Еволюція механізму обмежувального припису як засобу захисту жертв домашнього насильства у зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція механізму обмежувального припису як засобу захисту жертв домашнього насильства у зарубіжних країнах

У статті досліджується еволюція механізму обмежувального припи-су для захисту жертв домашнього насильства. Авторами проаналізовано застосування механізму у США, Австралії, ПАР, Швеції, Великій Бри-танії, Малайзії та Японії; проведено аналіз перспектив застосування об-межувальних приписів в Україні з урахуванням законодавчих новацій, а також досліджено роль механізму обмежувальних приписів у виконанні державами міжнародних зобов'язань щодо захисту жертв домашнього насильства.

Постановка проблеми. Україна протягом багатьох років намагається ефективно вирішити проблему домашнього насильства, яка в нашій країні стоїть дуже гостро. Гострота проблеми підтверджується останніми дослідженнями Організації з безпеки і співробітництва у Європі, згідно з якими в Україні не менше 7,6% опитаних жінок зазнавали насильства від поточ-ного партнера. Тобто за цим показником Україна посідає друге місце серед країн, у яких проводилось дослідження [1]. У тому ж дослідженні можна побачити, що 53% опитаних в Україні жінок зазнавали такої форми на-сильства від партнера, як контролююча поведінка (controlling behaviour). Очевидно, що наведені показники є неповними, адже багато жертв не зізнаються у тому, що їх кривдять вдома. Замовчування проблеми відбува-ється у тому числі через відсутність ефективних засобів захисту та низьку освіченість про те, що є насильством. Рада Європи визнає домашнє насильство найбільш розповсюдженим порушенням прав жінок у Європі [2].

Враховуючи новели законодавства, що впроваджуються в Україні, доцільним видається проаналізувати такий засіб захисту та превенції, як обмежувальний припис, що вже доволі давно функціонує у зарубіжних країнах, переважно англо-американської правової сім'ї. Відповідний механізм передбачено і Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» [3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З упровадженням законодавчих новел у сфері запобігання та протидії домашньому насильству пов'я-зано проведення багатьох досліджень з відповідної проблематики, однак в цілому тема насильства в сім'ї продовжує бути недостатньо розкритою в українській юридичній науковій літературі.

Дослідженню проблематики домашнього насильства присвячено спеціальний випуск Вісника Національної академії прокуратури України № 4/2'2018. Так, тема обмежувального припису в українському законо-давстві комплексно розкривається в науковій статті Ю. А. Турлової [4]. Також значна увага вітчизняних дослідників приділяється стандартам Ради Європи, імплементації положень Конвенції Ради Європи про запобі-гання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами до національного законодавства. Зокрема, вказаній пробле-матиці присвячено роботи М. І. Хавронюка, О. О. Дудорова, Т. О. Павлової, Н. В. Нестор, А. А. Вознюка, О. В. Харитонової та інших.

Більше уваги проблемі домашнього насильства та обмежувально-му припису традиційно приділяється в західній юридичній доктрині. Активне дослідження тематики обмежувального припису розпочалося ще у 80-х роках ХХ століття. Велике значення цій проблемі надається до-слідниками зі Швеції, Австралії, Сполучених Штатів Америки та інших. Питанням дослідження впровадження механізму обмежувального припи-су присвячено комплекс робіт, що публікуються у зарубіжному спеціалізо-ваному науковому виданні «Journal of Crime and Justice» [5].

Мета статті. Основна мета статті полягає в проведенні порівняльного дослідження законодавчого доробку та практики впровадження обмежувального припису в зарубіжних країнах, аналізі його законодавчого вті-лення в Україні та здійсненні оцінки ролі обмежувального припису щодо виконання окремими державами власних міжнародних зобов'язань у сфері захисту прав людини.

Виклад основного матеріалу. Однією з характеристик домашнього насильства є його повторюваність. Про це зазначається, наприклад, у пп. 41-43 висновку Консультативної ради європейських прокурорів №12 (2017) «Про роль прокурорів щодо прав потерпілих та свідків у кримінальному процесі», де йдеться про те, що повторні злочини часто ускладняються ще й агресивною поведінкою правопорушника, емоційною залежністю постраждалого від кривдника та латентністю, тобто прихованістю злочинів, відсутністю свідків [6].

