Судово-медична експертиза живих осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ЖИВИХ ОСІБ

2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ЖИВИХ ОСІБ

3. ПОНЯТТЯ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що під час досудового розслідування злочинів проти життя і здоров'я особи виникають складні медичні завдання зі встановлення причини смерті особи, визначення тяжкості тілесних ушкоджень, судово-медичне освідування громадян та ін. Для вирішення таких завдань є необхідність призначення судово-медичної експертизи, яка потребує постійного удосконалення.

Аналіз дослідження проблеми. Розроблення проблеми судово-медичної експертизи живих осіб здійснили вчені та практики, такі як А. Л. Антонов, О. І. Герасименко, А. А. Бабанін, О. М. Бандурка, Е. Х. Барінов, О. В. Біловицький, Д. В. Богомолов, В. Г. Гончаренко, І. В. Гора, П. П. Грицаєнко, О. М. Гурон, Л. М. Зарицький, В. І. Кононенко, В. Н. Крюков, Б. В. Михайличенко, В. Д. Мішалов, В. О. Ольховський, Ю. І. Піголкін, О. Ю. Скребкова, В. М. Смолянінов, Н. Н. Тагаєв та ін. Ю. І. Піголкін та ін. вчені зазначають, що вказана експертиза застосовує знання медицини та біології для вирішення практичних питань, які виникають під час діяльності органів досудового розслідування та суду [1, с. 9].

О. І. Герасименко наголошує, що судова медична експертиза - це безпосереднє використання накопичених судовою медициною знань у слідчій та судовій практиці під час виконання експертизи трупів, потерпілих, звинувачуваних та інших осіб, речових доказів, а також експертизи за матеріалами слідчих справ та медичними документами [2, с. 13].

Метою даної роботи є визначення поняття та суті судово-медичної експертизи живих осіб.



1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ЖИВИХ ОСІБ

судовий медичний експертиза живий

Судово-медична експертиза живих осіб - вид судово-медичної експертизи, що шляхом опосвідчення людей вирішує такі питання:

· 1. Експертиза тілесних ушкоджень із метою: 1) визначення наявності, характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; 2) визначення ступеня втрати загальної та професійної працездатності.

· 2. Експертиза для визначення стану здоров'я, симуляції, дисимуляції, агравації, штучних хвороб та самоушкодження.

· 3. Експертиза у випадку спірних статевих станів: 1) визначення статі; 2) визначення статевої зрілості; 3) визначення дівочої незайманості; 4) визначення продуктивної спроможності; 5) визначення вагітності, колишніх пологів та аборту; 6) визначення факту зараження венеричними хворобами.

· 4. Експертиза у випадках статевих злочинів: 1) визначення факту статевих зносин та пов'язаних із ним ушкоджень (у разі зґвалтування); 2) визначення ознак розтлінних дій; 3) визначення ознак мужолозтва.

· 5. Інші види експертизи: 1) визначення віку; 2) визначення алкогольного сп'яніння; 3) виключення батьківства та материнства (у випадку спірного батьківства, спірного материнства та за справами про підміну дітей); 4) визначення тотожності особи.

Судово-медична експертиза живих осіб виконується за постановою органів дізнання або за ухвалою суду. За справами приватного обвинувачення експертиза може виконуватися за направленням органів дізнання (як правило, міліції) або суду. Порядок виконання судово-медичної експертизи живих осіб регламентується відповідними "Правилами" та КПК.

Основними видами експертизи живих осіб є:

Експертиза у випадку заподіяння тілесних ушкоджень із метою:

· * виявлення наявності, характеру ушкоджень та визначення тяжкості заподіяної шкоди здоров'ю;

· * визначення ступеня втрати загальної та професійної працездатності.

· 1. Експертиза з визначення стану здоров'я, симуляції, дисимуляції, агравації, штучних хвороб та самоушкодження.

· 2. Експертиза у випадку спірних статевих станів:

o * визначення статі;

o * визначення незайманості;

o * визначення плідної спроможності;

o * визначення вагітності, колишньої вагітності чи аборту;

o * визначення зараження венеричними хворобами.

· 3. Експертиза у випадку статевих злочинів:

o * визначення ознак статевого акту, що мав місце, та пов'язаних із ним ушкоджень (у випадку ґвалтування);

o * визначення ознак розпусних дій.

