Поняття злочину в категоріально-понятійній системі теорії держави і права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття злочину в категоріально-понятійній системі теорії держави і права

Панченко О.Г.

У статті досліджується поняття злочину в категоріально-понятійній системі теорії держави і права. Розглянуто поняття злочину як правова категорія в концепції злочину із двох позицій - із концептуально-гносеологічних і практичних. Проаналізовано злочин як фундаментальну категорією теорії держави і права і як концепцію галузевого права - кримінального права. Досліджено наукові доктрин про поняття злочину і його характерологічних ознаки. Розглянуто поняття злочинного, його змістове наповнення в контексті історичних перетворень у зв'язку зі зміною суспільно-економічних формацій, кримінальної політики, що провадилась державою, набуттям охоронної функції держави. Досліджено поняття суспільної небезпеки як об'єктивованої правової категорії у її цілковитій залежності від волі законодавця і потреб держави. Показано, що суспільна небезпека злочину не має нічого спільного з природно-соціальними ознаками і властивостями злочинного діяння й являє собою якісну характеристику злочину, що відображає небезпеку (шкідливість) діяння для системи суспільних відносин. Поглиблено дискусійну концепцію, що поняття злочину можна розглядати як правопорушення, яким заподіюється матеріальна і соціальна шкода або створюється загроза заподіяння матеріальної та соціальної шкоди групам людей чи окремим індивідам, організаціям, підприємствам і державі. Обґрунтовано, що до числа фундаментальної категорії злочину теорії держави і права разом із протиправністю варто зараховувати і суспільну небезпеку, наголошуючи на тому, що будь-яка протиправна дія завжди різною мірою потенційно або реально є суспільно небезпечною, тобто спроможною завдати шкоду соціально значущим цінностям і суспільним відносинам. Доведено, що суспільна небезпека - об'єктивована правова категорія, загроза заподіяння шкоди або створення шкоди дійсним суспільним відносинам, коли лише держава або суд оцінюють карну значимість суспільної небезпеки.

Ключові слова: теорія злочину, злочин, злочинність, соціальна шкода, суспільно небезпечна діяльність.

The article deals with the concept of crime in a categorically-conceptual system of the theory of state and law. The concept of crime as a legal category in the concept of crime from two positions - from conceptually epistemological and practical - is considered. The crime is analyzed as a fundamental category of the theory of state and law, and as a concept of branch law - criminal law. The scientific doctrines on the concept of crime and its characterological features are investigated. The concept of criminal, its content content in the context of historical transformations in connection with the change of socio-economic formations, the criminal policy carried out by the state, the acquisition of the protective function of the state is considered. The concept of social danger as an objective legal category in its entirety depending on the will of the legislator and the needs of the state is investigated. It is shown that the public danger of a crime has nothing to do with the natural and social features and properties of a criminal act and represents a qualitative characteristic of a crime that reflects the danger (harmfulness) of an act for the system of social relations. An in-depth discussion is that the notion of a crime can be regarded as an offense that causes material and social damage or creates a threat of causing material and social damage to groups of people or individuals, organizations, enterprises and the state. It is substantiated that among the fundamental category of the crime of the theory of state and law, together with the wrongfulness, one should consider the social danger, emphasizing that any unlawful act is always in various ways potentially or actually socially dangerous, that is, capable of harming socially significant values and public relations. It is proved that social danger is an objectified legal category, the threat of causing harm or causing damage to real social relations, when only a state or court assesses the criminal significance of social danger.

Key words: crime theory, crime, crime, social harm, socially dangerous activity.

Вступ. У процесі аналізу правових категорій у контексті теорії держави і права вихідними логічними поняттями мають виступати первинні правові категорії, які відображають такі правові сторони / відносини досліджуваного об'єкта, які визначатимуть його правові і неправові характеристики і зв'язки. Серед правових категорій у теорії злочину статус вихідного становить поняття «злочин», який має такі правові категорії, як «суспільна небезпека», «провина», «про- типравність», «малозначність», «караність». Ці правові категорії відображають ознаки поняття злочину, що визначають усі інші сторони, конкретизуючи його, оскільки сприяють виявленню характерологічних ознак злочину. Згадані правові категорії наступного від вихідного рівня поняття злочину виступають як основні одиниці в аналізі «суспільно небезпечної дії (чи бездіяльності), що чинить, заподіює зло людям» [1; 2]. злочин правова категорія небезпека

