Сучасні проблеми дотримання прав особи під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ОСОБИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

ХОДАНОВИЧ В.О.

Анотація

У статті розглядаються питання, пов'язані з проблемами кримінально-процесуальних гарантій дотримання прав особи під час проведення НСРД. Співробітники правоохоронних органів як уповноважені державою особи часто змушені вчиняти дії, пов'язані з правомірним втручанням у права особи, у відносини, які вважаються непорушними людським цінностям, що проголошені та охороняються Конституцією України. Введення до чинного КПК України інституту негласних слідчих (розшукових) дій озброює слідчого й прокурора як сторону обвинувачення додатковими засобами розкриття і розслідування злочинів, покладає на них обов'язок професійного володіння цими засобами. Невміле їх застосування може призвести як до порушення прав людини під час здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, так і стати приводом для притягнення до відповідальності співробітників правоохоронних органів, які допустили порушення закону під час їх здійснення.

Звертається увага на те, що визначення характеру негласних слідчих (розшукових) дій, необхідність застосування при цьому технічних засобів, криміналістичних прийомів і методів, а також обрання порядку здійснення цих заходів законодавець покладає безпосередньо на слідчого, який здійснює досудове розслідування, або за його дорученням - на відповідні уповноважені оперативні підрозділи. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи. Закон визначає суворо фіксоване коло й компетенцію суб'єктів, наділених правом проведення негласних слідчих (розшукових) дій, пов'язаних з аудіо-, відеоконтролем особи, оглядом і виїмкою кореспонденції, зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, зняттям інформації з електронних інформаційних систем, спостереженням за особою, річчю або місцем, аудіо-, відеоконтролем місця.

У статті охарактеризовано спеціальні гарантії правового обмеження особистих конституційних прав і свобод людини в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Ключові слова: негласні слідчі (розшукові) дії, досудове розслідування, кримінальне провадження, обмеження прав, суб'єкти проведення НСРД.

Annotation

The article discusses issues related to the problems of criminal procedural guarantees of the observance of individual rights in the conduct of secret investigative (search) actions. Law enforcement officials, as authorized by the state, are often forced to take actions related to lawful interference with personal rights, proclaimed and protected by the Constitution of Ukraine. The introduction of the institute of secret investigative actions into the current Code of Criminal Procedure provides the investigator and prosecutor with the prosecution's side with additional means of investigating crimes. Inadequate use can lead to a violation of human rights in the course of covert investigative actions, and become the basis for bringing to justice law enforcement officials who committed a violation of the law during their conduct. Attention applies on that decision of character of secret inquisitional actions, necessity of the use here of technical equipments, criminalistics receptions and methods, and also the choice of order of realization of these measures a legislator lays directly on an investigator, carrying out investigation, or on his errand - on the corresponding authorized operative subdivisions. A law determines the strictly fixed circle and competence of the subjects, conferred the right, by the video inspection of person, examination and coulisse of correspondence, by the removal of information from transport telecommunication systems, watching a person, thing or place realization of the secret inquisitional actions related to audio. In the article the described special guarantees of legal limitation of personality constitutional rights and freedoms of man are during realization of secret inquisitional actions. Introduction to the article the described special guarantees of the legal restriction of personal constitutional rights and freedoms of a person in the course of conducting tacit investigative actions.

Key words: secret investigative (search) actions, pre-trial investigation, criminal proceedings, limitation of rights, subjects of realization of secret inquisitional actions.

Суттєвою особливістю правового регулювання діяльності державних органів, сил і засобів, що забезпечують національну безпеку держави, є детальна регламентація в конституціях багатьох країн світу питань, які пов'язані із залученням спеціальних служб, військових і поліцейських формувань до забезпечення як зовнішньої, так і внутрішньої безпеки своїх держав. До того ж, неабияку увагу в основних законах окремих країн приділено питанням забезпечення правового захисту людини, який в значній мірі залежить від рівня розвитку держави, від того, як повно вона може забезпечити захист прав і свобод громадянина від незаконних посягань на них з боку будь-кого, а поряд з тим і від авторитету влади.

