Адміністративно-правова охорона здоров’я: теоретичні аспекти

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Адміністративно-правова охорона здоров'я: теоретичні аспекти

Правоторова О.М.

Анотація

У статті ми на основі чинного законодавства й поглядів учених на цю проблематику визначимо певні особливості адміністративно-правової охорони здоров'я, а також розкриємо специфіку запобігання захворюванням і створення публічною адміністрацією сприятливих умов для відновлення працездатності населення.

Адміністративно-правова охорона існує через систему адміністративно-правових норм, водночас доведено, що вона не може з погляду гносеології права існувати в таких вузьких рамках, визначених державою, вона відображає об'єктивні суспільні відносини, захищає найбільш важливі цінності, які в певний відрізок часу можуть ще не знайти формального оформлення в джерелах адміністративного права, забезпечується на основі адміністративно-правових норм і разом із тим регулюється нормами адміністративного права, які встановлюються не тільки державою, хоча нею насамперед.

Доведено, що для України найбільш слушною є бюджетно-страхова концепція охорони здоров'я, згідно з якою фінансування відбувається за рахунок коштів страхових фондів (60-70%) і коштів державного й місцевих бюджетів, а адміністративно-правовими аспектами забезпечення є питання соціального медичного страхування, справедливого розподілу державних і комунальних коштів, виділених на охорону здоров'я, моніторинг та аналіз здоров'я, питання доступності й ефективності невідкладної медичної допомоги.

Ключові слова: адміністративно-правова охорона, адміністративно-правовий захист, здоров'я, адміністративно-правові норми, здоров'я населення, медичні послуги, концепції охорони здоров'я, медичне право.

Abstract

In this article, based on the current legislation and the views on this issue, scientists will identify certain features of administrative and legal health care, as well as reveal the specifics of preventing diseases and creating favorable conditions for public administration to restore the health of the population.

It is concluded that administrative-legal protection exists through a system of administrative-legal norms, and at the same time it is proved that it can not, from the point of view of epistemology of law, exist in such narrow limits as the state determines, it reflects objective social relations, protects the most important values, Which during this period of time may not yet find the formal registration in the sources of administrative law, is provided on the basis of administrative law and simultaneously governed by the norms of administrative law, which will establish not only the state, although it primarily.

It is proved that for Ukraine the most appropriate is the budget-insurance concept of health care, according to which financing takes place at the expense of funds of insurance funds (60-70%) and funds of state and local budgets, when the administrative-legal aspects of securing of which is the question of social Health insurance, the equitable distribution of public and communal resources allocated to health care, monitoring and analysis of health, accessibility and effectiveness of emergency medical care.

Key words: administrative and legal protection, administrative and legal protection, health, administrative and legal norms, public health, medical services, health concepts, medical law.

Вступ

Багато видатних учених, філософів, мислителів у різні часи від давніх-давен задумувалися над тим, що ж усе-таки є здоров'я. Однозначного, повного визначення так і немає до наших часів. У науковій статті ми розкриємо аспекти цього багатогранного і складного поняття, а також звернемо увагу на проблематику адміністративно-правової охорони здоров'я в сучасній Україні.

Через призму низької тривалості життя, стрімкого поширення СНІДу, туберкульозу та інших важких хвороб, зниження рівня народжуваності, високого рівня смертності проблематика адміністративно-правової охорони здоров'я в Україні видається особливо актуальною.

Діяльність держави у сфері охорони здоров'я населення спрямована на збереження та зміцнення здоров'я як кожної людини окремо, так і членів суспільства загалом і визнається одним із пріоритетних напрямів державної політики [1, с. 3].

Для українських реалій проблематика здоров'я суспільства та громадян особливо актуальна, адже екологічний фон у нашій державі надзвичайно несприятливий, що актуалізує усвідомлення необхідності й важливості культивування як медичних, так і соціальних технологій формування, збереження, реабілітації та збагачення здоров'я як окремої людини, так і всього суспільства [2, с. 93].

На жаль, із наявністю численних проблем у цій сфері, із незадовільним функціонуванням системи охорони здоров'я населення погоджуються всі і стикався майже кожний. Усі констатують необхідність їх вирішення, проте до цієї проблематики варто підходити комплексно разом із появою висококваліфікованих кадрів у цій сфері, викоріненням корупції тощо.

