Аналіз особливостей кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВСТУП

Актуальність теми є дослідження визначається тим достатньо великим значенням, яке в умовах розбудови правової держави в Україні, має вирішення питання про співвідношення прав та інтересів окремої особи та держави, розмежування сфер їх можливого втручання в справи один одного, в тому числі і в межах кримінально-процесуальної діяльності. Особливо гострий характер ця проблема набуває при необхідності кримінально-правового захисту особистих немайнових прав громадян від злочинних посягань, до числа яких належать і злочини приватного обвинувачення.

Саме в цій сфері, зважаючи на приватний, а не публічний характер обвинувачення, дії держави в особі її правоохоронних і судових органів повинні відбуватись виключно на підставі співробітництва особи і держави, що засноване на взаємоповазі прав і інтересів один одного. Тому ставлення до злочинів приватного обвинувачення є своєрідним показником існування і розвитку правової держави в суспільстві.

Тривалий час проблема участі потерпілого в кримінальному процесі розглядалась в умовах пріоритету суспільних, державних інтересів над інтересами особи, домінування принципу публічності кримінального судочинства. Активність потерпілого фактично обмежувалась, його вплив на порушення, перебіг і результати провадження в кримінальній справі був залежним від розсуду посадових осіб, які ведуть кримінальний процес.

Водночас не можна ігнорувати непоодинокі випадки, пов'язані з небажанням потерпілого в силу певних об'єктивних причин (родинні зв'язки, провокація зі сторони потерпілого та ін.) звертатися за допомогою до компетентних органів. У таких випадках відносини особи і держави будуються не на основі співробітництва, а ігнорування, подекуди і протистояння.

З іншої сторони, на фоні росту чисельності тяжких злочинів правоохоронними і судовими органами приділяється недостатньо уваги злочинам приватного обвинувачення, суспільна небезпека яких є невеликою.

Поряд з цим уявлення громадян про їх правову захищеність від злочинних посягань є високо суб'єктивними. Досить часто незначний з точки зору держави злочин може стати «трагедією життя» для конкретної особи, а неефективність законодавства, недбале ставлення правоохоронних і судових органів до захисту її прав може призвести до глибокого розчарування в системі правосуддя. кримінальний провадження обвинувачення

В юридичній літературі питання особливостей провадження в кримінальних справах про злочини приватного обвинувачення на сьогодні досліджені недостатньо, хоча як загалом, так і окремі аспекти цієї проблеми були предметом дослідження багатьох учених (в галузі кримінального, кримінально-процесуального права, кримінології). Так, наприкінці ХIХ - початку ХХ ст. були опубліковані монографії А.К. Резона та Л.Я. Таубера, в яких містилось комплексне дослідження матеріально-правових, кримінологічних і процесуальних аспектів злочинів приватного обвинувачення.

Окремі питання теми розглядались такими видатними вченими, як С.А. Альперт, В.П. Бож'єв, М.І. Гошовський, Ю.М. Грошевий, К.Ф. Гуценко, П.М. Давидов, В.Г. Даєв, Т.М. Добровольська, П.С. Елькінд, В.С. та інші.

Викладене свідчить про необхідність поглибленого теоретичного аналізу загальної характеристики інституту приватного обвинувачення в кримінальному судочинстві, а також дослідження особливостей провадження в справах приватного обвинувачення з метою вдосконалення законодавчого регулювання та правозастосовчої практики в цій сфері.

Мета курсової роботи є теоретичне узагальнення питань, що пов'язані з приватним обвинуваченням як диференціацією кримінально-процесуальної форми, а також сприяння розробці науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань.

Завдання дослідження:

Поняття та ознаки кримінального провадження у формі приватного обвинувачення;

Формування та розвиток інституту приватного обвинувачення;

Початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення;

Особливості судового розгляду кримінального провадження у формі приватного обвинувачення;

Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадження у формі приватного обвинувачення;

Зарубіжний досвід щодо провадження справ приватного обвинувачення.

Предметом дослідження є кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення.

Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини у сфері кримінальних проваджень приватного обвинувачення.

Структура курсової роботи включає вступ, два розділи, шість підрозділів, висновки та список використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи складає 30 сторінок.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У ФОРМІ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

1.1 Поняття та ознаки кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

В кримінальному процесі України виділяють такі форми обвинувачення як державне та приватне. Основною формою обвинувачення, яка найбільш відповідає його характеру та засадам, є державне обвинувачення. В КПК встановлені відмінності порядку кримінального провадження, які починаються з ініціативи потерпілого, від загального порядку провадження у зв'язку з державним обвинуваченням.

Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелік яких визначено у ст. 477 КПК України.

