Поняття, ознаки, функції та основні теорії походження держави

Размещено на http://allbest.ru

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ ІМЕНІ ІВАНА КОЖЕДУБА

ІНСТИТУТ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ

Кафедра фундаментальних дисциплін

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

На тему: «Поняття, ознаки, функції та основні теорії походження держави»

з навчальної дисципліни: "Правознавство"

Виконавець: студент

Глєчев А.Е.

Викладач: Токарєв Віктор Миколайович

Харків - 2020 рік.

План

Вступ

Поняття та ознаки держави

Основні теорії походження держави

Функції держави

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Держава і право в суспільстві існували не завжди. Основною причиною виникнення держави і права були розпад первісного ладу, потреба у здійсненні управління людьми у нових умовах, поява соціально-неоднорідного, класового суспільства, суперечностей між класами, що не могли бути подолані суспільною владою первісного ладу. Держава є політичною організацією всього населення країни, його загальним надбанням і справою. Без держави неможливі суспільний прогрес, існування і розвиток цивілізованого суспільства. Форма організації суспільства, призвана забезпечувати його цілісність і управляємість, держава виконує функції, зумовлені потребами суспільства, а відповідно, служить його інтересам. Держава відрізняється низкою ознак від суспільної влади, звичаїв, традицій і моралі первісного ладу. Термін "держава" в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають у субстанціональному, атрибутивному, інституційному та міжнародному значеннях. У субстанціональному значенні держава - це організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі і часі. В атрибутивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства, його оформлення. В інституційному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу. У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади. Крім того, історія держави невід'ємна від історії суспільства, елементами якого є кожен з нас. Вона разом з суспільством проходить довгий історичний шлях від нерозвиненого до розвиненого набирає на цьому шляху нові риси і властивості.

Поняття та ознаки держави

Держава, як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем. Протягом століть мислителі та вчені намагалися зрозуміти, що являє собою держава, чому вона виникає і необхідна людству, якою є її природа, що відрізняє державу від інших організацій, створених людьми. На ці питання існує багато відповідей. Але визначити загальне поняття держави, яке б відображало усі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з її періодів у минулому, дійсному і майбутньому неможливо.

Проте незважаючи на різноманітність підходів, у теорії держави і права є загальноприйнятим таке визначення держави.

Держава -- це суверенна, політикотериторіальна організація публічної влади певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством.

Держава характеризується низкою ознак, які відрізняють її від суспільства та його політичних організацій.

До основних ознак держави належать:

1) Територія. Порівняно з первісним суспільством держава є організацією територіальною, яка існує тільки у певних територіальних межах. Сама територія не породжує держави, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що проживає в ній. Територія держави визначається кордонами, які можуть бути сухопутними, морськими та повітряними. У межах своїх кордонів держава має суверенітет і територіальне верховенство. Необхідно підкреслити, що на території країни можливе існування тільки однієї державної організації;

2) Населення. Воно розселене по всій території держави, яка поділяється на адміністративнотериторіальні чи політикотериторіальні одиниці. Державна влада розповсюджується на всіх людей, що проживають на її території. Більшість населення пов'язана з державою стійкими відносинами громадянства (підданства). Громадяни (піддані) держави, у порівняні з іноземними громадянами або особами без громадянства, які теж можуть проживати на території даної держави, мають більш ширший правовий статус і більш стійкі правові зв'язки з державою, а також права і обов'язки, яких позбавлені останні. На відміну від політичних партій, професійних спілок, інших громадських організацій або релігійних утворень, тільки держава має право виступати від імені всього народу в цілому. Це є одне із монопольних прав держави;

3) Наявність публічної влади, яка відокремлена від суспільства і стоїть над ним. Публічна влада має свою систему державних органів і посадових осіб, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. Апарат публічної влади складається із апарату управління, який забезпечує виконання функцій держави та апарату примусу. Примусові заходи застосовують спеціальні органи: армія, поліція (міліція), прокуратура, пенітенціарна система, служба національної безпеки тощо;

