Особливості правоохоронних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальнiсть дослiдження. Пiсля здобуття незалежностi українське суспiльство почало розбудову правової держави, одним iз основних принципiв якої є реальнiсть прав, свобод, обов'язкiв i законних iнтересiв людини i громадянина. Впровадження цього принципу в життя вимагає вiд держави не лише декларування прав, свобод, обов'язкiв i законних iнтересiв людини i громадянина в законодавчих актах, але й швидке створення дiєвих та ефективних, механiзмiв їх реалiзацiї, охорони та захисту. Заходи держави, спрямованi на профiлактику правопорушень, їх припинення, вiдновлення порушених прав та притягнення винних до юридичної вiдповiдальностi, здiйснюються, зазвичай, у межах правоохоронних вiдносин, що актуалiзує проблему їхнього комплексного дослiдження на рiвнi загальнотеоретичної юридичної науки.

У ч. 2 ст. 3 Конституцiї України головним обов'язком держави проголошено утвердження i забезпечення прав i свобод людини, що розширило можливостi контрагента в аспектi їх охорони та захисту, також з використанням мiжнародних судових органiв.

Правоохороннi вiдносини - правова форма соцiальної взаємодiї право - дiєздатних суб'єктiв, яка носить владний характер, детермiнована фактом вчинення правопорушення i має на метi вiдновлення порушеного права, притягнення правопорушника до певного виду юридичної вiдповiдальностi та уможливлює примусове виконання ним суб'єктивного юридичного обов'язку, передбаченого законом або договором i опосередкованого правозастосовним актом.

Особливостi суб'єктного складу правоохоронних вiдносин обумовленi правовим статусом їх учасникiв, а також чинниками, що мають беззаперечний вплив на нього. Юрисдикцiйнi повноваженнями державних органiв, їх службових, посадових осiб, якi безпосередньо здiйснюють правоохоронну дiяльнiсть. Галузевою приналежнiстю норм права, на пiдставi, яких вчинене дiяння квалiфiкується як суспiльно небезпечне (тобто, злочин) чи суспiльно шкiдливе (тобто, проступок), що в процесi вiдбивається на процесуально - правовому статусi суб'єктiв правовiдносин.

Станом здоров'я (фiзичного та психологiчного) суб'єкта в момент та пiсля вчинення ним суспiльно небезпечного дiяння, що є одним iз головних факторiв у виборi передбачених законом заходiв державного впливу (примусу), що буде застосовано до нього. Фактом притягнення суб'єкта до юридичної вiдповiдальностi в минулому, з яким закон пов'язує виникнення особливого правового статусу (наприклад, судимiсть у разi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi). Вiк фiзичної особи, вiд чого залежить її дiєздатнiсть й особливо делiктоздатнiсть. Факт вiдсутностi або приналежностi до громадянства iноземних країн, вiд чого залежить можливiсть застосування до суб'єкта, який вчинив правопорушення, окремих заходiв державного впливу (наприклад, адмiнiстративне видворення за межi України iноземцiв i осiб без громадянства).

Дослiдженням цiєї проблематики займалися такi науковцi,як: С.С. Алексєєв, М.Г. Александров, Б.Т. Базилєв, О.Г. Братко, Є.В. Бурлай, Ю.I. Грєвцов, А.П. Дудiн, О.С. Iоффе, С.Ф. Кечек'ян, М.I. Козюбра, А.М. Колодiй, В.В. Копєйчиков, В.В. Лазарєв, М.I. Матузов, Н.М. Онiщенко, Ю.С. Решитов, Л.М. Розин, О.Ф. Скакун, Ю.Г. Ткаченко, Ю.К. Толстой, Р.Й. Халфiна, М.Д. Шаргородський, Л.С. Явич, I.А. Сердюк та iн. Особливої уваги потребують науковi працi таких вiтчизняних учених О.I. Харитонової , I.А. Сердюк ,О.В. Юристи.

Мета дослiдження - визначити особливостi правоохоронних вiдносин їх види та структуру в правовiй формi соцiальної взаємодiї.

Об єкт дослiдження - правовi вiдносини як самостiйне явище правової дiйсностi.

Предмет дослiдження - правоохороннi вiдносини їх особливостi та види.

Завдання дослiдження:

- Розкрити змiст поняття « правоохороннi вiдносини», визначити його види;

- Визначити спiввiдношення правоохоронних та правозахисних вiдносин;

- Визначити структуру i види правоохоронних вiдносин;

- З ясувати суб активний склад правоохоронних вiдносин;

1. Поняття правоохоронних вiдносин та їх спiввiдношення з правозахисними вiдносинами

Правовiдносини - це специфiчнi суспiльнi вiдносини, що виникають на пiдставi норм права, учасники яких є носiями суб'єктивних прав та юридичних обов'язкiв.

Особливiсть спрямування правоохоронної дiяльностi полягає в тому, що зазвичай бiльшiсть правових вiдносин у цiй сферi реалiзуються на пiдставi норм права, якi забороняють вчинення неправомiрних дiй (норми особливої частини Кримiнального Кодексу України, норми права, якi визначають склад адмiнiстративних проступкiв, дисциплiнарних проступкiв тощо).

Правоохоронна дiяльнiсть здiйснюється за звичай у проявi правоохоронних вiдносин. Правоохороннi вiдносини - це врегульованi нормами права вольовi суспiльнi вiдносини, що виникають мiж суб'єктами правоохоронної системи i суспiльством на правi здiйснення перших необхiдних повноважень, в межах цих правових вiдносин реалiзуються заходи по забезпеченню законностi та правопорядку. Правоохоронним вiдносинам притаманнi певнi ознаки:

- є рiзновидом правових вiдносин;

- правоохороннi вiдносини виникають, змiнюються та припиняються на основi охоронних норм права;

- виникнення правоохоронних вiдносин зазвичай пов'язане з недотриманням i порушенням норм права, тобто з правопорушеннями;

- правоохороннi вiдносини виникають виникають мiж фiзичними особами (громадянами, iноземцями, особами без громадянства, бiпатриди) та юридичними особами, з одного боку, та суб'єктами правоохоронної системи з iншого;

- є вольовими вiдносинами, тому що: їх виникнення вiдбувається на основi норм права, в яких зазначена воля держави, сам факт правопорушення як передумова правовiдносин є вольовим актом актом; в цих нормах зазначається воля держави на притягнення до вiдповiдальностi особи що порушила закон;

- правоохороннi вiдносини подiляються на певнi стадiї розвитку, а в деяких випадках однi правоохороннi вiдносини трансформуються в iншi, виходячи з цього, важко вiдокремити однi вiд iнших (наприклад, при вчиненнi злочину особою, спочатку виникають кримiнально - правовi вiдносини, якi фiксуються кримiнально - процесуальнiй формi , в результатi пiдсудному виноситься покарання, що має форму реалiзацiї в рамках кримiнально - виконавчих вiдносин, а пiсля вiдбуття покарання пiд час протiкання строку зняття судимостi особа знаходиться пiд адмiнiстративним наглядом, отже перебуває в адмiнiстративно - правових вiдносинах з державою. Склад правовiдносин - це сукупнiсть основних елементiв правовiдносин i спосiб юридичного зв'язку мiж ними з приводу соцiального блага або забезпечення будь - яких iнтересiв.