Певні теоретичні та практичні проблеми, а також перспективи розвитку адміністративно-правової охорони здоров'я досліджено в працях Н. Андріїшиної, Т. Бахтеєвої, З. Гладуна, Т. Грузєва, М. Золотарьової, С. Козуліної, Н. Кризіної, В. Курінного, В. Лехан, В. Маринець, О. Міщенко, М. Мниха, П. Лівака, З. Надюка, С. Пєткова, М. Пономаренко, Я. Радиша, Л. Руснак, О. Сенюти, З. Скалецької, В. Стеценко, В. Чернадчука й інших.

Варто вказати також на те, що ці вчені розкрили лише окремі аспекти адміністративно-правової охорони здоров'я, вони досліджували інші більш широкі або суміжні суспільні відносини, на жаль, у цій сфері суспільних відносин (адміністративно-правової охорони здоров'я) існує низка невирішених проблем.

Постановка завдання. У статті ми на основі чинного законодавства та поглядів на цю проблематику вчених визначимо певні особливості адміністративно-правової охорони здоров'я, а також розкриємо специфіку запобігання захворюванням і створення публічною адміністрацією сприятливих умов для відновлення працездатності населення.

Результати дослідження

Ознакою демократичної держави є конституційне закріплення прав і свобод людини як найвищої цінності та їх відповідність міжнародним нормам права. Статтею 3 Конституції України проголошено, що здоров'я людини - одна з найвищих соціальних цінностей держави [3, с. 3].

Конституцією України задекларовано обов'язок держави створювати умови ефективного й доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога, за нормами Конституції України, надається безоплатно; чинна мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності [3, с. 3].

Ми будемо виходити з положень, запропонованих професором З. Гладуном, що здоров'я населення - це соціальний феномен, який характеризує рівень соціального прогресу розвитку держави й охороняється нею правовими та організаційно-правовими методами, в іншому разі провідна роль належить нормам адміністративного права.

Аналізуючи різні моделі охорони здоров'я, дослідимо Бевериджевську концепцію, за якою пріоритетного значення у фінансуванні охорони здоров'я набувають кошти державного та місцевих бюджетів; бюджетно-страхову концепцію, згідно з якою фінансування охорони здоров'я відбувається переважно за рахунок коштів страхових фондів; приватно-страхову американську модель, коли фінансування медичних послуг за рахунок коштів громадян і суб'єктів господарювання здійснюється безпосередньо або через систему приватних страхових компаній і муніципальної системи.

Аристотель визначав здоров'я людини як щастя. Найбільше щастя полягає в мудрості. Людське щастя розкривається в розсудливості та цнотливості. Насолода людини - у діяльності, а фізичний стан, у якому ми не відчуваємо болю, який не заважає виконувати функції нашого щоденного життя, - брати участь в управлінні, митися, пити й їсти, робити все, що ми хочемо [2, с. 16; 4, с. 128]. Г. Гегель зазначав, що здоров'я - це «пропорційність організму між його наявним буттям. Воно полягає в рівномірному відношенні органічного та неорганічного, коли для організму немає нічого неорганічного, чого він не спроможний був би подолати» [2, с. 16; 4, с. 129].

На слушний погляд З. Гладуна, охорона здоров'я відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні життєдіяльності будь-якого суспільства [5, с. 57]. Характер і зміст охорони здоров'я на різних етапах суспільного розвитку визначався такими істотними факторами, як спосіб виробництва, ступінь розвитку продуктивних сил, розвиток науки й техніки загалом і медичної науки зокрема. Значення охорони здоров'я в сучасному суспільстві набуває особливої ваги з таких причин: політичної, економічної, соціально-демографічної, індустріально-технологічної [5, с. 57].

У працях З. Гладун визначає систему охорони здоров'я як складний соціальний феномен, який можна розглядати як визначальний чинник рівня людського розвитку суспільства та його прогресу, соціальної політики держави та її національної безпеки. Разом із цим ефективна діяльність системи охорони громадського здоров'я забезпечує як певний рівень здоров'я населення, так і збереження генофонду нації, норми екологічного співіснування в навколишньому середовищі, що загалом сприяє конкурентоспроможності й економічній оптимізації суспільства [5, с. 57].

Відповідно до визнання здоров'я найбільшою соціальною цінністю, в сучасних розвинених країнах діють різноманітні моделі системи охорони здоров'я, за стан якої несе відповідальність держава, що здійснює загальне керівництво нею. Така державна політика має забезпечувати рівні можливості всім членам суспільства щодо доступу до отримання послуг з охорони здоров'я та медичної допомоги. І тільки в деяких країнах, зокрема в США, значну роль в охороні здоров'я відіграють приватні медичні заклади й медичні працівники приватної практики, що надають допомогу в межах добровільного медичного страхування. Це призводить до того, що тільки 60% населення держава забезпечує необхідною медичною допомогою, а майже 40% не мають доступу до медичного обслуговування [5, с. 57-58].