4) Суверенітет. Це політикоправова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, повноті, єдності і верховенстві у межах її території, а також незалежності і рівноправності країни у зовнішніх відносинах. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За сучасних умов розвитку держав та міжнародних відносин, пов'язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом до них держав (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зовнішніх справах, країничлени названих міжнародних організацій добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин (права людини, екологія, безпека тощо). По суті -- це втілення ідеї обмеженого суверенітету, однак на повній демократичній основі;

5) Здатність видавати закони. Тільки держава має право видавати закони та інші нормативноправові акти, які є загальнообов'язковими для усіх громадян і посадових осіб на всій її території, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Державна влада є єдиним суб'єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної системи. Таких прав не мають інші суб'єкти політичної системи і громадянського суспільства. Діяльність по виданню законів -- це виключна прерогатива держави;

6) Наявність податкової системи, яка є фінансовою основою для виконання державою владних функцій. Держава встановлює та збирає податки, інші примусові збори зі своїх громадян, підприємств і організацій, які знаходяться на її території, для суспільних потреб та утримання апарату управління, організації державного механізму.

На сьогодні у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави. Вона може бути світською або теократичною. Більшість держав світу -- світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери діяльності держави і церкви (церков відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (сучасний Ватикан).

Отже, держава являє собою соціальне явище, обмежене певними історичними рамками. Держава має сукупність зазначених ознак, проте, навіть за відсутності деяких із них державність не втрачається.

Основні теорії походження держави

Прагнення зрозуміти природу держави і права, усвідомити їх місце та значення в житті людини і суспільства змушувало дослідників з'ясувати причини та умови виникнення цих інститутів.

Питання про історичне походження держави нині є дискусійним, проте в науці існують різноманітні концепції, які порізному поясняють її походження. Такий плюралізм думок обумовлений багатьма причинами:

Ш поперше, засновники теорій походження держави, жили в різні історичні періоди і використовували різну базу знань, накопичених людством;

Ш подруге, обґрунтовуючи процес виникнення держави, вчені у своїх працях використовували матеріали, як правило, регіонів свого проживання, ігноруючи при цьому інші дані;

Ш потретє, захоплюючись досягненнями інших наук, учені часто застосовували їх результати до суспільних наук, що призводило до однобоких поглядів на процес походження держави;

Ш почетверте, погляди авторів теорій походження держави у великій мірі залежали від філософських ідей та ідеологічно домінуючих замовлень в суспільстві того часу класів, груп.

Основними теоріями, що пояснюють виникнення держави, вважають такі:

1) теологічна (релігійна) теорія, одна з найдавніших теорій, яка пояснює походження держави результатом божого творіння, відстоює її недоторканість, залежить від релігійних догм, закликає всіх людей підкорятися державній владі. Вона висувала ідеї непорушності й вічності держави та її залежності від божої волі, яка знаходить свій вираз через релігійні організації, обґрунтовувала панування духовної влади над світською, церкви над державою, що зумовлює соціально-економічну та правову нерів­ність людей, з якою слід погоджуватися задля реалізації загального блага. Особливого поширення ця теорія набула в епоху середньовіччя для теоретичного обґрунтування необмеженої влади монарха, виправдання того, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада дана правителю Богом і покликана захищати загальні блага всіх.

Представниками теологічної теорії були Аврелій Августін (345--430 рр.) та Фома Аквінський (1225-1274 рр.). Є й сучасні послідовники цієї теорії (Марітен, Мерсьє та інші), які вважають державну владу вічною і непорушною.

Позитивною рисою цієї теорії є ідея авторитету державної влади, яка здатна забезпечити злагоду і порядок у суспільстві, а недоліком -- заперечення активності людини, визнання соціа­льно -- економічної і правової нерівності;

2) патріархальна теорія трактує походження держави як результат історичного розвитку і розростання патріархальної сім'ї. Основоположником цієї теорії був Аристотель (384-322рр. до н.е.), пізніше продовжили розвиток її положень Р. Фільмер, М. Михайловський, М. Покровський.

