Свобода вираження поглядів

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Юридичний факультет

КУРСОВА РОБОТА

на тему

“Свобода вираження поглядів”

Студентки 3 курсу 321 групи

Слічної Анастасії

Чернівці-2020



ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ ЯК СУБ'ЄКТИВНЕ ЮРИДИЧНЕ ПРАВО
• РОЗДІЛ 2. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ У РІШЕННЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ЇХ ОБМЕЖЕННЯ
• РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ В УКРАЇНІ
• ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Свобода вираження поглядів є однією з фундаментальних можливостей людини, яку людство тривалий період виборювало. Реальне та максимальне її забезпечення становить критерій демократичності держави, а ефективна реалізація - важливий показник рівня забезпечення низки інших прав людини. Свобода вираження поглядів як природнє право людини є її спроможністю, притаманною їй з народження, невід'ємною та невідчуженою, незалежною від волі держави. Право людини вільно виражати свої погляди закладене в самій людській природі як її складова. Людську ж природу сотворив Бог, давши при цьому людині можливість вільно вибирати форму і зміст вираження своїх поглядів.

Свобода вираження поглядів є обов'язковою складовою особистісного самовизначення кожної людини. Дана свобода - це «дихання» особи в соціальному середовищі, без якого вона не може існувати в ньому. Фундаментом вільного вираження поглядів є погляд людини як невід'ємний елемент її свідомості, а саме світогляду. Погляди взаємодіють, перебувають в зв'язку із всіма іншими елементами свідомості - вірою, думками, переконаннями, уявленнями тощо. Погляди людини становлять одну з основних форм сучасного пізнання і спілкування у всіх сферах суспільного життя, у тому числі в державно-правовій.

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань теорії прав людини, юридичних аспектів їх забезпечення: С. Алексєєва, О. Бєлянської, Ю. Бисаги, В. Болгової, М. Волкової, Л. Глухарєвої, Д. Гудими, Й. Гьофнера, С. Добрянського, І. Жаровської, Є. Зозулі, В. Казакова, Г. Кельзена, М. Кельмана, М. Козюбри, О. Коршунової, О. Костенка, Д. Кошарського, О. Лукашевої, І. Панкевича, Н. Пархоменко, П. Рабіновича, С. Рабіновича, Л. Рассказова, О. Скакун, С. Сливки, О. Турчака, І. Упорова та інших.

Метою курсової роботи є комплексна загальнотеоретична характеристика свободи вираження поглядів та проблем юридичного забезпечення її реалізації в Україні.

Задля здобуття поставленої мети потрібно вирішити наступні завдання:

1. Дослідити свободу вираження поглядів як суб'єктивне право;

2. Дослідити свободу вираження поглядів у рішеннях Європейського суду з прав людини та загальні критерії їх обмеження;

3. Проаналізувати механізм забезпечення права на свободу вираження поглядів в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері реалізації свободи вираження поглядів та загальнотеоретичні проблеми її юридичного забезпечення з урахуванням сучасних тенденцій демократичних перетворень в Україні. свобода право юридичний демократичний

Предмет дослідження - свобода вираження поглядів та проблеми юридичного забезпечення її реалізації в Україні у загальнотеоретичному вимірі.

Методологічну основу дослідження становить система концептуальних підходів, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, а також способів наукового пізнання. При цьому вибір концептуальних підходів зумовлений передусім дисциплінарним, комплексним характером дослідження й особливостями обраної проблематики.

Антропологічний підхід забезпечив розкриття цінності, сутності свободи вираження поглядів людини як природного і юридичного явища; став основою для дослідження природи поглядів людини й інших елементів її свідомості - думок, переконань, уявлень, віри.

За допомогою потребового дослідницького підходу розкрито соціальну сутність свободи вираження поглядів як одного з особистісних прав людини, що забезпечує збереження, розвиток, захист морально-психологічної індивідуальності людини

Системний підхід, застосований в усіх розділах курсової роботи, дав змогу здійснити аналіз свободи вираження поглядів як системного утворення, що охоплює низку можливостей, зокрема інформаційних прав, та розкрити її взаємозв'язок з іншими правами людини. За допомогою комунікативного підходу розглянуто свободу вираження поглядів як результат комунікації суб'єктів суспільного життя, а також теоретико-правові аспекти форм і способів вираження поглядів людини.

Дана курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і сприску літератури.



РОЗДІЛ 1. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ ЯК СУБ'ЄКТИВНЕ ЮРИДИЧНЕ ПРАВО

Академік Ю. С. Шемшученко вважає, що права на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань завбачає можливість людини самостійно визначити для себе комплекс моральних, духовних та інших цінностей і вільно без будь-якого ідеологічно контролю виражати свою думку шляхом використання будь-яких засобів її вираження, безпосередньо і через розповсюдження інформації у вигляді поглядів і переконань з різних питань політичних, економічних, культурних, духовного життя суспільства і держави.

Свободу вираження поглядів людини, зазвичай розглядають у двох поняттях: по-перше, як природне право особи ( як соціальне явище), та по-друге, як суб'єктивне юридичне право.

