Забезпечення якості життя як новапарадигма національної безпеки: (до проектунової стратегії національної безпеки України" безпека людини - безпека країни")

Російськими вченими, М. Меншиковою та К. Коптєвою, формулюютьсяпитаннятеоретико-методологічного обґрунтування дослідження якості та рівня життя [31]. Контекст їхнього дослідження - це проблема належного рівня життя, як соціальна безпека суспільства.

В Україні якість життя також досліджується в основному в контексті соціальної політики. Цим питанням присвячені праці таких вчених, як Е. Лібанова, О. Гладун, Л. Лісогор, Л. Ткаченко, Н. Ковтун, І. Марченко [32]. Загальну координацію проектів таких досліджень та підготовки доповідей здійснює ПРООН в Україні.

У вітчизняній науковій думці в галузі знань “публічне управління та адміністрування” проблема теоретичного обґрунтування системи публічного управління та адміністрування у сфері громадської безпеки та цивільного захисту шляхом переосмислення феномену “безпека” (захищеність як стан безпеки) у контексті розуміння якості життя формулюється вперше.

Формування цілей (мети) статті. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні положення, про те, що одним з механізмів забезпечення національної безпеки є система публічного управління та адміністрування у сфері громадської безпеки та цивільного захисту, яка базується на “шести стовпах” публічного управління та адміністрування, таких, як “людина”, “теорія організації”, “аналіз політики”, “бюджетування”, “статистика”, “етика”,що забезпечує єдність такогопідходу як

системоутворюючогоз поєднаннямтеорії тапрактики

досягнення безпеки (захищеності, як стану безпеки) - як якості життя громадян.

Основою методології дослідження слугує системний підхід, який базується на таких принципах “багатоплановості”, “багатомірності”,“ієрархічності”,“різнопорядковості”,

“динамічності”. Ці принципи дозволяють розглядати систему публічного управління та адміністрування у сфері громадської безпеки та цивільного захисту як систему, яка має свої специфічні особливості, і яка є частиною системи національної безпеки, характеризується великою сукупністю властивостей, які об'єднані в групи, кожна з яких описує певні особливості. Крім того, вивчення складнихобєктів, якимєсистемапублічного

управління та адміністрування в сфері громадської безпеки та цивільного захисту з точки зору системного підходу базується на уявленні про ієрархічність їхньої структури, а саме на уявленні про розміщення частин або елементів цілого у порядку від вищого до нижчого. Ієрархічність будови системи публічного управління та адміністрування у сфері громадської безпеки та цивільного захисту та її властивостей відповідно породжує закономірності різного порядку. Системний підхід також вимагає розгляду системи публічного управління та адміністрування в сфері громадської безпеки та цивільного захисту в їхньому розвитку на всіх етапах “життєвого циклу” цієї системи [33-34].

Виклад основного матеріалу дослідження. Громадська безпека, як “захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина від протиправних посягань, надзвичайних ситуацій, які створюють загрозу спричинення шкоди життю, здоров'ю та майну значної кількості осіб” [35] та цивільний захист, як “функція держави, яка спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період” [36], відіграють вирішальну роль у всьому світі в підготовці та реагуванні на катастрофи, допомагаючи мільйонам людей щороку.

Система національної безпеки України сьогодні включає в себе сукупність основних видів безпеки [37], забезпечуючи необхідність реалізації завдань в інтересах суспільства та держави.

Проте, у розгляді проблем цивілізаційного розвитку та забезпечення національної безпеки ці питання часто розглядаються окремо, як у теоретичному, так і в прикладному аспектах.

На сучасному етапі суспільного розвитку розвиненими державами реалізується новий принцип забезпечення національної безпеки у всій палітрі її складових - принцип національної безпеки через стійкий розвиток суспільства та конкурентоспроможність держави [38]. Які суб'єкти це забезпечують та з якими загрозами вини стикаються? Якщо держава вже більше не є “територією суверена”, вона є “територією конкуренції” - змагання, суперництва, боротьби, конфлікту і навіть війни між різними суб'єктами та групами за можливості глобалізації як блага, та тими, хто прийняв на себе її неминучі негативні наслідки, то хто з інших суб'єктів - органи місцевого самоврядування, суб'єкти ринку чи громадянського суспільства можуть гарантувати досягнення таких цілей?

