Зловживання процесуальними правами в цивільних провадженнях

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Актуальність теми зумовлена, перш за все, закріпленням у Цивільному процесуальному кодексі України положень щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами. Відповідно до цієї норми учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, тобто зловживання процесуальними правами не допускається. Недопустимість зловживання процесуальними правами спрямоване на забезпечення справедливого та своєчасного здійснення цивільного судочинства. При цьому слід зазначити, що реалізація процесуальних прав і зловживання ними мають досить суб'єктивне та оціночне сприйняття з боку учасників справи та суду.

Слід також зазначити, що зловживання правами в цивільних провадженнях має місце не лише в судочинстві. Зокрема, ми зазначаємо наявність такого явища і в нотаріальному процесі, медіації, виконавчому провадженні тощо.

Питанням зловживання правами у своїх роботах приділяли увагу такі фахівці, як М.М. Агарков, В.В. Комаров, Н.О. Чечина, М.В. Гончарук, В.В. Бутнєв, М.Й. Штефан, О.О. Кот, Н.В. Кузнецова, А.Г Новіков, А.Н. Єрмаков, А.В. Юдін, М.Л. Гальперін, А.О. Ткачук, М.М. Ше- вердін, та інші видатні вчені та практикуючі фахівці. Наприклад, М.М. Шевердін зазначає, що чинне процесуальне законодавство передбачає досить механізмів для забезпечення дотримання сторонами судового процесу своїх процесуальних обов'язків. При цьому суди мають виробити прозорі та зрозумілі критерії відокремлення дій, спрямованих на реальний захист прав клієнта, від дій, що застосовуються для маніпулювання судовою системою, затягування розгляду справи тощо [1]. Водночас М.В. Гончарук зазначає, що забезпечення добросовісної поведінки учасників процесу - це питання доступу до правосуддя [2].

При цьому слід зазначити, що більшість дослідників зосереджує свою увагу саме на зловживанні процесуальними правами в судовому процесі, що не розкриває це поняття в інших цивільних провадженнях, а саме - у несудових. Водночас зловживання правами є наявним також в інших юридичних процесах. цивільний судовий процесуальний

Постановка завдання. Метою статті є аналіз питань зловживання правами як у цивільному судочинстві, так і в нотаріальному процесі, а також вироблення певних критеріїв для розмежування понять «здійснення права» та «зловживання правом».

Результати дослідження. Відповідно до статті 44 Цивільного процесуального кодексу України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Визнати здійснення учасниками справи процесуальних прав як зловживання може суд залежно від конкретних обставин, визнавши такі дії як такі, що суперечать завданню цивільного судочинства. До таких дій може бути віднесено, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом і з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, необгрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог із метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою, укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі [3]. При цьому, єдиним критерієм визнання судом процесуальних дій учасника справи як зловживання, зазначається лише те, що така дія на думку суду є такою, що суперечить завданню цивільного судочинства.

Статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Водночас метою цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [3].

Передбачається, що досягненню мети мають сприяти принципи цивільного судочинства, серед яких є принцип змагальності сторін і диспозитивність цивільного судочинства.

Реалізація зазначених принципів спонукає учасників справи та їх представників до використання всіх можливих механізмів захисту права, у зв'язку з чим ними можуть допускатися і певні зловживання. Зважаючи на це, важливим є визначення критеріїв поняття «зловживання правом».

Вважаємо, що основним критерієм визначення реалізації права як зловживання ним має бути встановлення процесуального правопорушення виключно за умови виявлення причинно-наслідкового зв'язку між зловживанням і завданою шкодою (встановленням певних ризиків) іншому учаснику справи. Тобто зловживання процесуальним правом як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в порушенні умов належної реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав іншими учасниками справи.

Зокрема, Верховний Суд трактує зловживання як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за яких відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав (Ухвала ВС від 06.09.2018р., справа № 552/2378/17) [4].

Зазначена правова позиція прослідковується також у рішенні Європейського Суду с прав людини (Koch проти Польщі), а саме якщо заявник прагне підтвердити свої права згідно з Конвенцією в такий спосіб, який грубо порушує права та цінності, які охороняються Конвенцією, така поведінка може бути кваліфікована як зловживання правом на індивідуальне звернення у значенні статті 35§ 3(а) § 32 [5].

Процесуальні права та обов'язки учасників справи визначені статтею 43 ЦПК; зокрема, учасники справи мають право: подавати докази, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Водночас учасник справи зобов'язаний: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати всі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

У разі невиконання учасником справи його обов'язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Проаналізувавши права та обов'язки, можна дійти висновку про те, що вони кореспондуються між собою, але на рівні суб'єктивного ставлення до них учасників справи та суду.