Постановка завдання. Розгляд поняття злочину як правової категорії в концепції злочину зумовлено такими основними причинами: по-перше, концептуально гносеологічними, і по-друге, практичними. Отже, метою статті є простеження у гносеологічному контексті особливості пізнання досліджуваного об'єкта, тобто злочину, що було зроблено у процесі розроблення й упорядкування всіх використовуваних правових категорій, що стосуються поняття злочину. Вирішення цієї проблеми, по-перше, відкриває нові можливості в дослідженні даного правового об'єкта, виявленні його складних і різноманітних зв'язків; по-друге, будучи фундаментальною категорією, понятійно-категоріальний апарат поняття «злочин» значно підвищує доказовість і практичну віддачу одержаних знань про злочин.

Результати дослідження. Із практичних позицій потреба в зосередженні уваги на правовій категорії «злочин» викликана необхідністю переосмислення низки доктринальних правових стереотипів, сформованих у різні історичні періоди, та в науковому обґрунтуванні новітніх тео- ретико-методологічних підходів, що сприятимуть дослідженню поняття злочину в концептуальних положеннях теорії держави і права.

Злочин є фундаментальною категорією як теорії держави і права, так і галузевого права, а саме кримінального права. Наукових доктрин про поняття злочину і його характерологічних ознак до початку XVIII ст. не існувало. Основним питанням, яке досліджувалося, було питання покарання. Теоретичні концепції в понятті злочину з'являлися лише з розвитком та виокремленням із філософсько-теоретичних концепцій як правової дисципліни кримінального права, і з цього періоду вирізняється з ознак злочину така категорія, як суспільна небезпека.

І якщо до XX ст. акцент робився на дефініції «покарання», що буквально означає «накласти кару за який-небудь злочин, якусь провину і т. ін.; побити за якусь провину; стратити, знищити, убити» [3], то в наш час відбувається перехід від поняття «покарання» до поняття «злочин». Законне об'єктивне право встановлюється лише державою, з розвитком державних інституцій. Накладаючи одні обов'язки в одних випадках і встановлюючи обов'язки в охороні суб'єктивних прав, держава створює обов'язковий порядок поведінки, загальноприйняті правила моральності, що охороняється державою від порушень засобами зовнішнього примусу і заохочень. У формі закону держава вказує, у який спосіб людина має або не має право чинити за різних обставин.

Поняття злочинного, його змістове наповнення зазнавало певних перетворень зі зміною суспільно-економічних формацій, кримінальної політики, що провадилась державою, набуттям охоронної функції держави, однак соціальна сутність, яка визначається суспільною небезпекою для існуючих суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, залишалася незмінною. Завдання теорії держави і права - узагальнюючи, теоретично довести, що існує правомірна і неправомірна поведінка суб'єктів права, при цьому різницю між неправомірною поведінкою пов'язують із характером і рівнем суспільної небезпеки злочину. Саме завдяки цьому базовому критерію теорії держави і права розмежовують такі правові категорії, як злочин, правопорушення, проступки.

Під правопорушенням розуміють недотримання правил об'єктивного права, тобто правопорядку, заснованого державою. Указуючи на розподіл кримінальних правопорушень на більш небезпечні для правового порядку і менш небезпечні для правового порядку, ми наближаємося до розуміння суспільної небезпеки як об'єктивованої правової категорії, що цілком і повністю залежить від волі законодавця і від потреб держави [3; 5].

Ключовим у понятті злочину, не нехтуючи при цьому матеріально-уречевленою стороною злочину, ми вважаємо суспільну небезпеку. Однак у такому контексті варто звернути увагу і на соціальний аспект злочинів, тобто об'єктивно характерну для злочину властивість матеріальної шкідливості: будь-який злочин створює реальну загрозу заподіяти майнову, фізичну, організаційну, моральну шкоду групам людей чи окремим індивідам. Разом із матеріальною шкодою злочин має характерологічні особливості суспільної небезпеки як базової соціальної ознаки злочину. Суспільна небезпека злочину не має нічого спільного із природно-соціальними ознаками і властивостями злочинного діяння й являє собою якісну характеристику злочину, що відображає небезпеку (шкідливість) діяння для системи суспільних відносин [3; 4].

