Згвалтування. Юридичний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. Поняття зґвалтування та кримінальна відповідальність за вчинення такого злочину у кримінальному праві завжди було нагальним, адже закріплене поняття та відповідальність визначається, насамперед, соціальним устроєм населення держави.

Світовий розвиток законодавства з зґвалтування характеризується зараз гендерною рівністю та посиленням правової охорони неповнолітніх та малолітніх осіб від посягань на їх статеву свободу та статеву недоторканність.

В ході написання даної наукової роботи було використані праці таких науковців у сфері кримінального права: О. Дудоров [12], Є. Письменський [6], В. Маркін [2], Г. Федькович [3], В. Прокопенко [8], В. Борисов, Л. Дорош [9]. Кожен з науковців вніс своє бачення даного злочину та трактував виходячи з законодавчих положень та власних міркувань тоді, коли вони мали місце бути.

Мета дослідження - дослідження складу злочину зґвалтування та особливості кваліфікації при наявності кваліфікуючих ознак.

Об'єкт дослідження - зґвалтування, як кримінально-правове явище, його характеристика та окремі ознаки, що його характеризують.

Предмет дослідження - поняття зґвалтування, його особливості та складнощі з огляду на новітню редакцію.

Досягнення мети дослідження передбачало низку дій:

1) Дослідити кримінально-правову характеристику зґвалтування.

2) Дослідити та проаналізувати кваліфікуючі ознаки складу такого злочину, як зґвалтування.

3) Визначити особливості інкримінування злочину винній особі.

Методична складова проведення наукової роботи визначалась наступними методами:

1. Догматичний метод (формально-логічний або власне юридичний);

2. Конкретно-соціологічний метод;

3. Історико-правовий метод;

4. Діалектичний метод;

5. Статистичний метод;

6. Метод порівняльного правознавства.

Практичне значення наукової роботи полягає у можливості застосування відомостей, що в ній містяться, для визначення складу злочину, що передбачений статтею 152 Кримінального Кодексу України студентами, що здобувають юридичну освіту та законодавцем для більш змістовного трактування певних понять.



Розділ 1. Кримінально-правова характеристика зґвалтування

Велика низка науковців серед основних елементів кримінальної характеристики зґвалтування виділяють дані про потерпілу особу, особу злочинця, способи, причини та умови

При розслідуванні злочину зґвалтування необхідно враховувати характер взаємовідносин злочинця та потерпілого.

Кримінальна характеристика зґвалтування при розслідуванні також має кваліфікуючі ознаки, якими, відповідно до Кримінального Кодексу можуть бути [1]:

1) Злочин вчинено повторно;

2) Вчинення такого діяння щодо подружжя чи колишнього подружжя;

3) Вчинення такого діяння щодо особи у зв'язку з виконанням ним службового та інших обов'язків;

4) Щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

5) Вчинено групою осіб;

6) Вчинення такого діяння щодо особи, яка не досягла чотирнадцятирічного віку;

7) Якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки.

При аналізі способу вчинення злочину також визначають об'єкт та об'єктивну сторону та суб'єкт і суб'єктивну сторону.



1.1 Ґенеза кримінальної відповідальності за зґвалтування

Вперше поняття зґвалтування з'явилось ще за часів правління Ярослава Мудрого у Київській Русі. Зґвалтування зазначалось у Руській правді та як відповідальність мало штраф.

Вже зі здобуттям незалежності України та прийняттям Кримінального Кодексу у 2001 році у п'ятому розділі розмістилась стаття про зґвалтування, що на час написання даної наукової праці зазнала ледь не найбільше змін. Кількість змін обумовлюється належною необхідністю вдосконалення кримінальної відповідальності за вчинення даного злочину.

Особливо істотних змін стаття зазнала в 2017 році, у ході яких статтю 152 поєднали із частиною статті 153 Кримінального Кодексу України. З приводу думок науковців щодо таких змін, то вони, м'яко кажучи, різняться своїм розмаїттям щодо нової редакції.

Яскравим прикладом може слугувати думка доцента кафедри кримінального права і кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка - Віктора Маркіна, який у своїй статті «Секс за Кримінальним Кодексом: нова редакція» висміює законодавців з приводу змін. Науковець зазначає, що нова конструкція частини першої статті 152 Кримінального Кодексу України є невдалою, адже там зазначено, що фізичне проникнення має відбутись щодо потерпілого, а відповідальність коли проникнення відбувається в тіло суб'єкта злочину (наприклад, потерпілого змусили ввести фалоімітатор суб'єкту злочину) відсутня [2].

