Забезпечення стійкості держави як пріоритет суб’єктів публічного управління та підходи щодо її дослідження

Аналіз останніх досліджень і публікацій та виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Поняття “стійкість держави” використовують науковці, політики, експерти та аналітики, коли йдеться, як правило, про потенційну чи реальну здатність держави зберігати або відновлювати свої основні параметри або характеристики у тій чи іншій сфері життєдіяльності. Проте, як це досить часто буває, широке використання того чи іншого поняття (терміну) у галузі публічного управління та адміністрування свідчить не стільки про наявність релевантної інформації, яка б дозволяла зменшити рівень невизначеності при прийнятті адекватних ситуації управлінських рішень, як про нерозуміння сутності соціального явища, яке визначають цим поняттям, яке, в свою чергу, є наслідком недостатнього наукового опрацювання концептуальних підходів щодо визначення параметрів та характеристик, які б дозволяли оцінювати динаміку буття (існування) явища. Сказане повною мірою стосується соціального явища, яке визначають поняттям “стійкість держави”. Це зумовлено тим, що держава є надскладною соціальною системою, стійкість якої залежить від багатьох факторів об'єктивної та суб'єктивної природи. Водночас багато філософів, соціологів та представників інших галузей знань серед факторів, які здійснюють вирішальний вплив на стійкість держави, виокремлюють ті, які визначають якість державного управління та виконання завдань щодо забезпечення безпеки людини (індивіду), суспільства та державних інститутів. Серед них, зокрема, Аристотель, В.Воробйов, Т. Гоббс, С.Курін, В.Петров, С.Селіванов, М.Чаплигін [1-5].

Проте поза увагою науковців, як правило, залишаються питання спроможності державних інститутів щодо виконання функціональних завдань у сфері безпеки та взаємозв'язку вказаної спроможності зі стійкістю держави, наприклад, в Україні в керівних документах стратегічного рівня управління забезпечення стійкості держави не розглядається, як пріоритет суб'єктів публічної влади. Тому, одного боку, аргументація необхідності акцентування уваги науковців, політиків та управлінців на забезпеченні стійкості держави, як визначальному пріоритеті в діяльності суб'єктів публічного управління, а з іншого - визначення концептуальних підходів, в межах яких можна було б отримувати комплексну інформацію про характеристики, що адекватно відображають “стійкість” держави, залишається актуальним науковим завданням.

Метою статті є обґрунтування положення, що забезпечення стійкості держави має бути пріоритетом діяльності суб'єктів публічного управління та виокремлення підходів щодо дослідження вказаної стійкості.

Виклад основного матеріалу дослідження. При дослідженні комплексної проблеми забезпечення національної безпеки досить часто виділяють соціальні концепти: “безпека”, “добробут”, “справедливість”, та визначальні умови життєдіяльності держави: збереження державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості її кордонів [6]. Захист національних цінностей та створення цих умов залежить від функціональної спроможності суб'єктів, які уособлюють носіїв влади у суспільстві, щодо забезпечення безпеки людини (індивіда), суспільства та державних інститутів. Ефективність діяльності цих суб'єктів вирішальною мірою визначає і ступінь (міру) стійкості держави у процесі її взаємодії із середовищем свого існування, оскільки вона свідчить про їх реальну спроможність виконувати функції держави, які визначаються з огляду на її місію, яка зумовлює сенс її існування, а саме забезпечення прийнятного рівня безпеки своїм громадянам. Тому будь-яка модель діяльності суб'єктів публічної влади, на які покладаються завдання щодо виконання місії держави та досягнення нею її головної мети, є атрибутом, тобто невід'ємною властивістю, яка забезпечує цілісність держави, як передумову її стійкості. Це означає, що конкретна модель діяльності цих суб'єктів лежить в основі буття (існування) держави в реальних умовах, які визначаються взаємодією її організаційних структур, суб'єктів та впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, є також її атрибутом, як структурно детермінованої системи. Тому побудова моделі дій, яка лежить в основі життєдіяльності (функціонування) поведінки держави, як структурно детермінованої системи та визначає динаміку її взаємодії із внутрішнім та зовнішнім середовищем у контексті виконання функціональних завдань у сфері безпеки, зумовлює необхідність визначення переліку параметрів та характеристик, що адекватно відображають стійкість держави при виконанні цих завдань.

Виконаний нами аналіз дозволяє дійти висновку, що визначення вказаного переліку та характеристик, для конкретної держави до цього часу залишається досить складною проблемою.

