Форми і способи захисту прав громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГОУ ВПО «ЛУГАНСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ

ИМЕНИ ВЛАДИМИРА ДАЛЯ»

ИНСТИТУТ ЮРИСПРУДНЕЦИИ И МЕЖДУНАРОДНОГО ПРАВА

КАФЕДРА ПРАВОВЕДЕНИЯ

КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА

по дисциплине: «Право соціального забезпечення»

тема: «Форми і способи захисту прав громадян»

Єрмоленко А.О.

Луганск 2016



Вступ

Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в системі управління державою, складовою якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної ефективності, як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявністьдієвої, ефективноїсистемисоціальногозахисту - цесвідоцтворівнярозвиткудержави, йоговідповідностівимогам часу. Чим вищийрівеньжиттячленівсуспільства, тимбільшрозвинутимможевважатисясуспільство.

Стратегічна мета інтеграціїУкраїни до складу Європейськогоспівтовариствапотребуєсерйозноїроботищодоудосконаленнязахисту прав і свобод людини, демократизаціївсіхскладовихсуспільногожиття, економічногозростання та забезпеченнямеханізмів і умов для створенняматеріального та духовного добробутунаселення. Найважливішим аспектом цієїпроблеми, віддзеркаленняммісцялюдини в системідержавноїполітики є стан їїсоціальногозахисту та наданнясоціальнихгарантій.

Як уже зазначалось, однією з функційдержави є недопущеннязростаннясоціальноїнапруги з приводу майновоїнерівності, передбачення й фінансуваннянегативнихпроявів ринку для громадян (безробіття, втратапрацездатності), створенняефективноїсистемисоціальногозахисту в Україні.

Актуальність теми. В умовахтрансформаціїекономікиУкраїни - переходу від командно-адміністративної до ринковоїекономіки, віддержавноївласності до приватної, розвиткуконкуренції й підприємництва, гостропостала проблема соціальногозахистунаселення. Створенняринковоїекономікисупроводжуєтьсястрімкимрозшаруваннямсуспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримкималозабезпеченихпрошарківнаселення.

Об'єктомдослідження є система соціальногозахистунаселення, суть, її структура, об'єкти, суб'єкти та інструментиреалізації.

Предметом є особливостісоціальногозахистунаселення в Україні.

Метою роботи є дослідженнясучасноїструктурисистемисоціальногозахистунаселення і політикиУкраїни, аналізїї стану, характеристика сучаснихпроцесів, щопротікають в соціальнійсфері.

Завданнямданоїконтрольноїроботи є:

-визначеннятеоретичнихаспектівздійсненнясистемисоціальногозахисту:

-аналізсучасноїполітикисоціальногозахисту в Україні;

-оцінкаефективностіполітикисоціальногозахисту та висуванняпропозиціїщодоїїпокращення.



1. Форми і засоби захисту прав громадян у сфері соціального забезпечення

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою. [1, с. 4 ]

Проголошення України соціальною державою - великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо.

Як вже зазначалося, право громадян на соціальний захист закріплене в Основному Законі України Конституції. Згідно ст.46, воно гарантується і забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. [1, с. 20]

Зі змісту цієї статті Конституції України випливає, що в нашій країні розвиватиметься тристороння схема фінансування соціального захисту населення. Така схема сьогодні діє практично у всіх промислово розвинутих країнах. Відповідно до неї сторони, що беруть участь у фінансуванні соціального захисту, - це: по-перше, кожен працездатний працюючий громадянин, потенційний отримувач пенсії, допомоги, і т. д., по-друге, роботодавець і, по-третє, держава.

Варто відзначити, що від колишнього Союзу РСР нам у спадок дісталася державна адміністративно-розподільча (бюджетна) система асигнувань соціального захисту, де основним суб'єктом фінансових ресурсів виступала держава. Із змісту ст. 46 Конституції України випливає, що держава не залишається осторонь від участі у фінансуванні соціального захисту своїх громадян, хоч вагоміший вклад в нього повинні вносити роботодавці, а також самі громадяни.Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних - непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства.Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці - головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування. [2,с. 9]

Вперше термін “соціальний захист” чи “соціальна безпека” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та іншого. [3, с. 4]

Термін “соціальне забезпечення”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. [4, с. 4]

З переходом до ринкових відносин дедалі очевидною стає необхідність участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.Перехід від фінансування загальнообов'язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття “соціальний податок” та “страхові внески” різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю і призначенням у соціальному захисті. Страхові внески - це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам в разі настання страхового випадку.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв- профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми)[5, с. 63]

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Закон України від 15 липня 1999 року "Про прожитковий мінімум" дає визначення прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії на достатній життєвий рівень. [6, с. 11]

Пенсійна система охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та інвалідам.