Державна політика у сфері охорони здоров'я включає політичні, організаційні, економічні, правові та суто медичні заходи [5, с. 57-58].

Охорона здоров'я народу є найважливішим завданням держави, одним із напрямів, що визначають його соціальну політику. Сьогодні немає жодної країни, де б ця проблема не була гострою. Навіть в економічно стійких державах змушені вирішувати безліч питань, пов'язаних із оптимізацією медичної допомоги населенню [6, с. 57-58].

У праці Я. Бездуган доречно визначено, що охорона здоров'я - це сукупність інституцій, установ, організацій, окремих осіб, діяльність яких спрямована на збереження й охорону людського здоров'я, відновлення та покращення здоров'я в разі потреби, на досягнення людського довголіття і примноження людського капіталу. Медична послуга в умовах ринкової економіки виступає як споживча вартість, як форма безпосередньої діяльності виробника - медичного працівника, а охорона здоров'я - структурний підрозділ суспільного виробництва, функціональна роль якого полягає в наданні суспільству споживчої вартості у вигляді як індивідуального здоров'я, так і здоров'я суспільства загалом. Медичні послуги не є суто суспільним благом, тому їх надання може забезпечуватися за рахунок не лише держави, а й інших альтернативних джерел фінансування [7, с. 11].

У працях О. Солдатенко зазначає, що в системі прав, які забезпечують природне існування людини, особливе місце посідає право на охорону здоров'я, яке визнається одним із пріоритетних напрямів державної політики та одним із основних факторів національної безпеки країни. Право на охорону здоров'я є соціально-економічним, реалізація якого забезпечується системою державного фінансування соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Воно закріплене в Конституції України, в Основах законодавства України про охорону здоров'я й інших прийнятих відповідно до цих документів законодавчих актах, які регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я [8, с. 17].

Право громадян на охорону здоров'я найбільш повно у світовому масштабі врегульоване в документах ООН і її спеціалізованих установ - ВООЗ і МОП, а в Європейському регіоні - Ради Європи та Європейського регіонального бюро ВООЗ відповідно. У наукових працях О. Солдатенко наголошується, що право людини на охорону здоров'я є певною мірою публічним (соціальним), але воно належить також і до приватного (індивідуального) її права [8, с. 17].

У працях П. Лівак, який розглядав дещо суміжну з нами проблематику правового забезпечення фінансування охорони здоров'я в Україні, удосконалив сутність поняття «охорона здоров'я», яке визначене як сукупність правил політико-правового, фінансово-економічного, соціально-культурного, науково-організаційного, медичного, проти епідеміологічного й санітарно-гігієнічного характеру, спрямованих на збереження та зміцнення фізичного й психічного здоров'я людини, підтримку її тривалого активного життя та надання їй медичної допомоги [9, с. 6].

П. Лівак, ураховуючи особливості сфери охорони здоров'я, у працях підтримує думку багатьох учених про виділення в системі права нової галузі - медичного права - і прийняття Медичного кодексу України, який би регулював фінансово-економічні, соціально-політичні, організаційні, кадрові та інші відносини між суб'єктами різних форм власності системи пацієнт-лікар-суспільство-держава в наданні медичної допомоги населенню. У цьому кодексі має бути визначено структуру вказаної сфери, особливості її фінансування, характерні риси бюджетно-страхової моделі медицини в умовах дії законів ринку та функціонування обов'язкового медичного страхування. Також, на його думку, необхідно запровадити державні медичні стандарти з надання медичної допомоги й уведення нових протоколів лікування хворих, у яких варто обґрунтувати більш чіткі критерії вимог до обсягу та якості медичних послуг зі ступенем їх деталізації, достатньої для оцінювання вартості витрат на діагностику й лікування, що сприятиме фінансуванню конкретних пацієнтів з відповідними хворобами [9, с. 18].

Також З. Гладун вдало зазначає, що реформування відносин у сфері охорони здоров'я неможливе без використання адміністративно-правових засобів регулювання. Зокрема, перспективним є дослідження методів адміністративно-правового регулювання відносин у цій сфері, а саме поєднання імперативного й елементів диспозитивного методів і формування на цій основі універсального методу адміністративного права, який поєднує в собі риси як першого, так і другого [10, с. 109].