Апелювати думці Віктора Маркіна може юристка Галина Федькович яка, як представниця феміністичного руху, вважає зміни позитивними та зазначає що тепер стаття 152 Кримінального Кодексу України має гендерну нейтральність [3].

Якщо брати нашу думку до уваги, то будь-які зміни не можуть бути цілком позитивними чи негативними, адже, наприклад, впровадження такої кваліфікуючої ознаки, як зґвалтування щодо подружжя або колишнього подружжя є цілком доречним з огляду на те, що наша країна таким жестом підтримує Стамбульську конвенцію. Звичайно, Конвенція стосується жінок, але законодавство пішло далі та розширило її, у межах національного законодавства, до гендерної рівності, що є безперечним та цілковитим позитивним аспектом.

Та є і мінус - примітка наприкінці статті щодо поняття добровільної згоди з урахуванням супутніх обставин, проте що це за обставини законодавець ніде не зазначив, що ускладнює повне і всебічне сприйняття диспозиції статті.

Таким чином стаття 152 Кримінального Кодексу України у редакції від 6 грудня 2017 року є досить гарною, але є аспекти, які можна покращити та забезпечити більш ефективний розгляд справ у кримінальному провадженні злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

1.2 Поняття зґвалтування в чинному кримінальному законодавстві

Поняття зґвалтування охоплюється частиною першою статті 152 Кримінального Кодексу України та під яким слід розуміти дії сексуального характеру, що пов'язані із вагінальним, оральним та анальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи [1].

Якщо звернутись за тлумаченням поняття зґвалтування до Постанови Пленуму Верховного Суду від 30 травня 2008 року №5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи», то слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням

безпорадного стану потерпілої особи [4]. На наш розсуд застосовувати таке поняття недоцільно та неприпустимо з огляду на те, що воно напряму суперечить поняттю зґвалтування у чинному Кримінальному Кодексі України, адже:

– По-перше, у чинному законодавстві йде мова про дії сексуального характеру як природнім шляхом, так і з застосуванням сторонніх предметів, в той час як в Постанові Пленуму зазначені лише статеві зносини.

– По-друге, так як Постанова була прийнята в 2008 році можна вказувати на її втрачену актуальність, адже за часів 2008 року стаття 153 Кримінального Кодексу України містила положення про Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом що також вбачало насильницькі дії за допомогою сторонніх предметів. Але зі змінами 2017 року в Кримінальному Кодексі України положення даної статті перейшли в видозміненому вигляді до 152 статті.

– По-третє, в вищезазначеній постанові у поняття зґвалтування зазначається що такі дії пов'язані із використанням безпорадного стану особи. Тобто це є кваліфікуючою ознакою при інкримінуванні злочину, передбаченому положеннями даної статті винному. Та зараз у диспозиції статті 152 поняття безпорадного стану особи не міститься і не є кваліфікуючою ознакою.

Повертаючись до чинної редакції статті 152 Кримінального Кодексу України можна збагнути, що з першого погляду дефініція поняття зґвалтування викладена повно та є певна ознака бланкетності - ми відсилаємось до примітки статті 152 Кримінального Кодексу України щодо поняття добровільної згоди, де зазначено що згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи

І тут вже виникає низка питань, але, вважаємо, на рівні студентської наукової роботи, як найменш на теоретичному рівні, можна дослідити поняття супутніх обставин та повного поняття добровільної згоди, що було б більш доцільним.

Відповідно до Академічного тлумачного словника української мови під згодою розуміється: «позитивна відповідь, дозвіл на що-небудь» [5]. Виходячи з наданого тлумачення можна дійти висновку, що згода є апріорі добровільною та прикметник «добровільна» у статті 152 не є доречним.

З приводу супутніх обставин - то тут набагато важче, адже перелік таких обставин має бути індивідуальним для кожної справи, хоча може містити загальні положення для більшої ефективності під час досудового розслідування. На нашу думку такими обставинами можуть бути:

1) Ситуація домашнього насильства

2) Психологічна залежність

3) Економічна залежність

4) Самопожертва

Ситуація домашнього насильства має місце у тих випадках, коли особа перебуває у таких обставинах та регулярно зазнає зґвалтування. Це може бути супутньою обставиною.