Склад правовiдносин:

Суб'єктами правовiдносин - особи, органiзацiї або спiльностi, якi на пiдставi норм права мають право бути учасниками правовiдносин - носiями суб'єктивних прав та юридичних обов'язкiв.

Види суб'єктiв правовiдносин:

- фiзичнi особи (громадяни, iноземнi громадяни, особи з подвiйним громадянством (бiпатриди), особи без громадянства (апатриди);

- юридичнi особи (товариства, установи, органiзацiї, спiльноти та iн);

- соцiальнi органiзацiї (держава, органи держави, громадськi об єднання, трудовi колективи, органи мiсцевого самоврядування та iн.);

- соцiальнi спiльноти (народ, нацiя, населення, територiальнi громади та iн).

У межах однiєї галузi права або мiжгалузевого комплексу видiляють також загальнi та спецiальнi суб'єкти.

Соцiально - юридичнi властивостi суб'єктiв права:

Правосуб'єктнiсть - здатнiсть виступати суб'єктом правовiдносин, що складається з правоздатностi та дiєздатностi.

Правоздатнiсть - здатнiсть особи мати права та обов'язки.

Дiєздатнiсть - здатнiсть особи своїми дiями набувати i здiйснювати суб'єктивнi права та юридичнi обов'язки. Включає в себе угодоздатнiсть i делiктоздатнiсть.

Делiктоздатнiсть - здатнiсть особи нести юридичну вiдповiдальнiсть за вчинене правопорушення.

Об'єктами правовiдносин - матерiальнi, духовнi та iншi соцiальнi блага, що слугують для задоволення iнтересiв та потреб громадян та їх органiзацiй, з приводу яких суб'єкти вступають у правовiдносини i здiйснюють свої суб'єктивнi права та юридичнi обов'язки.

Види об'єктiв правовiдносин:

- матерiальнi блага - речi, кошти, цiнностi, земля, цiннi папери ,надра, територiя та iншi матерiальнi цiнностi.

- духовнi блага - творча дiяльнiсть людини (суспiльства) та її результати.

- дiї суб'єктiв права - всi юридично важливi вчинки людей.

- результати дiяльностi суб'єктiв права - конкретнi акти юридично важливої поведiнки.

Змiст правовiдносин - це конкретна поведiнка суб'єктiв правовiдносин та її юридичне закрiплення нормами права у виглядi суб'єктивних прав та юридичних обов'язкiв.

Структура змiсту:

- юридичний (суб'єктивне право та юридичний обов'язок);

- фактичний (реальна поведiнка суб'єктiв).

Суб'єктивне право - це вид i мiра допустимої поведiнки суб'єкта, що забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави. Структура суб'єктивного права:

- праводiя, тобто право людини поводити себе вiдповiдним чином (право на свої дiї);

- правовимога, тобто право вимоги вiдповiдної поведiнки вiд iнших суб'єктiв, як мають юридичнi обов'язки (право на чужi дiї);

- праводомагання, тобто право звертатися до держави за захистом свого порушеного юридичного права.

Види суб'єктивних прав:

- громадянськi (особистi) (до них належать права: на життя, свобод) i особисту недоторканнiсть; недоторканiсть житла; охорону приватного життя; таємнiсть листування й телефонних розмов, поштових, телеграфних та iнших повiдомлень; захист приватного життя особи; визначення нацiональностi; користування рiдною мовою, а також свобода пересування й вибору мiсця проживання, свобода совiстi (статтi 27,29 - 35 Конституцiї України));

- полiтичнi (полiтичнi права пов'язанi з наявнiстю громадянства України та на вiдмiну вiд особистих прав, адресованих Конституцiєю України «кожному», належать тiльки громадянам. Реалiзацiя цих прав дає змогу громадянам брати участь у полiтичному життi суспiльства, в управлiннi державою (статтi 36, 38 - 40 Конституцiї України));

- соцiально - економiчнi (належать до таких важливих сфер життя, як власнiсть, трудовi вiдносини, здоров'я, вiдпочинок, i служать забезпеченню матерiальних, духовних, фiзичних та iнших соцiально - значущих потреб й iнтересiв особи (статтi IЗ, 14, 41, 42 Конституцiї України - економiчнi; 43 - 49 Конституцiї України - соцiальнi), їх втiлення робить державу соцiальною, тобто такою, яка забезпечує гiдний рiвень життя людини, i її право на вiльний розвиток);

- культурнi (до культурних прав i свобод належать право на освiту, свободу лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi, на результати своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi (статтi 53,54 Конституцiї України));

- права - гарантiї (гарантiї конституцiйних прав i свобод людини закрiпленi Конституцiєю України (статтi 55 - 57, 59,64). До них належать права на судовий захист, вiдшкодування матерiальної та моральної шкоди, знання кожним своїх прав i обов'язкiв, правову допомогу, а також неприпустимiсть обмеження конституцiйних прав i свобод людини та громадянина).

Юридичний обов'язок - вид i мiра належної поведiнки суб'єкта права.

Видiляють загальнi (матерiальнi) i спецiальнi (юридичнi) передумови виникнення правовiдносин.

Загальнi (матерiальнi) передумови виникнення правовiдносин:

- наявнiсть не менше двох суб'єктiв права як учасникiв правових вiдносин;

- об'єкт правовiдносин - окремi iнтереси або блага як матерiальнi так i не матерiальнi, з приводу володiння якими або захисту яких суб'єкти вступили у вiдносини.

Спецiальнi (юридичнi) передумови виникнення правовiдносин:

- нормативна основа, характерною ознакою якої є вiдповiднi норми права, що регулюють певний вид суспiльних вiдносин;

- правосуб'єктна основа, що визначає здатнiсть особи до участi в тому чи iншому видi цивiльно - правових вiдносин;

- юридико - фактична основа, тобто певнi юридичнi факти (фактичнi склади) реальної дiйсностi з наявнiстю яких норми права, пов'язують виникнення, змiну або припинення вiдповiдних прав i обов'язкiв правосуб'єктної особи (може розглядатись i як передумова правовiдносин, i як структурний елемент).

Згiдно зi ст. 3 Конституцiї України, «Людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю. Змiст i спрямованiсть дiяльностi держави визначають права i свободи людини та їх гарантiї. Держава несе вiдповiдальнiсть перед людиною (громадянином) за свою дiяльнiсть. Утвердження та забезпечення прав i свобод людини є головним обов'язком держави».