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-III, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-III, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV. [7, с. 35]

Урядом послідовно вживаються заходи щодо пріоритетного наближення соціальних гарантій до прожиткового мінімуму саме тим категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності.

Законом забезпечені рівні умови надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання. соціальний захист політичний

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сім'ї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.На формування та відтворення людського капіталу, який на сучасному етапі є найважливішим чинником економічного, науково-технічного та соціального прогресу впливає рівень доступності для людини основних матеріальних і соціальних благ, задоволення її матеріальних, соціальних і духовних потреб.Важливими та необхідними умовами відтворення людського капіталу є якісне медичне обслуговування, що забезпечує збереження та поліпшення здоров'я людини, якісна освіта, що формує її інтелектуальний і творчий потенціал. Покращання здоров'я нації, сприяння доступу до якісної освіти та знань - неодмінні складові підвищення добробуту громадян.

Можливість отримувати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту є важливою складовою соціальної безпеки окремої особи, регіону та держави в цілому. Доходи населення - один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану та захищеності суспільства. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення визначено прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм. [8, с. 30 - 35]

У контексті основних проблем соціального захисту населення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптуватися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і економіки країни загалом. Ця довгострокова соціальне орієнтована політика повинна бути спрямована на зниження реального рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня добробуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу передбачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людського розвитку. [10, с. 24]

Існуючі бюджетні проблеми в державі та самі принципи ринкової моделі виключають повернення до практики масштабних централізованих вкладень капіталу. В цьому зв'язку активізація дій держави в інвестиційній сфері можлива на основі посилення її регулюючого впливу.У державному регулюванні економіки ринкового типу велике значення мають економічні механізми та важелі впливу і контролю з диференційованим підходом до державного і недержавного (приватного) секторів економіки, сфер розподілу і перерозподілу, обігу і споживання.Водночас із реформуванням системи оплати праці, концепція якого затверджена Президентом України, необхідно добиватися зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансферів, стимулювання малого і середнього бізнесу, захисту прав малих акціонерів. Оптимізація податкових ставок, зменшення кількості видів податків і зборів з одночасним розширенням бази оподаткування та упорядкуванням встановлених пільг щодо прибуткового податку з громадян для всіх груп платників сприяють пожвавленню виробництва, зменшенню навантаження на фінансову систему держави в частині розрахунків із населенням за соціальними програмами, які мають бути адресними. Зрозуміло, що зміцнення доходної бази бюджетів усіх рівнів, а отже побудова і створення бази для запровадження активної соціальної політики неможливі на механізмі посилення податкового навантаження на економіку. В цьому зв'язку потрібне нагальне прийняття Податкового кодексу України, який дозволить збільшити доходи населення, стабілізувати вітчизняне податкове законодавство та адаптувати його до європейського правового поля. [10, с. 401 - 402]

2. Поняття пенсії за вислугу років

Пенсією за вислугу років прийнято називати таку пенсію, яку призначають довічно за наявності певного спеціального стажу (вислуги років), як правило, незалежно від віку і фактичного стану здоров'я.

Підставою пенсійного забезпечення за вислугу років є зайнятість окремих категорій громадян на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до праці раніше настання відповідного віку, що дає право на пенсію за віком (ст.51 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). Мова йде про те, що особу, яка тривалий час приносила користь суспільству певною діяльністю, звільняють від обов'язку працювати. За своїми ознаками і цілями такі пенсії схожі з пенсіями за віком: призначають довічно; передбачають наявність певного стажу, а в деяких випадках і віку.

Коло осіб, що мають право на пенсію за вислугу років, достатньо широке і виходить за рамки дії Закону України "Про пенсійне забезпечення". Ще кілька законів, окрім зазначеного, регулюють порядок призначення пенсій за вислугу років, а саме:

*"Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 09.04.92 р.;

*"Про державну службу" від 16.12.93 р.;

*"Про статус народного депутата України" від 21.11.94 р.;

*"Про статус суддів" від 15.12.92 р;

*"Про прокуратуру" від 25.03.92 р.;

*Митний кодекс України тощо.

Пенсії за вислугу років (окрім пенсій працівникам льотно-випробного складу авіації) призначають у розмірах, установлених ст. 19 і 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення" для пенсій за віком.