Категорії кримінальних правопорушень, за якими відбувається провадження у формі приватного обвинувачення, передбачені ст. 477 КПК України:

1) склад кримінального правопорушення має бути визначений п.1 вказаної статті;

2) склад кримінального правопорушення має бути визначений п.2 вказаної статті, якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого;

3) склад кримінального правопорушення має бути визначений п.3 вказаної статті, якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім'ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого 1, с. 90-91.

Новелою КПК 2012 року є те, що у формі приватного обвинувачення провадиться досудове розслідування слідчим і прокурором відповідно до загального порядку здійснення досудового розслідування. Проте, як вже зазначалось, потерпілий ініціює початок кримінального провадження у формі кримінального провадження.

Загальні особливості провадженням у формі приватного обвинувачення:

- провадження у формі приватного обвинувачення стосується певної категорії кримінальних правопорушень - передбачених ст. 477 КПК України;

- провадження розпочинається лише на підставі заяви про вчинення кримінального правопорушення, що подається до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення (ст. 478 КПК України);

- якщо потерпілий, а у випадках, передбачених КПК України, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні - кримінальне провадження закривається (п. 7 ч.1 ст. 284 КПК України);

- відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї (ст. 479 КПК України).

Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Якщо в процесі досудового розслідування буде встановлено, що воно розпочато за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 477 КПК, при цьому відсутня заява потерпілого, то відповідно до ст. 26 КПК кримінальне провадження закривається. Окрім того, потерпілий може відмовитися від обвинувачення, що також є підставою для закриття кримінального провадження (ч. 7 ст.284 КПК) 2, с. 156.

Якщо потерпілих кілька, то дане питання вирішується в індивідуальному порядку, тобто кожний з них може подати заяву про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, яким завдано йому шкоду. Якщо потерпілий є неповнолітнім або особою, яка не здатна самостійно захищати свої інтереси, заяву про вчинене кримінальне правопорушення може подати його законний представник. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний (ч. 2 ст. 44 КПК).

Взагалі потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення. Дана категорія кримінальних проваджень віднесена до компетенції слідчих ОВС та органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

В процесі досудового розслідування потерпілий може прийняти рішення про укладення угоди про примирення. Відповідно до 469 КПК угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Потерпілий може ініціюватися укладення угоди про примирення з підозрюваним та обвинуваченим у будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими. Порядок укладення угоди про примирення передбачений главою 35 КПК 3.

На відміну від відмови потерпілого від обвинувачення, укладення угоди про примирення не може бути підставою для закриття кримінального провадження. Якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається прокурором до суда для вирішення питання про її затвердження вироком суду. Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

Законодавець передбачає можливість зміни приватного обвинувачення на державне, і навпаки. Якщо під час кримінального провадження у формі приватного обвинувачення слідчим буде перекваліфіковано дії підозрюваного, які передбачені статтею КК, що не входить до переліку ст. 477 КПК, тоді досудове розслідування здійснюється в загальному порядку, незалежно від згоди на те потерпілого.

Кримінальні провадження у формі приватного обвинувачення розглядаються судом у загальному порядку. Особливістю такого судового розгляду є те, що обвинувачення в суді підтримує потерпілий або його представник.

Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї (ст. 479 КПК) 4, с. 556.

1.2 Формування та розвиток інституту приватного обвинувачення

Проблемні питання участі потерпілого в судовому розгляді кримінального провадження вже достатньо тривалий час залишаються одним з найбільш дискусійних та невирішених як у науці кримінального процесу, так і на практиці. Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелік яких визначено у ст. 477 КПК України.

На підставі теоретичних напрацювань, а також опираючись на норми чинного кримінально-процесуального законодавства сформульовано низку положень, що характеризують предмет доказування, в тому числі й у справах приватного обвинувачення, а саме:

- обсяг встановлення обставин предмета доказування залежить від завдань стадій кримінального процесу;

- усі обставини, що складають предмет доказування, підлягають обов'язковому з'ясуванню при розслідуванні чи розгляді кримінального провадження;

- обставини, що підлягають доказуванню, охоплюються як фактами минулого, так і «нинішніми» обставинами злочину, що розслідується;

- усі обставини, що підлягають доказуванню, мають бути встановлені з вичерпною повнотою; Правові межі пізнавальної діяльності під час доказування в справах про злочини приватного обвинувачення по суті визначаються обвинуваченням, сформульованим у скарзі (заяві) потерпілого про притягнення до кримінальної відповідальності [5, с. 49-56].