Аристотель вважав, що держава походить від сім'ї, котра шляхом розвитку переходить у рід, від роду -- до племені, до об'єднання племен і до виникнення народності -- союзу племен. Державна влада поступово виростає від влади батька сім'ї до влади старійшин, вождя. Абсолютна влада монарха є продовженням батьківської влади. Проте на думку Дж. Локка, якщо держава походить від сім'ї, то монархів має бути стільки, скіль­ки й батьків. Сучасні науковці цю теорію не поділяють і вважа­ють, що держава і сім'я виникають майже одночасно, а резуль­татом розвитку держави стає втрата родинних зв'язків. Разом з тим вони визнають роль сім'ї у стабільності держави; держава влада демократія суспільний

3) договірна (природно-правова) теорія набула поширення в ХVII-ХVIII ст. та була сформована і обґрунтована у працях Г. Гроція, Б. Спінози, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.Ж. Руссо, О. Радищева та ін. Прихильники цієї теорії вважали, що заради миру і благополуччя відбулось об'єднання людей у державу на підставі суспільного договору між ними, які до цього перебували у "природному стані". Автори даної теорії розглядали державу як продукт людської діяльності, зумовлену прагненням людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди передавали частину своїх природних прав і свобод державній владі, натомість отримуючи обов'язок підкорятись їй, а держава зобов'язувалася охороняти інтереси кожної людини. Тобто у правителів і суспільства виникає комплекс взаємних прав і обов'язків, а також відповідальність за невиконання останніх. При цьому суверенітет у державі належить народу в цілому, а правителі -- це лише представники народу, які повинні звітувати перед ним і змінюватися за їхньою волею. Таким чином, держава народилася в наслідок розумної волі народу, тобто коли люди свідомо і добровільно об'єдналися в державу шляхом ви­знання єдиного об'єднуючого всіх центру.

Позитивне значення цієї теорії полягає у тому, що вона поривала з релігійними уявленнями про походження державності і політичної влади, визнає народний суверенітет, природні права і свободи людини та громадянина. Основні положення договірної теорії дістали закріплення в Конституціях США та деяких західних країнах. Водночас ця теорія недостатньо враховує роль об'єктивних факторів (соціально -- економічних, політичних та ін.) у виникненні держави;

4) теорія насильства набула поширення наприкінці XIX -- початку XX ст.ст. Представниками цієї теорії були Є. Дюрінг, Л. Гумплович, К. Каутський, які в своїх працях обґрунтували виникнення держави як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників цієї теорії, держава є тією силою, яку утворюють загарбники для утримання у покорі завойовані народи і зміцнення влади переможців.

Ця теорія розкриває зовнішні, військовополітичні фактори виникнення держави, але нехтує внутрішніми соціальноекономічними причинами походження держави. Історичний досвід підтверджує, що елементи насильства супроводжували процес виникнення багатьох держав;

5) органічна теорія розглядає державу, як витвір самої природи, продукт її розвитку, як результат соціальної (органічної) еволюції. Обґрунтував цю теорію англійській філософ Г. Спенсер (1820-1903 рр.), заявивши, що держава, подібно до біологічного організму, народжується, росте, мужніє, старіє й гине. Як і біологічний організм держава має політичне тіло: голову, тулуб, руки, ноги, які виконують відповідні функції.

Позитивним моментом цієї теорії є визнання зв'язків за­конів суспільного життя і законів природи, розуміння того, що людина стає істотою суспільною будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. В той час не слід ото­тожнювати державу з біологічним організмом, тому що вона є насамперед продуктом соціальним;

6) психологічна теорія завершеної форми набула в XIX ст. Представниками цієї теорії були Л. Петражицький, Д . Фрезер, М. Коркунов, які пояснювали виникнення держави особливими властивостями людської психіки. Начебто психіці людей притаманна потреба до покори, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і нездатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. На думку представників психологічної теорії, держава є продуктом вирішення психологічних протиріч, з одного боку, між видатними особистостями, здатними до прийняття відповідальних рішень, з іншого -- пасивною масою, здатною лише до наслідуваних дій, які спрямовані на виконання даних рішень.