У першому понятті свобода не залежить від держави та має природній, загальносоціальний характер.

У другому понятті - свобода вираження поглядів як суб'єктивне юридичне право, безперечно, залежить від держави, яка проголосила та визнала таку можливість.

У головному Законі, Конституції України, а саме в статті 34, Законі України «Про інформацію, Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» проголошено і розкрито зміст, систему і окремі можливості свободи вираження поглядів.

У деяких інших нормативно-правових актів визначені юридичні засоби які реалізують охорону та захист цього права людини, а також окремих його елементів.

Конституція України містить положення про те, що «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір; «ніяка ідеологія не може бути визнаною державою як обов'язкова. Цензуру заборонена».

ЗУ «Про інформацію» є положення про те, що всі громадяни України, юридичні особи та державні органи мають права на інформацію, яка передбачає можливість вільного одержання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійсненя завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадяном, юридичною особою і державою не повинна порушувати громадське, політичне, економічне соціальне, духовне, екологічне та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права інтереси юридичної особи. Всі громадянини мають право на вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, окрім випадку, передбаченого законом України.

Свободу слова та можливість вільного вираження в друкованій формі своїх поглядів та переконань також проголошено у статті 2 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Проголошена свобода означає право кожного вільно та незалежно шукати, одержувати, нотувати, зберігати, використовувати і поширювати будь-яку інформацію з допомогою друкованих ЗМІ ( засобів масової інформації), крім випадку, визначеного законом, коли обмеження цього права необхідне у інтересах національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку, із метою запобігання конфліктам або злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно чи для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя. У статті 9 Конституції України передбачено, що частиною національного законодавства України є чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України та у якому, безпосередньо, також закріплена свобода вираження поглядів. До таких міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, належать: Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, прийнятий Організацією Об'єднаних націй у 1966 році, де право на свободу вираження погляді зазначено у статті 19 та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, прийнята Радою Європи у 1950 році, і закріплене дане право у статті 10.

Міжнародний пакт про громадянські й політичні права закріплює положення про те, що «кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір».

В частині 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що «кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств». Л.В Ярмол у своїх працях проаналізував зміст і систему свободи висловлення поглядів людини, на основі вказаних нормативно-правових актів України та міжнародних документів, він зробив висновок, що: По-перше, трактування даного права особи в Конституції України та міжнародних документах не є тотожним, тому необхідно узгодити дану невідповідність, проголосивши в Конституції України, що кожна особа має право на свободу вираження своїх поглядів. По-друге. Свобода вираження поглядів згідно з Міжнародного пакту про громадянське й політичне право та Конвенцією передбачає наступні можливості (елементи): · дотримуватись своїх поглядів; шукати будь-яку інформацію та ідею; · одержувати будь-яку інформацію та ідею; · поширювати будь-яку інформацію та ідею. Елементів (можливостей) свободи вираження поглядів у статті 34 Конституції України, на відміну від вищевказаних міжнародних актів, не зазначено . Закон України «Про інформацію» не наголошує, що право на інформацію, яке передбачає в собі можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, включає елемент свободи вираження поглядів.

І тільки Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», встановлюючи свободу слова і можливість вільного вираження в друкованій формі своїх поглядів і переконань, вказує, що дані свободи означають, фактично проголошуючи елементи розглядуваного права, а саме: можливість отримання, фіксування, зберігання, використання та поширення будь-якої інформації.

По-третє. Даний елемент свободи вираження поглядів, як можливість дотримання своїх поглядів, на думку Ярмола, не підлягає під дію юридичного права, оскільки стосується внутрішньої сфери особи. Також варто зазначити на такі елементи свободи вираження поглядів а саме можливість змінювати свої погляди, відмовитися від них, які також потребують юридичного закріплення в міжнародних актах та в Конституції України, на мій погляд. По-четверте. На підставі аналізу змісту і структури свобод вираження поглядів як особистого юридичного права поняття цього права визначено як можливість особи вільно виражати свої погляди, збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію та ідеї усно, письмово або в інший спосіб на власний вибір. Отже, структурним елементом свободи вираження поглядів як суб'єктивного юридичного права є така можливість: вільно виражати свої погляди; збирання інформації та ідей; зберігання інформації та ідей; використання інформації та ідей; поширення інформації та ідей. На підставах аналізу змісту та системи свободи вираження поглядів як субґєктивного юридичного права поняття даного права визначає можливість особи вільно виражати свої погляди, збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію й ідеї усно, письмово або в інший спосіб на власний розсуд.



РОЗДІЛ 2. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ У РІШЕННЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ЇХ ОБМЕЖЕННЯ

Згідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Свобода вираження поглядів» полягає у тому,що:

1. Кожна особа має право на свободу вираження поглядів. Таке право включає свободу дотримання своїх поглядів, одержування та передавання інформації та ідей без втручання органів державної влади та незалежно від кордонів. Дана стаття не заважає державам вимагати ліцензію діяльності радіомовних, телевізійних та кінематографічних підприємств.