В умовах глобалізації держава вже не забезпечує своїм громадянам соціальний добробут лише оберіганням від зовнішнього тиску конкуренції. Держава готує громадян до різноманітних глобалізаційних викликів. Ті сфери діяльності та контролю, де держава традиційно вважалася єдиною і неперевершеною за своєю ефективністю - тепер займають інші суб'єкти, суб'єкти не тільки ринку, а й суб'єкти громадянського суспільства та взагалі окремі індивіди.

Мова йде про використання ресурсів, про різноманітні сервіси, про освіту й медицину і навіть про безпеку та оборону. Якщо кажучи словами Дж. Розенау [39], в міждержавних відносинах тепер править індивід - як “турист” та “терорист”, що характеризує “ерозію державного суверенітету”, то у внутрішніх справах визначальним є індивід, як громадянин, який прагне реалізувати свій громадянський потенціал.

Ці структурні зміни, які почалися з останнього десятиріччя ХХ століття й тривають досі - з одного боку, посилили взаємозалежність народів і суспільств, але й викликали глибинні трансформації, як в міжнародних відносинах, так і в середині країн. Транснаціоналізація, зростання рівня загроз відтоку капіталів змушує уряди застосовувати орієнтовані на ринок механізми та інструменти, обмежуючи протекціонізм та регуляторність, цифровізуючись та стискаючись від розмірів велетня Левіафана [40] до розмірів кишенькового смартфону[4і].

Об'єктивні обставини, визначені як актуальні загрози національній безпеці України та зафіксовані у затвердженій Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015 Стратегії національної безпеки України, вимагають зміни підходу до розуміння самого феномену безпеки [42].

У контексті офіційного підходу, безпека часто трактується як захищеність інтересів (у тому числі національних) від внутрішніх і зовнішніх загроз. Зокрема, Закон України “Про національну безпеку” (№24б9-УШ, 2018 р.) визначає, що громадська безпека і порядок - “це захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз” [43].

Державна безпека - це “захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру” [44]- Важливу функцію щодо забезпечення захищеності населених пунктів і територій у мирний, а тим паче, у воєнний час, забезпечує система громадської безпеки та цивільного захисту.

Враховуючи ті обставини, що з 2014 року Україна зазнає збройної агресії з боку Російської Федерації [45], за підсумками установчого засідання робочої групи з підготовки проекту нової Стратегії національної безпеки України (відбулося 8 липня 2019 року в Апараті Ради національної безпеки і оброни України), повідомлено, що нова, “сучасна Стратегія національної безпеки України, яка реально оцінить рівень загроз Україні, має з'явитися до 20 листопада” [46]. Її розробку якраз і визначає вже вказаний раніше новий Закон України “Про національну безпеку України”, який заклав основу для структурних реформ у цій важливій сфері.

Наступною має бути розроблена Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України. Це документ довгострокового планування, що розробляється на основі Стратегії національної безпеки України за результатами огляду громадської безпеки та цивільного захисту і визначає напрями державної політики щодо гарантування захищеності життєво важливих для держави, суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, цілі та очікувані результати їх досягнення з урахуванням актуальних загроз [47].

Станом на початок 2020 року серед таких загроз виявилася загроза поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-l9, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яку 11 березня 2020 р. ВООЗ визнала пандемією, закликаючи країни “вжити термінових і рішучих заходів” [48].