1. Під стійкістю будь-яких систем розуміють її здатність повертатися в стан рівноваги після того, як вона була з нього виведена під впливом зовнішніх та внутрішніх впливів. При цьому розрізняють статичну рівновагу системи - здатність її повертатися у початковий стан після виходу із рівноваги та динамічну рівновагу - здатність здійснювати перехід у новий рівноважний стан. Держава є системою з активними елементами, в якій згідно загальновідомого закону необхідної різноманітності, різноманітність збурень, які здійснюють вплив на неї передбачає певне різноманіття її можливих станів. Це вимагає відповідного управління, тобто такого, яке володіє адекватною різноманітністю. Обмеження різноманітності в поведінці об'єкта управління досягається за рахунок збільшення різноманітності рішень суб'єкта управління. Іншими словами, суб'єкт управління повинен бути здатним до вироблення певного мінімуму рішень, як передумову забезпечення досягнення мінімуму різноманітності вихідних реакцій системи. У даному випадку таким об'єктом є суспільство, а суб'єктом - система публічного управління та адміністрування. Таким чином, зі збільшенням складності об'єкта управління (суспільства) складність суб'єкта управління також повинна підвищуватися. В кінцевому підсумку, процес управління зводиться до зменшення невизначеності різноманітності станів об'єкта управління. Тому відсутність необхідної різноманітності органу управління свідчить про необхідність вдосконалення його організаційно-функціональної структури, наприклад, шляхом передачі права щодо прийняття певних управлінських рішень на нижні управлінські рівні. Таким чином, для адекватного реагування на зміни середовища життєдіяльності (функціонування) держави складність та оперативність прийняття управлінських рішень суб'єктами публічної влади має відповідати складності та швидкості змін зовнішнього середовища.

2. Важливим чинником, що має враховуватися при дослідженні стійкості держави, як соціальної системи, є також її властивість, яку називають емерджентністю. її наслідком може бути розбіжність цілей елементів системи публічного управління та адміністрування та мети (загальної цілі) держави, що призведене до дестабілізації і, як наслідок - втрати стійкості держави. Тому досягнення головної мети держави зумовлює прийняття суб'єктами публічної влади таких управлінських рішень, які б дозволяли узгодити їх цілі з цією метою. У даному випадку йдеться про необхідність забезпечення прийнятного балансу інтересів щодо забезпечення безпеки людини (індивіду), суспільства та державних інститутів, що є значною проблемою, вирішення якої має багато компонентів (економічних, політичних, культурологічних та інших).

3. Досить важко уникнути суб'єктивізму при виокремленні переліку параметрів та характеристик, які є визначальними для стійкості держави у контексті виконання нею функціональних завдань у сфері безпеки на тому чи іншому етапі буття (існування). Досить часто дослідники акцентують увагу на тих параметрах і характеристиках, які є визначальними з огляду на їх власні уявлення щодо стійкості держави як соціальної цінності та наукових завдань, які перед ними ставилися. Тобто науковці можуть відштовхуватися від власної системи цінностей, цінностей якоїсь соціальної групи, цільових установок керівника держави тощо. Наприклад, для одного визначальними чинниками забезпечення стійкості держави буде збереження (відновлення) характеристик, від яких залежить якість життя та безпека людини (індивіду), а для другого - ці характеристики важливі виключно у контексті того, як вони здійснюють вплив на стійкість політичного режиму. Таким чином вибір параметрів та характеристик стійкості держави принципово залежить від обраного дослідником “суб'єкта стійкості”, який на його думку є визначальним для її забезпечення. Тому визначення переліку параметрів та характеристик, що адекватно відображають стійкість функціонування держави в тих чи інших умовах у контексті її спроможності щодо виконання нею функціональних завдань у безпековій сфері, потребує передусім виокремлення певних підходів щодо дослідження вказаної стійкості.