Психологічна залежність може бути супутньою обставиною при примушенні до вчинення дій сексуального характеру при погрожуванні близьким родичам.

Економічна залежність має місце при застосуванні заходів примусу щодо потерпілого з мотивів вчинення дій, що носять сексуальний характер, з погрожуванням, до прикладу, відмови від сплати лікування потерпілого.

Самопожертва більше є кваліфікуючою обставиною, адже швидше за все, вона буде стосуватись батьків, якщо їм дітям буде висунуто погрози.

Таким чином, ми вважаємо що поняття згоди наприкінці статті 152 Кримінального Кодексу України може бути бланкетним та мати такий вигляд:

«Під згодою мається на увазі позитивна відповідь особи на вчинення дій сексуального характеру з врахуванням супутніх обставин». А супутні обставини мають міститись в першому розділі «Загальні положення» Загальної частини Кримінального Кодексу України.



Розділ 2. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки зґвалтування

Склад будь-якого злочину завжди має 4 основні ознаки складу злочини такі, як об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину, суб'єкт злочину та суб'єктивна сторона злочину.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, на які винний посягає.

Об'єктивна сторона злочину визначається прояв суспільно-небезпечного діяння, який може виражатись як у дії так і у бездіяльності.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила даний злочин та за положеннями Кримінального Кодексу України може притягнутись до кримінальної відповідальності.

Суб'єктивна сторона злочину містить дані про психологічний стан особи, мотив вчинення злочину, мету вчиненого діяння та додатково може визначати емоційний стан особи при скоєнні того чи іншого злочину.

Також існує додаткова ознака злочину, яка має назву - кваліфікуючі ознаки злочину

В даному розділі ми дослідимо кожну з ознак, супутні поняття та особливості кожної.

2.1. Об'єкт зґвалтування

Основним об'єктом злочину визнається статева свобода або статева недоторканність особи. Факультативними об'єктами даного злочину виступають здоров'я, як фізичне так і психічне, воля та честь і гідність особи.

Якщо злочин вчинено щодо повнолітньої особи, тоді об'єктом буде статева свобода. З огляду на те, що законодавець не надав поняття статевої свободи, то на наш погляд треба звернутись до теоретичної частини кримінального права та зазначити, що під статевою свободою можна розуміти здатність особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин, здатність обирати форму такого спілкування та не допускати у сфері сексуальних дій жодного примусу [6, с. 486].

Якщо злочин було вчинено щодо неповнолітнього у такому випадку об'єктом виступатиме саме статева недоторканність, адже неповнолітня чи психічно хвора особа не може повноцінно усвідомлювати свої дії. Фактично статевою недоторканністю визначається заборона для особи вступати в статеві стосунки не дивлячись на її бажання.

Положення статті 29 Конституції України гарантує право на свободу та особисту недоторканність, а статева свобода та недоторканність є похідними від загальних положень вищевказаної конституційної норми [7].

Потерпілими від злочину можуть бути жінки та чоловіки. Включення до списку потерпілих, за вчинення злочину, що охоплюється диспозицією статті 152 Кримінального Кодексу України є відносно новим в порівнянні зі змістом вказаної статті у 2016 році, адже тоді зґвалтування вчинене щодо чоловіка охоплювалось диспозицією статті 153 Кримінального Кодексу України. Особливою кваліфікуючою ознакою є вчинення зґвалтування щодо дружини або чоловіка, але віктимна поведінка потерпілої особи не містить підстав для звільнення винного від кримінальної відповідальності, проте таке поводження має місце при призначенні покарання для винного.

Також варто вказати, що на кваліфікацію злочину, що передбачений статтею 152 Кримінального Кодексу України, не може впливати моральні устої потерпілої особи та наявність попередньо існуючих статевих взаємин з винним.

2.2 Об'єктивна сторона зґвалтування

Об'єктивна сторона зґвалтування полягає у діяннях сексуального характеру, що пов'язані із застосуванням фізичного насильства або погрозою його застосування.

Фізичне насильство може відображатись у нанесенні ударів та побоїв, що вплинуть на тіло потерпілого. Також може бути заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Застосування фізичного насильства обумовлюється, як додатковий спосіб змусити потерпілого до вчинення дій сексуального характеру.

За змістом статті 152, до змін 2017 року, можна було б додати діяння, що має зв'язок з використанням безпорадного стану особи, тобто фактично ігнорується воля потерпілого.