Разом з тим, аналізуючи вітчизняну практику у сфері громадської безпеки та цивільного захисту, бачимо, що забезпечення національної безпеки і надалі відбувається виходячи з розуміння проблеми, саме як потреби забезпечення (досягнення) безпеки (захищеності як стану безпеки) через боротьбу з загрозами та небезпеками - “прогнозуваннями”, “виявленнями”, “попередженнями”, “убезпеченнями”, тощо, саме “негативних наслідків”. Хоч події останнього десятиріччя переконливо доводять, що вже є об'єктивні підстави для заміни цієї парадигми на нову парадигму - ту, яка тісно пов'язує розуміння безпеки (захищеності як стану безпеки) з феноменом якості життя. Заміни на ту парадигму, у якій смисл феномену “захищеність” (як стану безпеки), доповнюється новим значенням, де “захищеність” розуміється як “якісне життя”, що також включає і безпеку.

Отже, що таке “якість життя”? Якість життя (QualityofLife) - це міждисциплінарне поняття. Воно характеризує ефективність усіх сторін життєдіяльності людини, рівень задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб, рівень інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, а також ступінь забезпечення безпеки життя. Згідно з визначенням ВООЗ, цей термін охоплює фізичне, психологічне, емоційне і соціальне здоров'я людини, засноване на її сприйнятті свого місця в суспільстві [49].

Також термін “якість життя” використовується й ООН, де оцінюється та порівнюється соціальне та економічне становище населення країн. Маркерами, які характеризують якість життя, найбільш часто виступають показники охорони здоров'я, освіти, демографії, економічних умов, екологічної ситуації, умови життя, зайнятості та реалізації конституційних прав [50].

Таким чином, бачимо, що термін “якість життя” не новий. У суспільних дискусіях 1960-х рр. він виникає як відповідь на критику концепцій суспільства споживання і тих підходів, які при оцінці успішності чи неуспішності розвитку суспільства орієнтувалися на економічні показники. Серед таких - рівень життя. У період соціальних, економічних і екологічних проблем, з якими зіткнулися індустріальні країни в 1960-х роках (забруднення навколишнього середовища, нераціональне використання ресурсів, безробіття, порушення прав людини і багато інших), дослідники дійшли висновків, що зростання ВВП і рівень життя не є тими ідеальними показниками, які повинні описувати життя суспільства й окремого індивіда.

Отже, “якість життя” - це концепт, орієнтований на комплексну оцінку різних, в тому числі і нематеріальних, сфер життя суспільства. Зміст концепту “якість життя” набагато ширший, ніж “рівень життя” і є таким, що задає орієнтири розвитку гармонійно поєднуючи економічні та неекономічні складові суспільного життя.

Способи вимірювання якості життя на початковому етапі були досить простими і включали такі показники, як “щільність населення”, “рівень забруднення навколишнього середовища”, “якість харчування”. Перша міжнародна система показників, яка відображає якість життя населення, з'явилася при ООН у 1960 р. Останній варіант цієї системи розроблений у 1978 р. і включає 12 основних груп показників: 1) демографічні характеристики населення; 2) санітарно-гігієнічні умови життя; 3) споживання продуктів харчування; 4) житлові умови і забезпеченість споживчими благами тривалого користування; 5) освіта і культура; 6) зайнятість і умови праці; 7) доходи і витрати населення; 8) вартість життя і споживчі ціни; 9) транспортні засоби; 10) організація відпочинку, фізкультура і спорт; 11) соціальне забезпечення; 12) свобода людини [51].

Пізніше з'явилися досить об'ємні комплексні методики, які поєднують в собі безліч різних показників. Але до теперішнього часу склалося два основних підходи до оцінки якості життя: “об'єктивний” та “суб'єктивний”. Перший використовує офіційну статистику, а другий - суб'єктивні оцінки індивіда (пересічного громадянина, якого опитують, або експерта) або ж суб'єктивне благополуччя (subjectivewell-being). Ці два підходи не ідентичні один одному. їхні оцінки можуть не збігатися. Дослідження у цьому напрямку здійснювали Е. Дінер, Р. Інглхарт та інші, які аналізували взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного підходів [52-53].