· 4. Інші види експертизи:

o * визначення віку;

o * визначення алкогольного сп'яніння;

o * визначення батьківства та материнства (за справами про спірне батьківство та материнство чи про підміну дітей);

o * визначення тотожності особи.

Освідування - обстеження потерпілих, підозрюваних, обвинувачених або свідків для встановлення різних фізіологічних станів та патологічних змін із метою одержання судово-медичний експертних доказів; одним із видів судово-медичної експертизи, що передбачені КПК.

В коментованому КПК України авторів В. Я. Таці я, В. П. Пшонки, А. В. Портнова та О. М. Бандурки висловлюється думка, що, освідування - це слідча дія, що полягає в огляді підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово- медичну експертизу.

Метою освідування є виявлення на тілі підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет.

Освідування як слідчу дію необхідно відрізняти від освідування судово-медичного. Для провадження слідчого освідування не вимагається спеціальних медичних пізнань. При провадженні ж судово-медичного освідування необхідні спеціальні знання в галузі медицини, оскільки вирішенню підлягають спеціальні питання: про причини і давність спричинення тілесних ушкоджень, ступінь їх тяжкості, ступінь сп'яніння, з'ясування природи анатомічних або фізіологічних аномалій та ін. Такий судово-медичний огляд обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка слідчий доручає керівнику медичної установи, судово-медичному експерту або лікарю. За його результатами складається акт або видається довідка. У свою чергу, судово- медичне освідування не слід ототожнювати із судово-медичною експертизою, яка призначається і проводиться у порядку ст. 242 КГЖ, результати якої оформляються висновком експерта.

Фактичною підставою для прийняття рішення про освідування є наявність зафіксованих у матеріалах кримінального провадження даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення чи засвідчення наявності яких має значення для кримінального провадження, передусім для встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.

Ці фактичні дані можуть бути одержані від учасників провадження (свідків, потерпілих та ін.), міститися в протоколах слідчих дій (обшуку, огляду тощо), матеріалах оперативно-розшукової діяльності, повідомлені медичними установами тощо.

За необхідності проведення освідування особи слідчий звертається до прокурора, який виносить про це постанову. Отже, юридичною підставою проведення освідування є тільки постанова про це прокурора.

Постанова прокурора складається із трьох частин. У вступній частині зазначаються відомості про місце і час прийняття постанови; прізвище, ім'я, по батькові, посаду прокурора, який прийняв постанову, найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер.

У мотивувальній частині повинні міститися відомості про: обставини кримінального провадження та мотиви прийняття рішення про проведення освідування, їх обґрунтування; мету слідчої дії; особу, яка має бути піддана освідування) та посилання на положення КГЖ, які є юридичною підставою для проведення освідування.

Особа, яка провадить освідування, за необхідності вправі залучити до участі у слідчій дії судово-медичного експерта або лікаря.

Закон передбачає цілий ряд гарантій, які спрямовані на захист честі і гідності осіб, що піддаються освідування). Зокрема, слідчому чи прокурору забороняється бути присутніми при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголення останньої. У такому разі за дорученням слідчого освідування може проводитися судово-медичним експертом або лікарем (які можуть бути будь-якої статі), а його результати заносяться до протоколу зі слів лікаря чи експерта. Або слідчий має право звернутися до прокурора або керівника органу досудового розслідування з клопотанням про доручення провадження освідування слідчому тієї ж статі, що і освідуваний.

Для участі в освідуванні слідчий чи прокурор зобов'язані запросити не менше двох понятих. Закон допускає проведення освідування без участі понятих у випадку застосування безперервного відеозапису ходу проведення цієї слідчої дії. Але й у випадку, якщо здійснюється відеозапис ходу освідування, поняті також можуть бути запрошені, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне (ч. 7 ст. 223 КПК).

Якщо клопотання про проведення освідування заявляла сторона захисту чи потерпілий, особа, яка ініціювала проведення цієї слідчої дії, має право взяти в ній участь, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній (ч. 6 ст. 223 КПК).

Перед початком освідування особі, яка підлягає освідування), пред'являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.

Шляхом слідчого освідування може бути з'ясовано, чи є на тілі даної особи: а) особливі прикмети, які саме і їх локалізація (шрами, татуювання, дефекти статури, родимі плями, рубці, бородавки, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб); б) які-небудь пошкодження, сліди злочину та їх локалізація (подряпини, синці, укуси, інші тілесні пошкодження); в) частинки тих або інших речовин (крові, хімічних речовин, слини тощо); г) ознаки професійної приналежності.