Надзвичайно актуальною в умовах сьогодення є проблема розвитку правозахисної дiяльностi, яка, безумовно, має певнi спiльнi ознаки з правоохоронною дiяльнiстю, але має вiдмiнностi як за предметом, так i за суб'єктами її реалiзацiї.

Адвокати можуть здiйснювати право встановлювальнi або право забезпечувальнi дiї. Досить широкими є повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте предмет правозахисної дiяльностi досить вужчий, анiж у правоохороннiй дiяльностi. Вiн стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, iноземцям i особам без громадянства та захисту фiзичних осiб вiд обвинувачення.

Правозахисна дiяльнiсть, яка реалiзується державними й недержавними органами, має декiлька складових. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненнi громадянам їх прав та обов'язкiв. У Конституцiї України закрiплюється важливе право знати свої права й обов'язки (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Державним органом, який має сприяти розвитковi юридичних послуг iз метою реалiзацiї прав, свобод i законних iнтересiв громадян та юридичних осiб, надання їм платних послуг правового та технiчного характеру, є Мiнiстерство юстицiї України та його органи на мiсцях. До органiв юстицiї належать органи з виконавчого провадження, органи реєстрацiї актiв цивiльного стану, органи державної реєстрацiї нормативно - правових актiв та громадських об'єднань, а також нотарiат.

Правозахисна дiяльнiсть полягає у правовiй допомозi юридичним та фiзичним особам, громадянам України, iноземцям та особам без громадянства у спiрних питаннях з охорони права, захистi фiзичних осiб вiд обвинувачення та у державному гарантуваннi охорони прав громадян правозахисними органами.

По - перше, тим, що гарантування охорони прав громадян стало одним iз принципiв правової системи та державного життя, що знайшов вiдображення в Конституцiї. Державнi органи i окремi службовi особи, самостiйно виконуючи свої професiйнi функцiї i завдання, зрiдка порушують конституцiйнi права та правомiрнi iнтереси фiзичних i юридичних осiб або не дбають про них. Тому захист прав громадян потрiбен, незважаючи на наявнiсть системи контролю за законнiстю з боку суду, органiв прокуратури та iнших уповноважених на це органiв.

По - друге, мiжнароднi полiтико - правовi iнститути звертають достатньо велику кiлькiсть уваги правам людини в посттоталiтарних країнах. Для Української держави дотримання мiжнародних стандартiв з прав людини стало одним iз прiоритетiв внутрiшньої полiтики. Про це свiдчить прийняття в нашiй країнi нових полiтичних документiв з основних питань розвитку демократiї, захисту прав людини, проведення судово - правової реформи.

По - третє, правозахиснi iнститути є незалежними вiд державних органiв, для них характерна вiдкритiсть, гласнiсть, хто потребує захисту своїх прав i свобод. У процесi взаємодiї органiв влади та громадянського суспiльства виникають механiзми захисту прав i свобод громадян. Це стало реальним гарантом вiд вiдомчого або неправомiрного втручання. В Українi поступово створюється адмiнiстративна юстицiя, яка базується на наявностi у громадян не тiльки приватних, а й публiчних прав й завдяки цьому окремi громадяни можуть вступати у правовi вiдносини з державою щодо захисту своїх приватних прав.

Правозахисна дiяльнiсть полягає у захистi прав та iнтересiв громадян України, iноземцiв, осiб без громадянства, юридичних осiб щодо спiрних питань їхнiх прав i охоронюваних iнтересiв, а також у наданнi правової допомоги вiд обвинувачення, посилення правових гарантiй охорони прав i свобод вiд втручання органiв влади та управлiння. Предмет правозахисної дiяльностi стосується правової допомоги юридичним особам, громадянам України, iноземцям та особам без громадянства, а також захисту фiзичних осiб вiд обвинувачення. Кiлькiсть осiб, якi потребують допомоги та захисту, з кожним роком збiльшується.

Правозахисна функцiя, яку виконують державнi й недержавнi органи, має багато елементiв. Здебiльшого - це роз'яснення громадянам їхнiх прав та обов'язкiв, надання юридичної допомоги, представництво в судi, правоохоронних органах тощо. Державним органом, який мприяє розвитку юридично - iнформацiйних послуг з метою реалiзацiї прав, свобод i законних iнтересiв громадян та юридичних осiб, надання їм платних послуг правового й технiчного характеру є Мiнiстерство юстицiї України та його органи на мiсцях. До органiв юстицiї входить компетенцiя з виконавчого провадження судових рiшень, реєстрацiї актiв громадянського стану, державної реєстрацiї нормативно - правових актiв i громадських об'єднань, а також забезпечення дiяльностi нотарiату.

Адвокатура виконує правозахисну функцiю, яка є професiйною правозахисною недержавною структурою. Свою дiяльнiсть вона спрямовує, на захист громадян i осiб вiд обвинувачення i надання правової допомоги при вирiшеннi справ у судах, у досудовому порядку та в iнших органах влади.

Разом iз тим, громадяни України мають право вiльного вибору захисника i можуть обирати захисником своїх iнтересiв особу, яка є фахiвцем у галузi права, якщо така особа може легально надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи. Лише за виключенням кримiнальних справ, захист у судi з кримiнальних справ здiйснюється лише адвокатами. У 1998 р. в Українi розпочала свою роботу нова право - захисна iнституцiя -- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Здiйснення i забезпечення правоохоронної дiяльностi виконують державнi органи, а правозахисної - як державними, так i недержавними органами. Здiйснення правоохоронної дiяльностi передбачає використання примусу, а здiйснення правозахисної дiяльностi унеможливлює (забороняє) використання примусу, окрiм того що необхiдний в межах процесуальнох дiяльностi, щодо застосування обставин певної справи.

У демократичнiй, правовiй державi правоохоронна i правозахисна дiяльнiсть мають бути, як умова наближеними один до одної, доповнював та розкривати основу (суть) одна одної.

Законодавство як джерело права повинно тримати вектор дiї на захист iнтересiв суспiльства та людини окремо, а вже потiм на iнтереси держави. Зрозумiло, що закони мають iсторичний i полiтичний характер вцiлому. Теж саме можна сказати i про окремi iнтереси держави, i про окремi iнтереси людини. Потрiбне створення належних правових умов, грамотної нормативно - правової бази для розвитку вiльного громадянина - це i є ключовим напрямком державної полiтики. Тiльки прийняття справедливих законiв на основi Конституцiї України - є важливим завданням, яке має засвiдчувати реальне визнання та формувати ефективне забезпечення принципу верховенства права в Українi.

2. Види правоохоронних правовiдносин

Правоохороннi вiдносини виникають здебiльшого у бiльшостi галузей права, оскiльки прояви протиправної поведiнки - правопорушення можливi в будь - якiй галузi. Тому, дослiдивши проблематику теми, доцiльно простежити особливостi правовiдносин у сферi правоохороннiй дiяльностi в аспектах основних галузей права, нормами яких регулюється робота суб'єктiв правоохоронної системи.