2. Здійснення таких свобод, оскільки воно пов'язане із обов'язками та відповідальністю, можуть підлягати таким формальностям, умовам, обмеженям та санкціям, які закріплені законом та є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності та громадської безпеки, задля запобігання конфліктам або злочинам, для охорони здоров'я та моралі, для захисту репутації та прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або задля підтримання авторитету та безсторонності суду.

Достатня кількість рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі про порушення ст. 10 Європейської конвенції, (яка згідно практики суду, має відношення не лише до права на свободу вираження поглядів, але захищає право на доступ до інформації), сформовані норми, які є джерелом права в Україні, а відтак, повинні імплементовуватися в нашу національну правову систему.

Із зазначеного вище, видно, що стаття 10 ЄКПЛ у першій частині дає гпрантію на свободу вираження поглядів, а в другій частині встановлює випадок, коли така свобода може бути обмежена.

Слід зазначити, що ці положення статті 10 містять абсолютно діаметральний інший підхід до свободи вираження поглядів, ніж, наприклад, у Сполучених Штатах Америки, де є така свобода передбачена Першою правкою до Конституції та є необмеженою.

Слід також відзначити, що ЄКПЛ безпосередньо передбачає, що обмеження прав на вільне вираження поглядів не є порушенням Конвенції, якщо такі обмеження були встановлені задля досягнення однієї з цілей, зазначених у пункті 2 статті 10.

Суд уперше звернувся до проблематики, яка пов'язана зі ст.10 ЄКПЛ, у 1962 р. під час розгляду справи Де Бекера, де йшлося про довічну заборону працювати заявнику в Бельгії журналістом або бути письменником. Внаслідок позитивних для заявника змін, що відбулись у бельгійському законодавстві в 1961 р., Суд визнав подальший розгляд справи недоцільним, і її було вилучено з реєстру.

З тих пір ЄСПЛ створив значну кількість прецедентів щодо застосування статті 10 ЭКПЛ. Право на свободу самовираження було визнано наріжним каменем демократії, і тому воно має користуватися особливим захистом.

ЄСПЛ в свою чергу, висловив свою позицію до свободи вираження поглядів таким чином: «свобода слова являє собою однин з головних опорів демократичного суспільства і є основоположним поняттям, яке слугує його прогресу та самореалізації кожної особи. При дотриманні умов пункту 2 статті 10 вона застосовується не тільки до «інформації» чи «ідеї», які зустрічають сприятливий прийом або розглядаються як необразливі або нейтральні, але також тих, які ображають, шокують або турбують. Таким чином, гарантії статті 10 ЄКПЛ поширюється не тільки на «правдиву», тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, яка висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість («Торгерсон проти Ісландії»).

Варто також відмітити, що термін «вираження» охоплює не лише виявлення поглядів за допомогою слів, а поширюється також на малюнки, зображення, дії, вчинені з наміром висловити позицію чи подати інформацію. Так само і засоби виявлення поглядів не обмежуються мовленням. Це друковані засоби, теле- і радіомовлення, вистави, фільми, електронні системи і навіть реклама тощо.

Тож, стаття 10 Конвенції захищає не тільки вираження поглядів, але й засоби його відтворення, передачі і розповсюдження. Свобода слова в тому вигляді, як вона представлена в статті 10 Конвенції, має численні виключення, які, однак, повинні тлумачитись шляхом обмежень, а необхідність будь-яких обмежень має бути ґрунтовно підтверджена. Таким чином, ці обмеження є законними, лише якщо вони відповідають трьом суворим вимогам.

По-перше, однією із таких вимог є, те, що втручання державних органів повинно відбуватися на законних підставах. Основоположною ідеєю цього є передусім неможливість свавільного і незаконного втручання в здійснення свободи вираження поглядів.

З метою запобігання свавільним законам, на думку ЄСПЛ, необхідно дотримуватись двох основних вимог:

- закон має бути загальнодоступним для того, щоб громадянин знав, що за певних обставин застосовується саме цей закон;

- норма не є нормою закону, доки вона не сформульована достатньо чітко, щоб громадянин був спроможний регулювати свою поведінку, а також міг у випадку надання йому кваліфікованої консультації

- розумно передбачити наслідки, до яких призведе його певна дія («Санді Таймз проти Сполученого Королівства»).

Друга вимога містить положення про те, що таке втручання повинно переслідувати законну ціль.

Перелік цих цілей зазначений у самій Конвенціїї у 2 ст.10 ЄКПЛ є виключним у тому розумінні, що жодна інша ціль не вважається законною підставою для обмеження свободи самовираження. Європейський Суд послідовно дотримується позиції, згідно з якою обмеження свободи слова, встановлені в ч.2 ст.10, «мають тлумачитися вузько, а необхідність будь-яких обмежень має бути переконливо доведена». («Обсервер і Гардіан проти Сполученого Королівства»).

Третя умова полягає в тому, що обмеження повинні бути дійсно необхідними в демократичному суспільстві для забезпечення однієї з цих цілей.