При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або є небезпечними для її здоров'я.

Освідування може супроводжуватися фіксуванням наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідування), слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

Про проведення освідування складається протокол, у якому повинні фіксуватися факти, що мають доказове значення. У протоколі не дається пояснень, інтерпретації знайдених фактів, явищ, не висловлюються думки слідчого про механізм утворення тих або інших слідів, їх походження. У протоколі лише фіксуються знайдені на тілі сліди кримінального правопорушення або особливі прикмети.

У вступній частині протоколу повинно бути вказано: час і місце його складання, час початку і закінчення слідчої дії, дані про особу, що провадить слідчу дію (посада, звання, прізвище, ім'я, по батькові), і осіб, що беруть у ній участь (прізвище, ім'я, по батькові, а в необхідних випадках і їх адреси); посада, звання, прізвище, ім'я, по батькові судово-медичного експерта чи лікаря, що брав участь у провадженні освідування. Повинно бути зазначено, що понятим та іншим учасникам слідчої дії роз'яснені їх права і обов'язки.

У описовій частині протоколу зазначаються умови провадження слідчої дії; всі дії слідчого в тій послідовності, як вони проводилися, а також фіксується все виявлене під час провадження слідчої дії. У ньому також зазначаються, чи мало місце оголення тіла оглянутого, чи заперечував він проти цього чи ні, а також вказуються результати освідування, що, в якому вигляді і в якому місці тіла виявлено.

Оскільки в процесі освідування можуть бути виявлені сліди, що швидко змінюються, то їх необхідно описати в протоколі максимально детально й точно. Якщо фіксуються сліди тілесних ушкоджень, доцільно описати їх локалізацію, розміри, конфігурацію, колір, характер країв. При фіксації особливих прикмет опис їх доцільно здійснювати за правилами словесного портрета. Малюнок і колір татуювання також підлягає докладному опису. Указується місцерозташування татуювання, повністю відтворюється його текст (якщо він є).

Також у протоколі слід відобразити, чи застосовувалися технічні засоби фіксування освідування, які саме і в чому полягало їх використовування.

Додатки до протоколу - фотознімки, кінострічки, діапозитиви, фото- таблиці та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу, повинні бути належним чином виготовлені, упаковані, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, експерта, лікаря, інших осіб, які брали участь у їх виготовленні.

Протокол підписують особи, що брали участь у провадженні слідчої дії, поняті і слідчий та/або прокурор.

Якщо освідування проводилося примусово, копія протоколу освідування надається особі, щодо якої проводилося освідування.

Обов'язковим є освідування для визначення: характеру тілесних ушкоджень; психічного стану обвинувачуваного або підозрюваного, якщо виникає сумнів щодо їх осудності, а також здатності усвідомлювати свої дії, або керувати ними; психічного та фізичного стану свідків або потерпілих, якщо виникає сумнів щодо їх спроможності правильно сприймати обставини, що мають значення для слідства й суду, та давати про них правильні свідчення; віку обвинувачуваного, підозрюваного або потерпілого, якщо це має значення для слідства та суду, а відповідні документи відсутні. Необхідність освідування виникає також у разі втрати працездатності, агравації, дезагравації, симуляції та дисимуляції, штучних хворобах та ушкодженнях, рубцях внаслідок ушкоджень або захворювань, у разі необхідності визначення статевого стану, батьківства та материнства спірного, для експертизи статевих злочинів, ідентифікації особи, визначення стану алкогольного сп'яніння тощо. Освідування виконується за постановою особи, яка веде дізнання, - слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду. В особливо складних випадках воно виконується за участю кількох відповідних фахівців. У разі необхідності лікарі надають експертові консультативну допомогу. Освідування виконується за відповідними правилами та інструкціями, що затверджені Міністерством охорони здоров'я України та відповідними юридичними органами.

