Склад злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Кримінальне право як наукова дисципліна головним чином вивчає злочин і покарання. Саме злочин і покарання - це сторони всього кримінального права і законодавства. Ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально-правової охорони, кримінального правосуддя. Тому дуже велике значення має визначення поняття злочину.

У кожній науці завжди є щось особливе, що є серцевиною цієї науки. В кримінальному праві його серцевиною, його ядром є «Склад злочину».

Уперше термін «склад злочину» (corpus delicti) застосував у 1581 р. відомий італійський криміналіст ФарінацІй. Однак тривалий час це поняття використовувалось не як кримінально-правове, а як кримінально-процесуальне І криміналістичне.

У XVI-XVII ст. під ним розумілись різноманітні сліди злочину, які залишались після його скоєння: труп, знаряддя вбивства, сліди злочину та ін. - все те, що давало підстави стверджувати про наявність злочинного діяння.

Лише наприкінці XVII - початку XVIII ст. поняття corpus delicti поступово стало входити у понятійний апарат матеріального кримінального права.

У вітчизняній кримінально-правовій літературі воно увійшло в понятійний апарат у другій половині XIX - на початку XX ст.

Однак за наявності єдності в розумінні змісту основних складових загального вчення про склад злочину до цього дня відсутній єдиний підхід до розуміння змісту низки характерологічних елементів цього явища.

Слід зазначити, що поняття «склад злочину» є науковою дефініцією, науковою абстракцією і не має нормативного характеру. Він визначає на узагальненому рівні зміст ознак, які характеризують об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт та суб'єктивну сторону складу злочину. При цьому чинний кримінальний кодекс з успіхом використовує поняття, які складають цей кримінально-правовий інститут у нормах Загальної частини КК (напр., статті 18,23 КК та ін.).

1. Поняття складу злочину та його значення

Злочин - це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.

Ознаки злочину:

- суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом;

- протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під проти-правністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми.

- винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в Діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

- караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні, тому що по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя -- злочинів. Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для всіх злочинів, а поняття складу злочину -- чим відрізняється один злочин від іншого. З огляду на сучасне вітчизняне кримінальне право, можна дійти висновку, що злочин являє собою конкретний акт поведінки особи, а склад злочину - юридичну абстракцію, його законодавчу модель, без якої конкретне діяння неможливо визнати злочинним.

Чинний КК, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину - це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. Її формулювання базується на законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретичному узагальненні ознак складів злочинів, що перед¬бачені нормами Особливої частини КК.

Склад злочину - це сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, притаманних даному, конкретному злочину, описаному в диспозиції Особливої частини КК. Це визначення можна звести до більш лаконічного, сказавши, що склад злочину - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що відтворюють певне суспільно небезпечне діяння, яке визнається злочином. Ознаки складу злочину встановлюються ли¬ше кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять норматив¬но-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими бланкетними диспозиціями від-повідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів (наприклад ознаки складів злочинів, передбачених ст.ст. 247 та 274 КК).

Наука кримінального права визначає не лише загальне поняття складу злочину, а й поняття складів окремих груп злочинів, що посягають на однорідні су¬спільні відносини, наприклад, на статеву свободу та статеву недоторканність особи (ст.ст. 152-156 КК), власність (ст.ст. 185-198 КК).

Склади певних злочинів (вбивство, грабіж, контрабанда, самоправство тощо) визначаються відповідними нормами кримінального закону. Диспозиціями цих норм передбачено найбільш характерні та специфічні ознаки, що притаманні конкретному злочинові.

Склади конкретних злочинів охоплюють не лише закінчений злочин, а й готування чи замах на злочин, а також дії співучасників у вчиненні злочину.

У сучасному кримінальному праві значення складу злочину вбачається, насамперед, в його функціях, тобто в тій ролі, яку виконує поняття складу злочину в боротьбі із злочинністю і правозастосовній діяльності.

Функції складу злочину, як одного з найбільш важливих інститутів, такі:

1) фундаментальна;

2) процесуальна;

3) розмежувальна;

4) гарантійна.

Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності.

* Законною підставою кримінальної відповідальності склад злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі і більш ніде.

* Єдиноюпідставою, бо іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що не містить складу злочину, не може бути підставою до кримінальної відповідальності.

* Необхідною підставою, тому що склад злочину виступає необхідною умовою кримінальної відповідальності. Без встановлення складу злочину кримінальна відповідальність виключається.

* Достатньою підставою, тому що інших підстав кримінальної відповідальності не передбачено.

Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі його розслідування.

Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується один склад злочину від іншого, злочинна поведінка від незлочинної.

Гарантійна функціяскладу злочину полягає в тому, що особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав громадянина.

Значення складу злочину різноманітне. Воно неоднаково стосовно до конкретного складу злочину і до загального поняття складу злочину. Конкретний склад злочину має переважно прикладне, практичне значення, а загальне поняття складу злочину - фундаментально-прикладне, теоретико-практичне значення.

Конкретний склад злочину має як соціальне, так і кримінально-правове значення. Загальносоціальне значення полягає в тому, що в сукупності ознак, що утворює конкретний склад злочину, виражена негативна оцінка суспільством, державою і правом відповідної поведінки, тобто складів злочину - це норма-заборона, або антінорма поведінки члена суспільства. Кримінально-правове значення конкретного складу злочину визначається рядом моментів.

По-перше, він являє собою нормативну, переважно законодавчу основу для кримінально-правової оцінки фактично вчиненого діяння, зокрема, для кваліфікації злочину. Конкретний склад злочину - це еталон, за яким зіставляються ознаки фактично скоєного.

По-друге, конкретний склад злочину відіграє провідну роль у процесі кваліфікації злочину.

По-третє, правильне, що відповідає закону, визначення конкретного складу злочину і всіх його ознак забезпечує точну кваліфікацію злочину, що розуміється як результат, оскільки дозволяє зіставити вказані ознаки з ознаками фактично вчиненого діяння, встановити і юридично закріпити відповідність між тими і іншими.

По-четверте, констатація тотожності, з одного боку, ознак конкретного складу злочину і, з іншого - ознак фактично вчиненого діяння, є однією з гарантій права особи, яка вчинила злочин, вимагати кваліфікації його діяння точно відповідно до закону.

По-п'яте, встановлення конкретного складу злочину і всіх його ознак є передумовою дотримання принципу законності при застосуванні кримінально-правових норм у слідчій і судовій практиці.

2. Елементи та ознаки складу злочину

Склад злочину, як це згадувалось, є сукупністю об'єктивних та суб'єктивних ознак, об'єднаних у чотири групи, кожна з яких має свій юридичний зміст. Це є система, що має свою внутрішню структуру (елементи, їх співвідношення та взаємозв'язок) і як системне утворення вона повинна досліджуватись методами системного аналізу.

Теорія кримінального права називає ці групи елементами складу злочину:

- об'єкт злочину;

- об'єктивна сторона злочину;

- суб'єкт злочину;

- суб'єктивна сторона злочину.

Об'єкт злочину -- надзвичайно важливий, хоч і юридично рівноправний, рівнозначний, обов'язковий елемент складу будь-якого кримінально протиправного і суспільно небезпеч­ного діяння. Загальна теорія об'єкта злочину детально і глибо­ко розроблена в юридичній науці, проте питання, пов'язані з його визначенням, є одними з найбільш проблемних у науці кримінального права. Правильне встановлення об'єкту злочин­ного посягання має велике теоретичне та практичне значення, оскільки саме це сприяє з'ясуванню соціально-політичної суті злочину, зокрема характеру та ступеня його суспільної небез­печності.

Поділ на загальний, родовий і безпосередній об'єкти перед­бачає уточнення питання -- проти яких саме суспільних від­носин передусім спрямоване те чи інше злочинне посягання і, відповідно, яким саме суспільним відносинам воно заподіює або може заподіяти шкоду. Під родовим об'єктом злочину слід розуміти об'єкт, що охоплює певне коло тотожних або однорідних за своєю соціа­льно-політичною та економічною сутністю суспільних відно­син, які тому й охороняються єдиним комплексом взаємопо­в'язаних кримінально-правових норм.