Види правовiдносин у сферi правоохоронної дiяльностi за галузями: Конституцiйнi правовiдносини - це вольовi суспiльнi вiдносини, що урегульованi нормами конституцiйного права, суб'єкти яких є носiями суб'єктивних прав та юридичних обов'язкiв.

Своєрiднiсть конституцiйних правовiдносин, учасниками яких є суб'єкти правоохоронної системи, обумовлена:

- особливим юридичним змiстом;

- права i обов'язки суб'єктiв конституцiйних правовiдносин з участю суб'єктiв правоохоронної системи, є двох видiв: першi безпосередньо здiйснюються в певних категорiях вiдносин, iншi реалiзуються на пiдставi норм iнших галузей права, що конкретизують вказанi права та обов'язки;

- мають особливий склад суб'єктiв - учасникiв цих вiдносин.

Суб'єкти правоохоронної системи в процесi здiйснення своїх повноважень вступають в рiзноманiтнi конституцiйно - правовi вiдносини. I цi правовiдносини в переважнiй бiльшостi - вiдносинами влади i пiдпорядкування. Участь у конституцiйно - правових вiдносинах суб'єктiв правоохоронної системи може бути представлена або органом в цiлому (як показує практика, це буває вкрай рiдко), або його структурними пiдроздiлами, або окремими посадовими особами.

Що до пiдстав виникнення, змiни, припинення даних правових вiдносин є, як правило, акти органiв державної влади - закони України, постанови Кабiнет Мiнiстрiв України, iнших органiв виконавчої гiлки влади, рiшення та постанови органiв мiсцевого самоврядування. Конституцiйнi правовiдносини за участю суб'єктiв правоохоронної системи, як правило, пов'язанi з юридичними фактами - дiями, але при цьому не виключаються юридичнi факти - подiї.

У цiлому, говорячи про значення Конституцiї України 1996 року для виникнення, змiни i припинення правовiдносин за участю суб'єктiв правоохоронної системи, варто зазначити:

- по - перше, Конституцiя формує основнi принципи органiзацiї i функцiонування суб'єктiв правоохоронної системи (глава I Конституцiї»);

- по - друге, визначає завдання суб'єктiв правоохоронної системи (глави I, II, VII, VIH, XII Конституцiї);

- по - третє, визначає межi компетенцiї цих органiв та їх працiвникiв (глави I, II, VII, VIH, XII Конституцiї).

Пiдсумовуючи потрiбно констатувати, що конституцiйнi правовiдносини в дiяльностi суб'єктiв правоохоронної системи, як правило, на практицi виникають, змiнюються, припиняються не на основi юридичних фактiв, закрiплених у конституцiйних нормах, а на пiдставi юридичних фактiв, закрiплених у галузевих нормах права.

Найбiльш характернi для правоохоронної дiяльностi адмiнiстративнi правовiдносини, оскiльки, бiльша частина суб'єктiв правоохоронної системи входять до системи виконавчо - розпорядчих органiв. Це вiдносини владного змiсту мiж громадянами та державними органами.

Адмiнiстративнi правовiдносини - це частина суспiльних вiдносин, що керується нормами адмiнiстративного права, шляхом впливу на поведiнку суб'єктiв у сферi державного управлiння, з чого виникають мiж такими суб'єктами правових зв'язкiв державно - владного характеру.

Дiяльнiсть суб'єктiв правоохоронної системи подiляється на два взаємопов'язанi види:

- органiзацiйна дiяльнiсть суб'єктiв правоохоронної системи. Полягає в правильнiй побудовi пiдроздiлiв i служб суб'єктiв правоохоронної системи, в законнiй органiзацiї виконання покладених функцiй, бiльш вдосконалену роботу апаратiв суб'єктiв правоохоронної системи та iн. Цей напрямок носить внутрiшньо - органiзацiйний характер i регулюється спецiальними, зазвичай, так званими вiдомчими нормативним актами. Для адмiнiстративно - правових вiдносин, що виникають в механiзмi вiдтворення цього напряму дiяльностi суб'єктiв правоохоронної системи характерно те, що вони виникають в серединi апаратiв зазначених суб'єктiв, їх учасниками стають тiльки працiвники або певнi структурнi пiдроздiли. (Прикладом таких вiдносин є вiдносини мiж двома працiвниками полiцiї при складаннi плану роботи; вiдносини, що виникають при iнструктажах, на оперативних нарадах i т. iн.)

- безпосередня дiяльнiсть суб'єктiв правоохоронної системи по реалiзацiї покладених на них завдань. Цей вид дiяльностi має своїм змiстом безпосереднє практичне здiйснення функцiй суб'єктiв правоохоронної системи. Адмiнiстративно - правовим вiдносинам, якi створюються в процесi здiйснення цього напряму, характерний зовнiшнiй характер, де зовнiшньо - правова форма правоохоронної дiяльностi найбiльш ефективно характеризується в теорiї як юридичний факт.

Таким чином, можна класифiкувати адмiнiстративно - правовi вiдносини суб'єктiв правоохоронної системи в наступнiй послiдовностi:

а) внутрiшнi адмiнiстративно - правовi вiдносини, змiст яких складає внутрiшньо - органiзацiйна дiяльнiсть суб'єктiв правоохоронної системи;

б) зовнiшнi адмiнiстративно - правовi вiдносини, змiстом яких є неупереджено здiйснення завдань, покладених на суб'єктiв правоохоронної системи.

Вiдповiдно, адмiнiстративно - правовi вiдносини в дiяльностi суб'єктiв правоохоронної системи мають характернi, специфiчнi риси:

- данi вiдносини виникають в особливiй сферi державного управлiння;

- аналiз адмiнiстративно - правових вiдносини в дiяльностi суб'єктiв правоохоронної системи, дозволяє зробити висновок, що їх об'єкт вiдрiзняється вiд об'єкта iнших правових вiдносин. Його специфiка обумовлена компетенцiєю суб'єктiв правоохоронної системи, а також формами i методами їх дiяльностi;

- саме в адмiнiстративно - правових вiдносинах суб'єкти правоохоронної системи виступають безпосередньо як каральнi органи, в той же час тiсно пов'язанi з громацькiстю , тим самим служать в ролi iнструменту формування ставлення населення до суб'єктiв правоохоронної системи;

- цей вид правових вiдносин - головним змiстом дiяльностi полiцiї громадської безпеки, так само як кримiнально - процесуальнi разом з оперативно - розшуковими правовiдносинами - кримiнальної полiцiї. При цьому фактично має мiсце певне неминуче повторення в виникненнi, змiнi та припиненнi правовiдносин, вказаних видiв у тому чи iншому пiдроздiлi полiцiї.