Незважаючи на те, що психіка людей безпосередньо формується під впливом соціальноекономічних, політичних та інших факторів, теоретики цієї теорії стверджували, що вони не є вирішальними;

7) матеріалістична (класова, марксистська) теорія виникла в середині XIX ст. Представниками цієї теорії були Л. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, які основними причинами походження держави вважали розшарування суспільства на антагоністичні класи, його економічний розвиток, що зумовило три великі суспільні поділи праці (від землеробства відокремилося скотарство й ремісництво, а також відокремився клас людей, які були зайняті тільки обміном), перехід від родової (колективної) власності до приватної власності. Все це підірвало з середини родове суспільство. Вони визначали державу як результат насамперед соціальноекономічних процесів розвитку суспільства. У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно пануючого класу за допомогою спеціальних органів примусу.

Як вважають вчені, саме ця теорія має найбільш наукове обґрунтування і є найбільш розповсюдженою. Але недоліком цієї теорії є недооцінка національних, політичних, релігійних, культурних та інших факторів, що впливають на формування держави.

Отже, в теорії держави і права немає єдиної думки щодо причин і закономірностей виникнення держави. Кожній з наведених теорій притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування, є відображенням рівня економічного, соціального розвитку суспільства і свідомості людства, сприяють кращому розумінню передумов і причин походження держави.

Функції держави

Призначення держави реалізується через її основні функції. Термін "функція", у перекладі з латинської, означає здійснити, виконати. Функції держави виражають соціальну природу держави і конкре­тизують її суть. Вони тісно пов'язані з завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться до них. Завдання -- це те, що необхідно зробити, а функція -- це діяльність, процес вирішення завдання. Цілі держави у тій чи іншій мірі визначають систему її функцій, проте це не означає їх тотожність.

Функції держави -- це основні напрямки діяльності держави, в яких відображаються та конкретизуються її завдання і цілі, виявляється сутність та соціальне призначення держави у суспільстві.

Функції держави реалізуються передусім в процесі її впливу на суспільні відносини і їх не слід ототожнювати з функціями окремих гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) та функціями окремих державних органів. Хоча законодавчі, управлінські, судові функції і наближаються до функцій держави, але вони є меншими за обсягом і не є їм тотожними. Аналогічно більш вузькій, локальний характер, порівняно з функціями держави, мають і функції окремих державних органів.

В основу формування функцій держави покладені суспільні по­треби й інтереси. Функції держави відображають реалізацію загальносоціальних або "спільних справ", що забезпечують об'єктивне існування людей. Функції держави постійно розвиваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Одні функції виникають, інші змінюються, треті зникають. Такими факторами можуть бути соціальні зміни в суспільстві; зміни типу, форми держави; міжнародна обстановка тощо.

Держава виконує надзвичайно багато функцій, які вивчаються різними галузями наук. Теорія держави аналізує лише основні функції держави, які можна класифікувати за такими критеріями:

1) за соціальним значенням державної діяльності:

o основні функції -- найважливіші напрямки діяльності держави, які мають пріоритетне значення у визначений історичний період розвитку суспільства (захист прав і свобод людини, економічна, соціальна тощо);

o неосновні (додаткові) функції -- напрямки діяльності держа­ви по здійсненню конкретних завдань, які мають супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер (управління персоналом, оподаткування, фінансовий контроль тощо);

2) за часом їх дії:

o постійні функції -- напрямки діяльності держави, що здійснюються впродовж тривалого часу і притаманні їй на всіх або більшості етапах її існування, розвитку та функціонування (політична, соціальна, організація оборони країни тощо);

o тимчасові функції -- напрямки діяльності держави, які спря­мовані на вирішення деяких невідкладних завдань і здійснюються протягом певного періоду її існування (боротьба з стихійним лихом, введення надзвичайного стану тощо);