У радянській науці концепт “якості життя” аналізували в межах більш загальної категорії, яку в науковій думці представляли спочатку як “спосіб життя”, пізніше - як “соціальне самопочуття” [54]. Зокрема, при науковому комплексному описі чи у потребах виробництва забезпечення належного рівня “радянського способу життя” використовувалися такі показники, як: 1) праця та робочий час; 2) матеріальний добробут; 3) соціальне забезпечення та охорона здоров'я; 4) забезпечення житлом; 5) вільний час; 6) побутове обслуговування; 7) шлюб та сім'я; 8) освіта; 9) культура; 10) національне ставлення; 11) ціннісні орієнтації; 12) антисуспільні явища (аморальна поведінка); 13) транспорт і зв'язок; 14) навколишнє середовище.

Таким чином, якість життя - це ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини, а також рівень відповідності економічних можливостей, освітньої, правової системи та якості природного середовища сучасним науковим уявленням про стандарти середовища життя і життєзабезпечення. Підвищення якості життя є одним із стрижневих елементів реалізації головної мети, яку ставить перед собою світове співтовариство, - досягнення стійкого розвитку соціально-економічних систем усіх рівнів: рівня регіону, рівня держави, рівня світової системи загалом. І це не суперечить розумінню досягнення стану безпеки, як захищеності.

Навіть одне з визначень сталого розвитку, сформульоване Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку (МКОСР) у 1992 р. безпосередньо стосується якості життя, адже “сталий розвиток - це розвиток, який забезпечує умови для підвищення (або, принаймні, збереження на існуючому рівні) якості життя кожного окремого індивіда та безпеки людини й навколишнього середовища” [55].

З того часу в програмах ООН для характеристики та оцінки якості життя набули широкого використання інтегральні показники (“індикатори”), зокрема, “індекс суспільного розвитку” та “індекс прав людини”. Індекс суспільного розвитку є комбінацією трьох показників, а саме: і) здоров'я (тривалість життя), як середня очікувана тривалість життя; 2) знання (обізнаність), як періоду часу, відведений в суспільстві на освіту людини; з) рівень споживання (ВВП). З числа зазначених показників якості життя важливе практичне значення має середня очікувана тривалість життя. Цей показник характеризує також другу мету переходу до сталого розвитку - забезпечення безпеки людини, адже завдяки безпеці досягається максимальна тривалість життя. Існують й інші підходи до інтерпретації поняття “якості життя”. До числа характеристик якості життя належать також: економіка; освіта; права людини. При цьому, показник, який стосується здоров'я, а отже і тривалості життя, відносять до безпеки. Однак, при цьому якість життя і безпеку розглядають в межах досягнення мети сталого розвитку.

Отже, враховуючи те, що Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України, яка має бути розроблена після Стратегії національної безпеки України “Безпека людини - безпека країни”, проект якої був представлений 17 січня 2020 р. під час засідання Ради національної безпеки і оборони України [58], визначає загрози національній безпеці у сферах громадської безпеки та цивільного захисту та шляхи досягнення цілей і реалізації пріоритетів державної політики у цих сферах, нами пропонується модель системи публічного управління та адміністрування яка ґрунтується на “шести стовпах”, а саме: “людина/людськіресурси”,“теорія організації”,“аналіз політики”, “бюджетування”, “статистика”, “етика”, що забезпечує єдність такого підходу як системоутворюючого з поєднанням теорії та практики.