Пенсії обчислюють із середньомісячного заробітку, одержуваного перед припиненням роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років, крім пенсій працівникам льотно-випробного складу. [11, с. 272]

Вислуга років - це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

У юридичній літературі вислуга років визначається як тривалий, виміряний рядом років період трудової чи державної діяльності, що створює за певних умов право на відповідні конкретні види пільг і переваг (грошові виплати, пенсії, додаткові відпустки). Пенсія за вислугу років - це щомісячні виплати з Пенсійного фонду та інших джерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком (винагородою) особам, які мають установлений законом спеціальний стаж (вислугу років). За своїми ознаками й цілями пенсії за вислугу років найбільш близькі до пенсій за віком: тут також вимагається певний стаж роботи (служби), а в деяких випадках - вік. Найчастіше ці пенсії призначаються незалежно від віку. Цілі пенсійного забезпечення за вислугу років - встановлювати пенсії за вислугу років окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких веде до втрати професійної працездатності чи придатності до настання віку, який дає право на пенсію за віком. Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначене законодавством. Це окремі категорії працівників, перелік яких установлено в статтях 54 і 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також в інших спеціальних нормативних актах.

Законодавство вирізняє чотири категорії громадян:

1) військовослужбовці та службовці (працівники) органів внутрішніх справ;

2) працівники цивільної авіації та льотно-випробувального складу;

3) державні службовці, судді, працівники прокуратури та митних органів;

4) окремі категорії працівників (спеціалістів) національної економіки

Першій із зазначених категорій пенсії призначаються за наявності певної вислуги років служби, незалежно від віку, інколи - в сукупності з віком та іншими обставинами (хворобою, скороченням штатів військових формувань). У другій групі умовами призначення пенсій за вислугу років є наявність певного стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) і припинення до часу звернення за пенсією роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років. У третій групі право на пенсію виникає за наявності вислуги років (спеціального стажу на зазначених посадах і досягнення пенсійного віку). У четвертій групі умовами призначення пенсій за вислугу років є встановлена законодавством робота (професія, спеціальність), її тривалість, а також досягнення певного віку чи незалежно від віку"

[12, с. 162-163].

Згідно з статтями 52, 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до цієї групи відносяться:

- працівники освіти, охорони здоров'я і соціального захисту;

- спортсмени - заслужені майстри спорту і майстри спорту міжнародного класу, члени збірних команд України;

- артисти театрально-концертних та інших видовищних установ, підприємств і колективів;

- робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо забезпечують організацію перевезень та безпеку руху на залізничному транспорті, в метрополітенах;

- плавсклад суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості;

- механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах;

- водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайняті в технологічних процесах на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланців, руди, порід;

- працівники геологорозвідувальних експедицій;

- працівники, безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві.

Тривалість вислуги років перелічених категорій працівників різна. Вона встановлюється окремими списками професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років. Списки затверджує Кабінет Міністрів України. У більшості випадків вислугу років встановлено в половинному розмірі від загального трудового стажу для чоловіків і жінок зі знижкою віку на 5 років. Правила нарахування розміру пенсій за вислугу років визначено як загальним пенсійним законодавством, так і іншими нормативними актами про статус і соціальний захист окремих категорій працівників. Це залежить від виду спеціального стажу, що його мають працівники. Можна назвати два способи нарахування пенсій за вислугу років. В одних випадках пенсії за вислугу років (спеціалістам галузей національної економіки та іншим категоріям працівників) розраховуються так само, як і пенсія за віком (за стаж роботи - 25 років у чоловіків і 20 - у жінок). В інших випадках пенсія за вислугу років нараховується у вищих диференційованих відсотках до заробітку, посадових окладів (80-90% винагороди в державних службовців, суддів, прокурорських працівників). Отже, способи визначення розмірів пенсій за вислугу років спираються на співвіднесеність розміру пенсії з винагородою працівника (службовця)" [13, с. 234-235].



Практична частина

1. Подружжя С. звернулося до районного відділу праці та соціального захисту м. Києва із заявою про прийняття їх на обслуговування у відділенні соціальної допомоги вдома. При розгляді заяви виявилося, що в них є діти у Харківській області, але через ті, що проживають далеко і працюють, не можуть здійснювати за старенькими догляд. У відділі праці ті соціального захисту пояснили, що можуть укласти договір про надання соціальних послуг на умовах повного відшкодування їхньої вартості.

Який порядок прийняття на обслуговування у відділення соціальної допомоги вдома?

У яких випадках громадяни приймаються на обслуговування безплатно, а в яких за платню?