На підтримку поглядів З. Гладуна, у свою чергу, Н. Зінченко досить слушно зазначає, що, поставивши за мету формування й удосконалення здоров'я людини, суспільство (якщо воно прогресивне або позиціонує себе як таке) має забезпечити єдність медичного та соціального чинників цього процесу. Процеси формування, збереження, реабілітації, збагачення здоров'я людини мають здійснюватися й на основі генотипної інформації, і на основі соціальної інформації, завдяки чому стане можливим використання прогресивних технологій, що забезпечують сталий розвиток людського організму [2, с. 93]. адміністративний правовий охорона здоров'я україна

Подальше вдосконалення медичного забезпечення населення України в нових соціально-економічних умовах нерозривно пов'язане з необхідністю створення принципово нового, адаптованого до сьогодення нормативно-правового забезпечення галузі охорони здоров'я та підвищення дієвості державної політики в галузі охорони здоров'я [6, с. 26].

На слушний погляд Л. Руснак, право на охорону здоров'я є об'єктом значної кількості законодавчих і нормативних актів не лише вітчизняного, а й міжнародного та європейського рівня, підтверджує значущість ролі соціальної функції держави у сфері охорони здоров'я та визнання всіма державами світу інтересу громадян у збереженні та зміцненні свого здоров'я. З огляду на необхідність удосконалення законодавства України в перспективі, з метою приведення його до норм міжнародних правових стандартів, саме й потрібно прагнути переходу від публічного до змішаного типу системи охорони здоров'я, що спонукає до постановки актуального питання про види та регулювання механізмів її фінансування, але це питання є предметом окремого дослідження [11, с. 60-61].

Сьогодні система охорони здоров'я в Україні нагально потребує послідовних і глибоких інституціональних і структурних перетворень, спрямованих на поліпшення здоров'я населення та задоволення його справедливих потреб у медичній допомозі.

Провідними напрямами перетворень у системі охорони здоров'я України визначено:

1) підвищення ефективності функціонування системи охорони здоров'я;

2) підвищення якості медичного обслуговування;

3) підвищення доступності ліків;

4) запровадження соціального медичного страхування;

5) запровадження професійного менеджменту;

6) моніторинг та аналіз здоров'я, доступності й ефективності медичної допомоги [10, с. 105].

Спосіб фінансування охорони здоров'я є однією з ключових детермінант здоров'я та благополуччя населення. Одним із головних завдань систем охорони здоров'я на сучасному етапі розвитку є забезпечення мобілізації ресурсів так, щоб гарантувати населенню справедливий доступ до основних медичних послуг [10, с. 105].

Виокремлюють такі базові моделі фінансування охорони здоров'я: державну, основану на бевериджевській концепції, що фінансується переважно (до 90%) із бюджетних джерел (системи, що фінансуються за рахунок оподаткування). Оплату медичних послуг здійснюють з основних прибутків держави. Виділення фінансування на всі здійснювані послуги розглядають як частину процесу планування загальних урядових витрат. За першою формою фінансуються, наприклад, системи охорони здоров'я Великої Британії, Канади, Ірландії [12, с. 179; 13].

Бюджетно-страхова (бісмарківська концепція) фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, трудящих громадян і субсидій держави (системи соціального страхування). Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків у фонд охорони здоров'я. Найпростішим є внесок, який робить наймач і працівник. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до послуг - від потреби. Медичний фонд (або фонди) зазвичай не залежний від держави, але діє в рамках законодавства. За соціального страхування гарантується право на точно зумовлені види послуг і встановлюються такі частки внесків і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%) та інших країнах [12, с. 179; 13].

Приватнопідприємницька фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування. Населення, що страхується, виплачує премію страхувальнику, сума якої визначається очікуваною середньою вартістю послуг, що надаються ним, причому особи, схильні до більшого ризику, платять більше. Пряма оплата послуг пацієнтами не належить до страхування. Пацієнти сплачують медичні послуги відповідно до тарифів. Така система діє в таких країнах, як США, Південна Корея, Нідерланди [12, с. 179; 13].