Таким чином, доходимо висновку, що з'ясування сутності явища, яке визначають поняттям “стійкість держави” та визначення завдань суб'єктам публічного управління та адміністрування щодо прийняття ними адекватних управлінських рішень щодо її забезпечення, передбачає обов'язкове врахування наступних чинників:

стійкість держави є змінною величиною, яка характеризує ту чи іншу ступінь її відхилення від стану рівноваги, зумовленого впливом внутрішніх та зовнішніх збурень;

існує певна межа відхилення від стану рівноваги, перевищення якої зумовлює перехід в інший рівноважний стан;

для адекватного реагування на зміни середовища функціонування держави, складність та оперативність прийняття управлінських рішень суб'єктами публічного управління має відповідати складності та швидкості змін середовища, а сам процес управління зводиться до зменшення його невизначеності, як передумову забезпечення стійкості держави;

забезпечення стійкості держави передбачає певну інваріантність, яка полягає в тому, що деякі її властивості, залишаються незмінними деякий час (наприклад, політичні інститути та зв'язки між ними);

організаційно-функціональна структура системи публічного управління, не адекватна змінам зовнішнього середовища, є дестабілізуючим фактором для держави, тобто вона має змінюватися або радикально або шляхом реформування її елементів;

більш швидке реагування держави на зміни середовища її існування, а отже і її стійкість, забезпечують більш гнучкі структури системи публічного управління;

стійкість держави є її певний рівноважний стан, за якого вона, завдяки ефективному функціонуванню системи публічного управління та адміністрування здатна впродовж відносно тривалого часу зберігати та відновлювати свої основні параметри, певні структурні елементи та взаємозв'язки між ними, які визначають її основні характеристики та спроможність виконувати завдання у безпековій сфері;

з метою уникнення суб'єктивних оцінок щодо переліку параметрів та характеристик, які є визначальними для стійкості держави у контексті її спроможності щодо виконання нею функціональних завдань у сфері безпеки на тому чи іншому етапі буття (існування) принципово важливим є виокремлення певних підходів щодо дослідження вказаної стійкості.

Системне врахування цих чинників і врахування взаємозалежності стійкості держави і безпеки людини (індивіда), суспільства та державних інститутів, дозволяють виокремити три підходи щодо вибору її параметрів і характеристик, які окреслюють проблемне поле досліджень стійкості держави, а на основі їх результатів - розробку і реалізацію суб'єктами публічної влади практичних заходів щодо її забезпечення.

Згідно першого підходу передбачається визначення набору параметрів і характеристик стійкості держави, аналіз яких дозволяє отримати комплексну оцінку щодо спроможності перебування при владі Глави держави та провладної еліти, які розглядаються як головний “суб'єкт стійкості” в межах існуючої політичної системи, за умови ефективного виконання ними функцій, пов'язаних із забезпеченням прийнятного для соціуму (громадян) рівня безпеки, В межах підходу головною метою є визначення низки передумов (у тому числі безпекового характеру) та характеристик політичної системи, наявність яких гарантує реалізацію бажання цих суб'єктів залишитися при владі в деякій історичній перспективі.

У другому підході у ролі головного “суб'єкта стійкості”, виступає територіальна спільнота, об'єднана в межах великої держави або імперії, з характерними для неї усталеними формами поведінки та політичними інститутами, які можуть виступати суб'єктами політики та в яких матеріалізується державна влада. Підхід передбачає розширення переліку параметрів та характеристик стійкості держави, оскільки, крім параметрів та характеристик, які дозволяють оцінити ймовірність спроможності подальшого перебування при владі Глави держави та керівної еліти в межах існуючої політичної системи, мають бути виявлені та досліджені параметри, які дозволяють оцінити ступінь та ймовірність впливу на стійкість держави вказаної територіальної спільноти. Цей підхід зумовлює перехід на більш високий рівень наукового аналізу стійкості держави, бо дозволяє визначити низку передумов та характеристик держави, які гарантують відносну єдність територіальної спільноти та належне функціонування політичних інститутів, які забезпечують прийнятний для неї рівень безпеки. Наприклад, коли зберегти існуючу політичну систему не уявляється можливим, переважаюча частина територіальної спільноти та деякі політичні актори будуть вважати умовою збереження стійкості держави навіть зміну форми правління та політичної еліти. Це означає, що недотримання передумов стійкості держави на більш низькому рівні не обов'язково порушує основи вказаної стійкості на більш високому рівні, тобто навіть радикальна зміна форми правління або правлячої еліти, хоча й може призвести до нестабільності, але стійкість держави зберігається. безпека стійкість держава