Необхідність деяких законодавчих обмежень прав людини за певних соціальних ситуацій на сучасному етапі визнається правомірним винятком із загального правила. Вимагати повної ліквідації будь-яких обмежень людської поведінки означало б фактично виправдовувати також і протиправну та злочинну поведінку, допускати утиснення прав та інтересів як інших осіб, так і суспільства й держави в цілому. Головне, щоб такі обмеження не виходили за встановлені в законах рамки і були дійсно зумовлені визначеною потребою. Зазвичай, така потреба може виникнути у випадку появи особливих умов, за наявності яких держава має право вдатися до обмеження прав людини. В переважній більшості випадків це стосується обставин, що пов'язані з наявністю загрози безпеці інших осіб, держави або інших інтересів, що охороняються законом.

Постановка завдання. Для ефективного проведення державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності необхідне врахування діалектики співвідношення прав й інтересів учасників кримінального судочинства і чітке визначення пріоритетності цінностей, які потрібно захищати в кожному конкретному випадку.

Результати дослідження. Зазначена проблема завжди турбувала науковців і практиків, котрі вивчали і продовжують вивчати діяльність, пов'язану із виявленням та досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки держави. Окремий зріз проблеми складають питання забезпечення дотримання і законного допущення тимчасових обмежень прав і інтересів особи під час досудового розслідування й проведення негласних процесуальних дій.

Вітчизняний і зарубіжний досвід правової регламентації інституту негласних процесуальних дій постійно перебуває під пильною увагою вітчизняних вчених і, зокрема, був предметом висвітлення у працях Б.І. Бараненка, В.Д. Берназа, О.А. Білічак, В.А. Глушкова, Л.В. Головка, К.Ф. Гуценка, В.А. Колесника, С.С. Кудінова, В.Т. Маляренка, В.А. Молдована, Д.Й. Никифорчука, М.А. Погорецького, Д.Б. Сергеєвої, Р.М. Шехавцова, М.Є. Шумила та інших науковців. Їхній внесок у дослідження зазначених питань беззаперечний, але не вичерпує всієї гостроти проблеми.

Реформування судової системи в Україні, що супроводжується модернізацією правової будови з урахуванням міжнародної практики, відбувається саме під знаком забезпечення прав людини й громадянина, недопущення свавілля з боку органів досудового розслідування й судових органів. Одним із випадків, коли виникає конфлікт інтересів людини, суспільства та держави, є певне законодавче обмеження конституційних прав і свобод людини в ході здійснення досудового розслідування й, зокрема, під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Співробітники правоохоронних органів як уповноважені державою особи часто змушені вчиняти дії, пов'язані з правомірним втручанням в права особи, у відносини, які вважаються непорушними людським цінностям, що проголошені та охороняються Конституцією України.

Сьогодні актуальним постає питання щодо юридичних гарантій, засобів і механізмів захисту прав і свобод людини та громадянина. Закріплення основних конституційних прав людини без одночасного забезпечення ефективного механізму захисту цих прав стає не більш як голою декларацією.

З метою забезпечення дотримання прав людини Конституція України встановила неприпустимість обмеження конституційних прав і свобод крім випадків, передбачених самою Конституцією, а в умовах воєнного і надзвичайного стану має бути зазначеним певний строк дії цих обмежень. Таким чином, діяльність органів державної влади щодо обмеження прав та свобод людини і громадянина визначена положенням ст. 64 Конституції України, що гарантує здійснення належного контролю за ними.

Умови існування держави встановлюють можливість обмеження в разі такої необхідності одного або кількох конституційних прав особи. За такої ситуації держава має визначати, якому з них віддати перевагу. Якщо вона правильно обирає і захищає важливіше право за рахунок менш суттєвого, тоді не послаблюється поняття права і не зменшується його цінність. Отже, необхідно визнати, що законодавець має причини обмежити те чи інше право, коли він небезпідставно вважає право, що конкурує, важливішим. Тому держава повинна встановити рівновагу між цілями діяльності та заходами, що застосовуються для цього, гранично встановлювати випадки обмеження прав та механізм їх поновлення [1, с. 217].

У міжнародних документах та суспільній практиці такі цінності як право на життя, свободу і особисту недоторканність, рівність всіх перед законом та судом, неприпустимість свавільного арешту чи затримання, втручання в особисте й сімейне життя, незаконне посягання на недоторканність житла, таємниця кореспонденції визнаються всіма цивілізованими країнами, загальнообов'язкові та підлягають захисту державою, в тому числі застосуванням заходів примусу.