Ми повністю погоджуємося з поглядами М. Буткевича, що необхідно володіти всією інформацією про світові тенденції розвитку страхових медичних послуг розвинених країн з метою прогнозування тих тенденцій, які на нас чекають у майбутньому. Але всі намагання мінімізувати помилки і промахи під час реформування цієї галузі будуть марними без належної підтримки держави. Розроблені закони в галузі медичного страхування мають ретельно перевірити вітчизняні та зарубіжні спеціалісти, які набули певного досвіду в практичному медичному страхуванні. Отже, медичне страхування має бути обов'язковим. Медичне страхування населення призведе до зростання сильної та здорової нації, як наслідок, сильної та ефективної економіки [12, с. 183].

У працях Г. Коцюбенко підтримує погляди М. Буткевича й досить слушно зазначає, що перехід цілком бюджетного фінансування закладів охорони здоров'я до медичного страхування є необхідним складником ринкових перетворень. Запорукою дієвості цієї моделі фінансового забезпечення має стати ефективний механізм функціонування медичного страхування. Доцільним у подальшому є розроблення схем і механізмів медичного страхування для українських реалій функціонування економіки [14, с. 222].

З урахуванням тенденцій розвитку добровільного медичного страхування в Україні та досвіду фінансування медицини в іноземних країнах Г. Коцюбенко слушно зазначає, що для прискорення процесу переходу фінансового забезпечення закладів охорони здоров'я на основу медичного страхування доцільним буде прийняття законодавчих актів у сфері обов'язкового медичного страхування з чітким визначенням джерел фінансування, а саме: здійснення обов'язкового медичного страхування за рахунок коштів громадян - фізичних осіб і суб'єктів підприємницької діяльності; унесення змін до податкового законодавства з метою виведення страхових платежів на медичне страхування з доходу, що підлягає оподаткуванню; переведення функціонування закладів охорони здоров'я на комерційні засади [14, с. 222].

У ракурсі дослідження варто звернутися до точки зору З. Гладуна, що норми адміністративного права посідають домінуюче місце серед інших правових норм, які регулюють відносини у сфері охорони здоров'я населення. Саме тому механізм адміністративно-правового регулювання цих відносин є важливим складником формування й реалізації державної політики в цій сфері, а дослідження норм адміністративного права, які діють у цій сфері, і відповідних правовідносин є перспективним напрямом правових досліджень щодо формування в Україні нової комплексної галузі права - медичного права [15].

На слушний погляд Я. Шатковського, сьогодні в Україні точаться дискусії з приводу доцільності запровадження системи обов'язкового медичного страхування як засобу поліпшення системи фінансування медичної допомоги населенню. Крім фінансового компонента, цей вид медичного страхування спрямовано на організацію надання медичної допомоги; захист прав пацієнта (у системі медичного страхування - застрахована особа); упровадження медичних стандартів; ефективність реалізації контролю якості медичної допомоги; упорядкування системи державних гарантій громадянам України в системі медичної діяльності тощо [16, с. 3].

Я. Шатковський слушно зазначає, що загальнодоступність медичної допомоги полягатиме в можливості рівного доступу громадян до ресурсів і можливостей медицини незалежно від місця проживання, матеріального статку, соціального стану [16, с. 4].

Висновки

Адміністративно-правова охорона існує через систему адміністративно-правових норм, водночас доведено, що вона не може з погляду гносеології права існувати в таких вузьких рамках, визначених державою, вона відображає об'єктивні суспільні відносини, захищає найбільш важливі цінності, які в певний відрізок часу можуть ще не знайти формального оформлення в джерелах адміністративного права, забезпечується на основі адміністративно-правових норм і разом із тим регулюється нормами адміністративного права, які встановлюються не тільки державою, хоча нею насамперед.

Розглядаючи адміністративно-правову охорону здоров'я в Україні як надзвичайно важливу сферу суспільного життя, варто акцентувати, що для дієвої системи охорони здоров'я потрібно насамперед прийняти низку законодавчих актів, реформувати деякі аспекти податкової сфери, зацікавленість лікарів у пацієнтах, що також має відігравати дуже важливу роль у сучасній медицині. Поки лікарі не будуть зацікавлені, щоб пацієнти прийшли лікуватися саме до них, нам, на жаль, не варто чекати позитивних зрушень і покращень у цій сфері. Принцип, що «гроші ходять за пацієнтом», має бути основним для трансформації сучасної системи охорони здоров'я. Значущим є також аналіз зарубіжного досвіду щодо базових моделей фінансування охорони здоров'я, адже ми повинні брати найкраще з іноземного досвіду та застосовувати в нашій країні, але з урахуванням національної специфіки.