«Необхідність» у даному разі означає, що повинна бути «нагальна соціальна потреба» для обмеження свободи слова. Причини, якими держава виправдовує накладення обмежень, повинні бути «відповідними і достатніми», а самі обмеження мають бути сумірними цілям, що переслідуються. Високі Договірні Сторони мають певну свободу розсуду для визначення, чи існує така потреба, але ця свобода йде паралельно з європейською системою нагляду, яка повинна розглянути питання законодавства або рішення, що ґрунтується на цьому законодавстві, навіть коли таке рішення прийняте незалежним судом.

Наведемо приклад, у справі Хендісайд Європейський суд постановив, що не було порушення застосування обмежень частини 2 статті 10 ЄКПЛ англійським судом, посилаючись на те, що «кожна договірна держава сформувала свій підхід з урахуванням ситуації, що склалась на відповідних територіях і враховує різні, переважаючі на цих територіях погляди на вимоги щодо охорони моральності в демократичному суспільстві».

Державні органи, які безпосередньо та постійно стикаються з життєвими реаліями у своїх країнах, перебувають у відносно кращому становищі, ніж міжнародний суддя. Тому суд уповноважений надати остаточне визначення, чи є втручання з боку державних органів виправданим з точки зору ст.10 Конвенції.

ЄСПЛ також детально визначив принцип сумірності. Відповідно до даного принцип, для визнання обмеження свободи слова легітимним суд має переконатися, що оскаржуване діяння не є питанням безперечної громадської важливості. Держава також має довести, що має підстави бути абсолютно впевненою, що розкриття визначеної інформації матиме значні негативні наслідки. Отже, якщо оспорюване вираження поглядів становить громадський інтерес, то цей факт зазвичай переважує на користь розголошення інформації. Т.М. Слінько випадки обмеження права на свободу вираження поглядів запропонувала згрупувати наступним чином:

1. Обмеження, що припускаються органами державної влади з метою захисту інтересів суспільства (захисту національної безпеки, територіальної цілісності, громадської безпеки, моралі та запобігання заворушенням або злочинам). Національна безпека визнана майже в усіх країнах світу правомірною підставою обмеження свободи вираження поглядів. Показовим є рішення ЄСПЛ у справі Хаджанастассіу проти Греції : о фіцера було засуджено за розкриття інформації, яка становила військову таємницю, що могло завдати значної шкоди національній безпеці. ЄСПЛ визнав, що засудження хоч і було втручанням у свободу офіцера на вираження поглядів, але втручання виправдане відповідно до частини 2 статті 10 ЄКПЛ.

Слід також зазначити, що чітко прослідковується тенденція звуження дискреційних повноважень держави в обмеженні свободи вираження на підставі захисту національної безпеки, тобто ЄСПЛ дотримується доктрини, за якою захист національної безпеки підлягає більш суворому нагляду з боку ЄСПЛ і залишає меншу свободу розсуду національним органам влади. А у межах мети правомірного втручання має бути продемонстрована достатність причин для захисту інтересів національної безпеки.

2. Обмеження, що мають на меті захистити інших осіб, да таких обмежень слід віднести: захистити репутацію та права іншої людини, попередити розкриття конфіденційної інформації тощо. Питання щодо захисту репутації та прав інших осіб у рішенням ЄСПЛ тісно пов'язані з розрізненням фактів та оціночних суджень, оскільки факти можуть бути підтверджені, а оціночні судження є суто суб'єктивного характеру і не можуть бути доведені в силу самого свого характеру («Лінгенс проти Австрії»). Необхідно відзначити також позицію ЄСПЛ в випадках, коли свобода вираження поглядів порушує право іншої людини, гарантоване статтею 9 ЄКПЛ, - право безперешкодно сповідувати релігію. Як вказав ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Коккінакіс проти Греції», «свобода думок, совісті, релігії, яка охороняється згідно до статті 9 Конвенції, є однією з основ демократичного суспільства в контексті даної Конвенції. Саме у її релігійному вимірі полягає один із життєво необхідних елементів самоідентифікації віруючих їх уявлення про життя».

3. Обмеження, які припускаються з метою захищати авторитет та неупередженість судових органів. У тексті частини 2 статті 10 зазначено, що свобода вираження поглядів може бути обмежена для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Така підстава обмеження свободи слова походить із системи загального права, зокрема з її інституту неповаги до суду, який спрямований на попередження порушення публікаціями та іншими діями авторитету суду і прав сторін у судовому провадженні. Треба врахувати, що представники ЗМІ можуть бути притягнуті до відповідальності за критику представників органів правосуддя, якщо їхня критика практично нічим не обґрунтована. Наприклад, справа «Барфод проти Данії», в якій ЄСПЛ не знайшов порушення статті 10 ЄКПЛ, оскільки журналіст бездоказово по ставив під сумнів компетентність і повноваження двох судових засідателів, «що, ймовірно, негативно позначилося б на їх репутації перед громадськістю». Підсумовуючи все вище сказане, правильно було би виділити те, що незважаючи на закріплення певних обмежень свободи вираження поглядів в статті 10 ЄКПЛ, основною ідеєю статті 10 все ж таки залишається неможливість свавільного і незаконного втручання в здійснення свободи вираження поглядів, засудження цензури як такої, яка перешкоджає передачі інформації особам, які бажають її отримати та розцінити на власний розсуд. А ЄСПЛ, неодноразово підтверджував цю думк та підкреслював, що свобода вираження поглядів є однією з основних опор демократичного суспільства, однією із основоположних умов для прогресу і розвитку кожної людини.



РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ В УКРАЇНІ

Свобода вираження поглядів, як й будь-яке інше право особи та інших суб'єктів, крім його закріплення й проголошення, вимагає встановлення юридичних засобів реалізації, охорони і захисту, які у сукупності становлять юридичний механізм його забезпечення. Загалом юридичне забезпечення свободи вираження поглядів не потребує значних матеріальних затрат держави; необхідно створювати дієву систему юридичних гарантій розглядуваного права та його елементів, яка б відповідала міжнародним нормам.

На думку Лілії Володимирівни Ярмол, основне призначення держави у сфері юридичного забезпечення свободи вираження поглядів - це невтручання її (держави) в здійснення свободи вираження поглядів, не створення перешкод для її реалізації.

Діяльність держави щодо забезпечення свободи вираження поглядів повинна здійснюватись у таких напрямах:

- законодавче проголошення свободи вираження поглядів та окремих її можливостей

- виокремлення чітких меж реалізації свободи вираження поглядів;

-сприяння в реалізації свободи вираження поглядів в необхідних випадках (наприклад, під час мирних зібрань, при вираженні поглядів дітьми, журналістами, при доступі до інформації тощо); - створення механізму сприяння формуванню поглядів людини (у навчально-освітньому процесі, у ЗМІ тощо); - охорона свободи вираження поглядів від можливих посягань на неї;

- захист свободи вираження поглядів в випадках посягань на неї, перешкоджання у її здійсненні.

Науковець Д. Авдєєв розглядає правовий механізм забезпечення прав і свобод людини як система органів державної влади, громадських об'єднань і використаних ними правових засобів які точно спрямованих на здійснення прав і свобод людини та громадянина. На думку вченого, забезпечення прав і свобод повинно тлумачитись, у широкому і вузькому значенні. «В широкому розумінні забезпечення прав та свобод людини - це створені державою гарантії для їх здійснення. Вони охоплюють охорону прав та свобод та захист прав і свобод (динамічний аспект забезпечення). Під забезпеченням прав та свобод людини і громадянина у вузькому понятті треба розуміти діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, громадян та їх об'єднань, які сприяють реалізації прав і свобод людини».

Л. Глухарєва вважає, що юридичний механізм гарантій прав людини складається з таких структурних ланок:

1) закріплення прав у позитивних нормах (законах);

2) вказівка в них на межі і спосіб здійснення прав;

3) закріплення правил обмеження прав;

4) диференціація режиму реалізації прав;

5) дієвість процедури охорони і захисту;

6) встановлення відповідальності й інших засобів примусу за порушення прав;

7) визначення форми та розміру відновлення порушених прав, відшкодування завданої шкоди; 8) створення ефективного засобу профілактики й запобігання порушенню прав.

На думку науковця Ярмол, юридичним механізмом забезпечення свободи вираження поглядів в Україні існує система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони й захисту свободи вираження поглядів і цілому, а також окремих їх елементів (можливостей), закріплених в національних нормативно-правових актах та в інших джерелах права .Це визначення сформульоване на підставі окреслення юридичного механізму забезпечення прав людини, запропонованого Г. Шмельовою.

Механізм юридичного забезпечення свободи вираження поглядів в Україні складається з таких елементів: національне законодавство (зокрема ратифіковані міжнародні договори як його частина), в якому проголошується свобода вираження поглядів, а також окремі її можливості (елементи); юридичні засоби реалізації свободи вираження поглядів; юридичні засоби її охорони; юридичні засоби її захисту.

Юридичне забезпечення свободи вираження поглядів не створюється миттєво, воно передбачає певні етапи формування .

Перший етап

- державне визнання свободи вираження поглядів. Україна визнала цю свободу шляхом

- її проголошення та окремих її можливостей в Конституції України та в інших нормативно-правових актах

- визнання обов'язковими для себе міжнародних документів з прав людини, у котрих проголошується свобода вираження поглядів. До них належить насамперед МПГПП (ст. 19) та Євроконвенція (ст. 10). За цей період підготовлено низку проектів та законів спрямованих на забезпечення свободи вираження поглядів.

Другий етап

- інституціоналізація здійснення свободи вираження поглядів, тобто формування державних органів, їх структурних підрозділів та посадових осіб, на яки их покладаються спеціальні функції щодо сприяння у реалізації свободи вираження поглядів, її охорони та захисту. В Україні до них відносяться Міністерство інформаційної політики України , Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова й інформаційної політики Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та інші.