Також раніше було зазначено, що діяння полягало саме у статевих зносинах, які можна характеризувати лише, як природний (гетеросексуальний) статевий акт. Але законодавець відійшов від застарілої форми мислення та зазначає дії сексуального характеру, пов'язані з проникненням в особу за допомогою геніталій чи будь-якого іншого предмету.

Злочин вважається закінченим з моменту фізичного проникнення в потерпілу особу, при цьому не висунуто обов'язкову дефлорацію або еякуляції.

Для встановлення дій сексуального характеру призначається судово-медично експертиза.

Для вірного інкримінування статті 152 Кримінального Кодексу України винному, перш за все треба встановити, що відмова відносно до винного була чітко вираженою та зрозумілою, адже виходячи з судової практики щодо зґвалтування у подружжі, то винний вмотивовує свою невинність тим, що відмову розглядав, як спосіб загравання та флірту від потерпілого.

Також, слід вказати, що при добровільному вчиненні дій сексуального характеру хтось з пари застосовує фізичне насильство через схильність до мазохізму, то у такому випадку кваліфікація за статтею 152 повністю виключається, адже, як було зазначено вище, сексуальні дії вчиняються за згодою обох осіб.

Вчинення дій сексуального характеру щодо осіб, котрі не досягли шістнадцятирічного віку викликає деякі складнощі на практиці, адже треба враховувати волю самої потерпілої особи з метою правильного інкримінування, адже кваліфікувати дії винної особи можна виходячи з положень статті 152 та статті 155 Кримінального Кодексу України. Адже стаття 155 Кримінального Кодексу України не трактує відмову потерпілого від статевих зносин з повнолітньою особою, тобто фактично ми маємо згоду і неважливо хто був ініціатором статевого акту. Також є певні особливості, адже у частині 4 статті 152 Кримінального Кодексу України зазначається про дії сексуального характеру вчинені щодо особи, котра не досягла чотирнадцятирічного віку, незалежно від її згоди чи відсутності такої, апріорі вважається зґвалтуванням [1]. А стаття 155 Кримінального Кодексу України розповсюджує сферу своєї дії на осіб, котрі не досягли шістнадцятирічного віку. Таким чином, ми можемо узагальнити таке положення: для ефективного застосування положень статті 152 та статті 155 Кримінального Кодексу України об'єктом злочину за статтею 155 можуть бути особи чотирнадцяти та п'ятнадцяти років.

Додати можна також те, що якщо потерпілим попередньо була надана згода, а під час вчинення дій сексуального характеру відмовилась і винний не погодився припинити дії, то такий вчинок також слід інкримінувати за статтею 152 Кримінального Кодексу України.

2.3 Суб'єктивна сторона зґвалтування

Суб'єктивна сторона злочину, що передбачений диспозицією статті 152 Кримінального Кодексу України, охоплюється прямим умислом. Мається на увазі, що винний усвідомлює свої дії та бажає це зробити. Адже неможливо зґвалтувати з необережності, проте з правил існують виключення.

Якщо винний вчиняє дії сексуального характеру із застосуванням фізичного насильства або погрозою застосування такого то тоді винний усвідомлює свій вчинок та розуміє, що вчиняє дане діяння проти волі потерпілого.

З приводу зґвалтування з використанням безпорадного стану особи, то тут декілька важче, адже мотив та психічне ставлення винного до потерпілого в такому стані може різнитись в залежності від ситуації. До прикладу суб'єкт може довести потерпілу особу до непритомності та скористатись її безпорадним станом. Або суб'єкт не усвідомлював, що потерпілий перебував у такому стані хоча міг і повинен був це передбачити.

І якщо перший приклад всебічно можна характеризувати прямим умислом, то другий приклад має наукове підґрунтя, яке базується на понятті складної вини. Сутність поняття полягає в тому, що психічне ставлення винного до певних обставин, передбачених як обов'язкові ознаки в юридичному складі умисного злочину, містить елементи необережної вини (злочинної недбалості) [8, ст.152].

Але, як було вже зазначено вище, використання безпорадного стану потерпілого вже не є основною та кваліфікуючою ознакою, хоча суд й зараз враховує цю ознаки при вирішенні справ.

2.4 Суб'єкт зґвалтування

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла чотирнадцятирічного віку. Законодавець це обумовлює тим, що особа в такому віці може усвідомлювати свої дії та розуміти настання певних наслідків.