В справах про злочини приватного обвинувачення предмет і межі доказування характеризуються загальними правилами розслідування кримінальних справ. Поняття суб'єктів доказування в справах приватного обвинувачення співвідноситься з поняттям суб'єктів доказування у кримінальному процесі загалом як частина з цілим. Процес доказування традиційно складається з трьох елементів: збирання, перевірка й оцінка доказів та їх процесуальних джерел. Збирання доказів в справах, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, підпорядковується загально визначеним правилам кримінального процесу. Основними способами збирання доказів в справах цієї категорії є витребування предметів і документів, визначення за потерпілим, обвинуваченим, підсудним та їх представниками, а також будь-якими громадянами можливості подання доказів органам розслідування та судової влади, а також судові дії, що проводяться судом. Закон не зобов'язує потерпілого, обвинуваченого, підсудного та їх представників збирати (подавати) докази та здійснювати доказування.

Перевірка, як самостійний елемент процесу доказування, має за мету визначення придатності зібраних доказів та їх процесуальних джерел для встановлення обставин, що мають значення для справи. Перевірка здійснюється за допомогою практичних дій і розумових операцій. У справ приватного обвинувачення розумовим шляхом перевірка доказів та їх процесуальних джерел здійснюється як сторонами обвинувачення, захисту, так і судом за допомогою аналізу і дослідження кожного з них окремо, а також зіставлення з іншими доказами у кримінальній справі. Практичний шлях означає проведення додаткових чи нових судових дій на підставі поданих до суда клопотань сторін із проханням про їх проведення. Перевірка відомостей про факти вчинення злочину, що належить до справ приватного обвинувачення, є обов'язковою і здійснюється як під час отримання скарги (заяви) про притягнення до кримінальної відповідальності, так і під час здійснення судового провадження.

Оцінка доказів з погляду їх належності у справ про злочини приватного обвинувачення відбувається у два етапи:

1) під час проведення судових дій;

2) під час прийняття процесуального рішення у справі 6, с. 103.

Проводити оцінку доказів та їх процесуальних джерел можуть усі учасники процесу в справах про злочини приватного обвинувачення. На відміну від оцінки доказового матеріалу судом, яка виражається у процесуально-розпорядчих рішеннях, результати оцінки інших учасників доказування можуть відображатись лише у заявах, клопотаннях, скаргах, носять виключно суб'єктивний характер, хоча і можуть передбачати, у ряді випадків, важливі процесуально-правові наслідки. Отже, сьогодні інститут приватного обвинувачення є самостійним правовим інститутом, що має певні особливості провадження і потребує не тільки наукового дослідження, а й законодавчої систематизації.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення займає незначну частку в загальному обсязі кримінальних проваджень в зв'язку із його обмеженням обов'язковими ознаками правопорушень. Але навіть при незначній їх кількості, не потрібно забувати про найбільш важливі аспекти, пов'язаних із доказуванням в справах про злочини приватного обвинувачення, про юридичні ознаки доказів в процесі доказування: належність, допустимість, достатність та достовірність 7, с. 264.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ФОРМІ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

2.1 Початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

Потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення здійснюється лише щодо кримінальних правопорушень, зазначених у ст. 477 КПК, і розпочинається лише на підставі заяви потерпілого або його законного представника про вчинення такого кримінального правопорушення.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти і зареєструвати таку заяву.

Про коло інших службових осіб, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, див. коментар до ч. 4 ст. 214 КПК

Згідно з ч. 1 ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання потерпілим або його законним представником заяви про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у ст. 477 КПК, зобов'язаний внести відповідні відомості, зазначені у ч. 5 цієї статті, до ЄРДР і розпочати розслідування. У невідкладних випадках до внесення відповідних відомостей до Реєстру допускається проведення огляду місця події (ч. 3 ст. 214 КПК).

Іншою службовою особою органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, може бути: відповідно до ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України від 25 травня 1995 р., капітан судна, яке перебуває у плаванні. У разі отримання ним від потерпілого або його законного представника заяви про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у ст. 477 КПК, на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, він зобов'язаний негайно розпочати досудове розслідування.

Про застосування кримінального процесуального законодавства України при здійсненні кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, див. ч. 2 ст. 4 КПК та коментар до неї.

Про особливості початку досудового розслідування на морських і річкових суднах, що перебувають за межами України, див. коментар до ч. З ст. 214 КПК 8, с. 192.

Заява про вчинення кримінального правопорушення може бути подана потерпілим або його законним представником лише в межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановленого кримінальним законом України за це кримінальне правопорушення.

2.2 Особливості судового розгляду кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

Проблемні питання участі потерпілого в судовому розгляді кримінального провадження вже достатньо тривалий час залишаються одним з найбільш дискусійних та невирішених як у науці кримінального процесу, так і на практиці. Важливими для їх вирішення, на наш погляд, є Рекомендація № R (85) 11 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо становища потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу та Рекомендація Rec (2006) 8 Комітету міністрів Ради Європи державам - членам щодо допомоги потерпілим від злочинів 10, с. 220-226.