Методика виконання експертизи живих осіб (освідування) передбачає:

· * ознайомлення з постановою про призначення експертизи;

· * визначення тотожності особи, що направлена на опосвідчення, за посвідченням;

· * ознайомлення з обставинами події;

· * опит опосвідчуваної особи;

· * дослідження медичних документів;

· * огляд опосвідчуваної особи;

· * огляд одягу, якщо він був на потерпілому в час заподіяння ушкоджень чи інших дій;

· * додаткові дослідження;

· * підготовка висновків експерта;

· * оформлення акту судово-медичної експертизи.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ЖИВИХ ОСІБ

Судово-медична експертиза у кримінальних провадженнях (підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого) та інших осіб є окремим видом судово-медичної експертизи. У судово-медичній практиці цю експертизу зазвичай називають судово-медичною експертизою живих осіб.

У результаті проведення таких експертиз отримують дані, що мають важливе значення для доказування у кримінальному та цивільному судочинстві. Основними приводами для призначення експертизи живих осіб можуть бути: отримання особою тілесних ушкоджень; зґвалтування; встановлення правильності й своєчасності надання медичної допомоги; віку; факту й ступеня алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння тощо [3, с. 165].

Методику проведення такої експертизи здійснюють відповідно до встановлених Правил. Водночас Правила не містять, а можливо, й не повинні містити повний перелік діагностичних критеріїв для урахування особливості перебігу кожного можливого ушкодження. Не містять вони також оптимальний перелік діагностичних досліджень, які треба провести стосовно постраждалого для об'єктивного та всебічного оцінювання ступеня тяжкості тілесних ушкоджень [4].

Медична енциклопедія визначає судово-медичну експертизу як процес використання медичних та біологічних знань для вирішення питань. Об'єктами судово-медичної експертизи є потерпілі, звинувачувані та інші особи, трупи, речові докази і матеріали слідчих та судових справ, щодо яких виникають медичні питання. Законодавством України передбачено проведення: 1) первинної судово-медичну експертизи - перше дослідження об'єкта з відповідними висновками за його результатами; 2) додаткової судово-медичної експертизи, яку виконують за недостатньої ясності або повноти висновків; висновок може бути неповним не тільки в тих випадку, коли експерт не вирішив ті чи інші питання, але й в тих випадках, коли йому не були надані всі необхідні матеріали, або появились нові дані; 3) повторної судово-медичної експертизи, яку виконують під час необґрунтованих висновків або сумнівів у їхній правильності чи об'єктивності; вид експертизи виконує інший судово-медичним експерт чи експерти; залежно від складності питань, які запропоновані для вирішення слідством чи судом, судово-медична експертиза може бути комісійною або комплексною; комісійною вважається експертиза, яку виконують фахівці різних медичних спеціальностей: судово-медична експертиза, яку виконують експерти різних медичних і немедичних спеціальностей називається комплексною [5, с. 332-333].

Установи судово-медичної експертизи входять до складу судово-медичної служби Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ) і побудовані на засадах інстанційності.

Головним спеціалістом з питань судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України м. Києва, а в обласних судово-експертних установах є головний спеціаліст з питань судово-медичної експертизи очолюють відповідні заклади - бюро судово-медичної експертизи і є начальниками цих бюро. Положенням про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я державних обласних адміністрацій визначено їх повноваження [6, с. 3].

Основою наукового пізнання в судовій медицині є загальний діалектичний метод. Його покладено в основу інших методів і забезпечує спадкоємний зв'язок з іншими науками, зокрема й немедичними [7, с. 40].

Теорія і практика судової медицини не мислиться без постійного і самого широкого використання загальнонаукових методів дослідження: спостереження, опис, узагальнення, моделювання, експерименту та ін. [8, с. 442-466].

Для проведення експертизи й отримання ймовірного висновку важливе значення має оцінювання результатів медичного обстеження підекспертного та вивчення відповідної медичної документації. Усю медичну документацію розглядають як доповнення до основного дослідження живої особи.

Спеціалісти в галузі судової медицини стверджують, що проведення експертизи без дослідження особи лише за медичними документами можна дозволити тільки у виняткових випадках і за наявності медичних документів, що містять вичерпні дані щодо особливостей ушкоджень, їхньої клінічної оцінки та інші відомості, які можуть вплинути на формування висновку.

Ігнорування на практиці цих вимог призводить до помилкових висновків. Водночас фахівці зазначають, що сьогодні на практиці спостерігається неправомірна підміна обстеження живих осіб наданням висновків за результатами вивчення медичної документації, що є доволі частим явищем у разі проведення повторних і додаткових експертиз.