Особливістю є те, що винний не має бути протилежної статті відносно потерпілого. Яскравим прикладом є співучасть у зґвалтуванні, так як вчинення даного злочину у співучасті, виключає обов'язкову протилежність статі потерпілого та винного. Адже співвиконавцем чи виконавцем може не бути вчинення дій сексуального характеру, а заламування особи чи її тримання з метою примусового фізичного проникнення безпосереднім насильником до тіла потерпілої особи.

Безпосереднім насильником може бути не тільки особа, яка має ознаки суб'єкта злочину, а і неосудна особа або малолітній [9].

Також слід відмітити відмінність між зґвалтуванням осудною особою та малолітніми.

З огляду на те, що зґвалтування є імпульсивним злочином і є витоком ситуації, підготовкою не характеризується, так як, зазвичай, вчиняється тоді, коли для винного настають сприятливі умові. Але загальний суб'єкт злочину може вдатись до фізичного насильства.

При скоєнні злочину, що охоплюється статтею 152 Кримінального Кодексу України, малолітніми підготовчі дії майже або взагалі відсутні. Зазвичай зґвалтування вчиняються під впливом алкогольного чи наркотичного сп'яніння [дод. 1]. Також ґвалтівник часто обирає осіб, що знаходяться в безпорадному стані для того, щоб полегшити виконання своєї мети [дод. 1].

Та на відміну від фізичної осудної особи, малолітні можуть вистежувати свою жертву навіть зі свого колу спілкування в той час, коли загальний суб'єкт намагається шукати потерпілого якнайменш серед незнайомців та в протилежній частині міста чи іншого населеного пункту.

2.5 Кваліфікуючі ознаки зґвалтування

Відповідно до положень статті 152 Кримінального Кодексу України кваліфікуючими ознаками можна визначити наступні:

1) Вчинення такого діяння щодо подружжя чи колишнього подружжя;

2) Вчинення такого діяння щодо особи у зв'язку з виконанням ним службового та інших обов'язків;

3) Щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

Особливо кваліфікуючими ознаками можна виділити:

1) Повторність

2) Вчинено групою осіб;

3) Вчинення такого діяння щодо неповнолітньої особи

4) Якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки.

Для більш поглибленого аналізу кваліфікуючих ознак зґвалтування вважаємо доцільним більш детально розглянути кожну з них.

Повторність злочину

При кваліфікації зґвалтування за частиною 2 статті 152 Кримінального Кодексу України слід зазначити, що саме ми розуміємо під поняттям повторності. Поняття повторності міститься у частині 1 статті 32 Кримінального Кодексу України, де зазначено що під повторністю слід розуміти вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального Кодексу [1, ст.32].

Тобто зґвалтування має місце бути повторним, якщо винний попередньо вчиняв діяння, що охоплюються частинами 1-5 вищевказаної статті Кримінального Кодексу України.

Сукупністю злочинів буде визначатись у тому випадки, коли відповідальність за вчинення двох чи більше зґвалтувань відбувалось за різними частинами статті 152 Кримінального Кодексу України.

Зґвалтування, яке було вчинено з відсутністю обставин, які визначені обтяжуючими, а потім повторне вчинення злочину за ознаками частини 4 чи 5 статті 152 Кримінального Кодексу України, повинні кваліфікуватись відповідно до сукупності злочинів, що передбачені частиною 1 та відповідно частиною 4 або 5 статті 152 Кримінального Кодексу України. Але така ознака має міститись у постанові про притягнення особи як обвинуваченого та вироку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 477 Кримінального Процесуального Кодексу України розпочатим кримінальне провадження у справах зґвалтування може вважатись лише за умови заяви потерпілого [10, ст.477]. Тому для порушення справи за частиною 2 статті 152 Кримінального Кодексу України потрібно подати скаргу від потерпілої особи за скоєння першого злочину або подача скарг одразу обома потерпілими особами [11].

Також ознака повторності недоречна, якщо у випадку зґвалтування винний мав з потерпілим діяння сексуального характеру два або більше разів. Це породжує довготривале зґвалтування. Тобто потерпіла особа знаходиться в психологічній залежності та її волевиявлення було проігноровано ще під час вчинення діянь сексуального характеру вперше.