Кримiнальнi правовiдносини являють собою загально - охороннi - такi до яких належать регулятивнi властивостi - правовiдносини, якi виникають, розвиваються i припиняються у зв'язку зi вчиненням злочинiв, що передбаченi нормами кримiнального права у виглядi специфiчного взаємозв'язку, мiж державою (за дорученням та вiд iменi якої виступають правоохороннi органи), особою, що вчинила злочин, i потерпiлим вiд злочину, якi надiляються суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, що забезпечуються примусовою силою держави.

Будь - яке порушення будь - якої заборони, що закрiпленi в кримiнальному законодавствi, тобто вчинення злочину, тягне за собою виникнення кримiнально - правових вiдносин.

Специфiка кримiнально - правових вiдносин полягає у тому, що якщо в багатьох iнших правовiдносин, до прикладу, в цивiльних, трудових держава виступає гарантом виконання юридичних обов'язкiв i недоторканостi прав суб'єктiв, як сама не бере участь в цих зазначених правовiдносинах, то в кримiнально - правових вiдносинах держава є суб'єктом цих правовiдносин.

Злочинець, який вчиняє кримiнально каране дiяння, вiдносить себе в певнi, вiдповiднi кримiнально - правовi вiдносини, саме до держави, а не до її органiв. Оскiльки органи держави дiють вiд її iменi i за дорученням держави, тому до них i вiдноситься правосуб'єктность держави в кримiнально - правових вiдносинах.

Особливiсть кримiнальних правовiдносин зумовлена тим, що держава, будучи суб'єктом цих правовiдносин, свою правосуб'єктнiсть передає у вiдповiдностi з розвитком вказаних вiдносин послiдовно полiцiї, прокуратурi, суду, територiальним пiдроздiлам Державної пенiтенцiарної служби. Вiд iменi держави, на початковiй стадiї вчиненого злочину виступає полiцiя. Але, полiцiя має компетенцiю, виступати вiд iменi держави не у всiх кримiнально - правових вiдносинах. Наприклад, в кримiнально - правових вiдносинах, що виникають в зв'язку з вчиненням державних злочинiв, право виступати вiд iменi держави мають органи СБУ; в кримiнально - правових вiдносинах, що виникають з приводу вчинення вiйськових злочинiв, компетентним органом держави виступає прокуратура.

Але не виключаючи сумнiву факт, що в бiльшостi кримiнально - правових вiдносин вiд iменi держави виступає саме полiцiя. Встановлення факту злочину (подiї, складу) покладено на черговi частини полiцiї i цим самим встановлюють наявнiсть юридичного факту, з чого виникають, кримiнально - правовi вiдносини мiж державою, вiд iменi якої вони дiють, i особою, що вчинила злочин.

Навiть, якщо вказана особа не буде встановлена кримiнально - правовi вiдносини, що виникли будуть iснувати доти поки не спливуть строки давностi. Латентна стадiя iснування кримiнально - правових вiдносин небажана: принцип законностi, що полягає у невiдворотностi кримiнальної вiдповiдальностi за вчинений злочин, спонукає служби i пiдроздiли полiцiї вжити усiх заходiв для розшуку злочинця.

Як правило, зусилля полiцiї в кiнцевому етапi призводять до затримання злочинця. Кримiнально - правовi вiдносини, будучи до цього позбавленими необхiдної визначеностi, починають набувати потрiбну конкретнiсть: в межах кримiнально - процесуальних правовiдносин встановлюються конкретнi кримiнально - правовi права та обов'язки суб'єктiв.

На завершальному етапi розслiдування кримiнальної справи в межах кримiнально - процесуальних правовiдносин i реалiзувавши при цьому правосуб'єктнiсть держави як суб'єкта кримiнально - правових вiдносин, полiцiя вiдповiдно до Кримiнально Процесуальному Кодексу передає свої правомочностi прокуратурi, яка, в свою чергу, передає їх суду. Суд, розглянувши кримiнальне провадження, виносить обвинувальний або виправдовуваний вирок.

Правовiдносинами пронизанi повнiстю усi стадiї кримiнального процесу. В кримiнальному процесi немає дiй, що вчиняються за межами правовiдносинами, як i немає учасникiв кримiнального процесу, якi могли б реалiзувати свої права або виконати обов'язки за межами правовiдносинами.

Усi кримiнально - процесуальнi правовiдносини виникають, змiнюються, припиняються на основi юридичного факту - дiї, тобто вiдповiдного юридичного акту (постанови), що винесена слiдчим, органом дiзнання або прокурором по факту вчинення злочину або в ходi розслiдування кримiнального провадження.

Основним юридичним фактом, що породжує кримiнально - процесуальнi правовiдносини в зв'язку з вчиненням злочину, є постанова про порушення кримiнального провадження. Саме цей юридичний факт i є тим своєрiдним фундаментом, на якому згодом, виростає «будiвля» кримiнально - процесуальних вiдносин, учасники набувають свого статусу, проводять певнi слiдчi дiї.

При дотриманнi законодавства i правильному веденнi досудового слiдства, сукупнiсть кримiнально - процесуальних правовiдносин, в якi входять слiдчий або орган дiзнання, повинна призвести до заключного акту розслiдування або до складання обвинувального висновку, або до постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирiшення питання про застосування примусових заходiв медичного характеру. I якщо слiдчий i орган дiзнання провели розслiдування якiсно (а це проявляється в тому, що вони вступали в належнi правовiдносини), прокурор не знайде при ознайомленi з кримiнальним провадженням, що надiйшла до нього пiдстав до повернення її слiдчому або органу дiзнання для проведення додаткових слiдчих дiй. Винесення слiдчим чи органом дiзнання постанови про закриття справи є юридичним фактом, що припиняє кримiнально - процесуальнi правовiдносини.

Юридичними фактами, якi є пiдставою для припинення кримiнально - процесуальних правовiдносин з участю органу розслiдування, є постанови про припинення кримiнального провадження чи затвердженням прокурором обвинувального висновку.

Саме з цього моменту суб'єктами цих правовiдносин вiд iменi держави будуть виступати прокурор та суд. Вирок суду, що вступив у законну силу, є юридичних фактом, який припиняє iснування кримiнально - процесуальних правовiдносин. Цей же вирок суду в той же час буде юридичним фактом, який породжує кримiнально - виконавчi правовiдносини (якщо вирок обвинувальний).

Вiдносно самостiйний характер, але такий, що базуються в кiнцевому результатi на кримiнально - процесуальному законодавствi мають оперативно - розшуковi правовiдносини.