У міжнародних правових документах закріплені не лише основні права і свободи людини й громадянина, а й передбачено допустимість їх обмежень у встановлених законом випадках. Так, у Декларації прав людини 1948 р. зафіксовано міжнародне визнання того положення, що кожна людина має обов'язок перед суспільством (п. 1, ст. 29). Здійснюючи свої права і свободи, вона повинна зазнавати лише обмежень, встановлених законом винятково з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших осіб та для задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку й загального добробуту в демократичному суспільстві (п. 2, ст. 29) [2, с. 141].

Діяльність із досудового розслідування злочинів здійснюється з застосуванням в окремих випадках допустимих Конституцією та КПК України обмежень прав людини. Однак слід мати на увазі, що така діяльність - це не диктатура прав, яка має вираз через призму примусових заходів, а насамперед захист прав та законних інтересів громадян. Заходи ж примусу та інші випадки тимчасового обмеження прав тільки втілюють в життя необхідні й допустимі обмеження прав і свобод осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та лише за наявності особливих правовідносин, що виникають між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Автор вважає, що не викликатиме сумнівів теза про те, що під час здійснення такої діяльності можливе, а в окремих випадках є необхідним обмеження прав та свобод людини. Проте, умови таких обмежень закріплено в нормах законів. Вітчизняний науковець В.А.Колесник звертає увагу на те, що введення до чинного КПК України інституту негласних слідчих (розшукових) дій озброює слідчого й прокурора як сторону обвинувачення додатковими засобами розкриття і розслідування злочинів та покладає на них обов'язок професійного володіння цими засобами, оскільки невміле їх застосування може призвести як до порушення прав людини під час здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, так і стати приводом для притягнення до відповідальності співробітників правоохоронних органів, які допустили порушення закону під час їх здійснення [3, с. 7].

Певною особливістю інституту негласних слідчих (розшукових) дій є та, що переважна більшість їх не має чітко встановленої процесуальним законом процедури проведення, фіксування, визначення для кожної дії конкретних обов'язкових чи альтернативних учасників, порядку використання отриманих результатів у доказуванні.

Загальний порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій і окремий порядок проведення деяких з них встановлено міжвідомчою Інструкцією «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні», що затверджена спільним Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України [4].

Метою розробки цієї Інструкції було врегулювання загальних процедур організації проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, що забезпечують дотримання конституційних прав та законних інтересів учасників досудового розслідування, інших осіб, швидке, повне та неупереджене розслідування злочинів, захисту особи, суспільства і держави.

Законодавцем у ч. 3 ст. 246 КПК України встановлено, що рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий як особа, яка здійснює провадження, прокурор, а в окремих і визначених кримінальним процесуальним законом випадках - слідчий суддя за клопотанням прокурора або клопотанням слідчого, погодженим з прокурором. Автор підтримує думки тих учених, які вважають, що останню вимогу законодавця слід розуміти в тому сенсі, що слідчий суддя надає дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а не приймає сам рішення про її проведення, оскільки процесуальний документ, в якому визначено таке рішення слідчого судді, має назву «Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії» [5, с. 82].

Негласність проведення істотно впливає на визначення видів негласних слідчих (розшукових) дій, а особливі процесуальні вимоги впливають і на розроблення специфічних тактичних прийомів й тактико-криміналістичних рекомендацій з їх проведення, на порядок взаємодії їх учасників, застосування техніко-криміналістичних і спеціальних технічних засобів та використання отриманих результатів у доказуванні як під час досудового розслідування, так і в суді.

Важливою особливістю застосування спеціальних технічних засобів при проведенні окремих негласних слідчих (розшукових) дій є орієнтація на приховане отримання інформації, що в багатьох випадках призводить до обмеження конституційних прав людини і громадянина. В багатьох статтях глави 21 КПК України законодавець вживає термін «технічні та інші засоби», проте не розкриває його змісту. Так, у ч. 1 ст. 252 КПК України детально регламентується особлива форма фіксації негласних слідчих (розшукових) дій, що включає в себе застосування вичерпного переліку джерел шуканих відомостей, спеціальну процедуру їх документування.

Визначення характеру негласних слідчих (розшукових) дій, необхідність застосування при цьому технічних засобів, криміналістичних прийомів і методів, а також обрання порядку здійснення цих заходів законодавець покладає безпосередньо на слідчого, який здійснює досудове розслідування, або за його дорученням - на відповідні уповноважені оперативні підрозділи.