Це означає, що якщо суб'єкт злочину без часової перерви вчиняв дії сексуального характеру двічі та більше разів з одним і тим самим потерпілим, то його діяння розглядаються не як повторність зґвалтування, адже вони є одним довготриваючим злочином.

Зґвалтування щодо подружжя або колишнього подружжя

Для підвищення стану захищеності подружжя законодавець впровадив частину 2 статті 152 Кримінального Кодексу України, що спрямована на боротьбу домашнього насильства.

Зазвичай інтимні стосунки без згоди на це чоловіка чи дружини виникають внаслідок економічної залежності одного з подружжя.

Більшу частину потерпілих складають дружини, адже стереотипне мислення чоловіків є проекцією відголосків радянського минулого, де головною задачею дружини було виконання подружніх обов'язків за бажанням чоловіка. Нова редакція має на меті зменшити випадки зґвалтування у подружжі та встановити повагу один до одного та взаємну відповідальність за вчинки серед подружжя.

Тож тепер дружина або колишня дружина не повинна мати інтимних стосунків зі своїм чоловіком без надання згоди на такі стосунки. Це так само діє і для чоловіків та колишніх чоловіків.

Тож тепер особа, що бажає вчинити дії сексуального характеру щодо подружжя чи колишнього подружжя, передбачені статтею 152 Кримінального Кодексу України буде притягуватись до відповідальності з урахуванням такої обтяжуючої обставини.

Вчинення такого діяння щодо особи у зв'язку з виконанням ним службового та інших обов'язків

Частину 2 статті 152 Кримінального Кодексу України, звичайно, також доповнили положенням про зґвалтування осіб у зв'язку із виконанням ними службового та інших обов'язків. Вчинення дій сексуального характеру щодо потерпілих осіб, котрі були підпорядковані винній особі у зв'язку зі службовими, професійними або громадськими обов'язками має право на існування у тому випадку, коли мотивом для вчинення злочину є прагнення перешкодити потерпілій особі в момент посягання або в майбутньому виконувати відповідний обов'язок, або помста за виконання цього обов'язку в минулому [12].

Зґвалтування щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності

Також ледь не найбільшим внеском є внесення відповідальності за зґвалтування жінки у стані вагітності. Адже зґвалтування жінки у стані вагітності може спричинити негативні та фатальні наслідки для її здоров'я, як фізичного так і психологічного так і для життя її майбутньої дитини.

Слід зазначити те, що не важливо на якому місяці вагітності перебуває жінка. Проте звинувачена особа повинна знати про стан вагітності потерпілої, адже при відсутності у винного відомостей про вагітний стан потерпілої особи, то тоді відповідальність за частиною 2 статті 152 Кримінального Кодексу України виключається. У такому випадку кваліфікація зґвалтування буде за частиною 1 статті 152 Кримінального Кодексу України.

Зґвалтування, вчинене групою осіб

Зґвалтування групою осіб має право на існування тоді, коли група з двох та більше осіб (співвиконаців) діє з попередньою підготовкою і має на меті вчиненні даного злочину. Для інкримінування даної частини статті не потрібна попередня змова, хоча, з огляду на судову практику, коли злочин вчинено за поперелньою змовою суд застосовує саме положення частини 3 статті 152 Кримінального Кодексу України.

Також слід зазначити, що такий науковець як Дудоров визначає відсудність групи осіб, якщо декілька осіб ґвалтують одну потерпілу особу і не узгоджують свої дії та не сприяють один одному [12].

Також не виключається співвиконавство, якщо один з групи не вчиняв і не мав наміру сексуального проникнення в тіло потерпілого, але застосував психічне чи фізичне насильство для придушення можливості потерпілої особи уникнути сексуального проникнення в її тіло.

Зґвалтування, що спричинило тяжкі наслідки

Поняття тяжких наслідків є оціночним та відповідно до Правил судово-медичного визначення ступення тяжкості тілесних ушкоджень тяжкими наслідками визначається:

1) Смерть потерпілої особи;

2) Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій;

3) Душевна хвороба;

4) Розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину;

5) Переривання вагітності;

6) Невиправне знівечення обличчя [13]

При аналізі даних положень вважаємо за необхідно додати ще такий тяжкий наслідок, як доведення потерпілого до самогубства та зараження синдромом набутого імунодефіциту чи іншими невиліковними хворобами.

Тяжкі наслідки можуть бути викликані як винною особою так і потерпілим.