Тому за рішенням суду, відібрання зразків для її проведення здійснюється за його дорученням залученим спеціалістом відповідно до ст. 245 КПК України.

Законодавець не визначає, експертизою якого виду ці обставини мають бути встановлені, однак суть вирішуваних завдань й об'єктів вирішується під час дослідження [9, с. 5].

Методику комплексного судово-медичного експертного дослідження живих осіб здійснюють відповідно до Реєстру методик проведення судових експертиз. Огляд особи, якій нанесено тілесні ушкодження, має на меті виявити об'єктивні дані, необхідні для вирішення поставлених перед експертизою питань. Його проводять відповідно до звичайного плану лікарського амбулаторного обстеження залежно від істоти експертизи і виду дозволених питань. Під час огляду підозрюваних у скоєнні злочинів потрібно мати на увазі зацікавленість цих осіб у приховуванні наявних у них пошкоджень і слідів скоєння злочину. Під час встановлення важкості тілесних ушкоджень надаються відповіді на механізм їх виникнення і від чого він виник (тип знаряддя, засоби).

Під час огляду виявляють і описують наявні пошкодження, їхні особливості з медичного погляду (садна, синці, рани та ін.), локалізація і властивості, визначається тяжкість заподіяної шкоди здоров'ю.

3. ПОНЯТТЯ СУДОВО МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Судово-медична експертиза -- це науково-практичне дослідження, яке здійснюється за постановою уповноважених органів або за ухвалою суду судово-медичним експертом і включає вирішення медичних і деяких біологічних питань, виникаючих у процесі слідства, з метою сприяння у встановленні обставин, що підлягають доказуванню по певній справі.

Метою проведення такого виду експертиз є дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об'єктів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває в провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду.

Система судово-медичної служби України складається з:

· -- Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України;

· -- Республіканського бюро судово-медичної експертизи (Автономна Республіка Крим);

· -- Бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів.

До компетенції судово-медичної експертизи належать:

· 1. експертиза трупів у випадках насильницької смерті;

· 2. експертиза трупів при підозрі застосування насилля або з інших обставин, що обумовлюють необхідність такої експертизи;

· 3. експертиза потерпілих, обвинувачених та інших осіб (експертиза живих осіб);

· 4. експертиза речових доказів.

Проведення такої експертизи здійснюється судово-медичними експертами, які повинні мати вищу медичну (фармацевтичну) освіту, пройти спеціальну підготовку з проведення судово-медичних експертиз та отримати сертифікат судово-медичного експерта.

Здійснюватися такі види експертиз можуть виключно державними спеціалізованими установами - науково-дослідними установами судових експертиз, судово-медичними та судово-психіатричними установами Міністерства охорони здоров'я України. Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює Міністерство охорони здоров'я України.

Судовий експерт - це особа, що володіє спеціальними знаннями і призначена для здійснення судової експертизи і дачі висновку з досліджуваних питань. При проведенні судової експертизи експерт незалежний, він не може знаходитися ні в якій залежності від органу або особи, що призначили судову експертизу, сторін та інших осіб, зацікавлених у результаті справи. Експерт дає висновок, спираючись на результати проведених досліджень відповідно до своїх спеціальних знань. Не допускається вплив на експерта з боку судів, суддів, органів дізнання, осіб, що проводять дізнання, слідчих і прокурорів, а також інших державних органів, організацій, об'єднань і окремих осіб з метою отримання висновку на користь кого-небудь з учасників процесу або на користь інших осіб.

Державним судовим експертом є атестований працівник державної судово-експертної установи, що проводить судову експертизу в порядку виконання своїх посадових обов'язків. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Отримання кваліфікації судового експерта здійснюється шляхом проведення атестації. Метою атестації працівників державної спеціалізованої установи, які залучаються до проведення судових експертиз та/або беруть участь у розробленні теоретичної та науково-методичної бази судової експертизи, є оцінка рівня їх спеціальних знань та відповідність займаній посаді. Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам державної спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта і кваліфікаційний клас. Визначення рівня професійної підготовки експертів здійснюються експертно-кваліфікаційними комісіями в порядку, що встановлюється Міністерством охорони здоров'я України.