За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи (ч. 6 ст. 246 КПК). Закон визначає суворо фіксоване коло й компетенцію суб'єктів, наділених правом проведення негласних слідчих (розшукових) дій, пов'язаних з аудіо-, відеоконтролем особи, оглядом і виїмкою кореспонденції, зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, зняттям інформації з електронних інформаційних систем, спостереженням за особою, річчю або місцем, аудіо-, відео-контролем місця та інше.

Серед осіб, які сприяють слідчому або оперативному працівнику, якому доручено проведення НСРД, необхідно назвати спеціаліста. Діяльність цього суб'єкта кримінального провадження може бути як дослідницькою, коли спеціаліст застосовує свої знання й навички для виявлення недоступної слідчому інформації (ст. 266 КПК України), так і технічною, коли він лише сприяє слідчому у закріпленні інформації. Інколи спеціаліст може виконувати обидві ці функції, коли за допомогою спеціальних технічних засобів виявляє, а потім вилучає різноманітні сліди чи інші предмети.

Не дивлячись на те, що об'єктом вивчення і слідчого, і спеціаліста є факти, які сприймаються наочно, мають загальнодоступний характер і зрозумілі всім учасникам негласної процесуальної дії, доказові дані сприймаються в першу чергу спеціалістом, сприйняття ж слідчим є вторинним і слідчий, безумовно, відчуває певний вплив уявлення й досвіду спеціаліста, чого не можна не враховувати і що відображається при фіксації отриманих даних в протоколі. Хоча результати діяльності спеціаліста не об'єктивізуються в самостійному джерелі доказів, а виступають як складник протоколу негласної слідчої (розшукової) дії, не враховувати її важливість не можна. Якщо виникає необхідність в уточненні або перевірці даних, отриманих під час проведення цих дій, спеціаліст може бути допитаний як свідок, що випливає із положень ч. 2. ст. 256 КПК України.

За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. В ч. 2 ст. 252 КПК України зазначено, що проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів.

У ч. 1 ст. 256 КПК України визначено, що протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть бути використані в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Хоча в ст. 258 КПК України законодавець і не веде мову про застосування технічних або інших засобів, проте цілком зрозуміло, що здійснення таких різновидів втручання в приватне спілкування як аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем є можливим лише шляхом застосування спеціальних технічних засобів. Лише в ч. 2 ст. 262 цього закону «Огляд і виїмка кореспонденції» зазначено, що у разі необхідності особою, яка проводить огляд поштово-телеграфної кореспонденції, може бути прийняте рішення про нанесення на виявлені речі і документи спеціальних позначок, обладнання їх технічними засобами контролю.

У ч. 3 ст. 263 КПК України зазначається, що зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж полягає у проведенні із застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв'язку [6].

Організаційно-технічні ознаки складають самостійну групу ознак, притаманних негласним слідчим (розшуковим) діям, які проводяться з використанням засобів аудіо- та відеозапису, зокрема аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК); спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК); аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК).

З юридичної точки зору особливість аналізу відео- та звукової інформації, отриманої в ході проведення спостереження за особою, річчю або місцем, аудіо-, відеоконтролю особи, аудіо-, відеоконтролю місця полягає в тому, що таке дослідження дає змогу встановити й доказати окремі факти, в тому числі обставини злочинної діяльності.

Стаття 266 КПК України регламентує порядок дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів. Законодавець визначив, що дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів, у разі необхідності здійснюється за участю спеціаліста. Зазначено також, що носії інформації та технічні засоби, за допомогою яких отримано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів.

До спеціальних гарантій правового обмеження особистих конституційних прав і свобод людини в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій необхідно віднести такі.

Будь-яке обмеження повинно застосовуватися на чітко визначених підставах і у певних умовах, які закріплені у відповідному відомчому нормативно-правовому акті, що відповідає вимогам чинного законодавства. Для правоохоронних органів таким актом є міжвідомча Інструкція «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні». Такими насамперед виступає встановлена слідчим (прокурором) неможливість отримання органом досудового розслідування відомостей про злочин та особу, що його вчинила, в інший спосіб.