Важливим є також зв'язок між повторюваністю домашнього насильства та типом стосунків між постраждалим і кривдником. Згідно з дослідженням, проведеним в університеті Монмута у 2006 році, з 4424 жертв, які складали вибірку, 19% (823) були ревіктимізовані - тобто ставали жертвами більше одного разу протягом досліджуваного періоду. З них 68% ставали повторними жертвами один раз протягом року. Незалежно від того, скільки разів постраждалі зазнавали повторного насильства, 90% з них ставали жертвами однієї й тієї ж людини. Цікавим моментом того ж до-слідження виступає те, що особи, які мають спільних дітей з кривдником, повторно ставали жертвами насильницьких дій майже вдвічі частіше (29% проти 16%) [7]. У цьому контексті обмежувальний припис, запроваджений у національному праві низки зарубіжних країн, який згідно з нещодавнім оновленням профільного законодавства набуває поступової імплементації в Україні, виступає механізмом превенції повторних злочинів.

Так, у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому на-сильству» від 07.12.2017 р. № 2229-VII, який набрав чинності 07.01.2018 р., обмежувальний припис визначено як «встановлений у судовому поряд-ку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи». Його віднесено до спеціальних заходів протидії до-машньому насильству. Також у Законі закріплено дефініцію «терміновий заборонний припис» [8].

Різниця між двома приписами полягає насамперед у їх меті. Так, обме-жувальний припис покликаний захистити постраждалу особу від повтор-ного акту домашнього насильства, тоді як терміновий заборонний припис є засобом швидкого реагування, що застосовується у випадку наявності без-посередньої загрози життю жертви. Відмінність також полягає у терміні дії різних приписів: обмежувальний виноситься на строк від 1 до 6 місяців, у той час як терміновий заборонний - до 10 днів.

Говорячи про зарубіжний досвід застосування відповідного механізму, можна навести приклад Великої Британії. У цій країні інструмент носить назву «non-molestation order» і гарантується законом про сімейне право (Family Law Act) від 1996 року. Цей припис стосується особистої безпеки, безпеки дітей, життя та здоров'я жертви. Механізмом подібного характеру виступає occupation order, який обмежує кривдника у праві проживати у спільному будинку, заходити на прибудинкову територію [8]. Нові зміни до законодавства дозволяють притягнути особу, яка порушила обмежу-вальний припис, до кримінальної відповідальності [9].

Для того, щоб заявити про необхідність обмежувального припису, по-страждала особа може заповнити коротку форму, що міститься на спеціаль-ному сайті [10]. Це дозволяє подати заявку на припис у будь-який час і отри-мати його у порядку пришвидшеного судочинства. Слід зауважити, що цей сервіс дозволяє і третій особі подати заявку на отримання припису жертвою.

Специфіка механізму обмежувального припису в Британії полягає та-кож у тому, що він може бути використаний як доказ у подальшому судо-вому процесі, наприклад, щодо вирішення питання опіки над дітьми при розлученні. Навіть той факт, що постраждала особа ніколи не заявляла про насильство до поліції прямо, але отримала обмежувальний припис, слугуватиме серйозним доказом у суді надалі.

Що ж стосується статистики використання відповідного заходу, то у Британії в період з квітня по червень 2017 року було видано 6827 обмежу-вальних приписів, 91% з них склали non-molestation orders, які жертвам отримати простіше. Для порівняння, за той самий період у 2012 році було видано 5405 обмежувальних приписів [11].

Практика застосування обмежувального припису набула поширення і в Австралії, де на позначення відповідного механізму використовується термін «restraining order» або «intervention order». Специфіка законо-давчого закріплення інструменту різниться між штатами, приміром, у Західній Австралії використовується перший термін, а у Вікторії - дру-гий [12].

Видання приписів здійснюють магістерські суди. Закони штату Західна Австралія дозволяють проводити слухання за відсутності відповідача, що сприяє пришвидшенню процедури [13]. Прикметною особливістю функці-онування інструменту обмежувальних приписів у Австралії є те, що біль-шість клопотань про його винесення заповнюється поліцією, а не постраж- далими [14].

Історично механізм обмежувальних приписів з'явився в Австралії у 1980-х роках як відповідь на недостатній юридичний захист жертв домаш-нього насильства, особливо жінок. Щодо критики австралійської системи обмежувальних приписів, можна відзначити дослідження Дж. Вангманн (J. Wangmann), у якому зазначається, що суди схильні ігнорувати психо-логічне насильство, якому піддаються жертви, у винесенні рішень щодо застосування чи не застосування припису [15, с. 706-709].