Короткийзміст цих “шести стовпів”такий:

“Людина/Людські ресурси” - це як людські ресурси в широкому розумінні, які необхідні для реалізації Стратегії, так і розуміння людини, як вищої мети, людини з її знаннями, талантом, працею., цінностями та потребами; “Теорія організації” - визначає організації в сфері громадської безпеки та цивільного захисту як соціальні одиниці, які структуровані та керовані для досягнення цілей Стратегії. Включає, зокрема, раціональну системну перспективу, розподіл праці, бюрократичну теорію та теорію надзвичайних ситуацій; “Аналіз політики” - використовується щоб дати можливість державним службовцям, активістам та експертам вивчити та оцінити наявні варіанти реалізації цілей Стратегії, законів, керівних посадових осіб; “Бюджетування” - передбачає створення фінансового плану на визначений період для виконання завдань, спрямованих на досягнення цілей Стратегії; “Статистика” - стосується кожного аспекту даних, включаючи планування збору даних з точки зору проектування опитувань та проведення соціальних експериментів для досягнення мети Стратегії; “Етика” - це моральна філософія, яка передбачає систематизацію, захист та рекомендації концепцій правильної та неправильної поведінки у контексті публічного управління та адміністрування у сфері громадської безпеки та цивільного захисту для досягнення стану безпеки та високого рівня якості життя.

Це дає нам підстави для кількох важливих висновків на цьому етапі.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. По-перше, у філософському смислі “захищеність” стає не тільки “убезпеченням від...”, але й “забезпеченням для...”. По-друге, “захищеність” вже є не лише “станом.”, як результатом, наслідком здійснення відповідних заходів, а й постійним процесом, оскільки цивілізаційний розвиток постійно змінює критерії якості життя. По-третє, змінюється фокус спрямування зусиль реалізації заходів. По-четверте, змінюється визначення суб'єкта реалізації заходів забезпечення захищеності - адже у реалізацію цих заходів “забезпечення для.” “включається” вже і сам громадянин, розуміючи свою власну причетність до цілісної системи безпеки, отже, - свою важливість та цінність.

Отже, “захищеність”, як нова “якість життя”, досягається через розуміння її як цінностей кількісного та якісного виміру. Вони мають корелюватися як такі, які забезпечують одночасно сталий розвиток і нову якість людського життя та національну безпеку з урахуванням як у глобальному, так і національному вимірі. Досягнення цієї цілі неможливе без наукового підходу з точки зору якого публічне управління та адміністрування у сфері громадської безпеки та цивільного захисту ґрунтується на “шести стовпах” - “людина”, “теорія організації”, “аналіз політики”, “бюджетування”, “статистика”, “етика”, що забезпечує єдність такого підходу як системоутворюючого з поєднанням теорії та практики.

У світі, який стрімко глобалізується, успіх протидії сучасним викликам і загрозам у сфері цивільного захисту тісно пов'язаний з їхніми заснованими на наукових знаннях управлінськими стратегіями, які передбачають забезпечення національної безпеки через досягнення цілей сталого розвитку та формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу (надшвидкого реагування, системного підходу, консолідованої діяльності) шляхом створення та розвитку єдиної цілісної системи публічного управління та адміністрування у сфері цивільного захисту.

Перспективами подальшого дослідження у цьому зв'язку, на наше переконання, є узагальнення сучасного досвіду протидії національній безпеці, забезпечення громадської безпеки та цивільного захисту в умовах надзвичайної ситуації, пов'язаної з пандемією коронавірусної хвороби 2019 (COVID-l9) та проблеми наукової розробки концептуальних основ реформування єдиної державної системи цивільного захисту, вибудовування ефективної системи публічного управління та адміністрування у сфері громадської безпеки та цивільного захисту, удосконалення діяльності органів та підрозділів цивільного захисту, як суб'єктів забезпечення національної безпеки України, їхньої взаємодії з іншими суб'єктами публічного управління та адміністрування, зокрема, з органами місцевого самоврядування за вказаних обставин.

Список використаної літератури

1. Волянський П. Б. Теоретичні засади державного управління медичним захистом населення від наслідків надзвичайних ситуацій в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра держ. упр.: спец.

25.0. 01 / Волянський П. Б. - Київ, 2013. - 39 с.

2. Жукова Л. А. Державне управління у сфері цивільного захисту в Україні: функціонально-структурний аспект: дис. на здобуття наук ступеня канд. наук з держ. упр.: спец. 25.00.02 / Жукова Л. А. - Київ, 2007. - 212 с.