Третій підхід, передбачає виявлення та аналіз параметрів і характеристик стійкості держави у контексті дуалістичної єдності процесів формування та функціонування соціальних інститутів, які можуть виступати суб'єктами політики та основних концептів і характеристик розвитку цивілізацій, як унікальних соціокультурних утворень. Тому, окрім параметрів та характеристик, які дозволяють оцінити ймовірність спроможності подальшого перебування при владі Глави держави та керівної еліти в межах існуючої політичної системи, мають бути виявлені й ті, які дозволяють оцінити ступінь та ймовірність впливу на стійкість держави проживаючого на її території народу Він розглядається як макросоціальна спільнота, що вирізняється від інших культурним кодом, специфічними соціальними інститутами та механізмами взаємодії, сформованими в процесі історичного розвитку під впливом природніх, релігійних та інших чинників, які й визначають усталені форми соціальних взаємодій та ставлення до зовнішнього середовища. Таким чином головним “суб'єктом стійкості” є макросоціальна спільнота, що зумовлює вибір найбільш широкого кола параметрів та характеристик стійкості держави, тобто перехід на більш високий рівень її наукового аналізу, ніж попередній підхід. Цей аналіз може дати підстави, наприклад, стверджувати, що навіть втрата державного суверенітету ще не означає безповоротну втрату стійкості держави в історичній перспективі, оскільки завдяки стійкості макросоціальної спільноти при певних умовах державність може досить швидко відновитися.

З огляду на принципові відмінності вказаних підходів їх можна назвати: класичний, інституційний та цивілізаційний. При цьому при цивілізаційному підході важливим є вибір параметрів, які дозволяють оцінювати ступінь суспільної злагоди щодо пріоритетів суспільного розвитку, наприклад, пріоритетів політичних чи економічних реформ. Це обумовлено тим, що їх проведення, часто супроводжується руйнацією традиційних світоглядних уявлень про безпеку життєдіяльності як на рівні людини (індивіда), так і суспільства, а важливість досягнення суспільної злагоди, в свою чергу, обумовлена тим, що ці уявлення проявляють себе на рівні соціальних взаємодій елементів соціальної системи [6].

Таким чином, врахування у запропонованих підходах щодо дослідження стійкості держави першооснов буття держави, а саме: її ролі та мети, які лежить у площині її спроможності виконувати завдання щодо забезпечення безпеки, підвищують якість обґрунтування пропозицій суб'єктам публічного управління щодо заходів, метою яких є зміцнення стійкості держави. При цьому у складних взаємодіях подій, явищ, суперечливих та неоднозначних за своїми наслідками процесів, які здійснюють вплив на стійкість держави та ефективність виконання нею завдань у сфері безпеки, ту чи іншу роль можуть відігравати різні “суб'єкти стійкості”. Це означає, що між класичним, інституційним та цивілізаційним підходами можуть бути проміжні, коли при неможливості вирішити завдання у межах обраного підходу необхідно буде корегувати набір параметрів і характеристик стійкості у контексті концептів іншого підходу. Іншими словами, існує низка варіантів збереження держави, її територіальної цілісності та функціональності системи публічного управління, навіть коли відбувається крах режиму, зміна політичної еліти, кардинальне реформування інститутів державної влади. Наприклад, у разі неможливості збереження існуючої політичної системи переважна частина населення буде вважати визначальною ознакою стійкості збереження держави, ігноруючи долю тих чи інших політичних лідерів і навіть може підтримати радикальну зміну політичного режиму чи форми правління. Тому в сучасних умовах найбільш адекватним при дослідженні стійкості конкретної держави буде комплексний підхід, який дозволить запропонувати низку заходів, реалізація яких дозволить забезпечити її здатність виконувати функціональні завдання у безпековій сфері навіть в умовах суспільно-політичних та соціально- економічних криз.

І насамкінець, необхідно мати чіткі уявлення щодо того як оперативно виявляти та адекватно оцінювати трансформації у політичній, соціальній, економічній та гуманітарній сферах життєдіяльності суспільства, які є чинниками дестабілізації та призводять до втрати стійкості держави та її спроможності виконувати завдання у сфері безпеки. Це означає, що має бути сформована ефективна система виявлення та моніторингу загроз стійкості держави на стадії їх зародження, в основі функціонування якої мають бути покладені науково обґрунтовані переліки параметрів та характеристик перебігу вказаних трансформацій та методика їх системного аналізу.

Висновки

1. Забезпечення стійкості держави має бути пріоритетом повсякденної діяльності суб'єктів публічного управління в сучасних умовах державотворення. При цьому під вказаною стійкістю пропонується розуміти такий стан держави, за якого вона, завдяки ефективним управлінським рішенням здатна впродовж тривалого часу зберігати та відновлювати свої якісно-кількісні характеристики в межах, що дозволяють гарантувати прийнятний рівень безпеки людини (індивіду), суспільства та державних інститутів. Водночас принципово важливим є забезпечення балансу між статистичною та динамічною стійкістю держави, тобто раціональної межі децентралізації її структури, яка б стимулювала її стійкий розвиток і водночас забезпечувала цілісність та безпеку.