У цьому контексті досить цікавим видається дослідження Е. Рівз (E. Reeves), у якому аналізується питання використання припису як ін-струменту у подальших сімейно-правових спорах, жертвами яких часто стають саме жінки, а не чоловіки. Відзначається, що суди надають припису суттєвого значення у питанні поділу майна та опіки над дітьми, тож сім'ї часто опиняються у ситуації, коли той з подружжя, хто першим отримав обмежувальний припис стосовно іншого, виграє і слухання з питань майна та опіки. У дослідженні також висловлюється думка, що часто жертвами такої судової практики стають жінки, зважаючи на те, що чоловіки мають більше можливостей для оплати послуг фахового адвоката, який забезпе-чує отримання обмежувального припису і його застосування як аргументу в подальшому судовому розгляді справи [16, с. 12-14].

Також на особливу увагу заслуговує висвітлення особливостей врегулю-вання та еволюції законодавчих засобів боротьби із домашнім насильством у іншій країні системи загального права - Сполучених Штатах Америки. Якщо звернутися до наявних статистичних даних, то протягом життя одна американка з чотирьох переживає досвід домашнього насильства [17]. Також відомо, що більш ніж десять мільйонів осіб стають свідками насиль-ницьких дій у сім'ї в США щороку [18]. Десятьма штатами з найвищим рівнем смертності в результаті домашнього насильства над жінками ста-ном на 2010 рік є Невада, Південна Кароліна, Теннессі, Луїзіана, Вірджи- нія, Техас, Нью-Мексико, Гаваї, Арізона та Джорджія [19].

На сьогодні правовий доробок США насамперед репрезентується низ-кою актів законодавчого характеру, що приймалися задля забезпечення належного реагування на нові виклики у сфері протидії домашньому на-сильству. Так, на федеральному рівні діють три Закони про подолання насильства щодо жінок (Three Violence Against Women Acts - VAWA) від 1994, 2000 та 2005 року. Історично перший з них має на меті подолання домашнього насильства, другий розширює коло потенційних жертв - від родичів до партнерів і співмешканців, а третій передбачає криміналізацію сталкерства (нав'язливого переслідування). Як стало відомо згодом, при-йняття цих законодавчих актів посприяло зменшенню кількості нефаталь- них випадків насильства з боку партнерів на 49,8% [20].

Також діє Закон про попередження насильства у сім'ї та надання до-помоги (Family Violence Prevention and Services Act) від 1984 року, яким передбачається фінансування із федеральних коштів допомоги жертвам домашнього насильства та їхнім дітям, що перебувають у сім'ї, шляхом надання притулку та пов'язаної з ним підтримки, запровадження програм щодо запобігання насильству та налагодження роботи відповідних гро-мадських служб, створення цілодобової гарячої лінії, що надає підтрим-ку 170-ма мовами світу [21]. Варто додати, що комплекс законодавчого захисту від домашнього насильства не був би повним без прийняття так званої «поправки Лаутенберга», або Закону про заборону на зброю для осіб, засуджених за вчинення злочину домашнього насильства, від 1996 року, який передбачає заборону перевезення, транспортування, володіння та ви-користання знарядь або боєприпасів особами, засудженими за вчинення насильницьких дій у сім'ї, або які перебувають під дією обмежувального припису через вчинення домашнього насильства, що підпадає під критерії, встановлені п. 18 USC § 922 (g). Наразі закон діє у 50-ти американських штатах [22].

Аналізуючи положення наведених законодавчих актів, видається мож-ливим виокремити чотири види обмежувального припису, передбачені ними. Перший - обмежувальний припис проти домашнього насильства, що захищає осіб, які ділять спільний домашній побут та/або є родиною. Другий тип - обмежувальний припис проти актів сексуального насиль-ства, який вступає у дію у випадках, коли акти такого характеру мають місце між особами. Якщо штат особи не передбачає звернення за видачою припису такого характеру, то у такому випадку звернення кваліфікуєть-ся як припис першого виду. Третій тип - обмежувальний припис проти домагань та сталкерства, що, як і другий вид обмежувального припису не передбачає існування формальних відносин між особами. Особливою умовою є підтверджений поліцією факт вчинення правопорушення [23]. І останній тип - це терміновий обмежувальний припис, який діє лише у 13-ти штатах. Вступає у силу, якщо особі загрожує негайна небезпека із використанням вогнепальної зброї. Порушення обмежувального припису будь-якого типу може кваліфікуватися (залежно від обставин) як самостій-ний злочин, як проступок або як неповага до суду. Через це поліція має право майже автоматично арештовувати порушника.