3. Кринична І. П. Державне управління процесами радіаційно безпечної життєдіяльності населення: теоретико-методологічні засади: дис. на здобуттянаук. ступеня д-ра наук з держ. упр.: спец. 25.00.01 / Кринична І. П. - Київ, 2012. - 422 с.

4. Романченко Є. О. Концептуальні засади реформування Державної служби України з надзвичайних ситуацій та її місце в системі органів внутрішніх справ / Є. О. Романченко // Аспекти публічного управління: наук. журн. - 2016. - № 3 (29). -С. 38-46.

5. Терент'єва А.В. Державне управління медичним захистом за умов надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру: автореф. дис. На здобуття наук. ступеня д-ра наук з держ. упр.: спец.

25.0. 02 / Терент'єва А. В. - Київ, 2010. - 36 с.

6. Основи управління в органах і підрозділах МНС України / [Альбощій О.В., Болотських М.В., Кулєшов М.М. та ін.]; за ред. В.П. Садкового. - Х.: УЦЗУ, 2009. - 310 с.

7. Акімова Л. М. Механізми державного управління

економічною безпекою України:аналіз чинників впливу

систематизованих за окремими сферами її розвитку / Л. М. Акімова // Аспекти публічного управління. Дніпро - 2018. - Т. 6. - № 6-7. - С. 5-11.

8. Горбулін В. П. Засади національної безпеки України: підручник / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. - Київ, 2009. - 272 с.

9. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки: монографія / В. П. Горбулін,А. Б. Качинський. - Київ: НІСД, 2010. - 288 с.

10. Нижник Н. Р. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): навч.посіб. для вищ. навч. закл. / Н. Р. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Білоус. - Ірпінь: [б. в], 2000. - 304 с.

11. Orel, M.H. (2017), “Theoretical basis for the classification of threats to political security in the preparation of public-management decisions”, Sciences of Europe, vol.2, pp. 91-98.

12. Концептуальні засади розвитку системи забезпечення

національної безпеки України:аналіт. доп. / О. О. Резнікова,

В.Ю. Цюкало, В. О. Паливода та ін. - Київ: НІСД, 2015. - 58 с.

13. Семенченко А. І. Методологія стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки / А.І. Семенченко. - Київ: НАДУ, 2008. - 429 с.

14. Ситник Г. П. Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика: дис. на здобуття наук. ступеня д-ра наук з держ. упр.: спец. 25.00.01/ Ситник Г. П. - Київ, 2004. - 429 с.

15. Ситник Г. П., Олуйко В. М., Вавринчук М. П. Національна безпека України: теорія і практика / [Г.П. Ситник, В.М. Олуйко, М.П. Вавринчук]; за заг. ред. Г.П. Ситника. - Хмельницький.: Вид-во ХУУП, 2007. - 669 с.

16. Butorin, N., Mihailova, J. &Petkov, V. Preliminary pilot study data from the cultural adaptation of WHOQOL-100. Report at the Annual Conference of the Bulgarian Psychiatric Association, September 26-28, 1997, Sofia.

17. De Girolamo, G. &Mangelli, L. (1997). Malattia, stress e qualita della vita: il progetto dell Organizzazione Mondiale della Sanita. Doctoral Dissertation.

18. De Vries, J. &Van Heck, G.L. The World Health Organization Quality of Life assessment instrument (WHOQOL-100): Validation study with the Dutch version. European Journal of Psychological Assessment 1997; 13(3): 164-178.

19. Herdman, M., Fox-Rushby, J & Badia, X. Equivalence and the translation and adaptation of healthrelated quality of life questionnaires. Quality of Life Research 1997; 6:237-247.

20. Lucas, R., Salcedo, A., Susin, C., Roca, B., Zimmer, M., Jorda, E., Guillen, A., Garrido, I. & Puche, J. Calidad de vida en pacientes esquizofrinicos y en parientes de esquizofrinicos. Revista de Psiquiatria de la Facultad de Medicina de Barcelona 1997; 24 (6): 143-155. Language: Spanish.