Пан Дудоров вважає, що: «Якщо винуватий у зґвалтуванні не передбачав і з урахуванням конкретних обставин не міг і не повинен був передбачати, що потерпіла особа накладе на себе руки або спробує це зробити, то інкримінування ч. 5 ст. 152 КК виключається (наприклад, ґвалтівник знає, що потерпіла особа є повією або раніше зазнавала сексуального насильства, однак спроб вчинити самогубство не здійснювала). Не можна інкримінувати ч. 5 ст. 152 КК і в тому випадку, коли причиною самогубства потерпілої особи стало жорстоке ставлення до неї з боку чоловіка (дружини) або близьких родичів, які дорікали їй аморальною поведінкою, що й стало приводом для зґвалтування» [12].

Вважаємо таке положення максимально абсурдним, адже моральні устої та статеве життя потерпілого не можуть бути кваліфікуючою ознакою. А тут ми бачимо одразу два порушення, адже життя особи визнається найвищою цінністю держави, що прямо передбачено статтею 3 Конституції України [7].

Вчинення такого діяння щодо неповнолітньої особи або малолітньої особи

Впровадження даної обтяжуючої обставини забезпечує охорону статевої свободи та статевої недоторканності малолітнім та неповнолітнім особам, незважаючи на стать особи.

Норма становить заборону вчинення будь-яких дій сексуального характеру пов'язаних з проникненням в тіло малолітнього або неповнолітнього потерпілого.

Дана обставина цілком обґрунтовано виокремлена, адже має на меті захист прав дітей, як потерпілих від зґвалтувань. Законодавець обґрунтовує своє рішення тим, що з огляду на вік малолітньої особи, незважаючи на згоду чи відмову до статевих відносин з винним, вона цілком не може усвідомлювати на які поступки вона йде.



Розділ 3. Призначення покарання та питання вдосконалення кримінальної відповідальності за зґвалтування

У зв'язку із змінами 2017 року у статті 152 Кримінального Кодексу України і змінилась ступінь покарання за вчинення зґвалтування, з огляду на кваліфікуючі обставини. Також додали підстави за яких особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

зґвалтування законодавство кримінальний

3.1 Призначення покарання за зґвалтування

Покарання, за вчинення дій, що містяться у диспозиції статті 152 Кримінального Кодексу України, завжди полягає у позбавленням волі. За кожну кваліфікуючу ознаку суд призначає свій ступінь кримінального покарання.

За частиною 1 статті 152 Кримінального Кодексу України передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Частина 2. За зґвалтування, що вчинено повторно або щодо подружжя чи колишнього подружжя, чи щодо особи у зв'язку з виконанням нею службового обов'язку, або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Ще раз вважаємо за необхідно наголосити на тому, що відповідальність за зґвалтування вагітної жінки можливо застосувати виключно у тому випадку, коли винний знав про вагітність потерпілої особи.

Зґвалтування, вчинене повторно, має місце в разі, коли його вчинила особа, яка раніше вже вчинила зґвалтування. Не буде повторним зґвалтування, яке є тривалим і стосується однієї й тієї ж потерпілої особи.

Частина 3. Зґвалтування групою осіб або неповнолітньої особи карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

Неповнолітньою особою визнається особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Зґвалтування групою осіб трактується таким, коли в злочині мали участь двоє і більше осіб і всі підпадали під ознаки суб'єкта злочину, такі як осудність та настання віку, з якого передбачена кримінальна відповідальність.

Частина 4. Зґвалтування щодо особи, яка не досягла чотирнадцятирічного віку карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Інкримінування даної частини статті 152 Кримінального Кодексу України не залежить від волевиявлення потерпілої особи, адже в такому віці особа не може цілком усвідомлювати наслідки своїх вчинків.

Частина 5. Зґвалтування щодо особи, яке спричинило тяжкі наслідки карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Дана частина вищевказаної статті є узагальненою та якщо зґвалтування, що передбачені частинами 1-4 даної статті спричинили тяжкі наслідки, то тоді злочин буде кваліфікуватись за частиною п'ятою статті 152 Кримінального Кодексу України.

3.2 Удосконалення кримінальної відповідальності за зґвалтування

Удосконалення кримінальної відповідальності наразі є гострим питанням не лише серед науковців, а й серед населення. Адже для певної верстви населення дана редакція статті та межі відповідальності є досить м'якими, а для інших навпаки - занадто жорсткими.