Актуальність цих Рекомендацій тісно пов'язана із сучасними тенденціями розвитку кримінального права та процесу в напрямі його «приватизації», тобто посилення ролі взаємовідносин «обвинуваченого підсудного та потерпілого» під час розгляду кримінальних справ. Важливість цих Рекомендацій полягає в необхідності підвищення ролі та значущості статусу потерпілого як учасника суспільних відносин та однієї з охоронюваних кримінальним законом цінностей, проти якої спрямовується кримінально каране діяння. Розширення прав потерпілого у кримінальному праві та процесі зумовить звуження публічного регулювання та послаблення втручання держави у сферу особистих прав громадян.

Не можна не помітити суттєвого спрощення в процедурі набуття статусу потерпілого в кримінальному провадженні. Адже згідно ч. 2 ст. 55 КПК права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Водночас, як під час досудового розслідування, так і під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим(ч. 2, 3 ст. 303 КПК).

В Україні залишаються невирішеними питання, пов'язані з наданням безкоштовної допомоги потерпілим від злочинів державою шляхом медичної, психологічної, правової, соціальної допомоги, а також їх захисту від повторної та вторинної віктимізації, тобто вжиття активних заходів захисту державою, оскільки в більшості випадків потерпілі не захищають свої права самостійно.

Наявність можливості відшкодування та доступу до правосуддя також відповідатиме ст. 6 (1) Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право «сторони» на швидку та ефективну можливість отримання відшкодування. Вироблення відповідних нормативних актів передбачалось у

Однією з проблем, яка потребує вирішення, є питання, пов'язані із забезпеченням присутності потерпілого під час судового розгляду. Нам видається доречним нормативно визначити обов'язок потерпілого бути присутнім у суді під час розгляду кримінального провадження. Проте не можна забувати про дію принципу диспозитивності щодо права потерпілого підтримувати обвинувачення поряд із прокурором або самостійно у разі відмови прокурора від обвинувачення 12, с. 259.

Нерівність прав сторін надзвичайно яскраво проявляється і в нерівноправності потерпілого та обвинуваченого відносно права на отримання кваліфікованої правової допомоги. На відміну від обвинуваченого потерпілий не забезпечений нормативно кваліфікованою правовою допомогою, яка може бути надана адвокатом. Вважаємо, що таке положення не сприяє посиленню гарантій змагальності кримінального процесу.

Особливо гостро ця проблема постає у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді. Тоді потерпілий взагалі залишається наодинці із стороною захисту, зазвичай посиленою професійним захисником.

Надзвичайно перспективним для розвитку змагального характеру кримінального судочинства, та, одночасно, забезпечення процесуальної економії є передбачене новим Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) суттєве розширення переліку складів злочинів, за фактом вчинення яких кримінальне провадження здійснюється за ініціативою потерпілої сторони. КПК України визначає майже 60складів кримінальних правопорушень, за якими може бути застосоване кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (гл. 36).

Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Ці положення становлять зміст публічності як засади кримінального провадження.

При цьому, за загальними правилами, наявність чи відсутність заяви потерпілого та його позиція не мають принципового значення для здійснення кримінального провадження, адже відповідні відомості можуть бути внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань і після самостійного виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Як виняток, ст. 477 КПК передбачає, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелічених у цій статті.

Юридична сутність кримінального провадження у формі приватного обвинувачення полягає в тому, що воно ініціюється лише потерпілим від цього злочину, його законним представником чи представником.

Роль держави полягає в тому, щоб провести досудове розслідування та здійснити правосуддя. Передбачені. 477 КПК статті Особливої частини Кримінального кодексу України визначають відповідальність за злочин, яким саме потерпілому спричинена моральна, фізична чи матеріальна шкода. Саме тому пріоритет не значення набуває захист здоров'я, свобод, прав та інтересів потерпілого. У таких кримінальних справах кримінально-правове та кримінально-процесуальне значення мають перш за все волевиявлення потерпілого , його оцінка діяння та особи того, хто його скоїв. Відповідно, важливим є не те, чи примирився обвинувачений із потерпілим, але чи вибачив потерпілий його та чи примирився із ним. Тобто у вирішенні питання про закриття провадження у формі приватного обвинувачення визначна роль належить саме потерпілому 13, с. 227-231.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення займає незначну частку в загальному обсязі кримінальних проваджень в зв'язку із його обмеженням обов'язковими ознаками правопорушень, щодо яких може здійснюватися провадження у формі приватного обвинувачення:

1) склад злочину має бути визначений у п. 1 ст. 477 КПК;

2) склад злочину має бути визначений у п. 2 ст. 477 КПК за умови, що вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого;

3) склад злочину має бути визначений у п. 3 ст. 477 КПК за умови, що вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичам чи членом сім'ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого. Якщо цих умов немає, слідчий, прокурор зобов'язані в повному обсязі прийняти функцію обвинувачення, в тому числі шляхом ініціювання провадження, та здійснювати її від імені держави незалежно від волевиявлення потерпілого на засадах публічності.