Адміністративно-правова охорона здоров'я в Україні потребує комплексного підходу, змін у суспільстві щодо цього важливого напряму, від якого залежить майбутнє нашої нації, потребує рішучих кроків з боку влади щодо всієї системи медичного забезпечення, реформування процесу надання медичних послуг, проведення так званої «медичної реформи», про яку вже так давно говорять, уведення страхової медицини, зміни законодавства в цій сфері тощо.

Для України найбільш слушною є бюджетно-страхова концепція охорони здоров'я, згідно з якою фінансування відбувається за рахунок коштів страхових фондів (60-70%) і коштів державного й місцевих бюджетів, а адміністративно-правовими аспектами її забезпечення є питання соціального медичного страхування, справедливого розподілу державних і комунальних коштів, виділених на охорону здоров'я, моніторинг та аналіз здоров'я, питання доступності й ефективності невідкладної медичної допомоги.

У такому разі питання підвищення доступності та якості надання медичних послуг, запровадження професійного менеджменту, доступності ліків стають питаннями приватного права, а проблематика соціального медичного страхування та справедливого розподілу державних і комунальних коштів, виділених на охорону здоров'я, моніторинг та аналіз здоров'я, доступності й ефективності швидкої медичної допомоги визначаються нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові аспекти охорони здоров'я - це створення спеціальною публічною адміністрацією належних умов для запобігання захворюванню населення і сприятливих умов для медичного персоналу щодо відновлення здоров'я людей, яке здійснюється на основі реалізації бюджетно-страхової медицини за принципом «гроші ходять за пацієнтом».

Список використаних джерел

1. Коваль А.М. Статус пацієнта: адміністративно-правове-регулювання: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний університет Державної податкової служби України. Ірпінь, 2011. 24 с.

2. Зінченко Н.О. Здоров'я людини як медико-соціальна проблема. «Теоретико-правові засади формування сучасного медичного права в Україні»: збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (Полтава, 27 листопада 2015 р.). Полтава, 2015. Т 1. С. 92-93.

3. Солдатенков О.В. Правове регулювання видатків на реалізацію конституційного права громадян на охорону здоров'я в Україні та країнах Центральної Європи: автореф. дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2010. 47 с.

4. Красицкая Л.В. Историко-правовой аспект регулирования медицинской деятельности. Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности: материалы 1-й Всерос. науч.-практ. конф. (Москва, 16 мая 2003 г.). М.: [б. в.], 2003. С. 127-130.

5. Гладун З.С. Державна політика охорони здоров'я в Україні (адміністративно-правові проблеми формування і реалізації): монографія. Тернопіль: Економічна думка, 2005. 460 с.

6. Ляхова Н.О. Державна політика щодо реалізації права громадян на медичну допомогу в Україні. Теоретико-правові засади формування сучасного медичного права в Україні: збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (Полтава, 27 листопада 2015 р.). Полтава, 2015. Т 1. С. 24-26.

7. Буздуган Я.М. Правові та організаційні основи фінансового забезпечення охорони здоров'я в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2009. 18 с.

8. Солдатенков О.В. Правове регулювання видатків на реалізацію конституційного права громадян на охорону здоров'я в Україні та країнах Центральної Європи: автореф. дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2010. 47 с.

9. Лівак П.Є. Правове забезпечення фінансування охорони здоров'я в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний університет Державної податкової служби України. Київ, 2009. 18 с.

10. Гладун З.С. Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері охорони здоров'я за законодавством України. Вісник Національної академії правових наук України. 2014. №1 (76). С. 103-111.

11. Руснак Л.М. Адміністративно-правове забезпечення права на охорону здоров'я в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Університет «Україна». Київ, 2016. 207 с.

12. Буткевич М.М. Досвід медичного страхування у зарубіжних країнах. Науковий вісник НЛТУ України. 2011. Вип. 21.10. С. 178-184.

13. Заруба О.Д. Страхова справа: підручник. Київ: Тов. «Знання», 1998. 321 с.

14. Коцюрубенко Г.М. Розвиток медичного страхування в Україні. Вісник соціально-економічних досліджень. 2009. №35. С. 217-222.

15. Гладун З. Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері охорони здоров'я населення. Міжнародні науково-практичні конференції за різними юридичними напрямками. 2006.

16. Шатковський Я.М. Стандартизація у системі обов'язкового медичного страхування в Україні (адміністративно-правовий аспект): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Інститут законодавства Верховної Ради України. Київ, 2009. 20 с.

Размещено на allbest.ru