Також при призначенні кримінальної відповідальності важко створити належну доказову базу з огляду на те, що статеві зносини мають бути на основі добровільної згоди, але як цю згоду підтвердити - не вказано ані в Загальній, ані в Особливій частині Кримінального Кодексу України.

Також ми вважаємо нагальним обов'язком законодавця зазначити поняття та перелік супутніх обставин, адже наступні можуть суттєво впливати на кваліфікацію злочину та ефективність судової практики у справах про захист статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Не зайвим буде вказати, що ми бачим вірним, якщо при подальших змінах статті 152 Кримінального Кодексу України законодавець окремо виділить таку обтяжуючу обставину, як доведення до самогубства, адже не можу бути нічого гіршого, аніж втрата людського життя через статеву надругу над потерпілим. Тож ми вважаєм, що така обставина має місце для частини 6 статті 152 Кримінального Кодексу України.



Висновки

При проведенні даної наукової роботи ми охарактеризували злочин, що передбачений статтею 152 Кримінального Кодексу України, у всіх можливих аспектах.

Також ми дослідили склад злочину та визначили, що об'єктом зґвалтування є статева свобода та статева недоторканність потерпілої особи, об'єктивна сторона полягає у вчиненні активних дій, пов'язаних із вагінальним, оральним та анальним проникненням у тіло потерпілої особи. Суб'єктом злочину виступає фізична особа, котра досягла чотирнадцятирічного віку, а суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Щодо кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак, то вони мають свою сферу дії і особливості їх застосування.

Нова редакція статті 152 Кримінального Кодексу України розділила науковців на два табори: тих, хто зміни вважає позитивними та противників такої редакції. Ми ж вважаємо, що у медалі, все ж таки, дві сторони і тому не може бути позитивних змін без негативних. У нашому випадку негативними є відсутність поняття супутніх обставин та неповне поняття добровільної згоди, адже це ускладнює роботу суддів з приводу захисту статевої свободи та статевої недоторканності населення.



Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26.\

2. Секс за Кримінальним Кодексом: нова редакція Юридична газета online, веб-сайт. [URL http://yur-gazeta.com/publications/practice/kriminalne-pravo-ta-proces/seks-za-kriminalnim-kodeksom-nova-redakciya.html ] дата звернення - 12 листопада 2019 року

3. Новації ККУ докорінно змінюють трактування поняття зґвалтування Експрес online, веб-сайт. [URL https://expres.online/discussions/zmini-do-kku-dokorinno-zminyuyut-traktuvannya-termina-zgvaltuvannya ] дата звернення - 12 листопада 2019 року

4. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 5. [URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-08 ] дата звернення - 12 листопада 2019 року

5. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 3, 1972. -- Стор. 516. [URL http://sum.in.ua/s/zghoda ] дата звернення - 12 листопада 2019 року

6. Кримінальне право (Особлива частина): підручник / за ред. О.О. Дудорова, Є. О. Письменського. - [2-ге вид.] - К.: "ВД "Дакор", 2013. - 786 с.

7. Конституція України: станом на 2 липня 2019 р. / Верховна Рада України. Суми: ВВП Нотіс, 2019. 56с.

8. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. Прокопенко В.В. Адвокатська компанія Прокопенко та партнери, веб-сайт [URL http://jurists.org.ua/criminal-law/1803-naukovo-praktichniy-komentar-do-st-152-krimnalnogo-kodeksu-ukrayini.html ] дата звернення - 15 листопада 2019 року

9. Борисов В.І., Дорош Л.В. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи (коментар до законодавства). ФП, 2006. № 1, с.4-15. Дата звернення - 15 листопада 2019 року

10. Кримінальний Процесуальний Кодекс України// Відомості Верховної Ради України, 2012, №9-10\ Дата звернення - 15 листопада 2019 року

11. Національна академія внутрішніх справ. Мультимедійний підручник з навчальної дисципліни «Кваліфікація окремих видів злочинів», 2016. Веб-сайт. [URL https://arm.naiau.kiev.ua/books/kval-ok-zlochuniv-25-04-207/lectures/lecture_3.html ]

12. Дудоров О. О. Кримінально-правова характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: [наук.-практ. пос.] / О. О.Дудоров; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2011. 352 с.

13. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.// Міністерство Охорони Здоров'я України, 1995 [URL https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95 ]

Размещено на Allbest.ru

...