Отже, можемо висловити достатньо дискусійну думку серед правників - фахівців теорії держави і права [6-8], що поняття злочину можна розглядати як правопорушення, яким заподіюється матеріальна і соціальна шкода або створюється загроза заподіяння матеріальної та соціальної шкоди групам людей чи окремим індивідам, організаціям, підприємствам і державі.

Таким чином, ми будемо наголошувати на суспільній небезпеці злочину як правового критерію, за яким розподіляємо діяння для їхньої подальшої криміналізації або декриміналізації. Проводячи різницю між діянням і злочином, бачимо, що діяння і злочин узагальнено являють собою суспільну небезпеку, тобто об'єктивовано наявна небезпека для особистості, суспільства і держави, адже підриваються основи їхньої життєдіяльності. Ми виділимо змістовну (якісну) і кількісну характеристики суспільної небезпеки злочину, при цьому якісний бік суспільної небезпеки злочину визначається за змістом об'єкта посягання, тих цінностей, інтересів, проти яких здійснюється посягання. Кількісна характеристика суспільної небезпеки злочину визначається здебільшого розміром шкоди, завданої інтересам, захищеним законом. Отже, суспільно небезпечним визнається таке діяння, яке завдає суттєвої шкоди. Якщо ж кількісний показник скоєного не «дотягує» до суттєвості, то виникає малозначність. Суспільна небезпека пов'язана не лише з реальним заподіянням шкоди, а й із загрозою її заподіяння. З реальним заподіянням шкоди пов'язують матеріальний склад злочинів, що як обов'язкову характерологічну ознаку включає настання суспільно небезпечного результату. Підставою для правової відповідальності за злочини є небезпека діяння, яка виражається у створенні загрози, ймовірності заподіяння шкоди.

Таким чином, до фундаментальної категорії злочину теорії держави і права разом із проти- правністю ми зараховуємо і суспільну небезпеку, наголошуючи на тому, що будь-яка протиправна дія завжди потенційно або реально є суспільно небезпечною, тобто спроможною завдати шкоди соціально значущим цінностям і суспільним відносинам. На нашу думку, ознака протиправності в понятті злочину є первинною і базовою, а ознака суспільної небезпеки - похідною [8].

Отже, теорія злочину концептуальних положень теорії держави і права визначає злочин як суспільно небезпечне діяння, що заподіяло суспільно небезпечну шкоду. І саме тому ми наполягаємо на дослідженні злочину як правової категорії. Однією з ознак злочину, що пояснює його соціальну сутність, є суспільна небезпека. Суспільна небезпека - загроза заподіяння шкоди або створення шкоди дійсним суспільним відносинам. При цьому варто наголосити, що суспільна небезпека - об'єктивована правова категорія, коли, крім існування у свідомості кожного члена суспільства, крім державної або судової оцінки, держава або суд лише оцінюють карну значимість суспільної небезпеки.

Суспільну небезпеку як правову категорію теорії держави і права не слід вважати усталеним абсолютизованим поняттям, вона змінюється залежно від соціально-політичної, економічної ситуації у країні і в міжнародній політиці політики. Зміст суспільної небезпеки може змінюватися із часом. Держава, виходячи зі своїх інтересів і законних інтересів громадян, юридичних осіб, чиї права захищає, виявляє, наскільки те чи інше діяння є суспільно небезпечним. Наслідком такого аналізу служить криміналізація або декриміналізація діянь. В ідеалі суспільна небезпека повинна бути об'єктивною ознакою, однак на практиці криміналізація і декриміналізація діянь іноді продиктована суб'єктивними інтересами громадян, політичних партій, громадських об'єднань, економічними причинами.