Важливим є те, що на Конституційному та федеральному рівні визна-ються будь-які обмежувальні приписи, видані за місцем проживання або перебування постраждалої особи. Це забезпечує сталість дії та можливість захисту особи без прив'язки до певної території [24; 25].

Також розвиненою є система обмежувальних приписів у Швеції. Зако-нодавство, що регулює використання механізму, спочатку мало на меті захистити жінок від насильства з боку чоловіків, але у 2011 році сферу за-стосування відповідних законодавчих інструментів було розширено - вона почала включати не лише жертв жіночої статі [26].

За шведським законом виділяють чотири види обмежувальних припи-сів: звичайний обмежувальний припис (kontakt forbud), обмежувальний припис на спільне проживання (kontakt forbud avseende gemensam bostad), розширений обмежувальний припис (utvidgat kontakt forbud) та особливо розширений обмежувальний припис (sarskilt utvidgat kontakt forbud) [27]. У Швеції уповноваженим органом, до якого звертаються за обмежуваль-ним приписом, є прокуратура. Згідно з рекомендаціями,на винесення рі-шення прокурор має тиждень [28], однак на практиці цей строк може бути довшим.

Обмежувальні приписи є публічними, тобто ухвалене рішення та його мотивувальна частина не є конфіденційною інформацією. Особа, яка по-тенційно може бути обмежена у контактах з жертвою, має право бути про-інформованою щодо обставин, які є приводом для ухвалення відповідного рішення [28]. Водночас дослідження свідчать, що механізм попереднього інформування ускладнює здійснення правосуддя: кривдник дізнається, що на нього подана заяву стосовно застосування припису, і оскільки прокура-турі необхідний час на доказування, кривдник встигає підробити докази, знайти алібі тощо. Відповідно, прокурорам важко віднайти баланс між до-помогою постраждалій особі та розслідуванням злочину [29]. В 2016 році у Швеції було видано 3252 приписів, при цьому кількість накладених об-межень з порушенням склала 5098 у тому ж році [30].

Ще однією країною, національним законодавством якої передбачено ви-користання обмежувального припису, є Південно-Африканська Республі-ка, де проблема домашнього насильства є надзвичайно актуальною, оскіль-ки згідно з опитуванням Всесвітньої організації охорони здоров'я від 2012 року щомісяця 60 000 жінок і дітей стають жертвами насильницьких дій у сім'ї, що є одним із найвищих показників у світі [31]. Ще до прийняття законодавчих актів, спрямованих на захист від домашнього насильства, у 1995 році організацією Human Rights Watch було проведено дослідження, яке показало, що з усіх зареєстрованих випадків вмотивованої агресії 30% становили ситуації, опосередковані застосуванням насильства щодо жінки в сім'ї [32]. Згодом, у 1996 році, було прийнято Конституцію Південно-Аф-риканської Республіки, яка вперше проголосила свободу будь-якої особи від усіх форм насилля, що виходять від публічних або приватних джерел (ст. 12, п.1(с)) [33]. Саме застосування обмежувального припису регулюється Законом про домашнє насильство № 116 від 1998 року. Відповідно до цього Закону, обмежувальним приписом є наказ суду, який зобов'язує зловмис-ника припинити жорстоке поводження з особами, які поділяють спільний з ним життєвий простір [34]. Припис такого типу доступний особам в усіх типах стосунків, наприклад, його можна отримати тим, хто перебуває у зареєстрованому відповідно до встановленої національним законодавством процедури шлюбі, одностатевим парам, неодруженим співмешканцям, лю-дям, які заручені або перебувають в тривалих стосунках, і членам сім'ї.