Під загальним об'єктом злочину слід розуміти усю сукуп­ність суспільних відносин, які поставлені під охорону кримінального закону.

Об'єктом злочину визнаються суспільні відносини, блага та інтереси. Це може бути національна безпека, життя, здоров'я, воля та гідність людини, власність, довкілля, громадська безпека та ін. Предмет злочину - явища матеріального світу, через які (шляхом впливу на які) вчиняється посягання на об'єкт злочину. Ними можуть виступати тілесна сутність людини, матеріальні цінності (майно, гроші) та ін.

Об'єктивна сторона як елемент складу злочину охоплює ознаки, які характеризують злочин із точки зору його зовніш­нього вияву, і містить велику кількість інформації, необхідної для кваліфікації діяння. Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину.

До ознак об'єктивної сторони злочину відносять:

- суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на той чи інший об'єкт;

- суспільно небезпечні наслідки;

- причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками (у злочинах із матеріальним складом);

- спосіб, місце, час, обстановка, засоби і знаряддя вчинення злочину.

Усі ознаки об'єктивної сторони складу злочину поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, без якої неможливо вчинення будь-якого злочину, є суспільно небезпечне діяння. Усі інші ознаки вважаються факультативними, як от суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Проте, у певних випадках, чітко передбачених кримінальним законодавством, вони виступають як обов'язкові. Наприклад, злочин з матеріальним складом неможливий без настання суспільно небезпечних наслідків, а такі злочини, як крадіжка і грабіж обов'язково характеризуються ще й способом вчиненя - відкрито чи таємно.

Значення об'єктивної сторони злочину полягає у тому, що вона є елементом складу злочину та входить до підстави кримінальної відповідальності; ознаки об'єктивної сторони визначають суспільну небезпечність злочину; від визначення її ознак залежить правильна кваліфікація злочину; вона допомагає розмежувати злочини, а також відмежувати злочинні діяння від незлочинних; дозволяє суду правильно визначити ступінь тяжкості злочину і призначити відповідне покарання.

Суб'єкт злочину - це один із елементів будь-якого складу злочину. Складовими поняття “суб'єкт злочину ” вважаються: фізична осудна особа, її вік, а в деяких випадках ще й спеціальні ознаки суб'єкта, які можуть стосуватися різних властивостей особи (громадянство, посадове становище). Поняття «суб'єкт злочину ” важливе для кваліфікації злочинів та вирішення питання про кримінальну відповідальність особи. Стаття 18 КК передбачає, що “суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність”. Одночасно, у багатьох статтях Кримінального кодексу вживаються більш широкі за змістом терміни: “особа, яка вчинила злочин” (ст. 187 ч. 2 КК: “розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм”), “особа, винна у вчиненні злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо.

На практиці поняття “суб'єкт злочину” широко застосовується в процесі аналізу по суті кожного скоєного злочину. Слідчий, суддя, прокурор, якщо не при порушенні кримінальної справи (кримінальна справа може бути порушена і за фактом скоєння злочину), то в процесі досудового розслідування і судового слідства детально досліджують наявність або відсутність як самого суб'єкта злочину, так і ознак, якими він повинен бути наділений. Ознаками суб'єкта злочину є:

1) наявність статусу фізичної особи;

2) досягнення встановленого законом віку кримінальної відпо­відальності;

3) осудність.

Розглянемо їх докладніше.

Фізична особа - тільки фізичні особи визнаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально-відповідальними;

Вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність:

- загальна дієздатність - з 16 років;

- виключна дієздатність - з 14 років;

Осудність - здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними.

Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний суб'єкт -- це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину.

Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, громадянство для суб'єкта державної зради, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та інші.