В Україні у зв'язку із розвитком, удосконалення відносин які пов'язані з реалізацією свободи вираження поглядів, інформаційних відносин, виникає потреба в запровадженні інституту спеціальної Уповноваженої посадової особи у цій сфері. На цьому наголошують окремі дослідники. Так, О. Нестеренко пропонує запровадити в Україні посадову особу - Інформаційного Уповноваженого, який би обирався Верховною Радою України терміном на п'ять років із рекомендованих громадськими організаціями кандидатів; його ж рішення повинні мати обов'язковий характер.

Третій етап - офіційне тлумачення та конкретизація законодавчих актів щодо свободи вираження поглядів. В Україні прийнято значну кількість нормативно-правових актів, в котрих закріплюються, конкретизуються окремі можливості свободи вираження поглядів людини, і також встановлюються юридичні засоби їх реалізації, охорони й захисту.

Четвертий етап - встановлення процедури реалізації свободи вираження поглядів. У наукових джерелах механізм реалізації прав людини окреслюється як результативно реалізована у право-реалізаційній поведінці суб'єктів прав людини сукупність юридичних засобів цілеспрямованого втілення природних правових обов'язків в життя.

П'ятий етап - встановлення й реалізація юридичних засобів охорони свободи вираження поглядів, спрямованих на запобігання порушень цього права, зокрема перешкоджання його здійсненню чи унеможливленню.

Шостий етап - встановлення та реалізація юридичних засобів захисту свободи вираження поглядів людини. За допомогою таких засобів припиняються порушення свободи вираження поглядів, усуваються перешкоди для її реалізації.

Можемо стверджувати, що в Україні загалом сформований механізм юридичного забезпечення свободи вираження поглядів. У Національній стратегії у сфері прав людини (2015 р.) виокремлені такі позитивні тенденції у сфері юридичного забезпечення реалізації свободи вираження поглядів, діяльності ЗМІ в Україні:

1) зменшення обсягів втручання держави в професійну діяльність журналістів;

2) створення нормативно-правової бази з питань формування суспільного телебачення і радіомовлення України;

3) формування основних стандартів прозорості відносин власності ЗМІ;

4) визначення нових принципів функціонування системи вищої освіти (автономія вищих навчальних закладів; академічна свобода учасників освітнього процесу). Не можемо повністю погодитися з виокремленими позитивними тенденціями у сфері забезпечення свободи вираження поглядів в Україні. Так, в Україні ще доволі високі показники кількісного і якісного характеру втручання держави в професійну діяльність журналістів (наявність цензури, вчинення злочинів проти журналістів посадовими особами тощо). Також, на жаль, в Україні ще не сформовані основні правові механізми визначення реальних власників ЗМІ.

Попри перелічені негативні моменти, в Україні все ж проявляється ряд позитивних тенденцій у сфері правового забезпечення реалізації свободи вираження поглядів, а саме формування законодавства України (зокрема, визнання обов'язковими для себе міжнародних документів) з питань свободи вираження поглядів та інформаційних прав як її складової;

- посилення кримінальної відповідальності за злочини проти журналістів і членів їхніх сімей;

- можливість громадян або інших суб'єктів звертатися до парламентського омбудсмена, Конституційного Суду України, ЄСПЛ з питань захисту свободи вираження поглядів;

- підтримка, розвитоку національного аудіовізуального продукту;

- скорочення кількості державних телерадіоорганізацій й суб'єктів інформаційної діяльності;

- запровадження цифрового телебачення на більшості території Україні.

Попри позитивні тенденції у сфері правового забезпечення свободи вираження поглядів в Україні, залишається ще низка проблем у цій сфері. До найбільш актуальних, Думку Ярмол, відносяться

- недосконалість, невідповідність міжнародним документам з прав людини окремих положень законодавства України з питань свободи вираження поглядів;

- неефективна інформаційна політика у сфері протидії інформаційній війні, яка ведеться Російською Федерацією проти України;

- неефективні правові, організаційно-технічні та інші засоби, спрямовані на поширення мовлення вітчизняних телерадіокомпаній, друкованих ЗМІ на тимчасово окупованій територіях України у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і місті Севастополь; на території здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримування збройного конфлікту Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях;

- неналежний рівень забезпечення професійної діяльності журналістів та особливо їх безпеки; неефективне розслідування злочинів проти них та членів їхніх сімей;

- недостатньо високий рівень правової свідомості громадян, посадових осіб щодо поваги до професійної діяльності журналістів;

- наявність цензури;

- недостатнє поширення друкованих ЗМІ українською мовою та офіційними мовами ЄС;

- неефективні правові механізми процедури роздержавлення друкованих ЗМІ; визначення реальних власників та засновників ЗМІ;

- недостатній рівень дотримання професійних журналістських стандартів, особливо стандартів достовірності, відокремлення фактів від коментарів;

– недостатнє забезпечення громадянам доступу до мережі Інтернету

Отже, юридичний механізм забезпечення свободи вираження поглядів в Україні становить систему ефективного юридичного засобу реалізації, охорони та захисту свободи вираження поглядів загалом, і також окремих її елементів (можливостей), закріплених в національних нормативно-правових актах та в інших джерелах права. В Україні елементам механізму юридичного забезпечення свободи вираження поглядів є національне законодавство (зокрема, чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), в якому проголошується свобода вираження поглядів й також окремі її можливості; юридичні засоби реалізації свободи вираження поглядів; юридичні засоби її охорони; юридичні засоби її захисту.