Відповідно до Закону, аби отримати обмежувальний припис, зацікавле-на особа має звернутися до магістратського суду. Для здійснення такої дії наявність адвоката не є обов'язковою. Відповідне звернення розглядається у межах прискореного провадження, але на час слідства потенційна жер-тва все одно користується тимчасовим захисним приписом (ст. 5(2)) [34]. Подання заяви не обов'язково має бути здійснено безпосередньо постраж- далою особою, якщо мова йде, наприклад, про неповнолітню особу. Від її імені заява може бути подана одним із батьків, іншими членами родини, спонсорами, соціальними працівниками або вчителями. За запитом потер-пілої сторони на підставі обмежувального припису до особи, стосовно якої його застосовано, можуть вживатися додаткові примусові заходи у вигляді конфіскації вогнепальної зброї, тимчасової заборони знаходитися в місці спільного проживання, виплати екстреної грошової допомоги на користь потерпілого (ст. 7) [34]. У випадку недотримання порушником порядку об-межувального припису, потерпілий може звернутися до поліції із запитом на ордер про арешт (ст. 8) [34].

Проблематика домашнього насильства залишається вкрай актуальною і в Японії. Так, дослідження Бюро з питань гендерної рівності Японії від 2018 року продемонструвало, що приблизно одна жінка із трьох зазнавала насильства у будь-якому вигляді від партнера, а одна жінка із семи за-знавала або зазнає насильства регулярно [35]. Загалом, першим кроком до подолання домашнього насильства в Японії став переклад японською у 1980 році посібника «Зупинення сексуальних домагань», який вийшов у США на шість років раніше [36, с. 2]. Згодом (у 1992 р.)дослідницька група щодо питань насильства з боку чоловіків і партнерів звернула свою увагу на питання домашнього насильства, що стало початком зацікавлення ак-тивних соціальних груп [37].

У 1995 році на Четвертій жіночій конференції в Пекіні група активі-сток зі 180-ти країн світу підписала угоду, в якій вказано, що насильство над жінками є проблемою, яка вимагає першочергового вирішення на законодавчому рівні [38]. Приблизно 500 жінок з Японії взяли участь у Пекінській конференції, після чого почали створюватися перші приватні притулки, де жінки, постраждали від домашнього насильства, могли тим-часово перебувати, отримати психологічні консультації та підготуватися до налагодження самостійного життя. Пекінська конференція вплинула не тільки на сприйняття явища домашнього насильства громадянським суспільством, але й на японський уряд, який включив питання ліквідації всіх форм насильства над жінками до свого Плану гендерної рівності 2000 року і започаткував Спеціальну комісію з питань насильства проти жінок у 1996 році.

Відповідні напрацювання Пекінської конференції та Спеціальної комі-сії в наступному заклали підґрунтя для розробки й ухвалення профільного законодавчого акту. На сьогодні механізм застосування обмежувального припису врегульовано на підставі Закону про запобігання партнерському насильству та захист жертв домашнього насильства від 1 квітня 2001 р. З 1 жовтня 2003 р., із упровадженням відповідних законодавчих новацій, визначення партнерського насильства було розширено й включає психоло-гічне, сексуальне та фізичне насильство, передбачає збільшення тривало-сті обмежувального припису з 2-х тижнів до 6-ти місяців. При цьому дія обмежувального припису поширюється не лише на одного з подружжя, але й на розлучених осіб і на співмешканців, незалежно від статі.

Закон надає окружним судам компетенцію накладати 6-місячні обме-жувальні приписи щодо осіб, які вчиняють домашнє насильство, та засу-джувати порушників на строк до одного року позбавлення волі або накла-дати штрафи до 9,153$ (1 мільйон ієн) [39]. Тим не менш, особа, що подає завідомо неправдиве повідомлення про домашнє насильство, може бути оштрафована на суму до 800$ (близько 100 000 ієн).

Заява на видання обмежувального припису подається за місцем реє-страції потенційного відповідача. Рекомендованим є попереднє звернення до Центрів підтримки жертв домашнього насильства, адреси яких можна знайти у режимі он-лайн на сайті Національного Бюро з питань гендерної рівності Японії, і лише після цього - до найближчого відділення Агентства національної поліції [40].

Існує особливість видання обмежувального припису іноземним рези-дентам, які не є громадянами Японії, але мають «партнерську візу», що також називається «віза утриманця». Видання обмежувального припису з відмежуванням проживання від японської родини на строк до 6-ти місяців у певних випадках може слугувати підставою для анулювання візи такого типу.