Під іншим способом законодавець розуміє можливість встановлення зазначених обставин гласно, шляхом проведення відповідних процесуальних дій, витребування від особи (осіб) чи організацій предметів, документів, призначення ревізій, судових експертиз тощо коли відомості про проведення таких дій можуть стати відомими іншим особам, але це не зашкодить інтересам кримінального провадження.

Потреба органу досудового розслідування діяти в інтересах здійснюваного кримінального провадження негласно і виступає підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Обираючи такі підстави, треба враховувати, що негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені ст.ст. 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 КПК України, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, зазначених у ч.ч. 4 та 5 ст. 12 КК України [3, с. 9].

Повинен бути встановлений вичерпний перелік компетентних органів держави та осіб, які мають право здійснювати обмеження особистих конституційних прав і свобод людини під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Так, під час проведення таких дій здійснювати обмеження особистих конституційних прав і свобод дозволено державним органам, переліченим у ч. 6 ст. 246 КПК України. В «Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні» також визначені суб'єкти, уповноважені на проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Повинні існувати як чітка процедура застосування обмеження особистих конституційних прав і свобод людини в ході проведення НСРД, так і механізм захисту від можливих порушень з боку правоохоронних органів при запровадженні обмежень. Зазначена Інструкція містить норми, що регулюють загальні процедури організації проведення НСРД та використання їх результатів у кримінальному провадженні, забезпечення додержання конституційних прав та законних інтересів учасників досудового розслідування, швидкого, повного та неупереджено- го розслідування злочинів; основні етапи процедури обмеження: підготовка і подання клопотання про дозвіл на проведення, як обчислюється термін дії дозволу на проведення такої слідчої дії тощо [4]. Проте, в цій Інструкції не чітко визначений механізм захисту від можливих порушень з боку суб'єктів проведення НСРД при запровадженні відповідних обмежень.

Норми відомчих нормативно-правових актів із проведення НСРД не повинні розширювати повноважень правоохоронних органів по встановленню меж або встановлювати інші, ніж ті, що передбачені КПК України та названою Інструкцією.

Незалежно від набутого в кримінальному провадженні процесуального статусу, усі особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний і його захисник, участь якого в даному кримінальному провадженні має офіційне підтвердження, мають бути письмово повідомлені про таке обмеження прокурором або за його дорученням слідчим, який здійснює досудове розслідування. Відповідне доручення прокурора може бути надано тільки конкретному слідчому і незалежно від того, ним або уповноваженим оперативним підрозділом здійснені негласні слідчі (розшукові) дії. Слідчий не має права передоручати виконання цього доручення іншим особам.

Особі, права якої обмежують, повинні бути надані уповноваженими на проведення НСРД органами можливості для їх захисту. Водночас правообмежувальні заходи щодо певної особи з боку правоохоронних органів під час здійснення негласних слідчих (розшукових) дій провадяться у межах відповідного виду кримінального провадження.

Отже, забезпечення конституційних прав особи під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій передбачає вчинення конкретних дій щодо інформування особи про володіння правами, їхнє роз'яснення, створення умов їх реалізації, охорону від порушень та захист прав, встановлення механізмів поновлення порушених прав.

безпека слідчий кримінальний

Список використаних джерел

1. Строков І.В. Правові та моральні засади застосування криміналістичних засобів : монографія. Київ : РВЦ НАВСУ 2003. 325 с.

2. Права человека. Основные международные документы. Москва : Международные отношения. 1989. 160 с.

3. Колесник В.А. Негласні слідчі (розшукові) дії: кримінально-процесуальні та криміналістичні аспекти підготовки і проведення: науково-практичний посібник. Київ : Прецедент, 2014. 135 с.

4. Інструкція «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні», затверджена наказом ГПУ, МВС, СБУ, АДПС, Мінфіну, Мінюсту України від 16 листопада 2012 р. № 114/1042/516/1199/936/1687/5/.

5. Колесник В.А. Проблемні питання проведення негласних слідчих (розшукових) дій та їх учасників // Кримінальне провадження: новації процесуальної теорії та криміналістичної практики: Зб. матеріалів Міжнародн. наук.-практ. конф. (18-19 квітня 2013 р., м. Сімферополь-Алушта). Сімферополь : ДІАЙПІ, 2013. С. 80-82.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України. Станом на 25 травня 2012 року (Відповідає офіц. текстові). Київ: Алерта, 2012.

Размещено на Allbest.ru