2. Забезпечення стійкості держави, зумовлює необхідність визначення переліку параметрів та характеристик, що адекватно її відображають, проте практично неможливо уникнути їх суб'єктивних оцінок, зокрема, через ціннісні уподобання тих, хто залучається до оцінювання, тому для зниження невизначеності доцільно визначати вказані переліки у контексті спроможності держави до виконання функціональних завдань у сфері безпеки, а також виокремлювати певні підходи щодо дослідження стійкості: класичний, інституційний та цивілізаційний.

3. Принципова відмінність класичного, інституційного та цивілізаційного підходів визначається тим, кому належить головна роль “суб'єкта стійкості” держави, а саме: у класичному - вона належить Главі держави та керівній провладній еліті; в інституційному - територіальній спільноті, об'єднаній у великій державі або імперії, з характерними для неї усталеними формами поведінки; в цивілізаційному - макросоціальній спільноті, яка суттєво вирізняється від інших своїм культурним кодом, соціальними інститутами та механізмами соціальної взаємодії, сформованими в процесі історичного розвитку.

4. У державі має бути сформована ефективна система виявлення та моніторингу загроз стійкості держави на стадії їх зародження, яка б дозволяла корегувати набір параметрів і характеристик стійкості держави у контексті концептів того чи іншого підходу щодо її забезпечення.

Перспективи подальших досліджень полягають у розробці методики системного аналізу параметрів і характеристик стабільності держави в сучасних умовах державотворення.

Список використаної літератури

1. Аристотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О.Кислюка. - Київ: Основи. - 2000. - 239 с.

2. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского. Сочинения: В 2 т. Т.2 . - Москва: Мысль, 1991 . - 736 с.

3. Петров В. К. Устойчивость государства / В.К. Петров, С.Г. Селиванов; [науч. ред. А.И. Селиванов]. - науч.изд. - Москва: Экономика, 2005. - 496 с.

4. Чаплыгин Н.Ю. О соотношении понятий “устойчивость”, “стабильность”, “безопасность” в контексте исследования устойчивости государства // Вестник международного юридического института. - № 1 (60), 2017. - С.108-116.

5. Курін С.Я., Воробьев В.П. Болезни государства. Диагностика политической системы государственного управления и права / С.Я.Курин, В.П. Воробьев. - Москва: МГИМО (У) МИД России. - 2009. - 472 с.

6. Ситник Г.П., Олуйко В.М., Вавринчук М.П. Національна безпека України: теорія і практика / [Г.П. Ситник, В.М. Олуйко, М.П. Вавринчук]; за заг. ред. Г.П. Ситника. - Хмельницький.: Вид-во ХУУП, 2007.- 669 с.

Анотація

У статті обґрунтовано, що забезпечення стійкості держави має бути пріоритетом повсякденної діяльності суб'єктів публічного управління в сучасних умовах державотворення. При цьому під вказаною стійкістю пропонується розуміти її стан за якого вона, завдяки ефективним управлінським рішенням, здатна впродовж тривалого часу зберігати та відновлювати свої якісно- кількісні характеристики в межах, що дозволяють гарантувати прийнятний рівень безпеки людини (індивіду), суспільства та державних інститутів. Показано, що при визначені цих характеристик, природа яких є об'єктивна та які є визначальними для стійкості держави, практично неможливо уникнути їх суб'єктивних оцінок, зокрема, через ціннісні уподобання тих, хто залучається до оцінювання, тому для зниження невизначеності пропонується визначати параметри та характеристики стійкості держави у контексті її спроможності до виконання функціональних завдань у сфері безпеки, а також виокремлювати певні підходи щодо дослідження стійкості: класичний, інституційний та цивілізаційний та розкриті їх особливості у контексті чинника, який розглядається, як головний “суб'єкт забезпечення стійкості”. Обґрунтовується висновок, що в сучасних умовах має місце розширення переліку параметрів і, відповідно, характеристик стійкості держави, що суттєво ускладнює вирішення проблеми забезпечення її стійкості у процесі діяльності суб'єктів публічної влади, тому пропонується створити ефективну систему виявлення та моніторингу загроз стійкості на стадії їх зародження, яка б дозволяла корегувати набір параметрів і характеристик вказаної стійкості у контексті концептів того чи іншого підходу щодо їі забезпечення.