Вiдповiдно до ст. 6 Закону України «Про оперативно - розшукову дiяльнiсть». Зокрема, пiдставами для проведення оперативно - розшукової дiяльностi є:

- наявнiсть достатньої iнформацiї, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевiрки за допомогою оперативно - розшукових заходiв i засобiв, про:

– злочини, що готуються або вчиненi невстановленими особами;

– осiб, якi готують або вчинили злочин;

– осiб, якi переховуються вiд органiв розслiдування, суду або ухиляються вiд вiдбування кримiнального покарання;

– осiб безвiсно вiдсутнiх;

– розвiдувальна - пiдривну дiяльнiсть спецслужб iноземних держав, органiзацiй та окремих осiб проти України;

– реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працiвникiв суду i правоохоронних органiв у зв'язку з їх службовою дiяльнiстю, а також особам, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi, членам їх сiмей та близьким родичам, з метою створення необхiдних умов для належного вiдправлення правосуддя; спiвробiтникiв розвiдувальних органiв України у зв'язку iз службовою дiяльнiстю цих осiб, їх близьких родичiв, а також осiб, якi конфiденцiйно спiвробiтничають або спiвробiтничали з розвiдувальними органами України, та членiв їх сiмей з метою належного здiйснення розвiдувальної дiяльностi;

- запити повноважних державних органiв, установ та органiзацiй про перевiрку осiб у зв'язку з їх допуском до державної таємницi i до роботи з ядерними матерiалами та на ядерних установках;

- потреба в отриманнi розвiдувальної iнформацiї в iнтересах безпеки суспiльства i держави;

- наявнiсть узагальнених матерiалiв центрального органу виконавчої влади iз спецiальним статусом з питань фiнансового монiторингу, отриманих в установленому законом порядку.

Пiдставою є об'єктивна безпосередня причина вчинення конкретної дiї, проведення заходiв або операцiї, матерiалiзована в фактичнiй iнформацiї або вказiвцi законодавця. Пiдстави вказанi в законi є вичерпними, iнших пiдстав бути не може. Якщо є достатнi пiдстави, то проводяться оперативно - розшуковi заходи.

Результати оперативно - розшукової дiяльностi можуть бути використанi:

- як приводи та пiдстави для порушення кримiнального провадження або проведення невiдкладних слiдчих дiй;

- для отримання фактичних даних, якi можуть бути доказами по кримiнальнiй справi;

- для попередження, припинення i розслiдування злочинiв, розвiдувальна - пiдривних посягань проти України, розшуку злочинцiв та осiб, якi безвiсти зникли;

- для забезпечення безпеки працiвникiв суду, правоохоронних органiв та осiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi, членiв їх сiмей та близьких родичiв, а також спiвробiтникiв розвiдувальних органiв України та їх близьких родичiв, осiб, якi конфiденцiйно спiвпрацюють або спiвпрацювали з розвiдувальними органами України, та членiв їх сiмей;

- для взаємного iнформування пiдроздiлiв, уповноважених здiйснювати оперативно - розшукову дiяльнiсть, та iнших правоохоронних органiв;

- для iнформування державних органiв вiдповiдно до їх компетенцiї.

Таким чином, оперативно - розшуковi правовiдносини - досить самостiйний вид правовiдносин, близький до кримiнально - процесуальних i адмiнiстративно - процесуальних.

3. Особливостi структури та змiсту правоохоронних вiдносин

Найбiльш поширеним у теорiї права i в галузевих юридичних науках є розумiння структури правовiдносин, як сукупностi, що об'єднує три елементи: суб'єкти, об'єкт, змiст.

Суб'єкти правовiдносин - це безпосередньо учасники, правоздатнi та дiєздатнi суб'єкти суспiльного життя, якi є носiями юридичних прав та обов'язкiв. Суб'єкти правовiдносин - це iндивiди та органiзацiї (особи фiзичнi та юридичнi), органи держави, органи мiсцевого самоврядування, посадовi особи, а також усi iншi суб'єкти права вiдповiдно до того, як вони визначаються у правi та законодавствi стосовно рiзних правових галузей.

Види суб'єктiв правовiдносин:

1) люди (фiзичнi особи) - громадяни даної держави, iноземнi громадяни, апатриди (особи без громадянства), бiпатриди (громадяни двох держав); посадовi особи тощо;

2) об'єднання людей: державнi - держава в цiлому, органи держави, державнi установи, пiдприємства, органiзацiї; громадськi - громадськi об'єднання та органiзацiї (полiтичнi партiї, громадськi рухи, органи громадської самодiяльностi); недержавнi пiдприємства та органiзацiї тощо; органи мiсцевого самоврядування;

3) соцiальнi спiльноти - народи, нацiї, територiальнi громади, трудовi колективи.

Суб'єкти права володiють значною властивiстю як правосуб'єктнiсть. Правосуб'єктнiсть - це передбачена нормами права здатнiсть (можливiсть) бути суб'єктом (учасником) правовiдносин.

Розрiзняють три види правосуб'єктностi:

– це загальну (здатнiсть бути суб'єктом права взагалi);

– галузеву (здатнiсть бути суб'єктом певної галузi права) ;

– спецiальну (здатнiсть бути суб'єктом певної групи суспiльних вiдносин у межах галузi права).

Загальною правосуб'єктнiстю надiленi всi суб'єкти, виключення складають лише тi, права та обов'язки яких обумовленi незмiнними (стать) чи необоротними (вiк) обставинами.

Правосуб'єктнiсть включає в себе такi елементи як правоздатнiсть, дiєздатнiсть, делiктоздатнiсть.

Правоздатнiсть - це встановлена нормами права здатнiсть особи мати суб'єктивнi юридичнi права та обов'язки. Це загальна, можливiсть мати права й обов'язки, вона закрiплюється у рiвнiй мiрi за всiма суб'єктами.

Дiєздатнiсть - це передбачена нормами права здатнiсть i юридична можливiсть особи своїми дiями набувати права та обов'язки, здiйснювати i виконувати їх.

Делiктоздатнiсть - передбачена нормами права здатнiсть особи нести юридичну вiдповiдальнiсть за невиконання юридичних обов'язкiв або за скоєне нею правопорушення.

Об'єкти правовiдносин - це те, з приводу чого виникають, iснують i розвиваються самi правовi вiдносини, виникають i реалiзуються суб'єктивнi юридичнi права та обов'язки їх учасникiв. Iншими словами, об'єкт правовiдношення вказує, на що спрямованi дiї, на що впливають права та обов'язки його суб'єктiв.

Юридична наука визначає об'єкт правовiдносин найбiльш спiрним їх елементом. Щодо розумiння категорiї об'єкта правовiдносин у теорiї права видiляються два пiдходи.