Атестовані судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний:

1. з'явитися за викликом органу (суду), який призначає експертизу;

2. провести особисто повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок;

3. на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку;

4. заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

Крім того, згідно з чинним процесуальним законодавством судовий експерт зобов'язаний:

· -- під час проведення дослідження забезпечити збереження об'єкта експертизи;

· -- повідомити про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів;

· -- у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення заявляти клопотання щодо його уточнення або повідомляти про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями;

· -- відмовитися від відповідей на питання, що поставлені ним, якщо вони виходять за межі або не входять до його компетенції.

Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право:

· 1. ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;

· 2. вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

· 3. з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;

· 4. подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

· 5. у разі незгоди з іншими членами експертної комісії - складати окремий висновок експертизи.



ВИСНОВОК

Судово-медичний огляд живих осіб - найбільш частий вид експертизи, який займає до 80% всієї роботи експерта.

Стаття 242 КПК України передбачає обов'язкове проведення експертизи живих осіб у випадках:

· встановлення характеру і ступеня тяжкості тілесних пошкоджень;

· встановлення статевої зрілості;

· визначення віку.

Проводять судово-медичну експертизу живих осіб відповідно до ст. 242 КПК України для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень. Судово-медичну експертизу живих осіб під час ведення кримінальних проваджень проводять винятково державні бюро судово-медичної експертизи МОЗ відповідно до розробленої Методики, яка встановлює порядок обстеження живої особи та дослідження відповідних медичних документів.

Судово-медична експертиза живих осіб проводиться згідно з вимогами Кримінально-процесуального та Кримінального кодексів України і відповідними “Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень” та “Правилами проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи”, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 року.

Огляд живих осіб проводиться, як правило, у відділах судово-медичної експертизи потерплих, обвинувачених та інших осіб чи в кабінетах судово-медичної експертизи в поліклініках загального типу.

В деяких випадках експертиза може бути проведена в лікарнях (якщо потерпілий знаходиться на стаціонарному лікуванні), інколи в кабінеті слідчого, в приміщенні міліції, в місяцях позбавлення волі, в залі судового засідання - можливо в тих випадках, коли немає необхідності використовувати спеціальне обладнання. Рідко вона може проводитись на дому у підекспертного, якщо за станом здоров'я особа не може з'явитися для огляду. Таку експертизу, щоб уникнути можливих обвинувачень експерта в неправильних чи незаконних діях, доцільно проводити в присутності представника судово-слідчих органів. Взагалі, при проведенні експертизи має право бути присутнім представник органу дізнання, слідства чи суду, за виключенням випадків обстеження осіб іншої статі, пов'язаних з оголенням.

Підставою для проведення експертизи є постанова слідчого чи визначення суду. В цих документах повинні бути відображені (викладені) попередні дані про обставини справи, а також поставлені конкретні питання, на які очікується відповідь експерта.



СПИСОК ВИКОРИСНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Судебная медицина: учебник / Ю. И. Пиголкин, Е. Х. Баринов, Д. В. Богомолов, И. Н. Богомолова. М.: ГЭОТАР-МЕД, 2002. 360 с.

2. Герасименко О. І., Антонов А. Г., Герасименко К. О., Коміссарова Н. О., Коміссаров М. Л. Судова медицина: підручник для ВНЗ / за заг. ред. Герасименка О. І. Вид. 3-тє, переробл., допов. К.: КНТ, 2016. 630 с.

3.Експертиза у судочинстві України: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. В. Г. Гочаренка, І. В. Гори. К.: Юринком Інтер, 2015. 504 с.

4. Гурон О. М. Наукові розробки Харківських судових медиків щодо обґрунтування діагностичних критеріїв ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Судово-медична експертиза (науковопрактичний журнал). URL: https://scholar.google.com.ua.

5. Червяк П. І. Медична енциклопедія. Видання 3-те, доповнене. К.: Вид. центр «Просвіта», 2012. 1504 с.

6. Види судово-медичних експертиних установ. URL: http://textbooks.net.ua/content/view/4773/38.

7. Клевно В. А., Богомолова И. Н., Заславский Г. И. и др. Судебно-медицинская экспертиза вреда здоровью. М.: ГЭОТАРМедиа, 2009. 216 с.

8. Бабанін А. А., Мішалов В. Д., Біловицький О. В., Скребкова О. Ю. Судова медицина: Підручник. Сімферополь: НАТА, 2012. 580 с.

9. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2. URL: http://zakon2.rada. gov. ua/laws/show/.

Размещено на Allbest.ru

...