Чи правомірні дії працівників соціального захисту

Завдання 1. (відповідь)

Законом України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 року №966-IV визначено основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 року №1417 «Про деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування» було затверджено типове положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та перелік соціальних послуг, умови та порядок їх надання структурними підрозділами територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг)

Згідно зазначених нормативно-правових актів - територіальний центр соціального обслуговування - це державна установа, яка здійснює соціальне обслуговування та надає соціальні послуги громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги за місцем проживання.

Відділення соціальної допомоги вдома обслуговує громадян, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з частковою втратою рухової активності (мають 3, 4 і 5 групу рухової активності) і потребують сторонньої допомоги, соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в домашніх умовах згідно з медичним висновком.

Право на безоплатне отримання соціальних послуг у відділенні мають одинокі непрацездатні громадяни, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з частковою втратою рухової активності (ІІІ, ІV,V група рухової активності), потребують сторонньої допомоги в домашніх умовах згідно з медичним висновком, а саме:

- громадяни похилого віку (чоловіки після 60р., жінки після 55р.);

- інваліди, які досягли 18-річного віку, крім інвалідів внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- хворі з числа одиноких осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більше 4 місяців.

Одиноко-проживаючі громадяни мають право на безоплатне обслуговування, якщо їх рідні (батьки, діти, чоловік, дружина) є громадянами похилого віку чи визнані інвалідами у встановленому порядку.

Відділення соціальної допомоги вдома здійснює обслуговування громадян похилого віку на платній основі, якщо вони мають рідних, що повинні забезпечити їм догляд і допомогу. Обслуговування таких громадян здійснюється за плату відповідно до тарифів на платні соціальні послуги.

Відділення не здійснює соціального обслуговування громадян, які потребують цілодобового стороннього догляду.

Документи, необхідні для прийняття у відділення:

1. письмова заява громадянина;

2. медичний висновок про нездатність до самообслуговування, потребу в сторонній допомозі та догляді в домашніх умовах;

3. карта індивідуальних потреб у соціальному обслуговуванні;

4. довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб;

5. копія довідки про встановлення групи інвалідності (за наявності);

6. копія паспорта;

7. акт обстеження матеріально-побутових умов проживання;

8. договір, укладений між громадянином і адміністрацією терцентру;

9. витяг з державного Реєстру правочинів про відсутність укладеного договору довічного утримання (за наявності);

10. копія пенсійного посвідчення або довідки про встановлення групи інвалідності непрацездатних рідних (при необхідності);

11. копія наказу про здійснення соціального обслуговування.

Відділення соціальної допомоги вдома надає такі соціальні послуги:

- допомога у приготуванні їжі вдома, годування, доставка гарячих обідів;

- придбання та доставка товарів з магазину або базару, доставка книг, газет, журналів, медикаментів за кошти громадян;

- виклик лікаря, надання допомоги в проведенні періодичних медичних оглядів, відвідування хворих у закладах охорони здоров'я, організація консультування лікарів;

- допомога у прибиранні приміщення, пранні білизни, дотриманні особистої гігієни, виконанні різних видів дрібних ремонтних робіт у приміщенні, ремонт одягу, забезпечення паливом;

- оформлення документів на отримання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та інших видів соціальної допомоги, внесення платежів;

- допомога в обробітку присадибної ділянки (не більше 0,02 га);

- оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату чи стаціонарного відділення тер центру, геріатричного будинку-інтернату, інших соціальних закладів;

- сприяння у забезпеченні необхідними технічними та іншими засобами реабілітації;

- створення умов для посильної праці, організації трудової терапії вдома;

- надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації, у тому числі надання інформації про можливість отримання безоплатної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», розповсюдження просвітницьких і культурно-освітніх знань, поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг;

- вирішення за дорученням громадян питань у державних органах, на підприємствах, в установах і організаціях;

- інші соціальні послуги.

Медичними протипоказаннями для надання соціальних послуг є:

- наявність у них інфекційних захворювань (туберкульоз);

- залежність від психоактивних речовин, алкоголю;

- психічні захворювання, що потребують перебування на спеціальному диспансерному обліку.