За родовою ознакою досудове розслідування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення здійснюється слідчими органів внутрішніх справ (ч. 1 ст. 216 КПК). Принципова ж новизна ст. 477 КПК полягає в тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення відбувається і провадиться слідчим, прокурором відповідно до загального порядку здійснення досудового розслідування.

Здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення щодо злочинів, перелічених в п. 3 ст. 477 КПК, якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого, знаходиться в залежності від заяви керівника юридичної особи.

Для юридичної особи розголошення факту скоєння злочину її найманими працівниками може спричинити значну моральну та, навіть, матеріальну шкоду. Тому під час досудового розслідування необхідно застосувати максимально допустимі заходи для збереження таємниці слідства. При цьому необхідною умовою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є очевидність характеру скоєного правопорушення та спричинення шкоди виключно конкретній фізичній або юридичній особі.

Тому, при укладанні угоди про примирення на стадії досудового розслідування, слідчий, прокурор мають переконатись в тому, що злочином спричинена шкода саме потерпілому, в тому числі, якщо потерпілою визнана юридична особа 14, с. 88.

У ст. 478 КПК закцентувано увагу на тому, що потерпілий у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення займає сторону обвинувачення, використовуючи для цього всі процесуальні можливості, надані йому законом. Але КПК України, делегуючи потерпілому право ініціювання кримінального провадження та право укладення угоди про примирення, яка в обов'язковому порядку тягне за собою закриття цього кримінального провадження, не покладає на потерпілого обов'язку збирання доказів. При цьому, предмет доказування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення входять обставини, що визначені в ст. 91 КПК та обставини, що свідчать про наявність правових умов, за яких може бути укладена угода про примирення (гл. 35 КПК).

Законодавець обстоює позицію, відповідно до якої, якщо при провадженні досудового розслідування буде встановлено, що вчинено злочин, передбачений ст. 477 КПК, а заяви потерпілого у провадженні немає, таке провадження закривається, а потерпілому роз'яснюється його право звернутися з заявою про скоєний злочин. Закриття провадження судом першої, апеляційної, касаційної інстанції за мотивами відсутності заяви потерпілого не позбавляє його права звернутися із заявою про здійснення кримінального провадження на загальних підставах.

Заява потерпілого про здійснення кримінального провадження щодо особи, хворої на психічну хворобу, може бути підставою для вирішення у встановленому порядку питання про те, чи потребує особа, щодо дій якої подана заява, застосування до неї примусових заходів медичного характеру. У таких провадженнях проводиться досудове розслідування із урахуванням положень гл. 39 КПК 15, с. 109.

Окремої уваги заслуговує нововведений інститут укладення угод про примирення в кримінальному провадженні. Примирення потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим може відбутися як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду, але до видалення суду в нараджу кімнату для постановлення Вироку. Заява про укладення угоди про примирення може бути зроблена потерпілим і обвинуваченим як усно (з занесенням у протокол), так і письмово.

Якщо потерпілим є неповнолітній чи інша особа, яка не може сама захистити свої інтереси, кримінальне провадження, що було ініційоване за заявою потерпілого, його законного представника чи представника, може бути закрите при укладенні угоди про примирення, яка може бути підписана законним представником чи представником потерпілого.

Необхідно відзначити, що згідно зазначеного вище інформаційного листа ініціювати укладення угоди про примирення має право лише потерпілий чи підозрюваний, обвинувачений. Вести переговори (домовлятися) стосовно укладення угоди про примирення можуть, крім цих осіб, захисник, представник (законний представник) та інша особа, погоджена сторонами (за винятком слідчого, прокурора або судді).

Окремо треба відзначити, що однією з умов закриття провадження у формі приватного обвинуваченняпри укладенні угоди про примирення із особою, що скоїла кримінально каране діяння, є відшкодування завданої злочином шкоди.

У предмет доказування за такими провадженням входить встановлення фактудобровільного та вільного волевиявлення потерпілого щодо реалізації ним права на укладення угоди пропримирення, а також факту відшкодування шкоди, завданої злочином.

У цілому, розширення переліку складів кримінальних правопорушень, щодо яких може бути здійсненекримінальне провадження у формі приватного обвинувачення сприятиме підвищенню відповідальності винних осіб безпосередньо перед потерпілими особами та ефективному досягненню основної мети кримінального судочинства 16, с. 555.

2.3 Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадження у формі приватного обвинувачення

Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї.

1. Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК потерпілий, у тому числі і в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Згідно зі ст. 128 КПК потерпілий як особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред'явлений їхніми законними представниками, а в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, - також прокурором (ст. 33 ЗУ від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру").

Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 127 КПК).

Слід зазначити, що законодавець у вирішенні питання про відшкодування шкоди, завданої потерпілому, на перше місце ставить не цивільний позов як вимогу про відшкодування шкоди, а добровільне відшкодування, яке згідно з п. 2 ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, яка пом'якшує покарання. Відповідно до ч. 1 ст. 127 КПК підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому внаслідок кримінального правопорушення 17, с. 132.

Добровільність відшкодування передбачається й при укладенні угоди про примирення підозрюваного, обвинуваченого з потерпілим. Зміст угоди передбачає, зокрема, зазначення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення (ст. 471 КПК).

Статтями 1177, 1207 ЦК передбачена можливість відшкодування державою шкоди, завданої злочином. Для відшкодування шкоди потерпілому на підставі ст.ст. 1177, 1207 ЦК окрім наявності факту заподіяння шкоди, злочину та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і противоправним діянням необхідна наявність певних умов, зокрема, особу, яка вчинила злочин не встановлено або вона є неплатоспроможною.

Отже, відшкодування потерпілому шкоди, завданої злочином у разі невстановлення особи, яка вчинила злочин або якщо вона є неплатоспроможною - безпосередній обов'язок держави, закріплений на законодавчому рівні.

Таким чином, потерпілим бажано пам'ятати, що у питанні відшкодування шкоди багато що залежить від оперативності збирання, опрацювання та подання інформації правоохоронним органам, тобто самостійного захисту своїх інтересів, оскільки у багатьох випадках слідчими такий момент, як забезпечення кримінального провадження шляхом тимчасового вилучення майна та його арешту, на теперішній час упускається із виду.

За необхідності, кваліфікована правова допомога здатна допомогти вам компенсувати, якщо не всі збитки, то хоча б переважну їх більшість, а також забезпечить дотримання правоохоронними органами розумних строків досудового розслідування 18, с. 49-56.

2.4 Зарубіжний досвід щодо провадження справ приватного обвинувачення

Особливості порушення справ приватного обвинувачння за законодавством зарубіжних країн Сучасне російське кримінально-процесуальне право передбачає три види кримінального переслідування залежно від характеру і тяжкості вчиненого злочину. Грунтуючись на цих критеріях, закон передбачає, що кримінальне переслідування, включаючи обвинувачення в суді, здійснюється в публічному, приватнопублічному і приватному порядку (ч. 1 ст. 20 КПК РФ).

Основи приведених регламентацій містять основоположні положення Конституції Російської Федерації про те, що, з одного боку, кожний має право захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом (ч. 2 ст. 45). З другого боку, права потерпілого від злочину і зловживань владою охороняються законом, а держава забезпечує йому доступ до правосуддя і компенсацію заподіяного збитку (ст. 52 Конституції Російської Федерації).

Приведені конституційні розпорядження розвивають і конкретизують різні норми нового КПК РФ, у тому числі і регламентуючі провадження у справах приватного обвинувачення. Так, федеральний кримінально-процесуальний закон передбачає, що потерпілий, його законний представник і (або) представник по кримінальних справах приватного обвинувачення має право висувати і підтримувати обвинувачення в порядку, встановленому діючим КПК РФ (ст. 22 КПК РФ). Аналіз приписів приведеної норми дозволяє прийти до ряду висновків науковопрактичного і методичного характеру.

По-перше, кримінальні справи приватного обвинувачення мають право порушувати як особисто потерпілий, так і його законний представник і (або) представник.

По-друге, останній порушити кримінальну справу повноважний тільки за дорученням потерпілого або його законного представника. Причому лише тоді має право зробити це, коли вони самі не реалізували надане їм суб'єктивне процесуальне право на порушення кримінальної справи приватного обвинувачення.

По-третє, згідно законодавству роль представника потерпілого по кримінальних справах приватного обвинувачення мають право виконувати адвокати (ч. 1 ст. 45 КПК РФ, п. 5 ч. 2 ст. 2 Закону "Про адвокатську діяльність і адвокатуру в Російській Федерації" від 31 травня 2002 року). По ухвалі мирового судді в якості представника потерпілого у справах приватного обвинувачення можуть бути також допущені один з близьких родичів потерпілого або інша особа, про допуск якої клопоче потерпілий (ч. 1 ст. 45 КПК РФ).

По-четверте, в світлі висловленої норми закону хочеться нагадати про те, що ще на зорі формування російської мирової юстиції після судової реформи 1864 року висловлювалася наступна думка: в даній сфері адвокату робити нічого, а треба надати право ведення справ всякому, і це надзвичайно звільнить суспільство від абсолютно непотрібної в таких випадках адвокатської допомоги 19, с. 344.