Суб'єктивна сторона злочину -- це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. На відміну від ознак об'єктивної сторони злочину, доступних для безпосереднього сприйняття іншими особами, ознаки суб'єктивної сторони недоступні для безпосереднього спостереження і встановлюються на підставі показань, даних особою, а також на підставі аналізу та оцінки об'єктивних ознак злочину.

Ознаками суб'єктивної сторони є - вина, мотив, мета, емоційний стан. Обов'язкове значення має тільки вина.

Вина - це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння, а в злочинах із матеріальним складом - і до його наслідків у формі умислу чи необережності (ст. 23).

Якщо немає вини особи, немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип - принцип суб'єктивного інкримінування, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Мотив злочину - усвідомлене спонукання особи, що викликало в неї рішучість вчинити злочин; інтегральне психічне утворення, що спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.

Мета злочину - уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання (ч. 1 ст. 24).

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки й хоча не бажала, та свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24).

Умисел у формальному складі злочину, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння та бажала вчинити його.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Практичне значення суб'єктивної сторони злочину: вона є елементом складу злочину та входить до підстави кримінальної відповідальності; ознаки суб'єктивної сторони визначають суспільну небезпечність злочину; від визначення її ознак залежить правильна кваліфікація злочину; вона допомагає розмежувати злочини, а також відмежувати злочинні діяння від незлочинних.

3. Види складів злочину

Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак і в кінцевому підсумку - для точної кваліфікації злочину. Проблеми класифікації юридичних складів злочинів пов'я­зані: а) з дотриманням загальних правил її здійснення; б) із визначенням підстав (критеріїв) класифікації юридич­них складів злочинів; в) з уточненням окремих особливос­тей здійснення такої класифікації з огляду на специфіку кожної з визначених підстав.

Загальні правила будь-якої класифікації як особливого різновиду логічної операції поділу обсягу поняття вироб­лені формальною логікою. Серед цих правил найбільш важливими є такі: 1) поділ об'єктів класифікації на види має здійснюватися за однією і тією самою підставою; 2) члени поділу повинні взаємовиключатися; 3) один і той самий "предмет" у межах даної класифікації не може бути віднесений до кількох видів одночасно.

Основні види класифікації :

- за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості);

- за конструкцією об'єктивної сторони (момент закінчення злочину) в диспозиції конкретної норми Особливої частини КК;

- за способом опису в законі.

Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють склад злочину:

-простий;

-складний;

Простий склад злочину містить опис ознак одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 ККУ).

Складний склад злочину характеризується наявністю:

* двох і більше безпосередніх об'єктів (наприклад, склад розбійного нападу - ст. 187 ККУ);

* двох форм вини - складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого - ч. 2 ст. 121 ККУ);

* двох або більше дій, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину (викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем - ст. 357 ККУ);

* Різних способів учинення злочину або настанням різних наслідків (наприклад, ст. 111 ККУ - державна зрада передбачає ряд дій: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України).

Класифікація юридичних складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки. Особливостями такої класифікації є те, що: 1) вона поширюється лише на ті юридичні склади злочинів, які фіксують окремі різновиди злочину одного і того самого виду; ті юридичні склади злочинів, які фіксують злочин певного виду в цілому (без виділення його окремих різновидів), наприклад, вбивство через необережність (ст. 119 КК), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК) -- до об'єктів цієї класифікації не включаються; 2) підставою такої класифікації є не ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину, а певним чином "типізований" законодавцем ступінь суспільної небезпеки окремого різновиду злочину даного виду; саме з таким "типізованим" ступенем суспільної небезпеки закон пов'язує певні кримінально-правові наслідки і, перш за все, межі кримінально-правової санкції.

Із урахуванням зазначених особливостей юридичні склади злочинів за ступенем суспільної небезпечності поділяються на такі види:

¦ основні види складів злочину;

¦ кваліфіковані види складів злочину;

¦ привілейовані види складів злочину.