Якщо звертатися до практики Малайзії, то обмежувальний припис було введено на тлі численних досліджень щодо поширеності домашнього на-сильства. Так, у Малайзії 39% жінок старше 15-ти років, які були опитані, зазнавали негативного фізичного впливу з боку партнерів [41]. Досліджен-ня в амбулаторній клініці «University Malay Medical Centre» (UMMC) пока-зало, що одна з семи пацієнток, які звертаються до клініки, мають травми, спричинені насильницькими діями в сім'ї [42, с. 1].

У 2017 році у зв'язку з недостатньою ефективністю Закону про домаш-нє насильство (Domestic Violence Act) 1994 року було прийнято Поправку (Domestic Violence Amendment Bill), яка деталізувала дію Закону та поси-лювала покарання за його порушення. Тому з 2017 року притягнути до відповідальності можна не лише чоловіків, але й жінок, а також передба-чено відповідальність за вчинення домашнього насильства при будь-якому виді відносин між особами, включаючи відповідальність за залякування та погрози неправомірним привласненням майна.

Акт 1994 року не закріплював механізму обмежувального припису, передбачаючи лише можливість застосування тимчасового захисного припису [43]. Ситуація радикальним чином змінилася лише із запровад-женням законодавчих новацій 2017 року, завдяки яким обмежувальний припис поступово набув широкого застосування. Наразі тимчасовий обме-жувальний припис використовується з моменту подання заяви до поліції та до закінчення судового розгляду [44], своєю чергою обмежувальний припис застосовується на підставі вироку суду. Варто додати, що новий акт уперше належним чином врегулював момент закінчення терміну дії обох видів припису.

Навіть на тлі передових національних законодавчих доробків у відповід-ній сфері, екстраординарними видаються положення малайзійського Зако-ну про домашнє насильство, якими передбачена можливість застосування так званого екстреного обмежувального припису. Він може бути виданий за дві години після звернення постраждалої особи та діє протягом наступ-них семи днів. Такий припис передбачає захист постраждалої особи від на-сильства або його загрози, а також передбачає захист безпечного місця про-живання від наближення кривдника. Якщо припис не був дотриманий, то кривдник може бути засуджений до обмеження волі строком до двох років та/або штрафу до 1209$ (5000 малайзійських рингітів) (Р. 3) [44]. Також суд може зобов'язати особу-кривдника пройти курс реабілітації, але на це має погодитись потерпіла сторона (Р. 8) [44]. Положеннями Закону також перед-бачається можливість виселити кривдника зі спільного місця проживання та забезпечити жертву правом ексклюзивного володіння спільним майном (Р. 6(4)) [43]. Для зручності звернення жінок, які зазнали домашнього на-сильства, було створено цілодобову «гарячу лінію», що надає безкоштовні консультації та допомагає в оформленні обмежувального припису.

Аналізувати обмежувальний припис і його використання необхідно і в контексті дотримання державами їх зобов'язань, передбачених міжнарод-ними договорами. Є очевидним, виходячи з правових норм розглянутих країн, що обмежувальний припис може використовуватися як ефективний спосіб захисту від домашнього насильства. Саме незабезпечення ефектив-ного захисту стало предметом рішення Комітету з ліквідації дискримі-нації щодо жінок у справі «А.Т. проти Угорщини» (A. T. v. Hungary) від 26.01.2005 року. Комітет дійшов висновку, що Угорщині бракує ефектив-них інституційних механізмів, які могли б забезпечити належний захист жінок від домашнього насильства (п. 9.4) [45]. На момент розгляду скарги національне законодавство Угорщини не передбачало можливість застосу-вання механізму обмежувального припису, що стало підставою для ухва-лення Комітетом рекомендації, яка серед іншого констатувала доцільність запровадження відповідного інструменту як дієвого засобу протидії насиль-ству в сім'ї. Зазначені пропозиції були частково враховані при ухваленні в 2009 році профільного закону, який утім відзначається обмеженою сферою застосування, оскільки не наділяє гарантіями захисту від ймовірних ак-тів насильства неодружених партнерів [46], тоді як заявниця в зазначеній справі проживала з кривдником у незареєстрованому шлюбі.

Що стосується Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, застосовування обмежувального припису не тільки не порушує перед-баченого ст. 8 Конвенції права на повагу до приватного життя, а навпа-ки, сприяє його належному захистові. Так, у справі «А. проти Хорватії» (A. v. Croatia) від 14.10.2010 р. національний суд відмовив заявниці у про-тидії переслідуванням з боку її чоловіка, мотивувавши рішення відсутністю безпосередньої загрози життю. Своєю чергою на підставі оцінки наявних даних ЄСПЛ дійшов висновку, що державою-відповідачем не було вжито достатніх заходів задля гарантування безпеки і недоторканності заявниці, відтак встановивши порушення ст. 8 Конвенції (п. 75-80) [47].