ВИСНОВКИ

Отже, визначну роль в забезпеченні прав людини, зокрема свободи вираження нею поглядів, відіграють ООН та її спеціалізовані установи, серед яких і ЮНЕСКО, діяльність котрих має світовий (загальноцивілізаційний) характер.

Система суб'єктивного юридичного права на свободу вираження поглядів, закріпленого в законодавстві України, включає такі елементи (можливості) людини:

1) дотримуватися своїх поглядів;

2) вільно виражати погляди (це право охоплює такі свободи: збирати, шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, поширювати, передавати, використовувати інформацію та ідеї - крім випадків, визначених законом). Наголошено, що право дотримуватися своїх поглядів не підлягає під дію юридичного права, тому що стосується внутрішньої сфери особи.

Структура свободи вираження поглядів як суб'єктивного юридичного права людини потребує доповнення такими можливостями: змінювати свої погляди, не виражати їх, відмовлятися від них.

Світові міжнародно-правові гарантії забезпечення свободи вираження поглядів визначено як правовий засіб, встановлений та застосовуваний ООН та її спеціалізованими установами для сприяння реалізації, для охорони і захисту свободи вираження поглядів. За формою зовнішнього вираження їх класифіковано на письмові (документи ООН і її спеціалізованих установ) і інституційно-діяльнісні (діяльність ООН чи її спеціалізованих установ); за функціональною спрямованістю - на засоби реалізації, охорони і захисту свободи вираження поглядів.

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо захисту свободи вираження поглядів керуються принципами:

1) свобода вираження поглядів становить одну з фундаментальних основ демократичного суспільства»

2) преса відіграє велику роль в демократичному суспільстві;

3) свобода преси надає суспільству один із найкращих засобів з'ясування й формування громадської думки щодо ідей та позицій політичних лідерів;

4) межі допустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими щодо державних службовців, які виконують свої повноваження, аніж щодо приватних осіб;

5) необхідність чіткого розмежування тверджень про факти й оціночних суджень;

6) вид і суворість призначення покарання є факторами, які необхідно взяти до уваги під час оцінювання пропорційності втручання в право на свободу вираження поглядів.

Науковець Д. Авдєєв розглядає правовий механізм забезпечення прав і свобод людини як сукупність органів державної влади, громадських об'єднань та використаних ними правових засобів які спрямовані на здійснення прав та свобод людини та громадянина.

Юридичний механізм забезпечення свободи вираження поглядів в Україні становить систему ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи вираження поглядів загалом, а також окремі її елементи (можливості) які закріплені у національному нормативно-правовому актах та у інших джерелах права. В Україні елементами механізму юридичного забезпечення свободи вираження поглядів є національне законодавство (а саме, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України), у якому проголошується свобода вираження поглядів і також окремі її можливості (елементи); юридичні засоби реалізації свободи вираження поглядів; юридичні засоби її охорони; юридичні засоби її захисту.

Констатовано, що позитивними тенденціями в сфері юридичного забезпечення свободи вираження поглядів в Україні є:

- формування законодавства України (зокрема, визнання обов'язковими міжнародних договорів) з питань свободи вираження поглядів;

- посилення кримінальної відповідальності за злочини проти журналістів або членів їхніх сімей;

- створення нормативно-правової бази з питань формування суспільного телебачення і радіомовлення України;

- визначення та поступове впровадження нових принципів функціонування системи вищої освіти (автономія вищих навчальних закладів; академічна свобода учасників освітнього процесу);

- використання громадянами та іншими суб'єктами можливості звернення до парламентського омбудсмена України, Конституційного Суду України, ЄСПЛ з питань сприяння реалізації та захисту свободи вираження поглядів;

- підтримка, розвиток національного аудіовізуального продукту;

- скорочення кількості державних телеорганізацій та суб'єктів інформаційної діяльності;

- запровадження цифрового телебачення на більшості території України.



СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. академіка Ю. С. Шемшученка. - Київ : Юридична думка, 2007. - 992 с.

2. Конституція України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. - 28.06.1996 - Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

3. Закон України Про інформацію [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.

4. Закон України про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2782-12.

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права [Електронний ресурс] // ООН. - 1966. - Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043.

6. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс] // Рада Європи. - 1950. - Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

7. Ярмол Л. В. Свобода вираження поглядів як суб'єктивне юридичне право (загальнотеоретична характеристика). Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Сер.: «Юридичні науки». 2015. № 813. C. 181-184.