У відзначеній суперечності норм федерального кримінально-процесуального закону пріоритет слід визнати за ч. 7 ст. 318 КПК РФ, згідно якої тільки суд повноважний приймати заяву по кримінальній справі приватного обвинувачення і таким шляхом визнати потерпілого приватним обвинувачем, прийнявши справу до свого провадження.

Це також означає, що не сам потерпілий визнає себе приватним обвинувачем по даній категорії кримінальних справ, а суд, що прийняв заяву до свого провадження. Звідси слідує один, але принциповий висновок: статус приватного обвинувача потерпілий у справах приватного обвинувачення отримує у зв'язку з прийняттям мировим суддею заяви про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення до провадження в суді. В цьому бачиться пріоритет російської мирової юстиції (юрисдикції) в здійсненні провадження і правосуддя по кримінальних справах, порушуваних не інакше як по заяві потерпілого.

На жаль, новий КПК РФ з достатньою повнотою врегулював багато процедурних питань, що стосуються порушення і прийняття судом до провадження даної категорії кримінальних справ, підстави і умови примирення потерпілого і обвинуваченого, форми і зміст акту про примирення і т.д. Справедливо вказуючи на недоліки в регламентації перерахованих і інших питань, процесуалісти пропонують доповнити КПК Російській Федерації розділом, який регулював и процедуру примирення [4, 30-31].

Пропозиція приваблива і значуща, але не стільки з погляду безпосереднього вдосконалення кримінально-процесуального закону, скільки в плані створення нового виду провадження. Саме воно створюється в демократичних державах в рамках відновної юстиції.

Що ж до КПК РФ Російської Федерації, то доповнювати його пропонованим розділом немає необхідності, а достатньо в розділ 41 "Провадження по кримінальних справах, підсудних мировому судді" внести зміни, направлені на встановлення примирення сторін: підстави, умови, акт про примирення, його форма і зміст, рішення суду по даному акту і ін. В даний час закон вказує лише на те, що мировий суддя роз'яснює сторонам можливість примирення і під час надходження від них заяви про це припиняє провадженно по кримінальній справі приватного обвинувачення (ч. 5 ст. 319 КПК РФ) 20, с. 147.

Спрощена регламентація як процедури, так і актів про затвердження заяви про примирення сторін по названій категорії справ. Зрозуміло, що цей недолік треба усунути. Особливо з урахуванням того, що на примирення потерпілого і обвинуваченого впливає безліч чинників, зокрема таких, як тяжкість скоєного, особа правопорушника, його відношення до вчиненого діяння і т.д. Вся інформація з даного приводу повинна бути відображена в заяві потерпілого або його законного представника про порушення провадження у справі приватного обвинувачення.

От чому адвокат, що складає таку заяву, повинен пам'ятати, що суб'єктом побоїв є особа, що досягла 16 років (ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 20 КК Російської Федерації). Крім того, при складанні заяви адвокату не можна випустити з уваги і момент, що стосується термінів давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлених ч. 1, 2 ст. 78 КК Російської Федерації. У зв'язку з цим в заяві належить викласти інформацію, що стосується як часу вчинення злочину, так і складання заяви, на якій повинна бути чітко позначена дата її складання адвокатом 20, с. 166.



ВИСНОВКИ

Проаналізувавши дану курсову роботу можна зробити такі висновки:

1. В кримінальному процесі України виділяють такі форми обвинувачення як державне та приватне. Основною формою обвинувачення, яка найбільш відповідає його характеру та засадам, є державне обвинувачення. В КПК встановлені відмінності порядку кримінального провадження, які починаються з ініціативи потерпілого, від загального порядку провадження у зв'язку з державним обвинуваченням.

Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелік яких визначено у ст. 477 КПК України.

2. Слід зазначити, що необхідність законодавчого закріплення інституту приватного обвинувачення зумовлена змінами, що відбуваються у суспільстві, зокрема в державному регулюванні суспільних відносин, які виникають у сфері кримінального судочинства, що покликане слугувати не тільки державним, а й приватним інтересам. На сьогодні інститут приватного обвинувачення є самостійним правовим інститутом, що має певні процесуальні особливості та потребує як законодавчої визначеності, так і наукового дослідження з метою розроблення практичних рекомендацій з організації та змісту діяльності учасників провадження в цій категорії кримінальних справ.

3. Потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення здійснюється лише щодо кримінальних правопорушень, зазначених у ст. 477 КПК, і розпочинається лише на підставі заяви потерпілого або його законного представника про вчинення такого кримінального правопорушення.