Надання соціальних послуг припиняється у разі:

- поліпшення стану здоров'я або виходу зі складних життєвих обставин;

- виявлення у громадянина, якого безоплатно обслуговує відділення, працездатних рідних (батьків, дітей, чоловіка, дружини), або осіб, з якими укладено договір довічного утримання (догляду);

- направлення громадянина до стаціонарного відділення територіального центру, будинку-інтернату для громадян похилого віку, пансіонату, психоневрологічного інтернату, будинку для ветеранів та інших закладів постійного проживання;

- зміни місця постійного проживання;

- грубого, принизливого ставлення громадянина до обслуговуючого персоналу, соціальних працівників, робітників та інших працівників тер центру;

- порушення громадського порядку (сварки, бійки тощо);

- систематичного перебування в стані алкогольного, наркотичного сп'яніння;

- виявлення медичних протипоказань для соціального обслуговування відділенням соціальної допомоги вдома;

- надання соціальних послуг фізичною особою, якій призначено грошову компенсацію у встановленому законодавством порядку;

- обслуговування також припиняється у разі смерті громадянина.

З огляду на наведене вважаю що дії працівників соціального захисту відповідають діючому законодавству і є цілком правомірними.

2. Чи відноситься Закон України «Про державний бюджет на поточний рік» до джерел права соціального забезпечення

А) відноситься, оскільки визначається фінансування органів влади, зо-крема Міністерства праці і соціальної політики;

Б) ні, оскільки вже є джерелом фінансового і бюджетного права;

В) так, оскільки визначає засоби на фінансування системи соціального забезпечення, встановлює суми соціальних виплат на поточний рік;

Г) не відноситься, оскільки не містить норм, регулюючих відносини у сфері соціального забезпечення.



Висновки

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

Термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист -- це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні -- формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист -- це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Система соціального захисту -- підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Сьогодні в Україні 14,5 млн. пенсіонерів (понад 28% населення країни), серед яких 2,3 млн. інвалідів, близько 500 тисяч громадян похилого віку, які потребують стороннього догляду, 650 тисяч громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, майже 3 млн. осіб, тобто кожен п'ятий, є "молодими" пенсіонерами, які вийшли на пенсію значно раніше 60 і 55 років.

Основу пенсійного забезпечення громадян складає створена державою (а точніше, отримана нею у спадщину від Української РСР) пенсійна система, що працює за принципом солідарності поколінь: "Сьогоднішнє покоління працюючих забезпечує пенсіями нинішні покоління пенсіонерів. Принцип солідарності вимагає від працюючих відповідальності за фінансове забезпечення виплат тим, хто втратив працездатність і здобув право на отримання пенсії.

Види пенсій, що їх отримують громадяни України в солідарній системі, визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення". При цьому передбачається, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом установлення розмірів пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також за рахунок регулярного перегляду (індексації) розмірів у зв'язку зі збільшенням розмірів мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки країни. Глибока і затяжна економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала і деформувала фінансову базу пенсійної системи.



Використана література

1. Конституція України, Верховна Рада України; Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, зі змінами № 1-рп/2016 від 15.03.2016, видавництво "Влада", місто Київ, 2016 рік,- с. 4; с. 20;

2. Иванова Р.И., "Правоотношения по социальномуобеспечению в СССР", издательство «Просвещение», г. Москва, 1986 год, - с. 9;

3. Сирота И.М.,«Право социального обеспечения в Украине», учебноепособие, издательсво «Одиссей», г. Херсон, 2000год, - с.4;

4. Сирота І. М.,«Право пенсійного забезпечення в Україні»,Курс лекцій, видавництво«Юрінком», м. Київ, 1998 рік, - с . 4;

5. Малиш Н. А.,«Макроекономіка», Навчальний посібник -- 2-ге видання, видавництво «Інтер», 2004 рік, - с. 63;

6. Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року N 966-XIV, видавництво "Влада", м. Київ, 2006 рік, - с. 11;

7.Збірник законодавства України, видавництво "Промінь", м. Київ, 2009 рік, - с. 35;

8. Солдатенко М.О.,«Соціальний захист за державними стандартами», видавництво «Соціальний захист», м. Київ, 2006 рік, - с. 30 - 35;

9. Борецька Н.П.,«Розвиток підприємництва, як передумова соціального захисту населення України» , Вісник ВУНЗ «Львівська політехніка». - №417. -, видавництво «Львівська політехніка», м. Львів,2001 рік, - с.24;

10. Головатий М.Ф.,«Соціальна політика і соціальна робота», видавництво «Просвіта», м. Київ, 2005 рік, - с. 401-402;

11. Гриненко А.М.,«Соціальна політика», Навчальний посібник, м. Київ, 2003 рік, - с. 272;

12. Шевчук О. М., «Український закон», видавництво «Проствіта», м. Киів, 2009 рік, - с. 162-163;

13. Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В., «Соціальне страхування:» Підручник, видавництво «Кондор», м. Київ, 2004 рік, - с. 234 - 235

Размещено на Allbest.ru

...