8. De Becker v. Belgium: Judgment 27 March 1962 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/ view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html& highlight=De%20%7C%20Becker%20%7C%2 0BELGIUM&sessionid=67430&skin=hudoc-en

9. Thorgeir Thorgeirson v. Iceland: Judgment 25 June 1992 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/ view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html& highlight=Thorgeirson&sessionid=67430&skin =hudoc-en.

10. Ярмол Л. В. Стадії юридичного забезпечення свободи вираження поглядів в Україні. Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави: зб. тез учасн. І Всеукр. наук.-практ. конф. (Львів, 25 квіт. 2012 р.). Львів: ІНПП НУ «Львівська політехніка», 2012. Ч. І. С. 376-382.

11. Sunday Times v. the United Kingdom: Judgment 26 April 1979 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cmiskp. echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=2&portal=hb km&action=html&highlight=Sunday%20%7C %20Times&sessionid=67430&skin=hudoc-en.

12. Observer and Guardian v. the United Kingdom: Judgment 26 November 1991 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item =1&portal=hbkm&action=html&highlight=Obs erver%20%7C%20Guardian%20%7C%20%22 THE%20UNITED%20KINGDOM%22&sessionid=67430&skin=hudoc-en.

13. Handyside v. the United Kingdom: Judgment 2 December 1976 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cmiskp. echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hb km&action=html&highlight=Handyside&sessio nid=67430&skin=hudoc-en.

14. . Ярмол Л. В. Юридичні гарантії захисту свободи вираження поглядів: загальнотеоретичні аспекти. Актуальні питання публічного та приватного права у контексті сучасних процесів реформування законодавства: матер. Міжнар. наук.- практ. конф. (Херсон, 26-27 квіт. 2013 р.). Херсон: Гельветика, 2013. С. 47-49

15. Hadjianastassiou v. Greece: Judgment 16 December 1992 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cmiskp.echr.coe.int/ tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action =html&highlight=Hadjianastassiou&sessionid= 67430&skin=hudoc-en.

16. Lingens v. Austria: Judgment 8 July 1986 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item =1&portal=hbkm&action=html&highlight=Ling ens&sessionid=67430&skin=hudoc-en.

17. Ярмол Л. В. Правосвідомість в структурі свідомості людини (загальнотеоретичні положення). Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави: матер. ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Львів, 21 трав. 2014 р.). Львів, 2014. С. 121-124.

18. Слінько Т. М. Свобода вираження поглядів у рішеннях Європейського суду з прав людини та загальні критерії її обмеження / Т. М. Слінько, В. В. Середюк // Форум права. - 2009. - № 3. - С. 580-585 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09ctmkio.pdf

19. Ярмол Л. В. Свобода вираження поглядів та проблеми юридичного забезпечення її реалізації в Україні (загальнотеоретичне дослідження) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук : 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Лілія Володимирівна Ярмол ; Міністерство освіти і науки України, Національний університет «Львівська політехніка». - Львів, 2019. - 494 с. - Бібліографія: с. 399-481 (748 назв).

20. Авдеев Д. А. Правовой механизм обеспечения прав и свобод человека и гражданина в субъектах Российской Федерации: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право». Тюмень, 2004. 24 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dissercat.com (дата звернення: 19.09.2011).

21. Глухарєва Л. И. Права людини в системі теорії права і держави: загальнотеоретичне, філосіфсько-правове і метидологічні проблеми: автореф. дис. … д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія права і держави; історія правових наук». Москва, 2004.

22. Шмельова Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини (загальнотеоретична характеристика). ПравоУкраїни. 1994. № 10. С. 49-55.

23. Ярмол Л. В. Юридичні гарантії забезпечення права людини на свободу вираження поглядів в Україні. Збірник наукових праць Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола. Сер. «Юридичні науки» / за заг. ред. проф. О. І. Сушинського. Львів: ЛДІНТУім. В. Чорновола, 2008. Вип. 3. С. 56-73.

24. Права людини: соціально-антропологічний вимір: колективна монографія. Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. Сер. І: Дослідження та реферати / редкол.: П. М. Рабінович (голов. ред.), Д. А. Гудима, Т. І. Пашук, Л. В. Ярмол та ін.). Львів: Світ, 2006. Вип. 13. 280 с. (Розділ 6. Свобода віросповідання як природне право людини (Д. А. Гудима, Л. В. Ярмол. С. 228-245).

25. О. В. Право на доступ до інформації в Україні: конституційно-правовий аспект: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право». Харків, 2008. 20 с.

26. Кошарский Д. А. Права человека и механизм их реализации в Российской Федерации: теоретико-правовой анализ: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений». Волгоград, 2005.

27. Ярмол Л. В. Свобода вираження поглядів та проблеми юридичного забезпечення її реалізації в Україні (теоретико-правове дослідження): монографія. Львів: Ліга-Прес, 2018. 464 с.

28. Ярмол Л. В. Свобода вираження поглядів як суб'єктивне юридичне право (загальнотеоретична характеристика). Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Сер.: «Юридичні науки». 2015. № 813. C. 181-184.

Размещено на Allbest.ru

...