Основний склад злочину -- це юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин. У переважній більшості випадків "специфічна" частина основного складу злочину передбачена в частині першій відповідної статті Особливої частини кримінального закону. Є, однак, і винятки. Так, основний склад умисного вбивства (ст. 115) -- в своїй "специфічній" частині передбачений окремою статтею; "специфічна" частина основного складу зараження венеричною хворобою міститься не в ч. 1, а в ч. 2 ст. 133. Здебільшого такі винятки пояснюються певними традиціями законодавчої техніки -- інколи виправданими, а інколи, очевидно, ні.

Кваліфікований - це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК України, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб; 4) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливу суспільну небезпечність. Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК України).

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, склад злочинів, що описані у частинах 3 - 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, учинена у особливо великих розмірах або організованою групою).

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами (привілейований) - це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину і відповідно караність за нього. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

За конструкцією об'єктивної сторони (момент закінчення злочину) поділяються на такі види:

а) матеріальний склад злочину;

б) формальний склад зло­чину;

в) злочини з усіченим складом.

Злочинами з матеріальним складом вважають такі, при конструюванні об'єктивної сторони яких законодавець як обов'язкову ознаку передбачає певні суспільно небезпечні наслідки. У таких складах об'єктивна сторона дістає свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків, і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим.

У злочинах із матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, яке вважається закінченим тільки з моменту смерті потерпілого (ст. 115 КК України). Сам по собі факт пострілу в потерпілого з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений законом наслідок - смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (ст. 15 і 115 КК України).

Формальні склади злочинів -- це ті, момент закінчення яких співвіднесено з моментом виконання винним діяння, яке утворює об'єктивну сторону складу злочину або її частину. Таких злочинів у чинному Кримінальному кодексі абсолютна більшість (напр., ст. 167 КК «Зловживання опікунськими правами»; ст. 222 ч. 1 КК «Шахрайство з фінансовими ресурсами»; ст. 328 ч. 1 КК «Розголошення державної таємниці» та ін.).

Злочини з усіченим складом - це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 129 КК України відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту погрози, а розбій вважається закінченим злочином із моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187 КК України).

Останній вид за даною класифікацією -- формально-ма­теріальні склади злочинів -- практично не розглядається в науковій літературі. Між тим, існування такого виду юридичних складів злочинів -- реальний факт, що випли­ває з чинного кримінального законодавства України.

Формально-матеріальний склад злочину -- це юридич­ний склад, який передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам чи ознакам, у результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є матеріальним, а в іншій -- формальним.

4. Склад злочину і кваліфікація злочину

Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, якого заслуговує покарання, можливо одержати тільки внаслідок правильної кваліфікації.

Із поняттям "кваліфікація злочину" щільно пов'язане поняття "склад злочину". При здійсненні кваліфікації не тільки встановлюються фактичні дані про подію злочину, а й відшуковують логічний зв'язок між подією злочину та конкретним складом злочину. Коли буде встановлено, що ознаки вчиненого діяння повністю відповідають ознакам складу конкретного злочину, передбаченого КК, то скоєне вважається злочином і тоді вирішується питання про притягнення особи, яка його вчинила, до кримінальної відповідальності. Однак злочин як реальний факт містить у собі низку ознак, які не впливають (не беруться до уваги) при кваліфікації. Тож у процесі кваліфікації злочинів необхідно відібрати лише ті юридично значущі об'єктивні та суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого діяння.

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідальності[6].

[6] Навроцькйй В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. -- К., 2000.

Правильна кваліфікація злочинів - необхідна умова забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю. В свою чергу неправильна кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави, так і окремих громадян, перешкоджає нормальному здійсненню правосуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, а в кінцевому підсумку - авторитет держави. Така кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відповідальності або призначення винному покарання, що не ґрунтується на законі. Точно так помилкова кваліфікація може призвести до необгрунтованого звільнення винного від відповідальності або відповідного покарання. Тому вирок суду, що грунтується на неправильній кваліфікації, підлягає зміненню або скасуванню.