Перший - плюралiстичний, полягає в тому, що об'єктом правовiдносин визнаються явища навколишнього свiту - матерiальнi та iншi соцiальнi блага, якi служать задоволенню iнтересiв i потреб учасникiв правовiдносин, i з приводу яких у цих суб'єктiв i виникають вiдповiднi юридичнi зв'язки. При цьому до об'єктiв правовiдносин вiдносять матерiальнi блага (речi, майно, цiнностi i т. п.), нематерiальнi блага (життя, здоров'я, честь, гiднiсть i т. п.), продукти духовної дiяльностi (твори мистецтва, науки, музики, лiтератури, комп'ютернi програми i т. п.), цiннi папери i документи (грошi, акцiї, дипломи, атестати тощо), полiтичнi (зокрема, державнi) блага, а також результати дiй учасникiв правовiдносин.

Другий пiдхiд - монiстичний, випливає з того, що об'єктом правовiдносин можуть бути тiльки вчинки(дiї), дiяння людей та iнших суб'єктiв, їхня поведiнка, фактичнi суспiльнi вiдносини, оскiльки тiльки вони здатнi реагувати на дiю права, на вплив правовiдносин. Лише дiяльнiсть людини, людська поведiнка, вираженi в дiях або утриманнi вiд дiй, - писав О.С. Иоффе, - здатнi до реагування на правовий вплив, оскiльки iснує тiльки один i єдиний об'єкт правомочностi й обов'язку, а вiдтак, i об'єкт правовiдношення - людська поведiнка, дiяльнiсть або дiї людей.

О.С. Iоффе визнає юридичним об'єктом правовiдносин поведiнку, дiяльнiсть людей, Ю. К. Толстой фактичнi суспiльнi вiдносини, прибiчники монiстичного пiдходу не виключають i наявнiсть у правовiдносин матерiального (спецiального) об'єкта, або предмета - матерiальних та нематерiальних благ, з приводу яких виникають правовiдносини. При чому пiдкреслюється, що на юридичний об'єкт правовiдносини впливають безпосередньо, а на матерiальний - тiльки через поведiнку суб'єктiв правовiдносин.

Тому, абсолютнi вiдносини власностi не є вiдносинам суб'єкта, щодо належного йому певного майна, а вiдносинами мiж цим суб'єктом та iншими суб'єктами з приводу цього майна. Власнiсть - категорiя суспiльна, об'єктом правовiдносин власностi може бути саме поведiнка iнших суб'єктiв з приводу майна, яке належить певному суб'єкту - власнику. Це стосується i правовiдносин, що виникають з приводу iнших благ. Реалiзацiя суб'єктом своїх прав залежить вiд поведiнки iнших суб'єктiв, якi зобов'язанi утримуватися вiд порушення цих прав.

Що стосується вiдносних, зокрема договiрних, правовiдносин, то об'єктом прав i обов'язкiв сторiн у них також є не майно i грошi, а дiї сторiн з їх передачi i прийому. Певний носiй суб'єктивного права може претендувати на надане йому iншою стороною певне майно (грошi, речi чи iнше), володiти i розпоряджатися таким майном i т. д. Зобов'язана сторона правовiдношення вiдповiдно повинна надати цьому майно, або не заважати дiям з розпорядження цим самим майном. Саме ця фактична поведiнка є об'єктом правовiдношення.

Правовiдносини спрямованi на регулювання конкретних створених вiдносин, фактичної поведiнки суб'єктiв у юридично значущiй ситуацiї.

Монiстична точка зору, в повнiй мiрi вiдповiдає викладеному вище розумiнню правовiдносин як рiзновиду суспiльних вiдносин, як юридичного засобу реалiзацiї норм права, засобу правового впливу на фактичнi суспiльнi вiдносини, як пропонованої суспiльством (державою) моделi правової поведiнки суб'єкта. Об'єкт правовiдносин як фактична поведiнка їх учасникiв бiльшою мiрою пов'язаний з вольовою стороною права, що характеризує практичне, реальне втiлення у життя нормативних програм, моделей, зразкiв поведiнки вiдповiдних суб'єктiв.

У рамках монiстичного пiдходу, як вiдзначалося, прийнято видiляти юридичний об'єкт, матерiальний («спецiальний) об'єкт, (або предмет) правовiдносин.

Юридичним об'єктом є конкретнi вiдносини, що складають, окремi групи певних вiдносин i всю сукупнiсть однорiдних вiдносин, що входять до предмету правового регулювання вiдповiдної галузi.

Пiд матерiальним об'єктом звичайно розумiються речi (майно), у тому числi грошовi кошти, цiннi папери та iншi цiнностi. Враховуючи те, що коло явищ навколишнього свiту, з приводу яких складаються й iснують правовiдносини, не обмежується матерiальними явищами, а включає в себе й соцiальнi блага iншого порядку, бiльш правильним, як виявляться, буде називати їх не матерiальним, а спецiальним об'єктом, або предметом правовiдносин. Змiст правовiдносин складають суб'єктивнi юридичнi права та обов'язки їх учасникiв (суб'єктiв).

Слiд зазначити, що окремi науковцi видiляють у правовiдношеннi крiм зазначеного юридичного ще й його матерiальний (фактичний) змiст, пiд яким розумiють вiдповiдне суспiльне вiдношення, яке закрiплюється цим правовiдношенням, позбавлене юридичної форми, тобто фактичну поведiнку, яку управлений може, а зобов'язаний (повинен) здiйснити, реально здiйснюванi учасниками дiї, спрямованi на реалiзацiю їх прав та обов'язкiв.

Така наукова позицiя навряд чи може бути сприйнята. Вище було висловлено розумiння правових вiдносин як особливого виду суспiльних вiдносин, якi не ототожнюються з реальною правовою поведiнкою суб'єктiв. Така поведiнка (фактичнi дiї) знаходиться поза межами правовiдносин i не може бути визнана складовою їхнього змiсту.

В теорiї права суб'єктивне юридичне право визначається як встановлена в об'єктивному правi здатнiсть користуватися певними соцiальними благами, як закрiплена за управленим суб'єктом з метою задоволення його iнтересiв мiра можливої поведiнки у певному правовiдношеннi, забезпечена покладенням обов'язку на iнших осiб.

Суб'єктивне юридичне право звичайно характеризується як єднiсть трьох елементiв:

1) як право на власнi дiї, тобто вид i мiра можливої поведiнки вiдповiдного суб'єкта, обумовленi свободою вибору певного її варiанта в наявних межах, визначених законом;

2) як право на чужi дiї (бездiяльнiсть), тобто можливiсть вимагати вiд iнших осiб поведiнки, яка дозволяє або забезпечує можливiсть здiйснення обраної власної дiяльностi;

3) як право (можливiсть) вимагати застосування засобiв державного примусу до iнших (зобов'язаних) осiб з метою забезпечення можливостi здiйснення зазначеної власної дiяльностi.

Юридичним обов'язоком є повна протилежнiсть суб'єктивному праву: - це встановлена в об'єктивному правi необхiднiсть певної поведiнки, яка забезпечує використання соцiальних благ iншими суб'єктами, також це мiра належної поведiнки зобов'язаного суб'єкта у значному правовiдношеннi, з метою задоволення встановлених законом iнтересiв суб'єкта управленого, забезпечена наданням останньому можливостi вимагати вiд зобов'язаного суб'єкта виконання обов'язку, спираючись на апарат державного примусу.