Нагальність впровадження державами-учасницями належних законо-давчих та інституційних заходів щодо впровадження обмежувальних при-писів безпосередньо передбачено Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами від 11.05.2011 р., а саме - статтями 52-53 [48]. Таким чином, цей міжнародний акт прямо акцентує увагу на важливості обмежуваль-ного припису для захисту постраждалих від домашнього насильства, зо-бов'язуючи держави запроваджувати відповідний механізм у національ-них правопорядках.

Висновки

Порівняльний аналіз законодавства держав у сфері протидії домашньому насильству дає можливість стверджувати про дієвість меха-нізму обмежувальних приписів як інструменту превенції ревіктимізації осіб, постраждалих від насильницьких дій у сім'ї. Його виникнення та використання насамперед пов'язано з практикою країн англо-американ- ської правової сім'ї, однак на сьогодні видається можливим стверджувати про поступове загальне визнання ефективності обмежувальних приписів, зважаючи на імплементацію механізму до національних правопорядків низки держав, незалежно від їхньої регіональної належності та рівня со-ціально-економічного розвитку.

Ефективність і необхідність механізму обмежувальних приписів визна-на у тому числі на рівні Організації Об'єднаних Націй і Ради Європи, що підтверджується рішеннями Комітету з ліквідації дискримінації щодо жі-нок і практикою ЄСПЛ; зобов'язання щодо впровадження національного законодавства стосовно застосування обмежувального припису передбаче-но і Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.

Водночас відповідний механізм не позбавлений недоліків, серед яких ігнорування судами психологічної шкоди від домашнього насильства, від-сутність системи взаємного визнання обмежувальних приписів держава-ми, лімітованість заходів щодо забезпечення жертв домашнього насиль-ства безпечним помешканням і ефективними засобами правового захисту.

Специфіка законодавчої регламентації застосування приписів, так само як їх види, відрізняється в різних країнах, однак загалом інструмент ха-рактеризується як такий, що поряд з іншими правозахисними заходами утворює комплекс правових інструментів, здатних забезпечити ефективне реагування держав на виклики, пов'язані з протидією домашньому на-сильству.

Говорячи про перспективи України стосовно дієвого впровадження ме-ханізму, слід зазначити, що важливим є врахування найбільш конструк-тивного досвіду держав, де подібний інструмент відзначається тривалою практикою застосування. Загалом крок щодо введення обмежувальних приписів у національне законодавство є позитивним і відповідає європей-ським та світовим стандартам захисту прав людини.

Список літератури

насильство міжнародний закон

1.OSCE-led Survey on Violence Against Women - Main Report. OSCE. 2019. URL: https:// www.osce.org/secretariat/413237?download=true (date of access: 25.10.2019).

2.Preventing and Combating Violence against Women. Council of Europe.URL: https:// www.coe.int/en/web/genderequality/violence-against-women# {“16800 160” : [0]} (date of access: 25.10.2019).

3.Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 07.12.2017 р. № 2229-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 5. Ст. 35.

4.Турлова Ю. Обмежувальний припис стосовно кривдника як спеціальний захід щодо протидії домашньому насильству. Вісник Національної академії прокуратури України. 2018. №4/2 (58). С. 20-31.

5.The official journal of the Midwestern Criminal Justice Association. URL: https://www. tandfonline.com/toc/rjcj20/current (date of access: 25.10.2019).

6.The role of prosecutors in relation to the rights of victims and witnesses in criminal proceedings: Consultative Council of European Prosecutors Opinion, 30.11.2017 р. № 12 (2017). URL: https://rm.coe.int/opinion-no-12-on-the-role-of-prosecutors-in-relation- to-the-rights-of-/168076fd32 (date of access: 25.10.2019).

7.Marie M. Victim/Offender Contact and Repeat Domestic Violence Victimization. Journal of Crime and Justice. 2006. №29. P. 51-68.

8.Family Law Act. 1996. UK Public General Acts. Chapter 27. URL: http://www. legislation.gov.uk/ukpga/1996/27/section/42 (date of access: 25.10.2019).

Размещено на Allbest.ru