3) за сферою суспільного життя:

o гуманітарні функції -- напрямки діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних умов життя;

o економічні функції -- напрямки діяльності держави та її органів щодо регулювання сфери економічних відносин на ринкових засадах і добросовісної конкуренції, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності;

o політичні функції -- напрямки діяльності держави та її органів зі створення умов для формування і функціонування державної влади на засадах демократії, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;

4) за територіальною спрямованістю:

o внутрішні функції -- напрямки діяльності держави, що здійснюються в межах її території і в яких конкретизується її внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, культурних та інших сторін життя суспільства;

o зовнішні функції -- напрямки діяльності держави, що здійснюються за межами її території у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, в яких виявляється її зовнішня політика.

Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однакови­ми для всіх держав. Певні відмінності залежать від типу держави і характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв'язок. Кожна держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх завдань вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки, політики, культури тощо. З їх допомогою держава може швидше і ефективніше вирішувати свої внутрішні проблеми, особливо тоді, коли для цього у неї немає необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Це призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх, особливо у державах з однотипною соціальною базою.

Внутрішні і зовнішні функції держав соціально-демократичної орієнтації можна класифікувати залежно від сфери впливу: в гуманітарній, економічній і політичній сферах.

Види внутрішніх функцій Української держави:

1) у гуманітарній сфері:

o гуманітарна функція -- забезпечення, охорона та захист прав і свобод людини і громадянина;

o екологічна функція -- забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги, охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів;

o соціальна функція -- забезпечення соціального захисту особи, охорона здоров'я, соціальне забезпечення нормальних умов існування людини;

o культурновиховна функція -- організація освіти, виховання особи, підтримка і розвиток науки, культури;

2) в економічній сфері:

o господарськостимулююча функція -- створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності;

o господарськоорганізаційна функція -- організація і програмування виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності, забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність;

o науковоорганізаторська функція -- організація і стиму­лювання наукових досліджень у господарській сфері;

3) у політичній сфері:

o функція демократизації суспільного життя -- створення умов для розвитку демократичних форм і інститутів, які враховували б інтереси різних соціальних груп суспільства, створення умов для існування легальної опозиції, для діяльності всіх політичних партій та інших громадських об'єднань, які діють в межах Конституції та законів України;

o національно-забезпечувальна функція -- створення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй;

o охоронна функція -- охорона і захист конституційного ладу, законності та правопорядку, забезпечення громадського миру, прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

Зовнішні функції Української держави:

1) у гуманітарній сфері:

o участь у міжнародному забезпеченні та захисту прав людини;

o допомога населенню інших країн у разі стихійного лиха та кризових ситуацій;

o участь у захисті природного середовища;

o участь у міжнародному культурному співробітництві;

2) в економічній сфері:

o участь у міжнародному економічному співробітництві, інтег­рація до світової економіки;

o участь у розв'язуванні глобальних економічних і наукових проблем енергетики, космічного простору, використання морів і океанів тощо;

3) у політичній сфері:

o організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;

o захист державного суверенітету, оборона країни від зовнішнього нападу, анексії;

o участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах світу;

o участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку, в тому числі з використанням військових засобів.

Отже, групування функцій держави на різні види залежить від багатьох факторів і може здійснюватися за різноманітними напрямками діяльності держави.

Держава виконує свої функції у притаманних їй формах.

Форми здійснення функцій держави -- це специфічні однорідні напрямки діяльності держави, за допомогою яких реалізуються її функції.

За наявності правових наслідків, названі форми поділяються на правові та організаційні. Правові форми завжди є організаційними, проте не всі орга-нізаційні форми є правовими. Серед форм діяльності держави пріоритетне місце посідають правові форми. Саме в них відображається зв'язок держави і права, обов'язок держави при здійсненні своїх функцій діяти на основі права і в межах закону.

Правові форми здійснення функцій держави -- це визначена чинним законодавством діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов'язана з виданням та застосуванням юридичних актів, які спрямовані на здійснення функцій держави.