21. Mombers, F.M.C., De Vries, J., & Van Heck, G.L. Quality of life of healthy persons and patients with a chronic disease: A study with the Dutch WHoQoL-100. Quality of Life Newsletter 1997; 17: 14-15.

22. Role of modern civil protection systems and the new global

challenges: from the Hyogo Framework for Action to real time response [Electronicresource].-Modeofaccess:

https://www.preventionweb.net/events/view/3041?id=3041.

23. Skevington S, M.; Mac Arthur P.; Somerset M. Developing Items for the WHOQOL: An Investigation of Contemporary Beliefs about Quality of Life Related to Health in Britain. British Journal of Health Psychology 1997;

2(1): 55-72.

24. Szabo, S., Orley, J. & Saxena, S. (on behalf of the WHOQOL Group). An approach to response scale development for cross-cultural questionnaires. European Psychologist 1997; 2(3): 270-276.

25. Tazaki, M., Nakane, Y., Endo, T., Kakikawa, F., Kano, K., Kawano, H., Kuriyama, K., Kuroko, K., Miyaoka, E., Ohta, H., Okamoto, N., Shiratori,

S.,Takamiya, S., Tanemura. K. & Tsuchiya, R. Results of a Qualitative and Field Study Using the WHOQOL Instrument for Cancer Patients. Japanese Journal of Clinical Oncology 1998; 28(2): 134-41.

26. Trimble, M.R. & Dodson, W.E [Eds]. Epilepsy and Quality of Life. New York: Raven Press, 1997.

27. WHOQOL Group. The World Health Organization quality of life assessment (WHOQOL): Development and general psychometric properties. Social Science and Medicine 1998; 46(12): 1569-1585.

28. United Nations Development Programme. Human Development Report [Electronic resource]. Mode of access: http://www.hdr.undp.org.

29. Stiglitz, Joseph E.; Sen, Amartya; Fitoussi, Jean-Paul. Report by the Commission on the Measurement of Economic Performance and Social Progress [Electronic resource]. - Mode of access: https: //ec.europa.eu/eurostat/documents/118025/118123/Fitoussi+Commiss ion+report.

30. Меньшикова М. А., Коптева К. В. Теоретикометодологические подходы к оценке уровня и качества жизни населения // Вестник Курской государственной сельскохозяйственной академии. - 2013. - №2. - С.11-13.

31. Вимірювання якості життя в Україні, Аналітична доповідь, Лібанова Е.М., Гладун О.М., Лісогор Л.С. та ін. - К.: 2013.

32. Уемов А. И. Системный подход и общая теория систем. - М.: Мысль, 1978. - 272 с.

33. Бакуменко В.Д. Методологія системних досліджень в

державному управлінні:Навчальний посібник / Бакуменко В.Д.,

Кравченко С.О. - К.: ВПЦ АМУ, 2011. - 115 с.

34. Про національнубезпекуУкраїни:ЗаконУкраїни

№2469-VIII, 2018 р. Законодавство України. Верховна Рада України [Електроннийресурс].-Режимдоступу:

https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-1Q.

35. Кодекс цивільногозахистуУкраїни:ЗаконУкраїни

№ 5403-VIвід 2 жовтня 2012 року. Законодавство України. Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17.

36. Про національнубезпекуУкраїни:ЗаконУкраїни

№2469-VIII, 2018 р. Законодавство України. Верховна Рада України [Електроннийресурс].-Режимдоступу:

https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19.

37. Зубчик О. А. Формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу (державно-управлінські аспекти). - Монографія. - К., ТОВ “Поліграф плюс”. - 2019. - 408 с.

38. Rosenau J. 1990. Turbulence in World Politics. A Theory of Change and Continuity. - Princeton. New Jersey. - 504 р.

39. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского. Сочинения: В 2 т. Т.2 . - Москва: Мысль, 1991 . - 736 с.