4. За родовою ознакою досудове розслідування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення здійснюється слідчими органів внутрішніх справ (ч. 1 ст. 216 КПК). Принципова ж новизна ст. 477 КПК полягає в тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення відбувається і провадиться слідчим, прокурором відповідно до загального порядку здійснення досудового розслідування.

Здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення щодо злочинів, перелічених в п. 3 ст. 477 КПК, якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого, знаходиться в залежності від заяви керівника юридичної особи.

5. Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї.

Таким чином, потерпілим бажано пам'ятати, що у питанні відшкодування шкоди багато що залежить від оперативності збирання, опрацювання та подання інформації правоохоронним органам, тобто самостійного захисту своїх інтересів, оскільки у багатьох випадках слідчими такий момент, як забезпечення кримінального провадження шляхом тимчасового вилучення майна та його арешту, на теперішній час упускається із виду.

За необхідності, кваліфікована правова допомога здатна допомогти вам компенсувати, якщо не всі збитки, то хоча б переважну їх більшість, а також забезпечить дотримання правоохоронними органами розумних строків досудового розслідування.

6. Особливості порушення справ приватного обвинувачння за законодавством зарубіжних країн Сучасне російське кримінально-процесуальне право передбачає три види кримінального переслідування залежно від характеру і тяжкості вчиненого злочину. Грунтуючись на цих критеріях, закон передбачає, що кримінальне переслідування, включаючи обвинувачення в суді, здійснюється в публічному, приватнопублічному і приватному порядку (ч. 1 ст. 20 КПК РФ).



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012. Голос України. 2012. 19 травня (№ 90-91).

2. Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. Україна. Закони. Київ: Алерта; ЦУЛ, 2011. 174 с.

3. Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення : Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 11. URL: http://sc.gov.ua/ua/postanovi_za_2014_rik.html.

4. Про затвердження Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів: УказПрезидента України від 28 грудня 2004 року № 1560/2004. Офіційний вісник України. 2004.№ 52.Ст. 3435.

5. Азаров Ю.І. Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні за рахунок держави. Ю.І. Азаров, Д.П. Письменний, О.Ю. Хабло. Юридична наука. 2014. № 5. С.49-56.

6. Березняк В.С., Тертишник В.М. Екстрадиція як інститут кримінально-процесуального права України: Монографія. Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. Справ; «Ліра ЛТД», 2010. 188 с.

7. Білоус О. В. Законодавча регламентація проникнення до житла чи іншого володіння особи під час кримінального провадження. О. В. Білоус Держава і право. 2014. Вип. № 65. С.264-272.

8. Верхогляд-Герасименко О.В. Забезпечення майнових прав особи при застосуванні заходів кримінально-процесуального примусу: Монографія. Харків: Вид-во «Юрайт», 2012. 216 с.

9. Гаюр І.Й. Накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого: Автореф. дис. канд. юрид. наук (12.00.09). НАВС. Київ, 2011. 20 с.

10. Грошевий Ю.М. Підстави обрання запобіжних заходів за новим КПК України. Ю.М.Грошевий, О.Г.Шило. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2013. №1. С.220-226.

11. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Київ: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. 272 с.

12. Гультай М.М. Виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у кримінальному процесі України: стадії досудового розслідування, попереднього розгляду справи суддею, судового розгляду та апеляційного провадження: Монографія. Харків: “Кроссроуд”, 2008. 354 с.

13. Гумін О.М. Тимчасовий доступ до речей і документів як один із заходів забезпечення кримінального провадження. О.М. Гумін. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 1 (5). С. 227-231.

14. Дроздов О.М. Джерела кримінально-процесуального права України: Монографія. Харків: Видавець ФОП Вапнярчук Н.М., 2008. 208 с.

15. Запотоцький А.П., Савицький Д.О. Документи як процесуальні джерела доказів у кримінальному судочинстві: Монографія. Київ: БМК, 2011. 220 с.

16. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: наук. -практ. коментар. 4-те вид. Київ: КНТ, 2009. 600 с.

17. Зеленецкий В.С., Кузьминова В.Ю. Технология восстановления (реконструкции) утраченных уголовных дел. Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2002. 236 с.

18. Азаров Ю.І. Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні за рахунок держави. Ю.І. Азаров, Д.П. Письменний, О.Ю. Хабло Юридична наука. 2014. № 5. С.49-56.

19. Кримінальне процесуальне право України: [навчальний посібник]. За редакцією професорів В. Г. Гончаренка та В. А. Колесника. Київ: Юстиніан, 2014. 576 с.

20. Кримінальний кодекс України: Чинне зак-во зі змінами та допов. на 18 січня 2011 року. Україна. Закони. Кив: Алерта; ЦУЛ, 2011. 174 с.

Размещено на Allbest.ru

...