Правовими формами здійснення функцій держави є такі:

1) правотворча діяльність -- це діяльність компетентних держа­вних органів та їх посадових осіб щодо розробки, прийняття, зміни, скасуванні та систематизації нормативноправових актів, які регламентують процес реалізації функцій держави;

2) правозастосовна діяльність -- це діяльність компетентних дер­жавних органів та їх посадових осіб щодо застосування правових норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуально-правових приписів;

3) правоохоронна діяльність -- це діяльність спеціально створених державних органів та їх посадових осіб щодо нагляду і контролю за дотриманням норм права, їх охорони від правопорушень, захисту наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпеченню виконання покладених на них юридичних обов'язків, а також відновлення правового стану у разі нанесення шкоди інтересам суспільства, правопорядку.

Організаційні форми здійснення функцій держави -- це діяльність державних органів, яка спрямована на сприяння реалізації функцій держави, і не пов'язана з виданням юридичних фактів. Виділяють наступні організаційні форми:

1) організаційно-регламентуюча діяльність держави -- це поточна організаційна робота щодо вирішення конкретно-політичних завдань та техніко-організаційного забезпечення функціонування різних ланок державного механізму (підбір та розстановка кадрів, підготовка документів, організація проведення виборів тощо);

2) організаційно-господарська діяльність держави -- це поточна господарська робота щодо матеріального забезпечення виконання різних державних функцій (бухгалтерський облік, статистика, організація постачання, збуту тощо);

3) організаційно-ідеологічна діяльність держави -- це повсякденна роз'яснювальна, виховна робота, пов'язана із забезпеченням та виконання різних функцій держави (роз'яснення змісту виданих законів та інших нормативно-правових актів, формування суспільної думки, робота засобів масової інформації тощо).

При здійсненні своїх функцій держава, поряд з певними формами, використовує також різноманітні методи, а саме:

1) метод переконання -- реалізується шляхом правового виховання населення, проведенням різних профілактичних заходів;

2) метод заохочення -- реалізується шляхом пропаганди позитивного досвіду та надання різних матеріальних чи моральних заохочень колективам, особам, які не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з правопо-рушниками;

3) метод примусу -- реалізація шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення відповідних заходів впливу, переви­ховання та спонукання до діяльності спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктам. Отже, функції держави являють собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері державної діяльності.

Висновок

Держава та право є важливим, об'єктивно закономірним надбанням людської цивілізації. Світова цивілізація пройшла довгий шлях розвитку від примітивних до високоорганізованих форм співжиття.

Отже, виникнення держави в результаті розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Деякі автори вважають, що держава з'явилася там і тоді, де й коли суспільство розпалося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держава створювалася по-різному, мала свої особливості, чинники та фактори, характерні лише для певного народу проте завжди в основі була класова боротьба.

Інші пов'язують виникнення політичної організації суспільства, держави і права з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.

Однозначно стверджувати про те, яка з наведених концепцій є абсолютно вірною є не коректним. У кожній з наведених теорій є раціональні зерна, кожна з них є в тій чи іншій мірі вірною та має позитивні моменти, які заслуговують на увагу. Разом з тим, кожну існуючу теорію можна цілком обгрутовано хоча б частково пояснити . Людині, яка почала розуміти теоретичну юриспруденцію слід обов'язково ознайомитися з кожною наведеною теорією виникнення держави.

Список використаних джерел

1. Кириченко В. М., Куракін О. М. Теорія держави і права: модульний курс: Навч. посіб. -- К.: Центр учбової літератури, 2010. -- 264 с.;

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. «Аспара», 580 с., 1999 р.;

3. А.М.Шульга. Теорія держави і права. Харків, 400 с., 2000 р.;

4. С.М. Тимченко, Л.Г. Удовика, Теорія держави і права, практикум для студентів юридичного факультету. «Центр учбової підготовки», Харків. 242 с., 2008 р. ;

5. М.С.Кельман, О.Г. Мурашин, Загальна теорія держави і права. «Кондор» Київ. 350 с., 2006 р.;

Размещено на Allbest.ru

...