Як уже зазначалося, кожен злочин має безліч ознак, однак далеко не всі вони враховуються при кваліфікації. При кваліфікації необхідно в конкретному діянні встановити ті юридично значущі об'єктивні і суб'єктивні ознаки, шо входять до складу конкретного вчиненого злочину. Причому склад утворює тільки вся сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діянні особи складу конкретного злочину.

Глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлен­ня всіх ознак певних злочинів і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і складу злочину, що його передбачає. З цього випливає, що необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного злочину.

Кваліфікація злочину проходить в декілька етапів. До неї відносяться:

1) Встановлення фактичних відношень справи

2) Встановлення конкретної норми кримінального закону, яка передбачає відповідальність за злочин, який був здійснений

3) Встановлення складу злочину

4) Закріплення результатів в процесуальному акті

Кваліфікація проводиться на різних етапах судочинства, і її роздільні результати закріплюються у відповідних процесуальних документах і актах.

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію, розрізняють:

Офіційна (легальна) кваліфікація (від лат. "legalis" - законний) - це кваліфікація злочину, котру здійснюють уповноважені на те державою особи (працівники органів дізнання, слідчі, прокурори та судді). Така кваліфікація закріплюється в процесуальних документах (постановах, протоколах, обвинувальних висновках слідчого, обвинувальних вироках або ухвалах суду) та породжує певні юридичні наслідки, що мають обов'язковий характер. Тільки вона має правове значення, оскільки є підставою для порушення кримінальної справи, проведення досудового слідства, висування обвинувачення, віддання до суду, винесення обвинувального вироку тощо.

Офіційна (легальна) кваліфікація здійснюється на всіх стадіях руху кримінальної справи - від її порушення та до перегляду судових рішень у касаційному порядку чи в порядку виключного провадження. При цьому розрізняють попередню та остаточну кваліфікації злочинів. Попередню кваліфікацію здійснюють органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду до постановлення вироку. Без неї неможливо перейти до остаточної кваліфікації, бо, якщо діяння попередньо не кваліфікувати як злочин, то це унеможливлює порушення кримінальної справи, вчинення яких-небудь процесуальних дій стосовно особи, котра підозрюється чи обвинувачується у скоєнні злочину чи віддається у зв'язку з цим до суду. Остаточну ж кваліфікацію здійснює лише суд, який у своєму вироку визнає діяння злочинним і встановлює за його вчинення конкретне покарання. Саме тому в ч. 1 ст. 62 Конституції України встановлено, що "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".

Неофіційна (доктринальна) кваліфікація (від пат. "doctrina" - учення) - це відповідна правова оцінка, що дають її окремі громадяни, адвокати, журналісти, науковці в наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо. Така кваліфікація не має обов'язкового характеру, але може братися до уваги суб'єктами офіційної кваліфікації, впливати на розвиток науки кримінального права та законодавчу діяльність, формувати правові погляди суспільства тощо.

Слід зауважити, що відповідно до ст. 221 КПК України "Розв'язання клопотань, заявлених при ознайомленні з матеріалами справи", обвинувачений чи захисник можуть подавати клопотання про зміну кваліфікації злочину. Таке клопотання породжує для слідчого, прокурора чи суду обов'язок погодитися із запропонованою кваліфікацією чи, навпаки, не задовольнити клопотання, навівши при цьому мотиви свого рішення. З цього випливає, що кваліфікація, запропонована обвинуваченим і (або) його захисником, не будучи обов'язковою, все ж породжує для органів, які здійснюють офіційну кваліфікацію, обов'язок належним чином реагувати на неї. Виявляється, що уповноважені державою органи та їхні службові особи також мають реагувати на клопотання інших учасників процесу (потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача тощо), оскільки це сприятиме підвищенню авторитетності прийнятих від імені держави рішень і в майбутньому обмежить випадки оскарження громадянами дій державних органів і службових осіб.