Юридичний обов'язок має три форми:

1) утримання вiд заборонених дiй (пасивна поведiнка);

2) здiйснення певних дiй (активна поведiнка);

3) встановлення обмежень в правах особистого, майнового або органiзацiйного характеру (захiд юридичної вiдповiдальностi). Якщо вiд суб'єктивного права можна вiдмовитися, тобто не користатись ним, то вiд юридичного обов'язку вiдмовитися неможливо.

Суб'єктивне право i вiдповiдний йому обов'язок складають юридичний зв'язок мiж управленою i зобов'язаною сторонами правовiдношення. Вони безпосереднiм чином взаємопов'язанi, вiдповiдають, пiдказують одне одному. Здiйснення суб'єктивного права неможливе без виконання вiдповiдного йому обов'язку iншого суб'єкта. Iснують два типи правових зав'язкiв: вiдноснi, що виникають мiж окремими особами (суб'єктами права) та абсолютнi - мiж суб'єктом права i суспiльством (усiма i особисто кожним).

Суб'єктивне право i суб'єктивний обов'язок пов'язанi з правом в об'єктивному розумiннi, з вiдповiдними правовими нормами. Об'єктивне право є первинним вiдносно суб'єктивних права та обов'язку i не залежить вiд волi i свiдомостi вiдповiдного конкретного суб'єкта. Суб'єктивне право та обов'язок реалiзуються прямо вiд залежностi, вiд волi i свiдомостi цього суб'єкта, свiдомо втiлюються в його реальнiй поведiнцi. Права та обов'язки суб'єктiв у правовiдносинах встановлюються законами, iншими нормативно - правовими актами, актами управлiння, договорами i т. д. Тому, суб'єкти мають права та обов'язки, якi делегованi їм у встановленому законом порядку.

В реальному життi у переважнiй бiльшостi випадкiв змiст правовiдносин набагато складнiший i не вичерпується одним правом вiдповiдної сторони та вiдповiдним йому обов'язком зобов'язаної сторони.

Змiст, як правило, охоплює повний комплекс прав та обов'язкiв сторiн, спрямованих на досягнення єдиного, позитивного результату. А саме, конкретне правовiдношення у переважнiй бiльшостi випадкiв поєднує декiлька „атомарних” правовiдносин, пов'язаних мiж собою за змiстом i пiдставою виникнення. Такi „атомарнi” правовiдносини часто взаємоспрямованi: управлена сторона в одному з них є зобов'язаною в iншому, i навпаки (наприклад, вiдносини купiвлi - продажу).

Що стосується змiсту правоохоронних вiдносин то на основi всебiчного аналiзу рiзноманiтних поглядiв вiтчизняних i зарубiжних учених, щодо визначення понять «суб'єктивне юридичне право» i «суб'єктивний юридичний обов'язок», пропоную пiдхiд до розумiння цих загальнотеоретичних категорiй, а також понять «юридичне право державного правоохоронного (юрисдикцiйного) органу» та «юридичний обов'язок державного правоохоронного (юрисдикцiйного) органу».

Ознайомившись з поглядами вчених - теоретикiв М. I. Мотузкова, П. М. Рабiновича та О. Ф. Скакун, з ясувала, що змiст суб'єктивного юридичного права, як елемента юридичного змiсту правоохоронних вiдносин, не може бути обмежений, вiдповiдно, нi тричленною, нi чотиричленною структурою.

Зважаючи на положення ч. 4 ст. 55 Конституцiї України, що є додатковою гарантiєю мiжнародного захисту прав i свобод людини, закрiплених Європейською конвенцiєю про захист прав людини та основних свобод, а також факультативними протоколами до неї та сучасний розвиток прав людини, який супроводжується активним використанням конституцiйного права людини i громадянина на звернення до Європейського Суду з прав людини, в структурi змiсту вищезгаданих суб'єктивних юридичних прав, на думку дисертанта, доречно виокремлювати п'ять структурних елементiв.

Додатковим елементом, всупереч усталеному в загальнотеоретичнiй юридичнiй науцi пiдходу щодо чотиричленної структури змiсту суб'єктивного юридичного права, є можливiсть використання мiжнародного захисту конвенцiйних прав i свобод людини кожним, пiсля закiнчення всiх нацiональних засобiв правового захисту.

Що ж до елементу змiсту юридичного обов'язку, який кореспондує зазначенiй можливостi, то у держав, що порушили свої зобов'язання за Європейською конвенцiєю про захист прав людини та основних свобод виникає необхiднiсть понести юридичну вiдповiдальнiсть. Специфiчна особливiсть юридичної вiдповiдальностi держави - порушницi Конвенцiї, яка є вираженням п'ятого структурного елементу змiсту юридичного обов'язку як елементу юридичного змiсту правоохоронних вiдносин полягає в тому, що вона носить, здебiльшого, майновий (компенсацiйний характер) стосовно потерпiлого та загальний характер стосовно потенцiйних потерпiлих.

Збагачення змiсту суб'єктивного юридичного права з необхiднiстю супроводжується появою вiдповiдного елементу змiсту юридичного обов'язку, яким є необхiднiсть держави - порушницi конвенцiйних зобов'язань ужити заходiв загального характеру стосовно потенцiйних потерпiлих i заходiв iндивiдуального характеру стосовно особи, якої конвенцiйнi права безпосередньо були порушенi державою.

Висновок

Вивчаючи та аналiзуючи законодавство України, коментарi до статей Конституцiї України, науковi статтi, монографiї, дисертацiї, навчальнi посiбники провiдних вiтчизняних дослiдникiв - науковцiв стосовно проблематики порушеної теми «Особливостi правоохоронних вiдносин», можна зробити таких висновок, правовiдносини - це специфiчнi суспiльнi вiдносини, що виникають на пiдставi норм права, учасники яких є носiями суб'єктивних прав та юридичних обов'язкiв.

За звичай правоохоронна дiяльнiсть здiйснюється у проявi правоохоронних вiдносин. Правоохороннi вiдноси - це врегульованi нормами права вольовi суспiльнi вiдносини, що виникають мiж суб'єктами правоохоронної системи i суспiльством на правi здiйснення перших необхiдних повноважень, в межах цих правових вiдносин реалiзуються заходи по забезпеченню законностi та правопорядку. Правоохоронним вiдносинам притаманнi певнi ознаки:

- є рiзновидом правових вiдносин;

- правоохороннi вiдносини виникають, змiнюються та припиняються на основi охоронних норм права;

- виникнення правоохоронних вiдносин зазвичай пов'язане з недотриманням i порушенням норм права, тобто з правопорушеннями;

...