с. 38]. Безумовно, науковий погляд Є. М. Киминчижи відповідає традиційному розумінню проживання з точки зору речового права. І можна було б з ним одразу погодитися, але проведемо аналіз цього підходу. Проживання в житлі може розглядатися в аспекті речового та зобов'язального права. Якщо розглядати проживання в житлі з позицій речового права, то проживання не може повністю ототожнюватися з правом користування. Право користування є елементом правомочності власника житла щодо отримання позитивного ефекту (доходу, результату) від житла, зокрема шляхом: передання в оренду; використання житла для професійної діяльності за умови непорушення прав третіх осіб; власного проживання або непроживання тощо. Проживання в житлі пов'язане з використанням житла для постійного знаходження в ньому, користуванням житлово-комунальними послугами, веденням господарства. Тобто проживання з точки зору речового права є лише елементом у правомочності користування житлом. Звернемось до розуміння проживання як зобов'язально-правової категорії. Для цього застосуємо модель locatio-conductio rei. Римські юристи визначали, що до обов'язків наймодавця відносилась не тільки однократна передача речі для користування, але й забезпечення протягом усього строку користування житлом спокійного користування. Для цього наймодавець мав проводити необхідний ремонт відданої в найм речі, щоб підтримувати її протягом усього строку договору в придатному для користування стані, усувати перешкоди, які може зустріти з чийогось боку наймач, та інше. Звернемо увагу на першу особливість користування речі з точки зору зобов'язальної природи і користування повинно бути спокійним, тобто безпечним, не порушуватися як наймодавцем, так і третіми особами. В сучасному житловому праві це - елементи безпечного та стабільного проживання у житлі. Крім того, за locatio-conductio rei встановлювалась і особливість припинення найму житла. Наприклад, «diaetae, quam teconductam habere dicis, si pensionem domino insulae solvis, invitum te expelli non oportet, nisi propriis usibus dominus esse necessariam earn probaverit aut corrigere domum maluerit aut tu male in re locata versatus es (С. 4.65. 3). - Якщо ти знімаєш квартиру та платиш домовласникові плату, то тебе не можна виселити без твого бажання, крім тих випадків, коли домовласник доведе, що квартира йому необхідна для власних потреб, або якщо він бажає ремонтувати будинок, або якщо наймач погано поводився з найнятим приміщенням» [10, с. 518]. Ця конституція була спрямована на захист інтересів як наймодавця, так і наймача. І знов зустрічаємося з юридичною концепцією стабільного та безпечного проживання у житлі. Якщо об'єднати розуміння проживання за речово-правовою та зобов'язально-правовою характеристикою, то виходить, що проживання у житлі - це стабільне використання житла для постійного безпечного знаходження в ньому, користування житлово-комунальними послугами, ведення господарства. Таке розуміння права проживання виокремлює його від речових та зобов'язальних відносин, оскільки є їх поєднанням. У цьому є і відмінність права проживання (право на безпечне, стабільне знаходження у житлі) від права користування. Окремо зауважимо, що право проживання забезпечується та здійснюється як наймачем, так і наймодавцем. Право на проживання надає право вимоги щодо забезпечення стабільного, безпечного проживання, право на позитивні дії ISSN 1727-1584. ПРАВО І БЕЗПЕКА. 2016. № 2 (61) 107 у вигляді знаходження, ведення господарства у житлі, право на захист свого законного знаходження у житлі.

Висновок. На підставі проведеного дослідження можна припустити, що об'єктом житлових правовідносин є проживання в житлі. Безумовно, це лише один із поглядів на проблематику щодо встановлення об'єкта житлових правовідносин. І ця тематика є перспективною для подальших наукових досліджень. »

Автор: О. Є. АВРАМОВА

ВИСНОВКИ

житловий правовідносини житло законодавство

Житло -- квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в квартирах чи одноквартирних будинках, а також інші приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання людей, що завершені будівництвом та віднесені у встановленому порядку до житлового фонду.

Житло -- це певне приміщення. Будь-якому житлу притаманно те, що це певна будівельна споруда капітального типу чи її частина. Житло має стіни, перекриття, підлогу, стелю, дах. До житла пред'являються певні санітарні та технічні норми, що в найзагальнішому вигляді закріплені у Житловому Кодексі. Інші розуміння і поняття житла мають суб'єктивний характер і воно не охоплюються правовим регулюванням житлових відносин.^[1]

2. Житлом є не будь-яке приміщення, а саме таке, що призначено для постійного чи тимчасового проживання людей. Основна відмінність житла від нежилих будівель полягає у різному їх призначенні. Перші призначені для постійного чи тимчасового проживання громадян (ст. 6 Житлового кодексу). Інші використовуються для потреб промислового характеру, як об'єкти інфраструктури, адміністративні заклади тощо. Призначення будь-якої будівлі визначається у технічному паспорті будівлі чи споруди, що ведеться за даними технічної інвентаризації. До житла, через його призначення, пред'являються спеціальні вимоги щодо санітарно-технічного стану. У разі порушення цього стану житла та неможливості його відновлення таке житло підлягає зносу чи переведенню у нежилий фонд. Це регламентоване «Положенням про обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків та жилих приміщень непридатними для проживання», яке затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 26.05.84р. № 189.

Житло завжди має цільове призначення. Воно розраховане саме для проживання людей. Це закріплено у ст. 6 Житлового Кодексу. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

3. Споруда повинна бути завершеним будівництвом. Якщо споруда не є завершеною будівництвом, це вже не житло, а незавершений будівництвом будинок. Про те, що будівництво є завершеним, зокрема, свідчить акт державної комісії про прийняття споруди в експлуатацію.

4. Приміщення повинно у встановленому порядку бути віднесено до житлового фонду. Про це свідчить інвентаризаційна справа, яка ведеться на кожен з об'єктів житлового фонду. Крім того, у довідці-характеристиці БТІ, що є одним з необхідних документів при відчуженні житла, вказується, чи віднесена нерухомість до житлового фонду. Ст. 4 Житлового Кодексу встановлює, що житлові будинки, а також жилі приміщення в інших спорудах, що розташовані на території нашої країни, створюють житловий фонд. До житлового фонду не входять нежилі приміщення у житлових будинках, що призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Право на житло є одним з найголовніших невід'ємних прав особи, проголошених ст. 47 Конституції України. Це право означає не лише можливість особи набути житло у власність або в користування, а й право особи на проживання в житловому приміщенні. При цьому Конституція проголошує принцип забезпечення державою створення умов, необхідних людині для набуття житла у власність або в користування та неможливості примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до положень цивільного законодавства, право власності на житло може виникати на підставі цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання), у порядку спадкування, приватизації та ін.

Зроблено крок у розв'язанні питання щодо визначення об'єкта житлових правовідносин. Запропоновано вважати об'єктом житлових правовідносин проживання у житлі. Установлено, що проживання як об'єкт житлових правовідносин - це стабільне використання житла для постійного безпечного знаходження в ньому, користування житлово-комунальними послугами, ведення господарства.

Размещено на Allbest.ru