Тобто у разі, якщо учасником справи не надано відзив на позовну заяву, така поведінка не повинна розглядатися судом як зловживання правом, зважаючи те, що надання відзиву на позовну заяву є виключно правом учасника справи. Свої пояснення як сторона, так і її представник на вимогу суду зобов'язаний надати виключно в межах стадії судового розгляду в судовому засіданні. При цьому в ухвалі про відкриття провадження суд лише пропонує стороні реалізувати своє право на відзив у встановлений строк (підпункт 8 пункту 2 статті 187Цивільного процесуального кодексу України) [3]. Зазначена теза також підтверджується пунктом 1 статті 191 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: відповідач має право у строк, встановлений судом, надіслати суду відзив на позовну заяву. Крім того, пунктом 2 цієї ж статті встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Отже, ненадання відзиву є власним ризиком учасника справи, а тому не може розглядатися як зловживання процесуальними правами.

Отже, слід наголосити на тому, що тоді, коли ми говоримо про зловживання процесуальним правом, передбачаємо настання можливих ризиків (шкоди) для іншої учасника справи (затягування розгляду справи, неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин, неможливість своєчасного отримання судового рішення, а отже - його виконання тощо). У свою чергу, у разі, зокрема, ненадання відзиву на позовну заяву ризики результату вирішення справи припадають саме на учасника, який відмовився від реалізації власного процесуального права, тобто, розглянувши справу на підставі наявних у суду матеріалів, ним може бути ухвалено рішення без урахування прав та інтересів відповідача.

Окремої уваги в контексті розгляду питання зловживання правом потребує аналіз принципу змагальності сторін у цивільному судочинстві. Зміст принципу змагальності сторін у цивільному судочинстві полягає у максимальній реалізації права на доведення обставин, які мають значення для справи і на які кожна зі сторін посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, Цивільний процесуальний кодекс України надає право учасникам обрати власну стратегію, від якої і залежатиме тактика поведінки учасника справи в суді.

Зокрема, якщо ми говоримо про представника сторони, він повинен діяти в інтересах особи, яку представляє, а тому не завжди має намір сприяти, зокрема, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.

Отже, основним критерієм для визнання здійснення процесуальних прав є недопустиме здійснення певних дій суб'єктом права з наміром заподіяти шкоду іншій особі, що суперечить правильному, своєчасному розгляду справи та призводить до неможливості добросовісної реалізації належних іншій особі прав і, як наслідок, несправедливого результату для неї.

Говорячи про зловживання процесуальними правами, не можна обійти увагою нотаріальний процес. Незважаючи на те, що поняття зловживання правом не визначено законодавством про нотаріат, ми не можемо стверджувати про відсутність цього явища.

Наприклад, під час заведення спадкової справи ми постійно стикаємось з тим, що спадкоємці, які не погоджуються з черговістю на спадкування, розподілом спадкової маси, змістом заповіту, зупиняють вирішення спадкової справи шляхом подання, зокрема, відповідного позову. Відповідно до ухвали суду про відкриття цивільного провадження, нотаріус зупиняє видачу свідоцтва про право на спадщину до моменту вирішення спору по суті.

Теж саме можна сказати про отримання додаткового строку на прийняття спадщини. Відповідно до статті 1272 Цивільного кодексу України спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, що прийняли спадщину, може подати заяву про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини. Водночас практика надання такої згоди є скоріше винятком, аніж практикою. Відсутність згоди інших спадкоємців змушує зацікавлену особу звертатися до суду, внаслідок чого зупиняється процес вчинення нотаріальної дії, що призводить до можливості іншими спадкоємцями, які вчасно прийняли спадщину, користуватися спадковим майном.

На жаль, законодавство про нотаріат не містить положень, які б надавали можливість притягнути до відповідальності осіб, які зловживають своїми правами.

Водночас у цьому разі має діяти саме інститут заходів процесуального примусу. Зокрема, в частині неприпустимості зловживання процесуальними правами через подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Зловживання процесуальними правами, здійснення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання досягнення мети та отримання результату в цивільному та нотаріальному процесах слід розуміти як процесуальне правопорушення, а саме - недобросовісні дії учасників, спрямовані на реалізацію суб'єктивного права всупереч його призначенню, за допомогою яких один учасник чи його представник навмисно завдає шкоди іншим учасникам чи їх представникам. Зазначений критерій має бути покладений в основу застосування судом заходів процесуального примусу.

Література

1. Швердін М. Зловживання процесуальними правами: як запобігти? Юридична газета online.URL: http://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/zlovzhivannya-procesualnimi-pravami-yak-zapobigti.html(дата звернення: 07.06.2019).

2. Гончарук М. Протидія зловживанню процесуальними правами - інструменти для адвоката. Юридична газета online.URL: http://yur-gazeta.com/publications/practice/sudova- praktika/protidiya-zlovzhivannyu-procesualnimi-pravami--instrumenti-dlya-advokata.html(дата звернення: 06.06.2019).

3. Цивільний процесуальний кодекс України. Офіційний веб-портал Верховної Ради України.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6376(дата звернення: 07.06.2019).

4. Ухвала Верховного Суду від 06.09.2018 р. № 552/2378/1. Єдиний державний реєстр судових рішень.URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76350143(дата звернення: 07.06.2019).

5. Посібник з статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. URL: https://unba.org.ua/assets/uploads/24d812b1ec6fe9f41236_file.pdf (дата: звернення: 07.06.2019).

Размещено на Allbest.ru