40. Держава у смартфоні: вбити цифрового Дракона / Українська правда. Вівторок, 30 липня 2019 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/columns/2019/07/30/7222272/.

41. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України

від 6 травня 2015 року “Про Стратегію національної безпеки України”: Указ Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015 [Електроннийресурс].-Режимдоступу:

https://www.president.gov.ua/documents/2872015-19070.

42. ПронаціональнубезпекуУкраїни:ЗаконУкраїни

№2469-VIII, 2018 р. Законодавство України. Верховна Рада України [Електроннийресурс].-Режимдоступу:

43. ПронаціональнубезпекуУкраїни:ЗаконУкраїни

№2469-VIII, 2018 р. Законодавство України. Верховна Рада України [Електроннийресурс].-Режимдоступу:

44. ПровідсічзбройнійагресіїРосійськоїФедераціїтаподоланняїїнаслідків: ЗаяваВерховноїРадиУкраїни: ПостановаВерховноїРадиУкраїни№ 337-VIIIвід21.04.2015 [Електроннийресурс]. - Режимдоступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/337-19.

45. Данилюк О.:Ми маємо створити сучасну Стратегію

національної безпеки України, яка реально оцінює, з чим Україна буде стикатися / Рада національної безпеки і оборони України [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http: //www.rnbo.gov.ua/news/33l7.htmL

46. Про національну безпеку України:Закон України

№2469-VIII, 2018 р. Законодавство України. Верховна Рада України [Електроннийресурс].-Режимдоступу:

https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/246Q-lQ.

47. WHO Director-General's opening remarks at the media briefing on COVID-19 - 11 March 2020 [Electronic resource]. Mode of access: https://www.who.int/dg/speeches/detail/who-director-general-s-opening-remarks-at-the-media-briefing-on-covid-lQ--ll-march-2020.

48. WHOQOL Group. The World Health Organization quality of life assessment (WHOQOL): Development and general psychometric properties. Social Science and Medicine 1998; 46(l2): 156q-1585.

4Q. United Nations Development Programme. Human Development Report [Electronic resource]. Mode of access: http://www.hdr.undp.org.

50. Second European Quality of Life Survey. Overview. European

Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions. [Electronicresource].Modeofaccess:

http: //www.eurofound.europa.eu/pubdocs/ 200Q/02/en/2/EF0Q02EN.pdf

51. Diener, E. Subjective well-being / E. Diener // Psychological Bulletin. 1984. - № 95. - P. 542-575.

52. Inglehart, Ronald. Modernization, cultural change, and democracy: the human development sequence / Ronald Inglehart and Christian Welzel, 1964.

53. Калижанова С. К. Методологические аспекты изучения и оценки уровня жизни населения // Актуальные вопросы экономики и управления: материалы III Междунар. науч. конф. (г. Москва, июнь 2015 г.). - М.: Буки-Веди, 2015. - С. 4-10.

54. Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей бреде и развитию (МКОСР) / пер. с англ.; под ред. С.А. Евтеева и Р.А. Перелета. М.: Прогресс, 1989. 376 с.

55. Рио-де-Жанейрская декларация по окружающей среде и

развитию. Принята Конференцией ООН по окружающей среде и развитию, Рио-де-Жанейро, 3-14 июня 1992 года. ООН. Декларации [Електронныйресурс].-Режимдоступа:

https: //www.un.org/ru/ documents/decl_conv/declarations/riodecl.shtml.

56. Кодекс цивільного захисту України: Закон України від 2 жовт. 2012 р. № 5403-VI. Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http: //zakonl.rada.gov.ua/laws/show/5403-17.

57. РНБО розглянула проект Стратегії національної безпеки України. Президент України. Офіційне інтернет-представництво. Новини. 17 січня 2020 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.president.gov.ua/news/rnbo-rozglyanula-proekt-strategiyi-nacionalnoyi-bezpeki-ukra- 59321.

Размещено на Allbest.ru