Кваліфікація злочину -- одне з основних завдань правосуддя. Інтереси дотримання законності вимагають, щоб кожна суспільно небезпечна дія була кваліфікована за тією статтею кримінального закону, котра передбачає вчинене, або за якоюсь іншою. Із логічної точки зору ця вимога полягає в тому, щоб до кожної суспільно небезпечної дії застосовувалися тільки ті поняття, ознаками якої воно наділене. Відхід від цієї вимоги призводить до помилок: судової помилки за конкретним змістом і логічної помилки за формальною (структурною) правильністю.

Важливим питанням у теорії кваліфікації злочинів є визначення функцій кваліфікації злочинів. Загалом, під функцією розуміють головне призначення та спосіб поведінки об'єкта в певній системі, його роль, значення, форми впливу й інші предмети, процеси, явища [25]. З огляду на це, аналіз функцій кваліфікації злочинів надає можливість з'ясувати її основне призначення, мету, соціальну роль і значення. Водночас маємо пам'ятати, що кваліфікації злочинів властива поліфункціональність, оскільки вона є багатоаспектним явищем. Видається, що найбільш комплексний підхід в цьому аспекті розкритий у роботі В. Навроцького, котрий пропонує розрізняти функції кваліфікації злочинів (кримінально-правової кваліфікації) залежно від таких вихідних критеріїв:

1) ступеня їхньої важливості;

2) походження;

3) сфери дії;

4) змісту;

5) юридичного значення [26]. Навроцький В. О. Функції кримінально-правової кваліфікації та сучасність / В.О. Навроцький // Проблеми юридичної кваліфікації (Teopiя i практика) : тези міжнародної наукової конференції Вісник Академії адвокатури України. - К. : Видавничий центр Академії адвокатури України, 2010. - число 1 (17). - С. 109-111.

Висновок

Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільно небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України. Тут саме реалізовано принцип "Немає злочину без вказівки на те в кримінальному законі". З іншого боку, у чинному законодавстві міститься вичерпний перелік тих суспільно небезпечних діянь, що у даний момент визначені як злочинні.

Таким чином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину.

У науці кримінального права вчення про склад злочину посідає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність і не злочинність діяння, правильної кваліфікації вчиненого і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються всі основні інститути кримінального права.

Важливе значення складу злочину полягає і в тому, що він дозволяє провести, по-перше, чітке розмежування між злочином і проступком, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень).

У законодавчій практиці за допомогою складу здійснюється криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього, утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в галузі криміналізації діянь.

Отже, значення складу злочину полягає в тому, що він єдиний і достатній показник наявності злочину, єдина підстава кримінальної відповідальності. Тільки після встановлення в діяннях особи всіх елементів складу злочину є підстава стверджувати про скоєння нею конкретного злочину.

Література

злочин кримінальний кодекс

1 . Навроцький В. О. Функції кримінально-правової кваліфікації та сучасність / В. О. Навроцький // Проблеми юридичної кваліфікації (Teopiя i практика) : тези міжнародної наукової конференції Вісник Академії адвокатури України. - К. : Видавничий центр Академії адвокатури України, 2010. - число 1 (17). - С. 109-111.

2. Андрушко П.П. Кваліфікація злочинів: поняття та види / П.П. Андрушко // Вісник прокуратури. - 2003. - № 12 (30). -С 48-55.

3. Кримшальне право України Загальна частина Підручник / За ред М І Бажанова, В В Сташиса, В Я Татя -- Київ--Харків Юрінком Інтер -- Право, 2003 -- 416 с -- с 90 )

4. http://www.naiau.kiev.ua/books/mnp_krum_pravo_zag/Files/Lekc/T7/T7_P1.html

5. Навроцькйй В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. -- К., 2000.

6. Тацій В.Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. - Х.: УкрЮА. - 1994. - 76 с.

7.Керецман В. Ю., Семерак О. С.К-36 Правознавство. Навчальний посібник - К.: Атіка, 2002.-400 с.

8Книга: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. Ю. В. Александров

9.Конституція України - Київ, 28.06.96р.

10.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ - 2001р.

11.Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За редакцією професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушко, С.Д. Шапчепко. - К., 1997.

Размещено на Allbest.ru

...