Злочин як законодавча конструкція і правова категорія пройшла у своєму розвитку певний історичний шлях, який можна розділити на окремі періоди. Слід урахувати, що розвиток відбувався від загального до конкретного, тобто від філософської категорії «злочин» до правової категорії і появи теорії злочину; передусім від філософської, узагальнено-теоретичної, теоретико-правової, а згодом - до кримінально-правової [7]. Беручи до уваги характерологічну еволюцію дефініції «злочин», розвиток теорії злочину, а саме її фундаментальну правову категорію злочину, тобто і науково-правову, і законодавчу, можна, на нашу думку, виокремити такі етапи. По-перше, етап зародження поняття злочину, що володіє характерологічними особливостями злочину з подальшим закріпленням у нормативно-правових актах держав. Виокремлюючи цей етап, ми підкреслюємо, що законодавчі конструкції з'явилися набагато раніше теоретичних осмислень поняття злочину. Перший етап характеризується появою наукових підходів до дослідження злочину як правової категорії, що в результаті сприяло систематизації законодавства у частині скоєння злочину і появі більш досконалих законодавчих конструкцій.

Отже, можемо дійти висновку, що суспільна небезпека - об'єктивно-суб'єктивна правова категорія, що залежить від конкретних вимог часу. Правовий зміст суспільної небезпеки не може не позначатися на понятті злочину і не надавати йому ті ж самі «вимоги часу», що напрацьовуються державою. Теорія держави і права дозволяє пов'язати поняття злочину, суспільної небезпеки, криміналізації та декриміналізації діянь та інші, надаючи цим категоріям сучасного змісту.

Висновки

Таким чином, злочин є правовою категорією, що пов'язує всі інші поняття і категорії теорії держави і права, кримінального права, філософії, соціології та інших суміжних із правом дисциплін. Теорія держави і права розглядає злочин не як абстрактну філософсько-правову категорію, безвідносну, усталену і таку, що має абсолютистські характеристики, а як дійсну соціально-правову категорію, тісно пов'язану з іншими правовими і неправовими категоріями, які зумовлюють її появу та функціонування як соціально-правового явища.

Розглядаючи злочин у такому контексті, концептуальними положеннями теорії держави і права встановлено, що злочин - історично змінна категорія, яка існувала не завжди, а виникла на певному етапі розвитку людського суспільства: з появою суспільного поділу праці, приватної власності, розподілом суспільства на певні соціальні групи, з виникненням права і держави з її функціями.

Злочин являє собою наукову категорію і правову дефініцію, що дозволяє, з одного боку, судити про якісний стан теорії держави і права та правових галузевих наук, про дієвість законодавчих конструкцій та її елементи. З іншого боку, визначення злочину, його характерологічних особливостей як суспільно небезпечного діяння слугує морально-етичною, філософської основою, фундаментом правової системи, яка визначає її рівень самобутності і духовності.

Таким чином, розкриття природи, сутності, форм прояву і тенденцій розвитку поняття злочину в теорії злочину концептуальних положень теорії держави і права визначають зміст поняття злочину як правової категорії не лише теорії держави і права, а й кримінального права та суміжних правових і неправових галузевих дисциплін.

Список використаних джерел

1. Тлумачний словник з теорії держави і права / авт.-упоряд. К.Г. Волинка. 3-тє вид. Київ : Магістр, 2017.

2. Академічний тлумачний словник української мови: онлайнова версія. ТКЬ : http://sum.in.ua.

3. Здійснення правосуддя в Україні; поняття, основні завдання та ознаки. URL : http://cg.gov.ua/blind/index.php?id=1917&tp=0.

4. Вступ до теорії правових систем : монографія / за заг ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. Київ : Юридична думка, 2006. 432 с.

5. Тертишник В.М. Реалізація правових позицій та прецедентної практики Європейського суду з прав людини в розв'язанні проблем кримінально-процесуального права України. Правова позиція. 2016. № 1(16). С. 7-13.

6. Соколенко О. Напрями правоохоронної діяльності: особливості теоретичного розуміння. Вісник Київського національного ун-ту імені Тараса Шевченка (Юридичні науки). 2012. Вип. 93. С. 69-72.

7. Пархоменко Н.М. Джерела права: проблеми теорії та методології : монографія. Київ : Юрид. думка, 2008. 326 с.

8. Зайчук О.В., Журавський В.С., Оніщенко Н.М., Тимошенко В.І., Бобровник С.В. Вступ до теорії правових систем : монографія / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. 2-ге вид., доп. і перероб. Київ : Юридична думка, 2016. 431 с.

Размещено на Allbest.ru